25 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 922/2156/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
позивача - не з'явилися,
відповідача - Левченка В. В. (адвокат),
третьої особи - не з'явилися,
прокуратури - Пальонної О. О. (за посвідченням),
розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Реформ-Інвест" на рішення Господарського суду Харківської області від 14.10.2024 (суддя Усата В. В.) та постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 (головуючий - Попков Д. О., судді Крестьянінов О. О., Стойка О. В.) у справі
за позовом керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Харківської обласної військової (державної) адміністрації Харківської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Реформ-Інвест",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України",
про витребування земельних ділянок.
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. 21.06.2024 керівник Харківської окружної прокуратури Харківської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Харківської обласної військової (державної) адміністрації Харківської області (далі - Харківська ОВА, Облдержадміністрація, позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Реформ-Інвест" (далі - ТОВ "Реформ-Інвест", Товариство, відповідач), за участю третьої особи: Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (далі - ДСГП "Ліси України", Підприємство, третя особа), про витребування з незаконного володіння ТОВ "Реформ-Інвест" на користь Харківської ОВА трьох земельних ділянок, кадастрові номери: 6325155800:02:007:0006, площею 0,6000 га; 6325155800:02:007:0007, площею 0,6000 га; 6325155800:02:007:0008, площею 0,6000 га (далі - спірні земельні ділянки, спірне майно), з установленням порядку виконання рішення суду, відповідно до якого після набрання рішенням про задоволення позову законної сили воно є підставою для: 1) скасування державної реєстрації права приватної власності Товариства на спірні земельні ділянки; 2) державної реєстрації права державної власності на спірні земельні ділянки за Харківською ОВА; 3) державної реєстрації права постійного користування на спірні земельні ділянки за ДСГП "Ліси України", посилаючись на норми статей 4, 17, 31, 77 Земельного кодексу України (в редакції, чинній з 22.06.1993), статей 1, 5, 7 та пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (далі - ЛК України), статей 4, 5, 55, 56, 80, 84, 122, 149 Земельного кодексу України, чинного з 01.01.2002 (далі - ЗК України), статей 16, 261, 387, 388 і пунктів 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 26, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 53, 239 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Позовна заява обґрунтовується тим, що:
1) протягом 1995 року повноваження щодо вилучення земель з власності та користування за межами населених пунктів були покладені на Березівську селищну раду, проте, чинним на той час земельним законодавством не була передбачено можливості вилучення саме земель державної власності лісового фонду та подальшого надання таких земель у приватну власність для ведення особистого підсобного господарства;
2) рішення уповноваженого державою органу про вилучення земель лісового фонду з постійного користування державного лісогосподарського підприємства (за погодженням з таким підприємством) повинно передувати відведенню таких земель у приватну або комунальну власність, у зв'язку з чим прийняття Березівською селищною радою рішення від 17.02.1995 № 18 про надання спірних земельних ділянок громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та подальша видача вказаним особам відповідних державних актів відбулося без їх вилучення з постійного користування Державного підприємства "Жовтневе лісове господарство" (далі - ДП "Жовтневе лісове господарство", Підприємство, Лісгосп), тобто з порушенням земельного законодавства;
3) спірні земельні ділянки використовуються в лісовому господарстві та повністю вкриті лісовими насадженнями, що ставить під обґрунтований сумнів добросовісність відповідача під час заволодіння цим майном.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
2. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.06.2024 (суддя Усата В. В.) заяву керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області про забезпечення позову задоволено. Вжито заходи забезпечення позову: 1) шляхом накладення арешту на три спірні земельні ділянки, які зареєстровані на праві приватної власності за ТОВ "Реформ-Інвест"; 2) шляхом заборони Товариству та будь-яким іншим особам, в тому числі тим, які діють на його користь чи виконують по відношенню до нього інші зобов'язання, проводити будь-які роботи на спірних земельних ділянках, пов'язані із пошкодженням ґрунтового покриву вказаних земельних ділянок або роботи, що можуть призвести до знищення або пошкодження наявних на них лісових насаджень.
3. Суди розглядали справу неодноразово. Рішенням Господарського суду Харківської області від 14.10.2024 позов задоволено повністю в зв'язку з обґрунтованістю позовних вимог, оскільки:
1) безоплатне заволодіння ТОВ "Реформ-Інвест" спірними земельними ділянками та реєстрація права приватної власності на такі земельні ділянки, що належать до земель державної власності лісогосподарського призначення та перебувають у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства, суперечить вимогам законодавства;
2) спірні земельні ділянки не були примусово реалізовані на торгах, а на підставі заяви (стягувача) ОСОБА_4 , який не був учасником торгів, відповідно до постанови приватного виконавця залишено за стягувачем у рахунок погашення боргу, тому положення частини 2 статті 388 ЦК України не поширюється на спірні правовідносини;
3) Товариство не вживало заходів щодо встановлення правового статусу спірних земельних ділянок, не проявило розумної обачності, а отже, добросовісність відповідача під час набуття спірного майна у власність є сумнівною.
4. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 (головуючий - Слободін М. М., судді Гребенюк Н. В., Шутенко І. А.) рішення Господарського суду Харківської області від 14.10.2024 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Постанова аргументована тим, що у разі, якщо майно не було реалізовано під час торгів, а стягувач вирішив залишити майно за собою, то така дія все одно свідчить про здійснення процедури реалізації майна на торгах, оскільки на виконання судового рішення стягувач в такому разі також отримує майнове задоволення своїх вимог, щодо яких ухвалено позитивне для стягувача рішення, за рахунок вибуття майна із власності боржника та переходу його у власність стягувача, тобто в розумінні норм Закону України "Про виконавче провадження" відбувається кінцева реалізація майна в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Отже, Товариство придбало спірні земельні ділянки в особи, яка була легітимним набувачем цих ділянок, і в якої в силу вимог абзацу 1 частини 2 статті 388 ЦК України такі земельні ділянки не могли бути витребувані.
5. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.07.2025 (головуючий - Случ О. В., судді Волковицька Н. О., Могил С. К.) касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задоволено частково. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 у справі № 922/2156/24 скасовано з направленням справи на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.
Постанова Верховного Суду мотивована передчасністю висновку суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову, оскільки:
1) ураховуючи висновок щодо застосування положень частини 2 статті 388 ЦК України (в контексті того, що зазначена норма захищає права добросовісного набувача, який придбав майно, примусово реалізоване в порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень, тобто на підставі частини 2 статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване в порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень), викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, апеляційним судом безпідставно застосовано норми частини 2 статті 388 ЦК України до спірних правовідносин як такі, що їх не регулюють;
2) судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання в право мирного володіння майном;
3) місцевим господарським судом зауважено про невжиття відповідачем заходів щодо встановлення правового статусу спірних земельних ділянок, відсутність проявлення ним розумної обачності, а отже, добросовісність Товариства під час набуття спірного майна у власність є сумнівною, однак, постанова апеляційного суду не містить встановлених обставин щодо добросовісності/недобросовісності набувача спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення.
Зважаючи на те, що в цьому випадку суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про необґрунтованість позовних вимог, то висновок цього ж суду про неактуальність заперечень щодо пропуску позовної давності також є передчасним, позаяк висновки суду першої інстанції щодо позовної давності судом апеляційної інстанції не перевірялися, в зв'язку з чим Верховний Суд питання позовної давності, як і всі посилання учасників цього спору на відповідну практику у цьому контексті не аналізував.
6. За результатами нового апеляційного розгляду справи постановою Східного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 рішення Господарського суду Харківської області від 14.10.2024 залишено без змін.
Зазначена постанова аргументована правильністю висновків місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог, заявлених до Товариства, який не може вважатися добросовісним набувачем спірних земельних ділянок, і про подання Прокурором позову в цій справі в межах позовної давності з огляду на те, що:
1) площа спірних земельних ділянок повністю охоплюються землями лісогосподарського призначення, які розташовані в кварталі 7 Бабаївського лісництва, тоді як Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ) не приймалися рішення про погодження зміни цільового призначення або вилучення вказаних земельних ділянок з постійного користування ДП "Жовтневе лісове господарство", правонаступником якого є ДСГП "Ліси України", а постійним землекористувачем не надавалося погодження на розробку землевпорядної документації, меж земельних ділянок та їх вилучення з постійного користування Лісгоспу;
2) надані Прокурором і третьою особою додаткові докази (документи лісовпорядкування, проєкт розвитку лісового господарства, акт обстеження земельної ділянки, геодезичний журнал та планшети) підтверджують безперервність перебування земель, які в подальшому були сформовані як спірні земельні ділянки, в категорії земель лісового фонду щонайменше з 1980 року;
3) матеріали справи не містять і відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що Березівською селищною радою на момент прийняття рішення від 17.02.1995 № 18 було дотримано вимоги частини 1 статті 31 Земельного кодексу України (в редакції, чинній з 22.06.1993) щодо згоди власника землі та землекористувача на виділення земельних ділянок лісового фонду в приватну власність фізичних осіб для особистого підсобного господарства, тим більше, що частиною 4 статті 4 цього Кодексу було законодавчо заборонено передачу в приватну власність земель лісового фонду, за винятком невеликих ділянок лісів (до 5 га), які входили до складу угідь сільськогосподарських підприємств і селянських (фермерських) господарств;
4) рішення Березівської селищної ради від 17.02.1995 № 18 та подальша видача громадянам відповідних державних актів про право приватної власності на спірні земельні ділянки опосередковують протиправне безоплатне та поза волею постійного землекористувача та вчинене всупереч законодавчій забороні набуття права приватної власності та зміну категорії спірних земельних ділянок, сформованих за рахунок державних земель лісогосподарського призначення, що передбачає застосування положень статті 387 ЦК України, оскільки відсутність належного погодження постійного користувача та принципова заборона законодавця на передачу землі лісового фонду в приватну власність зумовлюють висновок про вибуття спірного майна поза волею власника;
5) ураховуючи висновок щодо значущості зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих ознак земельних ділянок як частини лісу, викладений в пунктах 54, 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16, первісні набувачі спірних земельних ділянок (громадяни ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ) неправомірно набули їх безоплатно, а подальше відчуження ними спірних земельних ділянок за договорами купівлі-продажу від 25.04.2007 на користь ОСОБА_5 не усунуло вад первісного позбавлення держави її власності, адже матеріали справи не містять жодних доказів щодо отримання погодження на вилучення земельних ділянок з постійного користування Підприємства та зміни категорії земельних ділянок, які згідно з правовстановлюючими документами досі відносяться до земель лісогосподарського призначення;
6) за змістом акта приймання-передачі нерухомого майна від 11.05.2021 відповідач також не оплачував попередньому набувачу ( ОСОБА_4 як засновнику Товариства) вартість спірного майна, адже воно було внеском до статутного капіталу (зустрічним майновим наданням зі сторони відповідача були корпоративні права, утворені таким внеском);
7) на момент надання громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 спірних земельних ділянок, сформованих за рахунок земель державного лісового фонду, позовна давність не поширювалася на віндикаційні вимоги щодо державного майна (статті 83 Цивільного кодексу УРСР у редакції від 18.07.1963), чим спростовується твердження відповідача про початок перебігу позовної давності з 17.02.1995;
8) відповідачем не наведено жодного нормативного обґрунтування, яке би надавало позивачу (або іншому уповноваженому органу) можливість довідатися про таке відчуження землі раніше, ніж про заволодіння спірним земельними ділянками могло стати відомо з відкритих відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оскільки вперше державна реєстрація речових прав на них відбулася тільки 16.10.2020, тоді як ані з рішення Березівської селищної ради від 17.10.1995 № 18, ані з відомостей вказаного Реєстру безпосередньо не вбачалося того, що заволодіння стосується саме земель лісогосподарського призначення, а за всі роки з моменту протиправної передачі спірних земельних ділянок у приватну власність громадян жодних зовнішніх змін їх відповідними набувачами запроваджено не було та земля використовувалися третьою особою саме з метою ведення лісового господарства;
9) ураховуючи норми пунктів 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, обставини запровадження карантину з 12.03.2020 по 30.06.2023, а воєнного стану з 24.02.2022 свідчать про те, що подання Прокурором позову 21.06.2024 відбулося в межах позовної давності.
Водночас, апеляційний суд зазначив, що чинне законодавство не передбачає іншого (менш обтяжливого) для відповідача способу втручання, передбаченого статтею 387 ЦК України, тоді як та обставина, що третій набувач у ланцюгу відчуження ( ОСОБА_4 ) діяв у спосіб, який не підпадає під "захищене набуття" в розумінні частини 2 статті 388 ЦК України, та як керівник і кінцевий бенефіціар Товариства заволодів спірними земельними ділянками, не може призвести до незастосування віндикації або покладання на державу, яка під час протиправного переведення цих земель у приватну власність, не отримувала жодної компенсації, обов'язку з будь-якого відшкодування за віндикацію.
Разом з тим суд апеляційної інстанції, відхиляючи посилання Товариства на обґрунтування своїх заперечень на запроваджене Законом України від 12.03.2025 № 4292-IX посилення захисту прав добросовісного набувача, наголосив на тому, що відповідач не може розраховувати на застосування положень зазначеного закону як підстави для скасування оскаржуваного рішення, оскільки: 1) відповідача визначено недобросовісним набувачем; 2) Закон України від 12.03.2025 № 4292-IX набрав чинності з 09.04.2025, тобто вже після ухвалення оскаржуваного рішення, а пункт 2 його Прикінцевих та перехідних положень передбачає зворотну дію у часі лише в частині умов і порядку компенсації добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна у справах про віндикацію, рішення суду першої інстанції у яких не було ухвалено на день набрання цим Законом чинності, та щодо порядку обчислення та перебігу граничного строку (10 років) для витребування нерухомого майна, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до набрання чинності цим Законом. Тобто обидва ці випадки ретроактивного застосування Закону України від 12.03.2025 № 4292-IX у цьому спорі не можуть тлумачитися на користь відповідача.
7. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.09.2025 (суддя Усата В. В.) клопотання Харківської обласної прокуратури про скасування заходів забезпечення позову задоволено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.06.2024 у цій справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
8. Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ "Реформ-Інвест" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
9. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що:
1) суди не врахували висновків щодо застосування положень пункту 6 частини 1 статті 3 та статей 387, 388 ЦК України в подібних правовідносинах (в контексті добросовісності набуття нерухомого майна особою за результатами прилюдних торгів і презумпції відомостей про речові права інших осіб на нерухоме майно, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 02.11.2021 у справі №925/1351/19, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, в постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09.12.2024 у справі № 754/446/22 і в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.04.2025 у справі № 922/2085/24;
2) суди не врахували висновку щодо застосування норм статей 256, 257 ЦК України в подібних правовідносинах (в контексті перебігу позовної давності з моменту внесення відомостей щодо спірних земельних ділянок до Державного земельного кадастру, а саме з 26.09.2007), викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.09.2024 у справі № 922/3953/21;
3) суди не дослідили зібрані в справі докази, зокрема, інформаційні довідки з Державного земельного кадастру щодо трьох спірних земельних ділянок і Державні акти на право власності на ці земельні ділянки.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
10. Харківська обласна прокуратура у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних рішенні та постанові.
Позивач і третя особа не скористалися правом на подання відзивів на касаційну скаргу.
Розгляд справи Верховним Судом
11. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Реформ-Інвест" на рішення Господарського суду Харківської області від 14.10.2024 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 у справі № 922/2156/24 та призначено розгляд цієї справи в судовому засіданні на 25.11.2025.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
12. На підставі рішення від 17.02.1995 № 18 "Про надання земель для ведення особистого підсобного господарства" Березівська селищна рада видала 3 громадянам такі державні акти на право приватної власності на землю:
- від 03.03.1995 № ХР-25-62-20034 на ім'я ОСОБА_1 , земельна ділянка площею 0,6 га, кадастровий номер 6325155800:02:007:0006;
- від 03.03.1995 № ХР-25-62-20033 на ім'я ОСОБА_2 , земельна ділянка площею 0,6 га, кадастровий номер 6325155800:02:007:0007;
- від 03.03.1995 № ХР-25-62-20032 на ім'я ОСОБА_3 , земельна ділянка площею 0,6 га, кадастровий номер 6325155800:02:007:0008.
13. За умовами договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 25.04.2007 № 555, № 558, № 561, укладених із зазначеними громадянами, ОСОБА_5 набув у приватну власність три спірні земельні ділянки загальною площею 1,8 га.
16.10.2020 відомості про право власності ОСОБА_5 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
14. На підставі акта про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 12.10.2020 право власності на спірні земельні ділянки набув ОСОБА_4
02.11.2020 відомості про право власності ОСОБА_4 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
15. На виконання акта приймання-передачі нерухомого майна від 11.05.2021 ОСОБА_4 передав спірні земельні ділянки в приватну власність ТОВ "Реформ-Інвест" як внесок до статутного капіталу Товариства.
16. Із листа філії "Жовтневе лісове господарство" ДСГП "Ліси України" від 30.01.2024 убачається, що згідно з планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування спірні земельні ділянки повністю накладаються на землі лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні ДП "Жовтневе лісове господарство", а саме в кварталі 7 Бабаївського лісництва. Вказані земельні ділянки використовуються Лісгоспом для ведення лісогосподарської діяльності, а у філії відсутні будь-які відомості про заволодіння зазначеними земельними ділянками приватними особами.
Листом від 28.02.2024 № 117 Державне підприємство "Харківська державна лісовпорядна експедиція" повідомило Харківську обласну прокуратуру про те, що згідно з матеріалами лісовпорядкування, зокрема, планшетами лісовпорядкування 1980, 1990, 2006 та 2021 років, спірні земельні ділянки повністю розташовані в межах кварталу 7 Бабаївського лісництва ДП "Жовтневе лісове господарство" (наразі ДСГП "Ліси України").
Листом від 15.02.2024 № 02-27/172-24 Північно-східне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства повідомило Харківську окружну прокуратуру про те, що будь-які відомості про вилучення з постійного користування земель на яких розташовані спірні земельні ділянки відсутні (а.с.50 т.1).
17. Із листа КМУ від 21.05.2024 вбачається, що рішення про погодження зміни цільового призначення, вилучення із постійного користування ДП "Жовтневе лісове господарство" (нині ДСГП "Ліси України") спірних земельних ділянок не приймалися.
Позиція Верховного Суду
18. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
19. В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновки місцевого та апеляційного господарських судів про обґрунтованість позовних вимог і подання Прокурором позову без пропуску позовної давності з огляду на те, що:
1) безоплатне заволодіння громадянами спірними земельними ділянками та подальша реєстрація права приватної власності ТОВ "Реформ-Інвест" на такі земельні ділянки, які належать до земель державної власності лісогосподарського призначення з 1980 року та перебувають у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства (ДП "Жовтневе лісове господарство"), суперечить чинному на той час законодавства, а саме вимогам частини 4 статті 4 та частини 1 статті 31 Земельного кодексу України (в редакції, чинній з 22.06.1993), оскільки Березівською селищною радою при прийнятті рішення від 17.02.1995 № 18 було порушено законодавчу заборону на передачу в приватну власність земель лісового фонду (за винятком невеликих ділянок лісів (до 5 га), які входили до складу угідь сільськогосподарських підприємств і селянських (фермерських) господарств), а постійним землекористувачем не надавалося погодження на розробку землевпорядної документації, меж земельних ділянок та їх вилучення з постійного користування Лісгоспу з метою передачі в приватну власність фізичних осіб для особистого підсобного господарства;
2) внаслідок прийняття рішення Березівської селищної ради від 17.02.1995 № 18 та подальшої видачі громадянам відповідних державних актів про право приватної власності на спірні земельні ділянки відбулися протиправні безоплатне та вчинене поза волею постійного землекористувача набуття права приватної власності та зміна категорії спірних земельних ділянок, сформованих за рахунок державних земель лісогосподарського призначення, що передбачає застосування до спірних правовідносин положень статті 387 ЦК України, позаяк відсутність належного погодження постійного користувача та принципова заборона законодавця на передачу землі лісового фонду в приватну власність зумовлюють висновок про вибуття спірного майна поза волею власника;
3) відповідач не навів жодного нормативного обґрунтування, яке би надавало позивачу (Харківській ОВА) можливість довідатися про відчуження спірних земельних ділянок раніше, ніж про заволодіння ними могло стати відомо з відкритих відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оскільки початкова державна реєстрація речових прав на них відбулася тільки 16.10.2020, тоді як із рішення Березівської селищної ради від 17.10.1995 № 18, ані з відомостей вказаного Реєстру безпосередньо не вбачалося того, що заволодіння стосується саме земель лісогосподарського призначення, а за всі роки з моменту протиправної передачі земельних ділянок у приватну власність жодних зовнішніх змін їх набувачами запроваджено не було та земельні ділянки фактично використовувалися третьою особою в цілях лісового господарства;
4) ураховуючи норми пунктів 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, обставини запровадження карантину в період із 12.03.2020 по 30.06.2023 та введення воєнного стану з 24.02.2022 свідчать про те, що подання Прокурором позову 21.06.2024 відбулося в межах позовної давності.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України
20. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень як висновків щодо застосування положень пункту 6 частини 1 статті 3 та статей 387, 388 ЦК України в подібних правовідносинах (в контексті добросовісності набуття нерухомого майна особою за результатами прилюдних торгів і презумпції відомостей про речові права інших осіб на нерухоме майно, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, в постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09.12.2024 у справі № 754/446/22 і в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.04.2025 у справі № 922/2085/24, так і висновку щодо застосування норм статей 256, 257 ЦК України в подібних правовідносинах (в контексті перебігу позовної давності з моменту внесення відомостей щодо спірних земельних ділянок до Державного земельного кадастру, а саме з 26.09.2007), викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.09.2024 у справі № 922/3953/21, з огляду на таке.
21. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено в пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено в пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).
22. Колегія суддів зауважує, що за змістовим, суб'єктним і об'єктним критеріями спірні правовідносини в цій господарській справі та в зазначених скаржником справах №№ 922/3537/17, 610/1030/18, 922/2416/17, 925/1351/19, 914/2618/16, 908/976/19, 754/446/22, 922/2085/24 не є подібними з огляду на істотні відмінності в фактичних обставинах таких спорів, пов'язаних з правами та обов'язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаних правових позицій під час вирішення цього господарського спору.
23. Так, на відміну від цієї справи зі спору, що виник із правовідносин, пов'язаних з доведеністю порушення прав держави внаслідок протиправного вибуття спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення поза волею власника (держави) та їх набуття Товариством (як недобросовісним набувачем) не за результатами примусової реалізації майна боржника на прилюдних (електронних) торгах у ході виконавчого провадження, ухвалюючи постанову від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (предмет позову боржника - визнання недійсними електронних торгів з реалізації арештованого майна (предмета іпотеки)), якою судові рішення судів попередніх інстанцій було скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову, Велика Палата Верховного Суду, виходячи з добросовісної поведінки та відсутності вини переможця електронних торгів у формальному порушенні їх організатором Порядку реалізації арештованого майна, дійшла висновку про те, що правочин з продажу майна позивача за більшою ціною вочевидь не порушує прав чи законних інтересів боржника.
24. У свою чергу, ухвалюючи постанову від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (предмет позову первинного орендаря - визнання недійсними договорів оренди та скасування рішень про державну реєстрацію права оренди), Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в зв'язку з відсутністю в позивача права користування спірними земельними ділянками, оскільки на час розгляду справи та ухвалення судом рішення від 27.11.2018 строк дії первинних договорів оренди закінчився.
При цьому обставини щодо добросовісності/недобросовісності нового орендаря земельних ділянок судами попередніх інстанцій не встановлювалися, висновки щодо застосування положень статей 387, 388 ЦК України Великою Палатою Верховного Суду взагалі не формулювалися (див. пункти 55- 59 постанови від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).
25. Таким чином, на відміну від справи, що наразі розглядається, в обох зазначених вище скаржником справах відмова суду в задоволенні позовних вимог мотивована не їх необґрунтованістю чи недоведеністю (зокрема з підстав набуття майна чи права оренди на нього добросовісним набувачем), а виключно відсутністю порушених прав чи законних інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові.
Адже в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 509/5080/18 та від 29.03.2023 у справі № 446/2455/21 викладено загальний для всіх категорій цивільних і господарських спорів висновок про те, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно спочатку встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
Схожий за змістом правовий висновок сформульовано в пункті 22 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21.
26. Водночас, ухвалюючи постанову від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (предмет позову іпотекодержателя - звернення стягнення на предмет іпотеки) Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду першої інстанції про обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав іпотекодержателя та про відмову в задоволенні позову саме з цієї підстави, в зв'язку з чим питання щодо добросовісності/недобросовісності набувача майна, придбаного на аукціоні в процедурі банкрутства боржника, судами попередніх інстанцій взагалі не досліджувалося. При цьому Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна, позаяк після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.
27. У свою чергу, ухвалюючи постанову від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (предмет позову іпотекодержателя (заставодержателя) - визнання недійсними результатів аукціону з продажу нерухомого та рухомого майна в процедурі банкрутства, договору купівлі-продажу майна та свідоцтва, скасування запису про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, зобов'язання переможця аукціону передати (повернути) майно боржнику) Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову, однак, із мотивів обрання позивачем неефективних способів захисту своїх прав та інтересів, оскільки ефективною в спірних правовідносинах є саме вимога про витребування заставного майна на користь боржника, яка (вимога) не є тотожною вимозі про зобов'язання переможця аукціону повернути заставне майно боржникові. У разі задоволення позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача (боржника), а не зобов'язує відповідача (переможця аукціону) повернути відповідне майно власнику.
28. З аналогічних мотивів, пов'язаних із обранням позивачем неефективних способів захисту своїх прав та інтересів, виходила Велика Палата Верховного Суду при ухваленні постанови від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 про банкрутство (предмет позову фізичної особи - визнання недійсними результатів аукціону, протоколу, акта, договору купівлі-продажу майна банкрута на аукціоні, свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності на квартиру та здійснення державної реєстрації права власності на неї), виснувавши в пункті 5.69 зазначеної постанови про таке:
1) продаж майна боржника під час процедури банкрутства не є продажем у порядку, встановленому для виконання судових рішень, порядок виконання яких визначається Законом України "Про виконавче провадження". Водночас за ознакою наявності (відсутності) волі боржника як власника майна у процедурі банкрутства такий продаж подібний до інших процедур відчуження майна особи з обмеженою правосуб'єктністю;
2) для витребування майна від набувача не потрібно визнавати недійсним аукціон з продажу майна боржника в процедурі банкрутства, у тому числі в разі, якщо перший з договорів, предметом яких було відчуження спірного майна до набуття боржником відповідного права власності на нього, визнано недійсним.
29. Колегія суддів наголошує на усталеності висновку Верховного Суду про те, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).
30. Крім того, ухвалюючи постанову від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (предмет позову ліквідатора боржника - витребування майна з чужого незаконного володіння переможця аукціону), якою судові рішення судів попередніх інстанцій скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову, Велика Палата Верховного Суду, виходячи зі встановлених судами обставин продажу спірного майна державним виконавцем за результатами проведення аукціону (прилюдних торгів) у межах виконавчого провадження, дійшла висновків про те, що: 1) відповідно до частини 2 статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень; 2) при оцінці добросовісності/недобросовісності набувача майна слід враховувати, що прилюдні торги у межах здійснення виконавчого провадження мають виступати найбезпечнішим способом набуття майна, публічна процедура реалізації якого гарантує невідворотність результатів торгів та "юридичне очищення" майна, придбаного у такий спосіб.
Натомість під час розгляду цієї справи суди виходили із зовсім інших фактичних обставин - набуття ОСОБА_4 (стягувачем) спірного майна не внаслідок його примусової реалізації в порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень, та придбання учасником прилюдних торгів, а на підставі заяви стягувача, який не був учасником торгів, але на підставі постанови приватного виконавця стягувач залишив майно за собою в рахунок погашення боргу, позаяк торги не відбулися, що з урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 84) і в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 127/28780/21, виключає застосування положень частини 2 статті 388 ЦК України (в редакції, чинній до 08.04.2025) до спірних правовідносин.
31. Водночас, ухвалюючи постанову від 09.12.2024 у справі № 754/446/22 (предмет позову керівник Подільської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради - визнання спадщини відумерлою та витребування майна), якою судові рішення судів попередніх інстанцій було скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову, об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила таке:
1) суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що: територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації; закон передбачає саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно за відсутності спадкоємців (стаття 16 ЦК України) та у разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем; з метою захисту порушеного права чи інтересу територіальної громади при відчуженні спадкового майна розмір грошової компенсації вартості цього майна визначається, виходячи з його ринкової вартості на час розгляду спору в суді або на час добровільного врегулювання спору між сторонами цих правовідносин;
2) суди встановили, що позивач не є власником або законним користувачем спірного майна, яке незаконно вибуло з його володіння, а тому у нього немає підстав для витребування майна на свою користь як неволодіючого власника або користувача(див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 522/2110/15-ц, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13);
3) отже, за встановлених фактичних обставин у цій справі при відчуженні спадкового майна територіальна громада має право лише на компенсацію вартості спадкового майна за ринковими цінами, а тому позовні вимоги територіальної громади про визнання спадщини відумерлою та передачу її територіальній громаді м. Києва задоволенню не підлягають.
У підсумку об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в зазначеній постанові сформулювала такі висновки щодо застосування положень статті 1280 ЦК України в подібних спадкових правовідносинах:
"Тлумачення зазначеної норми свідчить про те, що право на отримання спадкового майна в натурі виникає у спадкоємця лише якщо майно, що було визнане відумерлою спадщиною, збереглося і не було відчужене територіальною громадою. Якщо ж воно було відчужене іншій особі за договором або не збереглося, то спадкоємець має право лише на компенсацію його вартості у грошовому еквіваленті. А відтак, застосовуючи аналогію закону й територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації.
Закон передбачає саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно за відсутності спадкоємців (стаття 16 ЦК України) та у разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем".
32. Разом з тим, на відміну від цієї справи, під час розгляду якої суди встановили безоплатне набуття Товариством спірного майна у власність, залишаючи без змін судові рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 01.04.2025 у справі № 922/2085/24 (предмет позову - витребування земельних ділянок лісогосподарського призначення) виходив зі встановлених судами протилежних фактичних обставин - придбання відповідачем у власність спірних земельних ділянок за оплатним договором купівлі-продажу від 23.03.2023, та, як наслідок, дійшов висновку про те, що задоволення вимог про витребування з володіння відповідача спірних земельних ділянок становитиме непропорційне втручання у право на мирне володіння майном, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Адже в справі не встановлено обставин, за яких таке втручання не порушить справедливого балансу інтересів, а саме: позитивні наслідки вилучення спірного майна для захисту інтересів територіальної громади є більш важливими, ніж дотримання права відповідача, який законним шляхом за відповідну плату добросовісно набув у власність майно, покладаючись на добросовісність дій продавця.
33. Також колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норм статей 256, 257 ЦК України в подібних правовідносинах (в контексті перебігу позовної давності з моменту внесення відомостей щодо спірних земельних ділянок до Державного земельного кадастру, а саме з 26.09.2007), викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.09.2024 у справі № 922/3953/21, оскільки за змістовим, суб'єктним і об'єктним критеріями спірні правовідносини в цій господарській справі та в зазначених скаржником справах не є подібними з огляду на істотні відмінності в фактичних обставинах таких спорів, пов'язаних з правами та обов'язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаних правових позицій під час вирішення цього господарського спору.
34. Так, на відміну від цієї справи, в якій судами достовірно встановлено обставини початку перебігу позовної давності з 16.10.2020 та її продовження в силу вимог пунктів 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в період дії карантину (з 12.03.2020 по 30.06.2023) та після введення воєнного стану з 24.02.2022), ухвалюючи постанову від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц (предмет позову - скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки та витребування їх з чужого незаконного володіння), якою судові рішення судів попередніх інстанцій було скасовано та направлено справу на новий розгляд, Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що суди всупереч вимогам частини 1 статті 261 ЦК України, достеменно не встановили, коли про порушення своїх прав довідались або могли довідатись саме Київська ОДА та ДП "Київлісгосп", в інтересах яких прокурор звернувся з позовом до суд, а відмова в задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону.
35. У свою чергу, скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій та направляючи на новий розгляд справу № 469/1203/15-ц (предмет позову - визнання недійсними та скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області (далі - Березанська РДА) та державних актів на право приватної власності на земельні ділянки), Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.05.2018 виснувала про те, що помилковим є висновок суду першої інстанції про початок перебігу строку позовної давності з часу, коли Березанська РДА здійснила незаконну передачу земель, а не з часу, коли особа, право якої порушено, або прокурор, який звертається за захистом порушеного права, дізналися про таке порушення.
При цьому Велика Палата Верховного Суду в постанові в справі № 469/1203/15-ц звернула увагу на те, що суди можуть розглядати справу за позовними вимогами, які відповідають належному способу захисту, здійснення якого матиме наслідком реальне відновлення порушеного права власності держави України на землі прибережної захисної смуги.
36. Водночас, ухвалюючи постанову від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (предмет позову - визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, визнання відсутнім права користування земельною ділянкою), Велика Палата Верховного Суду, виходячи з достеменно встановлених судом першої інстанції обставин обізнаності прокурора з рішенням № 394/8678 під час його прийняття Київською міською радою, погодилася з висновком місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позову з огляду на те, що як прокурор так і позивачі в силу наведених вище положень законодавства та встановлених місцевим господарським судом обставин справи повинні були та не могли не бути обізнаними про здійснення фактичного використання спірної земельної ділянки новим набувачем реалізованого військового майна в силу придбання цього майна та виникнення у набувача права належним чином документально оформити своє землекористування, про невідповідність розміру наданої в оренду земельної ділянки дійсному розміру земельної ділянки, необхідної для обслуговування придбаних будівель, якщо таке мало місце, відповідно своєчасно звернувшись до суду за захистом порушеного права. Зміна мети використання земельної ділянки шляхом надання її під забудову не змінює суті наведеного у позові порушення права на захист якого, за доводами позову, було подано позов.
37. Разом з тим, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 17.09.2024 у справі № 922/3953/21 (предмет позову - скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок і зобов'язання повернути земельні ділянки до комунальної власності) погодився з висновком судів попередніх інстанцій про відмову в позові з мотивів застосування наслідків спливу позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску з огляду на такі встановлені судами фактичні обставини: 1) початком перебігу позовної давності щодо вимог про визнання незаконними наказів відповідача-1 є 30.06.2016 (дата видачі наказів); 2) початком перебігу позовної давності щодо вимог про визнання недійсними договорів та повернення земельних ділянок є 09.09.2016 (дата укладення оспорюваних договорів оренди землі, на підставі яких земельні ділянки передано в користування орендарю); 3) перебіг позовної давності у цій справі не зупинявся, не переривався та є пропущеним, оскільки сплив за вимогами про визнання незаконними наказів 01.07.2019, за вимогами про визнання недійсними договорів оренди та повернення земельних ділянок - 10.09.2019.
38. Таким чином, в цій справі та в справах №№ 922/3537/17, 610/1030/18, 922/2416/17, 925/1351/19, 914/2618/16, 908/976/19, 754/446/22, 922/2085/24, 369/6892/15-ц, 469/1203/15-ц, 910/18560/16, 922/3953/21, на постанови Верховного Суду в яких посилається відповідач у поданій касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону.
39. Викладене вище переконливо свідчить про різні фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин і зумовлене цим їх неоднакове правове регулювання у справі № 922/2156/24 та в справах №№ 922/3537/17, 610/1030/18, 922/2416/17, 925/1351/19, 914/2618/16, 908/976/19, 754/446/22, 922/2085/24, 369/6892/15-ц, 469/1203/15-ц, 910/18560/16, 922/3953/21.
У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що наразі розглядається, та в справах, на постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження ухвалених судових рішень.
40. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
41. Оскільки наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження в цій справі, то касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства в частині зазначеної підстави підлягає закриттю згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України
42. За змістом пункту 4 частини 2 статті 287 та пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою касаційного оскарження є недослідження судом зібраних у справі доказів, однак за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
43. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник посилається на відсутність дослідження судами зібраних у справі доказів, зокрема, інформаційних довідок із Державного земельного кадастру щодо трьох спірних земельних ділянок і Державних актів на право власності на ці земельні ділянки.
44. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
45. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення в сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
46. Натомість зміст касаційної скарги переконливо свідчить про те, що доводи відповідача зводяться передусім до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів, але, як зазначено вище, скаржник при цьому належним чином не обґрунтував у касаційній скарзі наявність хоча би однієї з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
47. За таких обставин, а саме за умови відсутності підтвердження будь-якої з інших підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 ГПК України, колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неповне дослідження судами першої та апеляційної інстанцій зібраних у справі доказів, а тому підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.
48. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови з цієї підстави.
49. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши зібрані в справі докази в їх сукупності, дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог у зв'язку з їх обґрунтованістю та відсутністю пропуску позовної давності.
50. З наведених раніше мотивів Верховний Суд погоджується з обґрунтованими доводами Харківської обласної прокуратури, викладеними у відзиві на касаційну скаргу.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
51. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
52. Наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження передусім у зв'язку з чим , колегія суддів на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Реформ-Інвест" у частині зазначеної підстави касаційного оскарження.
53. У свою чергу, інша зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає як скасування оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій, так і закриття касаційного провадження в цій частині..
54. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку про обґрунтованість позову, як наслідок, оскаржувані рішення та постанову ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
55. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
56. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
57. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що викладені в касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку судів попередніх інстанцій про задоволення позову, в зв'язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги.
Розподіл судових витрат
58. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Реформ-Інвест" у справі № 922/2156/24 у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Реформ-Інвест" в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 14.10.2024 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 у справі № 922/2156/24 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю. Я. Чумак
Судді Т. Б. Дроботова
Н. О. Багай