26 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 570/3813/22
провадження № 61-12671св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Рівненського районного нотаріального округу Омельяненко Ірина Валеріївна, державний реєстратор Костянтинівської сільської ради Сарненського району Рівненської області Плахотнюк Сергій Юрійович
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 30 липня 2024 року та постанову (додаткову) Рівненського апеляційного суду від 30 липня 2024 року у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Боймиструка С. В., Шимківа С. С.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , у якому просила:
визнати об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельну ділянку, кадастровий номер 5624685900:04:023:0305, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2108696256246), що знаходиться за адресою: Рівненська область, Рівненський район, село Корнин, Корнинська сільська рада;
визнати недійсним договір дарування, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 25 червня 2020 року приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Омельяненко І. В. реєстровим № 234;
визнати недійсним договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію), укладений 25 червня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;
скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Костянтинівської сільської ради Сарненського району Рівненської області Плахотнюка С. Ю. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25 листопада 2020 року індексний номер 55332415, на підставі якого внесений запис про право власності № 39364137 за ОСОБА_4 на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2231017156246);
витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 у спільну сумісну власність подружжя ОСОБА_2 (титульний володілець) та ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер 5624685900:04:023:0305 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2108696256246), що знаходиться за адресою: Рівненська область, Рівненський район, село Корнин, Корнинська сільська рада, шляхом внесення відповідного запису до державного реєстру речових прав на нерухоме майно за титульним володільцем ОСОБА_2 ;
стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у рівних частинах на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 969,60 грн та витрати на професійну правничу допомогу, орієнтовний розрахунок якої складає 35 000,00 грн.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 23 вересня 2006 року перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який розірваний на підставі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 січня 2019 року у справі № 569/15420/18.
Вказувала, що під час шлюбу 09 серпня 2007 року придбали земельну ділянку площею 0,12 га, кадастровий номер 5624685900:04:023:0305 з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована на території Корнинської сільської ради Рівненського району Рівненської області, яка на праві власності була зареєстрована за ОСОБА_2 .
Після розірвання шлюбу 25 червня 2020 року ОСОБА_2 подарував вищевказану земельну ділянку своїй матері ОСОБА_3 , яка, у свою чергу, 02 липня 2020 року уклала зі ОСОБА_4 договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію).
13 листопада 2020 року ОСОБА_3 уклала зі ОСОБА_4 договір купівлі-продажу земельної ділянки, за яким до останньої перейшло право власності на земельну ділянку площею 0,1220 га, розташовану на території села Корнин Рівненського району Рівненської області, кадастровий номер 5624685900:04:023:0305.
25 листопада 2020 року державний реєстратор Костянтинівської сільської ради Сарненського району Рівненської області Плахотнюк С. Ю. прийняв рішення № 55332415 провести державну реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 5624685900:04:023:0305, за ОСОБА_4 .
Посилаючись на те, що спірна земельна ділянка є спільним майном подружжя та з порушенням вимог законодавства була відчужена без її згоди, позивачка просила захистити її порушене право та визнати об'єктом права спільної сумісної власності подружжя земельну ділянку площею 0,1220 га, розташовану на території села Корнин Рівненського району Рівненської області, кадастровий номер 5624685900:04:023:0305, витребувати її у актуального володільця ОСОБА_4 , скасувавши, при цьому, державну реєстрацію прав, а також визнати недійсними договори дарування цієї земельної ділянки її колишнім чоловіком ОСОБА_2 своїй матері ОСОБА_3 та встановлення права користування земельною ділянкою для забудови останньою цієї ділянки ОСОБА_4 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 18 березня 2024 року позов задоволено.
Визнано об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер 5624685900:04:023:0305, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2108696256246), що розташована за адресою: Рівненська область, Рівненський район, село Корнин, Корнинська сільська рада.
Визнано недійсним договір дарування, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 25 червня 2020 року приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Омельяненко І. В. за реєстровим № 234.
Визнано недійсним договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію), укладений 02 липня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Костянтинівської сільської ради Сарненського району Рівненської області Плахотнюка С. Ю. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25 листопада 2020 року індексний номер 55332415, на підставі якого внесений запис про право власності № 39364137 на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2231017156246), за ОСОБА_4 .
Витребувано у ОСОБА_4 у спільну сумісну власність ОСОБА_2 (титульний володілець) та ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер 5624685900:04:023:0305 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2108696256246), що розташована за адресою: Рівненська область, Рівненський район, село Корнин, Корнинська сільська, шляхом внесення відповідного запису до державного реєстру речових прав на нерухоме майно за титульним володільцем ОСОБА_2 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 , розпорядившись спільним сумісним майном подружжя, зокрема подарувавши його своїй матері, діяв без згоди іншого з співвласників майна, яка мала бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена, а, отже, вчинив оспорюваний правочин за відсутності необхідних повноважень, що є підставою для визнання його недійсним.
Також суд зазначив, що з підстав незаконності переходу права власності на спірну земельну ділянку до ОСОБА_3 та відсутності в неї дійсного права власності на неї, недійсним є і укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію), встановлення недійсності зазначеного договору призведе до ефективного захисту майнових прав позивача як на спірну земельну ділянку, так і на частину будівельних матеріалів, з яких самочинно зведений житловий будинок на вказаній земельній ділянці. Необхідність оскарження договору суперфіцію полягає і в тому, що встановлення його недійсності судом є однією з підстав скасування рішення про державну реєстрацію права власності на житловий будинок за ОСОБА_4 , за відсутності скасування якого права позивача не будуть поновлені в ефективний спосіб в силу принципу «superficies solo cedit» (збудоване на землі слідує за нею).
Позивач, якій на праві спільної сумісної власності з відповідачем належала спірна земельна ділянка, що протиправно вибула з її володіння, може захистити своє порушене відповідачами право в судовому порядку, ефективним способом захисту якого є витребування майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 .
Враховуючи, що ОСОБА_4 набула права власності не лише на спірну земельну ділянку, але й на введений нею в експлуатацію житловий будинок, який самочинно зведений подружжям на спірній земельній ділянці у 2007-2008 роках, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині скасування державної реєстрації права власності на спірне майно за ОСОБА_4
Додатковим рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 04 квітня 2024 року стягнуто у рівних частинах з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 98 746,20 грн.
Стягуючи в порядку ухвалення додаткового рішення судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що заявниця належними та допустимими доказами довела наявність підстав для відшкодування їй таких витрат, заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу є співмірною та розумною, виходячи з обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Рівненського апеляційного суду від 30 липня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено частково.
Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 18 березня 2024 року скасовано, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсним договір дарування 1/2 частини земельної ділянки, кадастровий номер 5624685900:04:023:0305, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2108696256246), що розташована за адресою: Рівненська область, Рівненський район, село Корнин, Корнинська сільська рада, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 25 червня 2020 року приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Омельяненко І. В. за реєстровим № 234.
Витребувано у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 5624685900:04:023:0305 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2108696256246), що розташована за адресою: Рівненська область, Рівненський район, село Корнин, Корнинська сільська рада.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду аргументована тим, що задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст.387 і 388 ЦК України, є неефективними. Суд дійшов висновку, що позивач, якій на праві спільної сумісної власності з відповідачем ОСОБА_2 належала спірна земельна ділянка, що протиправно вибула з її володіння, уповноважена захистити своє порушене відповідачами право в судовому порядку, ефективним способом захисту якого є витребування майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 .
Суд також дійшов висновку, що, зважаючи на факт розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 22 січня 2019 року та беручи до уваги, що Декларація про початок будівельних робіт подана 17 серпня 2020 року, тобто після розірвання шлюбу між сторонами, збудований на спірній ділянці будинок не є спільним сумісним майном колишнього подружжя ОСОБА_1 , а тому заявлені щодо нього позовні вимоги не підлягають задоволенню. Також не підлягають задоволенню вимоги про скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно, на підставі якого внесений запис про право власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_4 , оскільки вони є похідними від визнання правомірності майнових претензій позивачки на вказаний будинок, які апеляційним судом відхиляються за недоведеністю.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 30 липня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено частково.
Додаткове рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 03 квітня 2024 року скасовано, заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Дикого Ю. О. про розподіл судових витрат задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу в сумі 22 217,89 грн у рівних частинах, по 7 405,96 грн із кожного.
Враховуючи, що вартість наданих правничих послуг у заявленому заявником розмірі 98 746,20 грн є надмірною та неспівмірною зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт), суд зменшив її до 22 217,89 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
02 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24 травня 2023 року в справі № 515/1060/19, від 20 березня 2024 року в справі № 569/4484/22, від 31 січня 2024 року у справі № 758/9989/16, від 22 квітня 2021 року у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 02 жовтня 2023 року у справі № 204/9623/18, від 20 вересня 2023 року у справі № 715/1733/20, від 17 червня 2020 року у справі № 584/200/17, від 21 червня 2023 року у справі № 608/1562/21, від 22 березня 2023 року у справі № 760/28053/13, від 27 березня 2024 року у справі № 509/2196/15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та помилково відмовив у задоволенні її вимог.
Зазначає, що відповідач, розпорядившись належною подружжю на праві спільної сумісної власності земельною ділянкою, діяв без згоди іншого з співвласника майна, яка мала бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена, а, отже вчинив оспорюваний правочин за відсутності необхідних повноважень, що є підставою для визнання його недійсним.
Місцевий суд, установивши зазначені обставини справи ,правильно застосував до спірних правовідносин положення статті 65 СК України, статей 203, 215 та 369 ЦК України та визнав недійсним договір дарування, укладений 25 червня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Проте суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення місцевого суду та частково задовольняючи позов про визнання недійсним договору дарування частини земельної ділянки, помилково дійшов до такого висновку та неправильно застосував до спірних правовідносин норми статей 63, 65, 70 СК України та статті 369 ЦК України.
Позивака, звертаючись до суду з вимогою про витребування у спільну сумісну власність подружжя незаконно відчуженої ОСОБА_2 земельної ділянки, виходила з того, що оскільки спірна земельна ділянка належала сторонам на праві спільної сумісної власності, її правовий режим подружжя не змінювало, то вона мала бути повернута у володіння подружжя ОСОБА_1 .
Рішенням місцевого суду спірну земельну ділянку витребувано у ОСОБА_4 у спільну сумісну власність ОСОБА_2 (титульний володілець) та ОСОБА_1 .
Проте суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення суду першої інстанції та ухваливши нове про часткове задоволення позову, за відсутності відповідної вимоги позову, з власної ініціативи змінив правовий режим спільної сумісної власності подружжя на належне їм майно та витребував у ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 частини земельної ділянки.
Вимога позовної заяви про недійсність договору суперфіцію від 02 липня 2020 року не пов'язана з оскарженням усього ланцюгу договорів, укладених на підставі недійсного договору дарування земельної ділянки. Тому висновки апеляційного суду про неефективність використання інших способів захисту порушених прав при вирішенні віндикаційного позову, які покладені в обґрунтування мотивів скасування рішення місцевого суду в цій частині, є помилковими.
ОСОБА_4 свідомо ввела учасників правовідносин в оману щодо відсутності об'єкта будівництва па спірній земельній ділянці, в результаті чого протиправно набула права власності на об'єкт будівництва належний позивачці та відповідачу.
При цьому, апеляційний суд визнав ОСОБА_4 добросовісним набувачем спірної земельної ділянки та законним власником житлового будинку, що наділяє її правом з оформлення прав на земельну ділянку під незаконно зареєстрованим за нею житловим будинком.
Ураховуючи наявні підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції, також є підстави і для скасування постанови суду апеляційної інстанції про скасування додаткового рішення місцевого суду, повністю і залишення в силі додаткового рішення суду першої інстанції.
Доводи інших учасників справи
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали відзиви, в яких просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Рівненського районного суду Рівненської області цивільну справу № 570/3813/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Рівненського районного нотаріального округу Омельяненко Ірина Валеріївна, державний реєстратор Костянтинівської сільської ради Сарненського району Рівненської області Плахотнюк Сергій Юрійович про визнання недійсним договорів, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Матеріали справи № 570/3813/22 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2025 року справу № 570/3813/22 призначено до судового розгляду.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Суди встановили, що з 23 вересня 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний на підставі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 січня 2019 року у справі № 569/15420/18.
Під час шлюбу 09 серпня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали земельну ділянку площею 0,12 га, кадастровий номер 5624685900:04:023:0305, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована на території Корнинської сільської ради Рівненського району Рівненської області, яка на праві власності була зареєстрована за ОСОБА_2 . При цьому ОСОБА_1 надала згоду на купівлю чоловіком зазначеної земельної ділянки та підтвердила факт ознайомлення її з текстом договору купівлі-продажу земельної ділянки і його умовами.
Після розірвання шлюбу 25 червня 2020 року ОСОБА_2 подарував вказану земельну ділянку своїй матері ОСОБА_3 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Омельяненко І.В. за реєстровим № 234.
02 липня 2020 року ОСОБА_3 уклала зі ОСОБА_4 договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію), за умовами якого ОСОБА_3 надала в строкове (три місяці) безоплатне користування ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,1220 га, кадастровий номер 5624685900:04:023:0305, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, з метою здійснення будівництва житлового будинку та господарських споруд.
13 листопада 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Омельяненко І.В. за реєстровим № 461, за яким ОСОБА_3 відчужила на користь ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,1220 га, розташовану на території села Корнин Рівненського району Рівненської області, кадастровий номер 5624685900:04:023:0305..
17 листопада 2020 року Приватне підприємство «Графіт проджект» виготовило технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
24 листопада 2020 року Управління ДАБІ у Рівненській області зареєструвало Декларацію про готовність об'єкта (зазначеного житлового будинку) до експлуатації, подану ОСОБА_4 , у якій задекларовано, що житловий будинок збудований власними силами на належній їй земельній ділянці, кадастровий номер 5624685900:04:023:0305.
25 листопада 2020 року державний реєстратор Костянтинівської сільської ради Сарненського району Рівненської області Плахотнюк С.Ю. прийняв рішення № 55332415 провести державну реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 5624685900:04:023:0305, за ОСОБА_4 .
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).
Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду є посилання заявників на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24 травня 2023 року в справі № 515/1060/19, від 20 березня 2024 року в справі № 569/4484/22, від 31 січня 2024 року у справі № 758/9989/16, від 22 квітня 2021 року у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 02 жовтня 2023 року у справі № 204/9623/18, від 20 вересня 2023 року у справі № 715/1733/20, від 17 червня 2020 року у справі № 584/200/17, від 21 червня 2023 року у справі № 608/1562/21, від 22 березня 2023 року у справі № 760/28053/13, від 27 березня 2024 року у справі № 509/2196/15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.
Позиція Верховного Суду
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті 63 СК України).
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Вирішуючи спори між подружжям про майно, потрібно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.
Системний аналіз наведених норм матеріального права свідчить про існування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов'язком особи, яка з нею не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18).
У справі, яка переглядається, апеляційний суд установив, що 09 серпня 2007 року сторони придбали земельну ділянку площею 0,12 га, кадастровий номер 5624685900:04:023:0305, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована на території Корнинської сільської ради Рівненського району Рівненської області, яка на праві власності була зареєстрована за ОСОБА_2 . При цьому ОСОБА_1 надала згоду на купівлю чоловіком зазначеної земельної ділянки та підтвердила факт її ознайомлення з текстом договору купівлі-продажу земельної ділянки і його умовами. Суд зазначив, що в цьому випадку має місце згода одного з подружжя на придбання іншим із подружжя нерухомого майна в інтересах сім'ї у спільну власність. В подальшому, також за згоди позивачки, відповідач передав цю земельну ділянку, як предмет іпотеки, на забезпечення виконання своїх зобов'язань за договором, що також вказує на її правовий статус спільної сумісної власності подружжя.
Встановивши придбання спірної земельної ділянки позивачем та відповідачем у період їхнього шлюбу і ОСОБА_2 не спростував презумпції спільної власності подружжя, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, що це майно є спільною сумісною власністю подружжя відповідно до закону.
Враховуючи, що позивач не надавала своєї письмової згоди на укладення договору дарування ОСОБА_2 від 25 червня 2020 року, предметом якого є майно, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя, апеляційний суд дійшов висновку про порушення вимог частини третьої статті 65 СК України.
Судове рішення апеляційного суду в касаційному порядку відповідачі не оскаржували.
Зробивши висновок про недійсність договору дарування, укладеного 25 червня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , апеляційний суд, при цьому, визнав його недійсним у частині 1\2.
Проте апеляційний суд не врахував правову позицію, викладену у постанові Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року у справі № 430/1281/14-ц (провадження № 61-43510сво18), відповідно до якої при розгляді спорів про відчуження одним із подружжя спільного майна без згоди іншого з подружжя слід передусім визначитись з об'єктом, тобто з тим, що відчужується. Предмет правочину є іншою правовою категорією, а саме - об'єктом, а не його частиною. Відчуження спільного майна відбувається за згодою співвласників, а відчуження частки - лише за її наявності (після зміни правового режиму спільного майна подружжя зі спільної сумісної на спільну часткову). В такому разі співвласник вправі самостійно розпорядитися своєю часткою, але з додержанням вимог статті 362 ЦК України про переважно право купівлі частки (якщо відчуження частки відбувається на підставі договору купівлі-продажу). Якщо об'єкт належить на праві спільної сумісної власності кільком особам, то право власності кожного із співвласників у спільній сумісній власності поширюється на весь об'єкт, відтак передати у власність можна лише об'єкт в цілому. Договір дарування спільного сумісного майна подружжя, укладений без згоди іншого з подружжя, є недійсним в цілому.
При таких обставинах, з огляду на зазначену вище правову позицію, викладену у постанові Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року у справі № 430/1281/14-ц, апеляційний суд, установивши, що спірний об'єкт нерухомого майна належить на праві спільної сумісної власності колишньому подружжю ОСОБА_1 , не врахував, що право власності кожного із співвласників у спільній сумісній власності поширюється на весь об'єкт, а тому передати у власність можна лише об'єкт в цілому, внаслідок чого помилково визнав оспорюваний договір дарування спільного сумісного майна подружжя в частині .
Тому постанова апеляційного суду в частині цих вимог підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий апеляційний розгляд.
Оскільки вимога про витребування спірного майна є похідною від вимог щодо визнання недійсним договору дарування та ці вимоги повинні вирішуватись одночасно, тому в цій частині постанова апеляційного суду також підлягає скасуванню
Також у цій справі встановлено, що 02 липня 2020 року ОСОБА_3 уклала зі ОСОБА_4 договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію), за умовами якого ОСОБА_3 надала в строкове (три місяці) безоплатне користування ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,1220 га, кадастровий номер 5624685900:04:023:0305 з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, з метою здійснення будівництва житлового будинку та господарських споруд.
Звертаючись до суду з позовом, позивач, серед іншого, просила визнати недійсним договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію), укладений 02 липня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Відмовляючи у задоволенні цієї вимоги, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_7 , якій на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_2 належала спірна земельна ділянка та протиправно вибула з її володіння, може захистити своє порушене відповідачами право в судовому порядку, ефективним способом захисту якого є витребування майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 .
При цьому, апеляційний суд послався на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, зроблений у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), у якому зазначено, що захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника.
Між тим, за змістом статті 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.
Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) припиняються в разі: 1) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача; 2) спливу строку, на який було надано право користування; 3) відчуження земельної ділянки приватної власності для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 3-1) прийняття уповноваженим органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування рішення про використання земельної ділянки державної чи комунальної власності для суспільних потреб; 4) невикористання земельної ділянки для забудови в разі користування чужою земельною ділянкою для забудови протягом трьох років; 5) припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів емфітевзису та суперфіцію, укладених у рамках такого партнерства); 6) за згодою сторін договору емфітевзису, суперфіцію.
Дійшовши висновку про відсутність підстав для задоволення вказаних вимог з огляду на неефективний спосіб захисту, апеляційний суд не звернув увагу, що укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договір від 02 липня 2020 року не входить до ланцюгу договорів щодо спірного майна, а є окремим договором, який був укладений строком на три місяці та припинений після спливу строку, на який було надано ОСОБА_4 право користування спірною земельною ділянкою, тому відсутні підстави для визнання його недійсним.
Апеляційний суд правильно відмовив у задоволенні вказаних вимог, але з інших мотивів, а тому мотивувальну частину постанови апеляційного суду в цій частині належить змінити.
Водночас колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду щодо відсутності підстав для задоволення решти позовних вимог позивачки.
Встановивши, що Декларація про початок будівельних робіт подана 17 серпня 2020 року, тобто після розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 22 січня 2019 року, та відсутність доказів, що будинок будувався під час шлюбу подружжя, апеляційний суд дійшов висновку про те, що збудований на спірній ділянці будинок не є спільним сумісним майном колишнього подружжя ОСОБА_1 , а тому заявлені щодо нього позовні вимоги не підлягають до задоволення. Також не підлягають до задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно, на підставі якого внесений запис про право власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_4 , які є похідними від визнання правомірності майнових претензій позивачки на вказаний будинок.
Правильним є й висновок апеляційного суду щодо відсутності підстав для задоволення вимог про визнання об'єктом права спільної сумісної власності подружжя спірної земельної ділянки з огляду на те, що вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя відповідно до статті 60 СК України.
Наведені у касаційній скарзі доводи з цього приводу були предметом дослідження апеляційним судом із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Апеляційний суд правильно застосував в цій частині норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустив порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування постанови апеляційного суду в цій частині, тому доводи касаційної скарги з цього приводу є безпідставними.
Інші аргументи касаційної скарги в цій частині зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника із висновками суду щодо їх оцінки.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц зазначила, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Додаткове рішення апеляційного суду, ухвалене у порядку статті 270 ЦПК України, є невід'ємною частиною основного рішення у справі по суті спору та не може існувати окремо від нього. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу, а тому додаткова постанова Рівненського апеляційного суду від 30 липня 2024 року також підлягає скасуванню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду частково прийнята без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного суду в частині вирішення вимог про визнання недійсним договору дарування та витребування майна скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до апеляційного суду; постанову апеляційного суду в частині вимог про визнання недійсним договору про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) змінити, виклавши її мотивувальну частину в цій частині в редакції цієї постанови; у решті постанову апеляційного суду залишити без змін.
Щодо судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки за результатами касаційного перегляду постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює. Розподіл судових витрат, у тому числі за перегляд справи судом касаційної інстанції, підлягає вирішенню тим судом, який ухвалить остаточне судове рішення.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Рівненського апеляційного суду від 30 липня 2024 року в частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування та витребування майна з чужого незаконного володіння скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанову Рівненського апеляційного суду від 30 липня 2024 року в частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) змінити, виклавши ї мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
У решті постанову Рівненського апеляційного суду від 30 липня 2024 року залишити без змін.
Додаткову постанову Рівненського апеляційного суду від 30 липня 2024 року скасувати.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов