Постанова від 14.10.2025 по справі 910/12930/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" жовтня 2025 р. Справа№ 910/12930/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Ткаченка Б.О.

Євсікова О.О.

при секретарі судового засідання : Ніконенко Є.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Гуленко Ю.М.

від відповідачів: 3, 5, 11. - Логінов К.Е.;

4. ОСОБА_1 ;

9. ОСОБА_46;

16. ОСОБА_2 ;

18. ОСОБА_3 ;

19. ОСОБА_4 ;

від третьої особи: ОСОБА_5 ;

інші учасники справи у судове засідання не з'явились;

при розгляді апеляційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2023, повний текст якого складений 28.11.2023,

у справі № 910/12930/18 (суддя Літвінова М.Є.)

за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ДАНІЕЛЬ»

до: 1. ОСОБА_6 ,

2. ОСОБА_7 ,

3. ОСОБА_8 ,

4. ОСОБА_9 ,

5. ОСОБА_10 ,

6. ОСОБА_11 ,

7. ОСОБА_12 ,

8. ОСОБА_13 ,

9. ОСОБА_14 ,

10. ОСОБА_15 ,

11. ОСОБА_16 ,

12. ОСОБА_17 ,

13. ОСОБА_18 ,

14. ОСОБА_19 ,

15. ОСОБА_20 ,

16. ОСОБА_2 ,

17. ОСОБА_21 ,

18. ОСОБА_3 ,

19. ОСОБА_4 ,

20. ОСОБА_22 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Національний банк України

про стягнення 1 127 474 605,62 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Даніель" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до 1) ОСОБА_6 , 2) ОСОБА_7 , 3) ОСОБА_8 , 4) ОСОБА_9 , 5) ОСОБА_10 , 6) ОСОБА_11 , 7) ОСОБА_23 , 8) ОСОБА_24 , 9) ОСОБА_25 , 10) ОСОБА_26 , 11) ОСОБА_27 , 12) ОСОБА_12 , 13) ОСОБА_28 , 14) ОСОБА_13 , 15) ОСОБА_29 , 16) ОСОБА_30 , 17) ОСОБА_31 , 18) ОСОБА_32 , 19) ОСОБА_14 , 20) ОСОБА_15 , 21) ОСОБА_16 , 22) ОСОБА_17 , 23) ОСОБА_18 , 24) ОСОБА_19 , 25) ОСОБА_33 , 26) ОСОБА_34 , 27) ОСОБА_20 , 28) ОСОБА_2 , 29) ОСОБА_35 , 30) ОСОБА_21 , 31) ОСОБА_3 , 32) ОСОБА_4 , 33) ОСОБА_22 , 34) ОСОБА_36 , 35) ОСОБА_37 , 36) ОСОБА_38 , 37) ОСОБА_39 , 38) ОСОБА_40 , 39) ОСОБА_41 про стягнення 585 864 469, 95 грн.

30.01.2020 Фонд подав заяву про залишення позову без розгляду в частині вимог до відповідачів 21-39: ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_20 , ОСОБА_2 , ОСОБА_35 , ОСОБА_21 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_22 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , на підставі п.5 ч.1 ст.226 ГПК України.

Також 30.01.2020 позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої просив стягнути шкоду у загальній сумі 1 127 474 605,62 грн, а саме:

- стягнути солідарно з ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 ,, ОСОБА_12 , ОСОБА_28 заподіяну ПАТ «КБ «Даніель» та його кредиторам шкоду у розмірі 864 001 187, 62 грн на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- стягнути солідарно з ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_13 , ОСОБА_32 , ОСОБА_14 заподіяну ПАТ «КБ «Даніель» та його кредиторам шкоду у розмірі 72 648 140, 87 грн на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- стягнути солідарно з ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_30 заподіяну ПАТ «КБ «Даніель» та його кредиторам шкоду у розмірі 147 438 501,12 грн на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- стягнути солідарно з ОСОБА_6 , ОСОБА_13 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 ,заподіяну ПАТ «КБ «Даніель» та його кредиторам шкоду у розмірі 319 458 705,25 грн на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- стягнути солідарно з ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 заподіяну ПАТ «КБ «Даніель» та його кредиторам шкоду у розмірі 232 120 950,13 грн на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що під час здійснення процедури виведення ПАТ «Комерційний банк «Даніель» з ринку було встановлено недостатність його майна для покриття вимог кредиторів. Фонд, діючи як ліквідатор Банку, звернувся до відповідачів з позовом про стягнення 1 127 474 605,62 грн шкоди, заподіяної Банку та його кредиторам.

Позивач стверджує, що збитки були завдані внаслідок рішень органів управління Банку (спостережної ради та кредитного комітету), до складу яких входили відповідачі, про видачу позичальникам кредитів на значні суми без належного забезпечення та придбання Банком неліквідних («сміттєвих») цінних паперів. Фонд вважає, що такі рішення свідомо ухвалювалися відповідачами всупереч інтересам Банку, створювали для нього значні ризики. На думку позивача, саме виведення з Банку значної суми грошових коштів як незабезпечених кредитів та оплати за неліквідні цінні папери призвело до неплатоспроможності Банку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.09.2020 у справі № 910/12930/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2021, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 21.07.2021 касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задоволено. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2021 у справі № 910/12930/18 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

13.06.2022 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої останній просив стягнути шкоду у загальній сумі 1 145 657 149,62 грн, а саме:

- стягнути солідарно з ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 заподіяну ПАТ «КБ «Даніель» та його кредиторам шкоду в розмірі 319 654 780,43 грн на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- стягнути солідарно з ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , ОСОБА_22 , ОСОБА_19 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 заподіяну ПАТ «КБ «Даніель» та його кредиторам шкоду в розмірі 232 120 950,13 грн на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- стягнути солідарно з ОСОБА_19 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , ОСОБА_22 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 заподіяну ПАТ «КБ «Даніель» та його кредиторам шкоду в розмірі 54 336 071,82 грн на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- стягнути солідарно з ОСОБА_6 , ОСОБА_19 , ОСОБА_11 , ОСОБА_22 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_20 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 заподіяну ПАТ «КБ «Даніель» та його кредиторам шкоду в розмірі 42 285 491,12 грн на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- стягнути солідарно з ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 заподіяну ПАТ «КБ «Даніель» та його кредиторам шкоду в розмірі 105 153 010,00 грн на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- стягнути солідарно з ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_21 , ОСОБА_6 , ОСОБА_20 , ОСОБА_19 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 заподіяну ПАТ «КБ «Даніель» та його кредиторам шкоду в розмірі 161 138 297,25 грн на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_21 , ОСОБА_6 , ОСОБА_20 , ОСОБА_19 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_17 заподіяну ПАТ «КБ «Даніель» та його кредиторам шкоду в розмірі 158 320 408,00 грн на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- стягнути солідарно з ОСОБА_19 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 заподіяну ПАТ «КБ «Даніель» та його кредиторам шкоду в розмірі 72 648 140,87 грн на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.09.2023 у справі № 910/12930/18 у задоволенні позовних вимог Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відмовлено повністю.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2023 у справі № 910/12930/18 та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги про стягнення шкоди (збитку) в розмірі 1 145 657 149,62 грн.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

На думку скаржника, суд першої інстанції самоусунувся від дослідження та оцінки наявних доказів та встановлення фактів наявності або відсутності обставин якими Фонд гарантування обґрунтовує свої вимоги та заперечення щодо наявності шкоди завданої діями відповідачів за наслідком ризикової інвестиційної діяльності та кредитної політики. Судом не було надано належну та правильну (вірну) оцінку фактичним обставинам справи та наявним у справі доказам.

Фондом гарантування було проведено детальний аналіз кредитного портфелю Банку, за результатами якого виявлено групу проблемних позичальників, кредитування яких здійснювалось на неринкових умовах, без належного забезпечення, які були пов'язані з власниками чи керівниками Банку, а також між собою. З метою встановлення дійсної вартості активів Уповноваженою особою на ліквідацію ПАТ «КБ «Даніель» та Фондом гарантування були замовлені оцінки якості активів Банку, якими підтверджено негативний фінансовий стан емітентів цінних паперів та їх нульова вартість на ринку (наведене підтверджується фінансовою звітністю емітентів; Звітом з незалежної оцінки ринкової вартості кредитного портфелю та іншого майна Банку, проведеного ТОВ «Міжнародна Консалтингова Компанія - Оцінка» від 24.02.2014; Звітом про незалежну оцінку частини активів Банку, складеного ТОВ «Північно-Східна Консалтингова Група» від 02-05.03.2020.

Скаржник зазначає про проведення збиткових операцій з купівлі/врахування Банком цінних паперів емітентів, які містили ознаки фіктивності.

Скаржник вказує на те, що керівництво Банку не аналізувало ризики, пов'язані із інвестуванням в цінні папери, платоспроможність позичальників та якість застав, що пропонувались з забезпечення за кредитами, або свідомо їх проігнорувало, що призвело до заподіяння банку збитків від операцій з неліквідними цінними паперами.

Фондом гарантування вкладів фізичних осіб та Національним банком України виявлено численні факти використання кредитів, що видавались під забезпечення цінних паперів, для викупу у ПАТ «КБ «Даніель» неліквідних цінних паперів та для здійснення погашення заборгованості за врахованими Банком векселями (фактично, з Банком розраховувались коштами самого Банку). Наведене вказує на пов'язаність Банку та його позичальників, а також на їх пов'язаність між собою та іншими контрагентами Банку. Це вказує на «схемність» такого кредитування, а також те, що справжньою метою видачі кредитів було не отримання прибутку, а спроба приховати фінансові проблеми Банку від операцій з неліквідними цінними паперами та подальше виведення з Банку коштів.

На думку скаржника, судом не досліджено вчинені операції через призму норм ст. 37, 39, 40 та 44 Закону України «Про банки і банківську діяльність», адже вони прийняті без дотримання меж нормального господарського ризику, з певною заінтересованістю, з порушенням принципів добросовісності та розумності, на яких ґрунтуються повноваження Кредитного комітету, Правління та Спостережної ради. Також судом не досліджено та не застосовано положення ст. 42 та 43 Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно із якої керівники банку зобов'язані діяти в інтересах банку, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів банку; керівники банку несуть відповідальність перед банком за збитки, завдані банку їхніми діями (бездіяльністю), згідно із законом; якщо відповідальність згідно з цією статтею несуть кілька осіб, їх відповідальність перед банком є солідарною; при виконанні своїх обов'язків відповідно до вимог цього Закону керівники банку зобов'язані діяти на користь банку та клієнтів і зобов'язані ставити інтереси банку вище власних.

Скаржник вказує на те, що рішення керівників, посадових осіб Банку (відповідачів) про купівлю/врахування неліквідних цінних паперів та видачу неплатоспроможним пов'язаним позичальникам кредитів на значні суми без належного забезпечення, а також приховування проблемної заборгованості таких позичальників, були недобросовісними та призвели до завдання Банку та його кредиторам збитків, прямо протирічили Закону та інтересам Банку, а отже були протиправними.

На думку скаржника, судом першої інстанції порушено принцип всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи, що призвело до неврахуванням судом при вирішенні спору та належних та допустимих доказів, не досліджено належних та допустимих доказів, поданих позивачем. Частково встановивши обставини справи, а саме: факт приведення збиткових операцій, про які зазначав Фонд гарантування, - суд першої інстанції не надав будь-якої оцінки діям відповідачів, які приймали управлінські рішення про здійснення Банком цих збиткових операцій, а також не аналізував доказів, які надав Фонд гарантування на підтвердження факту недобросовісності дій відповідачів. Судом першої інстанції не надано жодної оцінки Звітам та Довідкам Національного банку України, який в порядку здійснення банківського нагляду перевіряв діяльність Банку та встановив низку важливих для справи фактів, що прямо вказують на недобросовісність дій відповідачів та доведення Банку до неплатоспроможності з їх вини.

Скаржник вважає хибними доводи про обов'язок Фонду, як позивача, доводити наявність всіх елементів цивільно-правового правопорушення, оскільки згідно із правовим висновком ВП ВС, викладеному в постанові від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

Скаржник зазначає, що протиправність дій відповідачів, як елемент складу цивільного правопорушення, проявляється у двох аспектах: згідно загальновідомого принципу «генерального делікту» кожне завдання шкоди іншій особі вважається протиправним, поки не буде встановлено інше, протиправність дій відповідачів полягає у недобросовісному виконанні покладених на них фідуціарних обов'язків.

Скаржник вказує на те, що відповідачами не спростовано належними та допустимими доказами відсутність їх вини в заподіянні шкоди Банку та його кредиторам.

Узагальнені доводи відзивів на апеляційну скаргу

Відповідач-19 ( ОСОБА_42 ) у відзиві на апеляційну скаргу вказав на те, що позивач неправильно застосував норму матеріального права, залучивши до числа відповідачів мене та інших відповідачів, як членів кредитного комітету, які не входили до складу правління та інших органів управління Банком, не були посадовими особами акціонерного товариства (відповідачі 17-20).

При визначенні підстав відповідальності та кола осіб, які можуть бути притягнуті до такої відповідальності, суд повинен керуватись тією нормою, яка була чинною станом на момент виникнення спірних правовідносин, а саме вчинення такими особами відповідних дій, тобто у 2012-2013р.р.

Як зазначає Верховний Суд у постанові 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, у період 2012-2013років, члени комітетів за відсутності у них статусу члена правління, не належати до категорії керівників банку. Відповідно не могли нести відповідальність, передбачену статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та статтею 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність».

Отже, Верховний Суд дійшов висновку про неможливість притягнення членів кредитного комітету за відсутності у них статусу члена правління Банку до відповідальності, передбаченої статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та статтею 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність». Такі посадові особи можуть притягуватися до відповідальності перед товариством на підставі комітету, які не входили до складу правління, є посадовими особами акціонерного товариства, якщо утворення кредитного комітету передбачено статутом Банку в редакції, чинній до 15.04.2013, однак, Статут Банку, як в редакції від 01.12.2009, так і в редакції від 15.04.2013, не передбачав створення такого окремого органу управління Банком, як кредитний комітет.

Відповідач-19 вказує на те, що ані КЗпП, ані інше трудове законодавство, ані Закон про банки чи Закон про Фонд, не передбачають, що працівники Банку - відповідачі у даній справі, в т.ч. і відповідач-19, несуть повну матеріальну відповідальність за заподіяну підприємству (Банку) шкоду.

На думку відповідача-19, станом на 26.08.2018 (день звернення Фонду до суду з позовом) закінчився встановлений ст. 233 КЗпП однорічних строк звернення з позовом до працівників Банку, про відшкодування шкоди заподіяної діями таких працівників, що є підставою для відмови судом в задоволенні такого позову Фонду.

Відповідач-19 зазначає, що про добросовісне виконання ним обов'язків, можуть свідчити матеріали кредитних справ відносно контрагентів ПП «Ровена Плюс», ТОВ «Ініціатива 20 Плюс 13», ТОВ «Укрпартнертехнології», ТВО «Сурінта», ТОВ «СТЛ Проект», ТОВ «Успіх 13», ТОВ «МРЦ», в яких державна реєстрація жодного позичальника не скасована, повноваження органів управління та представників сторін, які підписували кредитні договори не скасовані та власне договори не були визнані недійсними. Водночас, Фонд гарантування вкладів не зміг надати ці та ряд інших кредитних справ до суду, тобто, не виявилось можливим доказово довести або навести факти діяльності відповідача-19 усупереч інтересам Банку та факти порушення відповідачем-19 норм чинного законодавства.

Дослідження наявних у справі доказів та її фактичних обставин засвідчує, що хоча такі і містять висновки щодо наявності порушень законодавства у сфері здійснення операцій з кредитування, проте не містять висновків, що саме дії або бездіяльність відповідача-19 завдали шкоди Банку або його кредиторам та призвели до погіршення фінансового становища Банку та його подальшої неплатоспроможності. Докази того, що спірні рішення були прийняті відповідачем-19 з перевищенням повноважень та/або на власну користь, у матеріалах справи відсутні. Ступінь та взагалі факти участі кожного з відповідачів у прийнятті кожного спірного управлінського рішення позивачем не тільки не досліджено і необґрунтовано, а й взагалі проігноровано, що суперечать основним принципам юридичної відповідальності.

Відповідач-18 ( ОСОБА_3 ) у відзиві на апеляційну скаргу вказує на те, що у період оцінки дій відповідача-18, ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не діяла, а діюча ст. 63 Закону України «Про акціонерні товариства» на даний час скасована. Норми ч. 4 ст. 92 ЦК України не встановлюють відповідальність, остатні регулюють механізм притягнення особи до відповідальності.

Відповідач-18 зазначає, що він, як начальник Управління безпеки банку, не мав при роботі кредитного комітету дискреційних посадових повноважень та не міг вчиняти дії на власний розсуд щодо управління банком. Повноваження управління належало певним органам, які визначені у статуті підприємства.

Відповідач-16 ( ОСОБА_2 ) у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що при визначенні кола відповідачів у цій справі, позивач неправильно застосував норму матеріального права, залучивши до числа відповідачів відповідача-16 та відповідачів 17-20, як членів кредитного комітета, які не входили до складу правління та інших органів управління Банком, не були посадовими особами акціонерного товариства.

Хибність позиції позивача при визначенні кола суб'єктів цивільно-правової відповідальності у справі № 910/12930/18 на думку відповідача-16, полягає в тому, що позивач помилково ототожнює кредитний комітет з органами управління Банку. Помилковість позиції позивача полягає також в тому, що останній збудував «схемну» колективну відповідальність за діяльність банку всіх осіб, яких він визначив відповідальними за результатами фінансово-господарської діяльності банку. Позивач об'єднав індивідуальну відповідальність відповідачів, шляхом штучного об'єднання різних за змістом і наслідками норм права, оскільки позивач вважає за можливе застосувати до всіх відповідачів без індивідуалізації норми права, які передбачають відповідальність, зокрема, ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст. 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст. 92 ЦК України, ст. 1166 ЦК України, ст. 89 ГК України, ст. 63, 71 Закону України «Про акціонерні товариства».

Відповідач-16 зазначає про те, що станом на 26.08.2018 (день звернення Фонду до суду з позовом) закінчився встановлений ст. 233 КЗпП однорічних строк звернення з позовом до працівників Банку, про відшкодування шкоди заподіяної діями таких працівників, що є підставою для відмови судом в задоволенні такого позову Фонду.

Відповідно до свого функціоналу Управлінням безпеки банку, здійснювали відповідно до вимог ст. 55-1 ГК України, перевірки щодо контрагентів банку з таких питань: присутність на ринку цінних паперів - Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку; наявність судимостей; відкритих кримінальних проваджень, інших негативних матеріалів або фактів - органи Міністерства внутрішніх справ, Податкової служби, тощо. В жодному випадку відносно контрагентів «Ровена Плюс», ТОВ «Ініціатива 20 Плюс 13», ТОВ «Укрпартнертехнології», ТВО «Сурінта», ТОВ «СТЛ Проект», ТОВ «Успіх 13», ТОВ «МРЦ», які перевірялись Управлінням безпеки банку, інформації негативного характеру на той час отримано не було, в тому числі і в контексті ст. 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину, зокрема, і таке, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визначений судом недійсним.

Відповідач-16 зазначає про те, що його підпис в протоколі засідання кредитного комітету лише свідчить про виконання Управлінням безпеки банку отриманого ним доручення. Позивач не зміг надати кредитні справи до суду, тобто не виявилось можливими доказово довести або навести факти діяльності відповідача-16 всупереч інтересам Банку.

Також у уточненні до відзиву, відповідач-16 зазначає, що позивач не реагує на зміни у законодавстві стосовно кола осіб, які несуть відповідальність за приписами ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та кола осіб, які несуть відповідальність за приписами ст. 90 Закону України «Про акціонерні товариства».

Доводи відзиву відповідача-17 ( ОСОБА_21 ) на апеляційну скаргу фактично дублюють доводи відзиву на апеляційну скаргу відповідача-16.

Національний банк України, у відзиві на апеляційну скаргу, поданому до суду, вказав, що погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції порушено принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи. Як вбачається зі змісту позовних вимог, Фонд просить у цій справі стягнути з відповідачів солідарно шкоду, заподіяну ними Банку/його кредиторам членами органів управління цього Банку (Правління, Спостережної ради, Кредитного комітету), шляхом ухвалення необґрунтованих та недобросовісних рішень щодо купівлі/врахування неліквідних цінних паперів та видачу неплатоспроможним пов'язаним позичальникам кредитів на значні суми без належного забезпечення.

Кожен із відповідачів у спірний період мав статус керівника банку та/або був наділений посадовими правами та обов'язками, як особа з високим ступенем кваліфікації та досвіду. Положення законодавства, зокрема, ст. 92, 1166 ЦК України, ст. 89 ГК України, ст. 63 Закону України «Про акціонерні товариства», ст. 37, 39, 40, 42, 43, 44 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», презюмують солідарну відповідальність органів юридичної особи за збитки, заподіяні юридичній особі порушенням обов'язків щодо її представництва. Неправомірність їх поведінки може полягати як у вчиненні певних дій, так і в їх не вчиненні, тобто, бездіяльності. Відповідачі, як керівники банку, з відповідним ступенем кваліфікації та досвідом знали або повинні були знати про системне виведення активів з Банку протягом 2012-2013р. шляхом ризикової купівлі неліквідних цінних паперів, проведення операцій з врахування векселів та операції з кредитування без належного забезпечення. Жодних доказів та доводів вчинення активних дій для перешкоджання цьому процесу відповідачі не надають. Наявні у справі докази не дають підстав для висновку, що відповідачі діяли добросовісно під час прийняття рішень щодо купівлі інвестиційних сертифікатів /проведення операцій з врахування векселів та кредитування під заставу неліквідними цінними паперами. При прийнятті спірних рішень відповідачі не врахували приписів нормативних актів, які регулюють банківську діяльність щодо оцінки кредитних ризиків, а також інтересів Банку з дотриманням принципів кредитування.

Відповідач-20 ( ОСОБА_22 ) у відзиві на апеляційну скаргу заперечила проти доводів апеляційної скарги, зазначила про те, що наявність у сторін трудових відносин (договірних відносин) виключає можливість застосування в такому випадку деліктної відповідальності (а відтак і особливостей доказування притаманних делікту, в тому числі щодо резюмування вини), оскільки відносини були договірними.

Згідно із п. 2.2. глави 2 Методичних рекомендацій щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України, фідуціарність розповсюджувалась тільки на керівників Банку. Таким чином, таких елемент складу цивільно-правового правопорушення як протиправність не може виявлятися у вигляді порушення фідуціарних обов'язків не у керівників Банку, що в черговий раз підтверджує відсутність складу цивільно-правового правопорушення відповідача-20 під час прийняття спірних рішень.

Начальник Управління планування, аналізу, ризиків та звітності не був самостійною особою в Банку та безпосередньо підпорядковується заступнику Голови Правління Банку. Крім того, ст. 12 Статуту банку містить вичерпний перелік осіб, які відповідно до Статуту є керівниками (посадовими особами), а саме: Голова та члени Спостережної ради; Голова правління його заступники та члени Правління; Головний бухгалтер та його заступники; керівники відокремлених структурних підрозділів (директори та головні бухгалтери філій, відділень та директори представництв). Таким чином, відповідач-20, обіймаючи у період 2012-2013р. посаду начальника Управління планування, аналізу, ризиків та звітності згідно із Статутом Банку не відносилась до посадових осіб Банку, тому може бути суб'єктом притягнення до відповідальністю ні за ст. 92 ЦК України, ні за ст. 89 ГК України, ні на підставі ст. 63 ЗУ «Про акціонерні товариства».

Відповідач-20 зазначає про те, що згідно із Положенням про визначення пов'язаних з банком осіб, затвердженого постановою НБУ № 315 від 12.05.2015 ОСОБА_22 жодного разу не була включена до переліку пов'язаних із банком осіб, інформації про свою пов'язаність від Банку жодного разу не отримувала, а тому не є пов'язаною з Банком особою; жодного разу не визнавалась особою, яка порушувала нормативно-правові акти в сфері банківського законодавства та до неї керівництвом банку жодного разу не застосовувались заходи впливу за порушення банківського законодавства.

На думку відповідача-20, ОСОБА_22 не є належним відповідачем у даній справі, оскільки жодним чином не відноситься до колишніх керівників чи власників істотної участі Банку, не приймала жодного рішення, яке призвело до ліквідації банку, в тому числі і щодо спричинення його кредиторам збитків.

Відповідач-4 ( ОСОБА_9 ) у відзиві на апеляційну скаргу вказав на те, що хоча за своєю посадою входив до складу Кредитного комітету Банку, водночас не був керівником чи виконавцем уповноважених структурних підрозділів Банку, що готували попередні висновки, на підставі яких згодом Кредитним комітетом приймалось рішення. Наведені обставини мають суттєве значення в аспекті доведення відсутності вини ОСОБА_9 у прийнятті, на думку Фонду, необґрунтованих рішень всупереч інтересам Банку.

Відповідач-4 звертає увагу на те, що кожне рішення Кредитного комітету Банку, погоджувалось Спостережною Радою Банку, що свідчить про дотримання вимог внутрішньобанківського законодавства щодо порядку прийняття рішень Кредитним комітетом Банку. Тобто Спостережна рада Банку здійснювала контрольний (остаточний) аналіз питань, що виносились Кредитним комітетом Банку на погодження з нею. Саме Спостережна рада Банку, як орган в структурі Банку здійснює внутрішній контроль, що забезпечує функціонування та контроль за ефективністю системи управління ризиками. Враховуючи факт погодження Спостережною радою Банку без зауважень за застережень рішень, прийнятих Кредитним комітетом Банку, у складі яких на дати їх прийняття був присутнім ОСОБА_9 , а також ту обставину, що під час прийняття таких рішень була дотримана внутрішньобанківська процедура, ці рішення Кредитного комітету Банку не можна вважати виправдано ризикованими та очевидно неправомірними, як стверджує Фонд.

Посилання скаржника на такий доказ, як «річна інформація про активи та фінасові показники ТОВ «Навіум» за 2012 рік, розміщена 31.12.2012, розміщена на офіційному сайті Агентства з розвитку інфраструктури фондового ринку України є алогічним та безпідставним, з огляду на те, що на дату прийняття рішення про придбання дисконтних облігацій ТОВ «Навіум» - 26.07.2012, така інформація була відсутня на сайті та відповідно не могла бути взята до уваги під час рішення цього питання ані Кредитним комітетом Банку, ані Спостережною радою Банку. Скаржник також не пояснює, яким чином Рішення НКЦПФР від 20.08.2015 № 1330 мало вплинути на прийняття рішення про придбання дисконтних облігацій ТОВ «Навіум» станом на 26.07.2012.

При цьому, відповідно до відповіді Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 26/06/6341 від 22.07.2012, підтверджується відсутність інформації про рішення Комісії щодо визнання цінних паперів та/або деривативів такими, що мають ознаки фіктивності у відношенні ТОВ «Навіум» на дату прийняття рішення про придбання дисконтних облігацій. Також станом на 26.07.2012 не діяли обмеження щодо здійснення операцій щодо купівлі цінних паперів, як захід впливу, встановлений Постановою Правління Національного Банку України від 28.12.2012 № 594/БТ.

Викладене вище також стосується і ПАТ «Укрінвестпартнер» та ТОВ «Гольфстрім-2010» (відповідь Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 26/06/6341 від 22.07.2022).

Відповідач-4 не був причетним до розгляду як питання про надання кредитних коштів ТОВ «Європродукт», в сумі 16 500 000,00 грн (16.03.2011), так і питання про збільшення ліміту кредитування в сумі 6 000 000,00 грн (05.03.2012), оскільки відповідач-4 був прийнятий на посаду заступника Голови Правління Банку з 26.06.2012, тому він не має нести відповідальність за рішення Кредитного комітету Банку, у складі якого він був відсутній на дати прийняття відповідних рішень по ТОВ «Європродукт».

Рішення Кредитного комітету від 04.4.2013 (протокол № 20/2013), у складі якого був присутнім ОСОБА_9 , про збільшення ліміту кредитування на суму 1 400 000,00 грн та додаткове прийняття в заставу цінних паперів в кількості 743 100 шт., вартістю 0,25 грн за одну акцію, погоджене Спостережною радою Банку (протокол № 44/2013 від 04.04.2013).

Щодо кредитування ТОВ «Ландшафт-Престиж», ТОВ «Вест-Інвестмент», то рішення Кредитного комітету Банку щодо видачі коштів, у складі якого був присутнім відповідач-4 не можна вважати недобросовісним та таким, що прийняті всупереч інтересам банку та його кредиторів з огляду на погодження Спостережною радою Банку таких рішень без жодних зауважень та застережень.

Також відповідач-4 звертає увагу на Аудиторський висновок (звіт) незалежної аудиторської фірми «Фінком-Аудит» щодо фінансової звітності Банку за 2012рік, зокрема, зазначено про те, що Банк не має суперечностей між фінансовою звітністю, що підлягає аудиту, та іншою інформацією, що подається до Комісії з цінних паперів та фондового ринку». Діяльність банку не суперечить ст. 70, п. 1 Закону України «Про акціонерні товариства» стосовно значних правочинів та відповідає вимогам МСА240 «Відповідальність аудитора, що стосується шахрайства при аудиті фінансової звітності».

Відповідач-4 також звертає увагу на те, що він відсутній у переліку Фонду пов'язаних між собою осіб банківських установ.

На думку відповідача-4, за змістом довідок Банку від 28.01.2020 підтверджується продаж активів Банку новим кредиторам за дуже низькою вартістю, яку не можна назвати справедливою. Ці довідки підтверджують обставину, що Фонд пішов найлегшим шляхом, вирішивши продати активи Банку за найнижчою вартістю замість того, щоб вживати всіх необхідних заходів для погашення проблемної заборгованості. Тому розмірі шкоди заподіяної Банку, який намагається стягнути з відповідачів Фонд в межах цієї справи викликає обґрунтовані сумніви в його об'єктивності та відповідності дійсності.

Як приклад, відповідач-4 вказує на такий актив, як кредитний договір № 05/2013 від 27.03.2013 по позичальнику - ТОВ «Профіль» з балансовою заборгованістю на дату продажу 58 926 564,94 грн, був проданий Фондом лише за 910,00грн, а сума списана у збиток за результатами продажу активу становить 58 925 654,94 грн. Аналогічна ситуація і по ТОВ «Європродукт», ТОВ «Ландшафт-Престиж», ТОВ «Вест Інвестмент», тощо.

Відповідач-4 вважає, що Фондом не доведено, що безпосередньо дії ОСОБА_9 заподіяли шкоду Банку та його кредиторам, як не доведено розміру шкоди у сумі 304 769 091,00 грн, яку намагається стягнути Фонд, зокрема, з відповідача-4, та неправомірність конкретних рішень Кредитного комітету Банку, у складі яких був присутнім відповідач-4. Фондом також не доведено причинно-наслідкового зв'язку між визначеним ним розміром шкоди 304 769 091 грн та протиправною поведінкою відповідача-4.

Представник ОСОБА_14 у відзиві на апеляційну скаргу зазначив про те, що у межах даного спору обґрунтування позову є не тільки занадто загальним, але і неправильним по суті, а позивачем не доведено наявності жодного з елементів складу правопорушення. Позивачем не наведено жодних фактів протиправної поведінки відповідачів. Матеріали справи містять ряд договорів та судових рішень, які жодним чином не визначають наявності протиправної поведінки відповідачів у справі.

Позивачем не аналізується наявність об'єктивних обставин на банківському ринку внаслідок військових дій напроти України у 2014році, як не проаналізовано саму діяльність банківського регулятора під час кризових подій 2014 року та те, яким чином такі дії відображалися на стані фондового ринку, банківського ринку, не проаналізовано, у якому порядку здійснювалось дофінасування банку та запровадження тимчасової адміністрації у банку.

Також у відзиві вказано на те, що ознаки фіктивного підприємства виникають лише у разі доведеності в порядку кримінального провадження ознак цієї фіктивності. Водночас у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які свідчили б про фіктивність емітентів. Жодних пояснень та належних і допустимих доказів стосовно того, яким чином, укладення та здійснення відповідних операцій спричинило збитки, в якому розмірі, та яких причинно-наслідковий зв'язок існує між діями відповідачів та завданою шкодою, позивачем не надавалося, при цьому настання факту неплатоспроможності банку не є достатнім доказом того, що керівники банку не вживали заходів для її уникнення.

У відзиві також вказано про те, що перебіг позовної давності за вимогами скаржника розпочався 02.08.2014 а закінчився 02.08.2017, водночас, позов подано 02.10.2018, тобто поза межами позовної давності.

Узагальнені доводи відповіді на відзив на апеляційну скаргу

Позивач у відповіді на відзиви на апеляційну скаргу вказав на те, що у цій справі спірні правовідносини, що стосуються здійснення відповідачами своїх повноважень, виникли у 2012-2013 роках, а тому, як вірно встановлено судом першої інстанції, ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у частинах, які визначають коло осіб, що можуть бути притягнуті до відповідальності, підстави та розмір відповідальності, мають застосовуватись у редакціях, що були чинними у відповідні періоди здійснення відповідачами своїх повноважень.

Позивач вказує на те, що Відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеної у постанові у справі №910/12930/18 від 21.07.2021 (у цій справі): члени кредитного комітету, які не входили до складу правління, є посадовими особами акціонерного товариства, якщо утворення кредитного комітету передбачено статутом Банку. Водночас суди попередніх інстанцій не врахували, що навіть відсутність у відповідача статусу керівника банку чи посадової особи акціонерного товариства протягом періоду 2012 - 2013 років не виключає застосування статей 92, 1166 ЦК як правової підстави для відшкодування шкоди».

Тобто, позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду свідчить про наявність правових підстав для притягнення до відповідальності членів кредитного комітету ПАТ КБ «Даніель».

Відповідачі не заявляли в суді першої інстанції про застосування строку позовної давності, при цьому не були позбавлені можливості реалізувати свої права, передбачені ч. 3 ст. 267 ЦК України. Тому на переконання Фонду гарантування, відповідачі позбавлені можливості подати заяву про застосування строку давності в суді апеляційної інстанції, отже вона не підлягає до розгляду. Крім того, Фонд гарантування не заявляв позов на підставі положень Кодексу законів про працю України, що свідчить про безпідставність обґрунтувань позиції відповідачів з посиланням на статті цього Кодексу та відповідно застосування норм КЗпП при розгляді апеляційної скарги по суті.

Узагальнені доводи заперечення на відповідь на відзиви

Відповідач-16 зазначає про те, що посада начальника управління безпеки Банку, ні за статутом, ні за структурою, ні за штатним розписом Банку, не належала ні до складу Правління Банку, а начальник управління безпеки Банку не міг мати управлінські функції. Хибність позиції Фонду при визначенні кола суб'єктів цивільно-правової відповідальності у справі № 910/12930/18 полягає в тому, що він помилково ототожнює Кредитних комітет з органами управління Банку, про це свідчить факт наведених безпосередньо позивачем про те, що особи, які входили до Кредитного комітету були і членами Правління Банку.

Позивачем не вказано, яку саме норму законодавства, чи внутрішніх банківських положень було порушено відповідачем-16 в результаті прийнятих рішень. Єдине пояснення, наведене за змістом позовних заяв та апеляційної скарги від 18.12.2023 - це те, що протиправність дій відповідача-16, полягає нібито у недобросовісному виконанні покладених на нього фідуціарних обов'язків, але це також не підтверджено будь-якими доказами.

Відсутність кредитних справ, які б надали можливість встановити, яким саме чином проводилась оцінка майна за договорами забезпечення, а також відсутність експертного висновку, який би надав можливість встановити невідповідність визначення такої вартості на момент укладання спірних кредитних договорів унеможливлює встановлення недобросовісності рішень відповідачів щодо укладання спірних кредитних договорів. Дослідження матеріалів справи засвідчує, що хоча такі і містять висновки щодо наявності порушень законодавства у сфері здійснення операцій з кредитування, проте не містять висновків, що саме дії/або бездіяльність відповідача-16 завдали шкоди Банку та його подальшої неплатоспроможності. Ступінь та взагалі факти участі кожного з відповідачів у прийнятті кожного спірного управлінського рішення позивачем не тільки не досліджено і не обґрунтовано, а й взагалі проігноровано, що суперечить основним принципам юридичної відповідальності.

Узагальнені доводи додаткових пояснень у справі

Позивач у додаткових поясненнях, поданих до суду 13.02.2025, вказав на те, що на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 26.01.2022 у справі №910/12930/18, Фондом гарантування надано пояснення, що документи, пов'язані із наданням кредитів та їх подальшого супроводу (кредитні справи) по 13 позичальникам (ТОВ «Європродукт», ТОВ «Ландшафт Престиж», ТОВ «Профіль», ТОВ «ВЕСТ ІНВЕСТМЕНТ», ТОВ «Тантал Строй», ПП «Ровена Плюс», ТОВ'Укрпартнер технології», ТОВ «Агарта Технології», ТОВ «СТЛ Проект», ТОВ «Ініціатива 20 плюс 13», ТОВ «Успіх 2013», ТОВ «Сурінта», ТОВ «МРЦ») уповноваженій особі Фонду гарантування на здійснення тимчасової адміністрації не передавались, про що свідчить Акт інвентаризації формування справ по операціях юридичних осіб, перевірки сальдо балансових та позабалансових рахунків, що відображають операції юридичних осіб банку, перевірки класифікації кредитного портфелю юридичних осіб, портфелю цінних паперів, дебіторської заборгованості, достатності та повноти сформованих резервів під активні операції, нарахованих доходів, активів, пасивів, заставного майна, зобов'язань банку за операціями юридичних осіб, складеного/затвердженого 23.05.2014 року інвентаризаційною комісією (копія Акту додана до матеріалів справи). Дана обставина вказує, на той факт, що посадовими особами Банку вчинялись дії, спрямовані на приховування інформації від Фонду гарантування, який розпочав процедуру виведення ПАТ «КБ «Даніель» з ринку. Під час розгляду справи відповідачі жодних заперечень на пояснення позивача або ж власних пояснень щодо причин відсутності кредитних справ не наводили. Водночас, на переконання Фонду гарантування, встановлення судом обставин, які входять до предмету доказування, в частині прийняття відповідачами спірних рішень та укладання на підставі таких рішень угод/додаткових угод, що, в свою чергу, відповідало або не відповідало обґрунтованому рівню ризику та/або загрожувало інтересам банку або кредиторів банку, можливе не лише з дослідження кредитної документації (справ) боржників за такими договорами.

На виконання вимог законодавства, Фонд гарантування, як ліквідатор ПАТ «КБ «Даніель» звернувся із позовом до пов'язаних осіб банку про стягнення солідарно 1 127 474 605,62 грн шкоди, заподіяної Банку та його кредиторам, в порядку частини п'ятої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (справа №910/12930/18) - 27.09.2018, тобто задовго до припинення банківської установи.

Ліквідаційний баланс ПАТ «КБ «Даніель» станом на 05.04.2019 та звіт про завершення процедури ліквідації ПАТ «КБ «Даніель», яким встановлена загальна сума незадоволених вимог кредиторів до Банку у сумі 682 331,39 тис. грн. затверджено рішенням виконавчої дирекції Фонду від 11.04.2019 № 869. Відтак, Фондом гарантування подано позовну заяву в межах позовної давності, що повністю кореспондується із висновками Верховного Суду.

Представник ОСОБА_16 у письмовому поясненні, поданому до суду 17.02.2025, вказав на те, що у Фонду, як юридичної особи та ліквідатора Банку, відсутні окремо існуючі права чи інтереси, що були чи могли бути порушені співвідповідачами, і за захистом чи відновлення яких він міг би звернутись до суду.

Також у відзиві зазначено, що були внесені зміни до ст. 53 ГПК України шляхом додавання нової частини 6, відповідно до якої з моменту внесення таких змін передбачено, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, звертаючись з позовом про відшкодування шкоди (збитків) у порядку статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», діє від імені та в інтересах неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а у разі припинення неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», як юридичної особи - в інтересах кредиторів, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення ліквідації банку. На час подання Фондом позову (2018р.) та на момент припинення ПАТ «КБ «Даніель» у 2019р. зазначених вище норм не існувало, і їх дія в силу приписів Конституції України щодо зворотньої дії закону в часі не може розповсюджуватися на правовідносини, що виникли та реалізовувалися до моменту її прийняття. Крім того, конструкція ч. 6 ст.53 ГПК України указує на те, що вона стосується виключно визначення суб'єкту захисту (тобто особи позивача - банку чи кредиторів банку) та представника (Фонду) саме на час звернення з позовом, а не у будь-який момент всього процесу розгляду позовних вимог. Тому застосування даної норми можливе лише до позовів, які подані Фондом вже після набуття чинності відповідними змінами, тобто після 05.08.2021р.

На думку ОСОБА_16 , щонайменше одним із наслідків припинення Банку є те, що провадження у даній справі починаючи з 14.05.2019р. підлягало закриттю саме з підстав, зазначених у п.1. ч.1 ст.231 ГПК України, оскільки з указаного моменту спір, що наразі є предметом розгляду у справі №910/12930/18, не підлягав вирішенню в господарському суді.

Також на думку ОСОБА_16 , у спорі, який є предметом розгляду в справі №910/12930/18, перебіг позовної давності розпочався 15.08.2014р. Відтак, зважаючи на те, що в цій категорії спорів має застосуватися загальний строк позовної давності у 3 (три) роки, позовна давність за вимогами Фонду до співвідповідачів сплинула 14.08.2017. Водночас з матеріалів справи випливає, що Фонд звернувся до суду з позовом лише 27.09.2018р., тобто після спливу позовної давності та через 1 рік та більше як 1 місяць після завершення вказаного трирічного строку.

ОСОБА_43 у додаткових поясненнях, поданих до суду 18.02.2025, вказав на те, що матеріалами справи підтверджується, що відповідачі припинили свої трудові відносини з Банком наприкінці 2013 року - на початку 2014 року. Подальше відчуження відповідних активів здійснювалося Фондом самостійно і без можливості відповідачів впливати на цей процес. Таким чином, саме від Фонду залежало, на яких умовах і за якою вартістю було здійснено продаж, тому розмір отриманих сум коштів від відчуження активів є наслідком діяльності виключно Фонду та заходів, які ним вчинялися з моменту визнання Банку неплатоспроможним, правомірність яких не є презюмованою. Таким чином, заявлена до відшкодування за рахунок відповідачів сума шкоди, розрахована через використання такого показника як сума продажу активу самим Фондом, не може вважатися обґрунтованою та правомірною, адже в зворотному випадку відповідальністю відповідачів охоплюватимуться й наслідки вчинюваних Фондом дій протягом 5 років з моменту визнання Банку неплатоспроможним.

Фондом не доведено причинно-наслідкового зв'язку між визначеним позивачем розміром завданої шкоди 304 769 091 грн. та протиправною поведінкою відповідача-4 - ОСОБА_9 . Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним безпосереднім наслідком поведінки завдавача шкоди. Оскільки, неможливо встановити наявність причинного зв'язку між шкодою, яка не доведена, та поведінкою відповідачів, неправомірність якої також не доведена. Питання про причинно-наслідковий зв'язок постає лише після встановлення причини (протиправне діяння у деліктних правовідносинах) та настання шкідливого наслідку (шкоди).

ОСОБА_14 у поясненнях до апеляційної скарги, поданих до суду 18.02.2025, зазначила, зокрема, про те, що у даній справі відсутній належний позивач, а Фонд гарантування не має повноважень діяти від імені ліквідованої юридичної особи. Крім того, зважаючи на те, що позов подано 02.10.2018, такий позов є поданим з порушенням вимог статті 256, 257, 261 ЦК України.

Відповідач-16 ( ОСОБА_2 ) у відзиві на письмові пояснення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 13.02.2025, поданому до суду 17.03.2025, вказав на те, що трудові відносини з банком припинив 21.01.2014, тобто, участі в процедурі підготовки та приймання-передачі не приймав. Жодна посадова (відповідальна) особа Банку за нестачу кредитних справ або іншої банківської документації не була притягнута до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності. Несвоєчасне виявлення факту відсутності кредитних справ свідчить про бездіяльність чи халатність позивача на стадії здійснення тимчасової адміністрації, також про причини неможливості надання ним суду відповідних документів.

Також відповідач-16 зазначає, що докладніше про обставини, які свідчать про неналежність відповідача-16 до суб'єктів цивільно-правової відповідальності у справі № 910/12930/18 наведені у документах, поданих до суду.

ОСОБА_16 у додаткових поясненнях вказала на те, що у справі № 910/13722/22 рішення прийнято внаслідок застосування норм права, що регулюють питання застосування позовної давності за позовами Фонду до пов'язаних осіб банку про відшкодування шкоди. Судом вказано, зокрема, що перебіг позовної давності за такими позовами розпочинається з дня затвердження останнього з двох документів, а саме затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів або акта формування ліквідаційної маси банку шляхом відповідних розрахунків (п.27 постанови). При цьому в тому ж пункті постанови встановлено, що право Фонду на звернення з цим позовом визначається відповідно до положень статті 52 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній на дату подання позову. Тоді як норми чинного законодавства щодо позовної давності, які є не процесуальними, а матеріально-правовими, застосовуються судом в редакції, яка діяла не на момент звернення з позовом, як стверджує скаржник, а на момент, коли для позивача почався перебіг позовної давності.

Позивач у додаткових поясненнях у справі, поданих до суду 29.08.2025, зазначив про те, що Фонд гарантування в межах ст. 42 та ч. 5 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України (надалі також ГПК України) вважає за доцільне подати суду письмові пояснення щодо висновків викладених в рішеннях Верховного Суду в подібних правовідносинах, а саме у справах № 910/11371/18 та № 910/13722/22.

Також позивач зазначив про те, що 03.08.2017 Фонд гарантування звернувся до пов'язаних з банком осіб з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної банку, а 11.08.2017 р. зважаючи на поточну судову практику, (тобто, в межах трирічного терміну від моменту проведення інвентаризації майна Банку) Фонд гарантування звернувся до Печерського районного суду міста Києва із позовною заявою до пов'язаних із ПАТ «КБ «Даніель» осіб про відшкодування шкоди. Ухвалою від 20.10.2017 Печерським районним судом міста Києва відкрито провадження у цивільній справі № 757/46756/17-ц. Однак в подальшому, у зв'язку зі зміною судової практики щодо підвідомчості цієї категорії спорів, Печерським районним судом міста Києва було прийнято ухвалу від 13.08.2018, якою провадження у цивільній справі за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування шкоди - закрито та роз'яснено позивачу право звернутись до відповідного суду в порядку господарського судочинства. Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 13.08.2018 отримано Фондом гарантування отримано 26.09.2018. Як наслідок, Фонд гарантування вже 27.09.2018 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заяво про відшкодування шкоди в порядку ч. 5 ст. 52 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

У додаткових поясненнях у справі, поданих до суду 02.09.2025, ОСОБА_9 вказав на те, що зіставляючи наведені висновки у справі №910/11371/18 з обставинами справи, що розглядається №910/12930/18, то матеріали цієї справи свідчать як про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2023 у справі № 910/12930/24, так і про відсутність підстав для передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аналіз матеріалів даної справи свідчить про відсутність підстав вважати, що дії відповідачів були охоплені єдиним умислом і наміром щодо досягнення відповідних цілей, а саме: свідомого виведення коштів за межі Банку та/або доведення банку до банкрутства тощо. Станом на момент виникнення спірних правовідносин, відповідачами здійснювались заходи для моніторингу та контролю за спірними кредитами. Відсутні підстави вважати, що відповідачам було відомо про відсутність у позичальників наміру повертати кредитні кошти та про можливість значного знецінення заставленого майна.

Відповідач-4 звертає увагу суду апеляційної інстанції, що він працював на посаді заступника Голови правління ПАТ «КБ «Даніель» протягом періоду з 26.06.2012 до 07.05.2013, що підтверджується записом у трудовій книжці. Кожне рішення Кредитного комітету Банку, у складі якого був присутній ОСОБА_9 на момент його прийняття, погоджувалося Спостережною Радою Банку, що свідчить про дотримання вимог внутрішньобанківського законодавства щодо порядку прийняття рішень Кредитним комітетом Банку. Тобто Спостережна рада Банку здійснювала контрольний (остаточний) аналіз питань, що виносились Кредитним комітетом Банку на погодження з нею. Саме Спостережна рада Банку як орган в структурі Банку здійснює внутрішній контроль, що забезпечує функціонування та контроль за ефективністю системи управління ризиками. Тому, враховуючи факт погодження Спостережною радою Банку без зауважень та застережень рішень, прийнятих Кредитним комітетом Банку, у складі яких на дати їх прийняття був присутній ОСОБА_9 , а також ту обставину, що під час прийняття таких рішень була дотримана внутрішньобанківська процедура, ці рішення Кредитного комітету Банку не можна вважати невиправдано ризикованими та очевидно неправомірними, як стверджує Фонд.

В матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достовірні докази, що підтверджують вину Відповідача-4 як керівника Банку за діяння, зазначені у ч. 5 ст. 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність». Сама по собі подія - настання факту неплатоспроможності Банку не є доказом того, що саме дії відповідачів щодо прийняття рішень по деяких боржниках Банку послугували причиною настання його неплатоспроможності. Заявлена до відшкодування за рахунок відповідачів сума шкоди, розрахована через використання такого показника як сума продажу активу самим Фондом, не може вважатися обґрунтованою та правомірною, адже в зворотному випадку відповідальністю відповідачів охоплюватимуться й наслідки вчинюваних Фондом дій протягом 5 років з моменту визнання Банку неплатоспроможним.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.12.2023, справу № 910/12923/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Хрипун О.О

У зв'язку з перебуванням судді Хрипуна О.О., який не є головуючим суддею, станом на 17.07.2024 у відпустці розпорядженням в.о. керівника апарату суду № 09.1-08/2367/24 від 17.07.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/12930/18.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2024, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А

У зв'язку з перебуванням судді Шаптали Є.Ю., який не є головуючим суддею, на лікарняному розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/3200/23 від 10.09.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/12930/18.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.09.2024, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Гончаров С.А., Іоннікова І.А.

Колегія суддів відзначає, що спір у справі № 910/12930/18 належить до спеціалізації суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів (категорія спорів про відшкодування збитків, завданих юридичній особі діями (бездіяльністю) її посадової особи (код класифікатора 207070000).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2024 заяву колегії суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді Гончаров С.А. та Іоннікова І.А. про самовідвід від розгляду справи № 910/12930/18 задоволено. Відведено суддів Північного апеляційного господарського суду Яковлєва М.Л., Гончарова С.А. та Іоннікову І.А. від розгляду справи № 910/12930/18. Матеріали справи № 910/12930/18 передано на повторний автоматизований розподіл для визначення складу суду для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення іншого складу суддів відповідно до ст. 32 ГПК України.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 24.10.2024, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Гаврилюк О.М. - головуючий суддя, судді - Ткаченко Б.О., Євсіков О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2024 апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2023 прийнято до провадження у визначеному складі колегії суддів: Гаврилюк О.М., судді - Ткаченко Б.О., Євсіков О.О. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 26.11.2024.

У зв'язку з перебуванням судді Євсікова О.О. який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці з 25.11.2024 по 29.11.2024, розгляд справи призначений на 26.11.2024 о 12 год. 00 хв. не відбувся.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2024 призначено розгляд апеляційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2023 у справі № 910/12930/18 на 14.01.2025.

На підставі ст. 202, 216 ГПК України, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 оголошено перерву у розгляді справи № 910/12930/18 за апеляційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2023 до 18.02.2025, а ухвалою від 18.02.2025 задоволено клопотання представника Бакової Т.В., Касмінко Н.А. та Пархоменка О.В. (Логінова К.Е.) про відкладення розгляду справи № 910/12930/18 та відкладено розгляд справи № 910/12930/18 за апеляційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2023 на 25.03.2025.

Ухвалами від 25.03.2025, 06.05.2025 оголошувались перерви до 06.05.2025, 01.07.2025, відповідно.

У зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Гаврилюка О.М., який є суддею-доповідачем, та перебуванням судді Ткаченка Б.О. у відпустці, розгляд справи призначений на 01.07.2025 не відбувся.

На підставі ст. 202, 216 ГПК України, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2025 призначено розгляд апеляційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2023 у справі № 910/12930/18 на 02.09.2025.

02.09.2025 о 09:20 по 13:00 в багатьох областях України, в тому числі на території міста Київ було оголошено повітряну тривогу, у зв'язку з чим судове засідання не відбулось.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2025 призначено розгляд апеляційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2023 у справі № 910/12930/18 на 14.10.2025.

Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/12930/18 розглядалась протягом розумного строку.

Явка учасників у судове засідання та позиція учасників справи

Представники позивача та третьої особи у судовому засіданні 14.10.2025 підтримали доводи апеляційної скарги, просили рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2023 у справі № 910/12930/18 скасувати, вимоги апеляційної скарги задовольнити.

Представники відповідачів, присутніх у судовому засіданні 14.10.2025, заперечили проти доводів апеляційної скарги, просили рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2023 у справі № 910/12930/18 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вбачається із матеріалів справи, 15.04.2014 Правлінням Національного банку України (далі - НБУ) ухвалено постанову №217 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель».

16.04.2014 на підставі постанови Правління НБУ виконавча дирекція Фонду згідно з рішенням №29 розпочала процедуру ліквідації Банку та призначила уповноважену особу Фонду на здійснення ліквідації Банку.

14.05.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено запис про припинення юридичної особи - Банку.

Звертаючись до господарського суду, позивач зазначив, що під час здійснення процедури ліквідації ПАТ «КБ «Даніель» встановлено недостатність майна Банку для покриття вимог кредиторів у розмірі 585 864 469,95 грн, враховуючи, що розмір зобов'язання ПАТ «КБ «Даніель» відповідно до затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду № 156/14 від 21.07.20154 реєстру акцептованих вимог кредиторів банку становить 683 137 934, 77 грн, а оціночна (ринкова) вартість ліквідаційної маси Банку, що затверджена рішенням виконавчої дирекції Фонду № 175/14 від 14.08.2014, складає 97 273 464,82 грн.

Як стверджує Фонд, під час здійснення процедури виведення ПАТ «КБ «Даніель» з ринку було виявлено, що Банк протягом 2012 - 2013 років здійснив інвестиції в цінні папери та видав кредити під заставу цінних паперів сумнівної якості, обіг яких у подальшому був зупинений, у тому числі через віднесення емітентів до переліку фіктивних Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку (далі - НКЦПФР), а саме йдеться про:

- придбання інвестиційних сертифікатів ТОВ КУА «НЬЮ ЕССЕТ», ТОВ КУА «Холдинг Груп», обіг яких зупинено, купівлі дисконтних облігацій ТОВ КС «Стайлинг», ТОВ «Руфасбуд» з низьким рівнем доходності;

- придбання дисконтних облігацій ТОВ «Центр фінансової та правової безпеки», ПП «Сервістехснаб», ТОВ «Навіум», ТОВ «Глибочиця», ТОВ «Експо Нафта Продукт» з непідтвердженою фінансовою можливістю емітента забезпечити погашення цінних паперів;

- купівлі цінних паперів (простих векселів) ТОВ «Інвестиційна компанія «Холдинг Груп», ТОВ «ФК «Октава Інвест» з непідтвердженістю векселедавцем оплати за векселем;

- купівлі цінних паперів (простих векселів) ПАТ «Укрінвестпартнер» з непідтвердженістю векселедавцем оплати за векселем та фактично викуп векселів є фінансуванням інших операцій з погашення векселів;

- врахування векселя ТОВ «Гольфстрім-2010» АА 2358519 номінально вартістю 20 000 000,00 грн. за сумою врахування 17 000 000,00 грн, векселя ТОВ «Фірма Крєатів» АА 1169021 номінальною вартістю 30 500 000,00 грн., за відсутності будь-якої інформації або документів, які підтверджують платоспроможність емітента або свідчать про наявність у нього цінних ліквідних активів;

- збитковість операцій з кредитування юридичних осіб під забезпечення неліквідних цінних паперів емітентів, які мають ознаки фіктивності, а саме йдеться про кредитування ТОВ «Успіх 2013», ТОВ «Європродукт», ТОВ «Профіль», ТОВ «Ландшафт Престиж» , ТОВ «Вест Інвестмент», ТОВ «Тантал Строй», ПП «Ровена Плюс», ТОВ «Укрпартнертехнології», ТОВ «СТЛ Проект», ТОВ «Сурінта», ТОВ «Ініціатива 20 плюс 13», ТОВ «Міжнародний розрахунковий центр», ТОВ «Агарта Технологія».

Фонд вважає, що в означених кредитних та інвестиційних операціях Банку свідомо використовувалися так звані технічні («сміттєві») цінні папери, які були від початку емітовані для використання в певних шахрайських чи оптимізаційних схемах, такі цінні папери не мали реальної ринкової вартості, а їх котирування на ринку підтримувалося штучно. Фонд стверджує, що підприємства - емітенти технічних цінних паперів мали очевидні ознаки фіктивності, тому ризикованість інвестицій у такі фінансові інструменти чи прийняття їх як забезпечення кредиту була також очевидною.

При цьому Фонд зазначає, що здійснення кредитування, зміна умов кредитування та придбання/врахування цінних паперів відбулися на підставі рішень кредитного комітету, до складу якого станом на відповідні дати входили: ОСОБА_44 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_2 , ОСОБА_21 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_22 .

Означені рішення кредитного комітету були погоджені спостережною радою Банку у складі: ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_16 , ОСОБА_19 (з 15.04.2013 по тимчасову адміністрацію).

На переконання Фонду, відповідачі свідомо вчиняли правочини, якими Банку завдано збитків, дії відповідачів були умисними, спрямованими на спотворення (фальсифікацію) показників роботи Банку та його звітності перед НБУ, а також на незаконне виведення з Банку значної суми грошових коштів (високоліквідних активів) із заміщенням їх неліквідними активами.

Діючи як ліквідатор Банку, Фонд звернувся до відповідачів з позовом, у якому просив стягнути заподіяну Банку та його кредиторам шкоду у загальному розмірі 1 145 657 149,62 грн (з урахуванням останньої заяви про збільшення розміру позовних вимог за вх. № 01-20/2289/22 від 13.06.2023), а саме:

При цьому зі змісту заяви про збільшення позовних вимог слідує, що така розбивка заявленої до стягнення загальної суми шкоди розмірі 1 145 657 149,62 грн зроблена Фондом у розрізі рішень про кредитування/інвестування в цінні папери та персонального складу осіб, які їх приймали, входячи до кредитного комітету і спостережної ради Банку станом на відповідні дати. Розмір заподіяної Банку шкоди (суми, списаної у збиток) розрахований Фондом як різниця між балансовою вартістю на дату продажу активу та сумою, отриманою від продажу.

Відповідачі, в свою чергу, вказують на те, що:

- Фондом не підтверджено жодного з елементів цивільно-правової відповідальності, як і розміру шкоди;

- позовні вимоги Фонду ґрунтуються на переліченні низки угод, укладених між Банком та позичальниками у різні періоди часу, проте доказів того, що саме внаслідок вчинення вказаних угод завдано шкоди Банку, обґрунтування визначеного розміру такої шкоди матеріали позовної заяви не містять;

- відповідачі припинили трудові відносини з Банком у серпні-вересні 2013 року, з початку 2014 року вони не мали впливу на стан виконання Банком своїх зобов'язань; неможливим є покладання відповідальності за потенційне виникнення збитків виключно на відповідачів без урахування впливу на виникнення збитків тих заходів, які вчинялися Фондом протягом 5 років з моменту визнання Банку неплатоспроможним;

- долучені Фондом до матеріалів справи довідки фіксують лише суму, списану у збиток за фактами продажу відповідного майна, що не свідчить про наявність шкоди та не кореспондує з розміром такої шкоди;

- відчуження відповідних активів здійснювалося Фондом самостійно і без можливості відповідачів впливати на цей процес; таким чином, саме від Фонду залежало, на яких умовах і за якою вартістю було здійснено продаж; розмір отриманих сум коштів від відчуження активів є наслідком діяльності виключно Фонду; твердження Фонду про апріорну правомірність власних дій повинні сприйматися критично;

- Фонд не надав доказів, які б свідчили про порушення відповідачами приписів ст.43 Закону «Про банки і банківську діяльність», зокрема, жодним документом не підтверджено, що рішення вказаних органів прийняті з перевищенням повноважень, які надані цим органам, чи те, що відповідачі використали своє службове становище у власних інтересах;

- рішення про вчинення операцій ухвалювалися відповідачами на підставі позитивних висновків відповідних служб Банку;

- Фондом не доведено протиправності поведінки відповідачів, позивач ігнорує об'єктивні обставини шоку на банківському ринку внаслідок військових дій проти України у 2014 році; вартість цінних паперів упала через умови фінансової нестабільності на ринку, тоді як управлінські рішення ухвалювалися у період фінансової стабільності;

- Фонд обґрунтував свої вимоги посиланням на неналежні (ухвалені пізніше) редакції норми Закону «Про банки та банківську діяльність» та Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», які не можуть застосовуватись до спірних правовідносин, оскільки не мають зворотної дії.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними у оскаржуваному рішенні, з огляду на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, спірні правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, є деліктними правовідносинами з приводу відшкодування шкоди, тобто такими, що виникли між сторонами, які не перебувають між собою у договірних відносинах та завдана заявлена до стягнення шкода не пов'язана з порушенням договірного зобов'язання.

Стаття 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Частинами 1 та 2 ст.1166 ЦК, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану шкоду, передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові:

- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;

- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що невідворотно спричинила шкоду;

- вину заподіювача шкоди.

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Водночас зі змісту ч.2 ст.1166 ЦК вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Відповідний висновок міститься, зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №753/7281/15-ц. Тому спростування цієї вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов'язком її заподіювача.

Розглядаючи спори про стягнення шкоди, суди мають встановлювати наявність усіх елементів складу правопорушення у їх сукупності. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність у вигляді відшкодування шкоди не настає.

Позовні вимоги у даній справі заявлені Фондом, зокрема, на підставі частини п'ятої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у редакціях цих законів, чинних станом на дату подання Фондом позову, які є спеціальними у спірних правовідносинах.

Порядок дій позивача як ліквідатора Банку, в тому числі вжиття заходів, спрямованих на задоволення вимог кредиторів Банку, що ліквідується, шляхом звернення з вимогами про відшкодування шкоди до пов'язаних з банком осіб, а у випадку їх невиконання до суду є процесуальною, процедурною нормою.

Так, позивач просить у цій справі стягнути з відповідачів солідарно шкоду, заподіяну ними Банку як членами органів управління цього Банку (спостережної ради та кредитного комітету), тобто йдеться про підстави та умови застосування відповідальності членів органів юридичної особи перед юридичною особою.

Висновки щодо застосування норм права у відповідних правовідносинах викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18.

Згідно із частинами 3 та 4 ст.92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Виходячи з приписів наведеної норми, особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов'язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема, директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов'язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.

Аналогічні висновки зроблені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №911/2129/17.

Також ч.2 ст.89 ГК України передбачає, що посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані:

- діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями;

- діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства;

- діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію;

- бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов'язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов'язків;

- іншими винними діями посадової особи.

У статті 63 Закону «Про акціонерні товариства» (у редакції станом на 2012 - 2013 роки) визначено, що посадові особи органів акціонерного товариства повинні діяти в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів товариства. Посадові особи органів акціонерного товариства несуть відповідальність перед товариством за збитки, завдані товариству своїми діями (бездіяльністю), згідно із законом. У разі, якщо відповідальність згідно із цією статтею несуть кілька осіб, їх відповідальність перед товариством є солідарною.

Отже, наведеними положеннями законодавства закріплено обов'язки органів юридичної особи (посадових осіб) діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно, розумно та не перевищувати своїх повноважень (фідуціарні обов'язки), а також відповідальність за їх порушення.

Вирішуючи питання відповідальності посадової особи перед юридичною особою, суд виходить з презумпції, що така посадова особа діяла в найкращих інтересах товариства; її рішення були незалежними та обґрунтованими; її фідуціарні обов'язки були виконані належним чином.

Водночас спростування позивачем відповідної презумпції за одним з критеріїв свідчить про неналежне виконання своїх фідуціарних обов'язків відповідачами. У цьому разі вже відповідач зобов'язаний довести, що він діяв в інтересах товариства.

Відповідно до ч.1 ст.42 Закону «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній станом на 2012-2013 роки) керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених підрозділів банку.

Згідно зі ст.37 Закону «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній станом на 2012 - 2013 роки) органами управління банку є загальні збори учасників, спостережна рада, правління (рада директорів) банку, органом контролю банку є ревізійна комісія та внутрішній аудит банку.

Відповідно до ст. 39 Закону «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній станом на 2012 - 2013 роки) до функцій спостережної ради банку належать контроль за діяльністю правління (ради директорів) банку, інші повноваження щодо контролю діяльності банку.

За змістом ст.40 цього ж Закону (у редакції, чинній станом на 2012 - 2013 роки) правління банку здійснює управління поточною діяльністю банку, формування фондів, необхідних для статутної діяльності банку; правління несе відповідальність за ефективність його роботи згідно з принципами та порядком, встановленими статутом банку, рішеннями загальних зборів учасників і спостережної ради банку. У межах своєї компетенції правління (рада директорів) діє від імені банку, підзвітне загальним зборам учасників та спостережній раді банку. Правління (рада директорів) банку діє на підставі положення, що затверджується загальними зборами учасників чи спостережною радою банку. Голова правління (ради директорів) банку керує роботою виконавчого органу та має право представляти банк без доручення.

Стаття 43 Закону «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній станом на 2012 - 2013 роки) передбачає, що при виконанні своїх обов'язків відповідно до вимог цього Закону керівники банку зобов'язані діяти на користь банку та клієнтів і зобов'язані ставити інтереси банку вище власних. Зокрема, керівники банку зобов'язані:

- ставитися з відповідальністю до виконання своїх службових обов'язків;

- приймати рішення в межах наданих повноважень;

- не використовувати службове становище у власних інтересах;

- забезпечити збереження та передачу майна та документів банку при звільненні керівників з посади.

Стаття 44 цього Закону у згаданій редакції містить вимоги щодо управління ризиками банку. Банк зобов'язаний з урахуванням специфіки його роботи створити адекватну систему управління ризиками, яка має забезпечувати на постійній основі виявлення, вимірювання, контроль і моніторинг усіх видів ризиків за всіма напрямами діяльності банку на всіх організаційних рівнях та бути адекватною ризикам, що приймаються банком. Банк зобов'язаний утворити постійно діючий підрозділ з управління ризиками, в якому зосереджені функції з управління ризиками та який відповідає за розроблення, впровадження внутрішніх положень і процедур управління ризиками, інформує керівництво про ризики, прийнятність їх рівня та надає пропозиції щодо необхідності прийняття керівництвом відповідних рішень.

Для забезпечення додаткових заходів з метою управління ризиками банки створюють постійно діючі комітети, зокрема:

- кредитний комітет, який щомісячно оцінює якість активів банку та готує пропозиції щодо формування резервів на покриття можливих збитків від їх знецінення;

- комітет з питань управління активами та пасивами, який щомісячно розглядає собівартість пасивів та прибутковість активів і приймає рішення щодо політики відсоткової маржі, розглядає питання відповідності строковості активів та пасивів та надає відповідним структурним підрозділам банку рекомендації щодо усунення розбіжностей у часі, що виникають;

- тарифний комітет, який щомісячно аналізує співвідношення собівартості послуг та ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів, відповідає за політику банку з питань операційних доходів.

Рішенням загальних зборів акціонерів Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель», оформленим протоколом № 1/2013 від 15.04.2013, затверджено Положення про Спостережну раду Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель», відповідно до якого Спостережна рада банку є органом, який здійснює захист прав акціонерів банку, і в межах компетанції, визначеної статутом банку та законодавством України, контролює та регулює діяльність виконавчого органу.

Відповідно до п. 3.2 названого Положення Спостережна рада банку складається з Голови Спостережної ради та членів Спостережної ради.

Згідно п. 4.1 Положення про Спостережну раду до виключної компетенції останньої належить, зокрема, безпосередній контроль діяльності Правління банку; встановлення порядку проведення ревізій та контролю фінансово-господарської діяльності банку; надання згоди на видачу банком кредитів суб'єктам господарювання (окрім банків) та фізичним особам на суму кредитування, визначену окремим рішенням Спостережної ради; визначення ймовірності визнання банку неплатоспроможним внаслідок прийняття банком на себе зобов'язань або їх виконання, у тому числі внаслідок виплати дивідендів або викупу акцій; прийняття рішення про обрання (заміну) реєстратора власників іменних цінних паперів банку або депозитарію цінних паперів та затвердження умов договору, що укладатимуться з ним, встановлення розміру оплати його послуг; прийняття рішення про розміщення банком інших цінних паперів, крім акцій; прийняття рішення про викуп розміщених банком інших, крім акцій, цінних паперів.

Пунктом 7.3 Положення про Спостережну раду встановлено, що члени Спостережної ради відповідають за заподіяну ними банку шкоду відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до п. 11.11 Статуту Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель»,затвердженого загальними зборами акціонерів (протокол № 1/2013 від 15.04.2013) та погодженого 24.05.2013 Національним банком України, для вирішення особливо важливих і складних завдань кредитної та господарської діяльності банку правління відповідно до вимог законодавства України створює діючі комітети, зокрема кредитний комітет.

Згідно п. 1.3 Положення про Кредитний комітет Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель», погодженого рішенням Спостережної ради ПАТ «Комерційний банк «Даніель» (протокол № 189/11 від 01.11.2011) та затвердженого рішенням Правління ПАТ «Комерційний банк «Даніель» (протокол №46/11 від 01.11.2011), кредитний комітет - колегіальний орган управління кредитною та інвестиційною діяльністю банку, основаними завданнями якого є: забезпечення мінімізації кредитних ризиків, ефективне розміщення кредитних ресурсів, визначення порядку та способів їх використання, надання та повернення, виходячи з інтересів банку.

Основною метою створення кредитного комітету є підвищення ефективності кредитної та інвестиційної політики Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» (п. 1.2 Положення).

Головою кредитного комітету є Голова Правління Банку (п. 1.5.1 Положення). Заступником голови Кредитного комітету є Заступник Голови Правління Банку, який, згідно з внутрішними документами банку, заміщує Голову Правління Банку у разі його тимчасової відсутності (п. 1.5.2 Положення). Членами Кредитного Комітету є, за посадою, Заступники Голови Правління, Головний бухгалтер Банку, Директор департаменту індивідуального бізнесу та Директор департаменту аналізу, управління ризиками та звітності (п. 1.5.3 Положення).

Пунктом 2.3 Положення визначено, що до функцій кредитного комітету банку належить прийняття рішень щодо, зокрема, проведення активних операцій з суб'єктами господарювання і фізичними особами в національній та іноземних валютах; зміна умов договорів, укладених з позичальниками; щомісячна інвентаризація кредитного та інвестиційного портфелів та затвердження резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями і операціями з цінними резервами; внесення пропозицій на розгляд Правління Банку щодо погашення безнадійних кредитів, списання заборгованості за нарахованими, але не сплаченими відсотками за кредитами, які вважаються безнадійними; проведення активних операцій з цінними паперами; затвердження схем роботи з проблемними кредитами; інших питань, пов'язаних з проведенням активних операцій банку.

Відповідно до п. 2.5 Положення кредитний комітет зобов'язаний:

1) щомісячно розглядати та оцінювати якість активів банку на підставі матеріалів, наданих відповідними підрозділами банку;

2) вносити пропозиції правлінню банку щодо: визначення поточних пріоритетних напрямів та задач щодо здійснення активних операцій; затвердження методики оцінки фінансового стану позичальника; інших питань, які потребують обов'язкового узгодження із Правлінням банку;

3) дотримуватись встановленого у банку документообігу при прийнятті рішень.

Згідно п. 7.1 Положення кредитний комітет банку є контролюючим органом в системі банку. Кредитний комітет щомісячно заслуховує начальників підрозділів корпоративного бізнесу та начальників підрозділів індивідуального бізнесу про стан кредитного портфелю банку.

Відповідно до ч.5 ст.52 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на момент вчинення відповідачами дій) Фонд мав право звернутися з вимогою до власників істотної участі, контролерів та керівників банку про задоволення за рахунок їх майна частини вимог кредиторів банку в разі, якщо дії чи бездіяльність таких осіб призвели до понесення банком збитків та/або завдання шкоди інтересам вкладників та інших кредиторів банку. У разі отримання Фондом відмови у задоволенні таких вимог або невиконання вимоги у строк, встановлений Фондом, Фонд має право звернутися до суду з вимогою про стягнення майна з таких осіб для задоволення вимог кредиторів.

Ця ж норма (у редакції, чинній на момент подання позову) передбачала, що Фонд або уповноважена особа Фонду у разі, якщо оціночна вартість ліквідаційної маси банку, затвердженої Фондом, є меншою за вимоги кредиторів, які включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, звертається до пов'язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку з її вини шкоди, та пов'язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, завданої банку. У разі отримання Фондом відмови у задоволенні таких вимог або невиконання вимоги у строк, установлений Фондом, Фонд звертається з такими вимогами до суду.

З дня призначення уповноваженої особи Фонду припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту) (п.1 ч.2 ст.46 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку. Відповідно до пунктів 1, 5 ч.2 ст.37 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду має право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку, заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 дійшла висновку, що оскільки в банку, що ліквідується, єдиною особою, яка має повноваження і обов'язок діяти від імені та в інтересах банку, є уповноважена особа Фонду, то положення ч.5 ст.52 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначають мінімальні стандарти поведінки Фонду та уповноваженої особи Фонду і не обмежують повноважень щодо звернення до суду з позовами до власників істотної участі, контролерів, керівників банку, пов'язаних з банком осіб, а також до будь-яких інших осіб про відшкодування ними шкоди в повному обсязі.

У даній справі персональний склад відповідачів визначений Фондом таким чином:

ОСОБА_44 - голова правління Банку (04.07.2013 - 13.02.2014)/голова кредитного комітету;

ОСОБА_7 - перший заступник голови правління, член правління (22.05.2012 - 13.05.2013);

ОСОБА_8 - заступник голови правління (22.10.2012 - 06.09.2013);

ОСОБА_9 - заступник голови правління (26.06.2012 - 07.05.2013);

ОСОБА_10 - заступник голови правління (07.06.2006 - 30.08.2013);

ОСОБА_11 - головний бухгалтер, член правління (20.11.2010 - 27.08.2013);

ОСОБА_12 - член правління/член кредитного комітету;

ОСОБА_13 - в.о. голови правління, заступник голови Правління (17.04.2012 - 16.10.2012), радник голови правління з 16.10.2012;

ОСОБА_14 - голова спостережної ради (05.04.2012 - 29.01.2014);

ОСОБА_16 - член спостережної ради (05.04.2012 - 03.09.2014);

ОСОБА_17 - член спостережної ради (05.04.2012 - 21.01.2013);

ОСОБА_18 - член спостережної ради(05.04.2012 - 01.10.2013);

ОСОБА_19 - заступник голови правління/голова правління (17.07.2012 - 13.02.2013), член спостережної ради (15.04.2013 - 23.01.2014);

ОСОБА_20 - начальник відділу кредитування фізичних осіб/член кредитного комітету;

ОСОБА_2 - начальник управління безпеки банку/член кредитного комітету;

ОСОБА_21 - начальник управління юридичного забезпечення/член кредитного комітету;

ОСОБА_3 - начальник управління безпеки/ член кредитного комітету;

ОСОБА_4 - начальник юридичного управління/член кредитного комітету;

ОСОБА_22 - начальник управління планування, аналізу та ризиків/ член кредитного комітету;

ОСОБА_15 - член спостережної ради (05.04.2012 - 21.01.2014).

На підтвердження статусу посадової особи позивачем долучені до матеріалів справи копії наказів про призначення та звільнення відповідачів, повідомлення про виникнення особливої інформації, річна інформація емітента цінних паперів.

Також у матеріалах справи наявні копії переліків інсайдерів/пов'язаних осіб з ПАТ «КБ «Даніель» на липень, вересень, жовтень, грудень 2012 року, квітень, червень - грудень 2013 року та на 17 січня 2014 року, інформація стосовно призначення та звільнення членів правління та членів спостережної ради ПАТ «КБ «Даніель», які виконували свої обов'язки на відповідних посадах у період з 01.06.2012 до 17.01.2014.

Крім того, на підтвердження персонального складу кредитного комітету до матеріалів справи додано копії протоколів засідання правління ПАТ «КБ «Даніель» за період з травня 2012 року по січень 2014 року (т. 4, а.с. 133-145, том 33).

Доводи відповідачі 16, 18, 19 про те, що у період 2012 - 2013 років члени комітетів за відсутності у них статусу члена правління не належали до категорії керівників банку, відповідно, не могли нести відповідальність, передбачену ст.52 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та ст.58 Закону «Про банки і банківську діяльність», не є підставою для відмови у позові про відшкодування ними шкоди.

Так, відповідно до п.15 ч.1 ст.2 Закону «Про акціонерні товариства» (в редакції, що діяла у 2012 - 2013 роках) посадовими особами органів акціонерного товариства є фізичні особи - голова та члени наглядової ради, виконавчого органу, ревізійної комісії, ревізор акціонерного товариства, а також голова та члени іншого органу товариства, якщо утворення такого органу передбачено статутом товариства. Такі посадові особи можуть притягатися до відповідальності перед товариством на підставі ст. 63 Закону «Про акціонерні товариства».

Виходячи з наведеної норми, відповідачі 16, 18, 19 як члени кредитного комітету, які не входили до складу правління, дійсно не є посадовими особами акціонерного товариства, враховуючи, що п. 8 Статуту Банку в редакції від 01.12.2009 утворення кредитного комітету як органу управління Банком не передбачалося, що так само стосується і відповідачів 17, 20. Проте навіть відсутність у відповідача статусу керівника банку чи посадової особи акціонерного товариства протягом періоду 2012 - 2013 років не виключає застосування статей 92, 1166 ЦК України як правової підстави для відшкодування шкоди, як те зазначив Верховний Суд у п. 173 прийнятої постанови, направляючи дану справу на новий розгляд.

Позивач зазначає, що під час ліквідаційної процедури, за результатами аналізу кредитного портфелю ПАТ «КБ «Даніель» виявлено, що переважна частина цінних паперів придбана, а кредитів видана в 2012-2013 роках низці контрагентів, які завідомо не мали можливості його повернути, які пов'язані між собою як за предметом забезпечення (цінними паперами), так і взаємними операціями, в т.ч. з акціонерами банку, а саме:

1) ТОВ «Європродукт», кредитний договір № 07/2011 від 16.03.2011, заборгованість 22 824 781,59 грн;

2) ТОВ «Ландшафт-Престиж», кредитний договір № 04/2013 від 28.02.2013, заборгованість 35 079 872,87 грн;

3) ТОВ «Профіль», кредитний договір № 05/2013 від 04.04.2013, заборгованість 34 806 461,00 грн;

4) ТОВ «Вест Інвестмент», кредитний договір № 07/2013 від 04.04.2013, заборгованість 38 151 657,63 грн;

5) ТОВ «Тантал Строй», кредитний договір № 08/2013 від 24.04.2013, заборгованість 35 545 994,64 грн;

6) ПП «Ровена Плюс», кредитний договір № 09/2013 від 27.06.2013, заборгованість 28 321 928,68 грн;

7) ТОВ «Укрпартнертехнології», кредитний договір № 10/2013 від 14.08.2013, заборгованість 36 981 287,67 грн;

8) ТОВ «СТЛ Проект», кредитний договір № 11/2013 від 16.08.2013, заборгованість 34 970 035,29 грн;

9) ТОВ «Ініціатива 20 Плюс 13», кредитний договір № 13/2013 від 29.08.2013, заборгованість 36 716 471,23 грн;

10) ТОВ «Успіх 2013», кредитний договір № 14/2013 від 30.08.2013, заборгованість 36 615 358,63 грн;

11) ТОВ «Сурінта», кредитний договір № 15/2013 від 12.09.2013, заборгованість 33 849 266,29 грн;

12) ТОВ «Міжнародний розрахунковий центр», кредитний договір № 16/2013 від 12.09.2013, заборгованість 36 458 410,96 грн;

13) ТОВ «Агарта Технология», кредитний договір № 23/2012 від 28.08.2012, заборгованість 33 378 231,28 грн;

14) ПАТ «Укрінвестпартнери», договори врахування векселів № В-24/2012 від 10.07.2012 та № В-25/2012 від 10.07.2012, договори купівлі-продажу цінних паперів № ДД-232/2012 від 18.12.2012, № ДД-233/2012 від 18.12.2012, заборгованість 33 399 700,00 грн;

15) ТОВ «Гольфстрім-2010», договір № В-26/2012 врахування векселів від 02.08.2012, заборгованість 20 000 000,00 грн;

16) ТОВ «Фірма Крєатів», договір № В-27/2012 врахування векселів від 25.09.2012, заборгованість 30 500 000,00 грн;

17) ТОВ «Сорс Груп», дебіторська заборгованість 17 324 357,00 грн;

18) ПП «Укрбудхімресурс», дебіторська заборгованість 30 500 805,95 грн;

19) ТОВ «КУА «Нью Ессет» (ЗДПІФ «Інноваційний розвиток») (купівля інвестиційних сертифікатів в кількості 428, номінальна вартість 1000,00 грн, купівля інвестиційних сертифікатів в кількості 15 250, номінальна вартість 1000,000 грн), заборгованість 15 677 850,00 грн;

20) ТОВ «КУА «Холдинг Груп» (ЗДПІФ «ПІФ»), договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД-180/2012 від 15.10.2012; договори врахування векселів № В-24/2012 та № В-25/2012 від 10.07.2012, заборгованість 14 994 650,00 грн;

21) ТОВ «Консалтингова компанія «Стайлинг» (купівля облігацій підприємств, дисконтні в кількості 29500, номінальна вартість 1000,00 грн), заборгованість 29 500 000,00 грн;

22) ТОВ «Руфасбуд» (купівля облігацій підприємств, дисконтні в кількості 27466, номінальна вартість 1000,00 грн, облігацій підприємств, дисконтні в кількості 5216, номінальна вартість 1000,00 грн), заборгованість 32 682 000,00 грн;

23) ТОВ «Центр фінансової та правової допомоги» (купівля облігацій підприємств, процентні в кількості 31600, номінальна вартість 1000,00 грн), заборгованість 31 600 000,00 грн;

24) ПП «Сервістехснаб» (купівля облігацій підприємств, дисконті в кількості 32700, номінальна вартість 1000,00 грн), заборгованість 32 700 000,00 грн;

25) ТОВ «Навіум» (купівля облігацій підприємств, дисконтні в кількості 1750947, номінальна вартість 11, 00 грн), заборгованість 19 260 417,00 грн;

26) ТОВ «Глибочиця» (купівля облігацій підприємств, дисконтні в кількості 2463, номінальна вартість 1000,00 грн), заборгованість 2 463 000,00 грн

27) ПАТ «Експо Нафта Продукт» (купівля облігацій підприємств, процентні в кількості 32800, номінальна вартість 1000,00 грн) , заборгованість 32 800 000,00 грн,

28) ТОВ «Інвестиційна компанія «Холдинг Груп» (вексель простий в кількості 1, номінальна вартість 14500000, 00 грн, вексель простий в кількості 1, номінальна вартість 14500000,00 грн) заборгованість 29 000 000,00 грн;

29) ТОВ «Фінансова компанія «Октава Інвест» (вексель простий в кількості 1, номінальна вартість 10000000,00 грн, вексель простий в кількості 1, номінальна вартість 1000000,00 грн, вексель простий в кількості 1, номінальна вартість 5685000,00 грн.), заборгованість 25 684 950,00 грн.

Позивач наголошував, що Національним банком України за результатами інспекційних перевірок ПАТ «КБ «Даніель» сформовано довідку від 27.02.2013 та складено звіт про інспектування ПАТ «КБ «Даніель» від 04.10.2013, в якому встановлено, що проблеми ліквідності виникли у банку через невиважену політику з управління активами і пасивами з огляду на постійне збільшення вкладень в цінні папери, що спричинило високий ризик ліквідності та, як наслідок невиконання зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами.

При цьому позивач зазначає, що здійснення кредитування, зміни умов кредитування та придбання/врахування цінних паперів ухвалювалися окремими рішеннями колегіальних органів банку у відповідні дати, а саме: рішеннями кредитного комітету, оформленими протоколами кредитного комітету, у складі: ОСОБА_44 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_2 , ОСОБА_21 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_22 , погодженими спостережною радою Банку у складі: ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_16 , ОСОБА_19 (з 15.04.2013 по тимчасову адміністрацію).

Як стверджує позивач, відповідно до протоколів засідання спостережної ради за участю: ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_16 прийнято ряд необгрунтованих рішень щодо кредитування та придбання/врахування цінних паперів, що призвело до заподіяння майнової шкоди банку у розмірі 319 654 780,43 грн та вбачається з наступних операцій:

кредитування юридичних осіб: ТОВ «Агарта Технология» (кредитний договір № 23/2012 від 28.08.2012);

купівля/врахування цінних паперів: ТОВ «Фірма Крєатів» (договір № В-27/2012 врахування векселів від 25.09.2012); ТОВ «КУА «Нью Ессет» (ЗДПІФ «Інноваційний розвиток») (купівля інвестиційних сертифікатів в кількості 428, номінальна вартість 1000,00 грн, купівля інвестиційних сертифікатів в кількості 15 250, номінальна вартість 1000,000 грн); ТОВ «КУА «Холдинг Груп» (ЗДПІФ «ПІФ») (купівля інвестиційних сертифікатів в кількості 1507, номінальна вартість 10000,00 грн); ТОВ «Консалтингова компанія «Стайлинг» (купівля облігацій підприємств, дисконтні в кількості 29500, номінальна вартість 1000,00 грн); ТОВ «Руфасбуд» (купівля облігацій підприємств, дисконтні в кількості 27466, номінальна вартість 1000,00 грн, облігацій підприємств, дисконтні в кількості 5216, номінальна вартість 1000,00 грн); ТОВ «Центр фінансової та правової допомоги» (купівля облігацій підприємств, процентні в кількості 31600, номінальна вартість 1000,00 грн); ПП «Сервістехснаб» (купівля облігацій підприємств, дисконті в кількості 32700, номінальна вартість 1000,00 грн); ТОВ «Глибочиця» (купівля облігацій підприємств, дисконтні в кількості 2463, номінальна вартість 1000,00 грн); ПАТ «Експо Нафта Продукт» (купівля облігацій підприємств, процентні в кількості 32800, номінальна вартість 1000,00 грн); ТОВ «Інвестиційна компанія «Холдинг Груп» (вексель простий в кількості 1, номінальна вартість 14500000,00 грн, вексель простий в кількості 1, номінальна вартість 14500000,00 грн); ТОВ «Фінансова компанія «Октава Інвест» (вексель простий в кількості 1, номінальна вартість 10000000,00 грн, вексель простий в кількості 1, номінальна вартість 1000000,00 грн, вексель простий в кількості 1, номінальна вартість 5685000,00 грн.).

Відповідно до протоколів засідання за участю: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , ОСОБА_22 , ОСОБА_19 (членів кредитного комітету) та ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_16 (члени спостережної ради) прийнято ряд необґрунтованих рішень щодо кредитування, змін умов кредитування, що призвело до заподіяння майнової шкоди Банку у розмірі 232 120 950,13 грн, що вбачається таких операцій:

кредитування юридичних осіб: ТОВ «Європродукт» (кредитний договір № 07/2011 від 16.03.2011); ТОВ «Ландшафт-Престиж» (кредитний договір № 04/2013 від 28.02.2013); ТОВ «Профіль» (кредитний договір № 05/2013 від 04.04.2013); ТОВ «Вест Інвестмент» (кредитний договір № 07/2013 від 04.04.2013).

Відповідно до протоколів засідання за участю: ОСОБА_19 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 ,, ОСОБА_22 , ОСОБА_8 (члени кредитноо комітету) та ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_16 (члени спостережної ради) прийнято необґрунтоване рішення щодо кредитування, котре призвело до заподіяння майнової шкоди Банку у розмірі 54 336 071,82 грн, що вбачається з таких операцій:

кредитування юридичних осіб: ТОВ «Тантал Строй» (кредитний договір № 08/2013 від 24.04.2013).

Відповідно до протоколів засідання за участю: ОСОБА_19 , ОСОБА_11 , ОСОБА_22 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_20 , ОСОБА_45 (члени кредитного комітету), ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_16 (члени спостережної ради) прийнято необґрунтоване рішення щодо кредитування, котре призвело до заподіяння майнової шкоди Банку у розмірі 42 285 491,12 грн, що вбачається з таких операцій:

кредитування юридичних осіб: ПП «Ровена Плюс» (кредитний договір № 09/2013 від 27.06.2013);

Відповідно до протоколів засідання кредитного комітету за участю: ОСОБА_45 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 прийнято ряд необґрунтованих рішень щодо кредитування, котрі призвели до заподіяння майнової шкоди Банку у розмірі 105 153 010,00 грн, що вбачається таких операцій:

кредитування юридичних осіб: ТОВ «Укрпартнертехнології» (кредитний договір № 10/2013 від 14.08.2013); ТОВ «СТЛ Проект» (кредитний договір № 11/2013 від 16.08.2013).

Відповідно до протоколів засідання за участю: ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_21 , ОСОБА_20 , ОСОБА_45 (члени кредитного комітету), ОСОБА_19 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_16 (члени спостережної ради) прийнято ряд необґрунтованих рішень щодо кредитування/зміни умов кредитування, котрі призвели до заподіяння майнової шкоди Банку у розмірі 161 138 297,25 грн, що вбачається таких операцій:

кредитування юридичних осіб: ТОВ «Ініціатива 20 Плюс 13» (кредитний договір № 13/2013 від 29.08.2013); ТОВ «Успіх 2013» кредитний договір № 14/2013 від 30.08.2013).

Відповідно до протоколів засідання за участю: ОСОБА_2 , ОСОБА_21 , ОСОБА_20 , ОСОБА_45 (члени кредитного комітету), ОСОБА_19 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_17 (члени спостережної ради) прийнято ряд необґрунтованих рішень щодо кредитування/зміни умов кредитування, котрі призвели до заподіяння майнової шкоди Банку у розмірі 158 320 408,00 грн, що вбачається таких операцій:

кредитування юридичних осіб: ТОВ «Сурінта» (кредитний договір № 15/2013 від 12.09.2013), ТОВ «Міжнародний розрахунковий центр» (кредитний договір № 16/2013 від 12.09.2013).

Відповідно до протоколів засідання за участю: ОСОБА_19 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 ,, ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,, ОСОБА_12 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 (члени кредитного комітету), ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_16 (члени спостережної ради) прийнято ряд необгрунтованих рішень щодо придбання/врахування цінних паперів, що призвело до заподіяння майнової шкоди банку у розмірі 72 648 140,87 грн та вбачається з наступних операцій:

купівля/врахування цінних паперів (векселів): ПАТ «Укрінвестпартнери» (договори врахування векселів № В-24/2012 від 10.07.2012 та № В-25/2012 від 10.07.2012); ТОВ «Гольфстрім-2010» (договір № В-26/2012 врахування векселів від 02.08.2012); ТОВ «Навіум» (купівля облігацій підприємств, дисконтні в кількості 1750947, номінальна вартість 11,00 грн).

З урахуванням наведеного, позивач визначив, що загальний розмір збитків внаслідок здійснення таких операцій, що були виявлені Фондом гарантування вкладів фізичних осіб під час здійснення процедури виведення ПАТ «КБ «Даніель» з ринку, становить - 1 145 657 149,62 грн.

Крім того, позивач також зазначав, що ПАТ «КБ «Даніель» здійснювалися активні операції по кредитуванню одних юридичних осіб з метою погашення боргових зобов'язань перед банком іншими юридичними особами за рахунок кредитних коштів самого банку, виданих під неліквідні цінні папери. Тобто кошти стабілізаційного кредиту наданого Національним банком України було використано не для забезпечення реальної підтримки ліквідності банку, проведення виплат коштів вкладникам у відповідності до умов договорів з ними, а в першу чергу для забезпечення виконання зобов'язань перед акціонерами, інсайдерами та іншими пов'язаними особами банку та продовження виведення активів з банку.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до означених вище рішень у період 2012-2013 років ПАТ КБ «Даніель» було укладено і виконано ряд кредитних договорів:

1) ТОВ «Європродукт» кредитний договір № 07/2011 від 16.03.2011. Рішенням Господарського суду Донецької області від 12.10.2015 у справі № 905/1352/15 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Європродукт» на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Данієль» 20884000грн. кредиту за кредитним договором №07/2011 від 16.03.2011, 10161639 грн 47 коп. процентів за кредитним договором та 106 грн 26 коп. заборгованості по комісії;

2) ТОВ «Ландшафт-Престиж» кредитний договір № 04/2013 від 28.02.2013. Рішенням Господарського суду Донецької області від 17.06.2014 у справі № 905/2602/14 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ландшафт-Престиж» на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» на підставі кредитного договору №04/2013 від 28.02.2013 заборгованість за кредитом в сумі 30 405 000,00 грн. та заборгованість за відсотками в сумі 4 674 872,87 грн, пеню за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 346 533,70 грн та пеню за несвоєчасну сплату відсотків в сумі 42 280,67 грн.;

3) ТОВ «Профіль», кредитний договір № 05/2013 від 04.04.2013;

4) ТОВ «Вест Інвестмент» кредитний договір № 07/2013 від 04.04.2013. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.02.2015 у справі № 908/6176/14 позов Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Інвестмент» на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» 33 600 000 грн 00 коп заборгованість по кредиту за кредитним договором № 07/2013 від 04.04.2013, 9 167 285 грн 02 коп заборгованість по відсотках, 1 873 315 грн 07 коп пеня за непогашення кредиту, 369 808 грн 74 коп пеня за прострочені відсотки, 73080 грн 00 коп. судового збору;

5) ТОВ «Тантал Строй» кредитний договір № 08/2013 від 24.04.2013. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 23.02.2015 у справі № 908/5617/14 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАНТАЛ СТРОЙ» на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» 31 357 038 грн. 00 коп. основного боргу за кредитним договором № 08/2013 від 24.04.2013, 8 200 080 грн. 21 коп. відсотків за користування кредитом, 6 грн. 12 коп. заборгованості по комісії, 0 грн. 01 коп. пені.;

6) ПП «Ровена Плюс» кредитний договір № 09/2013 від 27.06.2013. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 03.09.2014 у справі 927/1316/14 позов Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» задоволено. Стягнуто з Приватного підприємства «Ровена плюс» на користь публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» заборгованість за кредитом в сумі 24984300грн., заборгованість по відсотках за користування кредитом 5588953,68грн. та 578696,32грн. пені.;

7) ТОВ «Укрпартнертехнології» кредитний договір № 10/2013 від 14.08.2013. Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2014 у справі № 910/15781/14 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпартнертехнології» на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» заборгованість за кредитним договором №10/2013 від 14.08.2013, яка станом на 18.07.2014 становить 39398596,44 грн, та складається з: заборгованості по кредиту у сумі 32300000 грн; заборгованості по відсотках у сумі 6879457,53 грн; пені в сумі 219138,91 грн;

8) ТОВ «СТЛ Проект» кредитний договір № 11/2013 від 16.08.2013. Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.10.2014 у справі № 910/15420/14 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «СТЛ Проект» на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційного банку «Даніель» 30 577 000 грн 00 коп. основного боргу по кредиту за кредитним договором № 11/2013 від 16.08.2013, 6 473 946 грн 75 коп. боргу по відсоткам за користування кредитом, 205 978 грн. 56 коп. пені;

9) ТОВ «Ініціатива 20 Плюс 13» кредитний договір № 13/2013 від 29.08.2013. Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.09.2014 у справі № 910/15366/14 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ініціатива 20 плюс 13» на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» заборгованість по поверненню кредитних коштів в розмірі 32 350 000 грн 00 коп. за кредитним договором № 13/2013 від 29.08.2013, заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 6 568 043 грн 84 коп., пеню в розмірі 207 186 грн 80 коп.;

10) ТОВ «Успіх 2013» кредитний договір № 14/2013 від 30.08.2013. Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2014 у справі № 910/17919/14 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «УСПІХ 2013» на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» 32 265 000 грн 00 коп. - заборгованості по кредиту за кредитним договором №14/2013 від 30.08.2013, 6 546 146 грн 58 коп. - заборгованості по відсотках, 206 465 грн 34 коп. - заборгованості по неустойці та 73 080 грн 00 коп. - судового збору;

11) ТОВ «Сурінта» кредитний договір № 15/2013 від 12.09.2013. Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.10.2014 у справі № 910/15876/14 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «СУРІНТА» на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» 30 043 971 грн 00 коп. заборгованості за кредитним договором №15/2013 від 12.09.2013, 5 906 727 грн 01 коп. заборгованості по відсотках, 194 238 грн 89 коп. заборгованості по неустойці;

12) ТОВ «Міжнародний розрахунковий центр» кредитний договір № 16/2013 від 12.09.2013. Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.09.2014 у справі № 910/16268/14 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний розрахунковий центр» на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» 32 360 000 грн 00 коп. - заборгованості по кредиту за кредитним договором № 16/2013 від 12.09.2013, 6 382 229 грн 04 коп. - заборгованості по відсотках, 213 281 грн 34 коп. - заборгованості по неустойці.;

13) ТОВ «Агарта Технология» кредитний договір № 23/2012 від 28.08.2012. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 09.04.2015 у справі №908/1070/15 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агарта Технологія» на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» 31270300 грн. 00 коп. за кредитним договором № 23/2012 від 28.08.2012, 4093809 грн 51 коп. процентів за користування кредитними коштами, 147239 грн 21 коп. пені та 73080 грн 00 коп. судового збору.

Крім того, банком придбано/враховано цінні папери на підставі наступних правочинів:

1) ПАТ «Укрінвестпартнери» договори врахування векселів № В-24/2012 від 10.07.2012 та № В-25/2012 від 10.07.2012, договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД-231/2012 від 18.12.2012 (придбано дисконтні облігації Товариства з обмеженою відповідальністю «РУФАСБУД», серії «А» у кількості 5216 штук, номінальна вартість однієї облігації 1 000,00 грн., міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів (код ISIN) - UА 4000112486), договори купівлі-продажу цінних паперів № ДД-232/2012 від 18.12.2012, № ДД-233/2012 від 18.12.2012;

2) ТОВ «Гольфстрім-2010» договір № В-26/2012 врахування векселів від 02.08.2012; ТОВ «Фірма Крєатів» договір № В-27/2012 врахування векселів від 25.09.2012;

3) ТОВ «КУА «Нью Ессет» (ЗДПІФ «Інноваційний розвиток») (купівля інвестиційних сертифікатів в кількості 428, номінальна вартість 1000,00 грн, купівля інвестиційних сертифікатів в кількості 15 250, номінальна вартість 1000,000 грн);

4) ТОВ «КУА «Холдинг Груп» (ЗДПІФ «ПІФ») договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД-180/2012 від 15.10.2012 (придбано у ТОВ «Інвестиційна компанія «Холдинг Груп» вексель простий в кількості 1, номінальна вартість 14500000, 00 грн, вексель простий в кількості 1, номінальна вартість 14500000,00 грн); договір купівлі-продажу цінних паперів № Д-11/2012 від 26.01.2012 (придбано цінні папери ТОВ «Руфасбуд» - купівля облігацій підприємства, дисконтні в кількості 27466, номінальна вартість 1000,00 грн); договори врахування векселів № В-24/2012 та № В-25/2012 від 10.07.2012;

5) ТОВ «Консалтингова компанія «Стайлинг» (купівля облігацій підприємств, дисконтні в кількості 29500, номінальна вартість 1000,00 грн);

6) ТОВ «Центр фінансової та правової допомоги» (купівля облігацій підприємств, процентні в кількості 31600, номінальна вартість 1000,00 грн);

7) ПП «Сервістехснаб» (купівля облігацій підприємств, дисконті в кількості 32700, номінальна вартість 1000,00 грн);

8) ТОВ «Навіум» (купівля облігацій підприємств, дисконтні в кількості 1750947, номінальна вартість 11, 00 грн);

9) ТОВ «Глибочиця» (купівля облігацій підприємств, дисконтні в кількості 2463, номінальна вартість 1000,00 грн);

10) ПАТ «Експо Нафта Продукт» (купівля облігацій підприємств, процентні в кількості 32800, номінальна вартість 1000,00 грн);

11) ТОВ «Фінансова компанія «Октава Інвест» (вексель простий в кількості 1, номінальна вартість 10000000,00 грн, вексель простий в кількості 1, номінальна вартість 1000000,00 грн, вексель простий в кількості 1, номінальна вартість 5 685 000,00 грн.).

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 30.07.2014 у справі № 910/5417/14 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Холдинг Груп» на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» заборгованість за простими векселями в розмірі 29 000 000 грн 00 коп. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Холдинг Груп» в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 73 080 грн 00 коп.

У межах розгляду справи № 910/5417/14 судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Холдинг Груп» (емітент) емітовано на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КУА «Холдинг Груп» 15.10.2012 р. простий вексель № АА2304180 на суму 14 500 000,00 грн з датою платежу - за пред'явленням, але не пізніше 01.09.2013 та 15.10.2012 простий вексель №АА2304181 на суму 14 500 000,00 грн з датою платежу - за пред'явленням, але не пізніше 01.09.2013.

15.10.2012 між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Даніель» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Холдинг Груп» (продавець) укладено Договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД-180/2012, відповідно до умов якого продавець зобов'язується здійснити поставку цінних паперів на користь покупця, а покупець зобов'язується оплатити цінні папери емітента (Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Холдинг Груп») та забезпечити прийняття покупцем цінних паперів на умовах, передбачених цим договором, а саме: вексель № АА2304180 простий ордерний, емітент - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Холдинг Груп», дата видачі - 15.10.2012, дата погашення векселя - 01.09.2013, договірна вартість - 12 515 000,00 грн., номінальна вартість - 14 500 000,00 грн; вексель № АА2304181 простий ордерний, емітент - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Холдинг Груп», дата видачі - 15.10.2012, дата погашення векселя - 01.09.2013, договірна вартість - 12 515 000,00 грн, номінальна вартість - 14 500 000,00 грн. Загальна договірна вартість цінних паперів, без ПДВ: 25 030 000,00 грн. (п. 1.3 договору).

Крім того, рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 у справі № 910/21515/15 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Руфасбуд» на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» 32 682 000 грн 00 коп. вартості облігацій серії «А» у кількості 32 682 штуки, номінальна вартість однієї облігації 1000,00 грн., міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів (код) - UА 4000112486. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Руфасбуд» в дохід Державного бюджету України судового збору в розмірі 182 700 грн 00 коп.

При цьому в межах розгляду справи № 910/21515/15 судом встановлено, що 26.01.2012 між публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Даніель» (Покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами «Холдинг Груп» (Продавець) укладено Договір купівлі-продажу цінних паперів № Д-11/2012, відповідно до умов якого покупець придбав на умовах договору цінні папери (іменні дисконтні облігації - далі Облігації) товариства з обмеженою відповідальністю «Руфасбуд» (Емітент) серії «А» у кількості 27466 штук, номінальна вартість однієї облігації 1 000,00 грн, міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів (код ISIN)-UА4000112486.

18.12.2012 між ПАТ КБ «Даніель» (Покупець) та публічним акціонерним товариством «Укрінвестпартнер» (Продавець) укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД-231/2012, відповідно до умов якого, Покупець придбав на умовах договору цінні папери (іменні дисконтні облігації - далі по тексту - Облігації) Товариства з обмеженою відповідальністю «Руфасбуд», серії «А» у кількості 5216 штук, номінальна вартість однієї облігації 1 000,00 грн., міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів (код ISIN) - UА 4000112486.

Після придбання ПАТ «КБ «Даніель» Облігацій, в системі депозитарного обліку були вчинені відповідні записи на рахунку у цінних паперах ПАТ «КБ «Даніель» у зберігача про те, що ПАТ «КБ «Даніель» став власником вказаних Облігацій.

Також рішенням Господарського суду міста Києва від 21.10.2014 у справі № 910/16267/14 позов Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Даніель» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енеско України» - задоволено повністю:

- у рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпартнертехнології» за Кредитним договором від 14.08.2013 №10/2013, що становить 39 398 596 (тридцять дев'ять мільйонів триста дев'яносто вісім тисяч п'ятсот дев'яносто шість) гривень 44 копійки та складається з заборгованість по кредиту - 32 300 000 (тридцять два мільйони триста тисяч) гривень 00 копійок; заборгованість по відсотках - 6 879 457 (шість мільйонів вісімсот сімдесят дев'ять тисяч чотириста п'ятдесят сім) гривень 53 копійки; заборгованість по неустойці - 219 138 (двісті дев'ятнадцять тисяч сто тридцять вісім) гривень 91 копійка звернуто стягнення на предмет застави за Договором застави від 14.08.2013 №17/К10/2013 з метою задоволення вимог Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» на заставне майно, яке належне Товариству з обмеженою відповідальністю «Енеско Україна», а саме прості акції іменні у кількості 881 055 (вісімсот вісімдесят одна тисяча п'ятдесят п'ять) штук номінальною вартістю 10 (десять) гривень 00 копійок за одну акцію емітентом яких є Публічне акціонерне товариство «Сінтрон» (ідентифікаційний код 37175982);

- встановлено спосіб реалізації предмета застави (заставна вартість становить 80 176 005 (вісімдесят мільйонів сто сімдесят шість тисяч п'ять) гривень 00 копійок) шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною, встановленої на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій;

- визнано Додаткову Угоду від 10.12.2013 до Договору застави № 17/К10/2013 від 14.08.2013, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Даніель» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енеско України» - недійсною.

Також, як вбачається з матеріалів справи, постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2014 у справі № 910/16999/14 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» задоволено повністю: звернуто стягнення на предмет застави за Договором застави від 30 серпня 2013 року №21/К14/2013, а саме, на заставне майно, яке належне Товариству з обмеженою відповідальністю «Успіх 2013», а саме прості акції іменні в кількості 16 500 000 штук, шляхом їх реалізації з аукціону за ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності в ході виконавчого провадження, для задоволення вимог Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором від 30 серпня 2013 року № 21/К14/2013, що становить 39 017 611,92 грн та складається з заборгованості по кредиту - 32 265 000,00 грн, заборгованості по відсотках - 6 546 146, 58 грн та заборгованості по неустойці - 206 465,34 грн.

Крім того, рішенням Господарського суду міста Києва від 26.09.2014 у справі № 910/15757/14 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» задоволено повністю. В рахунок погашення кредитної заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Сурінта» перед Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Даніель» за Кредитним договором 15/2013 від 12 вересня 2013 року в розмірі 36 144 936 грн 90 коп., з яких: заборгованість по кредиту - 30 043 970,00 грн., заборгованість по відсотках - 5 906 727,01 грн, заборгованість по неустойці - 194 238,89 грн звернуто стягнення на предмет застави за Договором застави №22/К15/2013 від 12 вересня 2013 року: інвестиційні сертифікати іменні ТОВ «КУА НЬЮ Ессет ПВНЗІФ «Укрнадра» (пайовий венчурний недиверсифікований закритий інвестиційний фонд «Укрнадра» в кількості 8 000 штук. Встановлено спосіб реалізації предмету застави згідно Договору застави №22/К15/2013 від 12 вересня 2013 року шляхом проведення аукціону за початковою ціною, на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Також, рішенням Господарського суду міста Києва від 04.11.2014 у справі № 910/15422/14 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» задоволено повністю:

- у рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «СТЛ Проект» за Кредитним договором від 16.08.2013 № 11/2013, що становить 37 256 925 гривень 31 копійки та складається з: заборгованість по кредиту - 30 577 000 гривень 00 копійок; заборгованість по відсотках - 6 473 946 гривень 75 копійки; заборгованість по неустойці - 205 978 гривень 56 копійок звернуто стягнення на предмет застави за договором застави від 16.08.2013 №18/К11/2013 з метою задоволення вимог Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» на заставне майно, яке належне Товариству з обмеженою відповідальністю «Енеско Україна», а саме прості акції іменні у кількості 877 187 (вісімсот сімдесят сім тисяч сто вісімдесят сім) штук номінальною вартістю 10 (десять) гривень 00 копійок за одну акцію емітентом яких є Публічне акціонерне товариство «Сінтрон»;

- встановлено спосіб реалізації предмета застави (заставна вартість становить 79 824 017 гривень 00 копійок) шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною, встановленої на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Рішенням Господарського суду Київської області від 13.01.2015 у справі № 911/5115/14 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сорс Груп» на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» 17324357, 00 грн боргу. Зокрема, судом у справі № 911/5115/14 встановлено, що 30.09.2013 між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Даніель» (комісіонер) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Профиль» (комітент) було укладено договір комісії № БК-300913/3, відповідно до п. 1.1., 1.4. договору комітент доручає, а комісіонер зобов'язується від свого імені за рахунок комітента здійснити купівлю цінних паперів на біржовому та/або позабіржовому, організованому та/або неорганізованому ринку цінних паперів. Ціна договору купівлі-продажу цінних паперів, який буде укладено комісіонером на виконання цього договору, не може бути вищою за 28333900,00 грн.

Крім того, 30.09.2013 між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Даніель» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Статус Р» (продавець) було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів №БВ-300913/4, відповідно до п.п. 1.1., 2.1. якого продавець зобов'язується здійснити поставку ЦП на користь комітента, а покупець зобов'язується оплатити вказані в цьому пункті цінні папери емітента та забезпечити прийняття комітентом ЦП загальною вартістю 28 333 900,00 грн. Покупець зобов'язаний сплатити на поточний рахунок продавця загальну ціну договору.

Оскільки продавцем не було здійснено його обов'язку зі списання цінних паперів, 31.10.2013 сторонами було укладено договір про розірвання договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ-300913/4 від 30.09.2013, яким, зокрема, погодили, що продавець протягом 1 дня повертає на рахунок покупця суму отриманої передоплати та сплачує на рахунок покупця штраф в розмірі 100,00 грн.

Також 31.10.2013 Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Даніель» (комісіонер) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Профиль» (комітент) було складено та затверджено звіт комісіонера про виконання договору комісії №БК-300913/3 від 30.09.2013, згідно якого, оскільки комісіонер втратив інтерес до придбання цінних паперів загальною вартістю 28 333 900,00 грн, комісіонер відмовляється від виконання умов договору комісії № БК-300913/3 від 30.09.2013, комісійна плата комісіонеру не здійснюється. Також сторони зафіксували, що не мають претензій одна до одної.

30.12.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Статус Р» (первісний боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сорс Груп» (новий боржник) було укладено договір про переведення боргу, відповідно до п.п. 1, 2 якого первісний боржник переводить свій борг на нового боржника, внаслідок чого новий боржник приймає на себе зобов'язання по поверненню боргу первісного боржника згідно договору купівлі-продажу цінних паперів №БВ-300913/4 від 30.09.2013 та договору від 31.10.2013 про розірвання договору купівлі-продажу цінних паперів №БВ-300913/4 від 30.09.2013. Сума боргу складає 17324357,00 грн. Новий боржник зобов'язаний виконати зобов'язання та перерахувати грошові кошти у повному обсязі у строк до 01.05.2014.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.02.2015 у справі № 910/27804/14 задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель». Стягнуто з Приватного підприємства «Укрбудхімресурс» на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» грошові кошти в сумі 30 500 900 грн.

Зокрема, судом у справі № 910/27804/14 встановлено, що 30.09.2013 між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Даніель» (комісіонер) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Профіль» (комітент) було укладено договір №БК-300913/1 комісії, відповідно до п.1.1 якого комітент доручає, а комісіонер зобов'язується від свого імені за рахунок комітента здійснити купівлю іменних цінних паперів на біржовому та/або позабіржовому, організованому та/або неорганізованому ринку цінних паперів. За умовами вказаного правочину заявник зобов'язався придбати цінні папери Товариства з обмеженою відповідальністю «КУА «Холдінг Груп» у кількості 3050 шт. загальною договірною вартістю 30 500 900 грн.

На виконання умов вказаного правочину, 30.09.2013 між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Даніель» (покупець) та Приватним підприємством «Ісіда-2007» (продавець) було укладено договір №БВ-300913/2 купівлі-продажу цінних паперів, згідно з п.1.1 якого продавець зобов'язався здійснити поставку цінних паперів на користь комітента, а покупець зобов'язався оплатити цінні папери Товариства з обмеженою відповідальністю «КУА «Холдінг Груп» у кількості 3050 шт. Загальна ціна договору №БВ-300913/2 від 30.09.2013 становить 30 500 900 грн. (п.1.3 договору №БВ-300913/2 від 30.09.2013).

Крім того, 30.12.2013 між Приватним підприємством «Ісіда-2007» (первісний боржник) та Приватним підприємством «Укрбудхімресурс» було укладено договір про переведення боргу, відповідно до п.1 якого первісний боржник переводить свій борг на нового боржника, внаслідок чого новий боржник приймає на себе зобов'язання по поверненню боргу первісного боржника згідно договору №БВ-300913/2 від 30.09.2013р., укладеною між Приватним підприємством «Ісіда-2007» та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Даніель» (кредитор), за яким первісний боржник зобов'язався повернути кредитору протягом 1 робочого дня, тобто до 01.11.2013 суму отриманої попередньої оплати за цінні папери в розмірі 30 500 900 грн.

Також рішенням Господарського суду Запорізької області від 02.03.2015 у справі № 908/5076/14 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» задоволено повністю. Визнано недійсним нікчемний договір від 16.01.2014 про припинення дії договору № 4/2013 про залучення коштів на умовах субординованого боргу від 25.12.2013. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайн Сек'юрітіз» на користь ПАТ «Комерційний банк «Даніель» кошти у розмірі 20 000 000 грн. 00 коп. одержаних за наслідками укладення договору від 16.01.2014 про припинення дії договору № 4/2013 про залучення коштів на умовах субординованого боргу від 25.12.2013.

Зокрема, судом у справі № 908/5076/14 встановлено, що спостережною радою Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» на засіданні 28 жовтня 2013 прийнято рішення (протокол № 114/1/2013) про погодження залучення коштів на умовах субординованого боргу від товариства з обмеженою відповідальністю «Лайн Сек'юрітіз» у сумі 20 000 000,00 грн з терміном повернення 30 жовтня 2019 р.

25.12.2013 між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Даніель» (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лайн Сек'юрітіз» (інвестор) підписаний договір № 4/2013 про залучення коштів на умовах субординованого боргу № 4/2013, предметом якого є залучення банком коштів інвестора на умовах субординованого боргу. Інвестор надає банку кошти на умовах субординованого боргу, а банк зобов'язується своєчасно повернути фактично отримані кошти і сплачувати відсотки за користування коштами у строки і розмірі, що визначені в цьому договорі.

Отже, через вищенаведений перелік угод, укладених між ПАТ КБ «Даніель» та позичальниками - юридичними особами у різний період часу (2012-2013 рік), позивач фактично намагається обґрунтувати власне твердження про те, що пов'язаними особами ПАТ КБ «Даніель» (членами спостережної ради та кредитного комітету) не було забезпечено здійснення ПАТ КБ «Даніель» своєї діяльності у відповідності до нормативів Національного банку України, вимог законодавства. Натомість, здійснення активних операцій було направлене на задоволення потреб групи компаній, які пов'язані між собою та власниками Банку, що призвело до втрати Банком ліквідності, неможливості виконання зобов'язань перед вкладниками, визнання банку неплатоспроможним та завдання шкоди Банку, вкладникам та іншим його кредиторам (понесення втрат).

Крім того, як зазначає позивач, ПАТ «КБ «Даніель» здійснювалися активні операції по кредитуванню одних юридичних осіб з метою погашення боргових зобов'язань перед банком іншими юридичними особами за рахунок кредитних коштів самого банку, виданих під неліквідні цінні папери. Тобто, кошти стабілізаційного кредиту наданого Національним банком України було використано не для забезпечення реальної підтримки ліквідності банку, проведення виплат коштів вкладникам у відповідності до умов договорів з ними, а в першу чергу для забезпечення виконання зобов'язань перед акціонерами, інсайдерами та іншими пов'язаними особами банку та продовження виведення активів з банку.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що ні неправомірність дій відповідачів, ні їх статус по відношенню до юридичної особи - Банку, ні діюча у деліктних правовідносинах презумпція вини заподіювача шкоди, на яких будує свою правову позицію у межах даного спору позивач, не є самодостатніми у розумінні ст. 1166 ЦК України для покладення на відповідачів відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, поза доведенням заявленого розміру останньої та її прямого причинно-наслідкового зв'язку з означеними вище діями відповідачів, водночас, виходячи зі змісту ст. ст. 13, 74, 73 ГПК України, тягар доведення останніх покладається саме на Фонд, як позивача у справі.

За загальноприйнятим визначенням під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).

У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом ст. 1166 ЦК України завдана шкода відшкодовується в повному обсязі.

Як уже зазначалося судом та слідує із заяви про збільшення розміру позовних вимог, розмір заподіяної Банку шкоди визначений позивачем через суму, списану у збиток, тобто як різниця між балансовою вартістю (заборгованістю) на дату продажу активу та сумою, отриманою від його продажу Фондом.

Також колегія суддів апеляційної інстанції враховує те, що відповідачі припинили свої трудові відносини з Банком наприкінці 2013 року - на початку 2014 року, при цьому подальше відчуження відповідних активів здійснювалося Фондом самостійно і без можливості відповідачів впливати на цей процес. Таким чином, саме від Фонду залежало, на яких умовах і за якою вартістю було здійснено продаж, тому розмір отриманих сум коштів від відчуження активів є наслідком діяльності виключно Фонду та заходів, які ним вчинялися з моменту визнання Банку неплатоспроможним, правомірність яких не є презюмованою.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що заявлена до відшкодування за рахунок відповідачів сума шкоди, розрахована через використання такого показника як сума продажу активу самим Фондом, не може вважатися обґрунтованою та правомірною, адже в зворотному випадку відповідальністю відповідачів охоплюватимуться й наслідки вчинюваних Фондом дій протягом 5 років з моменту визнання Банку неплатоспроможним.

Як наслідок, позивачем не доведено причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним безпосереднім наслідком поведінки завдавача шкоди, як не доведено і наявності прямого причинно-наслідкового зв'язку між визначеним ним розміром шкоди і діями/рішеннями відповідачів.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду з огляду на встановлені обставини справи в їх сукупності, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, у зв'язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2023 у справі № 910/12930/18, відсутні.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Так, при розгляді даної справи позивачем не надавались копії матеріалів кредитних справ.

Згідно з пунктом 1.8 глави 1 розділу І Постанови НБУ від 25.01.2012 №23 «Про затвердження Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями» банк за кожним кредитом боржника формує кредитну документацію (справу) боржника відповідно до вимог, визначених цим Положенням. Кредитна документація (справа) боржника має містити мінімально необхідні дані, перелік яких наведено в додатку 2 до цього Положення. Залежно від виду кредитної операції банк може розширити перелік даних про боржника, попередньо зазначивши їх у внутрішньобанківських положеннях. Узагальнена інформація про кредитну операцію формується з часу укладення договору та оновлюється впродовж його дії в частині, що зазнала змін, протягом п'яти робочих днів із дня отримання банком інформації, яка є підставою для внесення таких змін (зміни умов проведення/здійснення кредитної операції, установчих та реєстраційних даних боржника, його фінансового стану тощо).

Згідно з додатком 2 до Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями кредитна документація (справа) формується на паперових носіях і повинна містити:

- письмове клопотання (заяву) боржника про надання кредиту;

- бізнес-план, техніко-економічне обґрунтування потреби в кредиті на відповідні цілі (для юридичних осіб);

- контракти та/або договори про купівлю-продаж (за наявності);

- фінансову звітність (для юридичних осіб), інформацію про доходи (для фізичних осіб) боржника;

- фінансову та бюджетну звітність (для бюджетної установи);

- інформацію про надходження коштів на поточні рахунки в банку та в інших банках щонайменше за останні шість повних місяців (боржником - фізичною особою надається за бажанням);

- інформацію, надану боржником та документально підтверджену іншими банками, про:

а) заборгованість боржника з визначенням основних умов договору про надання кредиту (сума за договором, строк, залишок заборгованості, вид забезпечення за кредитом тощо);

б) наявність простроченої заборгованості;

- інформацію про стан виконання зобов'язань боржника перед банком за попередніми договорами, кредитну історію (за наявності);

- інформацію про перевірку цільового використання кредиту;

- підтвердні документи (виписки за балансовими та позабалансовими рахунками, платіжні доручення тощо), що свідчать про надання та погашення кредиту, наявні фінансові зобов'язання, оприбуткування заставленого майна тощо;

- аудиторський висновок про фінансовий стан боржника (за наявності);

- висновок уповноважених фахівців банку щодо оцінки кредитоспроможності боржника;

- установчі та реєстраційні документи (для юридичних осіб), копії відповідних сторінок паспорта та довідки про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб) або серії та номера паспорта для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті;

- рішення колегіальних органів банку про можливість надання кредиту або рішення колегіальних органів щодо надання повноважень визначеній особі банку приймати рішення про можливість надання кредитів, унесення змін до діючих умов договору про надання кредиту;

- договір про надання кредиту і додаткові договори до нього;

- договори застави (іпотеки) та додаткові договори до них, гарантійні листи;

- документи, що підтверджують повноваження особи підписувати договір про надання кредиту, договори застави (іпотеки) та додаткові договори до них від імені контрагента банку;

- копії правовстановлюючих документів на майно (майнові права), що передається в забезпечення;

- документи, що підтверджують ринкову вартість заставленого майна (майнових прав) під час видачі кредиту;

- документи, що свідчать про наявність та якість збереження заставленого майна (акти, довідки, матеріали перевірок);

- документи, що свідчать про обтяження майна та його державну реєстрацію

відповідно до вимог законодавства України;

- договори страхування заставленого майна та документи, що підтверджують сплату страхового платежу (за наявності);

- інформацію про вжиті банком заходи для погашення боргу (документи, що засвідчують процедуру повернення або стягнення боргу);

- узагальнену інформацію про кредит.

Згідно із пунктом 1.10 глави 1 розділу І Положення:

- кредитна історія - сукупність інформації про виконання юридичною або фізичною особою боргових зобов'язань, що включає наявну в банку інформацію щодо дисципліни виконання боржником своїх зобов'язань у минулому за раніше наданими та діючими кредитами, а також отриману банком інформацію з бюро кредитних історій;

- кредитна операція - вид активних банківських операцій, пов'язаних із розміщенням залучених банком коштів шляхом їх надання в тимчасове користування або прийняттям зобов'язань про надання коштів у тимчасове користування за певних умов, а також надання гарантій, поручительств, акредитивів, акцептів, авалів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, фінансового лізингу, видача кредитів у формі врахування векселів, у формі операцій репо, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання щодо сплати процентів та інших зборів із такої суми (відстрочення платежу);

- кредитоспроможність - наявність у боржника (контрагента банку) передумов для проведення кредитної операції і його спроможність повернути борг у повному обсязі та в обумовлені договором строки;

- платоспроможність - здатність боржника (контрагента) банку своєчасно здійснювати розрахунки за всіма видами своїх зобов'язань; показник ризику активу - кількісний показник ризику невиконання боржником (контрагентом) своїх зобов'язань перед банком.

Відповідно до пункту 2.2 глави 2 розділу І Положення банк з метою розрахунку резервів класифікує активи/надані фінансові зобов'язання за такими категоріями якості:

- I (найвища) - немає ризику або ризик є мінімальним;

- II - помірний ризик;

- III - значний ризик;

- IV - високий ризик;

- V (найнижча) - реалізований ризик.

Заборгованість за активами/наданими фінансовими зобов'язаннями, віднесеними до V категорії, є безнадійною.

Банк самостійно встановлює порядок визначення показника ризику активу в межах діапазонів, визначених для відповідних категорій якості активів/наданих фінансових зобов'язань, у тому числі з урахуванням кредитної історії боржника, а також іншої інформації, що забезпечує об'єктивну оцінку подій та обставин, які можуть свідчити про наявність ризиків погашення боргу боржником із перевищенням строків, передбачених умовами договору, або невиконанням договірних умов.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2. глави 2 розділу ІІ Положення банк здійснює оцінку фінансового стану боржника - юридичної особи, який відповідно до вимог законодавства України складає: квартальну та річну фінансову звітність - не рідше ніж один раз на три місяці; тільки річну фінансову звітність - не рідше ніж один раз на дванадцять місяців. Банк здійснює оцінку фінансового стану юридичної особи (крім банку), якій надано кредит (далі - боржник - юридична особа), шляхом розрахунку інтегрального показника фінансового стану боржника - юридичної особи (далі - інтегральний показник).

Виходячи з предмету доказування у даній справі, з метою встановлення фактів ризикової діяльності Банку та з метою встановлення причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідачів та шкодою банку, слід досліджувати документацію у кредитних справах Банку, які Фонд визначає як ризикові.

Згідно з нормами ч.1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Встановлення обставин того, що погодження посадовими особами Банку укладення кредитних договорів не відповідало обґрунтованому рівню ризику та загрожувало інтересам кредиторів банку можливо лише за наслідками аналізу кредитної документації.

Колегія суддів звертає увагу на те, що з одного боку, предметом спору є деліктні правовідносини і обов'язок доказування відсутності вини покладається на відповідачів. З іншого боку, усі докази, які можуть свідчити про відсутність вини відповідачів знаходяться у Банку (Фонду, НБУ).

Таким чином повноту дослідження обставин справи забезпечує принцип змагальності. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності, позивач у справі та особа, яка стверджує про порушення, допущені відповідачами, мав довести наявність таких порушень шляхом надання доказів кредитної документації (справ).

Наявність таких документів дозволило б суду повно та всебічно проаналізувати обґрунтованість тверджень Фонду. Проте Фондом не надавались такі докази, як копії кредитних справ.

Також позивачем не надано, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що при укладені кредитних договорів з фізичними особами не було отримано всю необхідну для ухвалення відповідного рішення інформацію, та те, що вказані договори спричинили збитки Банку і було укладено за умов конфлікту інтересів або укладення таких договорів було нераціональним та не мало сенсу на момент їх укладення.

Позивачем не доведено, що відповідачі мали матеріальний, особистий інтерес під час укладення кредитних договорів.

За таких умов, враховуючи правило ділового рішення (business judgment rule) колегія суддів не має достатніх підстав для висновку про вчинення відповідачами правопорушення наслідком якого може бути притягнення їх до відповідальності у вигляді стягнення збитків.

Згідно з частиною другою статті 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до частини першої статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Отже, виною є невжиття особою всіх належних від неї заходів для запобігання заподіянню шкоди.

Умисел як форма вини включає елемент усвідомлення та наміру. Дії особи вважаються такими, що вчинені з умислом, якщо вона усвідомлювала протиправність своєї поведінки та бажала або свідомо допускала настання шкоди (збитків).

Вина у формі необережності має місце за відсутності в особи наміру завдати шкоди. При необережності особа не передбачала можливості настання шкідливих наслідків свого діяння, хоча могла та повинна була їх передбачити або легковажно (безпідставно) сподівалася на їх відвернення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не обгрунтовано наявності протиправного умислу в діях усіх відповідачів, спрямованого на настання неплатоспроможності Банку, не доведено того, що «неадекватна оцінка» фінансового стану окремих позичальників, неправильне визначення стану обслуговування боргу, тощо, були наслідками саме умислу всіх без винятку відповідачів, а не наслідками необережності окремих посадових осіб Банку.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, відтак підстави для її задоволення відсутні.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2023 у справі № 910/12930/18 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2023 у справі № 910/12930/18 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 269, 270, 275, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2023 у справі № 910/12930/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Господарського суду міста Києва від 05.09.2023 у справі № 910/12930/18 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали справи № 910/12930/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Текст постанови складено та підписано 04.12.2025.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді Б.О. Ткаченко

О.О. Євсіков

Попередній документ

132308815

Наступний документ

132308817

Інформація про рішення:

№ рішення:	132308816
№ справи:	910/12930/18
Дата рішення:	14.10.2025
Дата публікації:	05.12.2025
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Північний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Направлено до апеляційного суду (01.04.2024)
Дата надходження:	28.09.2021
Предмет позову:	про відшкодування 585 864 469,95 грн.

Розклад засідань:

Минулі засідання (33)

02.01.2026 07:13	Господарський суд міста Києва
02.01.2026 07:13	Господарський суд міста Києва
02.01.2026 07:13	Господарський суд міста Києва
02.01.2026 07:13	Господарський суд міста Києва
02.01.2026 07:13	Господарський суд міста Києва
02.01.2026 07:13	Господарський суд міста Києва
02.01.2026 07:13	Господарський суд міста Києва
02.01.2026 07:13	Господарський суд міста Києва
02.01.2026 07:13	Господарський суд міста Києва
30.01.2020 11:00	Господарський суд міста Києва
28.01.2021 14:40	Північний апеляційний господарський суд
04.03.2021 14:30	Північний апеляційний господарський суд
07.07.2021 15:00	Касаційний господарський суд
21.07.2021 15:00	Касаційний господарський суд
08.11.2021 11:00	Господарський суд міста Києва
22.12.2021 12:00	Господарський суд міста Києва
28.02.2022 11:00	Господарський суд міста Києва
14.12.2022 11:00	Господарський суд міста Києва
01.02.2023 12:15	Господарський суд міста Києва
24.04.2023 11:45	Господарський суд міста Києва
08.08.2023 10:00	Господарський суд міста Києва
05.06.2024 14:00	Північний апеляційний господарський суд
17.07.2024 14:00	Північний апеляційний господарський суд
10.09.2024 11:00	Північний апеляційний господарський суд
22.10.2024 10:30	Північний апеляційний господарський суд
26.11.2024 12:00	Північний апеляційний господарський суд
14.01.2025 12:00	Північний апеляційний господарський суд
18.02.2025 12:00	Північний апеляційний господарський суд
25.03.2025 13:55	Північний апеляційний господарський суд
06.05.2025 12:00	Північний апеляційний господарський суд
01.07.2025 12:00	Північний апеляційний господарський суд
02.09.2025 12:20	Північний апеляційний господарський суд
14.10.2025 12:00	Північний апеляційний господарський суд