01 грудня 2025 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/5966/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Стрижеуса А. М., Саліхова В. В.,
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Трофименко Марини Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1
на рішення Макарівського районного суду Київської області у складі судді Білоцької Л. В.
від 16 квітня 2024 року
у цивільній справі № 370/3378/23 Макарівського районного суду Київської області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс»
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У грудні 2023 року ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 в якому просив стягнути з останнього заборгованість за кредитним договором №3118607 від 23.08.2022 у сумі 69 006,00 грн, з яких: 10 500,00 грн - заборгованість за кредитом, 58 506,00 грн - заборгованість за процентами. Також позивач просив стягнути з відповідача понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 684,00 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 23.08.2022 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 був укладений Договір № 3118607 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 10 500,00 грн, строком на 360 днів, шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ КБ «ПриватБанк», зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,99% від суми кредиту за кожен день користування. Кредитний договір був укладений в електронному вигляді за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Лінеура Україна» та підписаний відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором А534, що є прямою і безумовною згодою відповідача з умовами Кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту. Кредитні кошти були перераховані відповідачу 23.08.2022 на платіжну картку № НОМЕР_1 .
28.06.2023 ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» уклали договір факторингу № 28/06/23, відповідно до умов якого право вимоги за Договором № 3118607 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 23.08.2022 перейшло до ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс».
Відповідач зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав та станом на 28.06.2023 заборгованість становить 69 006,00 грн, яка складається із заборгованості за кредитом в розмірі 10 500,00 грн, заборгованості за нарахованими відсотками в розмірі 58 506,00 грн. На даний час відповідач продовжує ухилятися від виконання своїх зобов'язань і не погашає заборгованість за Договором, що є порушенням законних прав та інтересів ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс». За таких обставин позивач звернувся до суду для захисту своїх законних прав та інтересів.
Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 16 квітня 2024 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» заборгованість за договором № 3118607 від 23.08.2022 у сумі 69 006,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» витрати по оплаті судового збору у розмірі 2 684,00 грн та витрати понесенні на правову допомогу у розмірі 3 000,00 грн.
В апеляційній скарзі адвокат Трофименко М. В., в інтересах ОСОБА_1 посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Стверджує, що позивачем не долучено до матеріалів справи будь-яких доказів, які прямо чи опосередковано свідчать, що електронний підпис (або ідентифікатор) належить саме відповідачу ОСОБА_2 . Зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження реєстрації відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, отримання ним логіну та паролю в системі, подання заявки на отримання кредиту, а також ознайомлення з усіма істотними умовами договору.
Також відповідач зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач отримав кредитні кошти, в подальшому порушив обов'язок із їх повернення, тобто не виконував або неналежним чином виконував умов договору № 3118607 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.
Також відповідач зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі документи, які передбачені Законом України «Про платіжні послуги» та ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію», які підтверджують ініціювання переказу позивачем кредитних коштів на рахунок відповідача, а також те, що такий переказ є завершеним. З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження виконання обов'язку кредитора щодо переказу кредитних коштів відповідачу, позивачем надано лист ТОВ «Пейтек Україна» (від 2023.11.23 17:18) про нібито перерахування 10 500,00 грн на карту НОМЕР_1 .
Вважає, що наданий позивачем документ за вих. № 20231123-31 не може вважатись банківським документом, оскільки Постановою НБУ № 163 від 29.07.2022 було затверджено «Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті користувачів платіжних послуг» (надалі іменується Інструкція). На цьому документі відсутні обов'язкові реквізити, такі як найменування відправника та отримувача, номер рахунку отримувача, найменування банку отримувача, пропис суми словами, а також призначення платежу. Крім того, на ньому відсутня відмітка банку про здійснення операції, що свідчить про її не проведення.
17.01.2025 представник Руденко К. В., в інтересах ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» подав письмові пояснення, в яких просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Пояснення мотивовані тим, що судом першої інстанції повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки суду відповідають встановленим обставинам.
Позивач стверджує, що кредитні кошти були перераховані ОСОБА_1 , 23.08.2022 на платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану АТ «КБ «ПриватБанк», що підтверджується довідкою про переказ коштів на платіжну карту (завірену копію додано до позовної заяви), тому необхідно витребувати з АТ «КБ «ПриватБанк» інформацію про зарахування грошових коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 відповідача за період з 23.08.2022 по 28.08.2022. Зазначає, що представник позивача ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» Руденко К. В. звертався до АТ «КБ «ПриватБанк» з адвокатським запитом щодо надання такої інформації. На зазначений адвокатський запит отримано відповідь АТ «КБ «ПриватБанк» про те, що банк не має можливості надати запитувану інформацію у зв'язку з тим, що дана інформація є банківською таємницею та відсутня згода відповідача на розкриття банківської таємниці.
Представник Руденко К. В., в інтересах ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» просить витребувати в АТ «КБ «ПриватБанк» інформацію: а саме - чи було емітовано на ім'я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) платіжну карту № НОМЕР_1 ; - надати виписку з карткового рахунку про рух грошових коштів відкритого до платіжної карти № НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за період з 23.08.2022 по 28.08.2022 з відображенням часу зарахування коштів; - надати інформацію про номер телефону, на який відправляється інформація про підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер телефону) за платіжною карткою № НОМЕР_1 в період з 23.08.2022 по 28.08.2022.
Окрім цього, за складання та подання даних пояснень, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн, на підтвердження чого суду будуть надані відповідні докази.
Суд апеляційної інстанції розглянувши клопотання представника Руденка К. В., в інтересах ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» про витребування доказів, вважає, що клопотання не підлягає задоволенню, у зв'язку із відсутністю підстав, визначених ч. 2 ст. 367 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки дана справа є малозначною, тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.
Учасники справи належним чином повідомлені про розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження без виклику учасників справи, що підтверджується звітом про доставку копії ухвали про відкриття апеляційного провадження до електронного суду адвоката Трофименко М. В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 та позивача ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс».
Перевіривши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та письмових пояснень до неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 23.08.2022 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 3118607 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.
Відповідно до п. 1.1 договору, укладення цього договору здійснюється сторонами за допомогою ІТС Товариства, доступ до якої забезпечується клієнту через веб-сайт або мобільний додаток «Credit7». Електронна ідентифікація клієнта здійснюється при вході клієнта в особистий кабінет, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки товариством правильності введення коду, направленого товариством на номер мобільного телефону споживача, вказаний при вході та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету. При цьому, споживач самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до вебсайту/ІТС товариства.
Відповідно до п. 1.2 договору, сума кредиту складає 10 500,00 грн. Строк кредиту 360 днів (п.1.3. договору). Згідно п.1.4.1 стандартна процентна ставка становить 1,99% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.3договору.
Відповідно до п.1.5.1 Орієнтовна реальна річна процента ставка на дату укладання Договору складає: за стандартною ставкою за весь строк кредиту 19 652,28 % річних.
Відповідно до п.1.6 договору орієнтована загальна вартість кредиту на день укладення договору складає 85 722,00 грн за стандартною ставкою та 84 154,88 грн за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду зниженої процентної ставки. В п.2.1 договору зазначено, що товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної карти № НОМЕР_1 або іншої карти клієнта, реквізити якої надані клієнтом товариству з метою отримання кредиту.
Відповідно до п.10 договору зазначено реквізити сторін, у тому числі споживача ОСОБА_1 , його РНОКПП, серія та номер паспорту, орган, що видав даний паспорт, номери мобільних телефонів та адреса електронної пошти.
Також зазначено, що договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором М534, 23.08.2022 о 20:16:23 (а.с. 14).
Додатком № 1 до даного договору додано таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит. Відповідно до даної таблиці загальна вартість кредиту складає 84 154,88 грн; реальна процентна ставка 19 652,28 % річних; сума процентів за користування кредитом складає 73 654,88 грн; сума платежів за розрахунковий період складе 84 154,88 грн. Вказаний додаток № 1 до договору підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором М534, 23.08.2022 о 20:16:23 (а.с. 15).
Інформація щодо укладення кредитного договору підтверджена паспортом споживчого кредиту, підписаного відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором М534, 23.08.2022 о 20:16:23 (а.с. 14).
Відповідно до листа ТОВ «Пейтек Україна» № 20231123-23 від 23.11.2023 року, між ТОВ «Пейтек Україна» та ТОВ «Лінеура Україна» було укладено договір про організацію переказу грошових коштів № 210222-1 від 21.02.2022. Відповідно до зазначеного було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта від ТОВ «Лінеура Україна», призначення платежу: зарахування на карту, маска карти № НОМЕР_1 (а.с. 18).
28.06.2023 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» було укладено Договір відступлення прав вимоги №28/06/23, за умовами якого ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Лінеура Україна» (а.с. 34-35).
Актом прийому-передачі реєстру боржників від 28.06.2023 за договором відступлення прав вимоги №28/06/23 від 28.06.2023 передано новому кредитору реєстр боржників, кількість - 7810.
Згідно витягу з реєстру боржників 28.06.2023 за договором відступлення прав вимоги, ОСОБА_1 є боржником за договором № 3118607, із загальною сумою заборгованості в розмірі 69 006 грн, яка складається з заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 10 500 грн та заборгованості по нарахованим процентам в розмірі 58 506 грн (а.с. 37).
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором № 3118607 від 23.08.2022 станом на 26.08.2023 залишок заборгованості складає 69 006 грн. Відповідно до якого з 23.08.2022 на суму боргу 10 500 грн розпочато нарахування процентів в сумі 156,71 грн щодня до 21.09.2022. З 23.09.2022 розпочато нарахування процентів за стандартною відсотковою ставкою 1,99 %, що становить 208,95 грн (а.с. 22-24).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що між первісним кредитором та відповідачем було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту в електронній формі, факт підписання якого електронним підписом з одноразовим ідентифікатором свідчить про безумовну згоду позичальника з усіма істотними умовами правочину. Встановивши факт перерахування коштів на картковий рахунок відповідача та відсутність доказів належного виконання зобов'язань щодо повернення кредиту та сплати відсотків, суд дійшов висновку про порушення відповідачем умов договору та приписів статей 525, 526, 1054 ЦК України. Суд врахував, що на підставі договору факторингу право вимоги за кредитним договором перейшло до позивача, який набув статусу нового кредитора з правом вимоги сплати заборгованості у розмірі 69 006,00 грн. Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд визнав його обґрунтованим, оскільки відповідач не скористався правом на подання відзиву та не надав контррозрахунку чи доказів погашення боргу. Вирішуючи питання розподілу судових витрат на правничу допомогу, суд, керуючись частиною 5 статті 137 ЦПК України, дійшов висновку про необхідність зменшення заявленого розміру гонорару з 5 000,00 грн до 3 000,00 грн. Суд мотивував це тим, що справа належить до категорії малозначних, не потребувала значного часу адвоката для підготовки процесуальних документів, а тому заявлена сума є неспівмірною зі складністю справи та обсягом наданих послуг.
Колегія суддів погоджується із висновками суду з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Нормою статті 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов'язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України. У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов'язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку (фінансової установи) на пред'явлення будь-якої вимоги.
Судом першої інстанції вірно встановлено факт укладення 23.08.2022 кредитного договору № 3118607 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 в електронній формі шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаного електронним підписом позичальника через одноразовий ідентифікатор, що відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги про ненадання належних доказів укладання електронного договору, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до положень ст. 207 ЦК України, електронний документ прирівнюється до письмової форми правочину. Спеціальне законодавство у сфері електронної комерції (Закони України «Про електронну комерцію» та «Про електронні документи та електронний документообіг») не заперечує юридичної сили електронних документів та договорів, укладених шляхом обміну електронними повідомленнями. Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає можливість підписання електронного правочину, зокрема, електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Одноразовим ідентифікатором, як визначено ч. 1 ст. 3 цього ж Закону, є алфавітно-цифрова послідовність, яку отримує особа, що приймає оферту, шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції.
Таким чином, використання відповідачем логіну та паролю для входу в особистий кабінет та/або введення одноразового ідентифікатора, надісланого на його контактний номер телефону, є належним способом ідентифікації та підписання електронного договору, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Суд звертає увагу, що договір підписаний електронним підписом, використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис за своїм правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису у визначених законом випадках, а електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через його електронну форму. Аналогічно, у цивільному праві діє загальна презумпція правомірності правочину, встановлена статтею 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або не визнана судом.
У контексті електронного правочину, вчинення дій з використанням особистого кабінету, логіну, паролю та/або одноразового ідентифікатора, наданого особі при реєстрації, створює презумпцію того, що ці дії вчинені саме цією особою. Якщо відповідач заперечує факт власного волевиявлення на укладення кредитного договору в електронній формі або стверджує, що електронний підпис був вчинений не ним, а іншою особою, тягар доведення цих обставин покладається саме на відповідача відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України.
Таким чином, просте заперечення факту авторизації та підписання договору без надання належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність вад волевиявлення або вчинення електронного підпису іншою особою, не є достатньою підставою для спростування презумпції дійсності правочину та вчинення електронного підпису саме відповідачем. Відповідач не надала жодних доказів несанкціонованого доступу до її особистого кабінету, використання її персональних даних третіми особами чи будь-яких інших обставин, які б свідчили про відсутність її вільної волі на укладення договору або фальсифікацію електронного підпису.
Доказів того, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, картка фізичної особи-платника податків, реквізити банківської картки на яку первісними кредиторами здійснювалося перерахування позичених грошових коштів, номер телефону) були використані товариствами для укладення кредитних договорів від імені відповідачки, останньою суду не надані. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно неї шахрайських дій відповідач не зверталась, як і не оскаржувала правомірність укладеного договору.
Отже, належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами 23.08.2022 правочину - договору про надання кредиту, та його підписання ОСОБА_1 , за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора.
Щодо доводів про недоведеність факту видачі кредиту на рахунок відповідача та доказів існування заборгованості у заявленому розмірі.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Частиною 4 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
На підтвердження наявності заборгованості позивачем поданий лист ТОВ «Пейтек Україна» № 20231123-31 (ЄДРПОУ 44103264) від 23.11.2023, яким повідомлено ТОВ «Лінеура Україна» (згідно договору № 210222-1 від 21.02.2022) про успішність операції 23.08.2022 о 20:18 на суму 10 5000 грн, № транзакції 3186071661275084 в системі ТОВ «Лінеура Україна», призначення платежу: зарахування на карту, маска карти № НОМЕР_1 (а.с. 18).
Такий звіт платіжного оператора, виконано відповідно до вимог Закону «Про платіжні послуги», а вказані у звіті дані підтверджують факт перерахування коштів відповідачу, з огляду на наступне.
Стаття 31 Закону України «Про платіжні послуги» прямо зобов'язує платіжного оператора надавати детальну інформацію про платіжну операцію (частина 4 для платника, частина 5 для отримувача, а також частина 3, якщо є послуга ініціювання платежу). Це підтверджує право кредитора (як платника) та позичальника (як отримувача) вимагати таку інформацію.
Пункти 4 та 5 частини 4 та 5 вказаної статті відповідно чітко визначають, яка інформація має бути надана після виконання операції. Це включає: відомості для ідентифікації операції (що є суттю звіту/листа, який кредитор отримує від платіжного оператора); інформацію про отримувача (номер картки/рахунку позичальника), суму платіжної операції, дату і час зарахування коштів на рахунок отримувача.
Колегія суддів відхиляє твердження скаржника про те, що наданий позивачем документ (лист-підтвердження від ТОВ «Пейтек Україна» № 20231123-31 від 23.11.2023) є неналежним доказом через відсутність реквізитів, передбачених Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженою Постановою НБУ № 163. Посилання апелянта на вимоги до платіжної інструкції (документа, який формує платник для ініціювання переказу) є помилковим при оцінці документа, що підтверджує факт виконання операції надавачем платіжних послуг. Наданий позивачем документ є звітом платіжної установи про успішну транзакцію, який містить усі істотні дані для ідентифікації операції: дату та час (23.08.2022 о 20:18), суму (10 500,00 грн), унікальний номер транзакції та реквізити отримувача.
Відповідно до п. 10 Постанови Правління НБУ № 113 від 03.11.2021 «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику...», прямо передбачено можливість використання у договорах та супровідних документах номера електронного платіжного засобу споживача у форматі ХХХХ НОМЕР_3 (маскований номер картки).
Таким чином, відсутність повного номера IBAN у квитанції платіжного оператора, за наявності маскованого номера картки, що співпадає з карткою відповідача, не свідчить про дефектність документа.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо процесуальної бездіяльності суду першої інстанції в частині невитребування банківської виписки, оскільки суд, реалізуючи дискреційні повноваження щодо оцінки доказів за статтею 89 ЦПК України, правомірно визнав наявні матеріали (зокрема звіт платіжного оператора) достатніми для вирішення спору. Суд наголошує, що процесуальний інститут витребування доказів є механізмом допомоги стороні, яка має об'єктивні складнощі в їх самостійному отриманні. Водночас відповідач, будучи власником рахунку, мав безперешкодний та безпосередній доступ до інформації про рух власних коштів. Отже, якщо відповідач дійсно не отримував кредитні кошти та мав на меті спростувати відомості, зазначені у листі ТОВ «Пейтек Україна», він мав об'єктивну можливість надати суду власну банківську виписку за спірний період, яка є достовірним доказом відсутності зарахування. Ненадання відповідачем такого доказу, який знаходиться у його розпорядженні, та обмеження лінії захисту виключно критикою документів позивача, розцінюється судом як спроба уникнення виконання зобов'язання, а не як добросовісне заперечення факту отримання кредиту.
Щодо розміру заборгованості колегія суддів виходить з наступного.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02.10.2020 у справі № 911/19/19 зазначив, що суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок.
При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором № 3118607 від 23.08.2022 станом на 28.06.2023 заборгованість відповідача становить 69 006,00 грн, з яких: 10 500,00 грн - заборгованість за тілом кредиту та 58 506,00 грн - заборгованість за відсотками.
Матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем будь-яких сум на погашення заборгованості за вказаним договором.
Доказів виконання зобов'язання в іншому розмірі або власного контррозрахунку відповідачем не надано.
Розрахунок у частині заборгованості за тілом кредиту та відсотками є арифметично вірним, узгоджується із умовами договору та розміром наданих кредитних коштів, відповідачем не спростовано та сумніву у колегії суддів не викликає.
Отже встановивши, що право грошової вимоги до ОСОБА_1 у розмірі 69 006,00 грн (10 500,00 грн основного боргу та 58 506,00 грн відсотків) первісним кредитором на підставі укладеного 28.06.2023 договору відступлення прав вимоги №28/06/23 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс», відступлене позивачу, суд першої інстанції врахувавши положення ст. ст. 525, 526, 629, 1054 Цивільного кодексу України, Закон України «Про електронну комерцію», дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» та стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості у розмірі у розмірі 69 006,00 грн та судових витрат у розмірі 2 684 грн.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України, як підстави для скасування рішень.
Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Трофименко Марини Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Макарівського районного суду Київської області від 16 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді Є. П. Євграфова
А. М. Стрижеус
В. В. Саліхов