Єдиний унікальний номер 639/2847/25
Номер провадження 22-ц/818/4522/25
05 грудня 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новобаварського районного суду м. Харкова від 22 липня 2025 року в складі судді Борисенка О.О. по справі № 639/2847/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання,-
У квітні 2025 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 12 січня 2007 по 28 лютого 2018 року, від якого мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу син проживає разом із позивачем та перебуває на її повному утриманні. ОСОБА_3 навчається на III курсі Харківського комп'ютерного фахового коледжу за спеціальністю «Комп'ютерна інженерія» на денній бюджетній формі навчання, у зв'язку з чим потребує постійної матеріальної підтримки, оскільки не має можливості самостійно забезпечувати власні потреби. Позивач зазначає, що її заробітна плата є низькою, інших джерел доходу вона не має, що позбавляє її можливості повною мірою утримувати повнолітнього сина, який продовжує навчання. Натомість відповідач є працездатним, офіційно працевлаштованим, отримує стабільний дохід, не має інших утриманців та аліментних зобов'язань, а отже має реальну можливість надавати матеріальну допомогу синові, проте добровільно її не надає. У зв'язку з цим позивач вимушена звернутися до суду з вимогою про стягнення з відповідача аліментів у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) на утримання повнолітнього сина до досягнення ним 23 років за умови продовження навчання.
У червні 2025 року ОСОБА_1 подав заперечення на позовну заяву та надав до суду додаткові документи.
У запереченнях відповідач просив відмовити у задоволенні позову у зв'язку з його безпідставністю, оскільки син сторін є повнолітнім, навчається безкоштовно, не несе витрат на проживання у гуртожитку, оскільки проживає разом з матір'ю, та має можливість отримувати самостійний дохід шляхом підробітку. Відповідач стверджує, що добровільно надає матеріальну допомогу, а саме, надає грошові кошти за потреби; купує одяг, фінансує оздоровлення та відпочинок, спортивні секції; бере участь у вихованні сина та формує йому трудові навички; наразі відповідач перебуває у новому шлюбі, утримує сім'ю та родичів, з жовтня 2024 року мобілізований до ЗСУ, має нестабільний дохід. На думку відповідача, в нього відсутній юридичний обов'язок на утримання повнолітнього сина, позов поданий з наміром скористатися бойовим статусом відповідача задля незаконного збагачення.
Рішенням Новобаварського районного суду м. Харкова від 22 липня 2025 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання, - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу) на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно, починаючи з 29 квітня 2025 року і до припинення ним навчання, але не довше ніж до досягнення ним двадцяти трьох років. Рішення в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню в межах суми платежу за один місяць. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави.
Рішення суду мотивовано тим, що син сторін ОСОБА_3 навчається на денній формі у Харківському комп'ютерному фаховому коледжі, не має власного доходу та фактично проживає разом із матір'ю, перебуваючи на її утриманні. У зв'язку з навчанням він потребує постійної матеріальної допомоги. Суд першої інстанції встановив, що відповідач ОСОБА_1 є працездатним, офіційно працевлаштованим, отримує стабільний дохід, не має інших аліментних зобов'язань чи утриманців, а тому має можливість надавати синові матеріальну допомогу. Врахувавши матеріальне становище сторін та потреби повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову та задовольнив його у повному обсязі.
На вказане судове рішення ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення Новобаварського районного суду м. Харкова від 22 липня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що, на думку апелянта, позивач не надала суду доказів на підтвердження наявності витрат, пов'язаних з навчанням, не довела неможливість працювати під час навчання сина, а також не підтвердила власну неспроможність утримувати повнолітнього сина самостійно. Апелянт вказує, що суд першої інстанції не встановив його реального матеріального становища та стану здоров'я як платника аліментів, не дослідив обставини, що впливають на можливість сплачувати аліменти у визначеному розмірі, та не надав оцінки його запереченням. На думку апелянта, позивач не обґрунтувала необхідність стягнення саме 1/4 частини доходу.
Також апелянт зазначив, що суд першої інстанції безпідставно стягнув із нього судовий збір, оскільки він є військовослужбовцем, а тому відповідно до пункту 12 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільняється від сплати судового збору. У зв'язку з цим апелянт просить скасувати рішення в частині розподілу судових витрат як таке, що ухвалене з порушенням закону.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новобаварського районного суду Харківської області від 22 липня 2025 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 12 січня 2007 по 28 лютого 2018 року (а.с. 3).
Від шлюбу сторони мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 4).
ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , разом з матір'ю ОСОБА_2 - позивачем у справі, що підтверджується копією довідки про реєстрацію місця проживання особи від 05 серпня 2021 року та інформацією з Реєстру територіальної громади міста Харкова від 29 квітня 2025 року, наданою на електронний запит Новобаварського районного суду міста Харкова (а.с.8, 13).
Згідно з довідкою № 01-17/210 від 22 квітня 2025 року, ОСОБА_3 є студентом ІІІ курсу Харківського комп'ютерного фахового коледжу денної форми навчання, зарахований до коледжу наказом № 67-од від 29 липня 2022 року. Навчається за спеціальністю «Комп'ютерна інженерія» на місці регіонального замовлення (за кошти бюджету Харківської області). Нормативний термін навчання з 01 вересня 2022 року по 30 червня 2026 року (а.с.2).
Згідно з частиною 2 статті 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.
Право особи на освіту може реалізовуватися шляхом її здобуття на різних рівнях освіти, у різних формах і різних видів, у тому числі шляхом здобуття дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та освіти дорослих (частина 3 статті 3 Закону України «Про освіту»).
Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 СК України).
Статтею 199 СК України передбачено обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Доводи апеляційної скарги відповідача про відсутність підстав, передбачених ст. 199 СК України, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані.
Матеріалами справи підтверджено, що син сторін ОСОБА_3 навчається на денній формі у Харківському комп'ютерному фаховому коледжі за спеціальністю «Комп'ютерна інженерія», що підтверджується довідкою навчального закладу, долученою до позовної заяви. У зв'язку з навчанням на денній формі він не має можливості працевлаштуватися та отримувати самостійний дохід, доказів отримання стипендії матеріали справи не містять. За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано визнав, що повнолітній син сторін потребує матеріальної допомоги. Доводи апелянта про те, що навчання є безкоштовним, що позивач не надала підтвердження конкретних витрат, або що син теоретично може отримувати дохід під час канікул чи/або фахової практики, не впливають на правову оцінку та суперечать правовим висновкам Верховного Суду (постанова від 16 лютого 2022 року у справі № 381/2423/20).
Відповідно до висновку Верховного Суду України в постанові від 06 серпня 2018 року у справі № 748/2340/17, обов'язок батьків утримувати повнолітню дитину, яка продовжує навчання, виникає за умов продовження нею навчання, її потреби у матеріальній допомозі та наявності у батьків можливості надавати таку допомогу. У цій правозастосовчій позиції також зазначено, що одиничні разові перекази або допомога не замінюють системного виконання аліментного обов'язку, оскільки СК України покладає на батьків стійкий обов'язок утримувати повнолітню дитину на період навчання.
Посилання апелянта на разові подарунки чи фінансування окремих витрат не спростовує обов'язку брати участь в утриманні повнолітньої дитини, оскільки такі дії не є системним забезпеченням та не замінюють аліменти. Верховний Суд у постановах № 199/9339/16-ц та № 748/2340/17 роз'яснив, що разова допомога батька не звільняє його від виконання обов'язку з утримання дитини, яка продовжує навчання.
Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).
Так, Верховний Суд у постанові від 17 квітня 2019 року у справі №644/3610/16 (провадження № 61-12782св18) дійшов висновку про те, що Сімейним Кодексом України передбачено принцип рівності прав та обов'язків батьків, брати участь у матеріальних витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Також при визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.
У постанові від 16 лютого 2022 року у справі №381/2423/20 (провадження №61-17937св21) Верховний Суд виснував, що стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, потрібних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, існує незалежно від форми навчання.
Сімейним кодексом України передбачено принцип рівності прав та обов'язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина.
Долученими до апеляційної скарги матеріалами встановлено, що відповідач ОСОБА_1 з 25 жовтня 2024 року перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.48 зворот).
Згідно з вимогами ст. 9, 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення військовослужбовців є державно гарантованим, має регулярний та стабільний характер, включає посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення), а також одноразові виплати.
Постанова Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» визначає структуру та порядок нарахування грошового забезпечення таким чином, що його виплата здійснюється щомісячно, у фіксованих і передбачених державою розмірах, незалежно від сезонності, коливань ринку праці чи фінансового стану військової частини.
Такі обставини відповідно до ст. 79 ЦПК України є загальновідомими та не потребують доказування, оскільки порядок фінансування грошового забезпечення військовослужбовців прямо встановлений нормами законодавства.
З урахуванням викладеного, перебування ОСОБА_1 на військовій службі свідчить про наявність у нього стійкого, регулярного та гарантованого державою доходу, що у світлі ст. 182, 199 СК України є достатнім для виконання обов'язку щодо участі у витратах на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання. Матеріали справи не містять доказів того, що характер його служби позбавляють його можливості надавати таку матеріальну допомогу, чи що грошове забезпечення є єдиним джерелом доходу, недостатнім для утримання як себе, так і дитини.
Доводи апелянта про перебування відповідача у стаціонарному лікуванні з необхідністю невідкладного оперативного втручання колегія суддів оцінює критично. Надані матеріали справи містять лише направлення на «стаціонарне лікування (консультацію) хірурга, а також довідку від 05 червня 2025 року, у якій наведено діагноз «пупкова грижа» (а.с. 45), проте не міститься жодних відомостей про призначення операції, термін її проведення, функціональні обмеження чи непрацездатність відповідача. Медичні документи, які б підтверджували проведення або необхідність термінового хірургічного втручання, у матеріалах справи відсутні, що відповідає вимогам ст. 81 ЦПК України щодо доказування стороною тих обставин, на які вона посилається.
Наявність захворювання у вигляді пупкової грижі сама по собі не впливає на розмір та порядок отримання грошового забезпечення військовослужбовця, яке, згідно зі ст. 9, 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», є державно гарантованим, регулярним і виплачується у повному обсязі незалежно від стану здоров'я військовослужбовця, якщо інше прямо не передбачено законом чи рішенням ВЛК. Жодних доказів тимчасової непрацездатності, встановлення обмеженої придатності або зменшення грошового забезпечення відповідача внаслідок захворювання до матеріалів справи не подано.
За таких обставин посилання апелянта на стан здоров'я як на підставу для зменшення або звільнення від обов'язку утримувати повнолітнього сина, який продовжує навчання, суд вважає необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними і допустимими доказами.
Доводи апелянта щодо того, що син може самостійно працювати у період канікул або проходження практики, також відхиляються. Верховний Суд у постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 381/2423/20 зазначив, що навчання на денній формі позбавляє особу реальної можливості здобувати постійний дохід, а поодинокі підробітки або тимчасові практичні заняття не спростовують потребу у матеріальній допомозі з боку батьків.
Твердження скаржника щодо необхідності зупинення негайного виконання рішення в частині одного місячного платежу не містять правових підстав для задоволення заявленого клопотання.
Рішенням Новобаварського районного суду м. Харкова від 22 липня 2025 року допущено негайне виконання у частині стягнення аліментів у межах одного місячного платежу, що відповідає імперативним вимогам пункту 1 частини 1 статті 430 ЦПК України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 429 ЦПК України зупинення негайного виконання рішення можливе лише за наявності належно обґрунтованих обставин, які свідчать про існування реальної загрози завдання істотної шкоди стороні виконання або унеможливлення повороту виконання рішення у разі його скасування.
Апелянт, обмежившись загальним твердженням про «можливе безпідставне стягнення коштів», не подав жодного доказу, який би підтверджував наявність таких ризиків. Негайне виконання аліментів спрямоване на забезпечення першочергових потреб дитини, яка продовжує навчання, і Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх рішеннях (зокрема, у постановах від 17 квітня 2019 року у справі № 644/3610/16 та від 16 лютого 2022 року у справі № 381/2423/20), що зупинення негайного виконання в аліментних спорах допускається лише у вкрай виняткових випадках, які апелянт повинен довести належними та допустимими доказами.
Матеріали справи не містять відомостей про те, що виконання рішення у межах одного місячного платежу створює для відповідача непропорційний тягар чи істотні негативні наслідки, або що у разі скасування рішення апеляційним судом повернути сплачені кошти буде неможливо. За таких умов правові підстави для зупинення негайного виконання відсутні.
Виходячи з аналізу встановлених судом обставин справи та норм права, що регулюють спірні правовідносини, враховуючи, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично проживає разом із матір'ю - позивачем ОСОБА_2 , перебуває на її утриманні та навчається на денній формі у Харківському комп'ютерному фаховому коледжі, відповідач ОСОБА_1 є працездатним, отримує гарантоване державою грошове забезпечення як військовослужбовець, не має інших утриманців, а матеріали справи не містять доказів існування обставин, які б перешкоджали йому надавати матеріальну допомогу повнолітньому синові, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача аліментів у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу) до досягнення сином двадцяти трьох років за умови продовження ним навчання.
Доводи апелянта про звільнення його від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» є необґрунтованими.
Згідно з п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав. Тобто законодавець чітко обмежив сферу застосування цієї пільги - вона застосовується лише у спорах, що випливають із спеціального статусу, та стосуються порушення прав, гарантованих у зв'язку із цим статусом.
Правовий статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту визначено Законом України № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Відповідно до ст. 12 цього Закону встановлено перелік пільг учасникам бойових дій. Серед цих пільг немає права на звільнення від судового збору у спорах, подібних до цього, тобто не пов'язаних із реалізацією прав та гарантій соціального захисту ветерана війни.
Статтею 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що особи, які мають статус ветеранів війни, звільняються від судових витрат лише у справах, пов'язаних із їх соціальним захистом, та отримують безоплатну правову допомогу в питаннях соціального забезпечення.
Апелянт ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції про стягнення аліментів, тобто з вимогами, що стосуються приватноправового сімейного спору, який не зачіпає та не пов'язаний із реалізацією прав або гарантій, що випливають зі статусу учасника бойових дій. Отже, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, не підтверджені нормами чинного законодавства та не можуть бути прийняті судом до уваги як підстава для звільнення апелянта від сплати судового збору.
Такий висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19, де роз'яснено, що звільнення від сплати судового збору за п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» можливе виключно у справах щодо порушення прав, що виникають з особливого статусу, та не застосовується до приватно-правових спорів, зокрема сімейних.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення ухвалено судом з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, отже підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку, судом не встановлено.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Новобаварського районного суду м. Харкова від 22 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 05 грудня 2025 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова