іменем України
03 грудня 2025 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 729/1215/25
Головуючий у першій інстанції - Булига Н. О.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1618/25, 22-ц/4823/1661/25
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої-судді: Шитченко Н.В.,
суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.,
із секретарем: Зіньковець О.О.,
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2
відповідач: Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційними скаргами Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» на рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 26 серпня 2025 року та додаткове рішення цього суду від 08 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про стягнення суми страхового відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи.
У липні 2025 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися з позовом до ПАТ «НАСК «Оранта», в якому просили стягнути: на користь кожного з позивачів по 48 000 грн страхового відшкодування за заподіяну моральну шкоду; на користь ОСОБА_1 - 19 150 грн у відшкодування витрат на поховання та 10 062,50 грн у відшкодування витрат на лікування.
Мотивуючи заявлені вимоги, зазначали, що 17 березня 2025 року ОСОБА_3 , керуючи автомобілем OPEL VIVARO реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснила наїзд на косулю, яка вибігла з лісу, внаслідок чого тварину відкинуло на зустрічну смугу руху в автомобіль VOLVO V70XC реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 . У результаті ДТП пасажир автомобіля VOLVO V70XC ОСОБА_4 від отриманих тілесних ушкоджень загинула на місці пригоди, а пасажир ОСОБА_1 отримала травми та була госпіталізована до лікарні. Відомості про дане кримінальне правопорушення внесені до ЄДРДР за №12025270000000316. На момент ДТП цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу OPEL VIVARO була застрахована у ПАТ «НАСК «Оранта» згідно з полісом № ЕР221427231, відповідно до якого страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю, становить 320 000 грн.
Позивачі указували, що є дітьми загиблої ОСОБА_4 . Внаслідок раптової втрати самої рідної та близької людини зазнали моральних та глибоких душевних страждань. Крім того, позивачка ОСОБА_1 отримала тілесні ушкоджені та понесла витрати на лікування. Також позивачка за власні кошти здійснила поховання матері. Звернувшись до страхової компанії з повідомленням про ДТП та із заявами про виплату страхового відшкодування, позивачі отримали відмову у виплаті коштів, обґрунтовуючи яку відповідач послався на зміст постанови про закриття кримінального провадження від 30 травня 2025 року, відповідно до якої в діях водія ОСОБА_3 не встановлено порушення вимог п. 12.6 «г» та п. 12.3 ПДР, які б перебували у причинному зв'язку з виникненням та настанням ДТП. ПАТ «НАСК «Оранта» вважало, що відсутні правові підстави для виплати страхового відшкодування за шкоду, заподіяну смертю особи. Такі дії страховика позивачі вважають незаконними, що зумовило звернення з цим позовом.
Рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 26 серпня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ПАТ «НАСК «Оранта» про стягнення суми страхового відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 48 000 грн кожному страхового відшкодування за заподіяну моральну шкоду. Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 19 150 грн страхового відшкодування, пов'язаного з витратами на поховання, та 266,67 грн страхового відшкодування, пов'язаного з витратами на лікування. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Додатковим рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 08 вересня 2025 року заяву представника позивачів - адвоката Синюка С.Л. про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат задоволено. Стягнуто з ПАТ «НАСК «ОРАНТА» на користь ОСОБА_1 6 000 грн та на користь ОСОБА_2 4 000 грн у відшкодування витрат, понесених ними за надання правничої допомоги.
В апеляційній скарзі на рішення суду ПАТ «НАСК «Оранта», пославшись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, чинній на момент ДТП) передбачає чіткий алгоритм дій потерпілого для отримання відповідних сум страхового відшкодування, тобто, позивачі повинні були виконати необхідну процедуру для реалізації права на отримання регламентної виплати. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 письмово повідомлено про неможливість виплати страхового відшкодування, заподіяного смертю фізичної особи, зважаючи на відсутність в діях водія ОСОБА_3 порушень ПДР, які б перебували у причинному зв'язку з настанням ДТП.
Сторона відповідача зазначає, що учасниками ДТП є два транспортні засоби - автомобіль OPEL VIVARO, яким керувала ОСОБА_3 , та автомобіль VOLVO V70XC, яким керував ОСОБА_2 . ОСОБА_3 визнано невинуватою у скоєнні ДТП. Водночас кримінальне провадження стосовно ОСОБА_2 не порушувалося і досудове слідство не проводилося, не зважаючи на те, що первинний контакт автомобіля OPEL VIVARO відбувся спочатку з твариною, а вже потім косуля вдарилася в автомобіль VOLVO V70XC. За матеріалами кримінального провадження причино-наслідковий зв'язок між ударом косулі з автомобілем OPEL VIVARO та подальшим контактом косулі з автомобілем VOLVO V70XC не простежується взагалі, що свідчить, на думку скаржника, про те, що відповідальність має нести саме ОСОБА_2 , цивільно-правова відповідальність якого не була забезпечена взагалі. У цьому випадку ОСОБА_2 не має права на отримання страхового відшкодування і не може бути позивачем у справі, оскільки його транспортний засіб не був забезпечений, і до нього може бути пред'явлений позов МТСБУ в порядку регресу в разі часткової або повної виплати ОСОБА_1 страхового відшкодування. Саме з наведених підстав страхова компанія заперечує заявлені до неї вимоги.
Наголошує на тому, що саме водій автомобіля VOLVO V70XC повинен був з моменту виявлення перешкоди або безпечно об'їхати тварину, або зупинитися чи іншим чином уникнути зіткнення з косулею. Суд першої інстанції обставин і механізм ДТП не досліджував взагалі, обґрунтування обставин ДТП у рішенні відсутнє, що свідчить про формальний розгляд цієї справи. Зважаючи на приписи ч. 5 ст. 1187 та ст. 1167 ЦК України, солідарними боржниками у даній справі мають бути ОСОБА_3 , ПАТ «НАСК «Оранта», ОСОБА_2 та МТСБУ, кожен з яких має нести відповідальність в межах лімітів, розмірів і частках.
Звертає увагу суду на те, що оскаржуване рішення в межах обов'язкового платежу за один місяць, яке належало до негайного виконання, на час подання апеляційної скарги відповідачем виконано добровільно, що підтверджується доданими до скарги платіжними інструкціями від 28 серпня 2025 року.
В апеляційній скарзі на додаткове рішення суду сторона відповідача просить скасувати його та ухвалити нове, яким відмовити позивачам у стягненні на їх користь витрат на професійну правничу допомогу повністю, посилаючись на неспівмірність виконаних адвокатом послуг з розміром задоволених позовних вимог.
ПАТ «НАСК «Оранта» зазначає, що справа розглядалася в порядку спрощеного провадження, і докази понесення судових витрат повинні подаватися разом з позовною заявою. Позов подано через систему «Електронний суд», участі у розгляді справи представник позивачів не брав. Заявлений розмір витрат на правову допомогу у сумі 10 000 грн є необґрунтованим у цій категорії справ, неспівмірним з ціною позову та обсягом наданих послуг, оскільки фактично адвокатом підготовлено лише позовну заяву.
Скаржник наголошує на відсутності у матеріалах справи доказів, що підтверджують реальну сплату позивачами коштів, оскільки ні акт виконаних робіт, ні рахунок-фактура на оплату, ні детальний опис робіт не є тими первинними документами, які повинні підтверджувати оплату правничої допомоги.
У наданому на апеляційні скарги відзиві представник позивачів - адвокат Синюк С.Л., вважаючи ухвалені у справі судові рішення такими, що відповідають вимогам чинного законодавства, посилаючись на повноту з'ясування обставин, що мають значення для справи, та об'єктивне і повне дослідження наданих сторонами доказів, просить залишити оскаржувані рішення та додаткове рішення Бобровицького районного суду без змін, а апеляційні скарги - без задоволення. Обґрунтовуючи відзив, представник наводить обставини, аналогічні доводам позову.
Додатково указує, що, зважаючи на роз'яснення п. 4, 8 постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01 березня 2013 року та наведений у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 висновок, вина водія у вчиненні кримінального правопорушення не має правового значення для вирішення справи щодо виплати страхового відшкодування. У цьому випадку постановою про закриття кримінального провадження за фактом ДТП встановлено відсутність у діях водія ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, тоді як цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, передбачена ст. 1187 ЦК України, залишається.
Вважає правомірним те, що у постанові про закриття кримінального провадження надавалася кваліфікація діям лише водія ОСОБА_3 , яка керувала автомобілем OPEL VIVARO, оскільки лише в її діях вбачалися ознаки кримінального правопорушення, а тому твердження представника відповідача про можливе настання цивільної відповідальності водія автомобіля VOLVO V70XC ОСОБА_2 є хибним та не відповідає обставинам справи. Отже, питання про залучення в якості третіх осіб МТСБУ та ОСОБА_3 є недоречним, оскільки позивачі не мають до них жодних вимог, а рішення суду не впливає та в майбутньому не вплине на їх інтереси.
Наголошує на тому, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. Позивачам внаслідок ДТП не виплачено страхове відшкодування, що в цілому суперечить інституту відшкодування шкоди, а також зводиться до порушення їх прав, адже практична цінність цього виду страхування, зважаючи на вразливий стан потерпілих, полягає у швидкому, повному та гарантованому відшкодуванні шкоди, розмір якої встановлений законом та не може бути зменшений. На досягнення цієї мети спрямоване нормативне врегулювання умов, розмірів та порядку страхових виплат.
Представник позивачів зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу, які позивачі понесли і які очікують понести у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, становитиме орієнтовно 5 000 грн, і докази на підтвердження цих витрат будуть надані додатково відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги ПАТ «НАСК «Оранта» належить залишити без задоволення, а ухвалені у справі судові рішення - без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що в результаті ДТП, яка сталася 17 березня 2025 року, загинула ОСОБА_4 та отримала травми ОСОБА_1 , мав місце страховий випадок, наслідком якого у позивачів, як дітей загиблої, виникло право на страхове відшкодування від відповідача в межах суми страхового полісу. Зазначив, що наданими письмовими доказами підтверджуються понесені ОСОБА_1 витрати на поховання ОСОБА_4 . Водночас позивачка не довела належними доказами здійснення витрат, пов'язаних з лікуванням, та їх необхідність, тобто нею не надано документів відповідного закладу охорони здоров'я, які б підтверджували призначення їй лікарем конкретних медичних препаратів та засобів, перерахованих у фіскальних чеках. Також позивачкою не доведено розмір витрат, понесених на комп'ютерну томографію.
Районний суд зазначив, що, зважаючи на приписи ч. 2, 3 ст. 21 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає виплата у зв'язку з лікуванням потерпілої за 1 день у розмірі 266,67 грн, оскільки вона перебувала у медичному закладі з 17 по 18 березня 2025 року.
Дійшовши висновку про необхідність стягнення на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 48 000 грн моральної шкоди, районний суд виснував, що загибель матері позивачів у ДТП завдала їм непоправних душевних страждань. Відповідно до ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик відшкодовує моральну шкоду, зокрема, дітям загиблої в результаті ДТП фізичної особи. Позивачі просили стягнути завдану моральну шкоду у розмірі 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановленому законодавством на день настання страхового випадку, у рівних частинах на користь кожного, і такі вимоги суд визнав обґрунтованими.
Ухвалюючи додаткове рішення про стягнення з ПАТ «НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_1 6 000 грн та на користь ОСОБА_2 4 000 грн у відшкодування витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції зазначив, що, звернувшись з позовом, адвокат позивачів зробив відповідну заяву про понесення позивачами витрат на правову допомогу та протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду надав відповідні письмові докази на підтвердження понесених витрат, зокрема, акти наданих послуг від 28 серпня 2025 року, відповідно до яких загальна вартість фактично виконаної роботи та наданих послуг за договором № 26 про надання правової допомоги становить 6 000 грн, а за договором № 27 - 4 000 грн.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам чинного законодавства.
У справі встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про народження ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_5 (а.с. 20). Згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00050387943 від 01 квітня 2025 року ОСОБА_5 після реєстрації 20 грудня 1986 року шлюбу з ОСОБА_6 змінила своє прізвище на « ОСОБА_5 ». 07 квітня 2006 року цей шлюб було розірвано (а.с. 22).
18 серпня 2007 року ОСОБА_8 зареєструвала шлюб з ОСОБА_9 та змінила своє прізвище на « ОСОБА_8 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 18 серпня 2007 року (а.с. 23).
Позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є сином та дочкою ОСОБА_4 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження (а.с. 24 зворот, 28) та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища (а.с. 28 зворот-29).
17 березня 2025 року, приблизно о 09 год. 20 хв, ОСОБА_3 , керуючи автомобілем OPEL VIVARO реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись автодорогою «Кіпті-Глухів-Бачівськ», здійснила наїзд на косулю, яка вибігла з лісу, після чого тварину відкинуло на зустрічну смугу руху в автомобіль VOLVO V70XC реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 . В результаті ДТП пасажир автомобіля VOLVO V70XC ОСОБА_4 від отриманих тілесних ушкоджень загинула на місці пригоди, а пасажир автомобіля VOLVO V70XC ОСОБА_1 отримала травми та була госпіталізована до лікарні. Наведені обставини сторонами не оспорюються.
За фактом ДТП 17 березня 2025 року внесено відомості до ЄРДР за № 12025270000000316 та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України (а.с. 17 зворот).
Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 21 березня 2025 року ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 18). Причиною її смерті є відкрита внутрішньочерепна травма з переломом кісток черепа, про що свідчить копія лікарського свідоцтва про смерть № 68 від 18 березня 2025 року (а.с. 19).
Довідка завідувача відділення КНП «Ніжинська міська лікарня ім. М. Галицького» від 18 вересня 2025 року свідчить про те, що ОСОБА_1 з 17 по 18 березня 2025 року перебувала на стаціонарному лікуванні в травматологічному відділенні лікарні з діагнозом: ЗЧМТ (струс головного мозку). Забійні рани обличчя та голови. Забій грудної клітки (а.с. 32). Наведене підтверджується також випискою № 3385 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного хворого) (а.с. 32 зворот-33).
На підтвердження витрат, пов'язаних з лікуванням ОСОБА_1 , позивачкою надано копію комп'ютерної томографії № 12506/12507 від 17 березня 2025 року та копії фіскальних чеків (а.с. 33 зворот-35).
Відповідно до копії квитанції до прибуткового касового ордера від 17 березня 2025 року про сплату 5 150 грн, пов'язаних з похованням ОСОБА_4 , та копії товарного чеку від 17 березня 2025 року про сплату ритуальних послуг на суму 14 000 грн (а.с. 36-38) ОСОБА_1 здійснила витрати, пов'язані з похованням матері.
Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу OPEL VIVARO реєстраційний номер НОМЕР_1 була застрахована у ПАТ «НАСК «Оранта» відповідно до полісу № 221427231, який станом на дату ДТП 17 березня 2025 року був діючим та за умовами якого ліміт за шкоду життю та здоров'ю становить 320 000 грн (а.с. 48).
Постановою старшого слідчого в ОВС відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Чернігівській області від 30 травня 2025 року кримінальне провадження за № 12025270000000316 від 17 березня 2025 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України (а.с. 45-47). Ухвалюючи таке рішення, слідчий зазначив про те, що за умов ДТП, указаних у постанові про призначення судової експертизи, з технічної точки зору дії водія автомобіля OPEL VIVARO ОСОБА_3 не перебувають у причинному зв'язку з виникненням ДТП. Отже, в діях ОСОБА_3 відсутні порушення вимог п. 12.6 «г», 12.3 ПДР, які б перебували у причинному зв'язку з виникненням та настанням даної ДТП.
31 березня 2025 року ОСОБА_2 звернувся до ПАТ «НАСК «Оранта» з повідомленням про ДТП (а.с. 15). Цього ж дня позивачі скерували до страхової компанії заяви про виплату страхового відшкодування відповідно до ст. 35 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (а.с. 16 зворот-17).
У листі № 09-02-22/ ПАТ «НАСК «Оранта», пославшись на п. 32.1 ст. 32 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відмовило позивачам у виплаті страхового відшкодування, зазначивши, що постановою про закриття кримінального провадження від 30 травня 2025 року за результатами проведеного розслідування кримінального провадження № 12025270000000316 встановлено відсутність в діях водія ОСОБА_3 порушень вимог п. 12.6 «г», 12.3 ПДР, які б перебували у причинному зв'язку з виникненням та настанням даної ДТП. Указане кримінальне провадження було закрито на підставі п. 2 ч.1 ст. 284 КПК України. Відповідно до п. 32.1. ст. 32 Закону страховик не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону. Оскільки в діях водія забезпеченого транспортного засобу OPEL НОМЕР_1 ОСОБА_3 відсутні вищевказані елементи цивільно-правової відповідальності та причинний зв'язок з виникненням та настанням даної ДТП, у страхової компанії відсутні правові підстави для виплати страхового відшкодування за шкоду, заподіяну смертю потерпілої особи (а.с. 49).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Спеціальним законом, яким встановлено обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами є ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в редакції, що діє з 01 січня 2025 року (далі - Закон), який регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення здійснення виплати за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілих осіб під час використання наземних транспортних засобів в Україні.
Пунктами 1.2, 1.3 ст. 1 Закону визначено, що дорожньо-транспортна пригода - це подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої заподіяно шкоду життю, здоров'ю та/або майну потерпілої особи. Забезпечений транспортний засіб - наземний транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Відповідно до ст. 5 закону страховим випадком за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої у особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, виник обов'язок відшкодувати шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілих осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону у разі заподіяння внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоди життю та здоров'ю потерпілої фізичної особи здійснюється страхова (регламентна) виплата у зв'язку із, зокрема, лікуванням потерпілої фізичної особи; моральною шкодою, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала потерпіла фізична особа у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; смертю потерпілої фізичної особи.
За змістом ч. 1 ст. 21 Закону страхова (регламентна) виплата у зв'язку з лікуванням потерпілої фізичної особи здійснюється страховиком, а у випадках, передбачених ч. 1 і п. 3 ч. 2 ст. 43 цього Закону, - МТСБУ, у розмірі витрат, пов'язаних з доправленням, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілої фізичної особи у відповідному закладі охорони здоров'я, включаючи витрати на спеціальний медичний, постійний сторонній догляд та придбання лікарських засобів (лікарських препаратів). Необхідність здійснення таких витрат документально підтверджується відповідним закладом охорони здоров'я, а розмір витрат - розрахунковим документом.
Частинами 1, 3, 4 ст. 25 Закону передбачено, що страхова (регламентна) виплата у зв'язку із смертю потерпілої фізичної особи здійснюється, якщо смерть потерпілої фізичної особи настала протягом одного року з дня дорожньо-транспортної пригоди та є прямим її наслідком. Страховик, а у випадках, передбачених ч. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 43 цього Закону, - МТСБУ, відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю потерпілої фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір таких страхових (регламентних) виплат зазначеним особам стосовно одного померлого становить 25 розмірів мінімальної місячної заробітної плати, встановленої законом на дату настання страхового випадку, і виплачується таким особам у рівних частинах. Страховик (МТСБУ) здійснює страхову (регламентну) виплату особі, яка здійснила витрати на поховання та/або спорудження надгробного пам'ятника, за умови надання йому документів на підтвердження таких фактів та витрат. Загальний розмір такої виплати стосовно одного померлого не може перевищувати 12 розмірів мінімальної місячної заробітної плати, встановленої законом на дату настання страхового випадку, і не залежить від сум, отриманих особою за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та соціальним забезпеченням.
Страхова (регламентна) виплата не здійснюється у разі настання під час використання транспортного засобу дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої в особи, яка використовувала транспортний засіб, не виникла цивільно-правова відповідальність (ч. 2 ст. 30 Закону).
Частиною 1 ст. 32 Закону визначено, що для отримання страхової (регламентної) виплати потерпіла особа чи інша особа, яка має право на її отримання (далі - заявник), подає страховику, а у випадках, передбачених ст. 43 цього Закону, - до МТСБУ, заяву про страхову виплату у встановлені строки.
Частинами 1-3 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Положеннями ч. 2 ст. 1168 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди. Тобто, обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Проаналізувавши наведені вище норми та вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення суми страхового відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, повністю відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
За матеріалами справи встановлено, що 17 березня 2025 року, ОСОБА_3 , керуючи автомобілем OPEL VIVARO реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись автодорогою «Кіпті-Глухів-Бачівськ», здійснила наїзд на косулю, після чого тварину відкинуло в автомобіль VOLVO V70XC реєстраційний номер НОМЕР_2 , що рухався у зустрічному напрямку, під керуванням ОСОБА_2 . В результаті ДТП пасажир автомобіля VOLVO V70XC ОСОБА_4 від отриманих тілесних ушкоджень загинула на місці пригоди, а пасажир автомобіля VOLVO V70XC ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження.
Наведені обставини підтверджуються постановою старшого слідчого в ОВС відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Чернігівській області від 30 травня 2025 року, якою кримінальне провадження за № 12025270000000316 від 17 березня 2025 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, зокрема, у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення.
Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_12 є дітьми загиблої внаслідок ДТП ОСОБА_4 . Позивачкою здійснено поховання матері та проведено оплату відповідних ритуальних послуг і придбання супутніх товарів.
ОСОБА_1 у зв'язку з отриманими внаслідок ДТП тілесними ушкодженнями з 17 по 18 березня 2025 року перебувала на стаціонарному лікуванні в травматологічному відділенні Ніжинської міської лікарні.
Станом на дату ДТП цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу OPEL VIVARO ОСОБА_3 була застрахована у ПАТ «НАСК «Оранта» відповідно до полісу № 221427231, за умовами якого ліміт за шкоду життю та здоров'ю становить 320 000 грн. 31 березня 2025 року позивачі звернулися до страхової компанії з повідомленням про ДТП та заявами про виплату страхового відшкодування відповідно до ст. 35 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Страховиком у виплаті страхового відшкодування заявникам відмовлено з посиланням на наявність постанови від 30 травня 2025 року про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, відповідно до якої в діях водія ОСОБА_3 відсутні порушення вимог п. 12.6 «г», п. 12.3 ПДР, які б перебували у причинному зв'язку з виникненням та настанням ДТП.
У відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі ПАТ «НАСК «Оранта», заперечуючи проти позову, посилалось на відсутність в діях водія ОСОБА_3 порушень ПДР, які б перебували у причинному зв'язку з настанням ДТП, у зв'язку з чим у страховика відсутні підстави для сплати страхового відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 дійшла правового висновку, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.
Аналогічного висновку дійшов Верховний суд у постанові від 20 серпня 2024 року у справі № 712/9328/21.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц та від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування майнової шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик. Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у ст. 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень ст. 1194 цього Кодексу. Указана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку в цій справі відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника.
Апеляційний суд погоджується з доводами позову про те, що законом не покладається на позивача обов'язок доведення вини відповідача у заподіянні шкоди, він лише повинен довести факт заподіяння такої шкоди та її розмір. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Перелік випадків, коли не настає цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу як джерела підвищеної небезпеки, є вичерпним - якщо шкоду завдано внаслідок непереборної сили або мав місце умисел потерпілого. Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
Ні матеріали кримінального провадження, ні матеріали цієї цивільної справи не містять належних доказів наявності непереборної сили або умислу у діях потерпілих, а відповідач про це не стверджує.
Встановлення вини ОСОБА_3 у вчиненому кримінальному правопорушенні не має правового значення для вирішення справи щодо виплати страхового відшкодування. Верховний Суд України 03 грудня 2014 року, розглянувши цивільну справу №6-183цс14, зробив правовий висновок, за яким законом не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен довести факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір.
Розмір страхових лімітів у випадку настання страхового випадку визначено відповідно ст. 27 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Отже, хоча постановою про закриття кримінального провадження за фактом ДТП і встановлено відсутність у діях водія джерела підвищеної небезпеки складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, проте цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, передбачена ст.1187 ЦК України залишається.
З урахуванням викладеного апеляційний суд доходить висновку, що відсутність вини водія автомобіля OPEL VIVARO ОСОБА_3 та закриття кримінального провадження за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення не звільняє ПАТ «НАСК «Оранта» (страховика особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність) від обов'язку відшкодувати позивачам моральну та матеріальну шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини).
Відповідач наголошував на тому, що учасниками ДТП є два транспортні засоби - автомобіль OPEL VIVARO, яким керувала ОСОБА_3 , та автомобіль VOLVO V70XC, яким керував ОСОБА_2 . Проте, апеляційний суд вважає такі твердження припущеннями, які належними доказами не підтверджено. Кримінальне провадження стосовно ОСОБА_2 не порушувалося і досудове слідство не проводилося, зважаючи на те, що саме водій автомобіля VOLVO V70XC повинен був з моменту виявлення перешкоди вчинити дії для уникнення зіткнення з твариною. Інших даних щодо участі ОСОБА_2 у події ДТП матеріали справи не містять. Отже, доводи скаржника про необхідність залучення МТСБУ до участі у справі через те, що цивільна відповідальність позивача не була застрахована, апеляційний суд відхиляє, вважаючи, що вирішення цього спору юридичних наслідків для моторно-транспортного бюро не створить.
Постанова про закриття кримінального провадження від 30 травня 2025 року на час розгляду цієї цивільної справи є чинною і ні позивачами, ні ОСОБА_3 , ні ПАТ «НАСК «Оранта» відповідно до вимог ст. 303, 304 КПК України не оскаржувалася.
Доводи ПАТ «НАСК «Оранта» про те, що суд першої інстанції обставин і механізму ДТП не досліджував та не навів у рішенні відповідних обґрунтувань цієї події, до уваги судом не беруться, оскільки обставини ДТП не є предметом спору та відповідно судового розгляду.
Суд першої інстанції, встановлюючи обставини справи з огляду на наявну в ній доказову базу, зробив правильний висновок про те, що в результаті ДТП, яка сталася 17 березня 2025 року, загинула ОСОБА_4 , а ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження, мав місце страховий випадок, наслідком якого у позивачів, як дітей загиблої, виникло право на страхове відшкодування від відповідача в межах страхового відшкодування. Доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують.
За таких обставин доводи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про спричинення їм моральних страждань через смерть матері, а також здійснення позивачкою витрат на лікування та поховання матері знайшли підтвердження у ході судового розгляду, у зв'язку з чим районний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачі мають право на відшкодування завданої їм моральної та майнової шкоди за рахунок ПАТ «НАСК «Оранта».
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України).
Оскаржуючи рішення суду, ПАТ «НАСК «Оранта» не погоджується з наявністю підстав для виплати позивачам страхового відшкодування, при цьому щодо розміру стягнутих судом першої інстанції сум страхового відшкодування за заподіяну моральну шкоду та страхового відшкодування, пов'язаного з витратами на поховання та лікування, заперечень у скарзі не наводить, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції на предмет визначених до стягнення сум апеляційним судом не аналізується. Заявлені позивачами до стягнення суми повністю охоплюються визначеними у страховому полісі лімітами відшкодування.
ПАТ «НАСК «Оранта» на виконання рішення суду в частині негайного виконання щодо стягнення шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, у межах суми платежу за один місяць, 28 серпня 2025 року виплатило ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 4 000 грн кожному, що підтверджується копіями платіжних інструкцій № 51651 та № 51656 від 28 серпня 2025 року (а.с. 145, 146).
Ураховуючи наведене, апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для часткового задоволення вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення суми страхового відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи. Доводи апеляційної скарги такого висновку суду не спростовують і не дають підстави для скасування правильного по суті судового рішення, яке постановлено з дотриманням вимог закону.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги ПАТ «НАСК «Оранта» на додаткове рішення суду щодо необґрунтованості стягнутого на користь позивачів розміру витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною 1 ст. 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Згідно з ч. 1 ст. 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.141 ЦПК України у разі задоволення позову судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
За змістом ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).
Згідно з приписами ч. 4, 5, 6 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.
Визначаючи суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
У справі встановлено, що представництво інтересів ОСОБА_1 в суді першої інстанції адвокат Синюк С.Л. здійснював на підставі договору про надання правової допомоги № 26 від 22 липня 2025 року (а.с. 10 зворот-12) та ордеру серії АІ № 1946922 від 22 липня 2025 року (а.с. 12 зворот).
Представництво інтересів ОСОБА_2 в суді першої інстанції адвокат Синюк С.Л. здійснював на підставі договору про надання правової допомоги № 27 від 22 липня 2025 року (а.с. 8-9) та ордеру серії АІ № 1946922 від 22 липня 2025 року (а.с. 10).
За умовами обох договорів адвокатське бюро «Синюк та Партнери» в особі керуючого Синюка С.Л. прийняв на себе зобов'язання, в тому числі, представляти інтереси клієнтів на всій території України, вести справи в судах загальної юрисдикції з правом подавати та підписувати позовні заяви, брати участь в судових засіданнях, давати усні та письмові пояснення (п. 2.1.1 договорів).
Відповідно до п. 4.1, 4.2 укладених договорів вартість наданих юридичних послуг адвокатське бюро визначає самостійно після одержання від клієнта замовлення на надання юридичної допомоги та виставляє клієнту відповідний рахунок. Оплата за даним договором здійснюється не пізніше 3-х днів або інший узгоджений термін в акті з моменту отримання клієнтом рахунку від адвокатського бюро, або акту виконаних робіт.
За результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої адвокатським бюро юридичної допомоги, її вартість та порядок оплати (п. 4.5. договорів).
Наявний у справі акт наданих послуг від 28 серпня 2025 року до договору про надання правової допомоги № 26 від 22 липня 2025 року (а.с. 124) свідчить про те, що адвокатське бюро в особі адвоката Синюка С.Л. надало ОСОБА_1 комплекс послуг в наступному обсязі: консультація по справі; збір та підготовка документів; аналіз законодавства; підготування, складання процесуальних документів по справі; копіювання, надсилання матеріалів; участь в судових засіданнях вразі необхідності. Загальна вартість фактично виконаної роботи та наданих послуг становить 6 000 грн. За домовленістю сторін розмір вартості наданих послуг підлягає сплаті клієнтом протягом 90 календарних днів після ухвалення судового рішення у справі № 729/1215/25 та отриманого рахунку.
Інший акт наданих послуг від 28 серпня 2025 року до договору про надання правової допомоги № 27 від 22 липня 2025 року (а.с. 125) свідчить про те, що адвокатське бюро в особі адвоката Синюка С.Л. надало ОСОБА_2 комплекс послуг в наступному обсязі: консультація по справі; збір та підготовка документів; аналіз законодавства; підготування, складання процесуальних документів по справі; копіювання, надсилання матеріалів; участь в судових засіданнях вразі необхідності. Загальна вартість фактично виконаної роботи та наданих послуг становить 4 000 грн. За домовленістю сторін розмір вартості наданих послуг підлягає сплаті клієнтом протягом 90 календарних днів після ухвалення судового рішення у справі № 729/1215/25 та отриманого рахунку.
Матеріалами цивільної справи підтверджено, що адвокатом Синюком С.Л. подано: позовна заява (а.с. 1-7), відповідь на відзив на позовну заяву (а.с. 72-76). Безпосередньої участі у судовому засіданні представник позивачів не брав.
У позовній заяві адвокат Синюк С.Л. указав, що попередній (орієнтовний) розмір витрат на професійну правову допомогу, який очікують понести позивачі, становитиме 10 000 грн
Беручи до уваги складність та категорію справи, ціну позову, специфіку правовідносин між сторонами, об'єм і зміст складених адвокатом процесуальних документів, колегія суддів вважає, що надані адвокатом послуги загальною вартістю щодо двох позивачів у розмірі 10 000 грн відповідають критеріям співмірності, реальності та розумності витрат на правову допомогу з огляду на обставини цієї справи, її складність та обсяг наданих адвокатом послуг.
Не є слушними твердження відповідача про відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження реально сплачених позивачами коштів на оплату адвокатських послуг, оскільки витрати на професійну правову допомогу можуть відшкодовуватись незалежно від того, оплачені вони стороною до моменту заявлення вимоги про їх відшкодування, чи будуть оплачені лише в майбутньому (постанова Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 686/28627/18).
Наявними у справі актами наданих послуг від 28 серпня 2025 року прямо передбачено домовленість сторін про сплату вартості правничої допомоги протягом 90 календарних днів після ухвалення судового рішення у справі, що не суперечить умовам п. 4.2 укладених позивачами з адвокатом договорів.
Ураховуючи наведене, апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для стягнення з ПАТ «НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_1 6 000 грн та на користь ОСОБА_2 4 000 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Доводи апеляційної скарги такого висновку суду не спростовують і не дають підстави для скасування правильного по суті судового рішення, яке постановлене з дотриманням вимог закону.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -
Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» залишити без задоволення, а рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 26 серпня 2025 року та додаткове рішення цього суду від 08 вересня 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча: Н.В. Шитченко
Судді: Н.В. Висоцька
О.Є. Мамонова