Номер провадження: 22-ц/813/5395/25
Справа № 523/13444/23
Головуючий у першій інстанції Кремер І. О.
Доповідач Лозко Ю. П.
07.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Лозко Ю.П.
суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В.,
за участю секретаря судового засідання - Пересипка Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2023 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання матері до досягнення дитиною трирічного віку,
встановив:
01 серпня 2023 року ОСОБА_3 звернулась до суду з вказаним вище позовом, у якому просила стягнути з відповідача ОСОБА_1 аліменти на її утримання, у розмірі 1/4 частини від всіх видів його заробітку ( доходу), щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову та до досягнення дитиною, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьох років.
Позов обґрунтовано тим, що з 24.05.2022 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, і від цього шлюбу мають малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Сторони проживають окремо. Малолітній син сторін ОСОБА_5 , проживає разом з позивачкою, яка зважаючи на вік дитини не має можливості працювати. Відповідач не надає позивачці у добровільному порядку матеріальну допомогу, на її утримання, хоча є працездатним, проходить службу у ЗСУ та отримує стабільний заробіток, інших утриманців не має, отже має можливість надавати утримання їй до досягнення дитиною трьох років.
Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси 06 грудня 2023 року вказаний вище позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в розмірі 1/8 частки заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 08 серпня 2023 року до досягнення дитиною трьох років.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси 06 грудня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 , посилаючись на те, що судом першої інстанції розглянуто цю справу без його участі та за умови не повідомлення його належним чином про дату, час і місце розгляду справи.
Скаржник також вказує про залишення судом першої інстанції поза увагою недоведеність позивачкою обставин щодо незадовільного стану її здоров'я та факту не проживання сторін однією сім'єю, на день звернення до суду з цим позовом. Також скаржник зауважуючи про сумніви у батьківстві, викладає обставини, що на його переконання стали підставою розірвання шлюбу між сторонами.
Крім того, скаржник зазначає, що з 05.10.2024 року він перебуває у зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою, ОСОБА_6 , і від цього шлюбу народилась дитина - ОСОБА_7 , що вважає є підставою для відмови ОСОБА_2 у задоволенні позову, оскільки забезпечення потреб дружини та малолітньої доньки є першочерговим.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Чумаченко С.О., який діє від імені позивачки ОСОБА_2 , заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, просить залишити таку без задоволення, а оскаржуване заочне рішення без змін, як законне та обґрунтоване, зауважуючи, що обставини зміни сімейного стану відповідача виникли після ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції.
06.10.2025 року адвокат Слободяник І.С., яка діє від імені ОСОБА_8 звернулась до суду із клопотання про відкладення судового засідання, у зв'язку з її перебуванням у відпустці, тривалістю 1 календарний день 07.10.2025 року.
Зважаючи на тривалість розгляду цієї справи, а також те, що участь сторін у розгляді справи апеляційним судом обов'язковою не визнавалась, колегія суддів вважає вказане клопотання представника скаржника про відкладення розгляду справи необґрунтованим, отже апеляційним судом не встановлено підстав для його задоволення та відкладення розгляду справи.
Учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи в судове засідання не з'явились, із заявою (клопотанням) про відкладення розгляду справи не звертались, що відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення скаржниці за доводами апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до приписів статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване заочне рішення суду не відповідає вказаним нормам, виходячи з такого.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції розглянуто справу за відсутності належного сповіщення скаржника ОСОБА_1 , чим порушено норми процесуального права, є слушними та заслуговують на увагу, з огляду на таке.
Так, як убачається з матеріалів справи, 06 грудня 2023 року судовий розгляд цієї справи за вказаним вище позовом ОСОБА_3 відбувся за відсутності учасників справи.
Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.
У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім'ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення (частина четверта статті 130 ЦПК України).
Відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України в редакції днем вручення судової повістки є: Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Однак, як убачається з матеріалів справи, судом першої інстанції, відповідача ОСОБА_1 не повідомлено належним чином про дату, час і місце судового засідання.
Вказане, відповідно до вимог пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Оскільки скаржник обґрунтовує свою апеляційну скаргу тим, що суд першої інстанції не повідомив його належним чином про розгляд цієї справи та ця обставина підтверджується матеріалами справи, апеляційний суд доходить висновку, що оскаржуване рішення суду підлягає обов'язковому скасуванню.
Стосовно наявності підстав для задоволення позову ОСОБА_3 , апеляційний суд виходить з такого.
За приписами ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою.
Частини друга, четверта, шоста статті 84 СК України передбачають, що дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу.
Право на аліменти у дружини (чоловіка) виникає як у період шлюбу, так і після його розірвання, а також якщо шлюб не був офіційно зареєстрований.
Відповідно до статті 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує, зокрема, стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інші обставини, що мають істотне значення.
Сімейне законодавство України передбачає право дружини-матері на утримання чоловіком-батьком до досягнення дитиною трирічного віку незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Подання суду доказів того, що дружина, з якою проживає дитина, потребує матеріальної допомоги, не є обов'язковим, оскільки право на аліменти належить дружині - матері незалежно від цієї обставини.
Аналіз вказаної норми дає підстави для висновку, що у дружини виникає право на отримання аліментів за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: проживання разом із їх спільною дитиною, яка не досягла трьох років та наявність у чоловіка достатніх коштів на надання матеріальної допомоги (аліментів).
Згідно із статтею 5 Протоколу N 7 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом N 475/97-ВР (475/97-ВР) від 17 липня 1997 року) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.
Відповідно до статті 75 СК України дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного до досягнення дитиною трирічного віку.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі N 712/4702/19 право на аліменти у дружини-матері може виникнути лише у разі достатнього матеріального забезпечення чоловіка, наявності у чоловіка достатніх коштів для надання дружині-матері спільної дитини матеріальної допомоги та стягуються за умови, що чоловік, до якого пред'явлено вимоги про надання утримання, спроможний надавати матеріальну допомогу.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом і у постанові від 27 травня 2020 у справі N 712/4702/19 (провадження 61-929св20).
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц.
Як убачається з матеріалів справи, з 24 травня 2022 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, і від цього шлюбу мають малолітню дитину сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Сторони проживають окремо. Малолітній син сторін ОСОБА_5 , проживає разом з позивачкою.
Відповідач ОСОБА_1 є військовослужбовцем та отримує грошове забезпечення, а отже має можливість надати матеріальну допомогу позивачці на її утримання до досягнення дитиною трьох років.
Тож, з огляду положення ст. 84 СК України та з урахуванням того, що скаржником не було доведено обставин неможливості надавати ОСОБА_3 , як дружині-матері малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матеріальної допомоги, колегія суддів відхиляє доводи скаржника ОСОБА_1 про відсутність підстав для стягнення з нього аліментів на утримання ОСОБА_3 до досягнення малолітнім сином ОСОБА_9 трьох років з усіх доходів його заробітку ( доходу) щомісячно.
При цьому, колегія суддів зауважує, що укладення відповідачем нового шлюбу, у якому народилась дитина саме по собі не доводять незадовільного матеріального станову відповідача та не спростовують наявності у нього можливості надавати ОСОБА_3 , як матері спільної малолітньої дитини, із якою проживає остання, утримання до досягнення дитиною трьох років.
Викладене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 715/2073/20 (провадження № 61-1031св21).
Не мають правового значення і викладені у апеляційній скарзі сумніви ОСОБА_1 щодо факту батьківства ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки такий, у порушення вимог ст. ст. 12, 77-81 ЦПК України, не спростовано жодними доказами.
Тож, виходячи з засад розумності та справедливості, а також дотримання балансу інтересів сторін, зважаючи на те, що малолітня дитина сторін син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає з позивачкою ОСОБА_3 , яка, зважаючи на вік дитини позбавлена можливості працевлаштуватися та ураховуючи те, що визначений заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси 06 грудня 2023 року розмір аліментів на власне утримання позивачкою не оскаржувався, та оскільки відповідач є працездатним та, як військовослужбовець, отримує грошове забезпечення, колегія суддів виснує про можливість ОСОБА_1 надавати матеріальну допомогу ОСОБА_3 , з якою проживає дитина, до досягнення дитиною трьох років, а саме у розмірі 1/8 частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову 01 серпня 2023 року та до досягнення дитиною, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
При цьому відповідач, не надав суду жодних доказів того, що 1/8 частина отримуваного ним грошового забезпечення військовослужбовця становить таку суму, стягнення якої, з урахуванням інших утриманців, значно погіршить його матеріальне становище, або, що така сума є надмірною, не співмірною та не пропорційною потребам позивачки в її утриманні.
При цьому, апеляційний суд зауважує, що за статтею 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п.4 ч.1, п.3 ч.3 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а оскаржуване рішення суду скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3 та стягнення з ОСОБА_1 аліментів на її утримання у розмірі 1/8 частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову 01.08. 2023 року та до досягнення дитиною, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси 06 грудня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання матері до досягнення дитиною трирічного віку задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКППП НОМЕР_2 ) аліменти на її утримання, у розмірі 1/8 частини від всіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 01.08.2023 року, і до досягнення дитиною, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді: В.В. Кострицький
М.В. Назарова