27 листопада 2025 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/16258/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Стрижеуса А. М., Саліхова В. В.,
при секретарі Мудрак Р. Р.,
за участі представника позивача - адвоката Стовбун О. Й
відповідача ОСОБА_1 та її представника - адвоката Самчук М. В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргоюадвоката Самчук Марини Валеріївни, в інтересах ОСОБА_1 ,
на заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області
у складі судді Журавського В. В.
від 04 лютого 2025 року
у цивільній справі № 359/7084/24 Бориспільського міськрайонного суду Київської області
за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк»
до ОСОБА_1
про визнання прав іпотекодержателя,
В липні 2024 року АТ «Сенс Банк» звернулось в суд з позовом, в якому просило суд визнати житловий будинок АДРЕСА_1 предметом іпотеки за іпотечним договором №04/І-395, укладеним 20.06.2007 між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , а також внести відповідні записи про обтяження до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилався на невиконання відповідачем грошових зобов'язань за Кредитним договором № 382/241/07-P, укладеним 20.06.2007, відповідно до первинних умов якого, АКБСР «Укрсоцбанк» (правопопередник позивача) надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 27 000 доларів США зі сплатою 13% річних та кінцевим терміном повернення до 19.06.2017. У подальшому, 19.01.2011, між сторонами було укладено Додаткову угоду, в якій зафіксовано залишок заборгованості станом на цю дату у розмірі 21 600 доларів США та збільшено відсоткову ставку за користування кредитом до 16,37% річних.
В забезпечення виконання вказаних зобов'язань 20.06.2007 було укладено Іпотечний договір № 04/I-395, за умовами якого в іпотеку передано земельну ділянку площею 0,1000 га (кадастровий номер 3210500000:13:003:0036) з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку в АДРЕСА_1 . Позивач зазначав, що пунктом 1.1 Іпотечного договору, імперативно визначено, що предмет іпотеки включає не лише земельну ділянку, але й усі її чинні та майбутні зміни, поліпшення, а також будь-які будівлі та споруди, що будуть побудовані на ній у майбутньому.
Підставою для звернення до суду стало виявлення Банком факту самочинного будівництва на обтяженій земельній ділянці. Позивач зазначав, що в порушення пунктів 2.1.5 та 2.1.7 Іпотечного договору, відповідач не повідомила іпотекодержателя про зміни у складі предмета іпотеки та не отримала обов'язкової письмової згоди на здійснення будівництва. Внаслідок цих дій 13.05.2017 (рішення державного реєстратора № 35152188) відповідач зареєструвала за собою право власності на новозбудований житловий будинок загальною площею 218,3 кв. м (житлова площа 66,8 кв. м) за тією ж адресою.
Банк наполягав, що оскільки будинок є невід'ємною частиною земельної ділянки та зведений без дозволу кредитора, він автоматично підпадає під режим іпотеки згідно з умовами договору та ст. 16 Закону України «Про іпотеку», а метою позову є юридична фіксація статусу будинку як предмета іпотеки для подальшого внесення записів про обтяження до державних реєстрів, оскільки добровільно відповідач цих дій не вчинила.
Заочним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 лютого 2025 року позов задоволено частково.
Визнано житловий будинок АДРЕСА_1 предметом іпотеки за іпотечним договором №04/І-395, укладеним 20.06.2007 між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , посвідченим приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Віценко В. О., зареєстрованим в реєстрі за № 1789. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Вирішено питання судових витрат.
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 травня 2025 року виправлено описку у вказаному рішенні.
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 серпня 2025 року у задоволенні заяви представника відповідача Самчук М. В. про перегляд заочного рішення відмовлено.
В апеляційній скарзі адвокат Самчук М. В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду в частині задоволення позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. Застосувати до позовних вимог строк позовної давності. Судові витрати покласти на позивача.
Апелянт зазначає, що суд розглянув справу за відсутності відповідача, яка не була належним чином повідомлена про час та місце розгляду, оскільки матеріали справи містять лише конверти з відміткою «за закінченням терміну зберігання», що відповідно до правової позиції Верховного Суду у справі № 947/15524/20 від 18.01.2023 не є доказом належного інформування учасника справи. Звертає увагу на те, що через неналежне повідомлення вона була позбавлена права на подання відзиву та заяви про застосування строків позовної давності, хоча будівництво спірного будинку розпочалося ще у 2010 році, про що банк, маючи право на регулярну перевірку предмета застави, міг і повинен був дізнатися понад 14 років тому.
Апелянт наголошує, що на момент укладення іпотечного договору у 2007 році на земельній ділянці не було будівель, а стаття 6 Закону України «Про іпотеку» в редакції на той час передбачала автоматичне поширення іпотеки лише на існуючі будівлі або об'єкти незавершеного будівництва, а не на ті, що будуть збудовані у майбутньому без прив'язки до прав на них на момент договору. Стверджує, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, посилаючись на висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/2416/17, згідно з яким належним способом захисту у подібних спірних ситуаціях є вимога про визнання права іпотекодержателя, а не визнання майна предметом іпотеки.
Також вказує на те, що суд не перевірив співмірність вартості предмета іпотеки розміру заборгованості, оскільки позивач не надав розрахунку боргу, а оцінка майна проведена з порушенням стандартів без огляду об'єкта. Крім того, Апелянт посилається на преюдиційні обставини, встановлені у рішенні суду від 29.10.2021 у справі № 359/5535/17, де було встановлено факт зміни строку виконання основного зобов'язання ще у 2012 році.
Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористався.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції відповідач та представник підтримали апеляційну скаргу із викладених у ній підстав та доводів.
Представник позивача проти задоволення скарги заперечив, просив залишити рішення суду без змін.
Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення представника позивач, відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання майна предметом іпотеки, суд першої інстанції виходив із того, що умовами іпотечного договору від 20.06.2007 імперативно передбачено поширення іпотеки не лише на земельну ділянку, а й на всі майбутні будівлі та споруди, що будуть на ній зведені. Встановивши, що відповідач у порушення договірних зобов'язань без письмової згоди іпотекодержателя здійснила будівництво житлового будинку на обтяженій ділянці та у 2017 році зареєструвала право власності на нього, суд дійшов висновку, що зазначений об'єкт нерухомості набув статусу предмета іпотеки. При цьому суд керувався положеннями статті 16 Закону України «Про іпотеку», яка визначає, що новостворене на іпотечній земельній ділянці майно слідує юридичній долі ділянки та вважається предметом іпотеки. Відмовляючи у задоволенні вимоги про зобов'язання внести записи до державних реєстрів, суд вказав, що такі дії належать до компетенції державного реєстратора, до якого позивач має право звернутися самостійно з відповідною заявою після набрання судовим рішенням законної сили.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги про належне повідомлення позивача про дату, час і місце розгляду справи, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Особи, які беруть участь у справі, мають право, зокрема брати участь у судових засіданнях, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб (стаття 43 ЦПК України).
Частиною першою статті 6 Конвенції, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.
Складовою частиною визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.
ЄСПЛ зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (§ 25, 27 рішення ЄСПЛ від 13 грудня 2011 року у справі «Trudov v. russia», заява № 43330/09).
Частиною першою статті 8 ЦПК України визначено, що ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.
Згідно з частинами другою-п'ятою статті 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
З матеріалів справи вбачається, що поштове відправлення із ухвалою про відкриття провадження у справі та копією позовної заяви, яке було відправлено відповідачу за зареєстрованим місцем проживання, АДРЕСА_1 , повернулось до суду без вручення адресату із відміткою «За закінченням терміну зберігання» (а.с. 106).
Наступне поштове відправлення було направлено за адресою - АДРЕСА_1 , що не є адресою проживання відповідача (а.с. 115)
Останнє поштове відправлення (а.с. 118) також направлено судом на адресу, що відмінна від адреси місця постійного проживання, а саме - АДРЕСА_2 .
Таким чином, суд першої інстанції не дотримався вимог процесуального закону щодо належного повідомлення учасника справи. Направлення судових повісток на адреси, які не відповідають зареєстрованому місцю проживання відповідача (помилка в назві топоніма «вулиця» замість «провулок», зазначення неіснуючого номера квартири), об'єктивно унеможливило отримання ОСОБА_1 інформації про наявність судового провадження та дату судового розгляду. Водночас, повернення кореспонденції з відміткою «за закінченням терміну зберігання» за таких обставин не може вважатися доказом належного повідомлення та відмови адресата від одержання судової повістки, оскільки не підтверджує факт обізнаності особи про час та місце розгляду справи.
Отже доводи апелянта про те, що його не було належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду справи в суді першої інстанції, знайшли підтвердження, що є обов'язковою підставою для скасування ухваленого судового рішення відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦПК України.
Щодо доводів апеляційної скарги по суті спору, колегія суддів виходить з наступного.
Встановлено, що 20.06.2007 АКБСР «Укрсоцбанк» уклав з ОСОБА_1 договір кредиту № 382/241/07-П. За умовами якого АКБСР «Укрсоцбанк» зобов'язався надати кредит у розмірі 27 000 доларів США, а ОСОБА_1 зобов'язалася щомісячно до 19.06.2017 повернути кредит по частинам, а також сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 13% річних (а.с. 15-20).
В той же день АКБСР «Укрсоцбанк» уклав з ОСОБА_1 іпотечний договір № 04/І-395, яким з метою забезпечення належного виконання грошових зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_1 передала АКБСР «Укрсоцбанк» в іпотеку нерухоме майно, включаючи всі її чинні та майбутні зміни, поліпшення та будь-які будівлі та/або споруди, що будуть побудовані на ньому, а саме: земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3210500000:13:003:0036 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 10-14).
Згідно п.1.1 іпотечного договору № 04/І-395 від 20.06.2007 ОСОБА_1 передала в іпотеку АКБСР «Укрсоцбанк» нерухоме майно, включаючи всі її чинні та майбутні зміни, поліпшення та будь-які будівлі та/або споруди, що будуть побудовані на ньому, а саме: земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3210500000:13:003:0036 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім цього, згідно з п.2.1.5, п.2.1.7 іпотечного договору ОСОБА_1 зобов'язалася не пізніше наступного дня після настання змін надати іпотекодержателю відомості про будь-які зміни, що відбулися чи відбуваються з предметом іпотеки. Без встановленого дозволу відповідних державних органів та письмової згоди іпотекодержателя ОСОБА_1 зобов'язалася не здійснювати будівництво на площі земельної ділянки, що є предметом іпотеки.
19.01.2011 ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду до договору кредиту, якою сторони підтвердили, що залишок заборгованості за кредитом станом на дату укладення додаткової угоди, становить 21 600 доларів США, а також встановили нову процентну ставку за користування кредитними коштами у розмірі 16,37% річних (а.с. 21-22).
В подальшому, АКБСР «Укрсоцбанк» був реорганізований шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк», який змінив своє найменування на АТ «Сенс Банк». Вказані обставини підтверджуються протоколом № 4/2019 позачергових Загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк» від 15.10.2019 (а.с. 36-44), Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 45-48), Витягом з державного реєстру банків (а.с. 51).
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №244378035 від 15 лютого 2021 року (а.с. 24-26) вбачається, що рішенням державного реєстратора КП «Бориспільське БТІ» Іванцок Е. Я. № 35152188 від 13.05.2017 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на житловий будинок садибного типу з господарчими будівлями і спорудами загальною площею 218,3 кв. м, житловою площею 66,8 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці з кадастровим номером 3210500000:13:003:0036.
В матеріалах цивільної справи відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 на виконання обов'язку, передбаченого п. 2.1.5 та п. 2.1.7 іпотечного договору, повідомила АКБСР «Укрсоцбанк», його правонаступників, зокрема АТ «Альфа-Банк», АТ «Сенс Банк», про будівництво житлового будинку садибного типу з господарчими будівлями та спорудами на земельній ділянці, яка передана в іпотеку, а також про отримання письмової згоди іпотекодержателя на здійснення будівництва вказаного об'єкту нерухомого майна на площі земельної ділянки, яка є предметом іпотеки.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Порушенням є такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті. Вказані норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.
Верховний Суд наголошував, що вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні (постанова Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №904/3368/18).
Звертаючись до суду із вимогами про визнання житлового будинку предметом іпотеки, Банк вважав, що внаслідок зведення відповідачем будівлі на обтяженій земельній ділянці у нього виникло легітимне очікування на поширення іпотеки на цей об'єкт, яке підлягає судовому захисту задля забезпечення реальної можливості задовольнити свої грошові вимоги за рахунок вартості цього майна.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Розглядаючи позовні вимоги АТ «Сенс Банк», колегія суддів враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17. У пункті 9.8 зазначеної постанови Велика Палата дійшла висновку: «У випадку, якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя».
Аналогічний правовий висновок підтримано у постанові Верховного Суду від 10.04.2024 у справі № 638/17444/21, де суд зазначив, що якщо позивач вважає себе іпотекодержателем та виходить із того, що його право іпотекодержателя порушене (зокрема через відсутність запису в реєстрі щодо новоствореного майна або його безпідставне вилучення), належним способом захисту є звернення до суду саме з позовом про визнання права іпотекодержателя.
У справі, що переглядається, АТ «Сенс Банк» заявило вимогу про визнання житлового будинку предметом іпотеки.
Однак, відповідно до статті 16 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у разі якщо на земельній ділянці, яка є предметом іпотеки, здійснюється будівництво, новостворений об'єкт нерухомості стає предметом іпотеки в силу закону. Тобто, статус житлового будинку як предмета іпотеки випливає з норм закону та умов договору іпотеки (який передбачає поширення іпотеки на поліпшення), а не з судового рішення про визнання факту.
Метою позивача є внесення запису про обтяження до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно для забезпечення пріоритету своїх вимог та можливості звернення стягнення. Вимога про «визнання майна предметом іпотеки» не є тотожною вимозі про «визнання права іпотекодержателя».
Задоволення позову у формулюванні, обраному позивачем, не забезпечує відновлення становища, яке існувало до порушення, оскільки констатація судом факту поширення режиму іпотеки на майно без визнання за конкретною особою (Банком) речового права (права іпотеки) може створити перешкоди на стадії виконання судового рішення та вчинення реєстраційних дій.
Державній реєстрації підлягають саме речові права та їх обтяження (п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Судове рішення про визнання права іпотекодержателя є підставою для державної реєстрації такого права, тоді як визнання майна предметом іпотеки є по суті встановленням юридичного факту, що не є підставою для реєстрації права іпотеки за конкретним суб'єктом у розумінні Закону про реєстрацію.
Отже, обраний позивачем спосіб захисту - визнання житлового будинку предметом іпотеки - є неефективним, оскільки не призводить до реального відновлення прав позивача та не гарантує внесення відповідних записів до реєстру, що потребуватиме від позивача вчинення додаткових дій або ініціювання нових судових процесів. Належним способом захисту у даному випадку є вимога про визнання права іпотекодержателя.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19).
З огляду на висновок суду про відмову у задоволенні позову у зв'язку з обранням позивачем неналежного та неефективного способу захисту, суд апеляційної інстанції не здійснює аналіз доводів апеляційної скарги щодо спливу позовної давності. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, сплив позовної давності як підстава для відмови в позові застосовується лише у випадку, якщо суд дійде висновку про обґрунтованість позовних вимог по суті. Оскільки суд дійшов висновку про відмову у позові через неналежний спосіб захисту, питання дотримання строків позовної давності не має правового значення для вирішення спору.
Враховуючи, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, оскаржуване заочне рішення підлягає скасуванню з підстав визначених ч. 3 ст. 376 ЦПК України із ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову .
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України з позивача підлягають стягненню понесені відповідачем ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 7 618,20 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Самчук Марини Валеріївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.
Заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 лютого 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Стягнути з Акціонерне товариство «Сенс Банк» (ЄДРПОУ 23494714) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати із сплати судового збору у розмірі 7 618,20 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 01 грудня 2025 року.
Судді Є. П. Євграфова
А. М.Стрижеус
В. В. Саліхов