ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області
Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88605
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
Рішення
06 листопада 2025 р. м. Ужгород Справа №907/634/25
За позовом Берегівської міської ради, м. Берегове Закарпатської області
до відповідача Дочірнього підприємства “Ант-Кер» Товариства з обмеженою відповідальністю “Ант-Кер Україна», с. Яноші Берегівського району Закарпатської області
про розірвання Договору оренди земельної ділянки б/н від 15.02.2017, укладеного між Яношівською сільською радою Берегівського району Закарпатської області та Дочірнім підприємством угорського Товариства з обмеженою відповідальністю “Ант-Кер»;
- зобов'язання повернути земельну ділянку площею 1,2226 га (кадастровий номер 2120485200:10:001:0003);
- стягнення 141 872,68 грн, у тому числі 105 867,36 грн заборгованості зі сплати орендної плати, 29 610,51 грн інфляційних нарахувань та 6394,81 грн трьох процентів річних (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення заборгованості),
Суддя господарського суду - Пригара Л.І.
Секретар судового засідання - Нікулочкіна О.В.
представники:
Позивача - не з'явився
Відповідача - не з'явився
Берегівською міською радою, м. Берегове Закарпатської області заявлено позов до відповідача Дочірнього підприємства “Ант-Кер» Товариства з обмеженою відповідальністю “Ант-Кер Україна», с. Яноші Берегівського району Закарпатської області про розірвання Договору оренди земельної ділянки б/н від 15.02.2017, укладеного між Яношівською сільською радою Берегівського району Закарпатської області та Дочірнім підприємством угорського Товариства з обмеженою відповідальністю “Ант-Кер»; зобов'язання повернути земельну ділянку площею 1,2226 га (кадастровий номер 2120485200:10:001:0003); стягнення 148 505,08 грн, у тому числі 108 851,64 грн заборгованості зі сплати орендної плати, 4243,22 грн пені, 28 939,78 грн інфляційних нарахувань та 6470,44 грн трьох процентів річних.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 26.06.2025 відкрито провадження у справі №907/634/25 в порядку загального позовного провадження, продовжено строк підготовчого провадження до 25.09.2025, підготовче засідання призначено на 14.08.2025. Явку уповноважених представників сторін, у тому числі позивача, в підготовче засідання визнано обов'язковою. Встановлено відповідачу строк на подання суду відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165 ГПК України з одночасним надісланням копії такого позивачеві, а доказів надіслання - суду, протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали. Встановлено позивачеві строк на надання суду та відповідачеві відповіді на відзив у порядку ст. 166 ГПК України, протягом 5-ти днів із дня одержання копії відзиву.
Ухвалами суду від 19.08.2025 та 11.09.2025 підготовчі засідання у справі відкладалися з підстав, наведених в ухвалах суду.
Ухвалою суду від 07.10.2025 прийнято до розгляду та задоволено заяву позивача б/н від 22.09.2025 (вх. №02.3.1-02/8233/25 від 22.09.2025) про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення заборгованості, якою останній просить стягнути з відповідача 141 872,68 грн, у тому числі 105 867,36 грн заборгованості зі сплати орендної плати, 29 610,51 грн інфляційних нарахувань та 6394,81 грн трьох процентів річних; закрито підготовче провадження у справі №907/634/25 та призначено справу до судового розгляду по суті; судове засідання призначено на 06.11.2025. Явка уповноважених представників сторін у судове засідання визнана на власний розсуд.
Сторони, будучи своєчасно та належним чином повідомленими про дату і час розгляду справи по суті, явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечили.
Ухвалою суду від 07.10.2025 явка учасників справи в судове засідання 06.11.2025 була визнана судом на власний розсуд, відтак, виходячи із засад змагальності та диспозитивності у господарському судочинстві, передбачених статтями 13, 14 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи на власний розсуд скористалися наданим їм частиною 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу України процесуальним правом на участь в судовому засіданні під час розгляду даної справи по суті.
Згідно з приписами ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому, відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників позивача та відповідача за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.
За змістом частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Позивач просить задовольнити позов у повному обсязі з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог у частині стягнення заборгованості, покликаючись на неналежне виконання відповідачем укладеного між останнім та Яношівською сільською радою Берегівського району Закарпатської області, правонаступником якої є позивач, Договору оренди земельної ділянки б/н від 15.02.2017 в частині взятих на себе зобов'язань щодо своєчасної та повної сплати орендних платежів за період з березня 2021 року по лютий включно 2025 року, внаслідок чого у відповідача виникла та рахується заборгованість перед Берегівською міською радою на суму 105 867,36 грн. Крім того, у зв'язку із простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання по сплаті орендної плати, позивачем заявлено до стягнення з останнього 29 610,51 грн інфляційних нарахувань та 6394,81 грн трьох процентів річних.
Водночас, із посиланням на п. 11.4. Договору оренди земельної ділянки б/н від 15.02.2017 та обставину систематичної несплати відповідачем сум орендних платежів за користування земельною ділянкою, позивач вказує на наявність підстав для дострокового розірвання вищевказаного Договору та зобов'язання Дочірнього підприємства “Ант-Кер» Товариства з обмеженою відповідальністю “Ант-Кер Україна» повернути орендовану земельну ділянку в комунальну власність.
Відповідач не скористався своїм процесуальним правом подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 ГПК України, на виклик суду жодного разу не з'явився, хоча розгляд справи судом неодноразово відкладався. Із заявами та клопотаннями до суду відповідач також не звертався.
Враховуючи, що про розгляд справи відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином (ухвала суду від 26.06.2025 про відкриття провадження у справі №907/634/25, ухвали суду від 19.08.2025, від 11.09.2025, а також ухвала суду від 07.10.2025 про закриття підготовчого провадження у справі №907/634/25 та призначення справи до судового розгляду по суті були надіслані на його офіційну адресу, зазначену в ЄДРЮОФОПтаГФ; повідомлення про вручення відповідачу ухвал суду містяться в матеріалах справи), суд дійшов висновку, що він мав час та можливість надати свої заперечення із приводу предмета спору, а також докази, які мають значення для розгляду справи по суті.
Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відповідно до положень ч. 8, 9 ст. 165 ГПК України, у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Між Яношівською сільською радою Берегівського району Закарпатської області (орендодавцем) та Дочірнім підприємством “Ант-Кер» угорського Товариства з обмеженою відповідальністю “Ант-Кер», яке в подальшому перейменоване в Дочірнє підприємство “Ант-Кер» Товариства з обмеженою відповідальністю “Ант-Кер Україна» (орендарем, відповідачем у справі) було укладено Договір оренди земельної ділянки б/н від 15.02.2017 (далі - Договір), пунктом 1.1. якого визначено, що орендодавець, на підставі рішення №223, 15-ї сесії Яношівської сільської ради VII скликання від 14.02.2017 надає, а орендар приймає в строкове платне користування терміном на 25 років земельну ділянку площею 1,2226 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою: 92033, с. Яноші вул. Церковна, 80, Берегівського району, Закарпатської області, Україна.
Відповідно до умов п. 2.1., 2.2., 2.3. Договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 1,2226 га, у тому числі, під господарськими будівлями і дворами - 1,2226 га. На земельній ділянці знаходиться об'єкт нерухомого майна зареєстрований КП “Берегівське бюро технічної інвентаризації» від 17.12.2012. Кадастровий номер земельної ділянки №2120485200:10:001:0003.
Згідно з п. 3.1. Договору, Договір укладено на 25 (двадцять п'ять) років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
Орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі: в грошовій формі в розмірі 3% від нормативно-грошової оцінки. Орендна плата вноситься щомісячно в розмірі 2205,57 грн у такі строки: не пізніше 10-го числа кожного місяця на поточні рахунки орендодавця. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформляється відповідними актами. Розмір орендної плати переглядається за таких обставин: - зміни умов господарювання, передбачених договором; - зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі в наслідок інфляції; - погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; - в інших випадках, передбачених законом (п. 4.1. - 4.5. Договору).
Пунктами 5.1. - 5.4. Договору визначено, що земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Цільове призначення земельної ділянки-землі сільськогосподарського призначення. Код згідно Українського класифікатора цільового використання землі - 01.01. Умови збереження стану об'єкта оренди: орендар зобов'язаний повернута орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому у порівнянні з тим, у якому він одержав її в оренду.
На підставі п. 6.1. Договору, передача земельної ділянки орендарю здійснюється після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі.
За положеннями п. 7 Договору, після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.
Умовами п. 9.1. Договору передбачено право орендодавця вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати, якому кореспондується обов'язок орендодавця своєчасно вносити орендну плату у відповідності до п. 9.3. Договору.
Як встановлюють умови п. 11.3, 11.4., 11.5., 11.6. Договору, дія договору припиняється у разі: - закінчення строку, на який його було укладено; - придбання орендарем земельної ділянки у власність; - викуп земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; - ліквідації юридичної особи - орендаря; - договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Дія договору припиняється шляхом його розірвання за: - взаємною згодою сторін; - рішенням суду на вимогу однієї з сторін унаслідок невиконання другою стороною умов цього договору. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається. Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору.
За невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до Закону та цього договору. Сторона, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося не з її вини (п. 8.1., 8.2. Договору).
За змістом п. 13.1. Договору, цей Договір набирає чинності після підписання сторонами і діє до 14.02.2042.
Як вбачається із наявного в матеріалах справи акту передачі та приймання земельної ділянки в натурі від 15.02.2017, що підписаний та скріплений печатками орендодавця й орендаря, відповідачу - Дочірньому підприємству “Ант-Кер» угорського Товариства з обмеженою відповідальністю “Ант-Кер», яке в подальшому перейменоване в Дочірнє підприємство “Ант-Кер» Товариства з обмеженою відповідальністю “Ант-Кер Україна», було передано в оренду земельну ділянку площею 1,2226 га (кадастровий номер 2120485200:10:001:0003), яка розташована за адресою: с. Яноші, вул. Церковна, 80 Берегівського району Закарпатської області.
На підставі розпорядження Кабінету Міністрів України №572-р від 13.05.2020 “Про затвердження перспективного плану формування територій громад Закарпатської області» затверджено утворення Берегівської об'єднаної територіальної громади, до якої включено Яношівську територіальну громаду.
На підставі зазначеного розпорядження Берегівська міська рада ухвалила рішення №35 від 14.12.2020 “Про початок реорганізації сільських рад шляхом приєднання до Берегівської міської», згідно якого було розпочато процедуру реорганізації Яношівської сільської ради шляхом приєднання до Берегівської міської ради, а також встановлено, що Берегівська міська рада є правонаступником всього майна, прав та обов'язків Яношівської сільської ради.
Рішенням Берегівської міської ради №149 від 22.02.2021 затверджено передавальні акти сільських ради до Берегівської міської ради, в тому числі, передавальний акт Яношівської сільської ради від 19.01.2021.
Відтак, земельна ділянка з кадастровим номером 2120485200:10:001:0003 площею 1,2226 га перебуває у власності територіальної громади Берегівської міської ради.
За таких обставин, Берегівська міська рада є правонаступником майна, прав та обов'язків Яношівської сільської ради у спірних правовідносинах та, відповідно, позивачем у даній справі.
Подальше невиконання відповідачем умов Договору оренди земельної ділянки б/н від 15.02.2017 в частині своєчасної та повної сплати орендної плати, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем за період із березня 2021 року по лютий включно 2025 року у розмірі 105 867,36 грн, стало підставою звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача означеної суми грошових коштів у примусовому порядку, а також нарахованих на неї сум 29 610,51 грн інфляційних нарахувань та 6394,81 грн трьох процентів річних.
Крім того, із посиланням на п. 11.4. Договору оренди земельної ділянки б/н від 15.02.2017 та обставину систематичної несплати відповідачем сум орендних платежів за користування земельною ділянкою позивач вказує на наявність підстав для дострокового розірвання вищевказаного Договору та зобов'язання Дочірнього підприємство “Ант-Кер» Товариства з обмеженою відповідальністю “Ант-Кер Україна» повернути орендовану земельну ділянку в комунальну власність.
ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Стаття 193 Господарського кодексу України (тут і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, станом на день розгляду спору в суді його обставини оцінюються судом із огляду на правила Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Згідно із ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У ст. 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.
Статтею 286 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно зі ст. 792 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України “Про оренду землі», відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Приписами ст. 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
За змістом статті 1 Закону України “Про оренду землі» визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Статтею 13 цього Закону передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Частиною 1 статті 15 Закону України “Про оренду землі» визначено, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі.
Використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (стаття 206 Земельного кодексу України).
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 21 Закону України “Про оренду землі», орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
З аналізу вищенаведених законодавчих норм випливає, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Абзацом 1 пункту 288.1. статті 288 Податкового кодексу України (тут і надалі - в редакції, чинній на момент укладення між позивачем та відповідачем Договору оренди земельної ділянки б/н від 15.02.2017) передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Відповідно до пункту 288.4. статті 288 Податкового кодексу України, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
За приписами ч. 1-3 ст. 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
У відповідності до п. “в» ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
В силу приписів ст. 24, 25 Закону України “Про оренду землі», орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку, а орендар земельної ділянки, у свою чергу, зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України, господарське зобов'язання (зобов'язання) має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що за певних умов звичайно ставляться.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем, у порушення умов Договору оренди земельної ділянки б/н від 15.02.2017, неналежно виконувалися взяті на себе зобов'язання в частині своєчасної та повної оплати за користування земельною ділянкою за період із березня 2021 по лютий включно 2025, внаслідок чого за Дочірнім підприємством “Ант-Кер» угорського Товариства з обмеженою відповідальністю “Ант-Кер», яке в подальшому перейменоване в Дочірнє підприємство “Ант-Кер» Товариства з обмеженою відповідальністю “Ант-Кер Україна», рахується заборгованість перед позивачем - Берегівською міською радою - в розмірі 105 867,36 грн.
Враховуючи вищевказані обставини та те, що відповідач не надав суду свого контррозрахунку позовних вимог, хоча мав можливість скористатись відповідними процесуальними правами і надати документи в обґрунтування своєї позиції по суті заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми 105 867,36 грн заборгованості по сплаті орендної плати є документально доведеними та обґрунтованими, відповідачем не спростованими. Позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Крім того, за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання по сплаті орендних платежів за Договором позивач просить стягнути з останнього 29 610,51 грн інфляційних нарахувань та 6394,81 грн трьох процентів річних.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Статтею 625 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання. Так, відповідно до наведеної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Водночас нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 09.02.2021 у справі №520/17342/18.
Інфляційні втрати та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Отже вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, постанови Верховного Суду від 13.01.2022 у справі №921/27/21, від 26.03.2025 у справі №910/7475/24).
Вимагати сплату суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Здійснивши за допомогою калькулятора сертифікованої комп'ютерної програми інформаційно-правового забезпечення “ЛІГА:ЗАКОН» перерахунок заявлених до стягнення інфляційних нарахувань та трьох процентів річних у межах визначених позивачем боргових періодів, суд встановив, що обґрунтованим та підставним є нарахування інфляційних втрат у розмірі 28 952,80 грн та трьох процентів річних у сумі 6394,81 грн, які підлягають стягненню з відповідача. У стягненні решти заявлених до стягнення інфляційних нарахувань належить відмовити у зв'язку з невірним обрахунком таких позивачем.
Щодо вимог позивача про розірвання Договору оренди земельної ділянки б/н від 15.02.2017 та зобов'язання відповідача повернути орендовану земельну ділянку, суд зазначає наступне.
Підстави припинення договору оренди землі - це законодавчо закріплені обставини, які передбачають припинення договірних відносин.
Відповідно до спеціальної норми частини 1 статті 32 Закону України “Про оренду землі», на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Згідно з п. “д» частини 1 статті 141 Земельного кодексу України, підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Схожу за змістом умову для розірвання спірного Договору оренди земельної ділянки б/н від 15.02.2017 позивач та відповідач погодили в п. 11.4. останнього та вказали, що дія договору припиняється шляхом його розірвання, зокрема, за рішенням суду на вимогу однієї з сторін унаслідок невиконання другою стороною умов цього договору.
Водночас для того, щоб констатувати наявність підстав для припинення права користування земельною ділянкою згідно з пунктом “д» частини 1 статті 141 Земельного кодексу України, суд має встановити такі обставини, як “систематичність» та “несплату», зокрема, орендної плати.
При цьому, повинні враховуватися приписи частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, які є загальними для розірвання договору та які передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом.
Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення його умов, визначено через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, і це відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України віднесено, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
У пункті 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі №918/391/23 зазначено, що “під систематичністю під час вирішення приватноправових спорів розуміються два та більше випадки несплати орендної плати, визначеної умовами укладеного між сторонами договору. Натомість, разове порушення такої умови договору не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання. Судова практика у розумінні поняття “систематичність» у подібних правовідносинах є усталеною (постанови Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №922/367/21, від 04.07.2023 у справі №906/649/22, від 20.02.2024 у справі №917/586/23, від 02.04.2024 року у справі №922/1165/23 та інші).
У пунктах 88-93 вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду зазначено таке:
“88. Головна ідея, на якій ґрунтується правило частини другої статті 651 ЦК України, полягає у тому, що не будь-яке, а лише істотне порушення умов договору може бути підставою для вимоги про його розірвання або зміну. Неістотні (незначні) порушення умов договору є недостатніми для обґрунтованого та правомірного застосування такого крайнього заходу, як розірвання договору або його зміна в судовому порядку.
89. Ця ідея спирається на принцип, який називається принципом збереження договору (preservation of contract). Договірні відносини мають підтримуватися, допоки це можливо й економічно доцільно для сторін. Розірвання договору має бути крайнім заходом задля мінімізації витрат, пов'язаних з укладенням та виконанням договору.
90. Ураховувати істотність порушення важливо, оскільки протилежне тлумачення норм права може призвести до того, що управнена сторона договору, яка має відповідно до закону або договору право на відмову від нього або розірвання, може ним скористатися за найменший відступ від умов договору. Таке становище є неприпустимим, оскільки може порушити стабільність цивільного обороту і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності між тяжкістю порушення договірних умов і відповідальністю, яка застосовується за таке порушення. Незастосування критерію істотності порушення позбавляє зобов'язану сторону договору можливості заперечувати проти розірвання договору і провокує управнену сторону відмовлятися від договору (розривати його) за найменшого порушення.
91. Одним із факторів, що може братися до уваги під час оцінки істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання, є те, наскільки зобов'язана сторона, яка порушила договір, реально заінтересована у збереженні договору, а також те, чи не спричинить розірвання договору для неї значної шкоди.
92. Розірвання договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості допущеного порушення. Вирішальне значення для застосування зазначеного припису закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення має вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09.12.2020 у справі №199/3846/19).
93. Отже, законодавство в питанні розірвання договору дбає не лише про інтереси управненої сторони, а й про інтереси зобов'язаної сторони, оскільки розірвання договору може завдати значних збитків стороні, яка допустила незначне порушення, тобто законодавець прагне досягти справедливого балансу між інтересами сторін договору».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2024 у справі №918/391/23 виснувала, що у контексті частини другої статті 651 Цивільного кодексу України систематична несплата може підтверджувати ненадійність контрагента і те, що кредитор не може бути впевнений у належному виконанні договору в майбутньому, і такий висновок не спростовується подальшим погашенням заборгованості (пункт 102).
Тобто сплата орендарем заборгованості з орендної плати має правове значення, якщо до моменту сплати заборгованості орендодавець звернувся з позовом про стягнення такої заборгованості. Водночас подальше погашення заборгованості - невчасно сплаченої орендної плати не спростовує факт несплати орендарем орендної плати та не впливає на можливість пред'явлення і задоволення судом позову про розірвання договору (п. 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі №918/391/23).
Згідно із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 16.04.2024 у справі №924/617/22, підставою для розірвання договору є систематична (два і більше разів) несплата орендної плати, визначеної умовами укладеного між сторонами правочину, в тому числі сплата орендної плати не у повному обсязі (часткове виконання зобов'язання). При цьому сам факт систематичного порушення договору оренди щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена заборгованість в подальшому, оскільки згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
На підставі ч. 2, 3 ст. 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Як зазначалось судом попередньо, пунктом 11.4. укладеного між позивачем та відповідачем Договору передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання, зокрема, за рішенням суду на вимогу однієї з сторін унаслідок невиконання другою стороною умов цього договору.
За встановлених судом у даній справі обставин, відповідач систематично не сплачував належні за Договором орендні платежі у розмірі та у строк, що визначені останнім, тим самим допустивши виникнення заборгованості перед позивачем на суму 105 867,36 грн. При цьому, протягом спірного періоду з березня 2021 року по лютий включно 2025 року відповідачем не було сплачено жодного з місячних орендних платежів у сумі 2205,57 грн, і вказане, у свою чергу, є суттєвим порушенням умов договору в розумінні ст. 610, ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, одним із наслідків якого, згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, законодавець визначає розірвання договору.
У зв'язку з наведеним, суд визнає вимогу позивача про розірвання Договору оренди земельної ділянки б/н від 15.02.2021 документально доведеною та обґрунтованою, відповідачем належними й допустимими доказами не спростованою, а відтак, позов у цій частині підлягає задоволенню.
Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідача повернути орендовану земельну ділянку, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 4 ст. 291 Господарського кодексу України, правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 785 Цивільного Кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Наслідки припинення або розірвання договору оренди землі визначені також у статті 34 Закону України “Про оренду землі», частиною 1 якої передбачено, що у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.
В пункті 7.1. Договору оренди земельної ділянки б/н від 15.02.2017 сторони дійшли згоди, що після припинення дії Договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.
Відтак, беручи до уваги встановлені судом підстави для розірвання спірного Договору, заявлена позивачем вимога про зобов'язання Дочірнього підприємства “Ант-Кер» Товариства з обмеженою відповідальністю “Ант-Кер Україна» повернути Берегівській міські раді земельну ділянку площею 1,2226 га (кадастровий номер 2120485200:10:001:0003), яка розташована за адресою: вул. Церковна, 80, с. Яноші, Берегівський район, Закарпатська область, підлягає до задоволення.
Згідно із ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В силу ч. 1 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав.
З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову частково.
Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 7255,97 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Керуючись ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства “Ант-Кер» Товариства з обмеженою відповідальністю “Ант-Кер Україна», вул. Церковна, будинок 80, с. Яноші, Берегівський район, Закарпатська область, 92033 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 35602275) на користь Берегівської міської ради, вул. Богдана Хмельницького, будинок 7, м. Берегове, Закарпатська область, 90202 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 04053683) суму 141 214,97 грн (Сто сорок одна тисяча двісті чотирнадцять гривень 97 коп.), у тому числі 105 867,36 грн (Сто п'ять тисяч вісімсот шістдесят сім гривень 36 коп.) заборгованості зі сплати орендної плати, 28 952,80 грн (Двадцять вісім тисяч дев'ятсот п'ятдесят дві гривні 80 коп.) інфляційних нарахувань та 6394,81 грн (Шість тисяч триста дев'яносто чотири гривні 81 коп.) трьох процентів річних, а також суму 7255,97 грн (Сім тисяч двісті п'ятдесят п'ять гривень 97 коп.) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
3. Розірвати Договір оренди земельної ділянки б/н від 15.02.2017, укладений між Яношівською сільською радою Берегівського району Закарпатської області, правонаступником якої є Берегівська міська рада, вул. Богдана Хмельницького, будинок 7, м. Берегове, Закарпатська область, 90202 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 04053683) та Дочірнім підприємством “Ант-Кер» угорського Товариства з обмеженою відповідальністю “Ант-Кер», яке в подальшому перейменоване в Дочірнє підприємство “Ант-Кер» Товариства з обмеженою відповідальністю “Ант-Кер Україна», вул. Церковна, будинок 80, с. Яноші, Берегівський район, Закарпатська область, 92033 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 35602275).
4. Зобов'язати Дочірнє підприємство “Ант-Кер» Товариства з обмеженою відповідальністю “Ант-Кер Україна», вул. Церковна, будинок 80, с. Яноші, Берегівський район, Закарпатська область, 92033 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 35602275) повернути Берегівській міській раді, вул. Богдана Хмельницького, будинок 7, м. Берегове, Закарпатська область, 90202 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 04053683) земельну ділянку з кадастровим номером 2120485200:10:001:0003, яка розташована за адресою: вул. Церковна, 80, с. Яноші, Берегівський район, Закарпатська область.
5. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
6. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
7. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повне судове рішення складено та підписано 04.12.2025.
Суддя Л.І. Пригара