25 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 916/1282/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
позивача - не з'явилися,
відповідача - не з'явилися,
третьої особи - не з'явилися,
прокуратури - Гудименко Ю. В. (за посвідченням),
розглянув касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.06.2025 (суддя Желєзна С. П.) та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 (головуючий - Таран С. В., судді Богатир К. В., Поліщук Л. В.) у справі
за позовом керівника Доброславської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чікен плейс",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрегс",
про усунення перешкод у користуванні майном шляхом повернення майна.
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. 27.03.2025 керівник Доброславської окружної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (далі - РВ ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях, позивач) звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чікен плейс" (далі - ТОВ "Чікен плейс", Товариство, відповідач) про усунення перешкод державі в особі РВ ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях у користуванні та розпорядженні державним майном шляхом повернення державі в особі позивача протирадіаційного укриття № 56485 площею 623,5 м2 (далі - ПРУ № 56485, спірне укриття, спірне майно), розташованого в підвальному приміщенні будівлі колишнього торгівельного центру за адресою: Одеська обл, Одеський р-н, с. Причорноморське, вул. Миру, буд. 53, посилаючись на положення статей 170, 317, 319, 321, 326, 328, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 86 Господарського кодексу України, чинного до 27.08.2025 (далі - ГК України), статті 21 Кодексу цивільного захисту України, статей 1, 5, 7 Закону України від 04.03.1992 № 2163-ХII "Про приватизацію майна державних підприємств", чинного до 06.03.2018 (далі - Закон України № 2163-ХII), статті 9 Закону України "Про засади цивільного захисту", статей 1, 4 Закону України "Про Фонд державного майна України", статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
2. Позовна заява обґрунтовується тим, що:
1) у 1995 році приватизацію Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Комінтернівська птахофабрика" (далі - СТОВ "Комінтернівська птахофабрика") майнового комплексу, до складу якого увійшло спірне укриття, було проведено з порушенням законодавства, чинного на момент відчуження спірного майна, після чого в 2015 році майновий комплекс перейшов у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрегс" (далі - ТОВ "Укрегс", третя особа), яке стало переможцем публічних торгів з продажу майна банкрута - СТОВ "Комінтернівська птахофабрика", та яке (ТОВ "Укрегс"), у подальшому, в листопаді 2024 року прийняло рішення про створення ТОВ "Чікен плейс" і передачу ПРУ № 56485 до статутного капіталу Товариства;
2) зважаючи на віднесення спірного майна до об'єктів загальнодержавного значення, приватизацію яких заборонено законом, чинним на момент приватизації та на теперішній час, первинна приватизація захисної споруди цивільного захисту та її відчуження з подальшим оформленням права приватної власності за відповідачем є протиправною, що зумовлює наявність підстав для усунення державі перешкод у користуванні цим майном.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
3. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.04.2025 (суддя Желєзна С. П.) відкрито провадження у справі № 916/1282/25 та залучено до участі у цій справі ТОВ "Укрегс" як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
4. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.06.2025 (суддя Желєзна С. П.) позовну заяву Прокурора залишено без руху та встановлено йому 5-денний строк з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання доказів внесення на депозитний рахунок Господарського суду Одеської області грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.
5. Ухвала аргументована тим, що, враховуючи положення Закону України від 12.03.2025 № 4292-IX "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" (далі - Закон України № 4292-IX), який набрав чинності з 09.04.2025, спір у цій справі підлягає розгляду виключно за умови виконання прокуратурою вимог частини 6 статті 164 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (в редакції, чинній з 09.04.2025), якою передбачено внесення на депозитний рахунок місцевого господарського суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позову.
6. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.06.2025, постановленою на підставі пункту 8 частини 1 статті 226 ГПК України та залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2025, позов Прокурора в інтересах держави в особі РВ ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях про усунення перешкод у користуванні майном залишено без розгляду.
7. Зазначені ухвала та постанова мотивовані посиланням на норми статей 5, 12, 388, 390 та частини 2 статті 391 ЦК України (в редакції, чинній з 09.04.2025), пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 4292-IX (чинного з 09.04.2025), частини 6 статті 164, частини 2 статті 174 та статей 176, 226, 236, 269 ГПК України (в редакції, чинній з 09.04.2025), з урахуванням яких місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку про наявність підстав для залишення позову Прокурора без розгляду з огляду на те, що:
1) як убачається зі змісту позовної заяви та доданих до неї доказів, спірне майно в порядку приватизації було відчужене шляхом продажу на користь СТОВ "Комінтернівська птахофабрика" на підставі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області від 25.07.1995 № 1076, тобто передано в приватну власність за рішенням органу державної влади, що унеможливлює застосування положень статті 391 ЦК України, на яку посилається Прокурор у позовній заяві, та, в свою чергу, свідчить про необхідність застосування до цього позову норм матеріального та процесуального права, якими врегульовано порядок витребування майна в добросовісного набувача (схожу правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 29.05.2025 у справі № 918/938/23);
2) пункт 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 4292-IX прямо встановлює зворотну дію в часі, застосовуючи захист прав добросовісного набувача до справ, що були відкриті, але не розглянуті судом на день набрання чинності цим Законом, тобто ця норма забезпечує посилений захист прав добросовісного набувача в справах, провадження в яких відкрито, але судом першої інстанції ще не ухвалено рішення про витребування майна в добросовісного набувача;
3) оскільки суд має забезпечити дотримання балансу прав та інтересів сторін спору, що з урахуванням положень Закону України № 4292-IX неможливо без дотримання процесуальних гарантій відповідача як потенційно добросовісного набувача на отримання компенсації вартості нерухомого майна, яке Прокурор просить повернути із власності Товариства, а за наслідками розгляду цієї справи можливе прийняття судом рішення про витребування спірного майна в набувача, який судом може бути визнано добросовісним, то залишення без руху позовної заяви ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.06.2025, якою Прокурора зобов'язано внести на депозитний рахунок суду грошові кошти в розмірі вартості спірного майна, оціненого згідно із законом на дату подання позову, відповідає вимогам цього Закону;
4) Прокурором не усунуто недоліки позову, зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 02.06.2025, а саме не надано до суду документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оціненого згідно із законом на дату подання позову, необхідність сплати яких передбачена Законом України № 4292-IX.
При цьому суд апеляційної інстанції, відхиляючи доводи Прокурора про неможливість застосування положень частини 6 статті 164 ГПК України (в редакції, чинній з 09.04.2025) до позовної заяви, поданої до набрання чинності Законом України № 4292-IX, зазначив про те, що, дійсно, на момент подання позову - 27.03.2025 (надійшов до суду 31.03.2025) цієї норми не існувало, однак, здійснюючи розгляд справи по суті, суд першої інстанції зобов'язаний застосовувати вимоги Закону України № 4292-IX, зокрема пункт 2 його Прикінцевих та перехідних положень, а дотримання норми частини 6 статті 164 цього Кодексу є передумовою для обов'язкового застосування визначених цим Законом наслідків при ухваленні судового рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
8. Не погоджуючись з ухвалою місцевого господарського суду від 17.06.2025 та постановою суду апеляційної інстанції, заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційна скаргу
9. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме статей 387, 388, 391 ЦК України та статей 2, 3, 164, 174, 176, 226, 236 ГПК України, наголошуючи на тому, що:
1) під час ухвалення оскаржуваних судових рішень суди не врахували висновку щодо належності негаторного позову як способу захисту порушеного права позивача в подібних правовідносинах, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, оскільки норма пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 4292-IX підлягає застосуванню при розгляді позовів, предметом яких є витребування нерухомого майна від добросовісного набувача, в той час як предметом позову в справі № 916/1282/25 є вимога про усунення перешкод державі у користуванні та розпорядженні майном шляхом його повернення державі;
2) положення Закону України № 4292-IX в частині внесення змін до статті 391 ЦК України шляхом її доповнення частиною 2 у цьому випадку не мають зворотної дії в часі, а отже, не є застосовними до позову, що розглядається в межах справи № 916/1282/25, провадження в якій відкрито 07.04.2025, тобто раніше, ніж цей Закон набрав чинності. Адже в іншому випадку законодавцем було би визначено, що всі положення цього Закону, а не лише, як ним зазначено, в певній частині (див. пункт 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 4292-IX), мають зворотну дію в часі в справах відповідної категорії (про витребування майна в добросовісного набувача), в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення по суті спору;
3) так само положеннями Закону України № 4292-IX не передбачено того, що цей Закон має зворотну дію в часі в частині доповнення статті 164 ГПК України частиною 6, позаяк згідно з частиною 3 статті 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи;
4) на момент звернення Прокурора до суду подана ним позовна заява відповідала вимогам процесуального закону, зокрема статті 164 ГПК України, що підтверджено ухвалою від 07.04.2025 про відкриття провадження у справі № 916/1282/25, та в свою чергу свідчить про відсутність підстав для застосування судом першої інстанції положень статті 174, частини 11 статті 176 ГПК України (в редакції, чинній з 09.04.2025) та залишення позовної заяви у цій справі без руху.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
10. ТОВ "Чікен плейс" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних ухвалі та постанові.
Розгляд справи Верховним Судом
11. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.06.2025 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 у справі № 916/1282/25 та призначено розгляд цієї справи в судовому засіданні на 25.11.2025.
Позиція Верховного Суду
12. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.
13. В основу оскаржуваних ухвали та постанови покладено висновок місцевого та апеляційного господарських судів про необхідність залишення позову Прокурора без розгляду в зв'язку з тим, що:
1) як убачається зі змісту позовної заяви та доданих до неї доказів, спірне майно було відчужене в порядку приватизації шляхом продажу на користь СТОВ "Комінтернівська птахофабрика" на підставі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області від 25.07.1995 № 1076, тобто передано в приватну власність за рішенням органу державної влади, що унеможливлює застосування положень статті 391 ЦК України, на яку посилається Прокурор у позовній заяві, та, в свою чергу, свідчить про необхідність застосування до цього позову норм матеріального та процесуального права, якими врегульовано порядок витребування майна в добросовісного набувача (схожу правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 29.05.2025 у справі № 918/938/23);
2) пункт 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 4292-IX прямо встановлює зворотну дію в часі, застосовуючи захист прав добросовісного набувача до справ, що були відкриті, але не розглянуті судом на день набрання чинності цим Законом, тобто ця норма забезпечує посилений захист прав добросовісного набувача в справах, провадження в яких відкрито, але судом першої інстанції ще не ухвалено рішення про витребування майна в добросовісного набувача;
3) Прокурором не усунуто недоліки позову, зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 02.06.2025, а саме не надано до суду документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оціненого згідно із законом на дату подання позову, необхідність сплати яких передбачена Законом України № 4292-IX.
14. Проте колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
15. 09.04.2025 набрав чинності Закон України № 4292-IX, згідно з абзацом 1 пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого внесено доповнення, зокрема до ГПК України:
- статтю 164 доповнено частиною 6 такого змісту: "6. У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви";
- частину 2 статті 174 доповнено абзацом 3 такого змісту: "Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов'язок позивача внести відповідну грошову суму".
16. Отже, вимога до органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора, передбачена частиною 6 статті 164, частиною 2 статті 174 ГПК України, щодо надання документів, які підтверджують внесення на депозитний рахунок господарського суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, яке є предметом спору, є гарантією забезпечення прав і інтересів добросовісного набувача нерухомого майна у разі задоволення судом позовних вимог органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна, яке є предметом спору.
17. Зі змісту позовної заяви Прокурора вбачається, що позов Прокурора у цій справі не є віндикаційним позовом про витребування нерухомого майна, тому помилковим є застосування судом першої інстанції до таких позовних вимог положень частини 6 статті 164 ГПК України (в редакції, чинній на момент постановлення ухвали суду першої інстанції про залишення позову Прокурора без розгляду), а саме щодо зобов'язання надання доказів на підтвердження внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна.
18. Колегія суддів зазначає, що позовом про витребування майна (віндикаційним позовом) є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності індивідуально визначеного майна, до особи, яка ним заволоділа, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.
19. Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України (такі висновки викладено в постанові Верховного Суду України від 17.02.2016 у справі № 6-2407цс15).
20. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод (такі висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17).
21. Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.
Віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними. При цьому одна з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову - відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов'язально-правових способів захисту.
Аналогічні висновки викладено в постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.05.2025 у справі № 918/938/23.
22. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України в редакції, чинній на момент звернення Прокурора з позовом - 27.03.2025).
За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, які не пов'язані з позбавленням володіння (схожий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).
23. Відповідно до частини 2 статті 391 ЦК України (в редакції Закону України № 4292-IX, який набрав чинності з 09.04.2025) якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб'єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу.
24. Відтак, за змістом частини 2 статті 391 ЦК України (в редакції, чинній з 09.04.2025) негаторний позов не застосовується до випадків, якщо органом державної влади або місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії щодо відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна стала фізична особа та/або юридична особа приватної власності.
Отже, захист права власності на нерухоме майно, яке було відчужене органом державної влади або місцевого самоврядування на користь суб'єкта права приватної власності, здійснюється шляхом витребування такого майна.
25. У цій справі предметом позову Прокурора є вимога до відповідача про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження державним майном. Звертаючись до суду із цим позовом, Прокурор посилався на положення статті 391 ЦК України. Прокурор зазначав, що відповідач є недобросовісним набувачем, оскільки спірне нерухоме майно є протирадіаційним укриттям, належить до об'єктів критичної інфраструктури, а тому не може перебувати у приватній власності в силу закону, а саме: частини 2 статті 5 Закону України № 2163-ХII (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).
26. Верховний Суд зазначає, що в цьому випадку Прокурор, який діє в інтересах держави в особі відповідного органу, наполягає на продовженні розгляду саме негаторного позову, посилаючись при цьому на неможливість застосування положень статті 388 ЦК України, оскільки, за твердженням Прокурора, спірне майно належить до критичної інфраструктури, а дослідження/встановлення таких обставин, належність обґрунтування (в тому числі правового) суд має виконати в процесі розгляду справи по суті.
27. Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача (аналогічний висновок викладено в пункті 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).
28. Касаційна інстанція звертає увагу судів попередніх інстанцій на те, що попри обов'язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу (такий правовий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15, від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17, від 05.06.2019 у справі № 909/452/18, від 26.01.2021 у справі № 923/722/19, від 26.09.2023 у справі № 910/2392/22, від 07.11.2023 у справі № 909/869/22).
29. Верховний Суд наголошує на тому, що, посилаючись на правову позицію щодо визначення віндикаційного позову як належного способу захисту прав держави або територіальної громади на відчужене в процесі приватизації нерухоме майно, яке є захисною спорудою, викладену в постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.05.2025 у справі № 918/938/23, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про неможливість застосування положень статті 391 ЦК України (в редакції, чинній до 08.04.2025, тобто на час подання позову в цій справі), на яку посилається Прокурор у позовній заяві, та зумовлену цим необхідність застосування до цього позову норм матеріального та процесуального права (статей 387, 388 ЦК України (в редакції, чинній з 09.04.2025), частини 6 статті 164, частини 2 статті 174 ГПК України (в редакції, чинній з 09.04.2025)), якими врегульовано порядок витребування майна в добросовісного набувача, оскільки суд першої інстанції може надавати правову оцінку належності чи ефективності способу захисту прав позивача в спірних правовідносинах лише під час розгляду справи по суті заявлених позовних вимог, але аж ніяк не на стадії підготовчого провадження в справі, в межах якого було постановлено оскаржувану ухвалу.
30. Водночас, із матеріалів справи не вбачається та судами не встановлено вчинення Прокурором чи позивачем будь-яких процесуальних дій, спрямованих на зміну предмета позову (з негаторного (про усунення перешкод державі у користуванні та розпорядженні майном шляхом його повернення державі) на віндикаційний (про витребування спірного майна з володіння Товариства), як наслідок, наявна перекваліфікація апеляційним судом заявленого Прокурором негаторного позову вочевидь не відповідає вимогам статті 46 ГПК України та принципу диспозитивності господарського судочинства, закріпленому статтею 14 цього Кодексу.
31. Відмова прокурора від зміни предмета позову у зв'язку зі зміною законодавчого регулювання спірних правовідносин, що призвела до неефективності раніше обраного способу захисту, може бути підставою для відмови в позові за результатом розгляду справи по суті, а не для залишення позовної заяви без руху і в подальшому - без розгляду на стадії підготовчого провадження.
Аналогічний висновок, який викладено в пункті 4.26 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.11.2025 у справі № 918/265/25, колегія суддів вважає за необхідне врахувати на підставі частини 4 статті 300 ГПК України шляхом виходу за межі доводів касаційної скарги, оскільки зазначену постанову ухвалено Верховним Судом після подання касаційної скарги в цій справі (30.09.2025).
32. З наведених вище мотивів колегія суддів не бере до уваги, як передчасні, доводи скаржника в частині неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо належності негаторного позову як способу захисту порушеного права позивача в подібних правовідносинах, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14, оскільки питання щодо врахування/неврахування зазначеного правового висновку має вирішуватися судом апеляційної чи касаційної інстанцій під час перегляду рішення суду першої інстанції, ухваленого по суті заявлених позовних вимог, а не на стадії підготовчого провадження в справі.
33. Отже, Верховний Суд вважає необґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про наявність передбаченої пунктом 8 частини 1 статті 226 ГПК України підстави для залишення без розгляду позову Прокурора в інтересах держави в особі РВ ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях про усунення перешкод у користуванні майном.
34. Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами скаржника про помилковість застосування судом першої інстанції до позову Прокурора частини 6 статті 164 ГПК України в частині зобов'язання надання доказів на підтвердження внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна.
35. За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані ухвала та постанова - скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
36. З огляду на наведені раніше висновки, Верховний Суд відхиляє необґрунтовані доводи відповідача, викладені у відзиві на касаційну скаргу.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
37. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
38. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
39. Відповідно до частини 3 статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
40. Частиною 6 статті 310 ГПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
41. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені скаржником, отримали підтвердження під час касаційного провадження, спростовують висновок судів першої та апеляційної інстанцій про залишення без розгляду позову Прокурора, що є підставою для скасування оскаржуваних ухвали і постанови та передачі справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Розподіл судових витрат
42. З огляду на те, що Верховний Суд не ухвалює нового рішення та не змінює оскаржуваних судових рішень, розподіл судових витрат не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України).
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити.
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.06.2025 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 у справі № 916/1282/25 скасувати.
Справу № 916/1282/25 передати до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю. Я. Чумак
Судді Т. Б. Дроботова
Н. О. Багай