ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.12.2025Справа № 910/10723/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний Холдинг»
до Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд»
про стягнення 609 754, 00 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельний Холдинг» (далі - позивач, ТОВ «Будівельний Холдинг») звернулось до Господарського суду міста Києва (далі - суд) з позовом до Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» (далі - ПрАТ «ХК «Київміськбуд») про стягнення 609 754,00 грн, з яких: 430 000,00 грн основного боргу, 3% річних у розмірі 37 189,00 грн та 142 565,00 грн інфляційних витрат.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами Договору поставки № 988/з від 27.10.2021 в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість, яка, з урахуванням погодженого графіку погашення заборгованості, сплачена не було, у зв'язку з чим позивачем нараховані 3% річних та інфляційні втрати.
Автоматизованою системою документообігу суду здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справі присвоєно єдиний унікальний номер 910/10723/25 та справу передано на розгляд судді Літвіновій М.Є.
Ухвалою суду від 03.09.2025 відкрито провадження у справі та прийнято позовну заяву до розгляду; ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; зобов'язано відповідача протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу; повідомлено сторін, що у разі надходження до суду відзиву відповідача на позовну заяву позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач в свою чергу має право подати заперечення на відповідь на відзив позивача.
Також, вказаною ухвалою суду попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи та ухвалено, що всі заяви, клопотання, заперечення подати до суду в строк до 03.10.2025.
Зазначена ухвала суду була доставлена сторонам через електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі) 04.09.2025 о 00:34 та 01:26, що підтверджується відповідними повідомленнями про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи, у зв'язку з чим, приймаючи до уваги вимоги положення частини шостої ст. 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), ухвала суду про відкриття провадження у справі (без виклику сторін) від 03.09.2025 вважається врученою позивачу та відповідачу 04.09.2025.
18.09.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив суд застосувати строки позовної давності до заявлених вимог про стягнення заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних, а також відмовити у позові повністю, посилаючись на те, що надані до матеріалів справи тільки копії видаткових накладних, не в повній мірі відповідають веденню бухгалтерського обліку та підтверджують заборгованість (необхідний пакет документів згідно з п. 5.4 Договору не доданий до матеріалів справи). Подані видаткові накладні не підтверджують поставку товару та передачу його від постачальника до замовника/одержувача, так само не підтверджують заборгованість заявлену позивачем до стягнення, а також до матеріалів справи не надано доказів несплати відповідачем коштів позивачу за поставлений товар.
На думку відповідача, більшість поданих видаткових накладних (зокрема №№ 2501, 2601, 2701, 2801, 2901, 3001) не є належно оформленими документами, які підтверджують поставку товару, оскільки оформлені всупереч вимогам до оформлення видаткової накладної згідно частини другої ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, оскільки зазначені видаткові накладні не мали належних реквізитів відповідальних осіб (ПІБ, печатки) та їх повноважень (не вказано документ на підставі якого надані повноваження на підписання первинних документів - довіреність чи ін.).
Відповідач зазначав, що лист Торгово-промислової палати України вих. № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, опублікований на офіційному веб-сайті, яким повідомлено, що військова агресія Російської Федерації проти України є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили). Таким чином, невиконання чи/або прострочення зобов'язань ПрАТ «ХК «Київміськбуд» сталося чи могло статися з незалежних обставин, які визнані форс-мажорними обставинами (обставиною непереборної сили). Відповідно відсутні підстави для нарахування згідно ст. 625 ЦК України індексу інфляції та 3% річних.
Відповідачем заявлено, що позивачем пропущено строки позовної давності для стягнення за видатковими накладними починаючи від 11.02.2022 № 1102 і по 23.02.2022 № 3001, оскільки позов подано 27.08.2025, тобто пройшло більше трьох років коли позивач міг звернутися до суду, відповідно і пропущені строки позовної давності для нарахування індексу інфляції та 3% річних (3 річний строк) за цей період.
Відповідач зазначав, що індекс інфляції та 3% річних, які просить стягнути позивач, є надмірним тягарем для відповідача, складним фінансовим навантаженням для його діяльності, та не є прямими збитками позивача, та просив суд у разі задоволення позову зменшити розмір індекс інфляції та 3% річних, посилаючись на те, що повномасштабна війна нищівно вплинула на будівельну галузь, яка є основним видом діяльності відповідача, та яка перед цим зазнала суттєвих фінансових втрат внаслідок коронавірусної пандемії. Обсяги будівництва в України суттєво скоротились. Відповідач не став виключенням в частині загальних тенденцій в будівельній галузі, внаслідок чого були зупинені будівельні роботи майже на всіх будівельних майданчиках. Також, на відповідача відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 № 772-р «Про заходи щодо розв'язання проблем інвесторів житлових комплексів, будівництво яких здійснювалося підприємствами - учасниками Української державної будівельної корпорації «Укрбуд» було покладене зобов'язання щодо добудови 18 об?єктів, більшість із яких є збитковими. На сьогодні в господарських судах перебувають ряд судових справ про стягнення з ПрАТ «ХК Київміськбуд» значного розміру коштів.
Також, на думку відповідача, даний спір не є складним, предмет позову та зібрані документи не потребують багато часу та зусиль, та в нинішніх умовах війни країни та складності ведення господарської діяльності підприємств, відповідно заявлена сума відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є завищеною та у разі задоволення позову просив зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу.
30.09.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній заперечував проти аргументів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, посилаючись на те, що на підтвердження факту здійснення господарських операцій з поставки товару позивачем додано копії видаткових накладних, які складені у відповідності до ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а посилання відповідача на відсутність зазначення на деяких накладних печатки або ПІБ є без підставними, адже за частиною третьою ст. 58 ГК України (що діяв на час підписання накладних) наявність або відсутність відбитка печатки суб'єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків. Відсутність ПІБ на деяких видаткових накладних не є підставою для скасування цих документів, оскільки як видно, підписи на всіх видаткових ідентичні і належать співробітнику відповідача інженеру-консультанту Збітнєвій О.М., яка в свою чергу не заперечує факт підписання документів. Окрім того, додатковими доказами наявності заборгованості є графік погашення заборгованості, підписаний (після останньої поставки) колишнім керівником Олійник Василь Івановичем 12.08.2024, по якому було здійснено платіж в сумі 56 798,64 грн згідно графіку погашення боргу.
Також, позивач зазначав, що загальна сума боргу від кожної компанії окремо ТОВ «Нова Будівельна Гілдія», ТОВ «Будівельний Холдинг» та ТОВ «Будівельна Гілдія України», які входять до групи компаній, в 2025 році становить 2 801 715,19 грн, в тому числі і заявлений розмір спірної заборгованості 430 000,00 грн, визнана відповідачем у листі від 07.04.2025 № 506/0/2-25, що, на думку позивача, нівелюють повністю доводи відповідача щодо підтвердження боргу, адже вона визнана на рівні керівництва відповідача та є безспірною.
Щодо строків позовної давності, позивач зазначав, що згідно п. 19 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (в редакції що діяв до 14.05.2025 та який було скасовано лише 04.09.2025), у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану, а також керівництвом боржника визнано борг згідно графіку погашення заборгованості від 12.08.2024, по якому було здійснено платіж в сумі 56 798,64 грн від 29.08.2024, тоді як відповідно до частини першої ст. 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Тому строк позовної давності позивачем не було пропущено.
Відповідно до Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» документом, який засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України або регіональною торгово-промисловою палатою, у зв'язку з чим посилання відповідача на указ Президента України про введення воєнного стану та лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не можна вважати належним доказом наявності для відповідача форс-мажорних обставин, які об'єктивно унеможливили виконання грошового зобов'язання за договором перед позивачем.
За змістом частини ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а отже, стягнення 3% річних та інфляційних втрат не може вважатися джерелом невиправданих прибутків позивача.
Щодо правничої допомоги, то позивач зазначав, що вартість послуг визначена Додатком № l до договору від 11.08.2025 передбачає: ознайомлення з документами, вивчення матеріалів справи та за необхідності діючого законодавства, судової практики з аналогічних спорів та аналіз справи на предмет визначення її судової перспективи; підготовка позовної заяви та інших процесуальних документів та становить 3 500 грн, яка є на рівні мінімального судового збору за розгляд аналогічних справ, а тому не може бути нижчою і робота адвоката по таких справах.
За приписами частини п'ятої ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, у відповідності до частини п'ятої ст. 252 ГПК України, справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, Господарський суд міста Києва
27.10.2021 між ПрАТ «ХК «Київміськбуд» (далі - Замовник) та ТОВ «Будівельний Холдинг» (далі - Постачальник) був укладений Договір поставки № 988/з (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору, Постачальник в порядку і на умовах, передбачених даним Договором, протягом 2021 - 2022 років, зобов'язується поставити та передати у власність Замовника сухі будівельні суміші та лакофарбові матеріали для об?єктів Замовника, далі за текстом - Товар, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити його вартість, відповідно до умов даного Договору.
Кількість Товару, його характеристики, обумовлюються у заявках Замовника. Одержувачами Товару можуть бути підприємства Замовника. Найменування Одержувачів Замовник надсилає листом-повідомленням (п. 1.2. та п. 1.4. Договору).
Пунктом 2.4. Договору передбачено, що Постачальник зобов'язаний при постачанні Товару за цим Договором, надати сертифікат відповідності, паспорт та супровідну документацію.
Згідно з п. 3.1. Договору, загальна ціна цього Договору становить 40 000 000,00 грн, у тому числі ПДВ (20%) - 6 666 666,67 грн.
Ціна за одиницю Товару обумовлена у Специфікації на поставку Товару (Додаток № 1 до даного Договору) та відображається у видаткових накладних Постачальника (п. 3.2. Договору).
Умовами п. 3.3. Договору передбачено, що загальна ціна Договору може бути зменшена у випадку зменшення обсягів закупівлі Товару або згідно листа-повідомлення Постачальника про зменшення ціни на Товар, відповідно до фактичних цін на момент передачі Товару Замовнику. Замовник має право зменшити обсяг закупівлі Товару залежно від потреб (п. 3.4. Договору).
Відповідно до п. 4.1. Договору, Замовник здійснює оплату Товару шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок Постачальника у строк не пізніше 20 (двадцяти) календарних днів після дати поставки партії Товару Постачальником на умовах, передбачених в п. 5.4. даного Договору.
Пунктом 5.4. Договору передбачено, що датою поставки Товару вважається день, в який Товар фактично переданий від Постачальника до Замовника на місце поставки, визначене Замовником у заявці, в належній якості, кількості та з необхідним пакетом документів, до якого входять: товарно-транспортна накладна; сертифікат (паспорт) якості виробника; видаткова накладна; гарантійні документи та документи, що гарантують якість та відповідність поставленого.
Право власності на Товар виникає у Замовника з дати поставки Товару Постачальником (п. 5.5. Договору).
Згідно з п. 6.1. Договору, Замовник зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі, відповідно до розділу 4 цього Договору, здійснювати оплату вартості Товару (пп. 6.1.1.); приймати поставлений Товар, згідно з умовами цього Договору (пп. 6.1.2.).
Постачальник зобов'язаний забезпечити поставку Товару у строки, встановлені цим Договором та заявок Замовника (пп. 6.3.1. п. 6.3. Договору).
Відповідно до п. 9.1. Договору, сторони не несуть відповідальність за повне або часткове невиконання своїх зобов'язань за цим Договором у випадку настання форс-мажорних обставин, а саме: стихійного лиха, військових дій, терористичних актів, блокад і страйків тощо за умови, що ці обставини безпосередньо вплинули на виконання зобов'язань за цим Договором.
Сторони також не відповідають за наслідки прийняття рішень органами законодавчої, виконавчої влади, іншими державними органами, які роблять неможливими для сторін виконання своїх зобов'язань за цим Договором (п. 9.2. Договору).
Умовами п. 9.3. Договору передбачено, що якщо виконання зобов'язань за цим Договором стає неможливим через форс-мажорні обставини, сторони повинні негайно повідомити одна одну про виникнення форс-мажорних обставин та про припинення їхньої дії. У цьому випадку строк виконання зобов'язань за цим Договором відкладається пропорційно до часу дії форс-мажорних обставин.
Початок та період дії вказаних обставин підтверджує сторона, яка підпала під дію таких обставин, довідкою відповідного органу (п. 9.4. Договору).
Згідно з п. 9.5. Договору, по закінченню дії форс-мажорних обставин сторони повинні вжити всіх можливих зусиль для усунення або зменшення всіх наслідків, викликаних такими обставинами.
Цей Договір набирає чинності з дати його укладання обома сторонами і діє до 31.12.2022, але у будь - якому випадку, до повного виконання сторонами взятих на себе за цим Договором зобов'язань (п. 11.1. Договору).
Пунктом 11.2. Договору передбачено, що сторони домовились, що всі зміни до цього Договору оформлюються шляхом підписання Додаткових угод.
Невід'ємними додатками до цього Договору є: Додаток № 1 - Специфікація на поставку Товару (п. 11.6. Договору).
Як вбачається з матеріалів справи, ним на виконання умов Договору було поставлено відповідачу товар на загальну суму 686 798,64 грн з ПДВ без претензій по кількості та якості, що підтверджується наданими у матеріали справи копіями видаткових накладних: № 101 від 10.01.2022 на суму 14 230,08 грн (інженер-консультант Збітнєва О.М. довіреність № 8884 від 01.01.2022), № 301 від 31.01.2022 на суму 71 370,72 грн (інженер-консультант Збітнєва О.М. довіреність № 8884 від 01.01.2022), № 501 від 04.02.2022 на суму 12 597,12 грн (інженер-консультант Збітнєва О.М. довіреність № 8966 від 01.02.2022), № 601 від 04.02.2022 на суму 16 796,16 грн (інженер-консультант Збітнєва О.М. довіреність № 8966 від 01.02.2022), № 701 від 04.02.2022 на суму 16 796,16 грн (інженер-консультант Збітнєва О.М. довіреність № 8966 від 01.02.2022), № 801 від 04.02.2022 на суму 16 796,16 грн (інженер-консультант Збітнєва О.М. довіреність № 8966 від 01.02.2022), № 901 від 11.02.2022 на суму 71 150,40 грн (інженер-консультант Збітнєва О.М. довіреність № 8966 від 01.02.2022), № 1001 від 11.02.2022 на суму 21 384,00 грн (інженер-консультант Збітнєва О.М. довіреність № 8966 від 01.02.2022), № 1101 від 11.02.2022 на суму 21 384,00 грн (інженер-консультант Збітнєва О.М. довіреність № 8966 від 01.02.2022), № 1501 від 16.02.2022 на суму 7 027,20 грн (інженер-консультант Збітнєва О.М. довіреність № 8966 від 01.02.2022), № 1601 від 17.02.2022 на суму 33 203,76 грн (інженер-консультант Збітнєва О.М. довіреність № 8966 від 01.02.2022), № 1701 від 17.02.2022 на суму 13 733,28 грн (інженер-консультант Збітнєва О.М. довіреність № 8966 від 01.02.2022), № 1801 від 17.02.2022 на суму 6 048,00 грн (інженер-консультант Збітнєва О.М. довіреність № 8966 від 01.02.2022), № 1901 від 18.02.2022 на суму 9 201,60 грн (інженер-консультант Збітнєва О.М. довіреність № 8966 від 01.02.2022), № 2001 від 18.02.2022 на суму 4 600,80 грн (інженер-консультант Збітнєва О.М. довіреність № 8966 від 01.02.2022), № 2101 від 18.02.2022 на суму 49 507,20 грн (інженер-консультант Збітнєва О.М. довіреність № 8966 від 01.02.2022), № 2201 від 18.02.2022 на суму 26 870,70 грн (інженер-консультант Збітнєва О.М. довіреність № 8966 від 01.02.2022), № 2301 від 18.02.2022 на суму 140 759,70 грн (інженер-консультант Збітнєва О.М. довіреність № 8966 від 01.02.2022), № 2401 від 21.02.2022 на суму 12 096,00 грн (інженер-консультант Збітнєва О.М. довіреність № 8966 від 01.02.2022), № 2501 від 23.02.2022 на суму 9 201,60 грн (інженер-консультант Збітнєва О.М. довіреність № 8966 від 01.02.2022), № 2601 від 23.02.2022 на суму 9 201,60 грн (інженер-консультант Збітнєва О.М. довіреність № 8966 від 01.02.2022), № 2701 від 23.02.2022 на суму 13 802,40 грн (інженер-консультант Збітнєва О.М. довіреність № 8966 від 01.02.2022), № 2801 від 23.02.2022 на суму 37 500,00 грн, № 2901 від 23.02.2022 на суму 37 500,00 грн, № 3001 від 23.02.2022 на суму 14 040,00 грн та довіреностей № 8884 від 01.01.2022 та № 8966 від 01.02.2022, виданих ПрАТ «ХК «Київміськбуд» інженеру-консультанту (будівництво) Збітнєва О.М.
Для оплати отриманого відповідачем товару, позивачем були виставлені рахунки на оплату по замовленню на загальну суму 686 798,64 грн з ПДВ, а саме: № 1 від 10.01.2022 на суму 14 230,08 грн, № 3 від 26.01.2022 на суму 71 370,72 грн, № 5 від 04.02.2022 на суму 12 597,12 грн, № 6 від 04.02.2022 на суму 16 796,16 грн, № 7 від 04.02.2022 на суму 16 796,16 грн, № 8 від 04.02.2022 на суму 16 796,16 грн, № 9 від 10.02.2022 на суму 71 150,40 грн, № 10 від 11.02.2022 на суму 21 384,00 грн, № 11 від 11.02.2022 на суму 21 384,00 грн, № 15 від 15.02.2022 на суму 7 027,20 грн, № 16 від 17.02.2022 на суму 33 203,76 грн, № 17 від 17.02.2022 на суму 13 733,28 грн, № 18 від 17.02.2022 на суму 6 048,00 грн, № 19 від 18.02.2022 на суму 9 201,60 грн, № 20 від 18.02.2022 на суму 4 600,80 грн, № 21 від 18.02.2022 на суму 49 507,20 грн, № 22 від 18.02.2022 на суму 26 870,70 грн, № 23 від 18.02.2022 на суму 140 759,70 грн, № 24 від 21.02.2022 на суму 12 096,00 грн, № 25 від 23.02.2022 на суму 9 201,60 грн, № 26 від 23.02.2022 на суму 9 201,60 грн, № 27 від 23.02.2022 на суму 13 802,40 грн, № 28 від 23.02.2022 на суму 37 500,00 грн, № 29 від 23.02.2022 на суму 37 500,00 грн, № 30 від 23.02.2022 на суму 14 040,00 грн.
Як зазначає позивач, оскільки наявна заборгованість відповідачем сплачена не була, в серпні 2024 року Овчаровою П.В., яка є співзасновником ТОВ «Будівельний Холдинг» та діяла на підставі довіреності від 01.08.2024, копія якої надана в матеріали справи, в інтересах ТОВ «Нова Будівельна Гілдія», ТОВ «Будівельний Холдинг» та ТОВ «Будівельна Гілдія України» організована зустріч з керівником ПрАТ «ХК «Київміськбуд» Олійник В.І., з яким по кожному контракту, укладеному з зазначеними компаніями, в тому числі з позивачем, було погоджено графік погашення заборгованості від 12.08.2024, зокрема, по спірному Договору поставки № 988/з від 27.10.2021 погоджена погашення заборгованість у загальному розмірі 646 798,64 грн (у 2024 році - 266 798,64 грн + у 2025 році 300 000,00 грн), у наступному порядку:
- у серпні 2024 року у розмірі 56 798,64 грн, у вересня 2024 року у розмірі 60 000,00 грн, у жовтні 2024 року у розмірі 50 000,00 грн, у листопаді 2024 року у розмірі 50 000,00 грн, у грудні 2024 року у розмірі 50 000,00 грн, всього за 2024 рік у розмірі 266 798,64 грн;
- у січні 2025 року у розмірі 76 000 грн, у лютому 2025 року у розмірі 76 000,00 грн, у березні 2025 року у розмірі 76 000,00 грн, у квітні 2025 року у розмірі 76 000,00 грн, у травні 2025 року у розмірі 76 000,00 грн, всього за 2025 рік у розмірі 300 000,00 грн.
Проте, відповідачем було здійснено оплату за погодженим графіком погашення заборгованості лише частково у загальному розмірі 256 798,64 грн, що підтверджується наданими в матеріали справи копіями платіжних інструкцій № 1186 від 29.08.2024 на суму 56 798,64 грн, № 49 від 23.01.2025 на суму 100 000,00 грн та № 275 від 13.03.2025 на суму 100 000,00 грн (призначення платежу: за клейові суміші по договору 988/З від 27.10.2021 не підп. під дію ЗУ№ 922 від 25.12.15 (п. 3 ч. 1 ст. 2)),
07.04.2025 головою правління-президентом ПрАТ «ХК «Київміськбуд» Василем Олійник було надано позивачу лист № 506/0/2-25, в якому повідомлено, що станом на 07.04.2025 ПрАТ «ХК «Київміськбуд» має заборгованість перед групою компаній ТОВ «Нова Будівельна Гілдія», ТОВ «Будівельний Холдинг» та ТОВ «Будівельна Гілдія України» на загальну суму 2 801 715, 19 грн, та гарантовано виконання своїх боргових зобов'язань.
Оскільки, сума заборгованості згідно спірного Договору поставки та погодженого графіку погашення заборгованості відповідачем в повному обсязі сплачена не була, і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з таких підстав.
Відповідно до частини другої ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини другої ст. 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Як встановлено судом, спірні правовідносини сторін виникли на підставі укладеного між сторонами Договору поставки № 988/з від 27.10.2021.
Частиною першою ст. 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга ст. 712 ЦК України).
Положеннями ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною першою ст. 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства (частина друга ст. 662 ЦК України).
Частиною першою ст. 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
На підтвердження виконання позивачем обов'язку з поставки товару на загальну суму 686 798,64 грн з ПДВ та прийняття його відповідачем, позивачем надані копії видаткових накладних: № 101 від 10.01.2022 на суму 14 230,08 грн (інженер-консультант Збітнєва О.М. довіреність № 8884 від 01.01.2022), № 301 від 31.01.2022 на суму 71 370,72 грн (інженер-консультант Збітнєва О.М. довіреність № 8884 від 01.01.2022), № 501 від 04.02.2022 на суму 12 597,12 грн (інженер-консультант Збітнєва О.М. довіреність № 8966 від 01.02.2022), № 601 від 04.02.2022 на суму 16 796,16 грн (інженер-консультант Збітнєва О.М. довіреність № 8966 від 01.02.2022), № 701 від 04.02.2022 на суму 16 796,16 грн (інженер-консультант Збітнєва О.М. довіреність № 8966 від 01.02.2022), № 801 від 04.02.2022 на суму 16 796,16 грн (інженер-консультант Збітнєва О.М. довіреність № 8966 від 01.02.2022), № 901 від 11.02.2022 на суму 71 150,40 грн (інженер-консультант Збітнєва О.М. довіреність № 8966 від 01.02.2022), № 1001 від 11.02.2022 на суму 21 384,00 грн (інженер-консультант Збітнєва О.М. довіреність № 8966 від 01.02.2022), № 1101 від 11.02.2022 на суму 21 384,00 грн (інженер-консультант Збітнєва О.М. довіреність № 8966 від 01.02.2022), № 1501 від 16.02.2022 на суму 7 027,20 грн (інженер-консультант Збітнєва О.М. довіреність № 8966 від 01.02.2022), № 1601 від 17.02.2022 на суму 33 203,76 грн (інженер-консультант Збітнєва О.М. довіреність № 8966 від 01.02.2022), № 1701 від 17.02.2022 на суму 13 733,28 грн (інженер-консультант Збітнєва О.М. довіреність № 8966 від 01.02.2022), № 1801 від 17.02.2022 на суму 6 048,00 грн (інженер-консультант Збітнєва О.М. довіреність № 8966 від 01.02.2022), № 1901 від 18.02.2022 на суму 9 201,60 грн (інженер-консультант Збітнєва О.М. довіреність № 8966 від 01.02.2022), № 2001 від 18.02.2022 на суму 4 600,80 грн (інженер-консультант Збітнєва О.М. довіреність № 8966 від 01.02.2022), № 2101 від 18.02.2022 на суму 49 507,20 грн (інженер-консультант Збітнєва О.М. довіреність № 8966 від 01.02.2022), № 2201 від 18.02.2022 на суму 26 870,70 грн (інженер-консультант Збітнєва О.М. довіреність № 8966 від 01.02.2022), № 2301 від 18.02.2022 на суму 140 759,70 грн (інженер-консультант Збітнєва О.М. довіреність № 8966 від 01.02.2022), № 2401 від 21.02.2022 на суму 12 096,00 грн (інженер-консультант Збітнєва О.М. довіреність № 8966 від 01.02.2022), № 2501 від 23.02.2022 на суму 9 201,60 грн (інженер-консультант Збітнєва О.М. довіреність № 8966 від 01.02.2022), № 2601 від 23.02.2022 на суму 9 201,60 грн (інженер-консультант Збітнєва О.М. довіреність № 8966 від 01.02.2022), № 2701 від 23.02.2022 на суму 13 802,40 грн (інженер-консультант Збітнєва О.М. довіреність № 8966 від 01.02.2022), № 2801 від 23.02.2022 на суму 37 500,00 грн, № 2901 від 23.02.2022 на суму 37 500,00 грн, № 3001 від 23.02.2022 на суму 14 040,00 грн та довіреностей № 8884 від 01.01.2022 та № 8966 від 01.02.2022, виданих ПрАТ «ХК «Київміськбуд» інженеру-консультанту (будівництво) Збітнєва О.М.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначав, що більшість поданих видаткових накладних (зокрема №№ 2501, 2601, 2701, 2801, 2901, 3001) не є належно оформленими документами, які підтверджують поставку товару, оскільки оформлені всупереч вимогам до оформлення видаткової накладної згідно частини другої ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, оскільки зазначені видаткові накладні не мали належних реквізитів відповідальних осіб (ПІБ, печатки) та їх повноважень (не вказано документ на підставі якого надані повноваження на підписання первинних документів - довіреність чи ін.).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 996-XIV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Пунктом 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Положення № 88) визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення; господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Відповідно до частини першої ст. 9 Закону № 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
Частиною другою ст. 9 Закону № 996-XIV передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Згідно з п. 2.4. Положення № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.
Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (п. 2.5. Положення № 88).
Як встановлено судом, видаткові накладні № 101 від 10.01.2022 на суму 14 230,08 грн, № 301 від 31.01.2022 на суму 71 370,72 грн, № 501 від 04.02.2022 на суму 12 597,12 грн, № 601 від 04.02.2022 на суму 16 796,16 грн, № 701 від 04.02.2022 на суму 16 796,16 грн, № 801 від 04.02.2022 на суму 16 796,16 грн, № 901 від 11.02.2022 на суму 71 150,40 грн, № 1001 від 11.02.2022 на суму 21 384,00 грн, № 1101 від 11.02.2022 на суму 21 384,00 грн, № 1501 від 16.02.2022 на суму 7 027,20 грн, № 1601 від 17.02.2022 на суму 33 203,76 грн, № 1701 від 17.02.2022 на суму 13 733,28 грн, № 1801 від 17.02.2022 на суму 6 048,00 грн, № 1901 від 18.02.2022 на суму 9 201,60 грн, № 2001 від 18.02.2022 на суму 4 600,80 грн, № 2101 від 18.02.2022 на суму 49 507,20 грн, № 2201 від 18.02.2022 на суму 26 870,70 грн, № 2301 від 18.02.2022 на суму 140 759,70 грн, № 2401 від 21.02.2022 на суму 12 096,00 грн, № 2501 від 23.02.2022 на суму 9 201,60 грн, № 2601 від 23.02.2022 на суму 9 201,60 грн, № 2701 від 23.02.2022 на суму 13 802,40 грн, на загальну суму 597 758,64 грн з ПДВ підписані інженером-консультантом (будівництва) Збітнєва О.М. на підставі довіреностей № 8884 від 01.01.2022 (строк дії до 31.01.2022) та № 8966 від 01.02.2022 (строк дії до 28.02.2022), виданих ПрАТ «ХК «Київміськбуд».
Видаткові накладні № 2801 від 23.02.2022 на суму 37 500,00 грн, № 2901 від 23.02.2022 на суму 37 500,00 грн, № 3001 від 23.02.2022 на суму 14 040,00 грн, на загальну суму 89 040,00 грн з ПДВ мають лише підпис особи, яка здійснила отримання товару від відповідача, проте указані недоліки відсутності вказівки на посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, за наявності інших обов'язкових реквізитів, не позбавляють спірні видаткові накладні доказової сили як первинного документа, яким оформлено операцію поставки товару між сторонами.
Як зазначає позивач, підписи на всіх видаткових накладних ідентичні і належать співробітнику відповідача інженеру-консультанту Збітнєвій О.М., яка в свою чергу не заперечує факт підписання документів, що відповідачем не заперечується.
Верховним Судом у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.06.2022 по справі № 922/2115/19 наголошено, що у разі наявності дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені права доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Слід зазначити, що відповідачем не заперечувався факт поставки товари.
Між тим, на підтвердження наявності розміру заявленої до стягнення заборгованості відповідача, позивачем наданий графік погашення заборгованості 12.08.2024, підписаний керівником ПрАТ «ХК «Київміськбуд» Олійник В.І., що відповідачем не заперечується та не спростовується.
Вказаним графіком погоджено, зокрема, погашення заборгованості по спірному Договору поставки № 988/з від 27.10.2021 у загальному розмірі 646 798,64 грн (у 2024 році - 266 798,64 грн + у 2025 році 300 000,00 грн), відповідно до погоджених платежів якого відповідачем було здійснено часткові оплати на загальну суму 256 798,64 грн, що підтверджується наданими в матеріали справи копіями платіжних інструкцій № 1186 від 29.08.2024 на суму 56 798,64 грн, № 49 від 23.01.2025 на суму 100 000,00 грн та № 275 від 13.03.2025 на суму 100 000,00 грн (призначення платежу: за клейові суміші по договору 988/З від 27.10.2021 не підп. під дію ЗУ№ 922 від 25.12.15 (п. 3 ч. 1 ст. 2)).
Також, 07.04.2025 головою правління-президентом ПрАТ «ХК «Київміськбуд» Василем Олійник було надано позивачу лист № 506/0/2-25, яким підтверджено наявність, станом на 07.04.2025, заборгованості відповідача перед групою компаній ТОВ «Нова Будівельна Гілдія», ТОВ «Будівельний Холдинг» та ТОВ «Будівельна Гілдія України» у загальному розмірі 2 801 715,19 грн, яка складається, зокрема, із заборгованості у розмірі 340 000,00 грн за спірним Договором поставки № 988/з від 27.10.2021, що відповідачем також не заперечується та не спростовано.
Слід зазначити, що частиною першою ст. 58-1 Господарського кодексу України (чинним на час, коли оформлювалася спірні накладні) (далі - ГК України) суб'єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб'єктом господарювання печатки не є обов'язковим.
Наявність або відсутність відбитка печатки суб'єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків (частина третя ст. 58-1 ГК України).
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що надані позивачем видаткові накладні є належним доказом на підтвердження факту поставки товару відповідачу на загальну суму 686 798,64 грн з ПДВ.
За приписами частини першої ст. 691 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
В силу вимог частини першої ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до п. 4.1. Договору, Замовник здійснює оплату Товару шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок Постачальника у строк не пізніше 20 (двадцяти) календарних днів після дати поставки партії Товару Постачальником на умовах, передбачених в п. 5.4. даного Договору.
Пунктом 5.4. Договору передбачено, що датою поставки Товару вважається день, в який Товар фактично переданий від Постачальника до Замовника на місце поставки, визначене Замовником у заявці, в належній якості, кількості та з необхідним пакетом документів, до якого входять: товарно-транспортна накладна; сертифікат (паспорт) якості виробника; видаткова накладна; гарантійні документи та документи, що гарантують якість та відповідність поставленого.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач також зазначав, що надані копії видаткових накладних не в повній мірі підтверджують заборгованість (необхідний пакет документів згідно п. 5.4. Договору не доданий до матеріалів справи).
Слід зазначити, що зі змісту наведеної норми частини першої ст. 692 ЦК України вбачається, що за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Отже, обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття.
Разом з тим, згідно наявних в матеріалах справи видаткових накладних, товар прийнятий відповідачем без заперечень та без зазначення про відсутність при прийманні товару повного пакету документів передбаченого п. 5.4. Договору, доказів протилежного суду надано не було.
Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Частиною першою ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Проте, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, останнім було здійснено лише часткову оплату отриманого від позивача товару на загальну суму 256 798,64 грн, що підтверджується наданими в матеріали справи копіями платіжних інструкцій № 1186 від 29.08.2024 на суму 56 798,64 грн, № 49 від 23.01.2025 на суму 100 000,00 грн та № 275 від 13.03.2025 на суму 100 000,00 грн, у зв'язку з чим, заборгованість відповідача перед позивачем становить 430 000,00 грн (686 798,64 грн - 256 798,64 грн).
Доказів повної оплати відповідачем коштів позивачу за поставлений товар в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18, до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Отже, часткова сплата отриманого від позивача товару, свідчить про вчинення відповідачем конклюдентних дій, які підтверджують наявність перед позивачем заборгованості та необхідність її сплати в силу погоджених між сторонами умов та наведених положень законодавства.
Крім того, відповідач не заперечує проти наявності заборгованості перед позивачем. Контрозрахунок основного боргу не надає.
Частиною першою ст. 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За змістом положень ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно до частини першої ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша ст. 77 ГПК України).
Частиною першою ст. 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частина друга ст. 79 ГПК України).
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20.
Згідно з ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Перевіривши правомірність нарахованої та заявленої позивачем до стягнення суми основного боргу у розмірі 430 000,00 грн, суд зазначає, що вона відповідає фактичним обставинам справи, є обґрунтованою, арифметично вірною, підтвердженою матеріалами справи та відповідачем не спростованою, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 430 000,00 грн підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 37 189,00 грн за період з 14.09.2022 по 14.08.2025 та 142 565,00 грн інфляційних витрат за період з 14.09.2022 по 01.07.2025, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові». Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 03.04.2021 у справі № 920/653/19.
Інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, судом встановлено, що при розрахунку позивачем не було враховано кількість днів у 2024 році - 366, у зв'язку з чим судом здійснено власний розрахунок 3% річних з урахуванням заявлених позивачем періодів розрахунку, згідно з яким позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних підлягають частковому задоволенню у розмірі 37 105,38 грн.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних витрат, судом встановлено, що при розрахунку позивачем не приймались до уваги від'ємне значення нарахування інфляційних втрат у місяці, в які індекс інфляції був менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (липень та серпень 2023 року (99,4 / 98,6), у зв'язку з чим судом здійснено власний розрахунок інфляційних витрат з урахуванням заявлених позивачем періодів розрахунку, згідно з яким позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних витрат підлягають частковому задоволенню у розмірі 138 704,71 грн.
Враховуючи викладене, позов підлягає частковому задоволенню.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення сум позовних вимог.
Між тим, відповідач посилався на відсутність підстави для нарахування індексу інфляції та 3% річних згідно ст. 625 ЦК України, оскільки невиконання чи/або прострочення зобов'язань ПрАТ «ХК «Київміськбуд» сталося чи могло статися з незалежних обставин, які визнані форс-мажорними обставинами (обставиною непереборної сили), а саме: військова агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24.02.2022, що засвідчено листом Торгово-промислової палати України вих. № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, опублікованим на офіційному веб-сайті.
Так, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан, який продовжено численними Указами Президента України, зокрема, Указом Президента України від 20.10.2025 № 793/2025 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 4643-IX від 21.10.2025, продовжено строк дії воєнного стану в Україні 05 години 30 хвилин 5 листопада 2025 року строком на 90 діб.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
Суд наголошує, що форс-мажор (у даному випадку військова агресія проти України) повинен бути у причинному зв'язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.
Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов'язань за Договором.
Так, відповідно до частини першої ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Наразі ТПП України ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин та з метою позбавлення обов'язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії воєнного стану, на сайті ТПП України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин.
Зокрема, листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований «Всім кого це стосується», ТПП України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Разом з цим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов'язання невиконане саме у зв'язку з воєнними діями.
13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов'язань згаданий вище лист від 28.02.2022 можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов'язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов'язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. Також вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов'язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов'язанням окремо.
З огляду на це, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов'язання (а доведення причинно-наслідкового зв'язку в такому випадку є обов'язковим).
Суд відзначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов'язання. Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.
Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання.
Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21.
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Таким чином, сам по собі лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не засвідчує форс-мажорні обставини саме для спірних правовідносин, але у сукупності з доказами, наданими відповідачем, може їх підтверджувати.
Відповідно до частини третьої ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, засвідчує Торгово-промислова палата України за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
Поряд з цим, згідно висновків Верховного Суду, наведених у постанові від 25.01.2022 у справі № 905/3886/21 форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановленого) характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих що собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для нього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
В той же час, з огляду на вищенаведені норми чинного законодавства України, суд зазначає, що відповідачем не надано доказів неможливості виконання ним свого зобов'язання з оплати отриманих товарів за спірним Договором поставки внаслідок настання форс-мажорних обставин.
Слід зазначити, що сторонами в п. 9.3. Договору було погоджено умову, що якщо виконання зобов'язань за цим Договором стає неможливим через форс-мажорні обставини, сторони повинні негайно повідомити одна одну про виникнення форс-мажорних обставин та про припинення їхньої дії. Початок та період дії вказаних обставин підтверджує сторона, яка підпала під дію таких обставин, довідкою відповідного органу (п. 9.4. Договору).
Проте, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження повідомлення відповідачем позивача про настання форс - мажорних обставин.
Посилаючись на агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24.02.2022, як обставину непереборної сили (форс-мажор), відповідач зазначав, що невиконання чи/або прострочення зобов'язань ПрАТ «ХК «Київміськбуд» сталося чи могло статися з незалежних обставин, однак відповідних доказів суду надано не було.
За таких обставин, доводи відповідача про настання форс-мажорних обставин - агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24.02.2022, як підставу для звільнення його від відповідальності за порушення строків оплати поставлених позивачем товарів є необґрунтованими, а існування воєнного стану на території України не є свідченням наявності обставин непереборної сили в контексті виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором.
При цьому суд зазначає, що збройна агресія російської федерації проти України є обставиною, яка впливає на обидві сторони даної справи.
Приймаючи до уваги викладене, позов підлягає частковому задоволенню.
Також, відповідач просив суд застосувати строк позовної давності до вимоги про стягнення основного боргу, інфляційних втрат та 3% річних, в обгартування чого посилався та те, що загальна позовна давність тривалістю у три роки встановлюється ст. 257 ЦК України, а позивачем пропущено строки позовної давності для стягнення за видатковими накладними починаючи від 11.02.2022 № 1102 і по 23.02.2022 № 3001, оскільки позов подано 27.08.2025, тобто пройшло більше трьох років коли позивач міг звернутися до суду, відповідно і пропущені строки позовної давності для нарахування індексу інфляції та 3% річних (3 річний строк) за цей період.
У постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17, наведено правовий висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених ст. 625 ЦК України, не є додатковими вимогами у розумінні ст. 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат. Стягнення трьох процентів річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову.
Таким чином, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Разом з тим, Законом України від 30.03.2020 № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, п. 12 такого змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», прийнятої відповідно до ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», на усій території України встановлений карантин з 12.03.2020, який у свою чергу неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України.
Кабінет Міністрів України у постанові від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» постановив відмінити з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Також, Законом № 2120-IX від 15.03.2022 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії, який в подальшому змінений Законом України № 3450-IX від 08.11.2023 та викладений у наступній редакції: «у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».
Вказаний п. 19 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було виключено на підставі Закону України № 4434-IX від 14.05.2025, який набрав чинності 04.09.2025, тоді як позов подано позивачем 27.08.2025.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу з оплати поставленого відповідачу за період з 11.02.2022 по 23.02.2022 товару та нарахованих на вказану заборгованість інфляційних втрат та 3% річних, заявлені позивачем у межах строку позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України, а твердження відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності суд відхиляє з огляду на приписи п.п. 12, 19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, чинних на період дії спірних правовідносин.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною третьою ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 233 ГК України (чинному на час укладання Договору, виникнення прострочення та період нарахування 3% річних та інфляційних втрат) встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Частиною першою ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина перша ст. 549 ЦК України).
Із положень ст.ст. 230, 233 ГК України та ст.ст. 549, 551 ЦК України вбачається, що ними передбачено право суду на зменшення штрафних санкцій (штрафу, пені), в той час як стягнення 3% річних не є штрафними санкціями, зокрема неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 910/3692/18, від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17 та від 22.01.2019 у справі № 905/305/18.
Інфляційні втрати та відсотки річні не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, у зв'язку з знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та користування цими коштами. Вказані правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, від 22.02.2022 у справі № 924/441/20.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 дійшла висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Водночас, вказуючи про можливість зменшення процентів річних Велика Палата Верховного Суду у справі № 902/417/18 виходила з критеріїв розумності, справедливості та пропорційності з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум процентів річних, розмір яких встановлено в договорі на рівні 4 % та 96%, що за висновками Велика Палата Верховного Суду є явно невідповідним принципу справедливості.
У даній справі (№ 910/10723/25), сторонами не було погоджено іншого розміру процентів річних, аніж той, що визначено в ст. 625 ЦК України на рівні 3% річних.
Суд констатує, що вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, від 20.02.2023 у справі № 910/15411/21), а саме від знецінення грошових коштів.
Отже, визначене частиною другою ст. 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти повинні були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Велика Палата Верховного Суду в пунктах 116-118 постанови від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 зауважила, що суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої ст. 625 ЦК України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми. Отже, саме 3% річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником.
Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних. Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
Щодо зменшення інфляційних втрат, то існує стала судова практика, що інфляційними втратами є втрати від знецінення національної грошової одиниці відносно кількості матеріальних цінностей (товарів та послуг), які можна придбати за таку грошову одиницю, і такі втрати не підлягають зменшенню судом.
Таким чином, суд вважає правомірними вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат і вони не підлягають зменшенню судом.
У зв'язку із частковим задоволенням позову, судовий збір, сплачений позивачем з урахуванням понижуючого коефіцієнта у розмірі 0,8, відповідно до положень ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Також, у позовній заяві було зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи: 7 317,05 грн судового збору та зазначено, що детальний опис послуг, наданих адвокатом згідно договору про надання правової допомоги № 0108-1/25 від 01.08.2025, та докази понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом даної справи будуть надані суду додатково з дотриманням строків, визначених частиною восьмою ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний Холдинг» до Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» про стягнення 609 754, 00 грн задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» (01010, м. Київ, вул. Михайла Омеляновича-Павленка, буд. 4/6; ідентифікаційний код: 23527052) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний Холдинг» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 5, офіс 1/16; ідентифікаційний код: 41190477) 605 810 (шістсот п'ять тисяч вісімсот десять) грн 09 коп., з яких: 430 000 (чотириста тридцять тисяч) грн 00 коп. основного боргу, 3% річних у розмірі 37 105 (тридцять сім тисяч сто п'ять) грн 38 коп. та 138 704 (сто тридцять вісім тисяч сімсот чотири) грн 71 коп. інфляційних витрат, а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 7 269 (сім тисяч двісті шістдесят дев'ять) грн 72 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 03.12.2025.
Суддя М.Є. Літвінова