іменем України
02 грудня 2025 року м. Кропивницький
справа № 405/3284/23
провадження № 22-ц/4809/1683/25
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Чельник О.І. (головуючий, суддя-доповідач), Дуковського О.Л., Мурашка С.І.
за участю секретаря судового засідання Антошиної А.В.,
учасники справи:
позивач - Кропивницька міська рада,
відповідач- ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Попович Павло Олександрович, на рішення Подільського районного суду міста Кропивницького від 12 червня 2025 року у складі судді Драного В.В.,
У травні 2023 року Кропивницька міська рада звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки.
В обґрунтування позову вказувала, що 15 жовтня 2015 року між сторонами укладено договір оренди землі №135 для розміщення виробничої бази за рахунок земель промисловості за адресою: АДРЕСА_1 , строком на 5 років. 21.09.2007 року відповідач набув право власності на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що розташована на вказаній земельній ділянці. Умовами договору передбачено поновлення договору шляхом письмового повідомлення орендодавця про такий намір орендаря не пізніше, ніж за три місяці до закінчення дії договору. Однак, протягом вказаного строку орендар не звернувся до Кропивницької міської ради про поновлення договору, а тому договір про оренду землі від 15 жовтня 2015 року №135 припинено з 16 жовтня 2020 року зі спливом строку його дії. Відповідач продовжує використовувати земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 без документів на право користування. Відповідно до витягів з технічної документації нормативно-грошова оцінка даної земельної ділянки станом на 01 січня 2019 року становить 2321466,12 гривень та збільшувалася за рахунок відповідної щорічної індексації. Вважала, що відповідач зберіг у себе кошти у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою з 16.10.2020 року по 31.03.2023 року у розмірі 144569,27 грн. Посилаючись на вказані обставини просила суд стягнути з ОСОБА_1 безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки, а саме 144569,27 грн.
Рішенням Подільського районного суду міста Кропивницького від 12 червня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Кропивницької міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки з кадастровим номером 3510100000:50:426:0081 за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 144569,27 грн. Вирішено питання судових витрат.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Попович Павло Олександрович, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просив вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Кропивницька міська рада направила до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просила рішення Подільського районного суду міста Кропивницького від 12 червня 2025 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Попович Павло Олександрович, без задоволення. Вважала, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального права.
Сторони у судове засідання апеляційного суду не з'явилися. Про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Причини неявки суду не повідомили. Кропивницька міська рада направила клопотання про розгляд справи без участі свого представника (а.с.199). Адвокат Попович П.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , направив повторне клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з зайнятістю у іншому судовому засіданні (а.с.195). Колегія суддів, враховуючи строки розгляду апеляційної скарги, передбачені ч.1 ст.371 ЦПК України, визнала неявку сторони відповідача неповажною, відхилила подане адвокатом повторне клопотання про відкладення розгляду справи та постановила ухвалу про розгляд справи у відсутності сторін на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами по справі, що 15 жовтня 2015 року між Кропивницькою міською радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі №135, за умовами якого в оренду передається земельна ділянка, кадастровий номер 3510100000:50:426:0081, загальною площею 0,2915 га, земель промисловості за адресою: АДРЕСА_1 , для розміщення виробничої бази. На земельній ділянці розміщений об'єкт нерухомого майна - нежитлова будівля, яка належить орендарю на праві власності. Розділом 3 договору оренди передбачено, що договір укладено на 5 років. Після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, при належному виконанні обов'язків відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. В цьому випадку орендар повинен не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендаря про намір продовжити його дію (а.с.28-32).
Як убачається з інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22 квітня 2025 року №423577669 право оренди було зареєстровано 05 листопада 2015 року (а.с.118).
Відповідно до архівної довідки ОКП «Кіровоградське ООБТІ» від 26 січня 2023 року №127037-65-17/20 відповідач на підставі рішення Третейського суду м. Кіровограда від 21 вересня 2007 року набув право власності на об'єкт нерухомого майна - об'єкт незавершеного будівництва, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.33).
Судом також встановлено, що по закінченню 15 жовтня 2020 року строку дії договору оренди відповідач не скористався правом продовження його дії.
Рішенням Міської ради міста Кропивницького від 12.07.2018 №1750 затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Кропивницького, яка вступає у дію з 01.01.2019. Рішення оприлюднене в друкованому виданні «Вечірня газета» 13.07.2018 (а.с.34-36).
Згідно з інформацією Держгеокадастру значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за 2024 рік становить для земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення - 1,12. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель у розрізі років становить: 2020 рік - 1,0; 2021 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,1 (для земель несільськогосподарського призначення); 2022 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,15 (для земель і земельних ділянок (крім сільськогосподарських угідь), 2023 рік - 1,051 (зазначений коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується для всіх категорій земель і видів земельних угідь) (а.с.38-39).
Відповідно до витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, відомості з якого є обов'язковими при визначенні орендної плати, нормативна грошова оцінка земельної ділянки, кадастровий номер 3510100000:50:426:0081, станом на 26.04.2023 становить 232466,12 грн (а.с.37).
Як свідчить наданий позивачем розрахунок розмір безпідставно збережених відповідачем коштів за період користування земельною ділянкою, а саме з 16.10.2020 року по 31.03.2023, складає 144569,27 грн. Розрахунок здійснено виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки за 2020-2021 рік - 1835151,08 грн, за 2022 рік - 2018666,19 грн, за 2023 рік - 2321466,12 грн та ставки 3% за рік від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (а.с.40, 88-89).
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).
Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частини друга, четверта статті 77 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК).
Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Отже, законодавець розмежовує поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності» в залежності від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.
Відповідно до статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов'язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною першою статті 21 Закону України «Про оренду землі».
Згідно з частиною першою статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Відповідно до частин першої, третьої, четвертої, дев'ятої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.
Статтею 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідків події.
Отже, у випадку використання землекористувачем сформованої земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору оренди власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію йому вартості неотриманої орендної плати в порядку статті 1212 ЦК України.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість, для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Проте, враховуючи приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.
До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц та від 20.11.2018 у справі №922/3412/17.
З аналізу змісту норм ст.ст.1212-1214 Цивільного кодексу України випливає, що зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов'язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи. Зазначені правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17, від 09 листопада 2021 року у справі №905/1680/20.
Факт користування ОСОБА_1 земельною ділянкою, кадастровий номер 3510100000:50:426:0081, площею 0,2915 га, знайшов своє підтвердження належними доказами та не спростовано відповідачем.
Частиною 4 ст.263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давнього Риму (лат. superficiessolocedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі №924/856/20.
Отже, положення глави 15, ст.ст.120, 125 Земельного кодексу України, ст.1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа, яка придбала такий об'єкт, стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією нерухомістю.
Відсутність договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати.
Правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні. Передача прав володіння і користування земельною ділянкою згідно 206 Земельного кодексу України, п.п.14.1.136 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України здійснюється за плату, що має вноситися на користь позивача на підставі договору оренди земельної ділянки. Правові підстави для одержання відповідачем прав володіння і користування земельною ділянкою безоплатно відсутні. Так само відсутні правові підстави для не нарахування, несплати орендної плати за землю тощо.
Тобто, відповідачем збережено майно саме за рахунок позивача, оскільки спірна земельна ділянка належить до земель комунальної власності територіальної громади м. Кропивницького в особі Кропивницької міської ради.
Згідно зі ст. 206 Земельного кодексу України, п.п.14.1.136 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України власником майна, фактично збереженого відповідачем (коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою), є територіальна громада м. Кропивницького в особі Кропивницької міської ради.
Отже, збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у відповідача за рахунок їх неодержання позивачем - Кропивницькою міською радою.
Незалежно від наявності вини в поведінці відповідача сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під категорію "виправдане очікування", що є загальновизнаною, у тому числі, в практиці визначення Європейського суду з прав людини.
Згідно з нормами ст.ст.1212-1214 Цивільного кодексу України навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.
Відповідно до пункту 289.1 статті 289 ПК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення станом на 1 січня поточного року, за певною формулою (пункт 289.2 статті 289 ПК України).
Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.
Статтею 12 Закону України «Про оцінку земель» регламентовано, що нормативно-правові акти з проведення оцінки земель затверджуються Кабінетом Міністрів України. Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов'язково (стаття 13 цього Закону); нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж на 5-7 років (стаття 18 Закону України «Про оцінку земель»).
Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.
Видача витягу є адміністративною послугою, яка надається відповідним управлінням Держгеокадастру на виконання приписів Закону України від 06 вересня 2012 року №5203-VI «Про адміністративні послуги» та постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2011 року №835 «Деякі питання надання Державною службою геодезії, картографії та кадастру та її територіальними органами адміністративних послуг», що не позбавляє його надати власнику (органу місцевого самоврядування) більш повну інформацію про зміни в нормативній грошовій оцінці конкретної земельної ділянки за попередній період, виходячи з технічної документації на таку земельну ділянку, яка зберігається в даних Державного земельного кадастру, оформивши відповідну довідку.
Так, згідно з підпунктами 8, 14, 15 пункту 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 17.10.2012 №1051 (далі по тексту Порядок №1051), до Державного земельного кадастру вносяться, зокрема, відомості про нормативну грошову оцінку (значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у цьому пункті, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку; дата проведення нормативної грошової оцінки земель), а також інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку (назва та дата розроблення документації із землеустрою, відомості про її розробників; назва, дата та номер рішення про затвердження документації із землеустрою, найменування органу, що його прийняв, електронні копії відповідних документів), інформація про документи, на підставі яких встановлено нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці, до складу якої входить земельна ділянка, згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку. Отже, за наявності збережених попередніх відомостей у системі Державного земельного кадастру про проведену нормативну грошову оцінку земельної ділянки, визначеної конкретним кадастровим номером, власник такої ділянки не може бути обмеженим у праві на отримання такої інформації, якщо вона необхідна йому для захисту своїх земельних прав.
Пунктом 162 Порядку №1051 визначено відомості, які можуть надаватися державними кадастровими реєстраторами у такій формі: 1) витягу з Державного земельного кадастру про об'єкт Державного земельного кадастру; 2) довідки, що містить узагальнену інформацію про землі (території), за формою згідно з додатком 41; 3) викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); 4) копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру. Витяги, довідки, викопіювання та копії документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру, в паперовій та електронній формі відповідно до Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» мають однакову юридичну силу.
Згідно з пунктом 286.2 статті 286 та підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельної ділянки; платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку; при поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.
Отже, як положення ПК України, так і законодавство про оцінку земель визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об'єктом плати за землю, та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом. Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст. 14.1.125, 14.1.136, 288.5 Податкового кодексу України).
Згідно з ч.1 ст.13 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема комунальної власності.
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). Подібне визначення міститься і у статті 21 Закону України «Про оренду землі».
Судом встановлено, що в пункті 5.6. додатку до рішення Кіровоградської міської ради від 14.07.2015 №4416 «Про затвердження ставок земельного податку по місту Кіровограду» визначено, що плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі, визначеному пунктами 5.3-5.5 цього положення (а.с.14-27).
З матеріалів справи убачається, що розрахунок розміру безпідставно збережених коштів за період з 16.10.2020 по 31.03.2023 у сумі 144569,27 грн позивачем здійснено виходячи з нормативно-грошової оцінки ділянки.
Тому, суд першої інстанції, встановивши факт використання відповідачем земельної ділянки, кадастровий номер 3510100000:50:426:0081, площею 0,2915 га, а також безпідставне збереження відповідачем коштів у розмірі орендної плати за її використання, дійшов обґрунтованого висновку про їх стягнення на користь Кропивницької міської ради у визначеному позивачем розмірі.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного вище колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому на підставі статті 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Попович Павло Олександрович, залишити без задоволення, а рішення Подільського районного суду міста Кропивницького від 12 червня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 09 грудня 2025 року.
Головуючий суддя О.І. Чельник
Судді О.Л. Дуковський
С.І. Мурашко