Справа № 947/27585/25
Провадження № 1-кс/947/17850/25
04.12.2025 року слідчий суддя Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 , про арешт майна в рамках кримінального провадження № 42025160000000144 від 23.07.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, -
До Київського районного суду м. Одеси надійшло клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 , про арешт майна в рамках кримінального провадження № 42025160000000144 від 23.07.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.
У клопотанні прокурор, з метою забезпечення збереження речового доказу, просить накласти арешт на тимчасово вилучене майно, яке було вилучене 18.11.2025, на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду про дозвіл на проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а також на земельній ділянці та у всіх спорудах, розташованих на ній (кадастровий номер 3222410300:01:049:0084).
Прокурор ОСОБА_3 надав заяву про розгляд клопотання без його участі, вимоги якого просив задовольнити. До клопотання прокурор долучив рапорт головного оперуповноваженого ДКП НП України від 10.11.2025 та витяг з реєстру речових прав.
Власник майна ОСОБА_4 та його представник - адвокат ОСОБА_5 у судове засідання не з'явились, про розгляд клопотання сповіщались належним чином, причини неявки не повідомили, з будь-якими клопотаннями до суду не звертались.
Відповідно до ч.4 ст. 107 КПК України, у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
Вивчивши клопотання про арешт майна та додані до нього копії матеріалів кримінального провадження, слідчий суддя вважає, що воно підлягає задоволенню з наступних підстав.
В ході судового розгляду встановлено, що Головним управлінням Національної поліції в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42025160000000144 від 23.07.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що на території України діють організовані групи осіб, які використовуючи орендовані офісні приміщення за допомогою ряду веб-ресурсів, комп'ютерної інженерії та з використанням електронно-обчислювальних машин, здійснюють комплексні дії спрямовані на заволодіння грошовими коштами громадян та їх подальшої легалізації за допомогою роботи офісних компаній.
Крім того встановлено, що в Україні, діє масштабна мережа шахрайських колл-центрів, розташованих в офісних приміщеннях бізнес-центрів, в яких одночасно працюють сотні операторів, які щодня телефонують громадянам України, країн Європи та Азії. При здійсненні дзвінків громадянам, працівники колл-центрів представляючись працівниками банківських установ або державних структур, отримують від громадян персональні дані та інформацію щодо їх особистих рахунків, в тому числі шляхом відправлення фішингових посилань. Надалі, за допомогою отриманої інформації, злочинці, використовуючи електронні кабінети клієнтів системи онлайн-банкінгу різних банківських установ, здійснюють перерахування грошових коштів громадян на заздалегідь підготовлені рахунки осіб.
Зазначена злочинна діяльність чітко ієрархована та скоординована, працівники колл-центрів ознайомлені з методами і формами роботи правоохоронних органів та, забезпечуючи функціонування кожного окремого об'єкту, безперервно здійснюють заходи конспірації та контр спостереження за прилеглою територією, при появі працівників правоохоронних органів, або підозрілих осіб - використовують заздалегідь визначені та відпрацьовані алгоритми виходу та знищення/виносу речових доказів
Так, 18.11.2025 на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду міста Одеси було проведено обшук за адресою: Київська обл., Києво- Святошинський р-н, м. Боярка, вул. Лазо, буд. 2/96, а також на земельній ділянці та у всіх спорудах, розташованих на ній (кадастровий номер 3222410300:01:049:0084)в ході якого виявлено та вилучено: документи (статут, витяг, постанову, лист, довіреність, договори, угоди, накладні, заяви), зброю (пристрій схожий на Карабін, модель Armalite M15, калібр 223 Rem серійний номер 15-019956), набої -100 шт., магазин для набої, прилад для зниження рівня звуку пострілу.
18.11.2025 прокурором у даному кримінальному провадженні прийнято процесуальне рішення та в порядку ст. 110 КПК України - винесено постанову про визнання вилученого майна речовим доказом.
Статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.
Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом у порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Статтею 92 КПК України визначено, що обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого; обов'язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає.
Відповідно до положень ст.170 КПК України майно, щодо якого існують достатні підстави вважати, що воно є предметом, засобом чи знаряддям вчинення злочину, доказом злочину, набуте злочинним шляхом, доходом від вчиненого злочину, отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину може бути арештоване на підставі рішення слідчого судді. Арешт майна може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться чи зберігаються в банках або інших фінансових установах. Арешт майна може бути застосований з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.
У відповідності до п. 2 ч. 5 ст. 171 КПК України встановлено, що у разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.
При вирішенні клопотання сторони обвинувачення, слідчий суддя враховує, що закон не вимагає, щоб докази на підтвердження вчинення кримінального правопорушення були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого кримінального правопорушення. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно застосувати зазначений вид заходу забезпечення кримінального провадження, досягнення дієвості цього провадження та уникнення негативних наслідків.
У цьому провадженні наразі підозра нікому не оголошена. Однак долучені до клопотання матеріали вказують на ймовірне вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190 КК України, відомості про які внесені до ЄРДР.
В рамках вказаного кримінального провадження установлено, що до даного кримінального правопорушення може бути причетний ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Слідчий суддя на підставі долучених до клопотання матеріалів прийшов до висновку, що вилучені під час обшуку документи (статут, витяг, постанову, лист, довіреність, договори, угоди, накладні, заяви), відповідають критеріям речових доказів, оскільки належить особам, причетність до вчинення кримінального правопорушення яких перевіряється наразі органом досудового розслідування, у них можуть міститися відомості з приводу здійснення незаконної організації та функціонуванням «колл-центрів», контакти, ФІО, зразки почерку та підписів осіб, які можуть бути причетні до вчинення кримінального правопорушення, а тому підлягає огляду з метою встановлення обставин, які можуть мати доказове значення в рамках кримінального провадження.
Також обґрунтованими є доводи клопотання про необхідність накладення арешту на зброю (пристрій схожий на Карабін, модель Armalite M15, калібр 223 Rem серійний номер 15-019956), набої -100 шт., магазин для набої, прилад для зниження рівня звуку пострілу, оскільки такі предмети є викочені з обігу тому підлягають експертному дослідженню, зокрема на факт підробки, а також встановленню законності походження.
В даному випадку слідчий суддя вважає, що вилучене за адресою: Київська обл., Києво- Святошинський р-н, м. Боярка, вул. Лазо, буд. 2/96. майно, може містити на собі відомості на підтвердження факту та обставин можливого вчинення кримінально-протиправних дій за обставинами даного кримінального провадження, пов'язаного з організацією та функціонуванням «колл-центрів», а від так можуть бути знаряддям вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України, та можуть бути використані як доказ факту та обставин, які підлягають доведенню у кримінальному провадженні, зокрема об'єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України.
Норма-дефініція речових доказів (стаття 98 КПК) щодо критеріїв (умов) визнання матеріальних об'єктів речовими доказами (були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин) з одного боку дійсно, сформульована в категоричній формі, і вказані умови мають бути дотримані для визнання тих, чи інших речей речовими доказами. У той же час слід зважати на стадію кримінального провадження. Так, на стадії досудового розслідування не всі обставини, що підлягають з'ясуванню у кримінальному провадженні, можуть бути достовірно встановлені одразу ж, оскільки розслідування - це процес пізнання обставин подій минулого, пов'язаний з пошуком, виявленням та фіксацією відповідних слідів злочинного діяння.
Системний аналіз норм КПК та практики ЄСПЛ дозволяє прийти до висновку, що КПК оперує поняттями, які відповідають декільком різним стандартам доказування (переконання) - стандарт «обґрунтованої підозри», переконання (доведення) «поза розумним сумнівом» та стандарти «достатніх підстав (доказів)» тощо. Стандарти «достатніх підстав (доказів)» використовуються в широкому колі різноманітних ситуацій, що виникають в ході кримінального провадження, тому вони не є сталими, а залежать від конкретної ситуації, цілі прийняття тих чи інших рішень (вчинення дій) та їх правових наслідків. При цьому вони застосовуються як для прийняття процесуальних рішень слідчими суддями (судом) (статті 157, 163, частина 5 статті 234, 260 та інші статті КПК), так і слідчими, прокурорами (статті 134, 271, 276 КПК та інші).
Стандарт «достатніх підстав (доказів)» для цілей арешту з метою забезпечення збереження речових доказів передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують певну річ з кримінальним правопорушенням (демонструють можливу приналежність до його вчинення в якості знаряддя або матеріального об'єкту, що містить певне відображення або інформацію про злочин), тобто наділяють її саму можливістю виконувати функцію доказу у кримінальному провадженні, і вони є достатніми, щоб виправдати її тимчасове обтяження у вигляді арешту для можливого використання в процесі доказування стороною обвинувачення у подальшому.
Так, слідчим суддею на підставі долучених до клопотання матеріалів встановлено, що вилучене під час обшуку майно відповідає критеріям ч. 1 ст. 98 КПК України, оскільки може містити в собі відомості щодо обставин вчинення кримінального правопорушення в рамках кримінального провадження та імовірно є предметом вчинення кримінального правопорушення.
В клопотанні про арешт майна прямо зазначено підставу та мету арешту майна, наведено відповідне обґрунтування, вказано обсяг та вид майна, яке визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, а також зазначено про відповідність цього майна критеріям ст.98 КПК України.
Як на цьому обґрунтовано зауважує прокурор у клопотанні про арешт майна, вилучені речі необхідні для подальшого проведення судових експертиз, оскільки можуть містити сліди вчинення кримінального правопорушення.
У зв'язку з викладеним, слідчий суддя приходить до переконання про наявність правових підстав для застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, з метою збереження речових доказів, які можуть мати суттєве значення для встановлення обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 170 КПК України, завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Як вбачається з підстав та мети застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, вилучене майно може бути речовими доказами в рамках кримінального провадження та містити у собі відомості щодо обставин вчинення кримінального правопорушення.
Отже, оскільки вилучене майно визнано речовими доказами в рамках кримінального провадження, слідчий суддя вважає, що існує ризик його можливої зміни або знищення, в цілях подальшого ймовірного уникнення передбаченої законом відповідальності за ймовірно вчинені дії у випадку підтвердження їх факту у встановленому законом порядку.
Відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі "АГОСІ" проти Сполученого Королівства" (AGOSI v. TheUnitedKingdom від 24 жовтня 1986 року, серія А, № 108, п. 52). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.
Слідчим суддею встановлено, що за обставинами даного кримінального провадження втручання у право власності зацікавленої особи пов'язано із здійсненням кримінального провадження, необхідністю забезпечити збереження речових доказів, а отже, обмеження не є свавільним та відповідає вимогам законності. При цьому дотримано справедливий баланс між вимогами загального суспільного інтересу (у вигляді досягнення завдань кримінального провадження) та вимогами захисту права власності особи, адже досягнення мети збереження речового доказу, неможливо досягти в інший спосіб, ніж арешт майна.
На підставі викладеного, враховуючи наявність правових підстав для накладення арешту на вилучене майно, оскільки існує необхідність в забезпеченні його збереження, а також з метою забезпечення повного, всебічного розслідування кримінального провадження, слідчий суддя приходить до переконання, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права та інтереси власника майна, про які йдеться в клопотанні, та якого така особа зазнає внаслідок застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, а тому клопотання сторони обвинувачення підлягає задоволенню.
Одночасно слідчий суддя наголошує, що накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або невідворотним позбавленням такого права. Хоча власник і обмежується у реалізації всіх правомочностей щодо відповідного майна, проте таке обмеження має тимчасовий характер.
Додатково слідчий суддя акцентує, що у випадку, якщо в рамках даного кримінального правопорушення майно, на яке накладено арешт , буде оглянуто та встановлено, що відпала необхідність в його подальшому арешті, власник такого майна має право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково, у відповідності до ст.. 174 КПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 132, 170-173, 309 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання - задовольнити.
Накласти арешт шляхом заборони права відчуження, розпорядження та користування на майно, яке було вилучене 18.11.2025, на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду про дозвіл на проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а також на земельній ділянці та у всіх спорудах, розташованих на ній (кадастровий номер 3222410300:01:049:0084), а саме на:
- документи (статут, витяг, постанову, лист, довіреність, договори, угоди, накладні, заяви);
- зброю (пристрій схожий на Карабін, модель Armalite M15, калібр 223 Rem серійний номер 15-019956), набої -100 шт., магазин для набої, прилад для зниження рівня звуку пострілу.
Виконання ухвали покласти на прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 .
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Одеського апеляційного суду.
Слідчий суддя ОСОБА_1