Постанова від 03.12.2025 по справі 910/949/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2025 р. Справа№ 910/949/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Хрипуна О.О.

Мальченко А.О.

за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.

за участю представників учасників справи відповідно до протоколу судового засідання від 03.12.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпромгруп ЛТД»

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 (повний текст складено 30.09.2025)

у справі № 910/949/25 (суддя - Шкурдова Л.М.)

за позовом Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпромгруп ЛТД»

про стягнення 7 196 198,63 грн.

ВСТАНОВИВ:

Київська міська рада звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпромгруп ЛТД» про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 1,1063 га з кадастровим номером 8000000000:79:046:0003, місце розташування: вул. Брановицького Ігоря, 3, Печерський район, м. Київ, за період з 29.01.2021 по 12.12.2024 у сумі 7 196 198,63 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки площею 1,1063 га з кадастровим номером 8000000000:79:046:0003, не сплачує орендну плату за користування вказаною земельною ділянкою, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 7 196 198,63 грн. за користування земельною ділянкою комунальної власності за період з 29.01.2021 по 12.12.2024.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає наступне:

- матеріали справи не містять доказів належного оформлення ТОВ «Будпромгруп ЛТД» права користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:79:046:0003 шляхом укладення відповідного договору оренди з 29.01.2021;

- позивачем безпідставно нараховано орендну плату за землю, як орендарю, який мав вносити кошти орендодавцеві за користування земельною ділянкою, на якій розташовані об'єкти нерухомості відповідача, оскільки відповідач не є орендарем земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:046:0003;

- ТОВ «Будпромгруп ЛТД» могло використовувати земельну ділянку в період з 29.01.2021 по 12.12.2024 виключно у межах, що не перевищує площу належних йому на праві власності будівель;

- позивачем не доведено, що на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:79:046:0003 знаходиться майно, яке є власністю виключно ТОВ «Будпромгруп ЛТД», а не інших осіб;

- під час здійснення розрахунку орендної плати позивач помилково врахував увесь 2022 рік, оскільки м. Київ протягом цього періоду відносилось до територій на яких ведуться або велись бойові дії внаслідок повномасштабного вторгнення Російської Федерації та, відповідно, відповідач, як платник орендної плати за землю, (при цьому, відповідач не є орендарем земельної ділянки) був звільнений від обов'язку по сплаті орендної плати за землю у цей час;

- позивачем безпідставно здійснено нарахування орендної плати з 01.03.2022 по 31.12.2022, так як за вказаний період по м. Києву згідно з п.п. 69.14 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України (в редакції Закону України від 11.04.2023 № 3050-ІХ) не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та/або орендна плата);

- без визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:046:0003 за кожен нарахований рік заборгованості неможливо визначити розмір такої заборгованості;

- позивачем пропущено строк позовної давності, а сам по собі факт карантину та запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку.

Заперечуючи проти доводів відповідача, позивач зазначає наступне:

- твердження відповідача про користування меншою площею земельної ділянки, а саме лише тією, на якій розташована нежитлова будівля, є недоречними, оскільки, по-перше, спір стосується користування вже сформованою земельною ділянкою, по-друге, відповідач не надав доказів на підтвердження формування за спірною адресою земельної ділянки меншої чи більшої площі для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі;

- територія міста Києва включена до п. 2.11 підрозділу 2 «Території активних бойових дій» розділу І Переліку № 309 із зазначенням дати початку бойових дій 24.02.2022 та дати завершення бойових дій 30.04.2022, відтак не зрозуміло, чому відповідач зазначає, що період, який має бути застосований у спірних правовідносинах, не має включати період з 01.03.2022 до 31.12.2022;

- до спірних правовідносин зі стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою не можуть бути застосовані наведені відповідачем норми ПК України, оскільки відповідач у період з період з 01.03.2022 по 31.12.2022 не являвся власником, постійним користувачем або орендарем земельної ділянки

- Київська міська рада правомірно включила період з 01.03.2022 по 31.12.2022, про який помилково зазначає відповідач, до своїх розрахунків суми, яка підлягає стягненню в межах даної справи,;

- станом на час подання позовної заяви строк позовної давності не закінчився, а звернення з даним позовом відбулось у межах позовної давності. При цьому позивач має право на отримання безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за весь період користування відповідачем земельною ділянкою, внаслідок чого доводи відповідача про обмеження у періоді нарахування є помилковими.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач долучив докази на підтвердження того факту, що земельна ділянка площею 1,1063 га з кадастровим номером 8000000000:79:046:0003 є поділеною на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:79:046:0027, площею 0,0489 га, як земельна ділянка, яка розташована в межах історичного ареалу населеного пункту/пам'ятка культурної спадщини, та земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:79:046:0028, площею 1,0574 га для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, на якій і розташовані належні відповідачу на праві власності будівлі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 у справі № 910/949/25 позовні вимоги задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 6 441 154,96 грн. безпідставно збережених коштів, 77 293,86 грн. витрат зі сплати судового збору, у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

При розгляд спору сторін по суті суд першої інстанції встановив, що:

- наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що на земельній ділянці площею 1,1063 га з кадастровим номером 8000000000:79:046:0003, місце розташування: вул. Брановицького Ігоря, 3, Печерський район, м. Київ, розташований об'єкт нерухомого майна, на який за відповідачем 20.06.2019 зареєстровано право власності;

- матеріали справи не містять доказів належного оформлення ТОВ «Будпромгруп ЛТД» права користування земельною ділянкою площею 1,1063 га з кадастровим номером 8000000000:79:046:0003, місце розташування: вул. Брановицького Ігоря, 3, Печерський район, м. Київ, шляхом укладення відповідного договору оренди з Київською міською радою та державної реєстрації такого права, що свідчить про те, що відповідач фактично користується вказаною земельною ділянкою без відповідних правових підстав, у зв'язку з чим заперечення відповідача про те, що він не є орендарем спірної земельної ділянки, у зв'язку з чим не зобов'язаний сплачувати орендну плату, є необґрунтованими;

- матеріалами справи підтверджується, що ТОВ «Будпромгруп ЛТД» могло використовувати земельну ділянку в період з 29.01.2021 по 12.12.2024 лише в межах 1,0574 га, при цьому ТОВ «Будпромгруп» не могло використовувати земельну ділянку площею 0,0489 га, оскільки остання розташована в межах історичного ареалу населеного пункту/пам'ятка культурної спадщини;

- при визначенні нормативно-грошової оцінки позивачем було враховано витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки № НВ-9960204942024 від 26.12.2024, положення ст. 289 ПК України;

- при розрахунку розміру плати позивачем не було враховано, що:

1) позивач має право на стягнення з відповідача орендної плати за користування земельною ділянкою площею 1,0574 га, так як ТОВ «Будпромгруп» не могло використовувати земельну ділянку площею 0,0489 га, оскільки остання розташована в межах історичного ареалу населеного пункту/пам'ятка культурної спадщини;

2) позивачем не враховано, що у період, зокрема, з 24.02.2022 по 28.02.2022 на території міста Києва велися активні бойові дії, у зв'язку з чим орендна плата за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва за вказаний період не нараховувалась

2) відповідно до рішення Київської міської ради від 09.12.2021 № 3704/3745 «Про бюджет міста Києва на 2022 рік» (зі змінами, внесеними, зокрема, рішенням Ради від 13.09.2022 № 5449/5490) з 01.03.2022 по 31.05.2022 застосовується ставка орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) в розмірі 0 відсотка, проте позивачем не було враховано вищенаведеного власного рішення, яким користувачі земельних ділянок комунальної власності фактично звільняються від сплати орендної плати у період з 01.03.2022 по 31.05.2022;

3) таким чином, у період з 24.02.2022 по 31.05.2022 орендарі не сплачували орендну плату за користування землею в м. Києві, а тому Київська міська рада і не могла одержати орендну плату від відповідача;

4) отже позивачем безпідставно нараховано та заявлено до стягнення з відповідача безпідставно збережені кошти за загальний період з 24.02.2022 по 31.05.2022;

- за таких обставин вірним розрахунком безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою комунальної власності за період з 29.01.2021 по 12.12.2024 є наступний:

з 29.01.2021 по 31.12.2021 - 50 401 352,78 грн.*3%/365*337 = 1 396 048,43 грн.;

з 01.01.2022 по 23.02.2022 - 55 441 488,05 грн.*3%/365*54 = 246 069,07 грн.;

з 01.06.2022 по 31.12.2022 - 55 441 488,05 грн.*3%/365*214 = 975 162,61 грн.;

з 01.01.2023 по 31.12.2023 - 63 757 711,26 грн.*3%/365*365 = 1 912 731,34 грн.;

з 01.01.2024 по 12.12.2024 - 67 009 354,54 грн.*3%/366*347 = 1 911 143,51 грн.,

а відтак за перерахунком суду першої інстанції, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 6 441 154,96 грн. безпідставно збережених коштів зі сплати орендної плати.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Будпромгруп ЛТД» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 у справі № 910/949/25 в частині нарахованих безпідставно збережених коштів за період з 29.01.2021 по 17.02.2022 та за період з 01.03.2022 по 31.12.2022.

У апеляційні скарзі апелянт зазначив про те, що:

- у період з 01.03.2022 по 31.12.2022 відповідач на законодавчій основі був звільнений від обов'язку сплачувати орендну плату за земельну ділянку комунальної форми власності, а позиція суду першої інстанції про те, що на відповідача не розповсюджуються відповідні норми податкового законодавства є помилковими;

- питання поділу земельної ділянки площею з кадастровим номером з кадастровим номером 8000000000:79:046:0003, площею 1,1063 га не залежить та не могло залежати від волі відповідача, оскільки згідно законодавством України поділ, формування земельної ділянки є компетенцією органу місцевого самоврядування, а не особистою діяльністю на власний розсуд приватних осіб. Вказане свідчить про те, що до 17.02.2025 року, тобто до моменту прийняття рішення Київської міської ради від 17.02.2022 року № 4492/4533 «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок ТОВ «Будпромгруп ЛТД» для реконструкції нежитлових будівель під житловий комплекс на вул. Брановицького Ігоря, 3, Печерський районі міста Києва», коли почала Київрадою формуватися земельна ділянка площею 1, 0574 га та не залежало від волі відповідача, відсутні підстави для стягнення безпідставно збережених коштів, тобто відсутні підстави для стягнення за період з 29.01.2021 по 17.02.2022.

В додатках до апеляційної скарги апелянтом заявлено клопотання про відстрочення сплати судового збору за подачу апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у справі № 910/949/25.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2025 справа № 910/949/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., Хрипун О.О., Тищенко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2025:

- відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпромгруп ЛТД» про відстрочення сплати судового збору за подачу апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 у справі № 910/949/25;

- апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпромгруп ЛТД» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 у справі № 910/949/25 залишено без руху на підставі ст.. 174, ч. 2 ст. 260 ГПК України,; надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Будпромгруп ЛТД» строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: надання доказів сплати судового збору в сумі 46 618,90 грн. у встановленому порядку.

Зазначену ухвалу скаржнику доставлено до електронного кабінету 24.10.2025 о 14:34, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа, яка міститься в матеріалах справи.

На виконання вимог вищезазначеної ухвали, скаржник 29.10.2025 подав заяву, в додатках до якої міститься платіжна інструкція № 158 від 29.10.2025 про сплату 46 618,90 грн., в призначенні платежу вказано: «Судовий збір, за апеляц. Скаргою ТОВ Будпромгруп ЛТД; на рішення від 23.09.2025 по справі 910/949/25, Північний апеляційний господарський суд».

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2025 № 09.1-08/2431/25 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/949/25 у зв'язку з перебуванням судді Тищенко О.В., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці у період з 03.11.2025 по 07.11.2025.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2025 справа № 910/949/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпромгруп ЛТД» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 у справі № 910/949/25; розгляд справи ухвалено здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи; справу № 910/949/25 призначено до розгляду на 03.12.2025; витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/949/25.

13.11.2025 матеріали цієї справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

17.11.2025 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги Київської міської ради задовольнити, пославшись на те, що:

- протягом періоду, охопленого позовом, земельна ділянка була сформована з визначеною площею (1,1063 га) та межами,а відтак стягненню з відповідача підлягає плата за користування земельною ділянкою саме вказаною площею, а тому суд першої інстанції надав необґрунтований розрахунок безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою;

- при розгляді даної категорії справ не мають жодного значення причини, з яких відповідач не оформив право користування земельною ділянкою, у тому числі якщо це сталося в результаті поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події;

- враховуючи, що рішенням Київської міської ради від 13.09.2022 № 5449/5490 встановлено, що з 01.03.2022 по 31.05.2022 застосовується ставка орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) в розмірі 0 відсотка, таке рішення також не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, так як у вказаний період відповідач не був орендарем спірної земельної ділянки;

- позивач не погоджується із рішенням суду першої інстанції, та вважає, що має бути стягнена сума безпідставно бережених коштів за весь період, заявлений у позові, а саме за період з 29.01.2021 по 12.12.2024 у сумі 7 196 198,63 грн. відповідно до розрахунку, наведеного у позовній заяві;

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції зміні чи скасуванню, з наступних підстав.

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (інформаційна довідка № 409744738 від 27.01.2025) за Товариством з обмеженою відповідністю «Будпромгруп ЛТД» 20.06.2019 зареєстровано право власності на об'єкти нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Перспективна (Брановицького Ігоря), буд. 3, а саме: нежитлові будівлі та споруди загальною площею 8 123,00 кв.м.

Вказане нерухоме майно розташоване на земельній ділянці комунальної власності площею 1,1063 га (кадастровий номер 8000000000:79:046:0003), за адресою: вул. Брановицького Ігоря, 3, Печерський район, м. Київ.

09.09.2021 Київська міська рада прийняла рішення № 08/231-3349/ПР «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Будпромгруп ЛТД» земельних ділянок в оренду для реконструкції нежитлових будівель під житловий комплекс на вул. Брановицького Ігоря, 3 у Печерському районі міста Києва», відповідно до якого було вирішено затвердити проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок ТОВ «Будпромгруп ЛТД» та передати ТОВ «Будпромгруп ЛТД», за умови виконання п. 3 цього рішення, в оренду на 5 років земельні длянки площами 0,0219 га (кадастровий номер 8000000000:79:046:0002) та 1,1063 га (кадастровий номер 8000000000:79:046:0003) для реконструкції нежитлових будівель під житловий комплекс на вул. Брановицького Ігоря, 3 у Печерському районі міста Києва, із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0003148622024 від 26.12.2024 державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:046:0003 площею 1,1063 га за адресою: вул. Брановицького Ігоря, 3 у Печерському районі міста Києва проведена 29.01.2021 Відділом у Катеринопільському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 18.12.2020, з кодом виду цільового призначення - 02.03 Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Отже, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:79:046:0003 сформована та є об'єктом цивільних прав у розумінні ст.. 79-1 ЗК України з 29.01.2021.

Згідно з інформацією, наданою листом Головного управління ДПС у м. Києві (копія листа міститься в матеріалах справи) на звернення Київської міської ради щодо орендної плати за землю ТОВ «Будпромгруп ЛТД» за земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:79:046:0003, станом на 17.12.2024 ТОВ «Будпромгруп ЛТД» за 2021-2023 р.р. не подавало податкові декларації по платі за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) та не сплачувало плату за землю до ДПІ у Печерському районі м. Києва. За 2024 р., згідно поданої податкової декларації по орендній платі за землю, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:79:046:0003 - відсутня.

Зважаючи на те, що ТОВ «Будпромгруп ЛТД» безоплатно використовувало земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:79:046:0003 без правовстановлюючих документів на неї з моменту набуття права власності на об'єкти нерухомого майна, що знаходяться на цій земельній ділянці, позивач і звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою, що розташована на вул. Брановицького Ігоря, 3 у Печерському районі міста Києва, за період з 29.01.2021 по 12.12.2024 у сумі 7 196 198,63 грн.

Відповідач проти задоволення позову заперечив.

Правові позиції сторін детально викладені вище.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 у справі № 910/949/25 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 6 441 154,96 грн. безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою та 77 293,86 грн. судового збору; в іншій частині позову відмовлено.

Зі змісту вказаного рішення вбачається, що суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що:

- при розрахунку розміру плати позивачем не було враховано, що:

1) позивач має право на стягнення з відповідача орендної плати за користування земельною ділянкою площею 1,0574 га, так як ТОВ «Будпромгруп» не могло використовувати земельну ділянку площею 0,0489 га, оскільки остання розташована в межах історичного ареалу населеного пункту/пам'ятка культурної спадщини;

2) позивачем не враховано, що у період, зокрема, з 24.02.2022 по 28.02.2022 на території міста Києва велися активні бойові дії, у зв'язку з чим орендна плата за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва за вказаний період не нараховувалась;

2) відповідно до рішення Київської міської ради від 09.12.2021 № 3704/3745 «Про бюджет міста Києва на 2022 рік» (зі змінами, внесеними, зокрема, рішенням Ради від 13.09.2022 № 5449/5490) з 01.03.2022 по 31.05.2022 застосовується ставка орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) в розмірі 0 відсотка, проте позивачем не було враховано вищенаведеного власного рішення, яким користувачі земельних ділянок комунальної власності фактично звільняються від сплати орендної плати у період з 01.03.2022 по 31.05.2022;

3) таким чином, у період з 24.02.2022 по 31.05.2022 орендарі не сплачували орендну плату за користування землею в м. Києві, а тому Київська міська рада і не могла одержати орендну плату від відповідача;

4) отже позивачем безпідставно нараховано та заявлено до стягнення з відповідача безпідставно збережені кошти за загальний період з 24.02.2022 по 31.05.2022;

- за таких обставин вірним розрахунком безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою комунальної власності за період з 29.01.2021 по 12.12.2024.

З огляду на вказані обставини, суд першої інстанції встановивши, що вірним розрахунком безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою комунальної власності за період з 29.01.2021 по 12.12.2024 є наступний:

з 29.01.2021 по 31.12.2021 - 50 401 352,78 грн.*3%/365*337 = 1 396 048,43 грн.;

з 01.01.2022 по 23.02.2022 - 55 441 488,05 грн.*3%/365*54 = 246 069,07 грн.;

з 01.06.2022 по 31.12.2022 - 55 441 488,05 грн.*3%/365*214 = 975 162,61 грн.;

з 01.01.2023 по 31.12.2023 - 63 757 711,26 грн.*3%/365*365 = 1 912 731,34 грн.;

з 01.01.2024 по 12.12.2024 - 67 009 354,54 грн.*3%/366*347 = 1 911 143,51 грн.,

задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 6 441 154,96 грн. безпідставно збережених коштів зі сплати орендної плати виходячи з площі земельної ділянки - 1,0574 га.

Отже, судом першої інстанції встановлено безпідставність нарахування позивачем плати за період з 24.02.2022 по 31.05.2022.

Колегією суддів встановлено наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 14 ГПК України).

Частинами 1, 3 ст. 236 ГПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Викладене свідчить, що принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять учасники спірних правовідносин. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача та позов має чітко виражену ціль, яка втілюється у формі позовних вимог, що їх викладає позивач у позовній заяві.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов'язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог.

Такі правові висновки Верховного Суду викладені, зокрема у постановах від 13.11.2020 у справі № 904/920/19, від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21.

Очевидним є те, що наведені правові висновки щодо застосування наведених норм процесуального права мають загальний (універсальний) характер незалежно від суті спірних правовідносин, та стадії розгляду спору, в тому числі вказане стосується і апеляційного провадження.

Згідно з ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до частини 5 ст. 270 ГПК України, суддя-доповідач доповідає зміст судового рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

У постанові від 01.06.2021 у справі № 916/2368/18 Верховний Суд зазначив, що принцип диспозитивності визначає межі здійснення господарським судом та учасниками справи їхніх процесуальних прав та обов'язків, надає учасникам справи можливість вільно розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору та визначає обов'язок суду здійснювати провадження у справі виключно за зверненням особи, поданим до суду у відповідній процесуальній формі. Реалізація принципу диспозитивності у процесі здійснення правосуддя спрямована на досягнення справедливого балансу між суб'єктами судового процесу і визначає межі процесуальних дій суду у розгляді справи. При цьому обсяг вимог апеляційного оскарження - це визначений скаржником, а у випадках, передбачених процесуальним законом, напрям та зміст перевірки судового рішення. Межами апеляційного перегляду процесуальний закон визначає повноваження суду апеляційної інстанції за результатами розгляду вимог апеляційної скарги (стаття 275 ГПК України), вихід за межі яких в разі неправильного застосування судом норм матеріального права допускається виключно в межах заявленого скаржником обсягу апеляційного оскарження судового рішення.

Таке розуміння меж повноважень апеляційного суду щодо дослідження нових доказів, підстав апеляційного перегляду підтверджується численною, сталою й незмінною практикою Верховного Суду (різних юрисдикцій) з цього процесуального питання, яке має важливий вплив на дотримання принципів судочинства: змагальності, диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу, правової визначеності (постанови Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 140/1322/22; від 15.05.2019 у справі № 717/2052/16-ц, від 31.01.2020 у справі № 370/999/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 12.10. 2021 у справі № 910/17324/19; від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 16.06.2021 у справі № 915/2222/19, від 01.07.2021 у справі №46/603 та інші).

Отже, межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції визначені ст. 269 ГПК України відповідно до частини 1 якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В прохальній частині апеляційної скарги апелянт просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 у справі № 910/949/25 в частині нарахованих безпідставно збережених коштів за період з 29.01.2021 по 17.02.2022 та за період з 01.03.2022 по 31.12.2022 за користування земельною ділянкою площею 1,0574 га.

При цьому, зі змісту оскаржуваного рішення суду першої інстанції вбачається, що при вирішенні спору сторін по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за загальний період з 01.03.2022 по 31.05.2022, з огляду на що у задоволенні вказаної частини позовних вимог було відмовлено.

Колегія суддів виходить з того, що, якщо за змістом апеляційної скарги (його описової та мотивувальної частин) заявник не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині (про задоволення або про відмову у задоволенні позовних вимог у відповідній частині), а прохальна частина скарги містить вимогу про ухвалення нового рішення, зокрема, про задоволення або відмову у задоволенні позовних вимог повністю, і жодних доводів та обґрунтувань незгоди в іншій частині (що не оскаржується) апеляційна скарга не містить, то вимоги апеляційної скарги мають визначатися з урахуванням змісту самої апеляційної скарги (її описової та мотивувальної частин).

Визначення судом вимог апеляційної скарги виключно за окремою частиною її прохальної частини, без урахування змісту самої апеляційної скарги (її описової та мотивувальної частин), у даному випадку, свідчить про надмірний формалізм, допущений судом, який порушує як принципи господарського судочинства, так і нівелює вимоги щодо сплати судового збору, визначені законом.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.07.2023 у справі № 911/1796/20.

Враховуючи зміст апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що у цій справі рішення суду першої інстанції відповідачем оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог щодо нарахування безпідставно збережених коштів за період з 29.01.2021 по 17.02.2022 та за період з 01.03.2022 по 31.12.2022 за користування земельною ділянкою площею 1,0574 га, а відтак, враховуючи, що рішення в частині відмови у стягненні з відповідача плати за період з 24.02.2022 по 31.05.2022, а також відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення плати за користування земельною ділянкою площею 0,0489 га апелянтом не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України, в цій частинах рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.

При цьому колегія суддів враховує наступне.

Касаційний суд неодноразово звертав увагу на те, що принцип «заборони повороту до гіршого» («non reformatio in peius») відомий ще з часів римського права та існував у зв'язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення).

Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.05.2023 у справі № 179/363/21 (провадження № 61-4060св23, 21.06.2023 у справі № 757/42885/19-ц (провадження № 61-9060св22).

Верховний Суд у постанові від 24.05.2023 у справі № 179/363/21 зауважив на тому, що обсяг апеляції був обмежений рішенням суду щодо заборгованості за аліментами, які ще не були виплачені, та скасування списання заборгованості у разі недотримання цього зобов'язання, а відтак суд не повинен був самостійно погіршувати позицію заявника скарги в тій частині, в якій рішення суду не було оскаржене.

Аналогічна за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.07.2025 та від 08.10.2025 у справі № 922/1715/22 якими були скасовані постанови апеляційного суду в частині розгляду тих позовних вимог, які апелянтом не оскаржувались з посиланням на те, що судом апеляційної інстанції не було враховано принципу «заборони повороту до гіршого».

При цьому слід відзначити, що доводи позивача, які викладені у відзиві на апеляційну скаргу щодо незгоди з рішенням суду першої інстанції в частині часткової відмови у задоволенні позовних вимог колегією суддів розглянуті та враховані при винесенні постанови бути не можуть, оскільки за змістом положень чинного законодавства, у разі незгоди з рішення суду першої інстанції повністю або в частині особа подає апеляційну скаргу, саме за наслідками розгляду якої суд апеляційної інстанції і має повноваження щодо зміни або скасування судового рішення, при цьому перегляд судового рішення за відсутності такої апеляційної скарги свідчитиме про порушення судом апеляційної інстанції принципу диспозитивності.

В свою чергу наданий позивачем в суді апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу не відповідає вимогам процесуального законодавства щодо форми та змісту апеляційної скарги, а при поданні відзиву позивачем серед іншого не було сплачено судовий збір.

З огляду на вказане рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні з відповідача плати за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 колегією суддів не переглядається.

З вказаних підстав судом апеляційної інстанції також не можуть бути враховані заперечення позивача щодо висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача плати за користування земельною ділянкою площею 0,0489 га.

Щодо решти позовних вимог колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Зі змісту глави 15, ст.ст. 120, 125 ЗК України та положень ст. 1212 ЦК України слідує, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі №922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 і № 922/5468/14, від 04.06.2019 у справі №914/1925/18.

Отже, у спірних правовідносинах виникли кондикційні зобов'язання.

Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: по-перше, набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); по-друге, набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно насувалося, згодом відпала.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

При цьому згідно з пунктом «д» ч. 1 ст. 156 цього Кодексу власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

У силу приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень гл. 83 ЦК України.

У силу приписів норм права, вказаних у главах 82 та 83 ЦК України, для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіюваної шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Отже, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки, набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

В даному випадку також слід враховувати правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 20.09.2024 у справі № 628/1203/19:

« 42. Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.

43. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

44. Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

45. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.

46. Подібний висновок сформульовано Верховним Судом України у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15.

47. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

48. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

49. Для кондикційних зобов'язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 Цивільного кодексу України).

50. Подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, та постановах Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 201/2956/19, від 27 липня 2022 року у справі № 644/3932/18-ц, від 29 березня 2023 року у справі № 643/8385/21, від 18 жовтня 2023 року у справі № 639/6422/21.

51. Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна».

Отже, у цьому випадку відповідач зобов'язаний сплатити відповідачу безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати.

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 у справі № 646/4738/19 зазначено: «Якщо тлумачити приписи статті 1212 ЦК України телеологічно, тобто згідно з їхніми цілями, то до випадків безпідставного набуття та збереження майна належить також збереження особою без достатніх правових підстав у себе виплати, яку вона відповідно до закону мала віддати (перерахувати) іншій особі згідно з покладеним на неї за законом обов'язком (зменшення обов'язку).

Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19, провадження № 12-12 гс 21, від 9 листопада 2021 року у справі № 905/1680/20, провадження № 12-48 гс 21».

У випадку використання землекористувачем сформованої земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору оренди власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію йому вартості неотриманої орендної плати в порядку статті 1212 ЦК України. Зазначений правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20.

Згідно статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п. 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».

Відповідач на період спірних правовідносин не оформив право власності або право постійного землекористування земельною ділянкою, а тому не був суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (ст. 14.1.72 ПК України).

Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст.14.1.125, 14.1.136, 288.5 ПК України).

За змістом глави 15 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Частина 1 статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 ЗК України).

Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини 2 статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 у справі № 646/4738/19 вказано, що у п. 289.1 ст. 289 ПК України передбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 18 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 та ч. 3 ст. 23 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Отже, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, який підтверджує дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, яка у свою чергу є основою для розрахунку орендної плати за землю.

У постанові Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 зазначено, що земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19.

У вказаній постанові Верховний Суд з огляду на положення законодавства та численні правові висновки Верховного Суду дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплатити за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Матеріалами справи підтверджено, що на земельній ділянці загальною площею 1,1063 га за кадастровим номером 8000000000:79:046:0003 по вул. Брановицького Ігоря, 3 у Печерському районі міста Києва, розміщені об'єкти нерухомості, які на праві власності належать відповідачу, проте останнім у визначеному законодавством порядку у період до 12.12.2024 не оформлено право користування такою земельною ділянкою.

Верховний Суд у постановах від 16.09.2020 у справі № 922/3361/19, від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18 неодноразово зазначав, що при розгляді справ про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді недоотриманої плати підлягають встановленню обставини, зокрема, чи є земельна ділянка сформованим об'єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.

Згідно зі ст. 79 ЗК України земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка, як об'єкт цивільних прав, сформована та зареєстрована у Державному земельному кадастрі 29.01.2021, то, як вірно встановлено судом першої інстанції, стягненню з відповідача, підлягають кошти саме у вигляді недоотриманої орендної плати, починаючи з 29.01.2021.

Згідно з інформацією, наданою листом Головного управління ДПС у м. Києві (копія листа міститься в матеріалах справи) на звернення Київської міської ради щодо орендної плати за землю ТОВ «Будпромгруп ЛТД» за земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:79:046:0003, станом на 17.12.2024 ТОВ «Будпромгруп ЛТД» за 2021-2023 р.р. не подавало податкові декларації по платі за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) та не сплачувало плату за землю до ДПІ у Печерському районі м. Києва за 2024 р., згідно поданої податкової декларації по орендній платі за землю, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:79:046:0003 - відсутня.

Водночас матеріали справи не містять доказів належного оформлення ТОВ «Будпромгруп ЛТД» права користування земельною ділянкою площею 1,1063 га з кадастровим номером 8000000000:79:046:0003, місце розташування: вул. Брановицького Ігоря, 3, Печерський район, м. Київ, шляхом укладення відповідного договору оренди з Київською міською радою та державної реєстрації такого права, що, які вірно встановлено судом першої інстанції, свідчить про те, що відповідач фактично користується вказаною земельною ділянкою без відповідних правових підстав, у зв'язку з чим заперечення відповідача про те, що він не є орендарем спірної земельної ділянки, у зв'язку з чим не зобов'язаний сплачувати орендну плату, є необґрунтованими.

Також необґрунтованими є доводи апеляційної скарги в частині того, що підстави для стягнення безпідставно збережених коштів за період з 29.01.2021 по 17.02.2022 відсутні, оскільки:

- питання поділу земельної ділянки площею з кадастровим номером з кадастровим номером 8000000000:79:046:0003, площею 1,1063 га не залежить та не могло залежати від волі відповідача, оскільки згідно законодавством України поділ, формування земельної ділянки є компетенцією органу місцевого самоврядування, а не особистою діяльністю на власний розсуд приватних осіб;

- вказане свідчить про те, що до 17.02.2025, тобто до моменту прийняття рішення Київської міської ради від 17.02.2022 року № 4492/4533 «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок ТОВ «Будпромгруп ЛТД» для реконструкції нежитлових будівель під житловий комплекс на вул. Брановицького Ігоря, 3, Печерський районі міста Києва», коли почала Київрадою формуватися земельна ділянка площею 1, 0574 га та не залежало від волі відповідача.

З вказаного приводу колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 в справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 в справі № 922/3412/17, від 04.12.2019 в справі № 917/1739/17, позивач має довести лише існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об'єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, та обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).

Незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою свідчить про втрату позивачем майна, яке в спірних правовідносинах підпадає під категорію «виправдане очікування», що є загальновизнаним, у тому числі в практиці визначення Європейського суду з прав людини.

Навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідача в спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.

Щодо розміру плати за користування земельною ділянкою слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 14.1.125, 14.1.136, 288.5 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною.

Згідно зі ст. 284 ПК України органи самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про оцінку земель» за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною і міською радою.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про оцінку земель» витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20 зазначила, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20, з огляду на те, що земельним законодавством та Податковим кодексом України не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98 - 103 Господарського процесуального кодексу України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі.

Згідно з пунктом 289.2 ст. 289 ПК України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік. У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.

Індекс споживчих цін встановлюється Державною службою статистики України, є загальнодоступним, розміщується на їх офіційному сайті, а тому не потребує доказування. Відповідно до інформації з офіційного сайту Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, адже саме цей орган уповноважений реалізовувати державну політику у сфері земельних відносин, значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель за 2022 рік становить 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,15 (для земель і земельних ділянок (крім сільськогосподарських угідь); 2021 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,1 (для земель несільськогосподарського призначення).

Як вірно встановлено судом першої інстанції:

- при визначенні нормативно-грошової оцінки позивачем враховано витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки № НВ-9960204942024 від 26.12.2024, згідно з яким нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки становить 70 110 420,07 грн., положення ст. 289 ПК України з урахуванням відповідних коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель; ставку орендної плати для земель по коду виду цільового призначення земельної ділянки - 02.03 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку;

- розрахунок орендної ставки за користування ТОВ «Будпромгруп ЛТД» земельною ділянкою позивач здійснив в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки згідно з додатками 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2021 рік» № 24/24 від 24.12.2020; рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2022 рік» № 3704/3745 від 09.12.2021; рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2023 рік» № 5828/5869 від 08.12.2022; рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2024 рік» № 7531/7572 від 14.12.2023;

- відповідно до витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-4601079982025 від 21.03.2025 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:046:0028, площею 1,0574 га, у 2025 році становить 75 050 477,08 грн., у зв'язку з чим нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації у 2024 році - 67 009 354,54 грн., у 2023 році - 63 757 711,26 грн., у 2022 році - 55 441 488,05 грн., у 2021 - 50 401 352,78 грн.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, вірним розрахунком безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою комунальної власності площею 1,0574 га за період з 29.01.2021 по 12.12.2024 є наступний:

з 29.01.2021 по 31.12.2021 - 50 401 352,78 грн.*3%/365*337 = 1 396 048,43 грн.;

з 01.01.2022 по 23.02.2022 - 55 441 488,05 грн.*3%/365*54 = 246 069,07 грн.;

з 01.06.2022 по 31.12.2022 - 55 441 488,05 грн.*3%/365*214 = 975 162,61 грн.;

з 01.01.2023 по 31.12.2023 - 63 757 711,26 грн.*3%/365*365 = 1 912 731,34 грн.;

з 01.01.2024 по 12.12.2024 - 67 009 354,54 грн.*3%/366*347 = 1 911 143,51 грн.,

а загальна сума безпідставно збережених коштів зі сплати орендної плати становить 6 441 154,96 грн.

Що стосується правомірності нарахування позивачем безпідставно збережених коштів орендної плати за період з 01.03.2022 по 31.12.2022, слід зазначити таке.

Також відповідач зазначає про те, що позивачем протиправно включено у суму позовних вимог вимоги про стягнення сум нарахованих за період з 01.03.2022 по 31.12.2022, оскільки у зв'язку з військовим станом юридичні особи були звільнені від плати за землю, яка розташована на територіях активних бойових дій, що колегія суддів вважає помилковими, з огляду на таке.

Колегія суддів зазначає про те, що, як встановлено вище:

- суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення безпідставно збережених коштів за період з 01.03.2022 по 31.05.2022, проте не з посиланням на норми ПК України, а виходячи з того, що відповідно до рішення Київської міської ради № 3704/3745 від 09.12.2021 «Про бюджет міста Києва на 2022 рік» (зі змінами, внесеними, зокрема, рішенням Ради № 5449/5490 від 13.09.2022) з 01 березня 2022 року по 31 травня 2022 року застосовується ставка орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) в розмірі 0 відсотка, що свідчить про те, що оскільки у період з 24.02.2022 по 31.05.2022 орендарі не сплачували орендну плату за користування землею в м. Києві, а тому Київська міська рада і не могла одержати орендну плату від відповідача;

- рішення суду першої інстанції в частині наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень рішення Київської міської ради № 3704/3745 від 09.12.2021 «Про бюджет міста Києва на 2022 рік» (зі змінами, внесеними, зокрема, рішенням Ради № 5449/5490 від 13.09.2022) апелянтом фактично не оскаржується та, відповідно, колегією суддів не переглядається.

Водночас, щодо наявності у відповідача прав на звільнення від плати за землю, яка розташована на територіях активних бойових дій, слід зазначити таке.

Пунктом 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» ПК України установлено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у цьому пункті.

Згідно з підпунктом 69.14 п. 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України (в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» № 3050-IX від 11.04.2023, який набрав законної сили 06.05.2023) за період з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Колегія суддів не погоджується з наведеною вище правовою позицією апелянта щодо можливості застосування до спірних правовідносин положень пп. 69.14 п. 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, оскільки предметом цього позову є стягнення безпідставно збережених коштів на підставі ст. 1212 ЦК України в розмірі орендної плати, з огляду на таке.

Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України у вказаній редакції).

Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».

У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Отже, власники і землекористувачі земельних ділянок сплачують плату за землю (в т.ч. земельний податок) з дня виникнення права власності, права постійного користування земельною ділянкою, тому, оскільки за відповідачем будь-яке право на спірну земельну ділянку не зареєстровано у встановленому законодавством порядку, у контролюючого органу в силу вимог пунктів 287.1 ст. 287 ПК України відсутні обов'язки та, відповідно, повноваження на стягнення у судовому порядку податкових зобов'язань зі сплати земельного податку.

З урахуванням системного аналізу змісту ПК України та встановлених судами фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм ПК України.

Враховуючи викладене, положення п. 69.14. підрозділу 10 розділу ХХ ПК України не підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Верховний Суд у постанові від 27.04.2021 у справі № 922/2378/20, з урахуванням системного аналізу змісту п. 10.1.1 ст. 10, пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14, ст. ст. 40, 41, п. 265.1.3 ст. 265 ПК України, виснував, що: «власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм ПК України».

Правова позиція щодо неможливості застосування наведених вище норм законодавства до спірних правовідносин викладені у постанові Верховного Суду від 01.07.2025 у справі № 908/1301/24 де вказано про те, що положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» № 3050-IX від 11.04.2023 підлягають застосуванню у разі наявності правових підстав для володіння чи користування земельними ділянками, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України.

Отже, у період з 01.03.2022 по 31.12.2022 відповідач на мав статусу постійного землекористувача, власника земельної ділянки чи орендаря, у зв'язку з чим, відповідач, перебуваючи в статусі фактичного користувача земельної ділянки, не маючи при цьому права власності або постійного користування на неї, не підпадає під правове регулювання наведених норм підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» ПК України.

Вказане свідчить про відсутність підстав для застосування вказаних вище положень ПК України до спірних правовідносин.

За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно, перевіривши виконаний позивачем розрахунок, частково задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 6 441 154,96 грн. безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши наявні у справі матеріали, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 у справі № 910/949/25 у оскаржуваній частині, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпромгруп ЛТД» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпромгруп ЛТД» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 у справі № 910/949/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 у справі № 910/949/25 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 04.12.2025.

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді О.О. Хрипун

А.О. Мальченко