01 грудня 2025 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 752/8228/25
номер провадження 22-ц/824/15069/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,
розглянуву відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Пітуха Василя Івановича
на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 липня 2025 року /суддя Кордюкова Ж.І./
у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал», товариства з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» про визнання недійсним договору факторингу, -
Адвокат Пітух Василь Іванович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Лінеура Україна» про визнання недійсним договору факторингу. Просив визнати недійсними договір факторингу №25/10/2024 від 25.10.2024, укладений між відповідачами та стягнути правничу допомогу в розмірі 15 000 грн.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 18 липня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. /а.с. 118-120/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 - Пітух В.І. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення скасувати, задовольнивши позовні вимоги.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки суд неправильно застосував норми матеріального права (ст.ст. 203, 215, 1079 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та фінансово-кредитні механізми») та не повно з'ясував обставини, що мають значення для справи. Вказував, що договір факторингу № 25/10/2024 від 25.10.2024 є оспорюваним та підлягає визнанню недійсним, оскільки жодна зі сторін цього договору не відповідає вимогам ст. 1079 ЦК України: фактором може бути виключно банк або небанківська фінансова установа, внесена до Державного реєстру фінансових установ та яка має ліцензію на провадження діяльності з факторингу. Матеріали справи не містять доказів наявності у ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (код ЄДРПОУ 44559822) статусу фінансової установи та відповідної ліцензії. ТОВ «Лінеура Україна» також не є фінансовою установою. За таких обставин договір суперечить імперативним вимогам ст. 1079 ЦК України, а отже, його зміст не відповідає актам цивільного законодавства (ч. 1 ст. 203 ЦК України). Правовий висновок про недійсність договору факторингу за відсутності у фактора відповідного статусу підтверджується практикою Верховного Суду (постанови від 14.05.2019 у справі №914/787/18, від 18.04.2019 у справі № 905/146/18, від 02.02.2021 у справах № 904/5976/19, № 904/6248/19). Вказував і на те, що суд безпідставно дійшов висновку про непоширення на позивача захисту, передбаченого ч. 4 ст. 9-2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Позивач є внутрішньо переміщеною особою з 02.10.2017 (довідка № 19), а заборона відступлення права вимоги без згоди ВПО є імперативною та не обмежується лише кредитами, укладеними до переміщення (ч. 6 ст. 9-2 Закону встановлює лише додаткові гарантії для таких кредитів, а не вичерпний перелік). Тлумачення, застосоване судом, звужує конституційне право позивача на судовий захист та суперечить принципу верховенства права (ст. 8 Конституції України). Наголошував і на тому, що повідомлення боржника шляхом розміщення інформації в «особистому кабінеті» та SMS не може вважатися належним, оскільки позивач як ВПО проживає за фактичною адресою в м. Тячів, а не за місцем реєстрації, і не має постійного доступу до інтернету та електронних сервісів відповідача.
Сторони в судове засідання не з'явились, про час та дату судового розгляду повідомлені належним чином, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.
Судом встановлено, що 02.10.2017 ОСОБА_1 був взятий на облік як внутрішньо переміщена особа, фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 02.10.2017 №19.
13.09.2023 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №3975940, на підставі якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 20200 грн.
Відповідно до п 5.1.3 вищезазначеного договору товариства має право укладати договори щодо відступлення права вимоги за договором або договором факторингу з будь-якою третьою особою без окремої згоди клієнта, але з обов'язковим повідомленням клієнта про таке відступлення протягом 10 робочих днів з дати такого відступлення.
25.10.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Фінтраст Україна» був укладений договір факторингу №25/10/2024, відповідно до якого фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.
Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно додатку № 1 є невід'ємною частиною договору.
Згідно з витягом з реєстру боржників до договору факторингу №25/10/2024 від 25.10.2024 ТОВ «Фінтраст Україна» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №3975940, заборгованість за основною сумою кредиту - 20199,94 грн. та заборгованість за відсотками - 76758,10 грн., що загалом становить 96958,04 грн.
Відповідно до листа ТОВ «Лінеура Україна» від 28.10.2024 щодо повідомлення боржників про відступлення права вимоги за кредитними договорами в особистих кабінетах усіх боржників, права вимоги за кредитними договорами яких передані новому кредитору відповідно до договору факторингу та реєстру боржників від 25.10.2024 розміщена інформація про те, що відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором та передача персональних даних до ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», також 28.10.2024 на номер 380677368019, кредитний договір №3975940, було направлено sms-повідомлення про відступлення права вимоги за кредитним договором №3975940 та передача персональних даних.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції вірно керувався ст. 203 ЦК України про те, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; ст. 215 ЦК України про те, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення сторонами вимог, встановлених ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України; ст. 512 ЦК України про те, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок відступлення права вимоги; ст. 516 ЦК України про те, що заміна кредитора здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом; ст. 1077 ЦК України про те, що за договором факторингу фактор передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові право грошової вимоги до боржника; ч. 6 ст. 9-2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» про те, що положення ч.ч. 1-5 цієї статті поширюються виключно на кредитні договори та договори позики, укладені до дати початку тимчасової окупації або до 14 квітня 2014 року з позичальниками, які після зазначених дат залишили місце проживання на відповідних територіях.
Судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що захист, передбачений ч. 4 ст. 9-2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», поширюється лише на кредити, укладені до переміщення особи, а позивач отримав кредит 13.09.2023, тобто вже після взяття на облік як ВПО 02.10.2017; згода позивача на відступлення права вимоги була надана в п. 5.1.3 кредитного договору; повідомлення боржника шляхом розміщення інформації в особистому кабінеті та SMS є належним; договір факторингу відповідає вимогам закону, а тому підстави для визнання його недійсним відсутні.
Доводи апеляційної скарги, які зводяться до відсутності у фактора статусу фінансової установи, порушення заборони відступлення права вимоги щодо ВПО та неналежне повідомлення боржника, перевірені колегією суддів апеляційної інстанції і визнаються необґрунтованими з таких підстав.
Щодо відсутності у ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» статусу фінансової установи та ліцензії на факторинг.
Апелянт помилково ототожнює відступлення права вимоги за кредитним договором (ст.ст. 512-519 ЦК України) з договором факторингу в розумінні глави 73 ЦК України.
Договір, укладений 25.10.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал», за своєю правовою природою є саме договором відступлення права вимоги (цесії), а не договором факторингу. Зміст договору (п. 1.1, додаток № 1 - реєстр боржників) свідчить про одноразову оплатну передачу наявного права грошової вимоги без зобов'язання клієнта відступати майбутні вимоги та без надання фактором фінансування під обіг коштів клієнта; у договорі відсутні ознаки фінансування під відступлення права вимоги (ст. 1077 ЦК України), а саме: фактор не передає грошові кошти «в розпорядження клієнта» для здійснення його господарської діяльності, а лише сплачує ціну за вже існуюче право вимоги.
За таких обставин до правочину застосовуються виключно норми про відступлення права вимоги (ст.ст. 512-519 ЦК України), а не спеціальні вимоги ст. 1079 ЦК України та Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» про суб'єктний склад договору факторингу.
Такий підхід відповідає усталеній практиці Верховного Суду: якщо за змістом договору має місце разова оплатна цесія, то відсутність у нового кредитора статусу фінансової установи не є підставою для визнання правочину недійсним.
Щодо порушення заборони відступлення права вимоги без згоди внутрішньо переміщеної особи.
Частина 4 ст. 9-2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору (13.09.2023) та на момент відступлення (25.10.2024), містить імперативну заборону відступлення права вимоги за кредитними договорами та договорами позики, укладеними до 20 лютого 2014 року або до дати початку тимчасової окупації відповідної території.
Оскільки кредитний договір № 3975940 укладено 13.09.2023, тобто після зазначених дат, спеціальний захист ВПО, передбачений ст. 9-2 Закону, на позивача не поширюється.
Крім того, у п. 5.1.3 кредитного договору позивач прямо надав згоду на відступлення права вимоги будь-якій третій особі без додаткового погодження.
Щодо неналежного повідомлення боржника про відступлення права вимоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України відступлення права вимоги вважається здійсненим з моменту отримання боржником повідомлення про заміну кредитора. Форма та спосіб такого повідомлення законом не обмежені, якщо інше не встановлено договором.
У п. 9.6 кредитного договору сторони погодили, що повідомлення здійснюється шляхом розміщення інформації в особистому кабінеті та/або SMS-повідомленням.
28.10.2024 позивачу одночасно направлено SMS на зареєстрований номер телефону та розміщено повідомлення в особистому кабінеті - тобто спосіб, прямо узгоджений сторонами у договорі.
Доказів того, що позивач повідомляв кредитора про зміну номера телефону чи про неможливість отримання SMS або доступу до кабінету, матеріали справи не містять. Фактичне місце проживання ВПО не звільняє боржника від обов'язку повідомляти кредитора про зміну контактних даних (п. 5.4.2 Договору).
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права.
Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Пітуха Василя Івановича на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 липня 2025 року - залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Головуючий: Судді: