27 листопада 2025 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/16545/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Стрижеуса А. М., Саліхова В. В.,
при секретарі Мудрак Р. Р.,
за участі позивача ОСОБА_1
представника відповідач ОСОБА_2 - адвоката Каращенко Ю. В., представника відповідача приватного виконавця ОСОБА_4. - адвоката Коваль Р. О.,
представника третьої особи Башук Ю. О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та адвоката Коваля Ростислава Олександровича, в інтересах приватного виконавця виконавчого округу Київської області ОСОБА_4,
на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області у складі судді Кухленка Д. С.
від 18 серпня 2025 року
про забезпечення позову
у цивільній справі № 369/20073/24 Ірпінського міського суду Київської області
за позовом ОСОБА_1
до Приватного виконавця виконавчого округу Київської області Горелика Євгена Борисовича, приватного виконавця виконавчого округу Київської області ОСОБА_4, ОСОБА_2 ,
третя особа: Міністерство юстиції України,
щодо стягнення аліментів на утримання дитини,
В грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Приватного виконавця Київської області Горелика Євгена Борисовича, приватного виконавця Київської області ОСОБА_4, ОСОБА_2 , третя особа: Міністерство юстиції України, щодо стягнення аліментів на утримання дитини.
12.08.2025 позивач ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, в якій просив застосувати заходи забезпечення, позову у справі 369/20073/24 якими: накласти арешт на грошові кошти дитини (у розміри 320 055,79 грн) ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , які сплачені до приватного виконавця ОСОБА_4 знаходяться на її рахунках в рамках ВП НОМЕР_4, яке проводилось в рамках справи № 523/6790/19, до вирішення спору в цій справі по суті; Заборонити Приватному виконавцю Київської області Горелик Євгену Борисовичу (08292, Київська обл., Бучанський р., м. Буча, вулиця Нове Шосе, 3, офіс 73, тел./факс НОМЕР_1 , моб. НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ), як особі, яка призначена для здійснення заходів щодо припинення діяльності приватного виконавця ОСОБА_4, перераховувати кошти дитини - аліменти (у розміри 320 055, 79 грн) ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , до державного бюджету України до вирішення спору по суті; Заборонити Міністерству юстиції України (01001 м.Київ, вул. Архітектора Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622) як юридичній особі, яка після припинення повноважень тимчасового виконавця Горелика Євгена Борисовича, перераховувати кошти дитини аліменти (у розміри 320 055, 79 грн) ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , до державного бюджету України до вирішення спору по суті; Заборонити Приватному виконавцю Київської області ОСОБА_4 (08201, Київська обл., м. Ірпінь, вулиця Виговського, 1-О, 74, КОД ІНН НОМЕР_3), як особі яка оскаржує своє припинення діяльності в судах, перераховувати кошти дитини аліменти (у розміри 320 055, 79 грн) ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , до державного бюджету України до вирішення спору по суті.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 18 серпня 2025 року заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у даній справі задоволено частково.
Накладено арешт на грошові кошти дитини (у розміри 320 055, 79 грн) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які сплачені до приватного виконавця ОСОБА_4. в рамках ВП НОМЕР_4 і знаходяться на її рахунках, яке проводилось в рамках справи №523/6790/19, до вирішення спору в цій справі по суті.
В іншій частині вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду від 18 серпня 2025 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.
Скаржниця наголошує на тому, що суд першої інстанції не надав належної оцінки факту зловживання позивачем процесуальними правами та проігнорував преюдиційні обставини, встановлені судом вищої інстанції.
Апелянт звертає увагу суду на те, що спірні правовідносини вже були предметом розгляду в межах справи № 369/19731/24. У листопаді 2024 року позивач звертався до Києво-Святошинського районного суду Київської області з ідентичною заявою про забезпечення позову шляхом арешту тих самих коштів. За результатами розгляду апеляційної скарги у тій справі, постановою Київського апеляційного суду від 11.06.2025 ухвалу суду першої інстанції від 24.02.2025 було скасовано, а у задоволенні заяви про забезпечення позову - відмовлено. Повторне подання аналогічної заяви в рамках нової справи № 369/20073/24 є спробою обійти правову позицію апеляційного суду та свідчить про штучність судового процесу.
Апелянт акцентує, що судом першої інстанції грубо порушено імперативні вимоги частини 4 статті 150 ЦПК України та статті 52 Закону України «Про виконавче провадження». Наклавши арешт на грошові кошти у розмірі 320 055,79 грн, що знаходяться на рахунку приватного виконавця ОСОБА_4. в рамках виконавчого провадження ВП НОМЕР_4 (відкритого на виконання рішення у справі № 523/6790/19), суд фактично наклав арешт на аліменти та кошти на рахунку зі спеціальним режимом використання, що прямо заборонено законом.
Скаржниця зазначає, що кошти у сумі 320 055,79 грн були стягнуті на підставі виконавчого листа, виданого Суворовським районним судом м. Одеси 04.12.2023 (рішення від 14.12.2020, змінене постановою Одеського апеляційного суду від 20.07.2021). Твердження позивача про те, що стягувач відмовилася від отримання цих коштів, не відповідають дійсності. ОСОБА_2 неодноразово зверталася до виконавця з вимогою перерахувати кошти, зокрема поштовим переказом, проте здійснення виплат блокується саме діями боржника та ініційованими ним судовими заборонами, зокрема й щодо тимчасового виконавця Горелика Є. Б.
Апелянт стверджує, що в матеріалах справи відсутні належні докази реальної загрози невиконання майбутнього рішення суду. Посилання позивача на «економічне насильство» та ризик перерахування коштів до держбюджету є маніпулятивними, оскільки Міністерство юстиції та виконавці діють виключно в межах закону. Вжиті судом заходи є неспівмірними, оскільки блокують право дитини ( ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на отримання вже стягнутих аліментів, що суперечить практиці Європейського суду з прав людини та правовим висновкам Верховного Суду.
В апеляційній скарзі адвокат Коваль Р. О., в інтересах приватного виконавця виконавчого округу Київської області ОСОБА_4., вважає ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 18 серпня 2025 року незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин справи та порушенням норм процесуального і матеріального права. Скаржник наголошує, що суд першої інстанції, задовольняючи заяву про забезпечення позову, не пересвідчився у наявності об'єкта забезпечення (грошових коштів) та існуванні суб'єкта, на рахунки якого накладено арешт.
Представник звертає увагу суду на те, що діяльність приватного виконавця ОСОБА_4 була припинена ще 15.08.2024 на підставі наказу Міністерства юстиції України № 2072/7. Відтак, станом на дату постановлення оскаржуваної ухвали (18.08.2025) такого суб'єкта правовідносин, як «Приватний виконавець ОСОБА_4.», юридично не існувало. Накладення арешту на рахунки фізичної особи ОСОБА_4 під приводом арешту коштів виконавчого провадження є безпідставним втручанням у право власності особи, оскільки на особистих рахунках фізичної особи не можуть обліковуватися кошти виконавчого провадження («кошти дитини»).
Посилається на вимоги статті 44 Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, згідно з якими стягнуті з боржників кошти зараховуються виключно на спеціальні депозитні рахунки. Такі кошти не є доходом приватного виконавця і не є його власністю. Суд першої інстанції, не встановивши реквізитів конкретного депозитного рахунку та не ідентифікувавши платіжний документ, фактично наклав арешт на всі рахунки фізичної особи, що не відповідає меті забезпечення позову та порушує майнові права скаржника.
Також скаржник вказує на очевидну нелогічність мотивувальної частини ухвали, адже суд обґрунтував необхідність забезпечення позову тим, що кошти можуть бути перераховані до державного бюджету 04.12.2024. Водночас ухвала про забезпечення позову постановлена 18.08.2025. На думку скаржника суд намагався попередити подію, яка за хронологією мала відбутися (або не відбутися) майже рік тому, а таке формулювання свідчить про відсутність реального правового аналізу ситуації судом першої інстанції. Виходячи з викладеного, апелянт просить скасувати ухвалу Ірпінського міського суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, а також стягнути витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 грн.
Позивач, заперечуючи проти доводів апеляційних скарг, у поданих відзивах зазначає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, а підстави для її скасування відсутні з огляду на наступне.
Щодо апеляційної скарги представника приватного виконавця ОСОБА_4., позивач наголошує на дефекті суб'єктного складу апеляційного провадження. Діяльність приватного виконавця ОСОБА_4. припинена наказом Міністерства юстиції України, про що відомо представнику, проте питання процесуального правонаступництва у порядку статті 55 ЦПК України не вирішувалося. Відтак, апеляційну скаргу подано в інтересах суб'єкта владних повноважень, який юридично припинив свою діяльність, без залучення належного правонаступника.
Позивач спростовує твердження апелянтів про накладення арешту на всі особисті рахунки фізичної особи ОСОБА_4 . Зі змісту резолютивної частини ухвали вбачається, що обтяження стосується виключно конкретно визначеної суми коштів у розмірі 320 055,79 грн, які надійшли та обліковуються в межах виконавчого провадження № НОМЕР_4. Обраний судом спосіб забезпечення позову не обмежує право власності фізичної особи на її особисті кошти, а спрямований на збереження активів виконавчого провадження, які в силу статті 179 Сімейного кодексу України є власністю дитини.
Заперечуючи проти доводів ОСОБА_2 щодо преюдиційності постанови Київського апеляційного суду від 11.06.2025 (якою було відмовлено у забезпеченні позову в іншій справі), позивач вказує на суттєву зміну фактичних обставин. На момент постановлення оскаржуваної ухвали набрало законної сили рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 11.08.2025, яким визнано протиправною бездіяльність тимчасового приватного виконавця Горелика Є. Б. саме в частині ненаправлення спірних коштів стягувачу. Вважає, що цей факт спростовує доводи апелянтів про відсутність перешкод в отриманні коштів та підтверджує реальність ризиків їх втрати.
Позивач наполягає на існуванні реальної загрози перерахування коштів до Державного бюджету України на підставі пункту 14 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» як сум, не витребуваних стягувачем протягом року. Враховуючи, що граничний строк зберігання коштів спливає або сплив, а дії відповідачів (стягувача та виконавців) свідчать про ухилення від отримання/перерахування коштів, захід забезпечення позову є єдиним ефективним механізмом захисту майнових інтересів дитини. Додатковим підтвердженням недобросовісності відповідачів та необхідності забезпечення позову позивач вважає систематичне невиконання ними судових ухвал про витребування доказів щодо фактичного місця знаходження грошових коштів та номерів рахунків, на яких вони обліковуються.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представника відповідач ОСОБА_2 - адвокат Каращенко Ю. В. та представника відповідача - приватного виконавця ОСОБА_4. - адвоката Коваль Р. О., підтримали апеляційні скарги із викладених у них підстав та доводів.
Позивач ОСОБА_1 проти задоволення апеляційних скарг заперечив з підстав наведених у відзивах на апеляційні скарги.
Представника третьої особи позиції щодо скарг не висловив, просив ухвалити законне й обґрунтоване рішення.
Інші учасники не з'явились, про час та місце розгляду справи судом апеляційної інстанції повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення позивача, представників відповідача та третьої особи, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг та відзивів на них, колегія суддів виходить з наступного.
Встановлено, що у провадженні Ірпінського міського суду Київської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_3 , до приватного виконавця виконавчого округу Київської області Горелика Євгена Борисовича, приватного виконавця виконавчого округу Київської області ОСОБА_4, ОСОБА_2 , третя особа: Міністерство юстиції України.
Предметом позову є захист майнових прав дитини на аліментні кошти, що є її власністю відповідно до ст. 179 СК України, шляхом зобов'язання відповідачів перерахувати грошові кошти у розмірі 320 055,79 грн на особистий банківський рахунок дитини, а також встановлення факту зловживання батьківськими правами та вчинення домашнього насильства економічного характеру з боку матері дитини ( ОСОБА_2 ) через умисне неотримання зазначених коштів.
Обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову, позивач вказував, що в провадженні Суворовського районного суду міста Одеси перебувала справа № 523/6790/19 за позовом ОСОБА_2 про стягнення аліментів, де відповідачем є батько малолітньої дитини - ОСОБА_1 . За результатами розгляду вказаної справи 14.12.2020 судом першої інстанції ухвалено рішення про стягнення аліментів, яке в подальшому було змінено постановою Одеського апеляційного суду від 20.07.2021, а розмір щомісячних стягнень встановлено на рівні 8 000,00 грн.
Позивач звертав увагу на хронологію виконання судового рішення, зазначаючи, що виконавчий лист неодноразово подавався до виконання та повертався стягувачу. Зокрема, 20.02.2023 документ був повернутий Вишневим відділом ДВС, після чого пред'являвся приватному виконавцю Говорову П. В., який 07.03.2023 повернув його стягувачу. Надалі виконавчий лист перебував на виконанні у приватного виконавця ОСОБА_4. в межах виконавчого провадження № НОМЕР_5, яке було завершено поверненням документа 06.04.2023, та повторно - в межах ВП № НОМЕР_4, відкритого 10.04.2023. Остаточно виконавчий лист був повернутий стягувачу за її заявою 04.12.2023.
Заявник наголошував, що на момент повернення виконавчого документа на депозитних рахунках приватного виконавця ОСОБА_4. (в межах ВП № НОМЕР_4) залишилися сплачені ним грошові кошти в розмірі 320 055,79 грн, які мають статус аліментів та, відповідно до статті 179 Сімейного кодексу України, є власністю дитини. Позивач вказував, що стягувач ОСОБА_2 умисно не отримала вказані кошти, а така її бездіяльність має ознаки зловживання батьківськими правами та економічного порушення інтересів дитини.
Водночас, факт протиправної бездіяльності тимчасового виконавця Горелика Є. Б. (який заміщує приватного виконавця ОСОБА_4.) щодо ненаправлення цих коштів стягувачу вже встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а саме ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 11.08.2025.
Позивач зазначав про існування реальної та неминучої загрози безповоротної втрати цих коштів внаслідок дії імперативних норм законодавства. Зокрема, позивач посилався на частину 7 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» та пункт 16 Розділу VII Інструкції з організації примусового виконання рішень. Згідно з цими нормами, стягнуті з боржника грошові суми, що не були витребувані стягувачем протягом одного року з дня їх зарахування на депозитний рахунок, підлягають обов'язковому перерахуванню до Державного бюджету України не пізніше наступного робочого дня після спливу цього строку.
Враховуючи, що річний термін зберігання коштів сплив (або спливає після 04.12.2024), а відповідачі ухиляються від їх виплати на користь дитини, позивач стверджував, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до автоматичного списання коштів у дохід держави. Це, в свою чергу, унеможливить ефективний захист прав дитини та виконання майбутнього рішення суду у даній справі, оскільки кошти вибудуть з володіння виконавця.
Задовольняючи заяву частково та накладаючи арешт на грошові кошти у розмірі 320 055,79 грн, які знаходяться на рахунках приватного виконавця ОСОБА_4. в межах виконавчого провадження № НОМЕР_4, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виник спір щодо належності та розпорядження вказаними коштами, які мають статус аліментів на утримання дитини. Суд врахував доводи заявника про існування реальної загрози утруднення або неможливості виконання майбутнього рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення, оскільки спірні кошти можуть бути перераховані до Державного бюджету України як незатребувані через тривалу бездіяльність стягувача та припинення діяльності приватного виконавця.
Суд дійшов висновку, що обраний захід забезпечення позову у виді арешту конкретно визначеної суми коштів є співмірним із заявленими позовними вимогами, адекватним та безпосередньо пов'язаним з предметом спору. Застосування арешту визнано судом необхідним інструментом для охорони матеріально-правових інтересів дитини як власника аліментів, що гарантує збереження грошових активів на рахунку виконавця до моменту вирішення спору по суті та унеможливлює їх передчасне відчуження на користь держави або третіх осіб.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність обґрунтованих підстав для забезпечення позову, однак не погоджується з обраним способом забезпечення з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява подана ОСОБА_1 не у власних інтересах, а від імені та в інтересах малолітньої позивачки - ОСОБА_3 , законним представником якої він є. Предметом спору є грошові кошти у розмірі 320 055,79 грн, які мають спеціальний правовий статус аліментів. Відповідно до статті 179 Сімейного кодексу України, аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен керуватися насамперед найкращими інтересами дитини (стаття 3 Конвенції про права дитини). Судом встановлено, що на депозитному рахунку приватного виконавця з 2023 року обліковуються спірні грошові кошти, які до цього часу не отримані стягувачем. За таких обставин виникає пряма дія частини 7 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою невитребувані протягом року кошти зараховуються до Державного бюджету України. Деталізація цього процесу міститься у пункті 16 Розділу VII Інструкції з організації примусового виконання рішень, який встановлює імперативний обов'язок виконавця здійснити перерахування таких коштів до бюджету.
Враховуючи, що річний термін зберігання коштів сплив або спливає найближчим часом, ризик втрати коштів дитиною є не припущенням, а неминучим юридичним наслідком бездіяльності учасників правовідносин (окрім дитини), зокрема виконавця (що встановлено ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 11.08.2025). Це узгоджується з правовою позицією Верховного Суду (постанова від 01.09.2025 у справі № 501/664/24). Залишення малолітньої дитини без судового захисту в умовах загрози вилучення її власності на користь держави було б порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Колегія суддів відхиляє доводи скарги ОСОБА_2 про відсутність реальних ризиків перерахування спірних грошових коштів до Державного бюджету України, оскільки такі ризики є прямою вимогою закону (ч. 7 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження»). Бездіяльність стягувача протягом року створює безумовний обов'язок виконавця перерахувати кошти державі, чому може запобігти лише судова заборона.
Колегія суддів відхиляє доводи скарги ОСОБА_2 про преюдиційне значення постанови Київського апеляційного суду від 11 червня 2025 року, оскільки на момент розгляду даної справи змінилися істотні фактичні обставини: набрала законної сили ухвала Пересипського районного суду м. Одеси від 11 серпня 2025 року про визнання протиправною бездіяльності виконавця, а також настав граничний строк зберігання коштів, що створює нові підстави для захисту.
Колегія суддів відхиляє доводи скарги представника ОСОБА_4 про неможливість застосування будь-яких заходів через припинення діяльності приватного виконавця. Припинення діяльності не скасовує спеціального статусу коштів та не звільняє тимчасового виконавця від обов'язку виконати вимоги Інструкції щодо перерахування невитребуваних сум до бюджету, що потребує судового контролю.
Водночас, колегія суддів визнає обґрунтованими доводи апелянтів про помилковість обраного судом способу забезпечення («арешт»). Суд першої інстанції не врахував положення частини 3 статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» (заборона арешту спецрахунків). Більше того, застосування арешту прямо шкодить інтересам малолітньої позивачки, оскільки повністю блокує можливість виплати коштів на її користь.
Відповідно до частини 4 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права. У даній справі колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції, застосувавши арешт до коштів на спецрахунку, неправильно застосував норми матеріального права (порушив заборону ч. 3 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження»).
Враховуючи це, а також те, що повна відмова у забезпеченні позову (про що просять апелянти) призведе до порушення прав малолітньої дитини, колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі вимог скарг. З метою обрання належного та ефективного способу захисту прав позивача, апеляційний суд скасовує ухвалу суду першої інстанції та ухвалює нове рішення про застосування співмірного заходу забезпечення - заборони вчинення дій щодо перерахування коштів, що відповідає вимогам пунктів 2.2-2.4 заяви позивача, у задоволенні яких судом першої інстанції було відмовлено.
Враховуючи викладене, апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а ухвала суду - скасуванню з ухваленням нового судового рішення з підстав, визначених статтею 376 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційні скарги ОСОБА_2 та представника приватного виконавця ОСОБА_4 - задовольнити частково.
Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 18 серпня 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - задовольнити частково.
Заборонити приватному виконавцю виконавчого округу Київської області Горелику Євгену Борисовичу (як тимчасовому приватному виконавцю для здійснення заходів щодо припинення діяльності приватного виконавця ОСОБА_4), вчиняти дії щодо перерахування до Державного бюджету України грошових коштів у розмірі 320 055,79 грн (триста двадцять тисяч п'ятдесят п'ять гривень 79 копійок), що обліковуються в межах виконавчого провадження ВП № НОМЕР_4 (що виконувалось на підставі виконавчого листа № 523/6790/19), а також вчиняти дії щодо перерахування вказаних грошових коштів на користь будь-яких інших осіб, за виключенням стягувача - ОСОБА_2 , до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
В задоволенні іншої частини вимог заяви про забезпечення позову - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 02 грудня 2025 року.
Судді Є. П. Євграфова
А. М. Стрижеус
В. В. Саліхов