іменем України
Справа № 210/5230/25
Провадження № 1-кп/210/625/25
03 грудня 2025 року
Металургійний районний суд міста Кривого Рогу в складі:
Головуючої - судді ОСОБА_1
за участі секретаря судового засідання: ОСОБА_2
сторони та учасники кримінального провадження, які приймали участь у судовому розгляді: прокурори Криворізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , обвинувачений ОСОБА_5 , потерпіла ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кривий Ріг обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному 17 липня 2025 року в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12025041710000704 відносно:
ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області, громадянин України, з вищою освітою, не одружений, який на утриманні малолітніх, неповнолітніх та інших осіб немає, військовослужбовець, проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», водій 1 відділення підзвозу засобів інженерного озброєння інженерно-позиційного взводу інженерно-саперної, роти зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий:
- 02.05.2025 року Металургійним районним судом міста Кривого Рогу за ч. 1 ст. 126 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень (штраф сплачений, з обліку знятий, судимість не погашена);
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 Кримінального кодексу України,
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Законом України 2102-IX, у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року строком на 30 діб, який був неодноразово продовжений та діяв станом на 01 квітня 2025 року.
Водночас, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань 24.02.2022 року Президентом України видано Указ № 69/2022 про оголошення на території України загальної мобілізації.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 358 від 07.12.2024 року ОСОБА_5 є курсантом 1 навчального курсу школи загальновійськової підготовки ВОС - 100, перебуває у військовому званні «солдат» та який самовільно залишив службу. Згідно з вимогами ст. ст. 17, 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком для громадян України; ст. ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначають, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Так, солдат ОСОБА_5 відповідно до ст. 68 Конституції України, зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України.
Крім цього, будучи військовослужбовцем, солдат ОСОБА_5 , відповідно до ст. 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-ХІV, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, не допускати негідних вчинків.
Незважаючи на це, солдат ОСОБА_5 усупереч вимог вищенаведеного законодавства, а також в порушення вимог ст. 28 Конституції України, згідно з якою кожен має право на повагу до його гідності, а також в порушення вимог Закону України «Про запобігання та протидії домашньому насильству», безпричинно, умисно, систематично вчиняє психологічне насильство по відношенню до своєї матері ОСОБА_6 , з якою проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що призвело до психологічних страждань та погіршення якості її життя.
Так, 09.01.2025 року, 28.02.2025 року, 07.03.2025 року, 09.03.2025 року, 11.03.2025 року ОСОБА_5 , перебуваючи разом зі своєю матір'ю за місцем їх фактичного проживання, вчиняв дії психологічного характеру, які виразились у висловлюванні відносно останньої нецензурною лексикою, словесних погрозах, залякувані та приниженні.
За вищевказаними фактами 11.02.2025 року та 04.04.2025 року постановами Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 173-2 та ч.3 ст. 173-2 КУпАП, за фактом вчинення домашнього насильства психологічного характеру відносно ОСОБА_6 та піддано адміністративному стягненню.
Крім того, 15.07.2025 року приблизно об 12 годині 00 хвилин ОСОБА_5 , продовжуючи свої умисні протиправні дії, спрямовані на вчинення домашнього насильства, зателефонував своїй матері ОСОБА_6 , маючи прямий умисел, спрямований на вчинення домашнього насильства, висловлювався на адресу останньої нецензурними словами та погрожував фізичною розправою.
Внаслідок вказаних умисних, систематичних, протиправних дій, потерпілій ОСОБА_6 завдано психологічних страждань, що спричинили емоційну напруженість, втому та негативні переживання і призвели до погіршення якості її життя.
Враховуючи вищевикладене, дії ОСОБА_5 кваліфікуються за ст. 126-1 КК України за ознаками: домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення психологічного насильства щодо іншої особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, що призвело до психологічних страждань та погіршення якості життя потерпілої особи.
В судовому засіданні обвинувачений свою провину у пред'явленому обвинуваченні визнав у повному обсязі. Надав показання, зі змісту яких встановлено, що достанній дійсно систематично вчиняв домашнє насильство психологічного характеру відносно своєї матері. Зазначив, що наразі його поведінка змінилась, він служить, з мамою примирився, попросив вибачення у судовому засіданні. Щиро кається, просить суворо не карати.
Потерпіла ОСОБА_6 надала суду показання, відповідно до яких обвинувачений являється її сином. Син дійсно вчиняв домашнє насильство відносно неї. Наразі стосунки між ними налагоджені, просила суворо не карати.
На виконання вимог статті 349 КПК України судом з'ясовано думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити, та про порядок їх дослідження.
Сторона обвинувачення та захисту , потерпіла та обвинувачений, не наполягали на допиті у судовому засіданні свідків, оскільки обвинувачений визнає фактичні обставини, за яких відбулася подія злочинів, які йому інкримінуються.
Сторони кримінального провадження, враховуючи визнання обвинуваченим своєї вини у повному обсязі та беззаперечно, а також те, що обвинувачений визнає і не спростовує фактичні обставини, покладені в основу обвинувачення, вважали недоцільним дослідженням усієї сукупності доказів.
Прокурор клопотав про застосування положень частини 3 статті 349 КПК України та просив не досліджувати усю сукупність доказів, якими підтверджуються обставини справи, оскільки обвинувачений фактичні обставини вчинення злочину визнає повністю.
Обвинувачений дане клопотання підтримав.
Потерпіла проти такого порядку не заперечувала.
Приймаючи до уваги, що обвинувачений винним себе у пред'явленому обвинуваченні визнав повністю та беззаперечно, його показання відповідають суті обвинувачення, фактичні обставини не оспорюються, суд за згодою обвинуваченого та інших учасників кримінального провадження, які вважають підтвердженими наявними в матеріалах кримінального провадження доказами фактичні обставини скоєного: дату, час, місце спосіб і інші обставини скоєння злочину, а також форму вини і спрямованість умислу; мотив злочину, його наслідки; обставини, які впливають на ступінь і характер відповідальності; обставини, які характеризують особу обвинувачуваного, визнає їх доказаними в судовому засіданні і вважає за доцільне не досліджувати у повному обсязі докази відповідно до положень частини 3 статті 349 КПК України, обмежившись допитом обвинувачуваного та потерпілої, та дослідженням матеріалів, які стосуються застосування заходів забезпечення кримінального провадження, речових доказів, витрат на експертизи та які характеризують особу обвинуваченого, без проведення допиту та свідків, дослідження письмових матеріалів провадження в повному обсязі.
Судом встановлено, що сторони кримінального провадження правильно розуміють зміст такого порядку та у суду не виникло сумнівів у добровільності позицій сторін, обвинувачений правильно розуміє зміст фактичних обставин, які ним не оспорюються, усвідомлює обмеження у подальшому оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.
Також судом встановлено, що сторони кримінального провадження, зокрема обвинувачений, не оспорює законність та допустимість проведених слідчих дій.
Відповідно до статті 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку.
Усі слідчі дії в цьому кримінальному провадженні проведені уповноваженими особами, у порядку встановленому кримінально-процесуальним законом, із дотриманням належної процедури, протоколи слідчих дій відповідають положенням статей 104-106 КПК; експерти залучені з урахуванням статтям 242, 243, 332 КПК за наявності достатніх підстав для проведення експертиз, а висновки експертів належним чином вмотивовані.
Клопотань про визнання цих доказів недопустимим не заявлено.
Статтею 126-1 КК України передбачено кримінальну відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров'я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.
Ознакою об'єктивної сторони зазначеного кримінального правопорушення є систематичність фізичного, психологічного та економічного насильства, застосовуваного до подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах.
Сама ж систематичність характеризується як кількісним критерієм (багаторазовість періодично здійснюваних дій), так і якісним, яким є взаємозв'язок, внутрішня єдність, що утворює наполегливу протиправну поведінку винуватої особи стосовно певного потерпілого чи потерпілих.
За вчинення одиничних діянь, які мають ознаки домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування, винувата особа може бути притягнута до відповідальності за ст. 173-2 КУпАП. Іншими словами адміністративним проступком, відповідальність за який наступає за ст. 173-2 КУпАП, може визнаватися вчинення домашнього насильства, яке не є тривалим чи систематичним.
Натомість систематичність як ознака кримінально-караного діяння означає повторюваність тотожних чи схожих дій чи бездіяльності, кожне з яких само по собі може створювати враження незначного, але їх вчинення у своїй сукупності досягають того рівня якості, коли у цілому діяння набувають ознак кримінального правопорушення, призводячи до наслідків, визначених диспозицією ст. 126-1 КК України (фізичні або психологічні страждання, розлади здоров'я, втрата працездатності, емоційна залежність або погіршення якості життя).
Тобто для кваліфікації дій винуватої особи важливо, що насильницькі дії вчиняються систематично, а систему може становити як неодноразово застосована одна із трьох форм насильства, зазначена у ст. 126-1 КК України, так і різна варіативність поєднання як фізичного, так і психологічного та економічного насильства щодо однієї і тієї самої потерпілої особи чи осіб.
При цьому кількісний критерій систематичності як ознака домашнього насильства полягає в учиненні трьох і більше актів насильства, про що раніше зазначав Верховний Суд (справа №583/3295/19, провадження №51-6189 км 20).
Враховуючи зібрані в справі докази та встановлені фактичні обставини, суд приходить до висновку, що ОСОБА_5 слід визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення та кваліфікувати його дії за ст. 126-1 КК України за ознаками: домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення психологічного насильства щодо іншої особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, що призвело до психологічних страждань та погіршення якості життя потерпілої особи.
Згідно з частини 2 статті 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
При визначені виду та розміру покарань суд керується вимогами статей 65-68 КК України та роз'ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (з наступними змінами), дотримується принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Санкція статті 126-1 КК України передбачає альтернативні види покарання: громадські роботи, пробаційний нагляд, або обмеження волі, або позбавлення волі.
Згідно досудової доповіді виправлення обвинуваченого можливо без ізоляціїї від суспільства в умовах контролю за його поведінкою.
Призначаючи покарання обвинуваченому, суд виходить із меж, установлених у санкції статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, враховує положення Загальної частини Кримінального кодексу України, ступень тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.
Під поняттям "особа обвинуваченого" розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.
Обставини, які пом'якшують покарання обвинуваченому, згідно зі статті 66 КК України - щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Обставини, які обтяжують покарання згідно статті 67 КК України - в обвинувальному акті не інкриміновано, а суд здійснює судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення (стаття 337 КПК України).
Обвинувачений не перебуває на обліках у лікаря-нарколога та лікаря психіатра, позитивно характеризується за місцем проходження військової служби. При цьому на військову службу повернувся після самовільного залишення військової частини НОМЕР_2 .
02 травня 2025 року ОСОБА_5 засуджений Металургійним районним судом міста Кривого Рогу за ч. 1 ст. 126 КК України до покарання у вигляді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень Станом на 03 грудня 2025 року штраф сплачено у повному обсязі, та 27.11.2025 року ОСОБА_5 знятий з обліку
За змістом пункту 5 статті 89 КК України такими, що не мають судимості, визнаються особи, засуджені за вчинення злочину до основного покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення.
Тобто, судимість за вироком від 02.05.2025 року не погашена, проте покарання відбуте у повному обсязі.
Згідно правового висновку щодо застосування положень частини 1 статті 71 КК України, викладеного в Постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06 грудня 2021 року, справа №243/7758/20, провадження № 51-113кмо21:
«Для застосування закріплених у частини 1 статті 71 КК правил призначення покарання за сукупністю вироків законодавець визначає сукупність двох обов'язкових умов, що мають бути встановлені в їх нерозривній єдності:
- перша стосується моменту вчинення нового кримінального правопорушення засудженим «після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання» за попереднім вироком;
- друга наявності невідбутої частини покарання (основного та/або додаткового) за попереднім вироком на момент призначення судом покарання за новим вироком.
Відсутність хоча б однієї з указаних умов виключає можливість застосування положень частини 1 статті 71 КК під час вирішення питання про призначення покарання за новим вироком.
Якщо на момент вчинення особою нового кримінального правопорушення невідбутою частиною покарання за попереднім вироком було основне покарання у виді штрафу (ст. 53 КК), яке на час ухвалення нового вироку вже відбуте, порядок та правила призначення остаточного покарання за сукупністю вироків, визначені положеннями ч. 1 ст. 71, ч. 3 ст. 72 КК, не застосовуються».
Таким чином, оскільки покарання у виді штрафу відбуте, підстав для призначення покарання із застосуванням статті 71 КК України не вбачається.
У частині 2 статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м'якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов'язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають кримінально-правові, відносно визначені (якими встановлюються межі покарання) та альтернативні (якими передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
З урахуванням встановлених фактичних обставин справи, характеру і ступеня суспільної небезпеки скоєного злочину, даних про особу обвинуваченого, способу вчинення злочинів, можливих наслідків, наявність пом'якшуючої та відсутність обтяжуючих покарання обставин, а також інших обставин кримінального провадження в їх сукупності, суд визнає необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого призначення ОСОБА_7 покарання у виді пробаційного нагляду, з урахуванням санкцій статтей обвинувачення.
За змістом частини 1 статті 59-1 КК України покарання у виді пробаційного нагляду полягає в обмеженні прав і свобод засудженого, визначених законом і встановлених вироком суду, із застосуванням наглядових та соціально-виховних заходів без ізоляції від суспільства.
Обмежень щодо застосування такого виду покарань для військовослужбовців законодавство не містить.
Покарання у виді пробаційного нагляду перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Суд враховує, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засуджених та має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а тому, на думку суду, виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції.
Підстав для застосування реальної міри покарання суд не вбачає, оскільки не втрачена можливості перевиховання ОСОБА_5 , який проходить військову службу, позитивно характеризується за місцем служби, вину визнав, щиро розкаєвся, покарання за попереднім вироком відбув у повному обсязі, а застосування до нього наглядових та соціально-виховних заходів без ізоляції від суспільства матиме позитивний вплив.
Окрім обов"язків, визначених у частині 2 статті 59-1 КК України, суд вбачає за доцільне на підсаві частини 3 статті 59-1 КК України покласти на ОСОБА_5 обов'язок, передабачений пунктом 4, а саме: виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.
Враховуючи, що потерпіла є мамою обвинуваченого, а характер насильства відповідають критеріям, визначених у ст. ст. 1, 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», дане кримінальне правопорушення відноситься до кримінальних правопорушень, пов'язаних із домашнім насильством.
Статтею 91-1 КК України передбачено обмежувальні заходи, що застосовуються до осіб, які вчинили домашнє насильство.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 91-1 КК України, в інтересах потерпілого від злочину, пов'язаного з домашнім насильством, одночасно з призначенням покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, або звільненням з підстав, передбачених цим Кодексом, від кримінальної відповідальності чи покарання, суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів, відповідно до якого (яких) на засудженого можуть бути покладені такі обов'язки:
1) заборона перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства;
2) обмеження спілкування з дитиною у разі, якщо домашнє насильство вчинено стосовно дитини або у її присутності;
3) заборона наближатися на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв'язку з роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин;
4) заборона листування, телефонних переговорів з особою, яка постраждала від домашнього насильства, інших контактів через засоби зв'язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб;
5) направлення для проходження програми для кривдників.
Згідно ч. 2 ст. 91-1 КК України, заходи, передбачені частиною першою цієї статті, застосовуються до особи, яка на момент вчинення домашнього насильства досягла 18-річного віку.
Відповідно до ч. 3 ст. 91-1 КК України, заходи, передбачені частиною першою цієї статті, можуть застосовуватися на строк від одного до трьох місяців і за потреби можуть бути продовжені на визначений судом строк, але не більше як на 12 місяців.
При визначенні обмежувальних заходів суд враховує, що обвинувачений та потерпіла наразі постійно разом не мешкають, кількість епізодів домашнього насилля, їх характер, а також те, що ОСОБА_5 повернувся на військову службу, нагляд за ним здійснюється командиром військової частини НОМЕР_1 .
Враховуючи обставини справи, зазначені вище, суд вважає наявними правові підстави до застосування до ОСОБА_5 , обмежувального заходу, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 91-1 КК України у виді направлення для проходження програми для кривдників.
Дане покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.
Підстав для призначення покарання обвинуваченому з урахуванням положень ст. 69 КК України судом не встановлено.
Запобіжний захід до обвинуваченого під час досудового розслідування не застосовувався. Клопотань про його застосування до набрання вироку законної сили від прокурора не надходило.
Процесуальні витрати, речові докази - відсутні.
Інші заходи забезпечення кримінального провадження - не застосовувались.
Керуючись ст. ст. 100, 124, 368-370, 373, 374, 381, 382, 394 КПК України, суд, -
Визнати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за статтею 126-1 КК України та призначити йому покарання у виді пробаційного нагляду строком на 1 (один) рік.
На підставі пунктів 1-3 частини 2 статті 59-1 КК України покласти на ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такі обов'язки:
1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;
3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
На підставі пункту 4 частини 3 статті 59-1 КК України покласти на ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обов'язок: виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.
Застосувати до ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обмежувальний захід, передбачений п. 5 ч. 1ст. 91-1 КК України у виді направлення для проходження програми для кривдників строком на 3 (три) місяці.
Роз'яснити, що умисне невиконання обмежувальних заходів, передбачених статтею 91-1 КК України, або умисне невиконання обмежувальних приписів, або умисне ухилення від проходження програми для кривдників особою, щодо якої такі заходи застосовані судом, є підставою для притягнення до кримінальної відповідальності заст. 390-1 КК України.
До набрання вироку законної сили запобіжний захід не застосовувати.
На підставі статті 49-2 КВК України строк покарання у виді пробаційного нагляду обчислювати з дня постановки на облік уповноваженим органом з питань пробації.
Матеріали кримінального провадження №12025041710000704 залишити при обвинувальному акті, з подальшим зберіганням у справі №210/5230/25, провадження №1-кп/210/625/25.
Вирок може бути оскаржений до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Металургійний районний суд міста Кривого Рогу протягом тридцяти діб з дня його проголошення, а засудженим в той же строк з часу отримання копії вироку.
Подання апеляційної скарги на вирок зупиняє набрання ним законної сили та його виконання. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Роз'яснити обвинуваченому його право подати клопотання про помилування Президенту України, право ознайомитись із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження, право заявляти клопотання про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції (у разі перебування під вартою).
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
Вирок складено та надруковано в єдиному примірнику у нарадчій кімнаті.
Суддя: ОСОБА_1