вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" грудня 2025 р. Справа№ 910/11916/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яценко О.В.
суддів: Хрипуна О.О.
Мальченко А.О.
за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 03.12.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні
матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Фавор»
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.10.2025 (повний текст складено 09.10.2025)
про відмову у відкритті провадження
у справі № 910/11916/25 (суддя Бондаренко-Легких Г.П.)
за позовом Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Фавор»
до Експортно-імпортного Банку Сполучених Штатів
про визнання відсутнім права та кореспондуючого йому обов'язку
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2025 у справі № 910/11916/25, з посиланням на положення п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України, згідно з яким суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом АТ «Фавор до Ексім Банку США про визнання відсутнім права Банку та кореспондуючого йому обов'язку у ПАТ «Західний торгово-промисловий дім».
Постановляючи вказану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що пред'явлений позов не підлягає вирішенню господарськими судами в рамках окремого позовного провадження, та не підлягає вирішенню будь-яким судом України, оскільки:
- у провадженні Господарського суду Полтавської області перебуває справа № 917/209/24 за позовом Ексім Банк США до відповідачів: ТОВ «Агротермінал Констракшин», ТОВ «Елеватор-Агро», ПрАТ «Західний Торгово-Промисловий Дім» (майнові поручителі) та ТОВ «Монополіум Фінанс», АТ «Фавор» (фінансові компанії - іпотекодержателі частини об'єктів зернових елеваторів), в якому заявлено вимоги:
1) немайнового характеру про визнання: укладеними та дійсними 6 (шість) додаткових договорів поруки; дійсними 12 (дванадцять) додаткових договорів забезпечення (іпотеки); недійсними 4 (чотири) фраудаторні договори іпотеки; іпотечних права Ексім Банку США на 3 (три) об'єкти нерухомості - зернові елеватори Заводське, Степанівка, Дубно та допоміжні споруди;
2) майнового характеру про стягнення солідарно з відповідачів (поручителів) заборгованості за 2 (двома) кредитними договорами від 27.03.2013 та від 13.09.2013 в загальній сумі 79 298 546,40 доларів США (складається з тіла кредиту, процентів та витрат) та звернення стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно (зернові елеватори), передане на виконання перших та других договорів іпотеки, в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами;
- підставою звернення позивача з позовними вимогами у справі № 917/209/24 (майнового та немайнового характеру) є порушення відповідачами - майновими поручителями взятих на себе зобов'язань за кредитними та забезпечувальними (іпотечними) правочинами. Підставою пред'явлення позовних вимог про визнання недійсними фраудаторних договорів іпотеки є також неналежне виконання відповідачами (майновими поручителями) взятих на себе зобов'язань за цим же кредитним договором (пункт 10.06 (g) кредитних договорів);
- предметом судового дослідження у справі № 917/209/24 як за позовними вимогами майнового характеру, так і за немайновими вимогами є обставини виконання сторонами своїх зобов'язань, які виникли в межах одних кредитних правовідносин (однієї кредитної історії) за кредитними та забезпечувальними (іпотечними) правочинами, а також мета укладання іпотечних договорів між поручителями та фінансовими компаніями, що свідчить про те, що в межах розгляду господарської справи № 917/209/24 в обов'язковому порядку будуть досліджуватися факти наявності чи відсутності права вимоги Банку до майнових поручителів - ТОВ «Агротермінал Констракшин», ТОВ «Елеватор-Агро», ПАТ «Західний Торгово-Промисловий Дім» як зобов'язаних осіб за кредитними договорами від 27.03.2013 та 13.09.2013, оскільки за твердженням Банку вказані зобов'язані особи забезпечували виконання зобов'язань по поверненню кредитних коштів шляхом передачі в іпотеку Банку нерухомого майна;
- у даному позові позивачем (АТ «Фавор») окреслено предмет позову як визнання відсутнім права вимоги Ексім Банк США та відсутність кореспондуючого обов'язку Приватного акціонерного товариства «Західний Торгово-Промисловий Дім» як Зобов'язаної особи за кредитними договорами від 27.03.2013 та 13.09.2013 (з доповненнями, внесеними 06.04.2016), а відтак фактично позивач у даному позові просить визнати відсутнім право вимоги Банку не до нього, а до Зобов'язаної особи, що по суті є встановленням факту, який може мати преюдиційне значення при розгляді спору про стягнення кредитної заборгованості та звернення стягнення на іпотечне майно Зобов'язаної особи, тобто вимог, які розглядаються в межах господарської справи № 917/209/24;
- обставини, встановлення яких як юридичних фактів прагне досягнути АТ «Фавор» у межах спору №910/11916/25, а саме встановлення наявності чи відсутності права вимоги Банку до майнових поручителів та зобов'язаних осіб, а також прав Банку на звернення стягнення на спірне іпотечне нерухоме майно для погашення заборгованості позичальника, не можуть бути предметом окремого спору та предметом позовом у справі де позивачем є особа, яка не має жодних правовідносин з відповідачем;
- юридичні факти, встановлення яких намагається досягнути позивач шляхом подання позову у справі № 910/11916/25 підлягають оцінці та встановленню в межах справи №917/209/24, та не можуть бути розглянуті іншими судами, оскільки ставитимуть під сумнів судове рішення, яке буде прийнято у зазначеній справі, що згідно з національним та міжнародним законодавством є неприпустимим;
- позов АТ «Фавор» заявлено до Банку про визнання відсутнім прав та обов'язків у кредитних та забезпечувальних правовідносинах між Ексім Банком США та третьою особою (майновим поручителем та зобов'язаною особою за кредитними договорами), а тому він не може бути способом захисту прав та інтересів позивача від юридичної (правової) невизначеності у правовідносинах позивача та відповідача. Даний позов спрямований на встановлення юридичних фактів щодо відповідача та іншої особи (ПрАТ «Західний торгово-промисловий дім») в кредитних та іпотечних правовідносинах, а не щодо правовідносин позивача та відповідача, і такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів позивача не відповідає способам захисту, встановленим п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України;
- розгляд справ про встановлення юридичних фактів, зокрема і юридичних фактів, що не стосуються правовідносин позивача та відповідача, не відноситься до юрисдикції господарських судів відповідно до статті 20 ГПК України;
- отже даний спір не підвідомчий жодному суду в окремому позовному провадженні, а позовні вимоги за своєю суттю не є способом відновлення порушення прав або охоронюваних інтересів позивача, а є вимогою про встановлення фактичних обставин (юридичних фактів), що входять до предмету доказування в межах розгляду господарської справи № 917/209/24;
- з огляду те, що пред'явлений позов не підлягає вирішенню господарськими судами в рамках окремого позовного провадження, та не підлягає вирішенню будь-яким судом України, то відсутні підстави для виконання обов'язку суду, передбаченого ч. 6 ст. 175 ГПК України, щодо роз'яснення заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи (до якого суду слід звертатися з таким позовом), проте суд роз'яснює позивачеві, що розгляд позовних вимог про встановлення юридичних фактів розглядається в межах спору про право, та не підлягає розгляду в окремому провадженні жодним судом, крім того, який розглядає спір про право, в даному випадку це Господарський суд Полтавської області, який розглядає справу № 917/209/24.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Фавор» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.10.2025 у справі № 910/11916/25; повернути справу № 910/11916/25 до Господарського суду міста Києва для відкриття провадження у справі та продовження розгляду.
У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що місцевим судом неправильно застосовано норми ст.175 ГПК України, застосовано норми ст.231 ГПК України, що не підлягали засновуванню, не застосовано норми ст.4, 365, 366 ГПК України, ст.76 Закону України «Про міжнародне приватне право», що підлягали застосуванню.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:
- у оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції зазначив про те, що застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є можливим лише в разі якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите (така правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц та в подальшому на цю позицію зроблено посилання у пункті 145 постанови ВП ВС від 15.09.2022 у справі №910/12525/20), проте місцевим судом у даній справі не з'ясовано, що заявник - АТ «Фавор» не є ані боржником, ані поручителем, ні майновим поручителем у вказаних кредитних відносинах;
- правова невизначеність щодо заявника як раз і полягає в тому, що він, не є учасником кредитних правовідносин, але безпосередньо може зазнати негативних наслідків від дій відповідача по відношенню до учасника таких відносин щодо звернення стягнення на майно останнього, яким, як предметом іпотеки, забезпечується виконання зобов'язань перед заявником у інших правовідносинах;
- отже, місцевий суд з одного боку констатував, що апелянт начебто не бере участі у кредитних правовідносинах, тобто не є боржником, а з іншого - на цій підставі відмовив у судовому захисті його законного інтересу як іпотекодержателя, тому що кредитором подано позов до потенційного поручителя;
- у позовній заяві не містилося жодних вимог про встановлення будь-яких фактів, що мають юридичне значення. Предметом позовних вимог було визначення, чи має відповідач право вимоги та право звернення стягнення на майно іпотекодавця позивача. Вказане спростовує твердження суду, про те, що дійсним предметом позову є встановлення фактів, що можуть мати преюдиційне значення у іншій справі, на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі, є таким, що базується на обставинах справи, які не лише не були встановлені місцевим судом, але й не могли бути ним встановлені на даній стаді процесу;
- набуття правової визначеності для позивача щодо наявності або відсутності права відповідача пред'являти вимоги до іпотекодавця позивача щодо майна, яке забезпечує виконання позивачу є саме спором про право, а не про встановлення факту. За таких умов, місцевим судом, по-перше, передчасно, а по-друге, безпідставно виснувано про непідсудність вимог позивача господарським судам України;
- відмовляючи у відкритті провадження у справ, господарський суд згідно із вимогами ст.175 ГПК України, може це здійснити лише з підстав, визначених ч.1 цієї статті, проте у мотиваційній частині оскаржуваної ухвали, місцевий суд посилається як на передбачені законом підстави відмови у відкритті провадження у справі, так і на підстави закриття провадження у справі, передбачені ст.231 ГПК України;
- згідно позицій Верховного Суду «у вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 ГК України. Господарський спір належить до юрисдикції господарського суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції» (згідно із постановами КГС ВС від 24.11.2023 у справі № 925/253/23, від 17.06.2022 у справі №910/7281/20, від 27.04.2022 у справі № 924/1024/24, а також постановою ВП ВС від 28.01.2020 № 917/259/19). Попри втрату чинності Господарським кодексом з 28.08.2025, Закон України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб», яким було припинено чинність ГК України, у ст.2 визначає, що «Під господарською діяльністю розуміється діяльність у сфері суспільного виробництва, спрямована на виробництво та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом. Під некомерційною господарською діяльністю розуміється господарська діяльність, що здійснюється без мети одержання прибутку.» Це відповідає змісту ст.3 ГК України, на яку посилався Верховний суд;
- з огляду на положення ст. 175 ГПК України, даний спір не є таким, що не підлягає розгляду у порядку господарського судочинства, оскільки він виник: із господарських відносин між відповідачем та іпотекодавцем позивача, а також іпотекодавцем позивача та позивачем.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2025 справа № 910/11916/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Тищенко О.В.
З урахуванням того, що апеляційна скарга надійшла безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2025 витребувано матеріали справи № 910/11916/25 у Господарського суду міста Києва, а розгляд питання щодо подальшого руху апеляційної скарги відкладено до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду.
31.10.2025 до суду від відповідача надійшла заява, у якій заявник просить визнати зловживанням процесуальними правами подання Акціонерним товариством «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Фавор» апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.10.2025 у справі № 910/11916/25, вказану апеляційну скаргу залишити без розгляду чи повернути скаржнику.
03.11.2025 матеріали справи № 910/11916/25 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2025 № 09.1-08/2452/25 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/11916/25 у зв'язку з перебуванням судді Тищенко О.В., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці у період з 03.11.2025 по 07.11.2025.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2025 справа № 910/11916/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Мальченко А.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Фавор» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.10.2025 у справі № 910/11916/25, постановлено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу № 910/11916/25 призначено до розгляду на 03.12.2025 об 11:30 год.
Крім того, у вказаній ухвалі зазначено про те, що на стадії відкриття апеляційного провадження суд перевіряє матеріали апеляційної скарги на відповідність вимогам стосовно її форми і змісту, які передбачені в ст. 258 ГПК України, відтак, надання колегією суддів оцінки обставинам, на які посилається відповідач, аргументуючи наявність підстав для визнання подачі апеляційної скарги позивачем зловживанням процесуальними правами, на стадії відкриття апеляційного провадження неможливо, відтак надання оцінки вказаним доводам буде зроблено під час розгляду апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2025 відмовлено у задоволенні заяви Експортно-імпортного Банку Сполучених Штатів про визнання зловживанням процесуальними правами подання Акціонерним товариством «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Фавор» апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.10.2025 у справі № 910/11916/25 та залишення без розгляду або повернення вказаної апеляційної скарги.
Станом на 03.12.2025 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.
У судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, представники відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечили.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвалу суду першої інстанції не підлягає зміні або скасуванню, з наступних підстав.
У вересні 2025 року Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Фавор» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Експортно-імпортного Банку Сполучених Штатів (надалі - Ексім Банк США, Банк) в якому просило суд:
- визнати у Ексім Банк США відсутнім право вимоги до ПрАТ «Західний торгово-промисловий дім» за кредитним договором від 27.03.2013 та доповненням № 1 та приєднанням до кредитного договору від 06.04.2016 та кореспондуючого цьому праву обов'язку;
- визнати у Ексім Банк США відсутнім право вимоги до ПрАТ «Західний торгово-промисловий дім» за кредитним договором від 13.09.2013 та Доповненням № 1 та приєднанням до кредитного договору від 06.04.2016 та кореспондуючого цьому праву обов'язку.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Ексім Банк США своїми діями, а саме поданням позову, який розглядається в межах господарської справи № 917/209/24 предметом якої, в тому числі, є визнання недійсним з підстав фраудоторності договору іпотеки №1650 від 12.11.2021 укладеного між позивачем (АТ «Фавор») як іпотекодержателем та іпотекодавцем - ПрАТ «Західний торгово-промисловий дім» про передачу в іпотеку нерухомого майна (зерносховище місткістю 97500 тонн з вузлом перезавантаження зернових на залізничний та автотранспорт у Рівненській області), не визнає прав позивача як іпотекодержателя, а також не визнає прав іпотекодавця на передання в іпотеку вказаного нерухомого майна, оскільки іпотекодавці є поручителями та зобов'язаними особами щодо повернення Банку ердитних коштів за кредитними договорами від 27.03.2013 та від 13.09.2023.
За твердженням позивача, дана обставина є підставою для подання даного позову для захисту права позивача у правовій визначеності щодо наявності в нього прав на іпотечне майно як іпотекодержателя.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2025 у справі № 910/11916/25, з посиланням на положення п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України, згідно з яким суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом АТ «Фавор до Ексім Банку США про визнання відсутнім права Банку та кореспондуючого йому обов'язку у ПАТ «Західний торгово-промисловий дім», що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
«Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов'язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. рішення від 16.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53).
Відповідно до статті 13 ЦК України, особа, яка має цивільні права, має здійснювати їх в межах моральних засад суспільства та не допускати зловживання такими правами, а отже право на звернення до суду не є абсолютним та може бути обмежено, в тому числі і для досягнення принципів процесуальної економії та правової визначеності.
Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Отже, звертатися з позовом може не будь-яка, а лише заінтересована особа.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.175 ГПК України суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Вказана норма кореспондується з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, згідно з яким господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Наведені норми процесуального права підлягають застосуванню, якщо позов подано внаслідок помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду у випадках, коли предмет спору чи суб'єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів щодо розгляду в окремому судовому провадженні або коли право чи інтерес, про порушення якого стверджує позивач, не підлягають судовому захисту в судах України.
Велика Палата Верховного Суду неодноразового роз'яснювала, що припис «суд закриває провадження в справі, якщо справа не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства» (п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України) стосується як позовів, які не можна розглядати за правилами господарського або цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №331/6927/16-ц, від 20.03.2019 у справі №295/7631/17, від 21.08.2019 у справі №761/35803/16-ц, від 18.09.2019 у справі №638/17850/17, від 08.11.2019 у справі №910/7023/19, від 20.11.2019 у справі №591/5619/17, від 18.12.2019 у справі №688/2479/16-ц, від 26.02.2020 у справі №1240/1981/18, від 28.04.2020 у справі №607/15692/19, від 30.06.2020 у справі №333/6816/17).
Колегія суддів вважає, що вказані висновки Верховного Суду є релевантними і до приписів п. 1 ч. 1 ст.175 ГПК України, оскільки підставою як для відмови у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст.175 ГПК України, так і для закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, є встановлення того, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а відмінність у застосуванні вказаних норм полягає лише у тому чи відкрито провадженні у справі на момент постановлення ухвали.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, з відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень вбачається, що у провадженні Господарського суду Полтавської області перебуває справа № 917/209/24 за позовом Ексім Банк США до відповідачів: ТОВ «Агротермінал Констракшин», ТОВ «Елеватор-Агро», ПрАТ «Західний Торгово-Промисловий Дім» (майнові поручителі) та ТОВ «Монополіум Фінанс», АТ «Фавор» (фінансові компанії - іпотекодержателі частини об'єктів зернових елеваторів), в якому заявлено вимоги:
1) немайнового характеру про визнання: укладеними та дійсними 6 (шість) додаткових договорів поруки; дійсними 12 (дванадцять) додаткових договорів забезпечення (іпотеки); недійсними 4 (чотири) фраудаторні договори іпотеки; іпотечних права Ексім Банку США на 3 (три) об'єкти нерухомості - зернові елеватори Заводське, Степанівка, Дубно та допоміжні споруди;
2) майнового характеру про стягнення солідарно з відповідачів (поручителів) заборгованості за 2 (двома) кредитними договорами від 27.03.2013 та від 13.09.2013 в загальній сумі 79 298 546,40 доларів США (складається з тіла кредиту, процентів та витрат) та звернення стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно (зернові елеватори), передане на виконання перших та других договорів іпотеки, в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами;
За висновками Верховного Суду у постанові від 18.07.2024 у справі № 917/209/24:
- майнові вимоги Ексім Банку США про стягнення заборгованості за кредитними договорами та звернення стягнення на нерухоме майно є похідними від його немайнових вимог про визнання недійсними фраудаторних іпотечних договорів, укладених майновими поручителями з фінансовими компаніями, оскільки, у випадку задоволення майнових вимог Ексім Банку США можливе ефективне виконання судового рішення шляхом примусового продажу майна (окремих об'єктів зернових елеваторів), які були передані у фраудаторні іпотеки, тобто задоволення майнових вимог Ексім Банку США безпосередньо залежить від задоволення немайнових вимог про визнання недійсними фраудаторних договорів іпотеки;
- тобто, позивач вбачає фраудаторність та підстави недійсності договорів іпотеки, укладені між майновими поручителями та фінансовими компаніями, саме в порушенні зобов'язань перед Ексім Банком США за кредитними договорами (пункт 10.06 (g) кредитних договорів), а також в меті укладення таких іпотечних договорів - ухилення від виконання зобов'язань перед Банком та непогашення заборгованості перед кредитором;
- підставою звернення позивача з позовними вимогами у справі № 917/209/24 (майнового та немайнового характеру) є порушення відповідачами - майновими поручителями взятих на себе зобов'язань за кредитними та забезпечувальними (іпотечними) правочинами. Підставою пред'явлення позовних вимог про визнання недійсними фраудаторних договорів іпотеки є також неналежне виконання відповідачами (майновими поручителями) взятих на себе зобов'язань за цим же кредитним договором (пункт 10.06 (g) кредитних договорів);
- предметом судового дослідження у справі № 917/209/24 як за позовними вимогами майнового характеру, так і за немайновими вимогами є обставини виконання сторонами своїх зобов'язань, які виникли в межах одних кредитних правовідносин (однієї кредитної історії) за кредитними та забезпечувальними (іпотечними) правочинами, а також мета укладання іпотечних договорів між поручителями та фінансовими компаніями.
Спір у справі №917/209/24 стосується виконання майновими поручителями - відповідачами ТОВ «Агротермінал Констракшин», ТОВ «Елеватор-Агро» та ПрАТ «Західний торгово-промисловий дім» умов кредитних договорів від 27.03.2013 та від 13.09.2013 та забезпечувальних (іпотечних договорів), укладених між Ексім Банком США, позичальником та майновими поручителями, а також цей спір безпосередньо пов'язаний з належним поручителям нерухомим майном - зерновими елеваторами, які були передані в іпотеку фінансовим компаніям - відповідачам ТОВ «ФК «Монополіум Фінанс» та АТ «Фавор» на підставі відповідних договорів іпотеки, які, за доводами позивача, є фраудаторними, суперечать умовам кредитних договорів та порушують права Ексім Банку США.
Колегія суддів зазначає про те, що, з огляду на предмет та підстави позову, в межах розгляду господарської справи № 917/209/24 в обов'язковому порядку будуть досліджуватися факти наявності чи відсутності права вимоги Банку до майнових поручителів - ТОВ «Агротермінал Констракшин», ТОВ «Елеватор-Агро», ПАТ «Західний Торгово-Промисловий Дім» як зобов'язаних осіб за кредитними договорами від 27.03.2013 та 13.09.2013, оскільки за твердженням Ексім Банку США вказані зобов'язані особи забезпечували виконання зобов'язань по поверненню кредитних коштів шляхом передачі в іпотеку Банку нерухомого майна.
В свою чергу у даному позові позивачем (АТ «Фавор») окреслено предмет позову як визнання відсутнім права вимоги Ексім Банку США та відсутність кореспондуючого обов'язку Приватного акціонерного товариства «Західний Торгово-Промисловий Дім» як зобов'язаної особи за кредитними договорами від 27.03.2013 та 13.09.2013 (з доповненнями, внесеними 06.04.2016), тобто фактично у даному позові позивач просить визнати відсутнім право вимоги Ексім Банку США не до нього, а до зобов'язаної особи, що по суті є встановленням факту, який може мати преюдиційне значення при розгляді спору про стягнення кредитної заборгованості та звернення стягнення на іпотечне майно зобов'язаної особи, тобто вимог, які розглядаються в межах господарської справи № 917/209/24.
При цьому, які вірно вказано судом першої інстанції, зі змісту поданого у межах цієї справи №910/11916/25 позову випливає, що фактично заявник - АТ «Фавор» просить суд визнати, що подання позову Ексім Банку США у справі №917/209/24, судовий розгляд якої наразі триває, є порушенням гарантованих Законом України «Про іпотеку» пріоритетних прав АТ «Фавор», як іпотекодержателя, на спірне майно - зерносховище у м. Дубно, проте неправомірність подання Ексім Банку США позову в цивільно-правовому аспекті є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, якщо така неправомірність буде встановлена Господарським судом Полтавської області в межах справи №917/209/24.
Таким чином, дані обставини, встановлення яких як юридичних фактів прагне досягнути АТ «Фавор» у межах спору №910/11916/25, а саме встановлення наявності чи відсутності права вимоги Ексім Банку США до майнових поручителів та зобов'язаних осіб, а також прав Ексім Банку США на звернення стягнення на спірне іпотечне нерухоме майно для погашення заборгованості позичальника, не можуть бути предметом окремого спору та предметом позовом у справі де позивачем є особа, яка не має жодних правовідносин з відповідачем.
Юридичні факти, встановлення яких намагається досягнути позивач шляхом подання позову у справі № 910/11916/25 підлягають оцінці та встановленню в межах справи №917/209/24, та не можуть бути розглянуті іншими судами, оскільки ставитимуть під сумнів судове рішення, яке буде прийнято у зазначеній справі, що згідно з національним та міжнародним законодавством є неприпустимим.
У постанові від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вимога про встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді. Відповідно до ч. 1 ст. 2 та ст. 20 ГПК України, до повноважень господарських судів не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, які передбачають наявність спору про право, що виникає з матеріальних правовідносин.
Встановлення юридичних фактів можливе лише як елемент оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості позовних вимог у випадку наявності спору про право цивільне. Це відповідає загальним засадам процесуального права, які зобов'язують суд при вирішенні спору встановити всі обставини, що мають значення для справи, дати їм юридичну оцінку та здійснити оцінку доказів у їх сукупності (постанова Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №910/7631/18).
У постанові від 15.09.2022 у справі №910/12525/20 Великою Палатою Верховного Суду було зазначено, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання права, що визначений у п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, означає як наявність права, так і його відсутність.
Визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов'язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Така правова позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (на яку посилається позивач у позові) та від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц.
У пункті 57 постанови від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі п. 1 ст. 2 ст. 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов'язку, зокрема, у таких випадках:
- кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку;
- особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити своє право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов'язання, оскільки такого судового розгляду кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).
Отже, застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є можливим лише в разі якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите (така правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц та в подальшому на цю позицію зроблено посилання у пункті 145 постанови ВП ВС від 15.09.2022 у справі №910/12525/20).
Колегія суддів вважає вірними наступні висновки суду першої інстанції:
- позов АТ «Фавор» заявлено до Ексім Банку США про визнання відсутнім прав та обов'язків у кредитних та забезпечувальних правовідносинах між Ексім Банком США та третьою особою (майновим поручителем та зобов'язаною особою за кредитними договорами), а тому він не може бути способом захисту прав та інтересів позивача від юридичної (правової) невизначеності у правовідносинах позивача та відповідача;
- даний позов спрямований на встановлення юридичних фактів щодо відповідача та іншої особи (ПрАТ «Західний торгово-промисловий дім») в кредитних та іпотечних правовідносинах, а не щодо правовідносин позивача та відповідача, і такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів позивача не відповідає способам захисту, встановленим п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України;
- розгляд справ про встановлення юридичних фактів, зокрема і юридичних фактів, що не стосуються правовідносин позивача та відповідача, не відноситься до юрисдикції господарських судів відповідно до статті 20 ГПК України;
- юридичні факти, які позивач просить встановити у даному позові, не можуть бути предметом окремого судового провадження, оскільки такі факти входять до предмету доказування у межах справи №917/209/24.
За таких обставин, суду першої інстанції в цьому випадку цілком вірно відмовив у відкритті провадження у справі за позовом АТ «Фавор до Ексім Банку США про визнання відсутнім права Банку та кореспондуючого йому обов'язку у ПАТ «Західний торгово-промисловий дім», з посиланням на положення п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України згідно з яким суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, зазначивши, що даний спір не підвідомчий жодному суду в окремому позовному провадженні, а позовні вимоги за своєю суттю не є способом відновлення порушення прав або охоронюваних інтересів позивача, а є вимогою про встановлення фактичних обставин (юридичних фактів), що входять до предмету доказування в межах розгляду господарської справи № 917/209/24.
При цьому, з огляду на те, що пред'явлений позов не підлягає вирішенню господарськими судами в рамках окремого позовного провадження, та не підлягає вирішенню будь-яким судом України, суд першої інстанції цілком вірно:
- виснував, що відсутні підстави для виконання обов'язку суду, передбаченого ч. 6 ст. 175 ГПК України, щодо роз'яснення заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи (до якого суду слід звертатися з таким позовом). Близька за змістом позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №800/559/17, від 03.04.2018 у справі №9901/152/18, від 30.05.2018 у справі №9901/497/18, від 05.02.2019 у справі №9901/638/18 та від 27.02.2019 у справі №9901/798/18).;
- роз'яснив позивачеві, що розгляд позовних вимог про встановлення юридичних фактів розглядається в межах спору про право, та не підлягає розгляду в окремому провадженні жодним судом, крім того, який розглядає спір про право, в даному випадку це Господарський суд Полтавської області, який розглядає справу № 917/209/24.
Посилання апелянта на те, що місцевим судом у даній справі не з'ясовано, що заявник - АТ «Фавор» не є ані боржником, ані поручителем, ні майновим поручителем у вказаних кредитних відносинах, а правова невизначеність щодо заявника як раз і полягає в тому, що він, не є учасником кредитних правовідносин, але безпосередньо може зазнати негативних наслідків від дій відповідача по відношенню до учасника таких відносин щодо звернення стягнення на майно останнього, яким, як предметом іпотеки, забезпечується виконання зобов'язань перед заявником у інших правовідносинах колегією суддів відхиляються, оскільки апелянт є відповідачем 5 у справі № 917/209/24, а відтак має можливість доводити наявність підстав для визнання у Ексім Банк США відсутнім право вимоги до ПрАТ «Західний торгово-промисловий дім» за кредитними договорами та кореспондуючого цьому праву обов'язку саме під час розгляду вказаної справи.
Отже, доводи, наведені скаржником у апеляційній скарзі, у цьому випадку не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування ухвали суду першої інстанції відсутні.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Дослідивши наявні у справі матеріали, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2025 у справі № 910/11916/25, отже підстав для її скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Фавор» задоволенню не підлягає.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на апелянта.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Фавор» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.10.2025 у справі № 910/11916/25 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.10.2025 у справі № 910/11916/25 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено 04.12.2025.
Головуючий суддя О.В. Яценко
Судді О.О. Хрипун
А.О. Мальченко