вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" грудня 2025 р. Справа№ 910/5418/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яценко О.В.
суддів: Мальченко А.О.
Хрипуна О.О.
за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 03.12.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні
матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «НД Центр»
на рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 (повний текст складено 20.08.2025)
у справі № 910/5418/25 (суддя - І.В.Усатенко)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «НД Центр»
про стягнення 720 138,61 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «НД Центр» про стягнення 720 138,61 грн., які складаються з :основного боргу в сумі 549 209,93 грн., пені у розмірі 74 120,14 грн., 3% річних у розмірі 16 932,24 грн. та втрат від інфляції у розмірі 79 876,30 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № 5367-ОСББ(23)-41 від 17.10.2023 в частині оплати природного газу.
Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:
- спірний договір укладено з метою постачання природнього газу для газової котельної, розташованої в буд.№7б у Фортечному (Тверському) тупику у м.Києві, а відтак стан розрахунків відповідача з позивачем знаходиться в прямій залежності зі станом розрахунків з відповідачем співвласниками вказаного багатоквартирного будинку;
- вирішальним впливом на можливість відповідача своєчасно сплачувати платежі за спірним договором постачання газу стало повномасштабне вторгнення в Україні агресора Російської федерації 24.02.2024, а до вторгнення зі сторони відповідача не було значних порушень повноти та своєчасності розрахунків по попереднім договорам з позивачем
- прийнята 05.03.2022 постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» № 206 від 05.03.2022 в первинній редакції, що діяла в період, за який утворена основна заборгованість відповідача перед позивачем, прямо забороняла в період з 24 лютого 2022 року до припинення чи скасування воєнного стану в Україні нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги, а також забороняла припиняти/зупиняти надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати в неповному обсязі. Отже, вказаною постановою відповідачу, як управліючій компанії, що надає житлову послугу (послугу з управління) було заборонено нараховувати співвласникам неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, навіть у разі повної неоплати ними внесків а також заборонено припиняти/зупиняти надання послуг;
- Торгово-промислова палата України своїм листом №2024/02.0-7.1 від 28.02.2024 року засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Цим листом ТТП України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го сало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили);
- оскільки несплата відповідачем суми основного боргу перед позивачем не є внаслідок його умислу чи необережності, то і відповідальності за невиконання чи несвоєчасне виконання зобов'язання відповідач не повинен нести;
- відповідачем була ініційована процедура досудового врегулювання спору з метою укладення з позивачем договору реструктуризації заборгованості по договорам постачання газу, проте, незважаючи на попередні домовленості, позивач відмовив в укладенні договору реструктуризації боргу і вимагав без будь-яких умов погасити усю наявну заборгованість в повному обсязі. Вказане свідчить про небажання позивача урегулювати спір в позасудовому порядку.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 у справі № 910/5418/25 позовні вимоги задоволено повністю.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що факт постачання газу у спірний період на заявлену до стягнення суму підтверджений матеріалами справи, з огляду на що позивач має право на отримання як плати за поставлений газ, так і нарахованих за його несвоєчасну оплату пені, 3 % річних та інфляційних втрат у заявлених до стягнення сумах.
Суд першої інстанції не прийняв до уваги заперечення відповідача проти позову з огляду на наступне:
- для звільнення від відповідальності внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставинами непереборної сили) відповідач зобов'язаний надати не лише сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а й довести, що такі обставини об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору, зокрема, підтвердити нездійснення господарської діяльності у спірний період, проте відповідачем не надано суду доказів, які підтвердили неможливість виконання ним своїх грошових зобов'язань за договором № 5367-ОСББ(23)-41 від 17.10.2023 саме в зв'язку з форс-мажорними обставинами;
- редакцією п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» № 206 від 05.03.2022, яка набрала чинності з 31.12.2023 установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15.05.2015 № 285). Станом на 31.12.2023 місто Київ не відноситься до територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих російською федерацією. Отже, з 31.12.2023 (дати набрання чинності змінами до постанови № 206) суд нарахування 3% річних, втрат від інфляції, пені за споживання комунальних послуг, які надавались у місті Києві є обґрунтованим.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «НД Центр» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить:
- скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 у справі № 910/5418/25 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «НД Центр» пені - 74 120,14 грн., 3 % річних - 16 932,24 грн., інфляційних втрат - 79 876,30 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення - відмовити у задоволенні зазначених вимог;
- в іншій частині рішення (щодо основного боргу 549 209,93 грн.) - залишити без змін.
В апеляційній скарзі апелянтом заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 у справі № 910/5418/25.
У апеляційній скарзі скаржник послався на ті ж самі обставини, що і в суді першої інстанції, зауваживши на тому, що:
- санкції проти управителя фактично є санкціями проти населення, на яке поширюється захист постанови №206, якою встановлено загальнонаціональну заборону на нарахування та стягнення пені, інфляційних нарахувань і процентів річних на заборгованість населення за житлово-комунальні послуги;
- суд обмежився констатацією, що з 31.12.2023 Київ не входить до переліку громад бойових дій, і зробив загальний висновок про правомірність нарахувань з 16.01.2024, проте слід було дослідити: (а) коли саме утворилася заборгованість за кожним розрахунковим періодом, (б) яка частина боргу стосується послуг, спожитих до 31.12.2023, (в)чи допускає постанова №206 нарахування пені/3% інфляції на таку «утворену» до 31.12.2023 заборгованість, навіть якщо формальні дати прострочення частково перейшли на січень-лютий 2024 року;
- суд фактично застосував загальну норму ст. 625 ЦК України без урахування спеціальної заборони постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» № 206 від 05.03.2022 як спеціальної норми.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2025 справа № 910/5418/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., Мальченко А.О., Тищенко О.В.
З урахуванням того, що апеляційна скарга надійшла безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2025 витребувано матеріали справи № 910/5418/25 у Господарського суду міста Києва, а розгляд питання щодо подальшого руху апеляційної скарги відкладено до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду.
13.10.2025 матеріали справи № 910/5418/25 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НД Центр» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 у справі № 910/5418/25 залишено без руху на підставі ст. 174, ч. 2 ст. 260 ГПК України; надано Товариству з обмеженою відповідальністю «НД Центр» строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: надання доказів сплати судового збору в сумі 3 633,60 грн. у встановленому порядку.
На виконання вимог вищезазначеної ухвали, скаржник 29.10.2025 подав заяву, в додатках до якої міститься квитанція №R19Z-55YS-US9E від 29.10.2025 про сплату 3 633,60 грн., в призначенні платежу вказано: «Судовий збір, за позовом ТОВ «НД Центр», на рішення від 20.08.2025 по справі 910/5418/25, Північний апеляційний господарський суд».
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2025 № 09.1-08/2432/25 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/5418/25 у зв'язку з перебуванням судді Тищенко О.В., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці у період з 03.11.2025 по 07.11.2025.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2025 справа № 910/5418/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Мальченко А.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2025 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «НД Центр» про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 у справі № 910/5418/25 задоволено; поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «НД Центр» строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 у справі № 910/5418/25; зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 у справі № 910/5418/25; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «НД Центр» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 у справі № 910/5418/25; розгляд справи ухвалено здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи; справу № 910/5418/25 призначено до розгляду на 03.12.2025.
28.11.2025 представник позивача звернувся до суду з заявою про участь у судовому засіданні у справі № 910/5418/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2025 вказану заяву задоволено.
01.12.2025 до суду від позивача надішли додаткові пояснення, в яких заявник проти задоволення апеляційної скарги заперечив, пославшись на те, що:
- уклавши спірний договір сторони досягли усіх істотних умов такого договору та відповідно взяли на себе зобов'язання, визначені умовами такого договору. При цьому договору не містять жодної відкладальної обставини щодо проведення розрахунків з позивачем в інші строки, ніж визначені договором;
- з 31.12.2023 (дати набрання чинності змінами до постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» № 206 від 05.03.2022) нарахування процентів річних, пені та інфляційних втрат за несвоєчасне здійснення погашення заборгованості (виконання грошового зобов'язання за Договором) є обґрунтованим, оскільки таке постачання природного ресурсу відбувалось на території міста Київ, який не підпадає під перелік наведений у вищезазначеній постанові уряду. При цьому у цій справі позивач здійснює розрахунок пені, втрат від інфляції та 3% річних з 16.01.2024;
- лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб'єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб'єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
Станом на 03.12.2025 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.
Відповідач в судове засідання представників не направив.
Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.
Під час розгляду справи представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції зміні або скасуванню, з наступних підстав.
17.10.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «НД Центр» (споживач) укладено договір постачання природного газу № 5367-ОСББ(23)-41 (далі договір), за умовами якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві, який є виробником теплової енергії в розумінні пп. 1) пункту 4 Положення (об'єднання співвласників багатоквартирного будинку або житлово-будівельним (житловим, обслуговуючим) кооперативом або управителем багатоквартирних будинків), природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
Згідно п. 1.2, 1.3 договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем для своїх власних потреб або в якості сировини і не може бути використаний для перепродажу. За цим договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений на митну територію України.
Відповідно до п. 2.1 договору постачальник передає споживачу на умовах цього Договору замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з 01.09.2023 по 15.04.2024 (включно) в кількості 85,0 тис. куб. м.
Приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу (пункт 3.5. договору).
У відповідності до п. 5.1 договору споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в наступному порядку:
- 70% вартості фактично переданого відповідно до акту/актів приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу;
- остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту/актів приймання-передачі природний газ - до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
У пункті 5.4 договору узгоджено, що оплата за природній газ здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 14 цього Договору. Споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розраховуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього договору. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за попередні розрахункові періоди за цим Договором.
Відповідно до п. 7.2 договору у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно п. 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього Договору. споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні втрати та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня. Розраховані від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Даний Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підписів печаткою (за наявності) та діє до 15.04.2024 включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання (п. 13.1 договору)
На виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу природній газ, який прийнято відповідачем згідно Актів приймання-передачі природного газу: від 30.11.2023 на суму 74 595,11 грн., від 31.12.2023 на суму 117 921,86 грн., від 31.01.2024 на суму 126 180,71 грн., від 29.02.2024 на суму 120 500,39 грн., від 31.03.2024 на суму 102 124,62 грн., від 30.04.2024 на суму 7 887,24 грн. Акти підписані та скріплені печатками обох контрагентів без зауважень.
Позивач у позовній заяві зазначає що поставлений ним природній газ на загальну суму 549 209,93 грн. відповідачем оплачений не був, з огляду на що позивач звернувся до суду з цим позовом у якому просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 549 209,93 грн., пеню в сумі 74 120,14 грн., 3% річних в сумі 16 932,24 грн. та втрати від інфляції в сумі 79 876,30 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 у справі № 910/5418/25 позовні вимоги задоволено повністю.
Як слідує з матеріалів справи між сторонами не існує спору щодо обсягів, вартості поставленого природного газу, відповідач не заперечує, що такий газ ним оплачений не був, а у апеляційній скарзі відповідач не просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 549 209,93 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 14 ГПК України).
Частинами 1, 3 ст. 236 ГПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Викладене свідчить, що принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять учасники спірних правовідносин. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача та позов має чітко виражену ціль, яка втілюється у формі позовних вимог, що їх викладає позивач у позовній заяві.
Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов'язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог.
Такі правові висновки Верховного Суду викладені, зокрема у постановах від 13.11.2020 у справі № 904/920/19, від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21.
Очевидним є те, що наведені правові висновки щодо застосування наведених норм процесуального права мають загальний (універсальний) характер незалежно від суті спірних правовідносин, та стадії розгляду спору, в тому числі вказане стосується і апеляційного провадження.
Згідно з ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до частини 5 ст. 270 ГПК України, суддя-доповідач доповідає зміст судового рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
У постанові від 01.06.2021 у справі № 916/2368/18 Верховний Суд зазначив, що принцип диспозитивності визначає межі здійснення господарським судом та учасниками справи їхніх процесуальних прав та обов'язків, надає учасникам справи можливість вільно розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору та визначає обов'язок суду здійснювати провадження у справі виключно за зверненням особи, поданим до суду у відповідній процесуальній формі. Реалізація принципу диспозитивності у процесі здійснення правосуддя спрямована на досягнення справедливого балансу між суб'єктами судового процесу і визначає межі процесуальних дій суду у розгляді справи. При цьому обсяг вимог апеляційного оскарження - це визначений скаржником, а у випадках, передбачених процесуальним законом, напрям та зміст перевірки судового рішення. Межами апеляційного перегляду процесуальний закон визначає повноваження суду апеляційної інстанції за результатами розгляду вимог апеляційної скарги (стаття 275 ГПК України), вихід за межі яких в разі неправильного застосування судом норм матеріального права допускається виключно в межах заявленого скаржником обсягу апеляційного оскарження судового рішення.
Таке розуміння меж повноважень апеляційного суду щодо дослідження нових доказів, підстав апеляційного перегляду підтверджується численною, сталою й незмінною практикою Верховного Суду (різних юрисдикцій) з цього процесуального питання, яке має важливий вплив на дотримання принципів судочинства: змагальності, диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу, правової визначеності (постанови Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 140/1322/22; від 15.05.2019 у справі № 717/2052/16-ц, від 31.01.2020 у справі № 370/999/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 12.10. 2021 у справі № 910/17324/19; від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 16.06.2021 у справі № 915/2222/19, від 01.07.2021 у справі №46/603 та інші).
Отже, межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції визначені ст. 269 ГПК України відповідно до частини 1 якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати рішення в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «НД Центр» пені - 74 120,14 грн., 3 % річних - 16 932,24 грн., інфляційних втрат - 79 876,30 грн., а відтак, враховуючи, що рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 549 209,93 грн. апелянтом не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України, в цій частинах рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на досліджені документальні докази, колегія суддів вважає, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт невиконання відповідачем свого обов'язку по оплаті постановленого газу на суму 549 209,93 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 74 120,14 грн., 3% річних в сумі 16 932,24 грн. та втрат від інфляції в сумі 79 876,30 грн.,. слід зазначити про таке.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.
Відповідно до п. 7.2 договору у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно п. 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору. споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні втрати та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня. Розраховані від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Частина 2 ст. 625 ЦК України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем свого обов'язку щодо оплати отриманого за договором природного газу, позивач відповідно до приписів договору та положень ст. 625 ЦК України має право нарахувати на прострочену суму грошових зобов'язань пеню, інфляційні втрати та 3 % річних та звернутися за їх стягненням до суду.
Перевіривши виконані позивачем розрахунки колегія суддів визнає їх арифметично вірними.
Щодо посилань відповідача на те, що обов'язок з оплати ускладнений важким фінансово-економічним станом, завданими агресією Російської Федерації збитками та першочерговим направленням отриманих грошових коштів на погашення заборгованості з оплати заробітної плати, колегія суддів зазначає про таке.
Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання визначені ст. 617 ЦК України згідно з якою особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили; не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
У договорі (п. 10.4), серед іншого, сторонами погоджено, що наявність форс-мажорних обставин підтверджується в порядку, встановленому чинним законодавством України.
Відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» ТПП засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
У ст. 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 №44(5) (далі - Регламент), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - документ встановленої ТПП форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП або регіональною ТПП згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.
Відповідно до ст.6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за особистим зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та / чи іншим зобов'язанням / обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Торгово-промисловою Палатою України 28.02.2022 розміщено офіційний лист № 2024/02.0-7.1, в якому зазначено, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24 лютого 2022 року Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Слід зазначити про те, що лист ТПП № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) саме за договором, а матеріали справи не містять відповідного сертифіката Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за договором, який би і підтверджував неможливість виконання відповідачем зобов'язань з оплати виконаних робіт.
При цьому, обставина введення на території України воєнного стану, враховуючи наявність універсального офіційного листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов договору.
В свою чергу відповідачем не було надано сертифікату про форс-мажорні обставини, який би встановлював наявність форс-мажорних обставин саме за договором.
Верховний Суд в постанові від 25.01.2022. № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку.
Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв'язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання.
Отже, окрім наявності обставин непереборної сили, для звільнення від відповідальності за повне чи часткове невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе за Договором зобов'язань відповідач має довести, що саме введення воєнного стану стало причиною неможливості виконання ним обов'язків по оплаті поставленого товару, проте жодних належних доказів на підтвердження вказаних обставини відповідачем до матеріалів справи долучено не було.
Слід окремо зауважити на тому, що у п. 10.7 договору сторони погодили, що відповідач, підписуючи цей договір, підтверджує, що введення воєнного стану Указом Президента України ві 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в України» та його продовження, не може бути підставою для відмови від виконання взятих на себе зобов'язань відповідно до цього договору.
Також колегія суддів зауважує відповідачу на наступному.
За змістом положень ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18.
Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, а тому наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 3-1462гс16 та підтримана Верховним Судом у постанові від 20.06.2018 у справі № 913/869/14.
Щодо посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» № 206 від 05.03.2022, як підставу не нараховувати та не стягувати з нього штрафні санкції, слід зазначити таке.
Відповідно до п. 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» № 206 від 05.03.2022 (в редакції, яка діяла до 30.12.2023) установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.
Відповідно до положень п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг;
За змістом п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних, а саме комунальних послуг належить, серед іншого, послуга з постачання теплової енергії.
Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Колективний споживач - юридична особа, що об'єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги (п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Зі змісту договору не слідує, що його укладено в інтересах споживачів, а відтак відповідач не є ані індивідуальним, ані колективним споживачем в розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідач у апеляційній скарзі зазначає про те, що він є управителем, а відтак не є колективним споживачем в розумінні Законів України «Про житлово-комунальні послуги» та Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», фактично відповідач є транзитною організацією, що перевиставляє рахунки за спожиті комунальні послуги населенню.
Отже, відповідач у даній справі є юридичною особою, яка здійснює господарську діяльність, а відтак не відноситься до категорії населення, на яку розповсюджується дія вищезгаданих Закону України та постанови Кабінету Міністрів України.
Слід зазначити і про те, що редакцією п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» № 206 від 05.03.2022, яка набрала чинності з 31.12.2023 установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 р. № 285).
Станом на 31.12.2023 місто Київ не відноситься до територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих російською федерацією.
Отже, з 31.12.2023 (дати набрання чинності змінами до постанови № 206) суд вбачає обґрунтованим нарахування 3% річних, втрат від інфляції, пені за споживання комунальних послуг, які надавались у місті Києві. При цьому позивач здійснює розрахунок пені, втрат від інфляції та 3% річних з 16.01.2024 (після 31.12.2023), відсутні підстави для звільнення відповідача від відповідальності та не нарахування.
Скаржник також зазначив, що воєнний стан, масовий від'їзд співвласників та різке зниження рівня платежів створили об'єктивну неможливість виконання грошових зобов'язань відповідачем та те, що відповідач діяв добросовісно, не мав умислу ухилятися від виконання зобов'язань, а прострочення спричинене об'єктивними економічними умовами.
Проте колегія суддів критично відноситься до таких тверджень скаржника, у зв'язку з наступним.
Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов'язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об'єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.
Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов'язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов'язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб'єктів зобов'язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов'язання дії щодо належного виконання зобов'язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов'язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов'язків, яка б виключала необ'єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов'язання стосовно одна одної.
Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань в силу ст.ст.173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України (норми якого діяли в період укладення договору, виникнення спірних правовідносин).
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ч.1 ст.175 ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до ст. 44 ГК України підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Згідно зі статтями 3, 6, 627 ЦК України в Україні діє принцип свободи договору. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Суб'єкти господарювання укладають договори на різних, погоджених між ними умовах. Суб'єкти господарської діяльності здійснюють господарську діяльність на власний ризик, самостійно обирають способи поведінки з контрагентами, способи проведення та оформлення господарських операцій тощо.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 27.01.2021 у справі № 910/17876/19, кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об'єктивно оцінювати ситуацію. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини.
У разі здійснення підприємницької діяльності особа (у даному випадку, відповідач) має усвідомлювати, що господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій (аналогічна правова позиція викладена у пункті 6.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17).
Оскільки юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, то укладаючи договір, відповідач мав оцінити погоджений сторонами порядок виконання договору та об'єктивно оцінити можливість виконання такого зобов'язання у відповідності з погодженими у договорі умовами.
При цьому невиконання контрагентами позивача своїх зобов'язань перед ним становить один із можливих ризиків підприємницької діяльності і не є незвичайною і не прогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки. Кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому.
Таким чином, масовий від'їзд співвласників та різке зниження рівня платежів, на які посилається скаржник, не може бути підставою для невиконання взятих на себе зобов'язань за договором, в даному випадку щодо своєчасної сплати за отриманий природний газ.
Отже правові підстави для звільнення відповідача від обов'язку щодо сплати 3 % річних, пені та інфляційних втрат відсутні.
За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно задовольнив позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 74 120,14 грн., 3% річних у розмірі 16 932,24 грн. та втрат від інфляції у розмірі 79 876,30 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.
Твердження скаржника не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи, а відтак апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ЄКПЛ) гарантує право на справедливий суд, невід'ємним елементом якого ЄСПЛ визнає вимогу щодо вмотивованості (обґрунтованості) судових рішень. Хоча термін "вмотивованість" прямо не згадується у статті 6, ЄСПЛ послідовно тлумачить його як обов'язкову складову справедливого судового розгляду.
У справі «Van de Hurk v. the Netherlands» ЄСПЛ наголосив, що дія статті 6 Конвенції полягає, серед іншого, в тому, щоб зобов'язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами. У справі «Hirvisaari v. Finland"»Суд зазначив, що однією з функцій вмотивованого рішення є демонстрація сторонам того, що їх вислухали, а також надання можливості оскаржити таке рішення.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржник був почутим, йому надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
У рішенні у справі «Peleki v. Greece» (заява № 69291/12; пункт 71) ЄСПЛ нагадав, що рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене мотивувань або якщо зазначені ним мотиви ґрунтуються на порушенні закону, допущеного національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (рішення у справі «Moreira Ferreira v. Portugal» (no 2), заява № 19867/12, пункт 85).
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне, обґрунтоване та мотивоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 у справі № 910/5418/25, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «НД Центр» задоволенню не підлягає.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НД Центр» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 у справі № 910/5418/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 у справі № 910/5418/25 залишити без змін.
3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 у справі № 910/5418/25.
4. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено 04.12.2025.
Головуючий суддя О.В. Яценко
Судді А.О. Мальченко
О.О. Хрипун