Житомирський апеляційний суд
Справа №285/953/25 Головуючий у 1-й інст. Літвин О. О.
Категорія 70 Доповідач Борисюк Р. М.
04 грудня 2025 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Павицької Т.М., Шевчук А.М.,
розглянувши у письмовому провадженні у місті Житомирі цивільну справу № 285/953/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 01 липня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Літвин О.О. у місті Звягелі,
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулась з даним позовом, в якому просила змінити спосіб стягнення аліментів, визначений за рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду від 17 грудня 2019 року та ухвалити рішення про стягнення із відповідача аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття. Також просила стягнути із відповідача понесені нею витрати на підготовку позовної заяви у розмірі 1500 грн.
Позов мотивувала тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який за рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду від 27 листопада 2019 року у справі № 285/3766/19 було розірвано. Неповнолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 залишено проживати з нею.
Вказувала, що рішенням цього ж суду від 17 грудня 2019 року у справі № 285/3767/19 із ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання їх спільної дитини в твердій грошовій сумі в розмірі 2000 грн щомісячно.
Зазначала, що з часу присудження аліментів, які були визначені рішенням суду, матеріальний стан відповідача змінився, він працевлаштувався, що на її думку є підставою для зміни способу стягнення з нього аліментів.
Заочним рішенням Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 01 липня 2025 року позов задоволено частково та змінено розмір аліментів, присуджених відповідно до рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду № 285/3767/19 від 17 грудня 2019 року. Суд ухвалив стягувати із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/8 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття - до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Виконавчий лист № 285/3767/19 від 17 грудня 2019 року, виданий Новоград-Волинським міськрайонним судом, відкликано після сплати ОСОБА_2 заборгованості по аліментах, а у випадку відсутності боргу - після набрання даним рішенням законної сили. Вирішено питання судового збору.
У поданій апеляційній скарзі, позивачка просить його скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судове рішення є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, із порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи.
Вважає, що дитина має право отримувати більший розмір аліментів, у разі покращення матеріального стану батьків, якісніше харчуватися, сучасно одягатися та оздоровлюватися. Вказує, що синові скоро виповниться 15 років, весь одяг та взуття йому потрібно купувати у чоловічому відділі, він потребує догляду за проблемною підлітковою шкірою.
Зазначає, що з часу ухвалення рішення про стягнення аліментів вона сама намагалася забезпечити сина, адже аліментів у розмірі 2000 грн ледве вистачало на його харчування.
Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 05 серпня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та справу призначено до розгляду.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України (частина 1 статті 368 ЦПК України).
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи про стягнення аліментів.
Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Ухвалюючи рішення, місцевий суд мотивував його тим, що з позиції якнайкращого забезпечення інтересів дитини сторін, враховуючи визначений розмір прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку та доходи обох батьків, - відповідач у змозі сплачувати аліменти в розмірі 1/8 частини від усіх видів його доходу. Такий розмір буде реальним, не поставить жодну із сторін у фінансове становище значно гірше один від одного, відповідатиме, як інтересам дитини, так і інтересам платника та отримувача аліментів, а також засадам розумності, виваженості і справедливості.
Суд зауважив, що метою стягнення аліментів не може бути безпідставне збагачення іншого з батьків за рахунок аліментних виплат.
Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на таке.
Судом установлено, що з 03 вересня 2010 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду від 27 листопада 2019 року був розірваний, що стверджується копією цього рішення (а.с.10-11).
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , у період шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син ОСОБА_4 (а.с.7).
Після розірвання шлюбу ОСОБА_3 залишено на виховання із матір'ю.
Згідно копії рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду від 17 грудня 2019 року у справі № 285/3767/19 із ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання їх спільної дитини в твердій грошовій сумі в розмірі 2000 грн щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку (а.с.18).
Крім того, встановлено, що відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_2 № 970 від 07 жовтня 2024 року, старший солдат ОСОБА_2 з 10 серпня 2022 року проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 (а.с.45).
Також, згідно довідки Військової частини НОМЕР_2 від 16 червня 2025 року старший солдат ОСОБА_2 брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції в період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій і Луганській областях, забезпечення її здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах і в період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України: у період із 03 жовтня по 27 грудня 2024 року; у період із 18 січня по 20 травня 2025 року; у період із 23 травня по 26 травня 2025 року; у період із 26 травня по теперішній час (а.с.46).
Згідно інформації з Державного реєстру фізичних осіб - платників про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи, розмір доходу ОСОБА_2 у вигляді виплат військовослужбовцям за період листопада-грудня 2024 року по січень - лютий 2025 року становив 145 923,64 грн (середньомісячний дохід 36 480,91 грн) (а.с.30).
Відповідно до інформації з Державного реєстру фізичних осіб - платників про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи, середньомісячний дохід у вигляді заробітної плати позивачки ОСОБА_1 становить 8050 грн (а.с.28-29).
Статтею 51 Конституції України та статтею 180 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Відповідно до статті 8 Закону України від «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно зі статтею 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до частини 2 статті 150 СК України, батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
За змістом статті 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Статтею 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до положень статей 183, 184 СК України, суд за заявою одержувача може визначити розмір аліментів у вигляді частки від заробітку (доходу) матері, батька дитини або у твердій грошовій сумі.
Таким чином, підстави визначення розміру аліментів у частках від заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням, як положень статті 182 СК України, так і положень статей 183, 184 СК України.
Відповідно до частини 3 статті 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Частиною першою статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Право вимагати зміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених статтями 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.
Із огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Таким чином, вимога одержувача аліментів про зміну способу їх стягнення може мати місце і внаслідок виникнення необхідності у збільшенні розміру аліментів.
Відповідно до частини 1 статті 3 Конвенції про права дитини, частин 7, 8 статті 7 СК України, під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей.
Обов'язок утримувати дитину - це моральне і найважливіше правове зобов'язання батьків, яке виникає з моменту народження дітей і зберігається до досягнення ними повноліття.
Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку.
Ті обставини, що з віком потреби дитини зростають, що, в свою чергу, тягне постійне зростання витрат, зокрема, з боку матері, з якою проживає дитина, на її утримання, забезпечення освіти, гармонійного розвитку, медичного догляду та відпочинку дитини є загальновідомими та не потребують доказування.
Із урахуванням цього, доведеним є факт, що матеріальне становище одержувача аліментів, як одна з умов, з якою пов'язується можливість збільшення розміру аліментів, змінилося, потреба в коштах для утримання і розвитку дитини істотно зросла, тому виникли підстави для вимоги до платника аліментів про збільшення їх розміру шляхом зміни способу їх стягнення.
Змінюючи розмір аліментів шляхом зміни способу їх стягнення з 2000 грн на 1/8 частку від заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з дня набрання рішення суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття, суд першої інстанції правильно встановив і врахував, що середньомісячний дохід платника аліментів у цій справі складає 36 480,91 грн і чверть від такого доходу на аліменти становитиме 9120 грн, що є вочевидь неспіврозмірною із сумою доходу, який отримує сама позивачка (8050 грн).
Син сторін проживає разом із матір'ю, відтак саме на неї лягає основний тягар по утриманню та вихованню дитини.
Приймаючи остаточне рішення у справі, суд апеляційної інстанції враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, N 303-A, § § 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland, N 49684/99, § 2)).
Доводи апеляційної скарги містять суб'єктивне тлумачення апелянтом як обставин справи, так і норм діючого законодавства, направлене на переоцінку доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим судом при ухваленні рішення були належним чином оцінені подані сторонами докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення суду, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.
Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду - без змін.
За правилами частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи немає.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в сили вимог закону.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а заочне рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 01 липня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий Судді