ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.12.2025Справа № 910/10147/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
За позовом Приватного акціонерного товариства «САВ ОРБІКО»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «АМЛАК СТЕРІЛОКС УКРАЇНА»
про стягнення 295 004,52 грн,
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Приватне акціонерне товариство «САВ ОРБІКО» (далі - позивач, ПрАТ «САВ ОРБІКО») звернулось до Господарського суду міста Києва (далі - суд) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АМЛАК СТЕРІЛОКС УКРАЇНА» (далі - ТОВ «АМЛАК СТЕРІЛОКС УКРАЇНА») про стягнення 295 004,52 грн, з яких: 224 416,00 грн основного боргу, 36 134,33 грн пені, 28 099,16 грн інфляційних витрат та 6 355,03 грн відсотків за користування грошовими коштами.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами Договір № 1-М про надання маркетингових послуг від 01.09.2022 в частині повної та своєчасної оплати передбачених цим правочином платежів, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість, на яку позивачем нараховані пеня, відсотки та інфляційні втрати.
Автоматизованою системою документообігу суду здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справі присвоєно єдиний унікальний номер 910/10147/25 та справу передано на розгляд судді Літвіновій М.Є.
Ухвалою суду від 20.08.2025 відкрито провадження у справі та прийнято позовну заяву до розгляду; ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; зобов'язано відповідача протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу; повідомлено сторін, що у разі надходження до суду відзиву відповідача на позовну заяву позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач в свою чергу має право подати заперечення на відповідь на відзив позивача.
Зазначена ухвала суду була доставлена сторонам через електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі) 22.08.2025 о 08:42 та 09:05, що підтверджується відповідними повідомленнями про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи, у зв'язку з чим, приймаючи до уваги вимоги положення частини шостої ст. 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), ухвала суду про відкриття провадження у справі (без виклику сторін) від 20.08.2025 вважається врученою позивачу та відповідачу 22.08.2025.
25.08.2025 від представника відповідача надійшла заява про долучення документів представника.
04.09.2025 в системі «Електронний суд» відповідачем був сформований відзив на позовну заяву (зареєстрований судом 05.09.2025), в якому останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що дійсно між сторонами було укладено Договір № 1-M про надання маркетингових послуг від 01.09.2022, на підставі якого було складено Акти наданих послуг № AB-00000077 від 30.06.2024 на суму 61 104,00 грн, № AB-00000095 від 31.07.2024 на суму 61 104,00 грн, № AB-00000107 від 31.08.2024 на суму 61 104,00 грн та № AB-00000119 від 30.06.2024 на суму 61 104,00 грн, проте вказаний договір не є основним, а похідним (допоміжним) правочином. 19.08.2022 між сторонами було укладено Договір про постачання та дистриб?юцію товарів № 1908-01, згідно з п. 1.1., п. 2.1., п. 2.2. та п. 2.6., якого позивач як дистриб?ютор брав на себе зобов'язання прийняти та оплатити продукцію (дезінфікуючі засоби ТМ «STERILOX» згідно додатку № 2) у ряд торговельних та аптечних мереж (згідно додатку № 3), та який фактично є ексклюзивним постачальником товару на території України, що є підставою для взяття на себе певних зобов'язань.
Відповідач, враховуючи положення частини першої ст. 7 ЦК України зазначав, що при роботі на фармацевтичному ринку усталеним звичаєм є укладання договорів маркетингових послуг одночасно із договором постачання продукції, у зв'язку з чим маркетингові послуги фактично є додатковими (факультативними) до постачання товарів відповідного профілю. При укладенні вказаних договорів позивач взяв на себе певні зобов'язання по обсягу продажів, що були зокрема підтверджені в його листуванні електронною поштою, тоді як у постанові КГС ВС від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21, Верховний Суд неодноразово зазначав, що листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за ст. 7 ЦК України.
За твердженням відповідача, під вказані зобов'язання позивача відповідач був змушений закупити комплектуючі, а також понести ряд інших витрат, водночас фактично позивач узгоджені об'єкти продажів не виконав, що призвело до упущеної вигоди позивача, при цьому, оскільки вказане постачання було ексклюзивним - продавати свою продукцію у вищевказаних мережах відповідач був змушений зменшити обсяги реалізації. Розмір такої упущеної вигоди наразі підлягає оцінці, але фактично він є досить значним. Таким чином, оскільки маркетингові послуги позивача мали би бути спрямовані на збільшення обсягів прибутків позивача, а такі прибутки фактично були штучно зменшені - фактично дані послуги не надавались.
Також відповідач зазначав, що позивач фактично намагається двічі застосувати до відповідача пеню - встановлену п. 5.4. договору та встановлену нормами ст. 625 ЦК України, оскільки, на думу відповідача, передбачена у ст. 625 ЦК України відповідальність також фактично є пенею.
11.09.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній заперечував проти аргументів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, посилаючись на те, що дійсно укладений між сторонами Договір № 1-M про надання маркетингових послуг від 01.09.2022 був спрямований на просування та збільшення обсягів продажу товарів, що постачались відповідачем позивачу за Договором про постачання та дистриб?юцію товарів № 1908-01 від 19.08.2022, проте вказаний договір не є предметом даної справи, а можливі збитки, теоретично завданні в рамках Договору постачання та невиконання певних зобов'язань повинні доказуватися стороною в окремому порядку. Відповідно до умов п. 15.1. Договору постачання та п. 9.3. Договору послуг, договір відображає повне та безумовне порозуміння між сторонами та скасовує будь-які попередні домовленості, що мали місце, та пов'язані з предметом цього договору, та з моменту підписання цього договору всі попередні угоди та кореспонденція втрачають юридичну чинність.
Відповідач зазначав, що предметом доказування в даній справі є наявність факту невиконання відповідачем взятих на себе грошових зобов'язань по оплаті отриманих від позивача послуг відповідно до Договору послуг, отже, надані відповідачем докази листування сторін та умови САВ не відповідають принципу належності доказів, відповідно до норм ГПК України, та відповідно до умов Договору постачання та Договору послуг є такими, що втратили свою юридичну чинність та скасовані з моменту підписання цих Договорів.
На виконання умов Договору послуг, позивачем за період з червня по вересень 2024 року надано відповідачу комплекс маркетингових послуг, що підтверджується підписаними уповноваженими особами обох сторін Актами наданих послуг на загальну суму 244 416,00 грн, зауважень ні під час надання послуг в рамках Договору послуг, ні при підписанні Актів наданих послуг, щодо наданих послуг згідно з п. 3.3. Договору від відповідача не поступали, а відповідний розмір заборгованість також підтверджено відповідачем у підписаному сторонами Акті звіряння взаємних розрахунків № 276 за період 01.01.2024 - 27.05.2025 за Договором № 1-M від 01.09.2022, який при наявності підтвердження боргу первинними документами відповідно до правової позиції викладеної у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17, від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17 та від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, свідчить про визнання боржником такого боргу.
На думку позивача, посилання відповідача на те, що Договір про надання маркетингових послуг № 1-М від 01.09.2022 є похідним (допоміжним) правочином не спростовують факт надання позивачем послуг відповідачу рамках вказаного Договору. Відповідач не надав жодних доказів, які підтверджують недобросовісність або нерозумність здійснення позивачем своїх прав.
Також, позивач зазначав, що відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду, нарахування, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями відповідальності відповідача, а становлять особливий компенсаційний вид відповідальності, що відрізняється від штрафної, яка полягає, наприклад, у стягненні пені чи штрафу.
За приписами частини п'ятої ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, у відповідності до частини п'ятої ст. 252 ГПК України, справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, Господарський суд міста Києва
01.09.2022 між ПрАТ «САВ 92» (далі - Виконавець) та ТОВ «АМЛАК СТЕРІЛОКС УКРАЇНА» (далі - Замовник), був укладений Договір № 1-М про надання маркетингових послуг (далі - Договір).
Найменування ПрАТ «САВ 92» змінено на ПрАТ «САВ ОРБІКО» згідно з Протоколом № 124 позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ «САВ 92» від 17.10.2024, копія якого надана в матеріали справи.
Згідно преамбули Договору, вказаний Договір укладено беручи до уваги те, що між Виконавцем та Замовником укладено Договір про постачання та дистриб?юцію товарів №1908-1 від 19.08.2022, а також беручи до уваги необхідність підтримання стабільного рівня реалізації товарів покупцям, планування обсягів поставок продукції (товару), що реалізується в рамках Договору постачання, зростання обсягів реалізації товарів кінцевим покупцям на сегменті цільового ринку; враховуючи можливість надання Виконавцем необхідних для цього рекламних, інформаційних та маркетингових послуг, а також послуг зі стимулювання збуту товарів Замовника; розуміючи, що без надання Виконавцем та отримання Замовником цих послуг, неможливе досягнення Замовником цілей власної господарської діяльності.
Відповідно до п. 1.1. Договору, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Виконавець зобов'язуються за завданням Замовника надавати комплекс маркетингових, рекламних та інших погоджених Сторонами послуг (далі - послуги), а Замовник зобов'язується приймати та оплачувати надані послуги в повному обсязі.
Пунктом 1.2. Договору передбачено, що орієнтовний (але не виключний) перелік послуги, які можуть надаватися Виконавцем згідно з цим Договором, включає в себе наступні послуги: послуги зі стимулювання збуту та просування товарів Замовника (пп. 1.2.1.); послуги зі стимулювання та збільшення обсягу закупівель товару шляхом виконання Виконавцем погодженого з Замовником плану закупівлі товару за Договором дистрибуції (пп. 1.2.2.); послуги з проведення маркетингових досліджень (аналіз динаміки ринку, вивчення попиту споживачів відносно товару, інші маркетингові дослідження) (пп. 1.2.3.); послуги з розміщення та показу рекламних матеріалів щодо товару Замовника в торгівельних точках, засобах масової інформації, в мережі Інтернет, в соціальних мережах, тощо (пп. 1.2.4.); проведення рекламних кампаній щодо товару Замовника (пп. 1.2.5.); послуги мерчандайзингу товарів Замовника (пп. 1.2.6.); Послуги лістингу артикулів товарів Замовника (пп. 1.2.7.); інші додатково погоджені сторонами послуги (пп. 1.2.8.).
Послуги, що надаються за Договором, спрямовані просування та на збільшення обсягу продажів товарів (далі - послуг), що постачаються Виконавцю за Договором про постачання та дистриб?юцію товарів, укладеним між Виконавцем та Замовником (п. 1.2. Договору).
Відповідно до п. 1.3. Договору, перелік та вартість відповідних видів послуг, які Виконавець може надавати Замовнику за цим Договором, узгоджується сторонами письмово, з використанням електронних засобів зв'язку та фіксується в Актах здавання-приймання послуг
У своїх правовідносинах сторони керуються Цивільним кодексом України, Главою 63 «Послуги», з урахуванням особливостей, встановлених в окремих статтях цього Договору (п. 1.5. Договору).
Умовами п. 3.1. Договору передбачено, на засвідчення факту надання послуг Виконавцем сторони підписують Акт прийому-передачі наданих послуг (далі - «Акт»).
Виконавець складає та передає Замовнику Акт у двох оригінальних примірниках, що мають бути підписані уповноваженою особою Замовника, попередньо направивши такий підписаний Виконавцем Акт на електронну адресу Замовника, вказану у цьому Договорі, а Замовник зобов'язується повернути один примірник підписаного зі своєї сторони Аку протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту його отримання від Виконавця.
Згідно з п. 3.3. Договору, у разі наявності зауважень щодо наданих Виконавцем у відповідному періоду Замовник вправі не підписувати отриманий від Виконавця Акт та, не пізніше 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання Акту, зобов'язується направити Виконавцю мотивовану відмову від підписання Акту. У такому випадку сторони невідкладно складають протокол із зазначенням недоліків у наданих послугах і у випадках, коли це можливо зробити, строків їх усунення. Усунення недолік провадиться силами і за рахунок Виконавця. У разі, коли недоліки у наданих послугах виправити неможливо, сторони погоджують подальші дії шляхом перемовин.
Загальна вартість усіх наданих по цьому Договору послуг (ціна договору) складається з сум усіх підписаних протягом строку дії даного Договору Актів пройму-передачі наданих послуг (п. 4.1. Договору).
Пунктом 4.2. Договору передбачено, що якщо угодою сторін невизначене інше, сторони домовились вважати розрахунковим (звітним) періодом є один календарний місяць.
Відповідно до п. 4.4. Договору, Замовник зобов'язується оплачувати надані Виконавцем послуги на підставі отриманих від рахунків не пізніше ніж протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту підписання сторонами відповідного Акту, якщо інше не погоджено сторонами окремо.
Сторони прийшли до згоди, що зобов'язання Замовника перед Виконавцем по оплаті послуг вважаються виконаними, якщо перераховані грошові кошти надійшли на поточний рахунок Виконавця. Підтвердженням надходження грошових коштів на поточній рахунок Виконавця є банківська виписка (п. 4.5. Договору).
Умовами п. 5.1. Договору передбачено, що у випадку порушення сторонами своїх зобов'язань за Договором сторони несуть відповідальність передбачену Договором та чинним законодавством України.
Згідно з п. 5.4. Договору, у випадку порушення строків здійснення платежів за цим Договором (несплати, неповної оплати) Замовник зобов'язаний сплатити Виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення оплати.
У випадках непередбачених цим Договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України (п. 5.6. Договору).
Умовами п. 8.1. Договору передбачено, що цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2027 включно, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором.
Договір вважається продовженим (пролонгованим) на кожний наступний календарний рік, якщо за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення строку дії Договору, жодною зі Сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. Кількість таких пролонгацій необмежена (п. 8.2. Договору).
Пунктом 9.3. Договору передбачено, що з моменту підписання цього Договору всі попередні угоди й кореспонденція втрачають юридичну чинність. Сторони також дійшли згоди про те, що у разі існування між ними іншого Договору, предметом якого є такий же предмет, як і в цьому Договорі, зазначений інший Договір втрачає юридичну чинність, тобто вважається розірваним, з моменту підписання цього Договору.
Сторони Договору погодились один раз на квартал, до 15-го числа місяця, наступного за звітним кварталом, проводити звірку взаєморозрахунків з обов'язковим підписанням акту звірки. У зв'язку з чим, Виконавець направляє Замовнику два екземпляри акту звірки розрахунків за звітний квартал, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним кварталом, а Замовник зобов'язаний протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня отримання акту звірки розрахунків від Виконавця, повернути останньому підписаний зі своєї сторони акт звірки розрахунків, в якому або підтверджує суму заборгованості Замовника по розрахункам за надані послуги, або зазначає свої розбіжності по сумі заборгованості Замовника за надані послуги (п. 9.7. Договору).
Як зазначає позивач, на виконання умов Договору ним в період з червня по вересень 2024 року було надано відповідачу комплекс маркетингових послуг на загальну суму 244 416, 00 грн, що підтверджується Актами наданих послуг № AB-00000077 від 30.06.2024 на суму 61 104,00 грн, № AB-00000095 від 31.07.2024 на суму 61 104,00 грн, № AB-00000107 від 31.08.2024 на суму 61 104,00 грн та № AB-00000119 від 30.09.2024 на суму 61 104,00 грн, підписаними сторонами у вигляді електронного документу шляхом накладення електронних підписів сторін 09.07.2024, 20.08.2024 та 01.11.2024, копії яких надані в матеріали справи.
Для оплати наданих послуг, позивачем були виставлені рахунки на оплату № AB-00000806 від 30.06.2024 на загальну суму 61 104,00 грн, № AB-00000945 від 31.07.2024 на суму 61 104,00 грн, № AB-00001076 від 31.08.2024 на суму 61 104,00 грн та № AB-00001203 від 30.09.2024 на суму 61 104,00 грн.
Проте, оплату за надані позивачем послуги за вказаним Договором за спірний період відповідачем було здійснено лише частково на суму 20 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 140 від 26.05.2025 (призначення платежу: сплата за маркетингові послуги за червень 2024 року згідно рф № AB-00000806 від 30.06.2024) та випискою з банку від 08.08.2025, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 224 416,00 грн (244 416, 00 грн - 20 000,00 грн).
На підтвердження наявності заборгованості відповідача у розмірі 224 416,00 грн, позивачем також був наданий Акт звіряння № 276 взаємних розрахунків за період: 01.01.2024 - 27.05.2025, підписаний сторона та скріплений відтиском їх печаток.
16.07.2025 позивач звернувся до відповідача з претензією вих. № 15/07-ЮР від 15.07.2025 про сплату, зокрема заборгованості за спірним Договором у розмірі 224 416,00 грн, штрафних санкції, інфляційних втрат та 3% річних, на підтвердження чого надані копії опису вкладення до цінного листа № 0417400136244, накладної Укрпошти № 0417400136244 від 16.07.2025 та фіскального чеку.
Вказане поштове відправлення прибуло до відділення відповідача 18.07.2025 та підприємством зв'язку 01.08.2025 зазначено про неможливість вручення поштового відправлення № 0417400136244 відповідачу та повернення останнього позивачу через: закінчення встановленого терміну зберігання, на підтвердження чого надано роздруківку інформації з офіціального сайту «Укрпошта» https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html перевірки статусу відстеження.
Оскільки, заборгованість за надані позивачем послуги за спірний період відповідачем в добровільному порядку в повному обсязі сплачена не була, і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з таких підстав.
Відповідно до частини другої ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини другої ст. 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Як встановлено судом, спірні правовідносини сторін виникли на підставі укладеного між сторонами Договору № 1-М про надання маркетингових послуг від 01.09.2022.
Відповідно до частини першої ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
На підтвердження надання позивачем послуг за спірним Договором в період з червня 2024 року по вересень 2024 року на загальну суму 244 416,00 грн, були надані копії Актів наданих послуг № AB-00000077 від 30.06.2024 на суму 61 104,00 грн, № AB-00000095 від 31.07.2024 на суму 61 104,00 грн, № AB-00000107 від 31.08.2024 на суму 61 104,00 грн та № AB-00000119 від 30.09.2024 на суму 61 104,00 грн, підписаних уповноваженими представниками сторін у вигляді електронного документу шляхом накладення електронних підписів сторін 09.07.2024, 20.08.2024 та 01.11.2024, що не заперечується відповідачем.
Зауважень щодо кількості та якості наданих позивачем у спірному періоді послуг та заперечень проти підписання вказаних Актів згідно з п. 3.3. Договору, відповідачем надано не було.
Судом прийнято до уваги заперечення відповідача, що спірний Договір не є основним, а похідним (допоміжним) правочином Договору про постачання та дистриб?юцію товарів №1908-01 від 19.08.2022, при укладенні яких позивач взяв на себе певні зобов'язання по обсягу продажів, що були зокрема підтверджені в його листуванні електронною поштою, проте вказане не спростовує підтвердженого належними доказами факту надання позивачем послуг за спірним Договором, та обов'язку відповідача здійснити їх оплату.
Окрім цього, умовами п. 9.3. Договору передбачено, що з моменту підписання цього Договору всі попередні угоди й кореспонденція втрачають юридичну чинність. Сторони також дійшли згоди про те, що у разі існування між ними іншого Договору, предметом якого є такий же предмет, як і в цьому Договорі, зазначений інший Договір втрачає юридичну чинність, тобто вважається розірваним, з моменту підписання цього Договору.
Частиною першою ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Також, відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження викладених у відзиві на позов заперечень, що під вказані зобов'язання позивача відповідач був змушений закупити комплектуючі, а також понести ряд інших витрат, що невиконання позивачем фактично узгоджених об'єктів продажів, призвело до упущеної вигоди, розмір якої є досить значним, та оскільки вказане постачання було ексклюзивним, відповідач був змушений зменшити обсяги реалізації.
Відповідно до частини першої ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина перша ст. 903 ЦК України).
Частиною першою ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п. 4.4. Договору, Замовник зобов'язується оплачувати надані Виконавцем послуги на підставі отриманих від рахунків не пізніше ніж протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту підписання сторонами відповідного Акту, якщо інше не погоджено сторонами окремо.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у сервісі Вчасно разом з Актами надання послуг були виставлені рахунки на оплату № AB-00000806 від 30.06.2024 на загальну суму 61 104,00 грн (переглянуто 31.01.2025), № AB-00000945 від 31.07.2024 на суму 61 104,00 грн (14.08.2024), № AB-00001076 від 31.08.2024 на суму 61 104,00 грн (переглянуто 16.09.2024) та № AB-00001203 від 30.09.2024 на суму 61 104,00 грн (переглянуто 22.10.2024), що відповідачем не заперечується.
Разом з тим, слід зазначити, що рахунок або рахунок-фактура, що за своїми функціями є тотожними документами, за своїм призначенням не відповідають ознакам первинного документа, оскільки ними не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а вони мають лише інформаційний характер. Рахунок є розрахунковим документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти.
Рахунок на оплату товару (робіт, послуг) за своєю правовою природою не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти для оплати товару (робіт, послуг), тобто має інформаційний характер. Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 915/400/18, від 29.04.2020 у справі № 915/641/19, від 04.04.2023 у справі № 910/15426/20 та від 23.03.2023 у справі № 910/15424/20).
Крім того, п. 4.4. Договору передбачено оплату не пізніше ніж протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту підписання сторонами відповідного Акту.
Проте, як встановлено судом, оплату за надані послуги за вказаним Договором за спірний період відповідачем було здійснено лише частково на суму 20 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 140 від 26.05.2025 та випискою з банку від 08.08.2025, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 224 416,00 грн (244 416, 00 грн - 20 000,00 грн).
Слід зазначити, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2019 у справі №916/2403/18.
Отже, часткова оплата наданих позивачем послуг свідчить про вчинення відповідачем конклюдентних дій, які підтверджують наявність перед позивачем заборгованості та необхідність її сплати в силу погоджених між сторонами умов Договору та наведених положень законодавства.
На підтвердження наявності заборгованості відповідача у розмірі 224 416,00 грн, позивачем також був наданий Акт звіряння № 276 взаємних розрахунків за період: 01.01.2024 - 27.05.2025, підписаний сторона та скріплений відтиском їх печаток.
Слід зазначити, що Акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.12.2024 у справі № 915/357/23, від 05.09.2023 у справі № 917/1283/21, від 01.03.2023 у справі № 910/6210/20, від 06.07.2022 у справі 910/6210/20, від 23.09.2021 у справі № 910/866/20.
Верховний Суд у постанові від 18.02.2020 у справі № 908/771/19 дійшов висновку, що акт здавання-прийняття робіт (послуг) є тим первинним документом у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», на підставі якого виникає обов'язок сплати. Суд касаційної інстанції, застосовуючи ст. 530 ЦК України, зазначив, що саме з часу їх отримання і підписання має відраховуватися строк, визначений у договорі.
Відповідно до частини першої ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини першої ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша ст. 77 ГПК України).
Згідно з ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу за надані позивачем послуги у розмірі 224 416,00 грн підтверджені належними доказами, які містяться в матеріалами справи, та відповідачем не спростовані, у зв'язку з чим підлягають задоволенню у заявленому розмірі.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 36 134,33 грн пені, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Частиною першою ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з п. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Згідно з п. 5.4. Договору, у випадку порушення строків здійснення платежів за цим Договором (несплати, неповної оплати) Замовник зобов'язаний сплатити Виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення оплати.
В силу положень частини шостої ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судом враховано, що Господарський кодекс України втратив чинності від 28.08.2025 на підставі Закону України № 4196-IX від 09.01.2025 «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб», однак, спірні правовідносини сторін, а також заборгованість та нарахування позивачем пені виникли та розраховувались позивачем за період до 28.08.2025, тобто до втрати чинності Господарським кодексом України, у зв'язку з чим при розрахунку пені, судом враховуються положення частини шостої ст. 232 ГК України.
Частиною шостою ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що пеня розрахована за період з 11.02.2025 по 11.08.2025, тоді як строк, встановлений частиною шостою ст. 232 ГК України, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, у зв'язку з чим, враховуючи строк, погоджений сторонами у п. 4.4. Договору, пеня мала нараховуватись на заборгованість за Актами надання послуг:
№ AB-00000077 від 30.06.2024 (підписаний відповідачем 09.07.2024) за період з 17.07.2024 по 16.01.2025 (включно);
№ AB-00000095 від 31.07.2024 (підписаний відповідачем 20.08.2024) за період з 28.08.2024 по 27.02.2025 (включно);
№ AB-00000107 від 31.08.2024 (підписаний відповідачем 01.11.2024) за період з 09.11.2024 по 08.05.2025 (включно);
№ AB-00000119 від 30.09.2024 (підписаний відповідачем 01.11.2024) за період з 09.11.2024 по 08.05.2025 (включно).
Приймаючи до уваги викладене, керуючись положеннями чинного законодавства щодо початку та строку нарахування пені (шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано), враховуючи заявлений позивачем період нарахування пені (з 11.02.2025 по 11.08.2025), заявлений та підтверджений матеріалами справи розмір заборгованості, здійснення часткової оплати (26.05.2025 на суму 20 000,00 грн) та розмір пені обумовлений умовами Договору, судом здійснено власний розрахунок пені по кожному зобов'язанню за Актами надання послуг:
№ AB-00000095 від 31.07.2024 - з 11.02.2025 по 27.02.2025 (включно) = 825,32 грн;
№ AB-00000107 від 31.08.2024 - з 11.02.2025 по 08.05.2025 (включно) = 4 434,64 грн;
№ AB-00000119 від 30.09.2024 - з 11.02.2025 по 08.05.2025 (включно) = 4 434,64 грн, згідно з яким позовні вимоги про стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню у розмірі 9 694,60 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 28 099,16 грн інфляційних витрат та 6 355,03 грн відсотків за користування грошовими коштами, суд зазначає наступне.
Як вбачається з позовної заяви та наданих позивачем розрахунків, відсотки за користування грошовими коштами - є 3% річних, нарахування яких передбачено ст. 625 ЦК України.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.
Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, судом встановлено, що вони розраховані вірно, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача 28 099,16 грн інфляційних витрат та 6 355,03 грн 3% річних підлягають задоволенню.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення сум позовних вимог.
Заперечуючи проти нарахування інфляційних витрат та 3% річних, відповідач зазначав, що позивач фактично намагається двічі застосувати до відповідача пеню - встановлену п. 5.4. договору та встановлену нормами ст. 625 ЦК України, а саме, оскільки, на думу відповідача, передбачена у ст. 625 ЦК України відповідальність також фактично є пенею.
Разом з тим, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові». Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 03.04.2021 у справі № 920/653/19.
Вказані висновки кореспондуються з висновками, викладеними в п. 3.1. та п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Таким чином, інфляційних витрат та 3% річних, нарахування яких передбачено ст. 625 ЦК України не є штрафною санкцією, зокрема, пенею, як зазначає відповідач,
Враховуючи викладене, позов підлягає частковому задоволенню.
У зв'язку із частковим задоволенням позову, судовий збір відповідно до положень ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Також, у позовній заяві було зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи: судовий збір за подачу позову до суду складає 4 425,07 грн. Позивач не планує більше нести судових витрат, крім тих що зазначені.
Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «САВ ОРБІКО» до Товариства з обмеженою відповідальністю «АМЛАК СТЕРІЛОКС УКРАЇНА» про стягнення 295 004, 52 грн задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АМЛАК СТЕРІЛОКС УКРАЇНА» (04107, м. Київ, вул. Печенігівська, буд. 1/7, офіс 170; ідентифікаційний код: 43593857) на користь Приватного акціонерного товариства «САВ ОРБІКО» (03115, м. Київ, вул. Кирила Розумовського Гетьмана, буд. 27; ідентифікаційний код: 42903398) 268 564 (двісті шістдесят вісім тисяч п'ятсот шістдесят чотири) грн 79 грн, з яких: 224 416 (двісті двадцять чотири тисячі чотириста шістнадцять) грн 00 коп. основного боргу, 9 694 (дев'ять тисяч шістсот дев'яносто чотири) грн 60 коп. пені, 28 099 (двадцять вісім тисяч дев'яносто дев'ять) грн 16 коп. інфляційних витрат та 6 355 (шість тисяч триста п'ятдесят п'ять) грн 03 коп. відсотків за користування грошовими коштами, а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 028 (чотири тисячі двадцять вісім) грн 47 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 03.12.2025.
Суддя М.Є. Літвінова