04 грудня 2025 року
м. Харків
справа № 635/2676/25
провадження № 22-ц/818/5368/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.,
суддів: Пилипчук Н.П.,Тичкової О.Ю.,
розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Акцент Банк» на заочне рішення Харківського районного суду Харківської області від 05 вересня 2025 року, постановлене під головуванням судді Даниленко Т.П., -
У квітні 2025 року Акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі за текстом АТ «А-БАНК», Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 у якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № ABH0CT155101709919923813 від 08.03.2024 року у розмірі 63200,73 грн та судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2422,40 грн.
Заочним рішенням Харківського районного суду Харківської області від 05 вересня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № ABH0CT155101709919923813 від 08.03.2024 року у розмірі 60209,35 грн. Стягнуто на користь Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» витрати зі сплати судового збору в розмірі 2301,28 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі АТ «Акцент - Банк» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Вирішити питання судових витрат.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що норми ЦК України в питанні нарахування пені є загальними та поступаються в пріоритеті застосування нормам спеціального законодавства..
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, суд першої інстанції виходив з того, що пеня в розмірі 2991,38 грн нарахована за період з 08.03.2024 до 06.04.2025, тобто під час дії воєнного стану, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. З урахуванням зазначеного, заборгованість за пенею є такою, що не підлягає стягненню, оскільки суперечать положенням закону.
Такий висновок суду першої інстанції відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що 08.03.2024 року відповідач електронним підписом підписав анкету - заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банк, заяву щодо встановлення кредитного ліміту за карткою/рахунком з метою укладення кредитного договору (а.с.23).
08.03.2024року ОСОБА_1 уклав з АТ «АКЦЕНТ-БАНК» кредитний договір №ABH0CT155101709919923813, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 31900,00 грн. Кредитний договір укладається строком на 36 місяців, тобто до 07.03.2027 року, на умовах сплати процентів у розмірі 85 % на рік (пункти 4-6 кредитного договору).
Умовами пункту 8 кредитного договору № ABH0CT155101709919923813від 08.03.2024 визначено номер платіжної карти, яка є доступом до поточного рахунку, на який зараховуються ОСОБА_1 кредитні кошти.
Пунктом 10 вказаного договору визначено номер рахунку, на який відповідач зобов'язаний погашати заборгованість.
Позивач надав Відповідачу кредит відповідно до умов кредитного договору, що підтверджується меморіальним ордером №TR.35694452.55727.65455 від 08.03.2024 року.
З виписки по кредиту АТ «АКЦЕНТ-БАНК» за період 08.03.2024-06.04.2025 вбачається, що відповідач користувався наданими банком коштами.
Станом на 07.04.2025 року заборгованість відповідача за кредитним договором складає 63200,73 грн, що складається з: 31900 грн - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 28309,35 грн - загальний залишок заборгованості за процентами; 2991,38 грн - загальний залишок заборгованості за пенею.
Відповідно до ч. 1ст.3 Закону України "Про електронну комерцію", електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем; електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; суб'єкт електронної комерції - суб'єкт господарювання будь-якої організаційно-правової форми, що реалізує товари, виконує роботи, надає послуги з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, або особа, яка придбаває, замовляє, використовує зазначені товари, роботи, послуги шляхом вчинення електронного правочину.
Статтею 18 Закону України" Про електронні довірчі послуги" визначено, що електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та позбавлені можливості розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки.
На підставі укладеного договору відповідач отримав кредитну картку, на яку зарахований кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію»(далі - Закон).
Статтею 3цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ «акцент Банк»).
Відтак, оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей633, 634ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Пунктом 5 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» передбачно, що кредитна лінія - вид кредиту, надання якого здійснюється повністю або частинами в узгоджені сторонами строки протягом строку кредитування. При цьому може бути передбачено право споживача отримати кредит у межах встановленого кредитного ліміту у разі часткового або повного погашення кредиту протягом строку кредитування, визначеного в договорі про споживчий кредит.
Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця.
Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення - ч.1 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування».
До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.
Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію") із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.
Забороняється обмежувати споживача в часі для ознайомлення з інформацією, зазначеною у паспорті споживчого кредиту -ч.2 ст. 9 Закону України «Про кредитування».
Відповідач ознайомлений з умовами кредитування, погодився на запропоновані умови, що свідчить його електронний підпис.
Таким чином сторонами досягнуто всіх істотних умов. Доказів виконання взятих на себе зобов'язань матеріали справи не містять.
З урахуванням встановлених судом фактичних обставин щодо надання кредиту відповідачу та вищенаведених норм законодавства, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту та нарахованим відсоткам, що сторонами під сумнів при апеляційному перегляді справи не ставиться та вбачається з невиконаного зобов'язання позичальника щодо повернення грошових коштів кредитору.
Рішення суду в цій частині не оскаржується.
Щодо вимог про стягнення пені, судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до Закону України від 15.03.2022 № 2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється, зокрема, від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року на всій території України введено воєнний стан, строк якого неодноразово продовжувався і який безперервно триває з 24.02.2022 року до теперішнього часу.
Відтак висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог банку про стягнення з позичальника пені, нарахованої кредитором за прострочення виконання договірних зобов'язань щодо повернення кредитних коштів у погоджені строки, відповідає вимогам закону.
Колегія суддів не може погодитися з аргументами скаржника про те, що норми ЦК України в питанні нарахування пені є загальними та поступаються в пріоритеті застосування нормам спеціального законодавства ЗУ «Про споживче кредитування», оскільки за змістом ч.2 ст.4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є саме Цивільний кодекс України.
Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.
Так основним регулятором договірних відносин є ЦК України, а не окремі закони, що вбачається з аналізу висновків постанови ВС від 10.10.2018 року у справі № 362/2159/15-ц.
Водночас, як зазначає скаржник у даній справі, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про споживче кредитування» встановлено, що у разі прострочення споживачем у період з 01.03.2020 року до припинення зобов'язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності ЗУ "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.
З системного аналізу як приписів п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про споживче кредитування», про які вказує скаржник, так і п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який застосував суд першої інстанції, відхиляючи відповідні позовні вимоги, вбачається, що відповідні положення ЗУ «Про споживче кредитування» не мають предметом свого правового регулювання правовідносини щодо нарахування пені під час воєнного стану в державі, а стосуються унормування цивільного законодавства у зв'язку з іншими обставинами, а саме прийняття ЗУ "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг".
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно вирішив справу на підставі досліджених доказів та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Рішення суду ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» - залишити без задоволення.
Заочне рішення Харківського районного суду Харківської області від 05 вересня 2025 року в частині відмови у задоволенні позову залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова