27 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 755/3762/14
провадження № 61-10281св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Господарчий універмаг «Меркурій»,
особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги, - Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» на ухвалу Київського апеляційного суду від 09 липня 2025 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Господарчий універмаг «Меркурій» (далі - ТОВ «Господарчий універмаг «Меркурій») про визнання права власності.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 01 вересня 2011 року уклав із ТОВ «Господарчий універмаг «Меркурій» договір на вчинення юридичних дій, предметом якого є вчинення від імені відповідача та за його рахунок юридичних дій, що спрямовані на організацію реконструкції та отримання у спільну власність об'єкта реконструкцій на вул. Панельна, 1 у Дніпровському районі м. Києва. Під юридичними діями розуміються будь-які дії, що пов'язані з проектуванням (стадія «Р») та реконструкцію об'єкта будівництва; благоустрій території за місцезнаходженням об'єкта будівництва, будь-які дії, пов'язані з безпосереднім будівництвом об'єкта згідно затвердженого проекту. Під об'єктом будівництва у цьому договорі розуміється окремо розташована нежитлова будівля на вул. Панельна, 1 у Дніпровському районі м. Києва, загальною площею 3632,0 кв.м., яка належить ТОВ «Господарчий універмаг «Меркурій» на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 12 листопада 2007 року.
Пунктом 3.1 договору узгодили, що після закінчення реконструкції об'єкту будівництва, його (позивача) винагорода складатиме частину вказаної нежитлової будівлі, а саме нежитлове підвальне приміщення № 3 загальною площею 717,5 кв.м., яку відповідач зобов'язався передати йому у власність.
05 грудня 2012 року між ним та відповідачем на виконання п.п. 3.2., 4.1. договору від 01 вересня 2011 року було укладено акт приймання-передачі виконаних робіт. В середині 2013 року він (позивач) звернувся до Реєстраційної служби ГУЮ в м. Києві із заявою про реєстрацію права власності на вказану нежитлові приміщення, але отримав відмову у зв'язку із тим, що дані приміщення зареєстровані за відповідачем на підставі рішення Деснянського районного суду м. Києва 13 грудня 2012 року.
На його звернення до відповідача йому було повідомлено, що відповідач в односторонньому порядку розірвав акт приймання-передачі по договору за ним (позивачем) та не має наміру передавати йому нежитлові приміщення. За викладених обставин, просив суд визнати за ним право власності на нежитлове підвальне приміщення № 3 загальною площею 717,5 кв. М на АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 24 березня 2014 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлове підвальне приміщення № 3 (група приміщень 1-13), загальною площею 717,5 кв. м на АДРЕСА_1 .
Задовольняючи позовні вимоги шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на нежитлове підвальне приміщення № 3 (група приміщень 1-13), на АДРЕСА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позивач взяті на себе зобов'язання за договором від 01 вересня 2011 року виконав, а тому ТОВ «Господарчий універмаг «Меркурій» зобов'язане було передати позивачу в якості винагороди вказану частину нежитлової будівлі.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, АТ «Державний експортно-імпортний банк України», яке не було учасником справи, подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що рішення порушує права та інтереси банку, ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції.
Постановою Київського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року за наслідками розгляду апеляційної скарги АТ «Державний експортно-імпортний банк України» рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 березня 2014 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в позові. Вирішено питання про судовий збір.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що предметом спору у справі є визнання за відповідачем права власності на майно, яке є предметом іпотеки. На думку апеляційного суду, ухвалення судом рішення щодо іпотечного майна, у будь-якому випадку стосується прав, інтересів та обов'язків іпотекодержателя АТ «Державний експортно-імпортний банк України», яке до участі у справі не залучено. При цьому суд апеляційної інстанції посилався на те, що на стадії апеляційного розгляду справи суд апеляційної інстанції не має повноважень змінити суб'єктний склад учасників справи, у зв'язку з чим вважав за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог.
Верховний Суд постановою від 22 січня 2025 року за наслідками розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 скасував постанову Київського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи судове рішення апеляційного суду та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував, належним чином не з'ясував та не перевірив заперечень позивача про те, що рішення суду про визнання за відповідачем права власності на спірне нерухоме майно не впливає на права і обов'язки банку як іпотекодержателя з урахуванням того, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, у зв'язку із чим дійшов передчасного висновку про порушення прав іпотекодержателя, та скасував рішення суду не перевіривши його по суті.
Короткий зміст оскаржуваної ухвали апеляційного суду
Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 липня 2025 року апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою АТ «Державний експортно-імпортний банк України» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 березня 2014 року закрито.
При закритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою АТ «Державний експортно-імпортний банк України», апеляційний суд виходив із того, що АТ «Укрексімбанк» не довело, що оскаржуваним рішенням місцевого суду вирішено питання про його права та інтереси, або що після прийняття рішення банк буде позбавлений прав та обов'язків у майбутньому щодо предмета спору. Суд, зокрема, зазначив, що рішення суду про визнання за відповідачем права власності на спірне нерухоме майно не впливає на права і обов'язки банку як іпотекодержателя з урахуванням того, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
08 серпня 2025 року представник АТ «Державний експортно-імпортний банк України» - Орєхов А. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 09 липня 2025 року та передати справу на розгляд до суду апеляційної інстанції..
Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при закритті апеляційного провадження.
Заявник зазначає, що апеляційний суд не врахував, що ухвалення рішення, яке стосується іпотечного майна, у будь-якому випадку стосується прав та обов'язків іпотекодержателя, оскільки безумовно впливає на можливість кредитора звернути стягнення на іпотечне майно.Підхід, застосований апеляційним судом, фактично нівелює приписи частини 1 статті 352 ЦПК України, щодо прав осіб які не брали участь у справі оскаржувати судове рішення яке впливає на їх права, свободи інтереси та (або) обов'язки. При цьому, вказана норма наділяє правом оскарження судового рішення не лише осіб з порушеними правами а навіть тих, чиї інтереси зачіпаються. Вочевидь, іпотекодержатель є тією особою чиї права, свободи, інтереси е порушеними у разі непогодженого відчуження частини предмета іпотеки.
Доводи інших учасників справи
Представник ОСОБА_1 - адвокат Рівний Є. О. подав відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Дніпровського районного м. Києва цивільну справу № 755/3762/14 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Господарчий універмаг «Меркурій» про визнання права власності.
Матеріали справи № 755/3762/14 надійшли до Верховного Суду.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Апеляційний суд установив, що 25 квітня 2008 року між ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ТОВ «Господарчий універмаг «Меркурій» укладено іпотечний договір № 6408Z15/2463.
19 лютого 2010 року між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ТОВ «Господарчий універмаг «Меркурій» укладено договір про внесення змін № 6408Z15/2463 до іпотечного договору № 6408Z15/2463.
Відповідно до вищевказаних договорів предметом іпотеки є нежитлова будівля на АДРЕСА_1 .
01 вересня 2011 року між ТОВ «Господарчий універмаг «Меркурій» та ОСОБА_1 було укладено договір доручення на вчинення юридичних дій. За умовами даного договору довіритель доручив, а повірений зобов'язався здійснити від імені та за рахунок довірителя юридичні дії, що спрямовані на організацію, реконструкцію та отримання у власність об'єкта реконструкції. Під юридичними діями розуміються будь-які дії, що пов'язані з проектуванням (стадія «Р») та реконструкцію об'єкта будівництва; благоустрій території за місцезнаходженням об'єкту будівництва, будь-які дії, пов'язані з безпосереднім будівництвом об'єкта згідно затвердженого проєкту, та спрямовані на отримання довірителем та повіреним права власності на об'єкт будівництва. Пунктом 3.1 Договору сторони узгодили, що після закінчення реконструкції об'єкту будівництва, винагорода позивача складатиме частину нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 , а саме житлове підвальне приміщення № 3 (група приміщень 1-13) загальною площею 717,5 кв. м. Остаточний розрахунок розміру винагороди здійснюється після виконання сторонами своїх обов'язків за цим договором, про що вказується в Акті про надання послуг, складеному згідно з пунктом 4.1. цього Договору. Виконання вимог пункту 3.1. договору довірителем здійснюється шляхом надання відповідних документів повіреному необхідних для оформлення права власності на вказаний об'єкт.
Згідно рішення Господарського суду м. Києва від 12 листопада 2007 року ТОВ «Господарський універмаг «Меркурій» є власником нежилого будинку АДРЕСА_1 .
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 13 грудня 2012 року у справі № 2-6536/12 підтверджено право власності ТОВ «Господарський універмаг «Меркурій» на нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 , загальною площею 4 483,00 кв.м.
05 грудня 2012 року між позивачем та відповідачем на виконання пункту 3.2., 4.1. договору від 01 вересня 2011 року було укладено акт приймання-передачі виконаних робіт.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 24 березня 2014 року в даній справі позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлове підвальне приміщення № 3 (група приміщень 1-13), загальною площею 717,5 кв.м. на АДРЕСА_1 .
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, АТ «Державний експортно-імпортний банк України», яке не було учасником справи, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що рішення порушує права та інтереси банку, ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просило скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 березня 2014 року
Ухвалою від 09 липня 2025 року апеляційний суд закрив апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою АТ «Державний експортно-імпортний банк України» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 березня 2014 року відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження оскарженого судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У пункті 8 частини третьої статті 129 Конституції України визначено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження судового рішення.
Європейський Суд з прав людини наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте, право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення ЄСПЛ у справі «Bruаlla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року, п. 33).
Відповідно до статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, що поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо із судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
За таких обставин, судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17, від 03 червня 2019 року у справі № 910/6767/17, від 25 жовтня 2019 року у справі № 910/16430/14, від 05 травня 2020 року у справі № 910/9254/18, від 29 жовтня 2025 року у справі № 297/4270/24.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
З огляду на викладене право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі в справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їх права та обов'язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках.
Отже, суд апеляційної інстанції має першочергово з'ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов'язки заявника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що ухвалене судом першої інстанції рішення не впливає на права та обов'язки заявника - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.
У постанові Верховного Суд від 10 вересня 2021 року у справі № 1522/29828/12 (провадження № 61-6594св21) вказано, що «у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті».
З урахуванням наведеного порушення її прав чи законних інтересів. , апеляційний суд, на виконання вимог процесуального закону, відкрив апеляційне провадження у справі за апеляційною скарго , яка не брала участі у справі, на судові рішення суду першої інстанції, належним чином дослідив і перевірив доводи апеляційних скарг та встановив відсутність порушення його прав чи законних інтересів.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 березня 2014 року, АТ «Державний експортно-імпортний банк України», як особа, яка не брала участі у справі, посилалося на те, що ухвалене рішення, яке стосується іпотечного майна, у будь-якому випадку стосується прав та обов'язків іпотекодержателя, оскільки безумовно впливає на можливість кредитора звернути стягнення на іпотечне майно.
Таким чином, суд апеляційної інстанції у цій справі з урахуванням комплексної оцінки усіх наявних у справі, а також доданих до апеляційної скарги доказів мав перевірити та з'ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов'язки АТ «Державний експортно-імпортний банк України», як особи, яка не брала участі у справі, чи завдає йому шкоди, що може виражатися у несприятливих для нього наслідках.
Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Отже, наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи, зазначені у статті 23 Закону України «Про іпотеку», виникають лише у разі зміни суб'єкта права власності (особи власника).
Іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися нерухомим майном. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов'язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна.
Хоча визнання права власності на майно, що є предметом іпотеки, як у цій справі, не припиняє права іпотекодержателя, проте він може мати процесуальний інтерес до участі у справі, який може бути реалізований через його залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Зазначене вище дає підстави вважати, що за певних обставин іпотекодержатель може бути залучений до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Інститут третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, у цивільному судочинстві має на меті обстоювання такими особами власних (суб'єктивних) прав і законних інтересів, на які може вплинути судове рішення у справі. Цей інститут процесуального пава покликаний захистити права та охоронювані законом інтереси осіб, які не є учасниками матеріальних правовідносин, зокрема, як у справі, яка переглядається, але знаходяться із однією із сторін процесу у таких відносинах, які можуть змінюватись у результаті ухваленого судового рішення.
У цій справі матеріально-правову і процесуальну заінтересованість у результаті справи мають лише сторони цієї справи. Іпотекодержатель залежно від конкретних обставин справи може мати процесуальний інтерес у справі про перехід права власності на предмет іпотеки, який може бути реалізований через його залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (статті 52, 53 ЦПК України). Такими обставинами є, зокрема: існування матеріально-правового зв'язку зі стороною, на боці якої виступає третя особа, при обов'язковій відсутності спору про право з протилежною стороною у справі; можливість виникнення у майбутньому у третьої особи права на позов або пред'явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Суд залучає іпотекодержателя у справі про перехід права власності на предмет іпотеки, до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, за умови, якщо з урахуванням конкретних обставин справи встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов'язки іпотекодержателя.
Аналогічні за змістом правові висновки містяться також у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2023 року у справі № 523/8641/15 (провадження 61-9085сво21).
Судове рішення слід вважати таким, яким вирішено питання про права та обов'язки осіб, яких не було залучено до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки або судження суду про права та обов'язки цих осіб або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки цих осіб. У такому разі рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не є підставою для висновку про вирішення судом питань про права та обов'язки цієї особи.
Враховуючи, що оскаржуваним судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки АТ «Укрексімбанк», яке не було учасником даної справи, не вирішувалося, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою АТ «Укрексімбанк» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 березня 2014 року на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Суд апеляційної інстанції, зокрема правильно зазначив, що рішення суду про визнання за відповідачем права власності на спірне нерухоме майно не впливає на права і обов'язки банку як іпотекодержателя з урахуванням того, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна. АТ «Укрексімбанк» не довело, що оскаржуваним рішенням вирішено питання про його права та інтереси, або що після прийняття рішення банк буде позбавлений прав та обов'язків у майбутньому щодо предмета спору.
Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду та вважає, що доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження апеляційним судом із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Апеляційний суд не допустив порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржених судових рішень, тому доводи касаційних скарг з цього приводу є безпідставними.
Інші наведені у касаційній скарзі аргументи фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалене без додержання норм процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу апеляційного суду в оскарженій частині - залишити без змін.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400,401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» залишити без задоволення.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 09 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: М. Є. Червинська
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун