08 грудня 2025 року
м. Київ
справа №640/26517/21
адміністративне провадження №К/990/47078/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Мацедонської В.Е., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2025 року у справі №640/26517/21 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної служби геології та надр України, Служби безпеки України та Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України, Державної служби геології та надр України, Служби безпеки України та Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Служби безпеки України про відмову у наданні позивачу допуску до державної таємниці;
- визнати протиправним та скасувати Наказ;
- визнати протиправним акт фіксації відмови позивача від ознайомлення із листом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України 25/1-19/16165-21 від 29 липня 2021 року, складеного 06 серпня 2021 року Державної службою геології та надр України;
- визнати протиправним акт фіксації відмови позивача від зайняття запропонованих вакантних посад Державної служби геології та надр України від 06 серпня 2021 року, складений Державною службою геології та надр Україні;
- визнати протиправною бездіяльність Державної служби геології та надр України щодо неповідомлення Кабінет Міністрів України та Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України про повторне подання позивачем документів до Служби безпеки України для оформлення допуску до державної таємниці;
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України щодо не відкликання пропозиції №25/1-19/17124-21 від 11 серпня 2021 року про звільнення позивача з посади заступника Голови Держгеонадр через повторне подання позивачем документів для оформлення допуску до державної таємниці;
- визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України №939-Р від 18 серпня 2021 року Про звільнення позивача з посади заступника Голови Держгеонадра;
- визнати протиправним наказ Державної служби геології та надр України №116-к від 19 серпня 2021 року №116-к Про оголошення розпорядження Кабінету Міністрів України №939-Р від 18 серпня 2021 року, яким було оголошено розпорядження Кабінету Міністрів України №939-Р від 18 серпня 2021 року про звільнення позивача з посади заступника Голови Держгеонадра у зв'язку з відмовою у наданні допуску до державної таємниці (пункт 2 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України) та звільнено позивача з 20 серпня 2021 року з посади заступника Голови Держгеонадра;
- скасувати запис в трудовий книжці позивача про звільнення з посади заступника Голови Державної служби геології та надр України;
- поновити позивача на посаді заступника Голови Державної служби геології та надр України з дати звільнення, тобто 20 серпня 2021 року;
- зобов'язати Державну службу геології та надр України видати наказ про допуск позивача до виконання посадових обов'язків;
- стягнути з Державної служби геології та надр України на користь позивача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу;
- допустити негайне виконання рішення в частині поновлення позивача на посаді заступника Голови Державної служби геології та надр України та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 лютого 2022 року роз'єднано у самостійні провадження позовні вимоги у цій справі.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправним та скасування рішення Служби безпеки України про відмову у надання позивачу допуску до державної таємниці було виділено в окреме (самостійне) провадження, справа № 640/5553/22, та рішенням Окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2022 року, залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2023 року, у задоволені цих позовних вимог відмовлено.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2025 року, у задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Справа розглянута судом першої інстанції за правилами загального позовного провадження.
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалами Верховного Суду від 06 серпня 2025 року та від 23 вересня 2025 року касаційні скарги повернуто особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з незазначенням у касаційній скарзі належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень.
17 листопада 2025 року Верховним Судом зареєстровано втретє подано касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2025 року у справі №640/26517/21, яка надійшла через підсистему «Електронний суд». Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд установив, що її подано з пропуском строку на касаційне оскарження.
Відповідно до частин першої, другої статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з поважних причин, крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 333 цього Кодексу (частина третя статті 329 КАС України).
Відповідно до Єдиного державного реєстру судових рішень, судом касаційної інстанції встановлено, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2025 року прийнята у відкритому судовому засіданні. Повний текст постанови виготовлено 07 липня 2025 року. 17 листопада 2025 року Верховним Судом зареєстровано касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2025 року у справі №640/26517/21, яка надіслана скаржником до суду через підсистему «Електронний суд» 16 листопада 2025 року. Отже, позивачем подано касаційну скаргу з пропуском строку на касаційне оскарження.
Відповідно до частини третьої статті 332 КАС України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнанні неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.
Клопотання про поновлення пропущеного строку до касаційної скарги позивачем не додано, що в силу положень частини третьої статті 332 КАС України є підставою для залишення касаційної скарги без руху.
Отже, за наведених обставин касаційна скарга позивача підлягає залишенню без руху з наданням заявнику строку для усунення її недоліків шляхом подання клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням поважних і об'єктивних причин його пропуску та надати докази, що їх підтверджують.
Крім того, згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Так, за правилами частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункти 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
В обґрунтування пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України позивач посилається на неправильне застосування норми права без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування статті 19 Конституції України, статті 2-1 КАС України, статті 6 Закону України «Про державну службу», пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України. При цьому зазначає постанови Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі №640/925/21, від 21 жовтня 2020 року у справі №816/251/20.
Суд касаційної інстанції звертає увагу заявника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі цього пункту є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінку судами їх сукупності не можна вважати подібністю правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
При встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Щодо посилання позивача на постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 червня 2022 року у справі №640/925/21 та від 21 жовтня 2020 року у справі №816/251/20, то Суд зазначає, що ці рішення відсутні в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання заявника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
В обґрунтування пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України позивач посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (свобода вираження поглядів) у її взаємозв'язку з статтею 11 Конвенції (свобода об'єднань) та національним законодавством, що регулює звільнення державних службовців (Закон «Про державну службу», КЗпП). Вважає, що конкретною проблемою є: чи є звільнення державного службовца, яке формально мотивоване відмовою у доступі до державної таємниці, але фактично спричинене його публічною позицією або внутрішнім інакомисленням з питань, що становлять суспільний інтерес (наприклад, захист державних інтересів у сфері природних ресурсів), порушенням його права на свободу вираження поглядів, і які критерії мають застосовувати суди для встановлення такої політичної чи ідеологічної вмотивованості?
Так, за приписами частини четвертої статті 328 КАС України оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 цієї норми КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті.
Верховний Суд відхиляє доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свобода вираження поглядів) у її взаємозв'язку з статтею 11 Конвенції (свобода об'єднань), оскільки вказані норми права є загальними, ці норми по собі не впливають на вирішення цього спору і не потребують висновку Верховного Суду як самостійні норми, за обставин, установлених судами у цій справі.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованим посилання заявника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
В обґрунтування пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України позивач посилається на порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Зокрема, зазначає пункт 1 частини другої статті 353 КАС України, а саме вважає, що суди не дослідили та не надали належної правової оцінки доказам, що підтверджують відсутність повноважень у особи, яка підписала наказ про звільнення, що є безумовною підставою для його скасування; суд не дослідив докази, що підтверджують порушення процедури внесення подання про звільнення, передбаченої Постановою КМУ №298, а саме відсутність подання від Прем'єр-міністра та безпосереднє внесення пропозиції Міністром до Кабінету Міністрів; суд не надав належної оцінки доказам політичної вмотивованості (службовим запискам, публічним висловлюванням Скаржника щодо УРП, фактам його конфлікту з керівництвом), які були наведені у справі, і які мали істотне значення для оцінки справжніх мотивів звільнення. Також зазначає пункт 4 частини другої статті 353 КАС України щодо встановлення обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів).
Суд зауважує, що відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 353 підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або;
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;
4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Відповідно до частини третьої статті 353 цього Кодексу порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо:
1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;
2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою;
3) справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;
4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі;
5) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені в судовому рішенні;
6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;
7) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.
Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження. Враховуючи, що позивачем не обґрунтовано підстави касаційного оскарження, передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України, а саме пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, доводи щодо недослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, відхиляються.
Щодо посилання на те, що суди встановили обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, то Суд зазначає таке.
Згідно з приписами частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Указаним положенням установлено пряму заборону при розгляді та вирішенні адміністративної справи для суду брати до уваги докази з порушенням законної процедури їх одержання (нелегітимні докази, включаючи сфальсифіковані) як під час розгляду клопотання про долучення доказу до справи, так і в межах судового розгляду.
Слід зауважити, що у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено доказ, який скаржник вважає недопустимим, обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, тобто такими, що одержані з порушенням законної процедури.
Окрім цього, надання неправильної оцінки наявним у матеріалах справах доказам не є тотожним встановленню судом обставин на підставі недопустимого доказу.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Верховний Суд звертає увагу заявника, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційній суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Згідно із частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
За таких обставин, за правилами статей 169, 332 КАС України касаційну скаргу необхідно залишити без руху з установленням заявнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням поважних і об'єктивних причин його пропуску та надати докази, що їх підтверджують, уточнену касаційну скаргу.
Керуючись статтями 169, 248, 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2025 року у справі №640/26517/21 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної служби геології та надр України, Служби безпеки України та Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії залишити без руху.
Надати заявнику касаційної скарги строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Копію ухвали направити заявнику за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет», а у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв'язку.
Роз'яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк у частині надання клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження у відкритті касаційного провадження буде відмовлено, у разі невиконання ухвали суду у частині надання уточненої касаційної скарги - касаційну скаргу буде повернуто.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Судді М.В. Білак
В.Е. Мацедонська
Ж.М. Мельник-Томенко