08 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 760/4587/23
провадження № 61-15221ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Попов Віталій Олексійович, на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 29 січня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду
від 30 жовтня 2025 року у справі за позовом заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної служби України
з безпеки на транспорті та Міністерства розвитку громад, територій
та інфраструктури України до ОСОБА_1 про стягнення шкоди в порядку регресу,
У лютому 2023 року заступник керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті
та Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення шкоди в порядку регресу
в розмірі 64 920,90 грн.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 29 січня 2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 30 жовтня
2025 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державної служби України з безпеки на транспорті матеріальну шкоду, заподіяну внаслідок незаконного звільнення працівника, в розмірі 64 920,90 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
03 грудня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Попов В. О., через підсистему «Електронний суд», звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 29 січня
2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2025 року у цій справі, у якій представник заявника, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 29 січня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду
від 30 жовтня 2025 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини
і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини,
яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень
та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури
у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи
те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі
№ 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.
У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод),
та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах
з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же статті ЦПК України.
Встановлення у процесуальному законі виняткових підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та справах з ціною позову,
що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним (зокрема, коли касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу), має гарантувати право на остаточне та обов'язкове до виконання судове рішення, сприяти дотриманню розумного строку розгляду справи, а також визначеності
й стабільності у цивільних правовідносинах.
Предметом позову є стягнення шкоди в порядку регресу в розмірі 64 920,90 грн, тому ціна позову в цій справі станом на 01 січня 2025 року не перевищує
двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб
(3 028,00 грн х 250 = 757 000,00 грн).
Отже, відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України справа
не підлягає касаційному оскарженню.
Касаційна скарга мотивована тим, що вона стосується питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, керується
тим, що таке правове питання має бути вагомим питанням правозастосовчої практики, мати винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значимістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Представник заявника не зазначив, у чому полягає вагомість для держави
і суспільства правового питання, яке, на його думку, має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Крім того, у касаційній скарзі заявник посилається на те, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для відповідача, оскільки до останнього протягом 2023 року пред'явлено 13 аналогічних позовів на загальну суму більше ніж 753 321,09 грн. Питання відшкодування шкоди, завданої державному бюджету керівниками та іншими особами державних установ й інших органів державної влади, винними у виплаті середнього заробітку незаконно звільненим працівникам при їх поновленні на роботі, становить значний суспільний інтерес, оскільки такі виплати здійснюються з державного бюджету,
а отже є тягарем для платників податків, інтерес яких полягає у поверненні грошових коштів до бюджету за рахунок відшкодування винними особами грошових коштів.
Аналіз наведених заявником у скарзі доводів не дає підстав для висновку
про те, що ця справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для заявника. Сам факт вирішення судами певної кількості справ
з аналогічним обґрунтуванням позовів, відповідачем за яким є заявник,
не підтверджує винятковості цієї справи. А інтерес суспільства якраз і полягає
у стягненні шкоди з особи, винні дії якої призвели до бюджетних втрат. Незгода
з рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить про винятковість справи для заявника, суспільний інтерес до неї та про обставини дійсної винятковості цієї справи, які б виділяли заперечення заявника у вказаному спорі в якусь особливу категорію спорів.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, дійшов висновку,
що обґрунтування, які вона містить, не підтверджують наявність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за яких судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню. При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, які дали можливість дійти висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Повноваження суду касаційної інстанції не можуть використовуватися
для здійснення нового судового розгляду справи та переоцінки доказів,
яким було надано належну оцінку судами попередніх інстанцій.
Отже, випадків, за наявності яких судові рішення у справі незначної складності підлягають касаційному оскарженню, не встановлено Верховним Судом.
Інших підстав, які б спростовували віднесення цієї справи до категорії малозначних, касаційна скарга не містить і суд касаційної інстанції їх не встановив.
Верховний Суд дослідив та взяв до уваги: ціну позову, предмет позову,
складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства
й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, які б свідчили про необхідність перегляду судових рішень у цій справі у касаційному порядку.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України, є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Попов В. О., оскаржив судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Попов Віталій Олексійович,
на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 29 січня 2025 року
та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2025 року у справі
за позовом заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті
та Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України
до ОСОБА_1 про стягнення шкоди в порядку регресу, відмовити.
Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська