27 листопада 2025 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/16983/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Стрижеуса А. М., Саліхова В. В.,
при секретарі Мудрак Р. Р.,
за участі позивача ОСОБА_1 та його представника - адвоката Панової І. Ю.,
представника відповідача - адвоката Рибитви О. А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргоюадвоката Рибитви Олександра Анатолійовича, в інтересах ОСОБА_2 ,
на рішення Дарницького районного суду міста Києва у складі судді Комаревцевої Л. В.
від 25 серпня 2025 року
та на додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва у складі судді Комаревцевої Л. В.
від 29 серпня 2025 року
у цивільній справі № 753/13970/25 Дарницького районного суду міста Києва
за позовом ОСОБА_1 ,
до ОСОБА_2
про поділ майна подружжя шляхом стягнення грошової компенсації,
В червні 2025 року позивач звернувся з даним позовом про поділ майна подружжя шляхом стягнення грошової компенсації. Обґрунтовуючи вимоги, позивач вказував, що перебував із відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 26.10.2002, який розірвано за рішенням суду від 03.04.2014. За час перебування шлюбу подружжя придбало квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль «НІССАН НОТА», д.н.з. НОМЕР_1 . Квартира була придбана за договором кредиту, укладеним між ОСОБА_1 та Національним банком України, що забезпечений іпотекою.
Рішенням Дарницький районний суд в місті Києві від 05.06.2015 по справі № 753/5568/14 визнано за ОСОБА_2 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 94,70 кв. м, жилою площею 56,70 кв. м та частину автомобіля «НІССАН НОТА», д.н.з. НОМЕР_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 94,70 кв.м., жилою площею 56, 70 кв.м. та 1/2 частину автомобіля «НІССАН НОТА», д.н.з. НОМЕР_1 . Вирішено питання судових витрат.
Оскільки під час поділу майна між сторонами не були розподілені боргові зобов'язання, позивач просив стягнути з відповідача грошову компенсацію в розмірі 63 000,00 грн за погашення заборгованості за кредитним договором від 25.08.2004 № 126.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва області від 25 серпня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі 63 000,00 грн (шістдесят три тисячі гривень 00 копійок) за погашення заборгованості за кредитним договором від 25.08.2004 № 126.
Додатковим рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 серпня 2025 року заяву про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн (п'ять тисяч гривень 00 копійок). В задоволенні решти вимог заяви - відмовлено.
В апеляційній скарзі адвокат Рибитва О. А., в інтересах ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду від 25 серпня 2025 року та додаткове рішення від 28 серпня 2025 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Зазначає, що суд помилково застосував до спірних правовідносин частину 1 статті 544 ЦК України та дійшов хибного висновку про наявність у неї солідарного обов'язку з погашення кредиту, оскільки вона не є стороною кредитного договору № 126 від 25.08.2004. Звертає увагу на те, що позивачем пропущено строк позовної давності, який відповідно до статей 257, 261 ЦК України має обчислюватися окремо за кожним щомісячним платежем, а не за загальним строком дії договору. Апелянт наголошує, що оскільки з позовом позивач звернувся 04.07.2025, то вимоги про стягнення частини платежів, здійснених до 04.07.2022, не підлягають задоволенню. Вказує, що позивач не надав доказів щодо розміру сум, сплачених ним у межах строку позовної давності (після 04.07.2022), а суд, всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, не може збирати докази з власної ініціативи. Також апелянт стверджує про помилковість розрахунку суми компенсації, оскільки суд безпідставно виходив із загальної суми кредиту 126 000 грн, ігноруючи той факт, що значна частина боргу була погашена за рахунок спільних коштів подружжя до моменту поділу майна судом 05.06.2015. Апелянт акцентує, що станом на дату попереднього судового рішення залишок заборгованості становив 65 625 грн, тому стягнення половини від початкової суми кредиту фактично нівелює презумпцію спільної сумісної власності коштів, сплачених під час шлюбу. Додатково зазначає про існування між сторонами домовленості, за якою позивач сплачував кредит, а відповідач - комунальні послуги, що виключало взаємні претензії до моменту подання позову.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу адвокат Панова І. Ю., в інтересах ОСОБА_1 , просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на безпідставність її доводів, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним.
Наголошує на тому, що заява відповідача про застосування строку позовної давності була подана до суду першої інстанції з порушенням вимог ЦПК України та Положення про ЄСІТС у вигляді скан-копії, яка не має статусу електронного документа, а отже, правомірно не була врахована судом. Щодо матеріально-правової складової спору, позивач зазначає, що кредитний договір від 25.08.2004 укладено в інтересах сім'ї, що згідно зі статтями 60, 65 СК України створює обов'язки для обох із подружжя. Посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 638/18231/15-ц, де вказано, що при поділі майна враховуються також борги за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Позивач стверджує, що виконавши солідарне зобов'язання у повному обсязі 11.07.2022, він набув права зворотної вимоги (регресу) до відповідача з 12.07.2022 в порядку статті 544 ЦК України. Відповідно, звернувшись із позовом 30.06.2025, він діяв у межах трирічного строку позовної давності, який розпочався з моменту виконання ним спільного обов'язку. Додатково звертає увагу на те, що перебіг позовної давності продовжувався на строк дії карантину та зупинявся на період воєнного стану згідно з пунктами 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Заперечує існування будь-яких домовленостей про те, що сплата комунальних послуг відповідачем звільняє її від участі у погашенні кредиту, вказуючи на відсутність доказів таких угод. Вважає, що сума компенсації у розмірі 63 000 грн розрахована вірно, виходячи з половини сплаченої ним суми тіла кредиту.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача підтримав апеляційну скаргу із викладених у ній підстав та доводів.
Позивач та його представник проти задоволення апеляційної скарги заперечили із підстав наведених у відзиві.
Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення представника відповідача, позивача та його представника, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів виходить з наступного.
Судом встановлено, та підтверджується матеріалами справи, що позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі з 26.10.2002, який розірвано за рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 03.04.2014 по справі № 753/20634/13-ц.
Рішенням Дарницький районний суд в місті Києві від 05.06.2015 по справі № 753/5568/14 визнано за ОСОБА_2 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 94,70 кв. м, жилою площею 56,70 кв. м та частину автомобіля «НІССАН НОТА», д.н.з. НОМЕР_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 94,70 кв. м, жилою площею 56,70 кв. м та частину автомобіля «НІССАН НОТА», д.н.з. НОМЕР_1 .
Зазначена квартира була придбана за договором від 22.06.2004 № 43597 про участь у Фонді фінансування будівництва, укладеним з АКБ «Аркада». Свідоцтво про право власності було видане на ім'я ОСОБА_1 .
З метою купівлі вищевказаної квартири ОСОБА_1 з Національним банком України (надалі - Банк) було укладено договір про надання кредиту на придбання житла (з квартобліку) від 25.08.2004 № 126, згідно якого Банк надає позичальника довгостроковий кредит на придбання житла у сумі 126 000 грн (сто двадцять шість тисяч гривень) строком на 20 років з 01.09.2005 до 01.09.2024.
Для забезпечення виконання кредитного договору між Банком та ОСОБА_1 укладено договір застави майнових прав від 25.08.2004 №126/1, відповідно до якого позивач передав в заставу майнові права за договором про участь у Фонді фінансування будівництва від 22.06.2004 № 43597 та іпотечний договір від 06.05.2006 № 2377, відповідно до якого позивач передав Банку в іпотеку належну йому на праві власності квартира АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки від 02.06.2025 № 55-0037/42426 заборгованість за Кредитним договором повністю погашена ОСОБА_1 11.07.2022 та виконано усі зобов'язання за зазначеним договором. Погашення заборгованості здійснювалось за рахунок щомісячного відрахування із заробітної плати працівника та дострокового погашення позичальником.
Звертаючись до суду, ОСОБА_1 вважав, що виконавши 11.07.2022 в повному обсязі спільне боргове зобов'язання, що виникло в інтересах сім'ї, він набув права зворотної вимоги (регресу) до відповідачки як солідарного боржника на відшкодування частини сплачених ним коштів.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із приписів статей 60, 61, 65 СК України, згідно з якими кредитний договір, укладений в інтересах сім'ї, створює спільні зобов'язання для подружжя, незалежно від того, хто з них виступає стороною у правочині. Встановивши, що 11.07.2022 позивач одноосібно виконав спільне боргове зобов'язання у повному обсязі, суд дійшов висновку про виникнення у нього права регресної вимоги до відповідача на підставі частини 1 статті 544 ЦК України. Суд відхилив заперечення відповідача щодо відсутності у неї обов'язку сплачувати кредит, посилаючись на преюдиційні обставини, встановлені рішенням суду від 05.06.2015 про поділ спірної квартири, яка перебувала в іпотеці. Визначаючи суму компенсації, суд спирався на факт повного погашення кредиту та, застосувавши принцип рівності часток подружжя, стягнув з відповідача частину від загальної суми зобов'язання, що становить 63 000 гривень. Доводи про пропуск позовної давності визнані судом безпідставними, оскільки за висновком суду право вимоги виникло з моменту виконання основного зобов'язання (11.07.2022), а позов подано в межах загального трирічного строку - 30.06.2025.
Погоджуючись із висновками суду частково, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до положень статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту, а згідно зі статтею 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Оскільки спірну квартиру придбано сторонами під час шлюбу за кредитні кошти для спільного проживання, що встановлено судовим рішенням від 05 червня 2015 року, боргові зобов'язання за кредитним договором є спільним боргом подружжя, який підлягає поділу.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність у відповідача зобов'язань щодо повернення кредиту через те, що вона не є стороною кредитного договору. Набувши у власність частину квартири, яка перебувала в іпотеці, відповідач, будучи обізнаною про наявність обтяження та невиконаного грошового зобов'язання, фактично стала спів-іпотекодавцем та особою, відповідальною за солідарним боргом. Заперечення цього факту після отримання права власності на частку майна суперечить засадам добросовісності, розумності та справедливості, визначеним цивільним законодавством.
Також колегія суддів не погоджується з доводами апелянта щодо необхідності застосування позовної давності до кожного щомісячного платежу окремо. У правовідносинах між колишнім подружжям щодо розподілу спільних боргів виконання кредитного зобов'язання одним із них слід розглядати як виконання цілісного обов'язку, що виник в інтересах сім'ї. Відповідно до частини 1 статті 544 ЦК України право зворотної вимоги (регресу) виникає у боржника, який виконав солідарний обов'язок, з моменту такого виконання.
Встановивши, що позивач остаточно погасив кредитну заборгованість 11.07.2022, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що саме з цієї дати у нього виникло право вимоги до відповідача щодо компенсації сплачених коштів, а відтак звернення до суду у червні 2025 року відбулося в межах встановленого законом трирічного строку позовної давності.
Разом з тим, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо визначеного розміру грошової компенсації. Стягуючи з відповідача половину від загальної суми кредиту в розмірі 63 000 грн, місцевий суд не врахував, що компенсації підлягають лише ті кошти, які були сплачені одним із подружжя особисто після припинення шлюбних відносин або розірвання шлюбу. Верховний Суд неодноразово наголошував, що кошти, сплачені подружжям на погашення кредиту під час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, а тому не підлягають відшкодуванню при вирішенні питання про поділ боргових зобов'язань
З матеріалів справи вбачається, що сторони перебували у шлюбі до 03.04.2014, а виконання кредитного договору розпочалося з вересня 2004 року.
Враховуючи, що позивачем не надано детального розрахунку та банківських виписок, які б підтверджували дострокове погашення кредиту чи сплату відмінних від графіку сум у певні періоди, а відповідачем не надано доказів іншого порядку виконання зобов'язання, колегія суддів здійснює розрахунок суми, що підлягає компенсації, виходячи з умов Кредитного договору та календарного обчислення періодів шлюбу та одноосібного проживання.
Згідно з пунктом 3.1 кредитного договору № 126 від 25.08.2004, позичальник зобов'язався здійснювати щомісячне погашення кредиту рівними частинами у розмірі 525 грн. Загальний строк кредитування - 20 років (240 місяців).
Таким чином, за час перебування сторін у шлюбі з моменту укладення договору (вересень 2004 року) до моменту його розірвання (квітень 2014 року), тобто протягом 115 місяців, за графіком мало бути сплачено тіло кредиту на загальну суму 60 375 грн (115 міс. х 525 грн).
Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб.
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, а також запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків (пункти 4, 5 частини п'ятої статті 12 ЦПК України).
Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Застосовуючи стандарт доказування «баланс вірогідностей», суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
У цій справі жодна зі сторін не надала належних доказів того, що фактичне погашення кредиту відбувалося у розмірах, відмінних від встановлених договором щомісячних платежів. Відповідач, заперечуючи проти позову, не скористалася своїм процесуальним правом довести, що сума, сплачена під час шлюбу, була більшою за розрахункову, або що після розірвання шлюбу зобов'язання виконувалося за рахунок інших джерел, ніж особисті кошти позивача.
За таких обставин, з урахуванням презумпції спільності майна подружжя, колегія суддів доходить висновку, що сума 60 375 грн була сплачена за рахунок спільного бюджету подружжя і не підлягає поділу.
Відповідно, залишком боргового зобов'язання, яке існувало на момент припинення шлюбних відносин (розірвання шлюбу за рішенням суду) і було погашене позивачем одноосібно, є різниця між загальною сумою кредиту та сумою, сплаченою у шлюбі: 126 000 грн - 60 375 грн = 65 625 грн.
Саме ця сума (65 625 грн) сплачена позивачем за рахунок особистих коштів на виконання спільного боргу, а тому він має право зворотної вимоги до відповідача у розмірі частини від вказаної суми, що становить: 65 625 грн / 2 = 32 812,50 грн.
Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнутої грошової компенсації підлягає зміні шляхом зменшення суми стягнення з 63 000,00 грн до 32 812,50 грн.
Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення суду про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а також розподілу витрат із сплати судового збору, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до положень частин 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Суд першої інстанції, ухвалюючи додаткове рішення, дійшов висновку про обґрунтованість витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн, виходячи з повного задоволення позовних вимог майнового характеру на суму 63 000,00 грн. Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду щодо доведеності та співмірності саме такої базової суми витрат, зважаючи на складність справи та обсяг наданих послуг, і ця сума сторонами по суті не спростована як така, що відповідає критеріям реальності та розумності для даної категорії спорів.
Водночас, оскільки апеляційний суд дійшов висновку про зміну основного рішення та зменшення розміру стягнутої компенсації з 63 000,00 грн до 32 812,50 грн, принцип пропорційності розподілу судових витрат вимагає відповідного коригування суми витрат на правничу допомогу, що підлягає відшкодуванню позивачу.
Співвідношення задоволених апеляційним судом позовних вимог (32 812,50 грн) до заявленої ціни позову (63 000,00 грн) становить 52,08 %. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, а саме 52,08 % від визнаної обґрунтованою суми в 5 000,00 грн, що складає 2 604,17 грн.
За таких обставин додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 серпня 2025 року підлягає зміні шляхом зменшення розміру стягнутих витрат на правничу допомогу з 5 000,00 грн до 2 604,17 грн.
Щодо розподілу судових витрат із сплати судового збору, колегія виходить з наступного.
Позовні вимоги задоволено частково на суму 32 812,50 грн, що становить 52,08 % від ціни позову (63 000,00 грн). Відповідно, у задоволенні решти вимог на суму 30 187,50 грн (47,92 %) - відмовлено.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви пропорційно до задоволеної частини вимог (52,08 %), що від суми сплаченого збору 1 211,20 грн становить 630,83 грн.
Водночас, оскільки апеляційну скаргу відповідача задоволено частково, а рішення суду змінено, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги пропорційно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачу відмовлено (47,92 %). Від суми сплаченого судового збору за апеляційну скаргу в розмірі 1 816,80 грн ця частка становить 870,55 грн.
З огляду на встановлене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні з підстав, визначених пунктом 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, у зв'язку з порушенням норм матеріального права. Неправильне застосування судом положень статей 60, 61 Сімейного кодексу України та неврахування правового режиму коштів, сплачених подружжям спільно під час шлюбу, призвело до помилкового розрахунку суми компенсації, а тому рішення суду в частині визначення розміру грошового стягнення та розподілу судових витрат необхідно змінити, зменшивши їх розмір. В іншій частині рішення суду відповідає вимогам закону і підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Рибитви Олександра Анатолійовича, в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 25 серпня 2025 року змінити, зменшивши суму стягнення компенсації з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 з 63 000,00 грн до 32 812,50 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 630, 83 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 870,55 грн.
Додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 серпня 2025 року змінити, зменшивши суму компенсації витрат на професійну правничу допомогу з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 з 5 000,00 грн, до 2 604,17 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 02 грудня 2025 року.
Судді Є. П. Євграфова
А. М. Стрижеус
В. В. Саліхов