вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
07 листопада 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/954/25
Господарський суд Закарпатської області у складі судді Мірошниченка Д.Є., розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Центр Корона", м.Ужгород
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Браво Ліфт", м. Київ
про стягнення 200 000,00 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес Центр Корона" звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Браво Ліфт" про стягнення попередньої оплати в сумі 200 000,00 грн за договором на комплекс робіт з монтажу та пусконалагодженню ліфтового обладнання №2/25 від 12.03.2025, мотивованим невчиненням відповідачем дії щодо початку виконання робіт, передбачених цим договором.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/954/25 визначено головуючого суддю Мірошниченка Д.Є., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.08.2025.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 01.09.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Центр Корона" залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали суду про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до Господарського суду Закарпатської області заяви про усунення недоліків позовної заяви з долученням доказів оплати судового збору.
05.09.2025 за вх.№ 02.3.1-02/7762/25 до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви, до якої долучено копію платіжної інструкції № 293 від 05.09.2025 на суму 3 028,00 грн в підтвердження сплати судового збору.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 08.09.2025, внаслідок усунення позивачем недоліків позовної заяви, суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом семи днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов.
Згідно з частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.
Судом встановлено, що ухвала суду від 08.09.2025 про відкриття провадження у справі була направлена відповідачу до його електронного кабінету, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа та така отримана 09.09.2025.
19.09.2025 за вх.№ 02.3.1-02/8176/25 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшов відзив на позовну заяву.
23.09.2025 за вх.№ 02.3.1-02/8260/25 на адресу суду надійшла відповідь на відзив.
Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
У частині 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України, зокрема у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Правова позиція позивача.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням підрядником (відповідачем) робіт, обумовлених договором на комплекс робіт з монтажу та пусконалагодженню ліфтового обладнання № 2/25 від 12.03.2025, у зв'язку з чим, за доводами позивача, сплачений ним аванс у сумі 200 000,00 грн підлягає поверненню.
Заперечення (відзив) відповідача.
Відповідач, згідно з поданим відзивом на позовну заяву, заперечує проти позову з наступних підстав.
Щодо невиконання договірних зобов'язань, відповідач посилається на пункт 3.2 укладеного між сторонами договору, яким передбачено, що підрядник розпочинає виконання робіт по готовності об'єкта та виконання замовником зобов'язань щодо надання підготовленого будівельного майданчика, підписання акта готовності шахт ліфтів до монтажу та пусконалагодження, наявності обладнання на об'єкті та виконання пункту 2.4.1 даного договору.
Зазначає, що замовником своїх зобов'язань щодо надання підряднику підготовленого будівельного майданчика та підписання з підрядником акта готовності об'єкту до монтажу ліфта не виконано, відтак, за доводами відповідача, у останнього не виникло зобов'язання розпочинати монтаж ліфтів.
Заперечує також щодо застосування позивачем статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в якості обґрунтування позовних вимог, які виникли з договірного зобов'язання/правочину, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які підтверджують право замовника (позивача) відмовитися від договору на підставі порушень умов договору зі сторони підрядника (відповідача).
Відповідь на відзив.
Позивач стверджує, що відповідач необґрунтовано зазначає, що посилання позивача на статтю 1212 ЦК України є безпідставним, оскільки правовідносини виникли з договірного зобов'язання. При цьому наголошує, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що положення статті 1212 ЦК України можуть бути застосовані у разі, коли правова підстава для набуття майна припинена або була відсутня взагалі. Оскільки відповідач не виконав своїх зобов'язань за договором, авансовий платіж, який він отримав, втрачає свою правову підставу, і має бути повернутий як безпідставно набуте майно.
Наголошує також, що відповідач помилково вважає, що для застосування статті 849 ЦК України позивач повинен надати докази порушень умов договору зі сторони підрядника, оскільки положення частини 4 статті 849 ЦК України надають замовнику право відмовитися від договору підряду в будь-який час до закінчення роботи, виплативши підрядникові плату за виконану частину робіт.
Позивач зауважує, що відповідач не надав жодних доказів того, що він виконав хоч якусь частину робіт, за які йому належить плата. Таким чином, позивач стверджує, що мав право відмовитися від договору, і відповідач зобов'язаний повернути всю суму авансового платежу.
12.03.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес Центр Корона", як замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Браво Ліфт", як підрядником укладено договір на комплекс робіт з монтажу та пусконалагодженню ліфтового обладнання № 2/25 (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого замовник доручає, а підрядник приймає на себе зобов'язання з проведення комплексу робіт з монтажу та пусконалагодженню ліфтового обладнання: ліфт пасажирський, типу Bravo T MRL, серії BL-ST 061004-1 комплект, та ліфт пасажирський, типу Bravo T MRL, серії BL-ST 101004 - 1 комплект, в подальшому - "Обладнання", а замовник зобов'язується надати підряднику підготовлений будівельний майданчик, прийняти та оплатити виконані роботи згідно умов даного договору.
Відповідно до пункту 1.2 договору роботи здійснюються за адресою об'єкта будівництва: Закарпатська обл., м. Ужгород, площа Театральна, буд. 5, 7.
Склад та обсяги робіт можуть, що доручаються до виконання включають в себе: роботи з монтажу ліфтового обладнання; роботи з пусконалагодження ліфтового обладнання; введення обладнання в обіг (пункт 1.4 договору).
Відповідно до пунктів 2.1, 2.3 договору вартість робіт визначається на основі договірних цін, та загальна сума, яку за цим договором замовник сплачує підряднику, становить 400 000,00 грн, у тому числі ПДВ 20% - 66 666,67 грн. Всі розрахунки за договором здійснюються в національній валюті України в безготівковій формі шляхом їх перерахування на розрахунковий рахунок підрядника.
Вказаним договором також передбачений поетапний розрахунок:
- перший етап - передплата 70 % вартості робіт впродовж 2 банківський днів після підписання договору;
- другий етап - оплата 30 % вартості робіт протягом 2 банківський днів по фактично виконаним роботам (пункт 2.4.1 договору).
Пунктом 3.2 договору передбачено, що підрядник розпочинає виконання робіт по готовності об'єкта та виконання замовником зобов'язань щодо надання підготовленого будівельного майданчика, підписання акта готовності шахт ліфтів до монтажу та пусконалагодження, наявності обладнання на об'єкті та виконання пункту 2.4.1 даного договору.
Розділок 5 договору визначені наступні обов'язки сторін.
Замовник зобов'язаний, зокрема:
- сплатити вартість договору згідно з розділок 2 цього договору;
- передати будівельну готовність об'єкта, згідно з Державним стандартом України, для виконання підрядник комплексу робіт з монтажу та пусконалагодженню ліфтів;
- передати підряднику за актом будівельний майданчик та всю дозвільну документацію, тощо.
Підрядник зобов'язаний, зокрема:
- прийняти будівельну готовність об'єкту для виконання комплексу робіт;
- виконати якісно роботи;
- складати та підписувати відповідні акти виконаних робіт та всі необхідні документи при передачі обладнання, тощо.
На виконання умов договору, замовником було перераховано підряднику передплату в розмірі 200 000,00 грн, що підтверджується копією платіжної інструкції № 188 від 17.03.2025. Однак не в повному розмірі (70% вартості робіт), як передбачено пунктом 2.4.1 договору.
За доводами позивача, відповідач не розпочав роботи з монтажу ліфтів, у зв'язку з чим позивач звернувся до останнього з претензією (вих.№ 26-05/25/1 від 26.05.2025) щодо повернення сплачених йому коштів в розмірі 200 000,00 грн.
Проте, як стверджує позивач, відповіді на претензію від відповідача не отримано, а кошти не повернуто, у зв'язку з чим заявлено цей позов про стягнення 200 000,00 грн як безпідставно збережених.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, що кореспондується з нормами статей 509, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно з частиною 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором підряду, правове регулювання якого визначено Главою 33 ГК України та нормами глави 61 ЦК України.
Так, статтею 837 ЦК України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Згідно зі статтею 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.
Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовується, що позивачем здійснено передоплату за договором у розмірі 200 000,00 грн.
При цьому, судом вважаються неналежними доводи позивача, щодо необхідності застосування у даних правовідносинах положень статі 1212 ЦК України, відповідно до частини 1 якої особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Матеріали даної справи не містять підтвердження повідомлення підрядника замовником про розірвання договору в односторонньому порядку. Таким чином, перерахування коштів здійснено було на виконання чинного, не розіваного договору, та не визнаного в судовому порядку недійсним.
Натомість, позивачем визначено як підставу для повернення попередньої оплати - невиконання підрядником робіт, обумовлених договором.
Таким чином, заявлені позивачем правові підстави позову у вигляді повернення безпідставно набутого майна (грошових коштів) не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.
Водночас, згідно із частиною 1 статті 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Відповідно до пунктів 4, 5 частини 3 статті 162 ГПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
На відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17).
В постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19) викладено правову позицію щодо застосування принципу "суд знає закони" згідно з якою зазначено, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов'язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї.
При цьому суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17).
Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).
Велика Палата Верховного Суду у наведених вище судових рішеннях зазначає, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Таким чином, з урахуванням наведеного, судом визначено правову природу заявленої до стягнення суми коштів у розмірі 200 000,00 грн як кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов'язань.
Водночас, судом враховується, що згідно з положеннями статті 854 ЦК України договором підряду може бути передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів.
Відповідно до частин 1, 2 статті 538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.
Судом встановлено, що підрядник на виконання умов укладеного між сторонами договору не приступив до виконання робіт. Вказаний факт не заперечується і відповідачем.
Натомість, відповідач, відповідно до поданого ним відзиву, зазначає, що у нього не виникло обов'язку розпочинати роботи, оскільки позивач не виконав свого обов'язку щодо надання підготовленого об'єкту та підписання акта готовності шахт ліфтів до монтажу та пусконалагодження, наявності обладнання на об'єкті. Щодо вказаних доводів відповідача суд зазначає наступне.
Виходячи із системного аналізу чинного законодавства, суд відзначає, що аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, постанова Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17).
Суд також враховує, що згідно з приписами частини 4 статті 849 ЦК України замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитись від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.
Тобто як замовнику, так і підряднику законом надано право відмовитися в односторонньому порядку від договору підряду. Вчинення відповідною стороною такого одностороннього правочину тягне припинення зобов'язань сторін та, водночас, виникнення у них згідно з вимогами закону та/або договору нових зобов'язань, зокрема, щодо повернення невикористаної частини авансу, відшкодування збитків тощо (постанови Верховного Суду від 31.07.2024 у справі № 910/1246/21 та від 22.10.2025 у справі № 922/784/25).
Оскільки умовами укладеного між сторонами договору не передбачено строків повернення невикористаного авансу, суд дійшов висновку, що у даному випадку підлягають застосування приписи частини 2 статті 530 ЦК України.
Так, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Звернення позивача з претензією до відповідача розцінюється судом саме як відмова замовника від договору підряду, оскільки в такій ставиться вимога виключно про повернення грошових коштів, а не про початок виконання робіт за договором.
Отже, враховуючи, що матеріали справи не містять як доказів виконання відповідачем робіт за договором, так і наявності понесених ним збитків, сума попередньої оплати в розмірі 200 000,00 грн, перерахована замовником підряднику підлягає до стягнення з останнього, а позовна вимога - до задоволення в заявленому розмірі.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У статті 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі статтею 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат.
Витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 238, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Браво Ліфт" (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, 9, код ЄДРПОУ 42736278) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Центр Корона" (88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, пл. Театральна 5,7, код ЄДРПОУ 22084291) 200 000,00 грн (двісті тисяч гривень 00 коп.) попередньої оплати, а також 3 028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 коп.) на відшкодування сплаченого судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду згідно зі статтею 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
Повне судове рішення складено та підписано 08.12.2025.
Суддя Д. Є. Мірошниченко