08 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 201/4258/25
провадження № 61-15181ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого
діє адвокат Іванчук Віталій Ярославович, на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 23 липня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 29 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1
до Акціонерного товариства «Акцент-банк» про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, стягнення штрафних санкцій та відшкодування моральної шкоди,
У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Акцент-банк» (далі - АТ «Акцент-банк»), у якому просив:
- визнати здійснені в період з 03 січня 2025 року до 15 лютого 2025 року операції за рахунком № НОМЕР_1 , відкритому в АТ «Акцент-банк»
на ім'я ОСОБА_1 на загальну суму 105 000,69 грн, - неакцептованими платіжними операціями;
- зобов'язати АТ «Акцент-банк» повернути за рахунок власних коштів суму неакцептованих платіжних операцій у розмірі 105 000,69 грн, здійснених
у період з 03 січня 2025 року до 15 лютого 2025 року за рахунком
№ НОМЕР_1 , відкритим в АТ «Акцент-банк» на ім'я
ОСОБА_1 ;
- стягнути з АТ «Акцент-банк» на його користь штрафні санкції в розмірі
6 013,08 грн за прострочення виконання грошового зобов'язання;
- стягнути з АТ «Акцент-банк» на його користь моральну шкоду в розмірі
50 000,00 грн.
Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 23 липня 2025 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.
03 грудня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Іванчук В. Я., через підсистему «Електронний суд», звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 23 липня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року в цій справі, в якій представник заявника, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 23 липня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 29 жовтня 2025 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини
і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини,
яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень
та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури
у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи
те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі
№ 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.
У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод),
та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах
з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же статті
ЦПК України.
Встановлення у процесуальному законі виняткових підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та справах з ціною позову,
що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму
для працездатних осіб, лише у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним (зокрема, коли касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу), має гарантувати право на остаточне та обов'язкове до виконання судове рішення, сприяти дотриманню розумного строку розгляду справи, а також визначеності
й стабільності у цивільних правовідносинах.
Частиною дев'ятою статті 19 ЦПК України встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна
дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» передбачено, що у 2025 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу
в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2025 року (на час подання касаційної скарги) - 3 028,00 грн.
Предметом спору у цій справі є визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, стягнення штрафних санкцій та відшкодування моральної шкоди.
Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися в ціні заявленого позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого
2019 року у справі № 907/9/17).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається, зокрема у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
З огляду на вказане ціна позову в частині стягнення штрафних санкцій
та відшкодування моральної шкоди становить у загальному розмірі 56 013,08 грн, (6 013,08 + 50 000,00), що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на день звернення з касаційною скаргою
(3 028 х 250 = 757 000,00 грн).
Стосовно позовних вимог немайнового характеру щодо визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, то ця справа не є справою, яка підлягає розгляду за правилами загального позовного провадження, виключний перелік яких передбачений частиною четвертою статті 274 ЦПК України.
Тому відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України справа
не підлягає касаційному оскарженню.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) в справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно
до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами
«а», «б», «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб підлягають касаційному оскарженню.
Необхідність розгляду справи в касаційному порядку представник заявника мотивував тим, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи.
На обґрунтування вказаного зазначає, що з численних рішень Верховного Суду саме на банки, як надавачів банківських послуг, покладено обов'язок доказування та доведення вини споживача у справах, які стосуються неправомірного списання коштів з рахунків споживачів банківських послуг. Верховний Суд неодноразово зазначав що саме споживач є «слабкою» стороною в таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними (постанова Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 16 серпня 2023 року у справі
№ 176/1445/22 (провадження № 61-8249св23), тому за відсутності належних
та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно
на користь споживача. Отже, фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики має з'ясування того, чи повинен суд брати до уваги
у подібних правовідносинах нерівний стан сторін який має місце у договірних відносинах, предметом яких є банківські послуги, що є споживчими за своєю правовою природою, а також, чи наявні саме у Банку можливості з доведення обставин справи як фінансової установи, яка володіє знаннями і можливостями щодо контролю над здійсненням платіжних операцій, адмініструє систему дистанційних розрахунків, а також є обізнаним із типовими шахрайськими сценаріями та ризиками у сфері платіжних операцій за участі пересічних споживачів і має обов'язок оцінювати ці ризики і вживати заходи з протидії неправомірним діям у системі дистанційних платежів
Однак, у чому саме полягає фундаментальне значення справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння
та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин, представником заявника не обґрунтовано.
Тому наведені представником заявника обставини не дають підстав вважати,
що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки представник заявника на обґрунтування своїх доводів не навів переконливих та обґрунтованих аргументів, які підтверджували б те, що касаційна скарга повинна бути розглянута Верховним Судом на підставі зазначеного підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Щодо доводів про те, що особа, яка подає касаційну скаргу, позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи, справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, а також, суд першої інстанції відніс справу
до категорії малозначних помилково, то представник заявника вказує, що як вбачається з матеріалів справи обставини неправомірного зняття коштів з рахунку позивача він не може спростувати іншим судовим рішенням.
Крім того, ця справа є справою значної складності, має істотне значення для
ОСОБА_1 враховуючи, що кредитні кошти які позивач ніколи не отримував він має сплатити самостійно, а вказана сума є дуже значною для позивача і він не має реальної можливості здійснити її погашення. Фінансові втрати у вигляді заборгованості в розмірі, що перевищує 100 000,00 грн, які позивач не здійснював, призведуть до значного порушення його прав та його неплатоспроможності, наявності негативної кредитної історії, яку він не матиме змоги спростувати.
Також зазначає, що оскаржувані судові рішення та їх звернення до виконання
у примусовому порядку, призведе до неможливості реалізувати законні права
та інтереси позивача, а сама справа матиме важливий суспільний та правовий прецедент.
Оцінка судом «винятковості справи» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою,
що має для нього виняткове значення. Тому особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин в такій скарзі.
Доводи скарги про те, що справа становить значний суспільний інтерес
та має виняткове значення, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів.
У справі, що становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для її учасника, та яка може бути допущена до розгляду Верховним Судом
у касаційному порядку з метою перегляду судового рішення, мають бути допущені судом першої інстанції порушення закону, які не були усунені судом апеляційної інстанції, або одночасно допущені судом першої та апеляційної інстанцій порушення закону. Водночас має відбуватися порушення питань факту і права згідно з чинним законодавством України, Конвенцією про захист прав людини
і основоположних свобод, визначення яких вимагає розгляду справи по суті щодо неспроможності держави дотриматися своїх позитивних зобов'язань в частині регулювання певного виду діяльності, яка має шкідливі наслідки для заявника,
а також досягає такого серйозного рівня, що призводить до суттєвого перешкоджання здатності заявника користуватися своїми правами, існувала давно, була добре відома органам влади та має триваючий характер.
Також особа, яка подає касаційну скаргу у малозначній справі, зобов'язана надати докази та навести доводи на обґрунтування наявності обставин, що є підставою для допуску судового рішення у його справі до перегляду Верховним Судом.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи то такі
не заслуговують на увагу, оскільки не дають підстав для висновку
про те, що ОСОБА_1 позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваними судовими рішеннями, при розгляді іншої справи, оскільки
ОСОБА_1 не зазначив, як саме він позбавлений можливості спростувати такі обставини в іншій справі та не зазначив у якій саме справі.
Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що посилання
на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України,
за наявності яких судові рішення у справі № 201/4258/25 підлягають касаційному оскарженню, є необґрунтованими, оскільки предмет спору не містить обґрунтованих фактичних передумов для віднесення справи до категорії винятково значимих.
Верховний Суд дослідив та взяв до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України,
які б свідчили про необхідність перегляду судових рішень у цій справі
у касаційному порядку.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно
до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно
до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури
у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services
v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre
v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).
Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов'язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ
до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі.
У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб
(п. 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня
2018 року).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє
у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано
на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Іванчук В. Я., подав касаційну скаргу на судові рішення, що згідно з положеннями ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Іванчук Віталій Ярославович,
на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 23 липня 2025 року
та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року у справі
за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Акцент-банк» про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, стягнення штрафних санкцій та відшкодування моральної шкоди, відмовити.
Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська