Справа № 947/27585/25
Провадження № 1-кс/947/17849/25
04.12.2025 року слідчий суддя Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 , про арешт майна в рамках кримінального провадження № 42025160000000144 від 23.07.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, -
До Київського районного суду м. Одеси надійшло клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 , про арешт майна в рамках кримінального провадження № 42025160000000144 від 23.07.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.
У клопотанні прокурор, з метою забезпечення збереження речового доказу, просить накласти арешт на тимчасово вилучене майно, яке було вилучене 18.11.2025, на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду про дозвіл на проведення обшуку, а саме на транспортний засіб - автомобіль BMW 740D XDRIVE, державний номер НОМЕР_1 , ключі від нього, які на праві власності належать ОСОБА_4 .
Прокурор ОСОБА_3 надав заяву про розгляд клопотання без його участі, вимоги якого просив задовольнити. До клопотання прокурор долучив рапорт головного оперуповноваженого ДКП НП України від 10.11.2025 та витяг з реєстру речових прав.
Власник майна ОСОБА_4 та його представник - адвокат ОСОБА_5 у судове засідання не з'явились, про розгляд клопотання сповіщались належним чином, причини неявки не повідомили, з будь-якими клопотаннями до суду не звертались.
Відповідно до ч.4 ст. 107 КПК України, у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
Вивчивши клопотання про арешт майна та додані до нього копії матеріалів кримінального провадження, слідчий суддя вважає, що воно підлягає задоволенню з наступних підстав.
В ході судового розгляду встановлено, що Головним управлінням Національної поліції в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42025160000000144 від 23.07.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що на території України діють організовані групи осіб, які використовуючи орендовані офісні приміщення за допомогою ряду веб-ресурсів, комп'ютерної інженерії та з використанням електронно-обчислювальних машин, здійснюють комплексні дії спрямовані на заволодіння грошовими коштами громадян та їх подальшої легалізації за допомогою роботи офісних компаній.
Крім того встановлено, що в Україні, діє масштабна мережа шахрайських колл-центрів, розташованих в офісних приміщеннях бізнес-центрів, в яких одночасно працюють сотні операторів, які щодня телефонують громадянам України, країн Європи та Азії. При здійсненні дзвінків громадянам, працівники колл-центрів представляючись працівниками банківських установ або державних структур, отримують від громадян персональні дані та інформацію щодо їх особистих рахунків, в тому числі шляхом відправлення фішингових посилань. Надалі, за допомогою отриманої інформації, злочинці, використовуючи електронні кабінети клієнтів системи онлайн-банкінгу різних банківських установ, здійснюють перерахування грошових коштів громадян на заздалегідь підготовлені рахунки осіб.
Зазначена злочинна діяльність чітко ієрархована та скоординована, працівники колл-центрів ознайомлені з методами і формами роботи правоохоронних органів та, забезпечуючи функціонування кожного окремого об'єкту, безперервно здійснюють заходи конспірації та контр спостереження за прилеглою територією, при появі працівників правоохоронних органів, або підозрілих осіб - використовують заздалегідь визначені та відпрацьовані алгоритми виходу та знищення/виносу речових доказів
Так, в період з 18.11.2025 на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду міста Одеси було проведено обшук автомобіля BMW 740D XDRIVE, державний номер НОМЕР_1 , який на праві власності належить ОСОБА_4 під час проведення якого було тимчасово вилучено зазначений транспортний засіб та ключі від нього.
18.11.2025 прокурором у даному кримінальному провадженні прийнято процесуальне рішення та в порядку ст. 110 КПК України - винесено постанову про визнання вилученого майна речовим доказом.
Статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.
Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом у порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Статтею 92 КПК України визначено, що обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого; обов'язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає.
Відповідно до положень ст.170 КПК України майно, щодо якого існують достатні підстави вважати, що воно є предметом, засобом чи знаряддям вчинення злочину, доказом злочину, набуте злочинним шляхом, доходом від вчиненого злочину, отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину може бути арештоване на підставі рішення слідчого судді. Арешт майна може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться чи зберігаються в банках або інших фінансових установах. Арешт майна може бути застосований з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.
У відповідності до п. 2 ч. 5 ст. 171 КПК України встановлено, що у разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.
При вирішенні клопотання сторони обвинувачення, слідчий суддя враховує, що закон не вимагає, щоб докази на підтвердження вчинення кримінального правопорушення були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого кримінального правопорушення. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно застосувати зазначений вид заходу забезпечення кримінального провадження, досягнення дієвості цього провадження та уникнення негативних наслідків.
У цьому провадженні наразі підозра нікому не оголошена. Однак долучені до клопотання матеріали вказують на ймовірне вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190 КК України, відомості про які внесені до ЄРДР.
В рамках вказаного кримінального провадження установлено, що до даного кримінального правопорушення може бути причетний ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який користується транспортним засобом марки BMW 740D XDRIVE, державний номер НОМЕР_1 .
В даному випадку слідчий суддя не виключає тих обставин, що автомобіль марки BMW 740D XDRIVE, державний номер НОМЕР_1 , міг використовувався для реалізації злочинної схеми, зокрема при здійсненні діяльності пов'язаної з шахрайськими діями з метою заволодіння грошовими коштами громадян (перевезення документів, грошових коштів, обладнання, тощо) у зв'язку з чим зазначений транспортний засіб може відповідати знаряддям злочину та відповідає категорії речових доказів, що власне підтверджується долученою до клопотання постановою про визнання речових доказів від, а отже, воно потребує збереження, в цілях його подальшого дослідження.
Зв'язок вилученого в ході обшуку майна із вчиненням злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190 КК України, підлягає встановленню в процесі здійснення досудового розслідування, а отже арешт даного майна саме на даній стадії кримінального провадження є виправданим, натомість як не накладення арешту ймовірно може призвести до безповоротного його втрати, що в свою чергу не буде слугувати завданням кримінального провадження.
Прокурор у своєму клопотанні також зазначає, що автомобіль BMW 740D XDRIVE, державний номер НОМЕР_1 може бути здобутий кримінально-протиправним шляхом внаслідок здійснення злочинної діяльності, тому з метою його збереження для ймовірної спеціальної конфіскації у подальшому, у судовому засіданні просив накласти арешт.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Пунктом 7 ч. 2 ст. 131 КПК України передбачено такий вид заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.
Згідно ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна (ч. 10 ст. 170 КПК України).
Згідно положень п. 2 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення спеціальної конфіскації.
Частина 4 ст. 170 КПК України визначає, що у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.
Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 96-2 Кримінального кодексу України.
Враховуючи положення ч. 2 ст. 173 КПК України, у випадку арешту майна з підстав, передбачених пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість спеціальної конфіскації майна; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Таким чином, з огляду на вищенаведені положення закону, такий захід забезпечення кримінального провадження як арешт майна не може бути застосовано, якщо детектив/прокурор, серед іншого, не доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого/прокурора, а у випадку, якщо клопотання про арешт майна подано на підставі п.2 ч. 2 ст. 170 КПК України, з метою забезпечення спеціальної конфіскації, то детектив/прокурор мають довести чи буде дотримано принцип розумності внаслідок накладення арешту та чи є співрозмірним відповідне обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Виходячи з положень ч. 1 ст. 173 КПК України слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе:
- необхідність такого арешту;
- наявність ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України, тобто наявність ризиків приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження майна, щодо якого вирішується питання про арешт.
Відповідно до ч. 1 ст. 96-1 КК України спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого частиною першою статті 150, статтею 154, частинами другою і третьою статті 159-1, частиною першою статті 190, статтею 192, частиною першою статей 204, 209-1, 210, частинами першою і другою статей 212, 212-1, частиною першою статей 222, 229, 239-1, 239-2, частиною другою статті 244, частиною першою статей 248, 249, частинами першою і другою статті 300, частиною першою статей 301, 302, 3 10, 311, 313, 318, 319, 362, статтею 363, частиною першою статей 363-1, 364-1, 365-2 цього Кодексу.
Частина 1 ст. 96-2 КК України передбачає випадки застосування спеціальної конфіскації, зокрема, вона застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно:
1) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна;
2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення;
3) були предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави;
4) були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.
Свідчий суддя вважає, що транспортний засіб марки BMW 740D XDRIVE, державний номер НОМЕР_1 міг бути придбаний за грошові кошти, які одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення, тобто належать до переліку майна, щодо якого може бути застосована спеціальна конфіскація (п. 1 ч. 1 ст. 96-2 КК України).
Частина 10 статті 170 КПК України встановлює, що арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Відповідно до положень ст. 173 КПК України, завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
У цьому кримінальному провадженні необхідність арешту майна обумовлена тим, що таке майно може підлягати спеціальній конфіскації. Ризиками, для запобігання яких необхідне накладення арешту, є можливість відчуження цього майна власником чи довіреними йому особами.
З накладенням арешту можливість особи розпоряджатись відповідним майном на власний розсуд та відчужувати його на користь третіх осіб втрачається. Отже у такий спосіб, може бути виконане завдання арешту майна, а саме запобігання можливості його відчуження.
За таких умов, заявлена слідчим мета (забезпечення спеціальної конфіскації майна як виду покарання) може бути досягнута через застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Критерії розумності та співрозмірності обмеження права власності є оціночними поняттями та визначаються на розсуд слідчого судді. Відповідно до статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом. При цьому, обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є пропорційними меті (Рішення ЄСПЛ від 05.01.2000 у справі «Беєлер проти Італії», заява № 33202/96, параграф 107). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (Рішення ЄСПЛ у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.1986, заява № 8793/79, параграф 50).
На думку слідчого судді, накладення арешту в даному випадку є розумним та співрозмірним завданням кримінального провадження, враховуючи високий ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, його специфіку і тяжкість, а також необхідність забезпечення можливої спеціальної конфіскації майна як виду покарання. За таких обставин, слідчий суддя вважає, що пов'язані із накладенням арешту обмеження є виправданими, співмірними із завданнями кримінального провадження та пропорційними меті, з якою такі обмеження застосовуються.
Одночасно слідчий суддя наголошує, що накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або невідворотним позбавленням такого права. Хоча власник і обмежується у реалізації всіх правомочностей щодо відповідного майна, проте таке обмеження має тимчасовий характер.
Додатково слідчий суддя акцентує, що у випадку, якщо в рамках даного кримінального правопорушення майно, на яке накладено арешт , буде оглянуто та встановлено, що відпала необхідність в його подальшому арешті, власник такого майна має право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково, у відповідності до ст. 174 КПК України.
З огляду на викладене, слідчий суддя дійшов висновку про наявність необхідних і достатніх підстав для задоволення клопотання прокурора про арешт майна.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 132, 170-173, 309 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання - задовольнити.
Накласти арешт шляхом заборони права відчуження, розпорядження та користування на автомобіль марки BMW 740D XDRIVE, державний номер НОМЕР_1 , ключі від нього, які на праві власності належать ОСОБА_4 .
Виконання ухвали покласти на прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 .
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Одеського апеляційного суду.
Слідчий суддя ОСОБА_1