02 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/7204/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С. К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О. В.,
за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р. К.
та представників:
позивача - Андрейчука О. М. (в режимі відеоконференції),
відповідача-1 - не з'явився,
відповідача-2 - не з'явився,
відповідача-3 - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2025
та ухвалу Господарського суду м. Києва від 16.06.2025
у справі № 910/7204/25
за позовом ОСОБА_1
до 1) Фонду державного майна України, 2) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, 3) Приватного підприємства "Укрелектробуд",
про визнання недійсним результатів аукціону з продажу майна, визнання недійсним договору та витребування майна
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ; позивач) звернулася до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Фонду державного майна України (далі - ФДМ України; відповідач-1), Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (далі - Регіональне відділення; відповідач-2), Приватного підприємства "Укрелектробуд" (далі - ПП "Укрелектробуд"; відповіда-3), в якій просила:
- визнати недійсними результатів електронного аукціону № SPE001-UA-20230329-81043 щодо продажу групи нежитлових приміщень загальною площею 309,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого об'єкта 2643186121100, що відбувся 24.04.2023 та оформлений протоколом про результати електронного аукціону, що затверджений наказом від 24.03.2023 № 00040;
- визнати недійсним договір від 26.05.2023 № 458/2 купівлі-продажу об'єкта малої приватизації - окремого майна - групи нежитлових приміщень загальною площею 309,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 за результатами електронного аукціону (без умов);
- витребувати групу нежитлових приміщень загальною площею 309,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер нерухомого об'єкта 2643186121100 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 26.05.2023), з яких на користь держави в особі ФДМ України площею 249,6 кв.м та на користь співвласників жилого багатоквартирного будинку на АДРЕСА_1 площею 59,7 кв.м.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтувала таким: ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_2 , де 11.02.2021 створено Об'єднання співласників багатоквартиного будинку "Собранецька 140"; з технічних паспортів від 11.11.2015, від 12.09.2022, виготовлених Товариством з обмеженою відповідальністю "Байт", вбачається, що до складу приміщень площею 309,3 кв.м включено групу допоміжних приміщень (№ 12 сходова клітка площею 13,2 кв.м; № 13 кладовка/комора площею 3,0 кв.м; № 20 сходова клітка площею 18,5 кв.м; № 21 коридор площею 25,0 кв.м); згідно з відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником групи нежитлових приміщень площею 309,3 кв.м є ФДМ України; за результатами електронного аукціону, між ПП "Укрелектробуд" та Регіональним відділення було укладено договір купівлі-продажу від 26.05.2023 № 458/2, на підставі якого відповідачем-3 зареєстровано право власності на відповідне майно. На думку позивача, спірне нерухоме майно є невід'ємною частиною житлового комплексу, оскільки належить до допоміжних приміщень будинку та місць загального користування, тобто є спільною сумісною власністю співвласників та відповідно не могло бути приватизовано і передано у власність ПП "Укрелектробуд".
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 16.06.2025 (суддя - Полякова К. В.), залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2025 (головуючий суддя - Пономаренко Є. Ю., судді - Барсук М. А., Руденко М. А.), відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Роз'яснено про необхідність розгляду справи в порядку цивільного судочинства, місцевим судом.
Не погоджуючись із ухваленими у справі судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України. Вважає, що: з огляду на характер спірних відносин ця справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства; пред'явлення позову фізичною особою, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, не змінює правової природи юридичного спору та не є підставою для вирішення його в порядку цивільного судочинства. Зазначає про помилковість неврахування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 12.05.2020 у справі № 925/308/18, від 12.03.2019 у справі № 903/456/18.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.09.2025 відкрито провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстави, передбаченої абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 14.10.2025.
У справі оголошувалися перерви з 18.11.2025 до 25.11.2025 та з 25.11.2025 до 02.12.2025.
Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представника позивача, переглянувши в касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Законодавець у ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України закріпив норми, відповідно до яких кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Позовна заява - це документ, який пред'являється позивачем до суду в установленій процесуальним законом формі та містить вимогу про захист порушених прав чи інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.09.2024 у справі № 990/220/24 виснувала, що: "зміст та обсяг порушеного права і виклад обставин, якими воно підтверджується, у кожному конкретному випадку можуть бути різними, але разом із цим принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові рамки події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов'язкових процесуальних рішень, пов'язаних з визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною (ця позиція неодноразово була висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у справах № 640/7310/19, № 9901/393/19)".
За загальним правилом, судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
У ст. 124 Конституції України встановлено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27.10.2020 у справі № 635/551/17).
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Правила визначення юрисдикційності відповідної справи встановлені процесуальними законами, якими регламентована предметна та суб'єктна юрисдикція адміністративних, господарських та цивільних судів, - це ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 20 ГПК України, ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Так, ст. 20 ГПК України встановлені особливості предметної та суб'єктної юрисдикції господарських судів та уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами. За нормами цієї статті господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду (п. 2 ч. 1 ст. 20 ГПК України); справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (п. 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України).
З аналізу п. 2 ч. 1 ст. 20 ГПК України вбачається, що законодавець чітко і однозначно встановив, що юрисдикція господарських судів охоплює, зокрема, спори щодо приватизації майна, за винятком спорів про приватизацію державного житлового фонду, які, таким чином, виведені за межі господарського судочинства.
За змістом ч. 1 ст. 19 ЦПК України "справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів" суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Здійснюючи аналіз норм процесуального права які регулюють юрисдикційність спору, Верховний Суд, Велика Палата Верховного Суду зазначали таке:
- при визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 911/2034/16);
- критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 09.02.2023 у справі № 922/1138/22);
- в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними (див. постанову Верховного Суду від 26.06.2025 у справі № 910/13680/24);
- ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 916/385/19);
- критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин (див. постанову Верховного Суду від 09.02.2023 у справі № 922/1138/22).
Законодавець у відповідних нормативно-правових актах визначив таке:
- приватизація державного житлового фонду (приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України (ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду");
- допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); нежитлове приміщення -це ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об'єктом нерухомого майна (ст. 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку").
Верховний Суд у постанові від 20.09.2023 у справі № 910/17576/20 вказав на те, що для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, необхідно виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.
Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа № 910/7204/25, господарські суди попередніх інстанцій (зокрема апеляційний господарський суд), надавши оцінку позовній заяві ОСОБА_1 , встановили, що: обґрунтовуючи цю позовну заяву ОСОБА_1 (фізична особа) посилається на неправомірність відчуження (приватизацію) майна, яке, на її думку, належить до житлового фонду (зазначає, що відповідне майно є допоміжним і невід'ємною частиною житлового комплексу, оскільки призначене для забезпечення експлуатації будинку та обслуговування його мешканців і належать до спільної сумісної власності співвласників будинку); у позовній заяві ОСОБА_1 стверджує про порушення її прав, пов'язаних з правом власності на відповідні приміщення багатоквартирного будинку. Отже, врахувавши вищевикладене, виходячи одночасно зі змісту заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, мети та права, яке позивач намагається захистити (право власності на майно, яке, на думку позивача, належить до житлового фонду), сутності порушеного права, суб'єктного складу учасників процесу, господарські суди попередніх інстанцій дійшли підставного висновку про те, що такий спір не є господарським згідно із ст. 20 ГПК України, а має розглядатися у порядку цивільного судочинства.
Щодо посилання скаржника у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 12.05.2020 у справі № 925/308/18, від 12.03.2019 у справі № 903/456/18, то необхідно зазначити, що обставини у цих справах і справі, яка переглядається є відмінними, про що також було зазначено і апеляційним господарським судом у постанові. Так, судом апеляційної інстанції було встановлено, що спори у цих справах стосувалися приватизації приміщень ліквідованої загальноосвітньої школи та колишньої пожежної частини, тобто зовсім інших приміщень, ніж ті щодо яких існує спір у справі, яка переглядається.
Здійснивши аналіз оскаржуваних рішень, колегія суддів не встановила порушень судами попередніх інстанцій норм ст. 20 ГПК України. Навпаки судами попередніх інстанцій було правильно застосовано принцип "належної юрисдикції".
Решта доводів скаржника в касаційній скарзі зводяться до переоцінки доказів, наявних у матеріалах справи, що з огляду на встановлені ст. 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, не є компетенцією суду касаційної інстанції.
За наведених вище обставин, Верховний Суд вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і підстав для їх зміни чи скасування з наведених у касаційній скарзі доводів не вбачається.
Згідно з ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2025 та ухвалу Господарського суду м. Києва від 16.06.2025 у справі № 910/7204/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С. К.
Судді: Волковицька Н. О.
Случ О. В.