27 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 201/1404/24
провадження № 61-10532св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Управління-служба у справах дітей адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 березня 2025 року, додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 липня 2025 року,
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Управління-служба у справах дітей адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради, про позбавлення батьківських прав, у якому просив позбавити відповідачку батьківських прав по відношенню до неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони по справі є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 28 лютого 2009 року між ними було зареєстровано шлюб, який 28жовтня 2019 року було розірвано.
З грудня 2020 року донька ОСОБА_4 за власним бажанням, у зв'язку з негативним ставленням до неї з боку матері, фактично втекла від неї та почала проживати з ним та зі старшою донькою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У грудні 2020 року він звернувся з позовом до суду щодо припинення стягнення з нього аліментів, у свою чергу відповідачка навмисно не з'являлася в судові засідання та безпідставно отримувала аліменти, в той час коли дитина вже з нею не проживала.
У подальшому ним 14 лютого 2021 року було подано позов про стягнення аліментів з відповідачки на утримання дитини. На сьогоднішній день заборгованість зі сплати аліментів становить 50 000 грн.
Окрім того, зазначив що з 2020 року відповідачка постійно здійснює відносно дитини та його родини агресивні дії, постійно пише зави до поліції, прокуратури, постійно ходить на прийоми до керівництва правоохоронних органів із завідомо неправдивими заявами та скаргами. Дитину постійно опитують та знімають на відео, кожного разу коли до них приїздить поліція у дитини відбувається нервовий зрив.
Дитина живе в стресі від поведінки відповідачки по відношенню до неї та старшої сестри. Психічне і як наслідок фізичне здоров'я дитини знаходиться під загрозою. Відношення матері до дитини є неналежним та вкрай загрозливим для її подальшого зростання та психологічного і фізичного ставлення, її духовного розвитку. Відповідачка взагалі не приймає участі у фізичному і духовному розвитку дитини, її навчання, не приймає участі у фізичному і духовному розвитку дитини, її навчанні, у забезпеченні дитини необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 березня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено факту ухилення відповідачки від виконання своїх обов'язків.
Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 202 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 14 300 грн.
Стягуючи з позивача на користь відповідачки 14 300 грн витрат на професійну правничу допомогу, місцевий суд виходив із того, щ вказана сума документально підтверджена та є співмірною зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 липня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду від 18 березня 2025 року та додаткове рішення від 02 квітня 2025 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідачки батьківських прав, відсутні, оскільки як встановлено матеріалами справи, та не заперечується сторонами, що у 2020 році донька позивача та відповідачки виявила бажання проживати разом із батьком.
Ураховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принцип співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи апеляційний суд дійшов висновку, що місцевим судом було обґрунтовано стягнуто з позивача на користь відповідачки 14 300 грн, витрат на професійну правничу допомогу, оскільки вказана сума документально підтверджена та є співмірною зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
14 серпня 2025 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 березня 2025 року, додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2025 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 липня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах верховного Суду від 02 липня 2025 року у справі № 490/3580/21, від 19 лютого 2025 року у справі № 147/277/24, від 17 липня 2024 року у справі № 755/8647/23 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилається на те, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги те, що доказів на підтвердження вчинення дій, які б свідчили про бажання відповідачки брати участь у вихованні та розвитку дитини, відповідачка не надала. Лише той факт, що відповідачка не визнала позов та висловила бажання брати участь у вихованні дитини, не свідчить про її інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.
Крім того, судами не встановлено факт понесення відповідачкою витрат, зазначених в додатковому рішенні.
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
06 жовтня 2025 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Відповідачка категорично заперечує проти позбавлення батьківських прав у зв'язку із не доведенням позивачем належними та допустимими доказами обставин позбавлення її батьківських прав.
Зазначає, що у додатковому рішенні встановлено, що відповідачкою документально доведено понесені витрати на правничу допомогу, а тому у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 201/1404/24 з Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що ІНФОРМАЦІЯ_3 у сторін народилася донька ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_1 .
22 лютого 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції за актовим записом № 111, що підтверджується свідоцтвом про шлюб.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 20 жовтня 2019 року справа № 201/12419/18 шлюб було розірвано.
10 червня 2021 року рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська справа № 201/12503/20 припинено з 28 грудня 2020 року стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення нею повноліття у розмірі частини заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що було визначено в ухвалі Дніпровського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року.
14 липня 2021 року постановою державного виконавця припинено стягнення аліментів з ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_4 у справі № 201/6927/19.
Відповідно до акта обстеження умов проживання від 24 травня 2021 року ОСОБА_4 проживає зі своїм батьком ОСОБА_1 та сестрою ОСОБА_7 .
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 16 листопада 2021 року в справі № 201/1618/21 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/6 частини заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 15 лютого 2021 року і до досягнення дитиною повноліття.
Згідно наданого розрахунку заборгованості зі сплати аліментів боржник ОСОБА_2 станом на 18 грудня 2023 рік має заборгованість 49 120,26 грн.
23 січня 2024 року ОСОБА_2 зверталася з заявою до начальника ВП № 5 ДРУП ГУПН в Дніпропетровській області про надання інформації чи надходили до органів поліції повідомлення про вчинення неправомірних дій будь - яких осіб, які відбувалися за адресою АДРЕСА_1 у проміжок часу з 01.05.2023 року по теперішній час (т. 1 а.с. 36-37).
25 січня 2024 року ОСОБА_4 надавала пояснення на ім'я начальника ВП № 5 ДРУП ГУПН в Дніпропетровській області що вона проживає з батьком та сестрою, з матір'ю спілкуватися не бажає.
25 січня 2024 року начальником ВП № 5 ДРУП ГУПН в Дніпропетровській області надано відповідь на запит ОСОБА_2 , що випадків правопорушень чи злочинів за вказаною нею адресою не зареєстровано.
25 січня 2024 року ОСОБА_2 звернулася з заявою на ім'я начальника ВП № 5 ДРУП ГУПН в Дніпропетровській області стосовно вчинення правопорушень за адресою АДРЕСА_1 .
05 лютого 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 надали пояснення на ім'я начальником ВП № 5 ДРУП ГУПН в Дніпропетровській області стосовно заяви ОСОБА_2
05 лютого 2024 року ОСОБА_4 повідомила письмово орган опіки та піклування, що наразі вона проживає з батьком та сестрою, з матір'ю спілкуватися не бажає, не вважає її своєю матір'ю оскільки та веде себе агресивно.
Відповідачкою надано витяги з єдиного реєстру досудових розслідувань внесених за її заявами стосовно неправомірних дій ОСОБА_1 , висновки спеціалістів стосовно нанесення їй тілесних ушкоджень.
21 вересня 2021 року ОСОБА_2 зверталася з заявою до органу опіки стосовно надання дозволу на виїзд за кордон її доньки ОСОБА_4 .
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 травня 2022 року справа № 201/8004/21 позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Управління-служба у справах дітей Соборної районної у м. Дніпрі ради про визначення порядку спілкування з дитиною - задоволено. Зобов'язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкоди у вихованні та спілкуванні з малолітньою донькою ОСОБА_3 .. Визначено способи участі ОСОБА_2 у спілкуванні та вихованні малолітньої дитини дозволивши ОСОБА_2 побачення та спілкування з малолітньою донькою ОСОБА_3 встановивши наступний порядок зустрічей: кожного понеділка, середи та п'ятниці з 16:00 год. до 20:00 год.; кожної суботи з 10:00 год. наступного дня неділі до 22:00 год. без присутності батька та без обмеження місця проведення зустрічі; спільний відпочинок у другу половину літніх канікул надавши батьку та матері право змінювати порядок та узгоджувати час спілкування з дитиною за їх взаємною згодою, враховуючи добровільне волевиявлення дитини на таке спілкування.
Відповідачкою ОСОБА_2 надано характеристику з місця роботи відповідно до якої вона характеризується з позитивної сторони.
Відповідно до наданої відповідачкою довідки від 03 квітня 2024 року остання працює у Комунальному закладі дошкільної освіти № 310 Дніпровської міської ради та отримує заробітну плату.
Відповідачкою надано копії квитанцій про перерахунок коштів на сплату аліментів.
29 січня 2024 року ОСОБА_2 зверталася з заявою до Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради про сприяння у налагодженні контакту та спілкуванні з донькою.
09 лютого 2024 року начальник управління служби у справах дітей повідомила Дніпровський міський центр соціальних служб, що зі слів батька ОСОБА_4 категорично проти спілкування з матір'ю та просили здійснити психологічне консультування дівчини.
Згідно наданих даних Державною прикордонною службою України на адвокатський запит ОСОБА_4 06 квітня 2024 виїхала з України у супроводі сестри.
28 травня 2024 року КЗ «Дніпровський центр соціально - психологічної допомоги» ДОР надано відповідь ОСОБА_2 що для об'єктивної оцінки ситуації психологічне діагностування дитини проводиться без присутності батьків.
2.Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини (частини шоста - восьма статті 7 СК України).
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини (частини перша - третя статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Стаття 1 Закону України «Про охорону дитинства» визначає контакт з дитиною як реалізацію матір'ю, батьком, іншими членами сім'ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання ним інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.
Згідно зі статтею 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Відповідно до частини першої - третьої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами (частини перша, друга статті 159 СК України).
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).
У § 54, 57, 58 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 при зверненні до суду з цим позовом посилався на те, що ОСОБА_2 не бере участі у вихованні дитини, не цікавиться дочкою, тобто взагалі не виконує батьківські обов'язки, що, на його думку, є достатньою підставою для позбавлення матері батьківських прав та відповідатиме інтересам дитини.
Верховний Суд в оцінці доводів касаційної скарги виходить з того, що суд при розгляді справ про позбавлення батьківських прав на перше місце має ставити якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Установивши, що тимчасова обмежена участь матері у спілкуванні з дитиною та її вихованні не пов'язана з винними та свідомими діями відповідачки, спрямованими на фізичне дистанціювання та емоційне відсторонення від дитини, а обумовлена наявністю конфліктних відносин між сторонами та, як наслідок, перешкод у спілкуванні відповідачки з дитиною, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_2 такого крайнього заходу впливу, як позбавлення її батьківських прав.
Суди попередніх інстанцій також врахували, що відповідачка заперечує проти позбавлення батьківських прав і має інтерес щодо участі у вихованні доньки, який не може бути повною мірою реалізований унаслідок створенням батьком дитини перешкод у спілкуванні матері з дитиною, що підтверджується неодноразовими зверненнями відповідачки до поліції та органів опіки і піклування.
Оскільки позбавлення батьківських прав є виключною мірою та крайнім заходом впливу на батьків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо доньки. Такі висновки судів попередніх інстанцій відповідають якнайкращим інтересам дитини з огляду на необхідність забезпечення її права на спілкування та збереження зв'язків з обома батьками.
Таким чином, оцінивши наявні у справі докази, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Доводи касаційної скарги про те, що заявник не надав докази сплати адвокату витрат на правову допомогу, понесену у зв'язку з переглядом цієї справи в суді першої інстанції, не заслуговують на увагу, оскільки витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 10 жовтня 2023 року у справі № 316/1456/20, від 01 листопада 2023 року у справі № 205/7293/19, від 20 грудня 2023 року у справі № 753/2677/21, від 24 квітня 2024 року у справі № 756/11019/22).
Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи та стосуються переоцінки доказів. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, які викладені у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстав для їх скасування немає.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Частиною третьою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Ураховуючи, що ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2025 року зупинено виконання додаткового рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2025 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку, касаційне провадження закінчено, тому, тому виконання вказаного судового рішення підлягає поновленню.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 березня 2025 року, додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 липня 2025 року - залишити без змін.
Поновити виконання додаткового рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2025 року.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Є. Червинська
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун