вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110
e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи 376/1886/25 Апеляційне провадження № 22-ц/824/17773/2025Головуючий у суді першої інстанції - Батовріна І.Г. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.
27 листопада 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Оніщук М.І.,
судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,
секретар Цалко Д.М.,
за участю:
представника боржника Ященка С.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від його імені та в його інтересах адвокатом Ященком Сергієм Миколайовичем, на ухвалу Сквирського районного суду Київської області від 11 вересня 2025 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дітей,
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Сквирського районного суду Київської області з заявою, в якій просив:
- на період розгляду даної заяви прийняти рішення про заборону приймати виконавчий документ - судовий наказ № 2-н/376/143/2025 (судова справа № 376/1886/25) від 28.07.2025 до виконання;
- визнати виконавчий документ - судовий наказ, виданий Сквирським районним судом Київської області № 2-н/376/143/2025 (судова справа № 376/1886/25) від 28.07.2025 таким, що не підлягає виконанню, через відсутність обов'язку боржника, тобто на підставі ч. 2 ст. 432 ЦПК України.
Заяву обгрунтовано тим, що 28.07.2025 Сквирським районним судом Київської області видано судовий наказ № 2-н/376/143/2025 (судова справа № 376/1886/25) про стягнення з боржника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у розмірі 1/2 частки з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідно віку, щомісячно, починаючи стягнення з 01.07.2025 і до досягнення дітьми повноліття.
Цим же наказом вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 302 грн. 80 коп.
Разом з тим, заявник вказував, що його обов'язок, яка батька дітей, щодо сплати аліментів відсутній, оскільки обставини його ухилення від покладеного на нього у відповідності до вимог ст. 180 СК України обов'язку утримувати своїх дітей нічим не підтверджені і є надуманими заявником.
Зазначав, що при винесенні судового наказу судом першої інстанції не враховано, що між сторонами у справі наявний спір щодо визначення місце проживання дітей, а отже спір про стягнення аліментів слід вирішувати в порядку позовного провадження.
Крім того, звертав увагу на те, що при зверненні до суду з заявою про видачу судового наказу ОСОБА_2 приховала від суду інформацію, що їхня неповнолітня дитина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ще 25.07.2025 виїхала за кордон до нього та проживає з ним у Німеччині.
З огляду на викладене, вважав, що судовий наказ повинен бути визнаний таким, що не підлягає виконанню, оскільки виданий без достатніх правових підстав.
Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 11.09.2025 відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Ященка С.М. про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, у цивільній справі № 376/1886/25 за заявою ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дітей (а.с. 52-56).
В апеляційній скарзі заявник, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву задовольнити у повному обсязі.
В обгрунтування апеляційної скарги посилається на неврахування судом першої інстанції того, що на даний час у провадженні Сквирського районного суду Київської області перебуває цивільна справа № 376/651/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей та кінцеве рішення у справі судом не прийнято.
Тобто, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що наявність між сторонами спору про визначення місце проживання дітей зумовлює необхідність вирішення спору щодо стягнення аліментів у позовному провадженні.
Також, зазначає, що його обов'язок, як батька дітей, щодо сплати аліментів відсутній, оскільки обставини його ухилення від покладеного на нього у відповідності до вимог ст. 180 СК України обов'язку утримувати своїх дітей нічим не підтверджені і є надуманими заявником.
Крім того, на думку апелянта, при ухваленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції не врахував, що матеріалами справи підтверджується факт проживання разом із ним у Німеччині неповнолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 63-66).
У судовому засіданні представник боржника підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Стягувач у судове засідання не з'явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини свої неявки в судове засідання суд не а
Разом з тим, враховуючи положення ч.2 ст. 372 ЦПК України, судом апеляційної інстанції визнано за можливе розглянути справу за відсутності стягувача, оскільки її неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення представника боржника, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 01.07.2025 ОСОБА_2 звернулася до Сквирського районного суду Київської області з заявою, в якій просила видати судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на її користь аліментів на утримання ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у розмірі 1/2 частки заробітку (доходу) боржника, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подання заяви та до досягнення дітьми повноліття.
При цьому, на підтвердження викладених у заяві про видачу судового наказу обставин, ОСОБА_2 були долучені до заяви: копія паспорту заявника; копія РНОКПП заявника; копія витягу з реєстру територіальної громади про адресу проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , копія витягу з реєстру територіальної громади про адресу проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , копія витягу з реєстру територіальної громади про адресу проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , копія витягу з реєстру територіальної громади про адресу проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , копія витягу з реєстру територіальної громади про адресу проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , копія витягу з реєстру територіальної громади про адресу проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , копія свідоцтва про народження ОСОБА_6 , серія НОМЕР_3 , у якому батьком вказано боржника ОСОБА_1 , копія свідоцтва про народження ОСОБА_3 , серія НОМЕР_4 , у якому батьком вказано боржника ОСОБА_1 , копія свідоцтва про народження ОСОБА_4 , серія НОМЕР_5 , у якому батьком вказано боржника ОСОБА_1 , копія свідоцтва про народження ОСОБА_5 , серія НОМЕР_6 , у якому батьком вказано боржника ОСОБА_1 , довідку Сквирського закладу дошкільної освіти (ясла-садок) комбінованого типу № 2 «Малятко» Сквирської міської ради Київської області від 28.01.2025 р., характеристику ОСОБА_5 , характеристику ОСОБА_4 .
28.07.2025 Сквирським районним судом Київської області видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 - аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у розмірі 1/2 частки з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 01 липня 202 року і до досягнення дітьми повноліття та стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 302 грн. 80 коп.
Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 11.09.2025 задоволено заяву ОСОБА_2 про виправлення помилки у судовому наказі від 28.07.2025. Виправлено помилку у судовому наказі від 28.07.2025 у справі № 376/1886/25, а саме вірно зазначено дату початку стягнення аліментів "з 01 липня 2025 року".
Разом з тим, посилаючись на наявність у провадженні суду справи щодо визначення місця проживання дітей, а також те, що неповнолітня донька - ОСОБА_5 з 25.07.2025 виїхала за кордон та проживає з батьком у Німеччині, ОСОБА_1 порушив питання про визнання виданого Сквирським районним судом Київської області судового наказу таким, що не підлягає виконанню.
Так, відповідно до пункту 9 частини другоїстатті 129 Конституції України,статті 18 ЦПК Україниоднією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року.
Стаття 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини невід'ємною частиною «права на суд» та фундаментальним аспектом верховенства права є принцип правової визначеності (певності), який включає дотримання принципу остаточності судового рішення.
У розумінні практики Європейського суду частина 1 статті 6 Конвенції передбачає не лише доступ до правосуддя і встановлення порядку судового розгляду, а й гарантує виконання судових рішень з метою запобігання заподіяння шкоди одній із сторін.
У справі «Півень проти України» ЄСПЛ констатував порушення статті 6 Конвенції та зазначив, що невиконання судового рішення не може буде виправдано недоліками законодавства, які унеможливлюють його виконання.
Відповідно до статті 160 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» судовий наказ є особливою формою судового рішення та одночасно виконавчим документом.
Згідно із пунктом 4 частини першої статті 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
Відповідно до частин 7,8 статті 170 ЦПК України у разі видачі судового наказу відповідно до пункту 4 частини першої статті 161 цього Кодексу боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів. У разі видачі судового наказу відповідно до пунктів 4 і 5 частини першої статті 161 цього Кодексу, судовий наказ може бути переглянуто за нововиявленими обставинами у порядку, встановленому главою 3 розділу V цього Кодексу.
Відповідно до статті 173ЦПК України суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню, або відстрочити або розстрочити виконання судового наказу в порядку, встановленому статтями 432, 435 цього Кодексу.
У частинах першій і другій статті 432 ЦПК України визначено, що суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові, зокрема, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання тощо.
Вказане узгоджується із висновком Верховного Суду у постановах від 19 вересня 2018 року у справі № 755/7805/13-ц (провадження № 61-16585св18), від 20 лютого 2019 року у справі № 2-4671/11 (провадження № 61-45337св18), від 13 березня 2019 року у справі № 755/388/15-ц (провадження № 61-15980св18), від 09 вересня 2021 року у справі № 824/67/20.
Перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України не є вичерпним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій норми процесуального права.
У цьому випадку саме на суд покладено обов'язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення.
Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2019 року у справі № 2-4671/11, провадження № 61-45337св18.
Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає насамперед у встановленні обставин та фактів, що підтверджують відсутність матеріального обов'язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 21 грудня 2023 року у справі № 824/2/22 (провадження № 61-11769ав23), від 09 лютого 2023 року у справі № 824/85/21 (провадження № 61-12579ав22), від 24 червня 2020 року у справі № 520/1466/14-ц (провадження № 61-43447св18), від 09 вересня 2021 року у справі № 824/67/20 (провадження № 61-10482ав21), від 09 червня 2022 року у справі № 2-118/2001, провадження № 61-1762ав22.
За змістом статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Разом з тим, законодавцем визначено підстави припинення обов'язку зі сплати аліментів на підставі судового рішення.
Згідно з частиною четвертою статті 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Аналіз вказаної норми закону свідчить, що у зв'язку зі зміною обставин, які мають істотне значення, платник аліментів у порядку визначеному законом, зокрема шляхом звернення до суду з відповідним позовом, має право на звільнення його від обов'язку щодо сплати аліментів.
Тобто, зміна та виникнення обставин, які мають істотне значення, можуть слугувати підставою для звернення до суду з позовом про звільнення від сплати аліментів.
Між тим, з таким позовом заявник не звертався, а подав заяву про визнання судового наказу про стягнення аліментів таким, що не підлягає виконанню.
При цьому, наведені заявником обставини не можуть бути підставою для визнання судового наказу про стягнення аліментів таким, що не підлягає виконанню, оскільки боржник фактично оспорює наявність підстав для задоволення судом заяви ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення з нього аліментів на утримання дітей.
У свою чергу, як вірно встановлено судом першої інстанції, заявник не навів доводів, які б стосувалися питань виконання виконавчого документа, урегульованих статтею 432 ЦПК України. Також, відсутні докази помилковості видачі виконавчого документа, невідповідності його змісту, формі, реквізитам такого документа, відсутності обов'язку боржника у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою.
Доводи апелянта про те, що на розгляді суду перебуває цивільна справа про визначення місця проживання дітей, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вказане не є підставою для визнання судового наказу про стягнення аліментів таким, що не підлягає виконанню.
Посилання апелянта на те, що існування спору між батьками щодо визначення місця проживання дітей унеможливлює вирішення питання про стягнення аліментів у наказному порядку оцінюються судом критично, позаяк згідно з п. 7 ч. 1 ст. 168 ЦПК України у судовому наказі зазначається повідомлення про те, що під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обгрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті.
Також, слід зазначити, що в разі ухвалення судом рішення, яким буде визначено місце проживання дітей разом з батьком, ОСОБА_1 не позбавлений права звернутися до суду із позовом про звільнення від сплати аліментів (припинення їх стягнення) у зв'язку із зміною обставин, що впливають на визначені розміри періодичних платежів, які стягуються з боржника.
Встановлення відповідних підстав для відсутності чи припинення цивільно-правових зобов'язань, з урахуванням встановленого судом відповідного обов'язку по сплаті аліментів, підлягає вирішенню шляхом звернення до суду з відповідним позовом, а не в порядку подання заяви на стадії виконання судового рішення.
Твердження апелянта про те, що у стягувача відсутнє право вимоги на стягнення аліментів на утримання доньки - ОСОБА_5 , оскільки остання з 25.07.2025 проживає разом із ним, колегія суддів відхиляє, адже, як вірно встановлено судом першої інстанції, надані заявником докази не підтверджують того факту, що донька виїхала разом із батьком і проживає з ним в Німеччині, оскільки відмітка про перетин кордону засвідчує лише факт виїзду, але не дозволяє встановити куди вона приїхала, з якою метою та де саме вона зараз перебуває.
За таких обставин, зважаючи на встановлення факту перебування ОСОБА_5 на утриманні матері на момент подачі заяви про видачу судового наказу про стягнення аліментів, ця заява подана особою, яка має право на пред'явлення таких вимог.
Отже, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання судового наказу про стягнення аліментів таким, що не підлягає виконанню є законною та обґрунтованою.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування оскаржуваної ухвали. Такі доводи фактично зводяться до незгоди боржника з висновками суду першої інстанції, та є подібними доводам, які викладені у заяві, мотивована відповідь на які надана судом першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до положень ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду - без змін.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від його імені та в його інтересах адвокатом Ященком Сергієм Миколайовичем, - залишити без задоволення.
Ухвалу Сквирського районного суду Київської області від 11 вересня 2025 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дітей - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складений 01 грудня 2025 року.
Суддя-доповідач М.І. Оніщук
Судді В.А. Шебуєва
О.В. Кафідова