27 листопада 2025 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/16685/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Стрижеуса А. М., Саліхова В. В.,
при секретарі Мудрак Р. Р.,
за участі ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргоюОСОБА_1
на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва у складі судді Якусика О. В
від 11 вересня 2025 року
у цивільній справі № 753/18648/25 Дарницького районного суду міста Києва
за позовом ОСОБА_2
до ОСОБА_3
про стягнення грошових коштів,
У вересні 2025 року адвокат Пономаренко К. П. в інтересах ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів у розмірі 131 966,02 доларів США, обґрунтовуючи вимоги тим, що 03.03.2020 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір про надання позики, згідно з яким позикодавець передав у власність позичальнику 130 000 доларів США на придбання автомобіля марки Mercedes-benz G500, строк повернення 04.03.2025. Однак, відповідачем не виконано умов договору та не повернуто позивачу кошти в розмірі 130 000 доларів США. У зв'язку з невиконанням умов договору, позивачем також нараховано 3% річних за невиконання умов договору в розмірі 1 966,02 доларів США.
05 вересня 2025 року до суду надійшла заяву про забезпечення позову, в якій позивач просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме і рухоме майно, належне ОСОБА_3 , в межах суми заборгованості - 5 458 523,99 грн, зокрема на наступні об'єкти нерухомого та рухомого майна: 1) автомобіль марки MERCEDES-BENZ G 500, 2020 року випуску, реєстраційний номер: НОМЕР_1 , VIN-код: НОМЕР_2 ; 2) автомобіль марки INFINITI QX30, 2017 року випуску; 3) 1/2 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна: 37642305; 4) квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер майна: 15164810; 5) земельну ділянку з кадастровим номером 3221287201:01:002:0122, площею 0,07 га, за адресою: АДРЕСА_3 , земельна ділянка з кадастровим номером 3221287201:01:002:0122, площею 0,07 га, за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 308869832212; 6) 1/2 частки земельної ділянки з кадастровим номером 3221287201:01:002:0135, площею 0,035 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1736037232212.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 11 вересня 2025 року заяву про забезпечення позову задоволено частково.
Накладено арешт на автомобіль марки MERCEDES-BENZ G 500, 2020 року випуску, реєстраційний номер: НОМЕР_1 , VIN-код: НОМЕР_2 до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
В іншій частині заяви - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , будучи особою, яка не брала участі у справі, вважає, що ухвала Дарницького районного суду міста Києва від 11.09.2025 про забезпечення позову є незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню. Заявниця зазначає, що суд першої інстанції помилково наклав арешт на автомобіль марки MERCEDES-BENZ модель G 500 (VIN НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_1 ) в рамках спору про стягнення коштів між іншими особами, не перевіривши при цьому належність цього майна.
Звертає увагу на те, що є єдиним законним власником вказаного транспортного засобу відповідно до Свідоцтва про реєстрацію від 10.09.2025, а отже, майно не належить відповідачу ОСОБА_3 і не може бути об'єктом забезпечення позову в цій справі. Апелянт стверджує, що оскаржувана ухвала порушує її право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та створює непропорційне втручання у її права власності.
Заявниця наголошує на тому, що позивач ОСОБА_2 не надав суду жодних належних доказів того, що автомобіль належить відповідачу, або що існують ризики його відчуження саме відповідачем. Посилаючись на рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2010 від 27.01.2010, апелянт обґрунтовує своє право на апеляційне оскарження як особа, чиї права та інтереси вирішені судом без її участі, відповідно до статті 17 ЦПК України.
Скаржниця також вказує на порушення судом статті 6 Конвенції щодо права на справедливий суд та статті 13 Конвенції щодо права на ефективний засіб юридичного захисту, стверджуючи, що суд не дотримався вимог неупередженості та не пересвідчився у відсутності порушення прав третіх осіб при застосуванні заходів забезпечення, з огляду на що просить скасувати ухвалу суду щодо забезпечення позову у даній справі та постановити нове рішення про скасування заходів забезпечення позову.
Правом подачі відзиву на апеляційну скарги інші учасники не скористались.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції апелянт ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу із викладений у ній підстав та доводів.
Позивач та відповідач у судове засідання не прибули, про причини неявки не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідь судді Євграфової Є.П., пояснення апелянта ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Звертаючись із заявою про застосування заходів забезпечення позову, позивач вважав, що існують реальні ризики відчуження відповідачем майна, зокрема спірного автомобіля, що може зробити неможливим виконання рішення суду в майбутньому. Він наголошував на тому, що кошти за договором позики надавалися цільовим призначенням саме для придбання автомобіля MERCEDES-BENZ G 500, і умовами договору прямо передбачено право позикодавця звернути стягнення на цей транспортний засіб у разі неповернення боргу, а також встановлено заборону на його відчуження без згоди кредитора. Позивач акцентував увагу на погіршенні відносин із відповідачем через розірвання шлюбу з її донькою та наявність паралельного судового спору про поділ майна подружжя, що, на його думку, свідчить про високу ймовірність ухилення боржника від виконання зобов'язань. Крім того, заявник вказував на те, що відповідач як титульний власник зберігає повну правомочність щодо розпорядження автомобілем, а значна сума боргу, яка суттєво перевищує доходи пересічного громадянина, створює додаткові стимули для приховування активів. Також позивач посилався на факти недобросовісної поведінки сторони відповідача, яка висувала додаткові фінансові умови для добровільної передачі автомобіля, що підтверджує існування очевидної загрози порушення прав кредитора.
Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами існує спір про стягнення заборгованості за договором позики, цільовим призначенням якого було саме придбання спірного автомобіля марки MERCEDES-BENZ G 500. Встановивши, що умовами договору прямо передбачено право позикодавця звернути стягнення на цей транспортний засіб у разі невиконання зобов'язання, а також заборону на його відчуження без згоди кредитора, суд дійшов висновку про наявність реального ризику відчуження майна, що може істотно ускладнити виконання майбутнього судового рішення. Суд вважав доведеним існування безпосереднього зв'язку між конкретним заходом забезпечення (арештом придбаного за позичені кошти авто) та предметом позову, визнавши такий захід адекватним та співмірним. Водночас, відмовляючи у накладенні арешту на інше рухоме та нерухоме майно відповідача (квартири, земельні ділянки, інший автомобіль), суд зазначив, що позивачем не надано доказів оцінки вартості цих активів. Через відсутність відомостей про вартість іншого майна суд був позбавлений можливості встановити співмірність сукупного обсягу заходів забезпечення із ціною позову, тому визнав вимоги в цій частині необґрунтованими. Таким чином, суд застосував лише той захід забезпечення, який безпосередньо стосується предмета домовленостей сторін та гарантує виконання ймовірного рішення суду без надмірного втручання у права відповідача.
Колегія суддів не може погодитись із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на автомобіль з огляду на наступне.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.
Під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20).
У частині першій статті 150 ЦПК України наведено перелік видів забезпечення позову, серед яких у пункті 1 законодавець вирізняє накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
При дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
За змістом частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).
Аналізуючи підставу забезпечення позову та дотримуючись принципу співмірності, суд першої інстанції не повною мірою врахував сутність заявлених позовних вимог та суб'єктний склад правовідносин. Позов ОСОБА_2 пред'явлено до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики, а не про визнання права власності на автомобіль, витребування майна з чужого незаконного володіння чи визнання недійсним правочину щодо його відчуження. При цьому арешт накладено на автомобіль марки MERCEDES-BENZ модель G 500, який згідно з наявними у справі доказами на момент постановлення ухвали належав на праві власності ОСОБА_1 (реєстрація тз від 10.09.2025), яка не є відповідачем у даній справі та не несе відповідальності за зобов'язаннями боржника.
Таким чином, розглядаючи заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту, суду слід було оцінювати належність майна саме відповідачу, оскільки виконання рішення про стягнення боргу здійснюється за рахунок майна боржника. Накладення арешту на майно, що належить третій особі, яка не має статусу відповідача і щодо якої позивачем не заявлено жодних самостійних позовних вимог (зокрема, щодо оскарження підстав набуття права власності), свідчить про вихід за межі предмета забезпечення та невиправдане втручання у права власника. Накладення арешту на зазначене майно сторонньої особи не забезпечує виконання можливого рішення суду про стягнення коштів з іншої особи, що вказує на те, що суд не дотримався принципу співмірності та зв'язку заходу забезпечення позову з предметом позовної вимоги, що є істотним недоліком при розгляді заяви про забезпечення позову.
За таких обставин, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для накладення арешту на вказаний автомобіль, у зв'язку з чим оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з підстав, визначених пунктами 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України (через невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права), з ухваленням нової постанови про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 11 вересня 2025 року у частині накладення арешту на автомобіль марки MERCEDES-BENZ G 500, 2020 року випуску, реєстраційний номер: НОМЕР_1 , VIN-код: НОМЕР_2 скасувати, у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 01 грудня 2025 року.
Судді Є. П. Євграфова
А. М. Стрижеус
В. В. Саліхов