Справа № 320/7717/25 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Дудін С.О.,
Суддя-доповідач Кобаль М.І.
02 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Оксененка О.М.,
при секретарі Литвин С.В.
за участю:
представника відповідача: Засімчук А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві) в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.10.2024 №11668824024.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року значений позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, який з'явився у призначене судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у період з 29.08.2024 по 04.09.2024, посадовими особами ГУ ДПС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку платника податків ОСОБА_1 , з питань дотримання вимог валютного законодавства України при розрахунках за зовнішньоекономічним контрактом від 09.05.2022 №1 з компанією BRIFMAN SCIENCE AND TECHNOLOGY LLC (США), за період з 09.05.2022 по 29.08.2022. Результати вказаної перевірки оформлено актом перевірки від 11.09.2024 №102927/Ж5/26-15-24-02-04/2442711038 (далі по тексту - акт перевірки).
Так, перевіркою встановлено порушення ОСОБА_1 пункту 2 статті 13 Закону №2473-VIII, а саме: неодержання грошових коштів за операцією за контрактом від 09.05.2022 №1 з компанією BRIFMAN SCIENCE AND TECHNOLOGY LLC (США) за ВМД від 19.01.2023 №23UA3051300135U5 на загальну суму 150 000,00 дол. США (еквівалент 5 485 290,00 грн на 19.07.2023 - дату першого дня перевищення граничного строку розрахунків), за ВМД від 02.05.2023 №23UA305130011522U7 на загальну суму 75 000,00 дол. США (еквівалент 2 742 645,00 грн на 30.10.2023 - дату першого дня перевищення граничного строку розрахунків).
В акті перевірки зазначено, що перевіркою проведених розрахунків у грошовій формі при здійсненні експортної операції позивачем за контрактом від 09.05.2022 №1 з компанією BRIFMAN SCIENCE AND TECHNOLOGY LLC (США) за ВМД від 02.05.2023 №23UA305130011522U7 на загальну суму 75 000,00 дол. США (еквівалент 2 742 675,00 грн на дату оформлення ВМД) та ВМД від 19.01.2023 №23UA3051300135U5 на загальну суму 150 000,00 дол. США (еквівалент 5 485 290,00 грн на дату оформлення ВМД), у зв'язку з ненаданням платником податків документального підтвердження. Встановити факт надходження, в установлені Національним банком України граничні строки, розрахунків грошових коштів немає можливості.
Згідно наданих доручень відсутні посилання на інвойси або договір №1 від 09.05.2022, що унеможливлює ідентифікувати належність платежів до зовнішньоекономічного контракту №1 від 09.05.2022 з компанією BRIFMAN SCIENCE AND TECHNOLOGY LLC (США). Як наслідок, контролюючим органом встановлено порушення законодавчо встановлених термінів надходження грошових коштів за зовнішньоекономічним контрактом від 09.05.2022 №1 у сумі 225 000,00 дол. США (еквівалент 8 227 935,00 грн на дату оформлення ВМД) на:
- граничний термін надходження валютної виручки від експорту продукції згідно ВМД від19.01.2023 №23UA3051300135U5 на загальну суму 150 000,00 дол. США (еквівалент 5 485 290,00 грн на дату оформлення ВМД) та 19.07.2023 - дату дня перевищення граничного строку розрахунків - 408 днів станом на 29.08.2024 (дата закінчення перевірки) валютні кошти не перераховано;
- граничний термін надходження валютної виручки від експорту продукції згідно ВМД від 02.05.2023 №23UA305130011522U7 на загальну суму 75 000,00 дол. США (еквівалент 2 742 675,00 грн на дату оформлення ВМД) на 30.10.2023 - дату перевищення граничного строку розрахунків 305 днів, станом на 29.08.2024 (дата закінчення перевірки) валютні кошти не перераховано.
В акті перевірки зазначено, що висновки Міністерства економіки України на продовження строків розрахунків за контрактом від 09.05.2022 №1 до перевірки не надано.
15.10.2024 ГУ ДПС у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення №11668824024, за порушення пункту 21 частини 2 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті» від 02.01.2019 №5 та пункту 2 статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції», яким ОСОБА_1 нараховано пеню у сумі 8 227 935,00 грн. (далі по тексту - оскаржуване ППР).
Рішенням ДПС України від 30.01.2025 №2736/6/99-00-06-01-03-06 за результатами розгляду скарги на податкове повідомлення-рішення від 15.10.2024 №11668824024, скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду та повернуто її.
Вважаючи, протиправним оскаржуване ППР, а також відсутність підстав для притягнення позивача до відповідальності, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, судом першої інстанції дійшов висновку, що встановлені судом порушення, допущені відповідачем під час проведення перевірки у вигляді ненаправлення/невручення позивачу копії наказу про проведення перевірки перед початком її проведення, непред'явлення направлення на перевірку та фактичне здійснення документальної позапланової «невиїзної» перевірки, нівелює наслідки її проведення і є самостійною та достатньою підставою для задоволення позовних вимог без переходу до дослідження викладених в акті перевірки порушень по суті.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, з огляду на наступне.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України (далі по тексту - ПК України) та іншими законами України з питань оподаткування (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно зі статтею 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає ПК України.
У даному випадку, однією з підстав позову ОСОБА_1 зазначено порушення податковим органом порядку проведення перевірки, що призвело до протиправного, на його думку, прийняття оскаржуваного ППР податкового повідомлення-рішення.
Правовими положеннями ч.1 ст. 308 КАС України регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Отже, першочергово суд апеляційної інстанції надає оцінку спірним правовідносинам в частині проведеної контролюючим органом перевірки позивача.
У постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 21.02.2020 (справа №826/17123/18) зроблено висновок, що незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність податкових повідомлень-рішень та/або інших рішень. Підставам позову такого змісту, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками перевірки, - переходити до перевірки підстав позову, пов'язаних з оспорюванням висновку контролюючого органу про вчинення платником податків податкового правопорушення (порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган).
Встановлена судом протиправність наслідків перевірки внаслідок порушення процедури її проведення є достатньою самостійною підставою до скасування прийнятих за результатами її проведення рішень, що унеможливлює перехід до суті покладених в їх основу податкових правопорушень.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 22.09.2020 у справі № 520/8836/18, від 11.07.2024 у справі № 320/7160/19.
Також відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 520/8836/18, палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду обґрунтувала відсутність підстав до запропонованого колегією відступу від раніше висловленої правової позиції такими висновками: «перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом» та «встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення Відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення - рішення, а тому відсутня необхідність перевірки порушення Позивачем пункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України, як підстави для донарахування суми грошового зобов'язання».
Отже, установивши таке порушення процедури проведення перевірки, наслідком якого є визнання протиправними її результатів, до аналізу інших обставин, суд не може переходити, з огляду на викладену вище сталу і послідовну практику Верховного Суду, відступу від якої у встановленому законом порядку не здійснювалося.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 140/3135/19, від 11.07.2024 у справі № 320/7160/19.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, наказом ГУ ДПС у м. Києві від 14.08.2024 №5440-п, на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України, у зв'язку з отриманням інформації листом ДПС України від 18.12.2023 №31760/7/99-00-24-04-02-07 про порушення платником податків ОСОБА_1 законодавчо встановлених строків розрахунків за зовнішньоекономічним контрактом від 09.05.2022 №1 та наданням документів не в повному обсязі на запит ГУ ДПС у м. Києві від 26.12.2023 №52979/І/26-15-24-02-04-08, призначено документальну позапланову виїзну перевірку платника податків ОСОБА_1 , починаючи з 29.08.2024 по дату завершення перевірки, тривалістю 5 робочих днів.
На підставі вказаного наказу, контролюючим органом видано направлення на перевірку від 15.08.2024 №18069/26-15-24-02-04.
З метою вручення наказу про призначення перевірки від 14.08.2024 №5440-п та пред'явлення направлення на перевірку від 15.08.2024 №18069/26-15-24-02-04, 27.08.2024 та 04.09.2024 посадовими особами відповідача було здійснено виїзди на адресу платника податків ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . Під час обстеження встановлено, що за означеною адресою позивач не знаходиться, про що складено акти від 27.08.2024 №7433/Ж6/26-15-24-02-04 та від 04.09.2024 №7667/Ж6/26-15-24-02-04 про неможливості пред'явлення наказу від 14.08.2024 №5440-п та направлення від 15.08.2024 №18069/26-15-24-02-04 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника податків ОСОБА_1 .
Позивач стверджує про порушення відповідачем вимог пункту 42.2 статті 42 та пункту 81.2 статті 81 ПК України в частині ненадіслання йому направлення на перевірку та копії наказу про проведення перевірки засобами поштового зв'язку.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно із підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Згідно підпунктів 21.1.1, 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 ПК України посадові та службові особи контролюючих органів зобов'язані, зокрема дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.
Глава 8 розділу ІІ ПК України визначає види перевірок, які можуть бути проведені контролюючими органами, а також порядок та процедуру їх проведення.
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.
Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.
За приписами підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.
Пунктом 78.4 статті 78 ПК України визначено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.
Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків (крім перевірок, передбачених підпунктом 78.1.22 пункту 78.1 цієї статті) надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.
Відповідно до пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;
- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;
- службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.
Тобто, що у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред'явлення оформлених відповідно до вимог ПК України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава). Так, дотримання цих вимог в їх сукупності може бути належною підставою для призначення та проведення перевірки. При цьому, виїзна перевірка має проводиться виключно за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка. У разі ж якщо перевірка проводиться в приміщенні контролюючого органу, то така перевірка є невиїзною.
Вказані висновки суду узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду викладеної у постанові від 22.09.2020 у справі №520/8836/18, у постановах Верховного Суду від 17.05.2019 у справі №823/2530/18, від 23.04.2020 у справі №826/20146/15, від 24.01.2019 у справі №805/1941/17-а, від 22.04.2021 у справі №820/2993/16, від 13.02.2024 у справі №140/3135/19
Як вже вище зазначалося судом, посадовими особами ГУ ДПС у м. Києві складено акти від 27.08.2024 №7433/Ж6/26-15-24-02-04 та від 04.09.2024 №7667/Ж6/26-15-24-02-04 неможливості пред'явлення наказу від 14.08.2024 №5440-п та направлення від 15.08.2024 №18069/26-15-24-02-04 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника податків ОСОБА_1 .
Означені обставини, на переконання суду, свідчать, що відповідачем в порушення положень податкового законодавства, за ініційованої до проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача, фактично, внаслідок відсутності платника податків за податковою адресою, було проведено невиїзну перевірку за наявними у контролюючого органу документами у приміщенні останнього, а не за місцезнаходженням платника податків.
При цьому, в матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надано, жодних належних доказів на підтвердження виконання імперативно закріпленого за контролюючим органом обов'язку вручення у порядку, визначеному статтею 42 ПК України, копії наказу про проведення документальної позапланової перевірки позивачу, як обов'язкової передумови для початку проведення такої перевірки.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції, представником відповідача підтверджено, що наказ про призначення документальної позапланової виїзної перевірки позивача засобами поштового зв'язку не направлявся, не вручався особисто, а в якості підтвердження виконання встановленого пунктом 78.4 статті 78 ПК України обов'язку вручення копії наказу до матеріалів справи долучено копії актів неможливості пред'явлення наказу від 14.08.2024 №5440-п та направлення від 15.08.2024 №18069/26-15-24-02-04 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника податків.
У свою чергу, відповідно до підпункту 5 пункту 5 Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 №227 (зі змінами), на виконання пункту 4 Доручення в.о. Голови ДПС від 06.12.2024 № 287-д(07) до доповідної записки Департаменту податкового аудиту від 14.11.2024 № 5015/99-00-07 та з метою приведення у відповідність до вимог чинного законодавства наказом ДПС України від 04.09.2020 № 470, затверджено Методичні рекомендації щодо порядку взаємодії між підрозділами органів Державної податкової служби України при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків (далі по тексту також - Методичні рекомендації), які можуть бути використані при проведенні документальних та фактичних перевірок апаратом ДПС та відповідними підрозділами територіальних органів ДПС, за якими закріплено функції щодо організації та проведення таких перевірок.
Відповідно до пункту 1.4.5 Методичних рекомендацій у разі коли при організації документальної планової та позапланової виїзної або фактичної перевірки встановлено неможливість її проведення (у тому числі у зв'язку з відсутністю платника податків (посадових осіб платника податків або його законних (уповноважених) представників) за податковою адресою та/або адресою об'єктів оподаткування) посадовими (службовими) особами територіального органу ДПС / апарату ДПС, невідкладно складається у двох примірниках у довільній формі та підписується акт про неможливість проведення перевірки, що засвідчує цей факт.
У такому акті рекомендується зазначати інформацію про дату встановлення факту та причини неможливості проведення перевірки (у тому числі у зв'язку з відсутністю платника податків (посадових осіб платника податків або його законних (уповноважених) представників) за податковою адресою та/або адресою об'єктів оподаткування, у зв'язку з отриманням інформації оператора поштового зв'язку щодо неможливості вручення платнику податків або повернення без вручення письмового запиту територіальному органу ДПС / апарату ДПС про надання пояснень та їх документальних підтверджень, надісланого такому платнику податків з метою організації перевірки тощо), податкова адреса та/або адреса об'єктів оподаткування платника податків, за якою встановлено відсутність платника, інформацію про підстави для проведення перевірки (реквізити наказу, направлень тощо - зазначаються у випадку, якщо факт неможливості проведення перевірки встановлено після їх оформлення) та інші фактичні обставини, що засвідчують такі факти. До такого акта додаються матеріали, що підтверджують факти, наведені у такому акті.
Другий примірник акта про неможливість проведення перевірки разом з копіями матеріалів надсилається територіальним органом ДПС / апаратом ДПС платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
При цьому підрозділ органу ДПС, який здійснює (очолює) перевірку та встановив неможливість проведення перевірки у зв'язку з відсутністю платника податків (посадових осіб платника податків або його законних (уповноважених) представників) за податковою адресою, протягом 2 робочих днів з дня, наступного за днем складання цього акта, доповідною запискою повідомляє про це керівника (його заступника) відповідного органу ДПС та готує запит на встановлення місцезнаходження платника податків.
До запиту додаються копія акта про неможливість проведення перевірки, у зв'язку з відсутністю платника податків за податковою адресою, копія наказу про проведення перевірки (у разі його складання) та інші документи (або їх копії), що підтверджують відсутність платника податків за місцезнаходженням.
Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) органу ДПС, працівники якого здійснюють (очолюють) перевірку, реєструється та направляється у загальновстановленому порядку, визначеному відповідним нормативно-правовим актом до відповідного органу.
Зразок форми запиту наведено у додатку 5 до цих Методичних рекомендацій.
При отриманні органом ДПС від відповідного органу інформації щодо встановлення місцезнаходження платника податків, структурним підрозділом, який здійснює (очолює) перевірку (ініціатором запиту), вживаються заходи з організації та проведення перевірки платника податків, у разі отримання відповіді про невстановлення місця знаходження платника податків за його місцезнаходженням - вживаються заходи щодо встановлення місця знаходження платника податків до настання обставин, які унеможливлюють проведення відповідної перевірки (наприклад, у зв'язку з припиненням діяльності платника податків, спливом визначених законодавством термінів давності для проведення перевірки тощо).
Тобто, відповідно до означених положень Методичних рекомендацій у контролюючого органу наявні підстави для складення акта про неможливість проведення перевірки у випадку відсутності платника податків за податковою адресою та/або адресою об'єктів оподаткування та вчинення подальших заходів з організації та проведення перевірки платника податків.
При цьому, положеннями законодавства не передбачено складення посадовими особами контролюючого органу акта неможливості пред'явлення наказу на направлення про проведення документальної позапланової виїзної перевірки.
Враховуючи означені обставини, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про відсутність у податкового органу підстав для проведення перевірки ОСОБА_1 , у зв'язку з відсутністю в матеріалах справи жодних належних, достатніх та допустимих доказів виконання ГУ ДПС у м. Києві імперативно закріпленого за контролюючим органом обов'язку вручення у порядку, визначеному статтею 42 ПК України, копії наказу про проведення документальної позапланової перевірки позивачу як обов'язкової передумови для початку проведення такої перевірки.
Отде, відповідачем в порушення положень податкового законодавства, за ініційованої до проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача, фактично, внаслідок відсутності платника податків за податковою адресою, протиправно було проведено невиїзну перевірку за наявними у контролюючого органу документами у приміщенні контролюючого органу, а не за місцезнаходженням платника податків.
Означена підстава не заявлена в адміністративному позові, проте враховує сталу правову позицію Верховного Суду та його Великої Палати, відповідно до якої повноваження органів влади, є законодавчо визначеними, а суд діє згідно з презумпцією «Jura novit curia» («Суд знає закони»). Велика Палата Верховного Суду, зокрема зазначила, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (пункти 84, 86 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17), а також, що неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (пункт 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).
Також, Велика Палата Верховного Суду неодноразово, зокрема у постановах від 12.06.2019 (справа № 487/10128/14-ц), від 26.06.2019 (справа № 587/430/16-ц), від 23.10.2019 (справа № 761/6144/15-ц), від 15.06.2021 (справа № 904/5726/19) тощо, вказувала на дію принципу «jura novit curia» («Суд знає закони»), який полягає в тому, що:
1) суд знає право;
2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін;
3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).
Активна роль суду проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Обов'язок суду надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що встановлена судом протиправність проведеної перевірки, внаслідок порушення процедури її призначення та проведення, є достатньою самостійною підставою до скасування прийнятих за результатами її проведення рішень, що унеможливлює перехід до суті покладених в їх основу податкових правопорушень.
Встановлення судом при розгляді справи факту допущення контролюючим органом процедурних порушень під час призначення та проведення перевірки, які є достатніми для визнання перевірки незаконною та скасування у зв'язку з чим прийнятих за результатом такої перевірки рішень, суд позбавлений можливості переходити до дослідження суті порушення, покладеного в основу оскаржуваного рішення, та робити відповідні висновки, позаяк у протилежному випадку такі мотиви мають бути виключені з мотивувальної частини судового рішення при його перегляді в апеляційному чи касаційному порядку.
Подібний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 22.09.2020 у справі № 520/8836/18.
Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, враховуючи вищевказані висновки Верховного Суду та з огляду на встановлені судом порушення, допущені відповідачем під час проведення перевірки у вигляді ненаправлення/невручення позивачу копії наказу про проведення перевірки перед початком її проведення, непред'явлення направлення на перевірку та фактичне здійснення документальної позапланової «невиїзної» перевірки, що нівелює наслідки її проведення, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що наведене є самостійною та достатньою підставою для задоволення позовних вимог та скасування оскаржуваного ППР, без переходу до дослідження викладених в акті перевірки порушень по суті.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню, оскаржуване ППР скасуванню, а доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
О.М. Оксененко
Повний текст виготовлено 05.12.2025 року