27 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 509/6703/24
провадження № 61-10646св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Державна організація «Національний академічний духовний оркестр України», Первинна профспілкова організація Національного академічного духовного оркестру України, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерство культури та стратегічних комунікацій України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області в складі судді Панасенко Є. М. від 04 березня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду в складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Сєвєрової Є. С., Погорєлової С. О. від 15 липня 2025 року,
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної організації «Національного академічного духовного оркестру України», Первинної профспілкової організації Національного академічного духовного оркестру України, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерство культури та стратегічних комунікацій України, про визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дій, які порушують право, припинення правовідношення, визнання права вчинення керівником організації мобінгу.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 04 березня 2025 року закрито провадження в частині позовної заяви, а саме щодо вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним положення пункту 3.5 колективного договору, укладеного 11 грудня 2020 року між Державною організацією «Національний академічний духовний оркестр України» та Первинною профспілковою організацією національного академічного духовного оркестру України.
Закриваючи провадження у справі в частині позовної заяви, а саме щодо вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним положення пункту 3.5 колективного договору, укладеного 11 грудня 2020 року між Державною організацією «Національний академічний духовний оркестр України» та Первинною профспілковою організацією національного академічного духовного оркестру України на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що в даній справі предметом спору за даним позовом є колективний трудовий спір, який на відміну від індивідуальних - є спором непозовного провадження між найманим працівником, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, в якому йдеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин. А тому, до такого спору застосовується примирно-третейський порядок вирішення, правовий механізм якого визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 15 липня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення. Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 04 березня 2025 року - залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вимога позивачки про визнання недійсним положення пункту 3.5 колективного договору, укладеного 11 грудня 2020 року між Державною організацією «Національний академічний духовний оркестр України» та Первинною. Профспілковою організацією національного академічного духовного оркестру України, взагалі не може бути індивідуальним, та розглядатися в судовому порядку шляхом подання відповідного позову, одним із працівників, оскільки колективний договір укладається між роботодавцем і трудовим колективом (їх представниками), та регулює права та обов'язки всіх працівників підприємства, установи, організації, а тому зміни або скасування його положень мають колективний характер (стосуються всіх працівників, а не лише позивачки).
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
15 серпня 2025 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 04 березня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 липня 2025 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та передати справу для продовження розгляду.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що між позивачкою та Державною організацією «Національний академічний духовний оркестр України» виник трудовий спір, і цей спір не був ані колективним, ані страйком, бо за невихід позиваки на роботу у вихідний день неділю, в який було оголошено простій, відповідач оголосив позивачці догану, і цю догану позивачка оскаржує в судовому порядку.
Узагальнені доводи відзивів на касаційну скаргу
23 вересня 2025 року засобами поштового зв'язку відповідачі подали відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у яких просять зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає про те, що позивачка вказує на те, що звернулась за захистом своїх прав та інтересів, проте позовна вимога про скасування положення колективного договору виходить за межі її особистих прав (стосується не особистого права позивачки, а правового становища всього трудового колективу).
23 та 24 вересня 2025 року через підсистему «Електронний суд» від Міністерство культури та стратегічних комунікацій України подало до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у яких заявник просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає про те, що предметом спору у справі є визнання недійсним пункту колективного договору, тобто позивачка ставить питання про зміну укладеного колективного договору. Колективні трудові спори, на відміну від індивідуальний - це спори непозовного провадження між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, в яких йдеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин. А тому, до таких спорів застосовується примирно-третейський порядок вирішення, правовий механізм якого визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». З огляду на викладене, рішення судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі є обґрунтованими.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду 08 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 509/6703/24 з Овідіопольського районного суду Одеської області.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
2.Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до частин першої та другої статті 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на будь-який правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.
У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) вказано, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
З урахуванням внесених змін до Конституції України Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», вказане Рішення Конституційного Суду України не втратило свого значення у контексті права на доступ до суду.
Правове становище професійних спілок, їх статус та повноваження регулюються Кодексом законів про працю України, Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».
Працівники мають право, зокрема, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку. Первинні профспілкові організації на підприємствах, в установах, організаціях та їх структурних підрозділах представляють інтереси своїх членів і захищають їх трудові, соціально-економічні права та інтереси. Первинні профспілкові організації здійснюють свої повноваження через утворені відповідно до статуту (положення) виборні органи, а в організаціях, де виборні органи не утворюються, - через профспілкового представника, уповноваженого згідно із статутом на представництво інтересів членів професійної спілки, який діє в межах прав, наданих Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та статутом професійної спілки. (стаття 2, частини перша, друга статті 246 Кодексу законів про працю України).
Права професійних спілок, їх об'єднань визначаються Конституцією України, Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами (стаття 244 Кодексу законів про працю України).
За змістом статей 1, 2 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» професійна спілка (профспілка) - добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання). Первинна організація профспілки - добровільне об'єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному навчальному закладі. Професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки.
Статтею 42 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» встановлено, що роботодавець зобов'язаний сприяти створенню належних умов для діяльності профспілкових організацій, що діють на підприємстві, в установі або організації.
Згідно з приписами статті 1 Закону України «Про колективні договори і угоди» колективний договір, угода укладаються на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників та роботодавців.
Відповідно до статті 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Правові й організаційні засади функціонування системи заходів з вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), здійснення взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними врегульовано Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».
Встановлені цим Законом норми поширюються на найманих працівників та організації, утворені ними відповідно до законодавства для представництва і захисту їх інтересів, і на роботодавців, організації роботодавців та їх об'єднання.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» колективний трудовий спір (конфлікт) - це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо: встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; укладення чи зміни колективного договору, угоди; виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; невиконання вимог законодавства про працю.
Сторонами колективного трудового спору на виробничому рівні є наймані працівники (окремі категорії найманих працівників) підприємства, установи, організації чи їх структурних підрозділів або первинна профспілкова чи інша уповноважена найманими працівниками організація та роботодавець (стаття 3 вказаного Закону).
Положеннями статті 7 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» передбачений розгляд колективного трудового спору (конфлікту) з питань укладення чи зміни колективного договору, угоди здійснюється примирною комісією, яка складається із представників сторін та утворюється за ініціативою однієї із сторін - на виробничому рівні - у триденний строк з моменту виникнення колективного трудового спору (конфлікту) з однакової кількості представників сторін. У разі потреби примирна комісія: залучає до свого складу незалежного посередника; консультується із сторонами колективного трудового спору (конфлікту), центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та іншими заінтересованими органами.
Колективні трудові спори (конфлікти) розглядаються виробничою примирною комісією у п'ятиденний, з моменту утворення комісій строк. За згодою сторін ці строки можуть бути продовжені.
Рішення примирної комісії оформляється протоколом та має для сторін обов'язкову силу і виконується в порядку і строки, які встановлені цим рішенням.
При цьому, за статтею 13 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», жодна із сторін колективного трудового спору (конфлікту) не може ухилятися від участі в примирній процедурі і зобов'язані використати для врегулювання колективного трудового спору (конфлікту) всі можливості, не заборонені законодавством.
Якщо примирні органи не змогли врегулювати розбіжності між сторонами, причини розбіжностей з обґрунтуванням позицій сторін у письмовій формі доводяться до відома кожної із сторін колективного трудового спору (конфлікту).
У цьому разі наймані працівники або уповноважений ними орган чи професійна спілка мають право з метою виконання висунутих вимог застосовувати усі дозволені законодавством засоби, крайнім з яких, відповідно зі статтею 17 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» та статтю 44 Конституції України - є право на страйк.
Судовий порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів) процесуальним законодавством та Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» передбачено у таких випадках: розгляд заяви власника або уповноваженого ним органу про визнання страйку незаконним (стаття 23 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»); розгляд заяви Національної служби посередництва і примирення про вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у випадках, передбачених статтею 24 цього Закону, і коли сторонами не враховано рекомендації Національної служби посередництва і примирення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) (стаття 25 вказаного Закону); оскарження профспілками неправомірних дій або бездіяльності посадових осіб, винних у порушенні умов колективного договору чи угоди (частина п'ята статті 20 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»); невиконання роботодавцем обов'язку щодо створення умов діяльності профспілок, регламентованих колективним договором (частини друга, четверта статті 42 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).
Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Колегія суддів зазначає, що колективні трудові спори, на відміну від індивідуальних - це спори непозовного провадження між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, в яких йдеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин. А тому, до таких спорів застосовується примирно-третейський порядок вирішення, правовий механізм якого визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».
Така позиція відповідає висновкам Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 479/58/19 (провадження № 61-7495св19), та висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 01 жовтня 2019 року у справі № 916/2721/18 (провадження № 12-64гс19).
Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом позову є визнання недійсним пункту колективного договору, тобто позивачка ставить питання про зміну укладеного колективного договору.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, виходив з того, що колективні трудові спори, на відміну від індивідуальних - це спори непозовного провадження між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, в яких йдеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин. А тому, до таких спорів застосовується примирно-третейський порядок вирішення, правовий механізм якого визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».
Переглядаючи ухвалу суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, з урахуванням встановлених обставин справи, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що безпосереднє вирішення в судовому порядку колективних трудових спорів законодавством не передбачено, а отже судом першої інстанції не було порушено право позивачів на вільний доступ до правосуддя.
З огляду на вищенаведене колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про необґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для закриття провадження у справі.
Колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться лише до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, перебуває поза межами повноважень Верховного Суду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 04 березня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Є. Червинська
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун