Житомирський апеляційний суд
Справа №285/1984/25 Головуючий у 1-й інст. Мозговий В. Б.
Категорія 39 Доповідач Борисюк Р. М.
04 грудня 2025 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Павицької Т.М., Шевчук А.М.,
розглянувши у письмовому провадженні у місті Житомирі цивільну справу № 285/1984/25
за позовом представника Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на заочне рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 02 липня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Мозгового В.Б. у місті Звягелі,
У квітні 2025 року представник Акціонерного товариства «Акцент-Банк» (далі АТ «А-Банк», Товариство, Банк) звернувся з даним позовом, в якому просив стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № АВН0СТ155101708579109020 від 22 лютого 2024 року у розмірі 61 637,04 грн, з яких: 31 590,67 грн - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тіло кредиту), 27 143,2 грн - загальний залишок заборгованості за процентами та 2903,17 грн - загальний залишок заборгованості за пенею, вирішити питання судових витрат.
Позов мотивувався тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ «А-Банк» щодо отримання банківських послуг та підписав анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк».
22 лютого 2024 року будучи клієнтом банку, ОСОБА_1 уклав з банком кредитний договір № АВН0СТ155101708579109020 щодо надання йому кредиту в розмірі 31 900 грн строком на 36 місяців (тобто до 21 лютого 2027 року) зі сплатою процентів у розмірі 85,00% щорічно та комісії, в розмірі 0,00 грн.
Представник зазначав, що станом на 11 квітня 2025 року ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором, яка становить 61 637,04 грн, з яких: 31 590,670000000002 грн - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тіло кредиту), 27 143,2 грн - загальний залишок заборгованості за процентами та 2903,17 грн - загальний залишок заборгованості за пенею. Враховуючи вищевикладене, представник просив позов задовольнити в повному обсязі.
Заочним рішенням Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 02 липня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість за кредитним договором № АВН0СТ155101708579109020 від 22 лютого 2024 року в сумі 34 082,06 грн та вирішено питання судових витрат.
У поданій апеляційній скарзі, представник позивача просить його в частині відмовлених позовних вимог скасувати та ухвалити і цій частині нове рішення, яким позов задовольнити повністю та вирішити питання судових витрат.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судове рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, із порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи.
Представник зазначає, що судом відмовлено у достроковому стягненні з посиланням на частину 4 статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», однак суд не врахував наступне.
Достроковим стягнення було б не по всій кредитній заборгованості, а лише по тій її частині, платежі по якій були визначені до сплати в терміни після дати звернення до суду.
Таким чином, всі платежі з дати укладання договору по дату подання позову, які відповідач повинен був у відповідності до договору сплатити, не є такими, що мають статус дострокового стягнення.
Представник вказує, що між сторонами було укладено кредитний договір і в даному випадку застосовуються умови кредитного договору. Так, перед отриманням кредиту відповідач був ознайомлений з Паспортом споживчого кредиту, в п. 6 (Додаткові умови) якого було зазначено наступне: «В разі наявності заборгованості у Клієнта із сплати Щомісячного мінімального платежу понад 90 днів, Банк має право достроково розірвати Кредитний договір та здійснити дії, направлені на погашення залишку Заборгованості, що виникла при користуванні Клієнтом Послугою "Швидка готівка".».
Звертає увагу, що умовами кредитного договору не передбачено обов'язкове повідомлення про вимогу дострокового погашення кредиту, оскільки в даному випадку Банк з даною вимогою звернувся вже у суді, а відповідач знав, що він порушив вимоги кредитного договору, оскільки мав графік погашення кредиту. Договір підписано боржником за допомогою електронного підпису.
Свою згоду на використання електронного підпису відповідач надав у Анкеті-Заяві про приєднання до Умов та Правил надання Банківських послуг в А-Банку.
Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 05 серпня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та справу призначено до розгляду.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України ( частина 1 статті 368 ЦПК України).
Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що станом на день звернення представника Банку із позовом до суду (11 квітня 2025 року), а строк затримання позивачем сплати кредиту складає 13 місяців 20 днів, то розмір простроченої заборгованості становить 34 082,06 грн = (2493,59 грн/щомісячний платіж/х 13 місяців 20 днів/затримка сплати кредиту/).
Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на таке.
Судом установлено, що 22 лютого 2022 року відповідач звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву про надання послуги «Швидка готівка» № АВН0СТ155101708579109020 (а.с.9-10).
Договір підписано електронним підписом позичальника, у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». Електронні підписи сторін зазначені в розділі реквізити сторін.
Із паспорта споживчого кредиту «Швидка готівка», який було підписано відповідачем 22 лютого 2022 року за допомогою електронного підпису, вбачається, що ліміт кредиту 31 900 грн, строк кредитування - 36 місяців, процентна ставка - 85% річних, загальні витрати за кредитом - 57 868,83 грн, орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом - 89 768,83 грн, реальна річна процентна ставка - 129,86% річних, розмір щомісячного платежу - 2793,59 грн (а.с.8).
22 лютого 2022 року, позивач перерахував на картку відповідача грошові кошти в сумі 31900 грн, що підтверджується копією мемореального ордеру № TR.34501934.17898.65455 (а.с.13).
Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що у зв'язку з порушенням взятих на себе зобов'язань, у ОСОБА_1 виникла заборгованість станом на 11 квітня 2025 року в розмірі 31 590,67 грн - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тіло кредиту), 27 143,2 грн - загальний залишок заборгованості за процентами та 2903,17 грн - загальний залишок заборгованості за пенею (а.с.12).
Даний розрахунок підтверджує, що відповідач користувався кредитними коштами та частково вносив їх на погашення кредитних зобов'язань.
Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
За змістом статті 207 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
В силу частини першої статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Як передбачено частиною першою статті 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Із положень частини третьої статті 11 Закону України від 03 вересня 2015 року №675-VIII «Про електронну комерцію» (тут і надалі в редакції на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон №675-VIII) слідує, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону №675-VIII пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
За змістом частини шостої статті 11 Закону №675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана, зокрема, шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.
Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (стаття 12 Закону №675-VIII).
В силу пункту 6 частини першої статті 3 Закону №675-VIII, електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Частиною першою статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання частини другої статті 1054ЦК України), позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина 2 статті 1050 ЦК України).
Частиною 3 статті 1054 ЦК України визначені особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
У частині 2 статті 627 ЦК України закріплено, що у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
10 червня 2017 року набрав чинності Закон України від 15 листопада 2016 року №1734-VIII «Про споживче кредитування» (далі - Закон № 1734-VIII), який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» від 13 травня 1991 року № 1023-XII (далі Закон №1023-XII) застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону № 1734-VIII (стаття 11 Закону № 1023-XII у редакції, чинній з 10 червня 2017 року).
Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону №1023-XII. З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон № 1734-VIII, а у частині, що йому не суперечить, - також Закон № 1023-XII.
Відповідно до положень частини 4 статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.
Кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що боржник зобов'язаний виконати його обов'язок відповідно до умов договору. Тобто, порушивши права або законні інтереси кредитора, боржник зобов'язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи на звернення до суду з відповідним позовом. Враховуючи приписи статей 526, 527 і 530 ЦК України, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів. Невиконання кредитором обов'язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати у суді виконання боржником обов'язку з дострокового повернення кредиту.
У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновок, наведений у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, не враховує спеціальний порядок, передбачений Законом України «Про захист прав споживачів» в редакції до 2017 року, заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту, і вважала за необхідне відступити від зазначеного висновку, конкретизувавши його так: «суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, у якій був встановлений обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту».
Враховуючи, що частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, містила положення про застосування обов'язкового досудового врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, а після 10 червня 2017 року на ці правовідносини почала поширюватися частина четверта статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», суд вважає, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження №14-680цс19), є релевантною для даних правовідносин та може бути застосована в частині наслідків для кредитора у разі невиконання передбаченого законодавством досудового врегулювання спору.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц виснувала, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини 10 статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов'язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а в суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову в частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.
Судом встановлено, що 22 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернувся до АТ «А-Банк» з заявою про надання послуги «Швидка готівка» № АВН0СТ155101708579109020 щодо надання йому кредиту в розмірі 31 900 строком на 36 місяців (тобто до 21 лютого 2027 року) зі сплатою процентів у розмірі 85% щорічно.
Сторонами погоджено повернення кредиту та сплату процентів шляхом сплати позичальником ануїтетних платежів (рівними частками у розмірі 2493,59 грн протягом всього строку дії договору, а саме до 21 лютого 2027 року).
Відповідно до Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача сплата ануїтентних платежів передбачена до 22 числа щомісячно (а.с.11).
Позичальник свої зобов'язання щодо повернення грошових коштів не виконував, у зв'язку із чим виникла заборгованість.
Як вбачається із матеріалів справи, банк не виконав своїх обов'язків, передбачених Законом України «Про споживче кредитування» щодо повідомлення у письмовій формі споживача про наявність заборгованості із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
Направлення досудової вимоги боржнику у разі заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту, передбачено частиною 4 статті 16 Закону України «Про споживче кредитування».
Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).
Представник Банку, звернувшись до суду з позовом 11 квітня 2025 року, вимагає дострокове повернення кредиту у розмірі 61 637,04 грн.
Враховуючи, що кредитор вимагає від боржника повернення достроково суми кредиту зі сплатою процентів, а доказів направлення досудової вимоги про дострокове повернення кредитних коштів матеріали справи не містять, отже, Банком порушено вимогу Закону України «Про споживче кредитування» щодо направлення досудової вимоги про дострокове повернення кредитних коштів.
З огляду на наведені норми матеріального права та умов укладеного кредитного договору, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що із відповідача на користь АТ «А-Банк» підлягає стягненню заборгованість за період з 22 лютого 2024 року по 11 квітня 2025 року (13 місяців 20 днів), виходячи із розміру щомісячного платежу 2493,59 грн.
Приймаючи остаточне рішення у справі, суд апеляційної інстанції враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, N 303-A, § § 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland, N 49684/99, § 2)).
Доводи апеляційної скарги містять суб'єктивне тлумачення апелянтом як обставин справи, так і норм діючого законодавства, направлене на переоцінку доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим судом при ухваленні рішення були належним чином оцінені подані сторонами докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення суду, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.
Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду - без змін.
За правилами частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи немає.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в сили вимог закону.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Акцент-Банк» залишити без задоволення, а заочне рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 02 липня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий Судді