справа №761/43882/25 Головуючий у І інстанції - ОСОБА_1
апеляційне провадження №11-сс/824/8396/2025 Доповідач у ІІ інстанції - ОСОБА_2
27 листопада 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючий суддя: ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_5
прокурора: ОСОБА_6
підозрюваного: ОСОБА_7
захисників: ОСОБА_8 , ОСОБА_9
розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2025 року щодо продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ізяслав Хмельницької області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 111, частиною третьою статті 362 КК України, у кримінальному провадженні №22025000000000505 від 23 квітня 2025 року, -
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2025 року клопотання слідчого в ОВС 2 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_10 , погоджене прокурором Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 , про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задоволено.
Продовжено підозрюваному ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання без визначення розміру застави строком на 60 днів, тобто до 14 грудня 2025 року включно.
Зобов'язано начальника ДУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та начальника філії ДУ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » в м. Києві та Київській області забезпечити проведення повного медичного обстеження ОСОБА_7 з метою отримання об'єктивних висновків про стан його здоров'я та надання необхідної медичної допомоги з можливістю отримання відповідного лікування із залученням фахівців профільних медичних закладів за межами ДУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
Не погоджуючись з указаною ухвалою захисник ОСОБА_8 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу слідчого судді скасувати та у задоволенні клопотання слідчого про застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без альтернативи застави відмовити.
Уважає оскаржувану ухвалу незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, оскільки при винесенні ухвали суд допустив неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що застосування виняткового запобіжного заходу без визначення розміру застави є необґрунтованим.
Так, зауважує, що в поведінці ОСОБА_7 відсутня суспільна небезпечність, враховуючи, що події, які є підставою для підозри, є десятилітньої давнини, також останній не вчиняв жодних дій, які б свідчили про агресивність, схильність до насильства чи умисне перешкоджання слідству, його поведінка є спокійною, передбачуваною, конструктивною.
На переконання сторони захисту, всі можливі ризики, які могли б виправдовувати виключне тримання під вартою без застави, відсутні та спростовані матеріалами справи.
Наголошує, що невизначення розміру застави фактично позбавляє підозрюваного права на альтернативу, що суперечить принципам пропорційності та індивідуалізації запобіжного заходу, закріпленим у статті 178 КПК України та статті 5 Конвенції.
Вказує, що всупереч положенням КПК України та практиці ЄСПЛ, у клопотанні та доданих до нього матеріалах відсутні «об'єктивні відомості» та «достатні докази для підозри», слідчим не додано жодного документу, який би підтверджував обґрунтованість викладеної у клопотанні підозри.
Зазначає, що аналіз повідомлення про підозру вказує на те, що підозра необґрунтована, оскільки сторона обвинувачення для її обґрунтування посилається на докази, які отримані у межах інших кримінальних проваджень №22022000000000102, №22019000000000232, не стосуються безпосередньо фактичних обставин щодо дій, які орган досудового розслідування інкримінує ОСОБА_7 , були отримані у періоди значно відділені від моменту реєстрації кримінального провадження №22025000000000505, в якому ОСОБА_7 повідомлено про підозру, а також не містять інформації про безпосередні дії ОСОБА_7 на шкоду державній безпеці України.
Вказані матеріали не були належним чином приєднані до справи як докази, не отримані у порядку, передбаченому КПК України, а тому відповідно до частини першої статті 87 КПК України підлягають визнанню недопустимими.
Також зауважує, що за весь час здійснення досудового розслідування стороною обвинувачення не здобуто нових доказів щодо причетності ОСОБА_7 до вчинення кримінальних правопорушень, підозра обґрунтовується лише тими доказами, які були здобуті на момент її пред'явлення, а саме 21 липня 2025 року.
Уважає, що долучений до матеріалів клопотання висновок комплексної судової (семантико-текстуальної) експертизи та експертизи у галузі основ національної безпеки №СЕ25-478/1 від 26 вересня 2025 року є не лише недопустимим доказом, а й вводить в оману суд, що є кримінально караним діянням.
Посилається на те, що органом досудового розслідування у повідомленні про підозру ОСОБА_7 не вказано в яких діях останнього проявляється мета та умисел завдати шкоди Україні.
Наполягає, що в діях ОСОБА_7 відсутній прямий умисел на сприяння іноземній державі в проведенні підривної діяльності проти України, а передача персональних даних окремих фізичних осіб не обов'язково означає підрив обороноздатності, суверенітету чи територіальної цілісності держави.
Також у ОСОБА_7 відсутній прямий умисел на шкоду державній безпеці України, відсутні реальні негативні наслідки для держави, а також достовірні докази отримання винагороди.
На думку захисника, сторона обвинувачення безпідставно кваліфікує дії ОСОБА_7 за частиною першою статті 111 КК України, оскільки передана ним інформація не містила відомостей, що становлять державну таємницю; сама по собі передача відомостей, які не є державною таємницею, не може утворювати складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 111 КК України; за своїми фактичними ознаками дії, які інкримінуються ОСОБА_7 , підпадають під кваліфікацію статті 362 КК України (несанкціоновані дії з інформацією, яка міститься в автоматизованих системах, вчинені особою, яка має право доступу до них).
Звертає увагу суду на те, що ризики, які вбачає суд у поведінці ОСОБА_7 , носять формальний характер та не відповідають особі підозрюваного.
Так, на переконання сторони захисту, посилання органу досудового розслідування на те, що ОСОБА_7 нібито обізнаний із формами та методами роботи правоохоронних органів, саме по собі не є доказом наявності будь-якого ризику, передбаченого статтею 177 КПК України.
Зазначає, що ОСОБА_7 не переховується від органів слідства, своєчасно з'являвся на виклики, не змінював місця проживання, не вчиняв жодних дій, спрямованих на перешкоджання розслідуванню, тобто його поведінка демонструє сумлінність та готовність виконувати процесуальні обов'язки.
Окрім того, своїми діями ОСОБА_7 бажає та має намір лише сприяти у проведенні об'єктивного та всебічного досудового розслідування та встановлення істини у справі, бажає довести свою невинуватість та зберегти честь і гідність в очах суспільства та своєї родини.
Суворість можливого майбутнього покарання не може бути безумовною підставою для доведення існування вказаного ризику.
Вказує, що розслідування триває не перший рік і всі документи, які могли мати значення для слідства, вже вилучені, оглянуті та приєднані до матеріалів провадження, саме кримінальне провадження носить документарний характер, тому будь-яке знищення чи спотворення речових доказів об'єктивно неможливе.
Зауважує, що у матеріалах клопотання відсутні дані про будь-яких свідків, потерпілих або співучасників, на яких ОСОБА_7 міг би здійснювати вплив.
Посилається на наявність у ОСОБА_7 міцних соціальних зав'язків, постійного місця проживання, родини та стабільного соціального статусу, що свідчить про його вкоріненість у суспільстві.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення підозрюваного ОСОБА_7 та його захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , які підтримали апеляційну скаргу, думку прокурора ОСОБА_6 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як убачається з матеріалів судового провадження, 2 відділом 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління Служби безпеки України за процесуального керівництва прокурорів Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №22025000000000505 від 23 квітня 2025 року за підозрою ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 111, частиною третьою статті 362 КК України та за фактами вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 111, частиною другою статті 28, частиною другою статті 111 КК України.
21 липня 2025 року ОСОБА_7 вручено письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 111, частиною третьою статті 362 КК України.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 22 липня 2025 року (справа №761/30370/25, провадження № 1-кс/761/20106/2025) до підозрюваного ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 18 вересня 2025 року, без визначення розміру застави, який було продовжено ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 15 вересня 2025 року (справа №761/38239/25, провадження №1-кс/761/24788/2025) строком до 21 жовтня 2025 року, без визначення розміру застави.
Постановою Першого заступника Генерального прокурора задоволено клопотання слідчого та продовжено строк досудового розслідування у даному кримінальному провадженні до трьох місяців, тобто до 21 жовтня 2025 року.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2025 року строк досудового розслідування у даному кримінальному провадженні продовжено до 6 місяців, тобто до 21 січня 2026 року.
16 жовтня 2025 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшло клопотання слідчого в ОВС 2 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_10 , погоджене прокурором Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 , про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ізяслав Хмельницької області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 111, частиною третьою статті 362 КК України, у кримінальному провадженні №22025000000000505 від 23 квітня 2025 року.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2025 року клопотання слідчого в ОВС 2 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_10 , погоджене прокурором Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 , про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задоволено.
Продовжено підозрюваному ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання без визначення розміру застави строком на 60 днів, тобто до 14 грудня 2025 року включно.
Зобов'язано начальника ДУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та начальника філії ДУ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » в м. Києві та Київській області забезпечити проведення повного медичного обстеження ОСОБА_7 з метою отримання об'єктивних висновків про стан його здоров'я та надання необхідної медичної допомоги з можливістю отримання відповідного лікування із залученням фахівців профільних медичних закладів за межами ДУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
Постановляючи ухвалу про продовження підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя виходив з того, що відомості, які дають підстави обґрунтовано підозрювати ОСОБА_7 у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, підтверджуються відповідними даними, отриманими в ході досудового розслідування та долученими до матеріалів клопотання у їх сукупності.
Також, слідчий суддя врахував, що ризики, які були підставою для застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу, передбачені частиною першою статті 177 КПК України, не зменшилися та продовжують існувати.
Слідчий суддя, взявши до уваги тяжкість покарання у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_7 , дані, що характеризують особу підозрюваного, а також з огляду на суспільну небезпечність самого кримінального правопорушення, у вчиненні якого він підозрюється, та його наслідків, дійшов висновку, що підозрюваний, перебуваючи на волі, може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, спотворити або сховати будь-яку із речей, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні.
Таким чином, даних про наявність підстав для скасування ОСОБА_7 запобіжного заходу або його зміни на менш м'який, ніж тримання під вартою, слідчим суддею при розгляді клопотання не встановлено та стороною захисту не доведено наявність підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу, оскільки не спростовано існування в кримінальному провадженні ризиків, визначених частиною першою статті 177 КПК України.
З висновками слідчого судді, викладеними в оскаржуваній ухвалі, колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.
Відповідно до положень частини першої статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення в порядку статті 199 КПК України, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе.
Згідно частини третьої статті 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити:
1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;
2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
За змістом частини першої статті 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою щодо особи міститься і в положеннях статей 177, 178, 183 КПК України.
Предметом апеляційного оскарження є ухвала слідчого судді, яка переглядається, виходячи з тих обставин кримінального провадження, які існували на день її постановлення.
Так, під час судового розгляду слідчий суддя з'ясував, що наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованих йому кримінальних правопорушень, підтверджується на даному етапі розслідування достатньою сукупністю даних, долучених до матеріалів клопотання.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
У даному кримінальному провадженні зв'язок підозрюваного ОСОБА_7 з інкримінованими йому кримінальними правопорушеннями підтверджується наявними у кримінальному провадженні доказами, сукупність яких дає підстави вважати, що причетність ОСОБА_7 до вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень є обґрунтованою.
Крім того, обґрунтованість підозри вже була предметом судового розгляду при вирішення питання про застосування та продовження строку дії запобіжного заходу та будь-яких доказів на спростування вказаної обґрунтованості сторонами кримінального провадження не надано.
Колегією суддів досліджено доводи клопотання слідчого щодо обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попереднього судового рішення про тримання ОСОБА_7 під вартою, та встановлено, що для закінчення досудового розслідування необхідно виконати ряд слідчих та процесуальних дій, без виконання яких неможливо закінчити досудове розслідування, а саме: отримати висновки судової психологічної експертизи; провести тимчасовий доступ до речей і документів у операторів мобільного зв'язку; отримати відповіді на скеровані запити та доручення оперативному підрозділу у кримінальному провадженні; провести слідчі (розшукові) дії, направлені на встановлення інших осіб, які причетні до вчинення зазначеного кримінального правопорушення; виконати вимоги статті 290 КПК України.
Перевіряючи доводи клопотання на предмет продовження існування ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а саме того, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, спотворити або сховати будь-яку із речей, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні.
Даних про наявність підстав для скасування запобіжного заходу або його зміни на більш м'який, ніж тримання під вартою, у тому числі з підстав, наведених захисником, при розгляді клопотання не встановлено та стороною захисту не доведено наявність виняткових обставин, які б не враховувались при прийнятті рішення попереднім слідчим суддею щодо визначення ОСОБА_7 саме такого виду запобіжного заходу, оскільки захисником не спростовано існування у кримінальному провадженні ризиків, визначених частиною першою статті 177 КПК України, вказаних у клопотанні слідчого.
Відповідно до вимог статті 178 КПК України у сукупності з вищезазначеними обставинами, слідчий суддя врахував тяжкість кримінального правопорушення, в якому підозрюється ОСОБА_7 , характер інкримінованих підозрюваному злочинів, що вчинені в умовах воєнного стану, мотив та спосіб вчинення кримінальних правопорушень, які мають високий ступінь суспільної небезпеки, зумовленої тяжкими наслідками не лише для конкретних осіб, а і для суспільства в цілому, наявністю реальних ознак справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистості, дані про особу підозрюваного, та дійшов обґрунтованого висновку про те, що більш м'які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, не здатні запобігти ризикам, які зазначені у клопотанні слідчого.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
У справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Колегія суддів уважає, що таке обмеження права ОСОБА_7 на свободу не суперечить положенням статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки по справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
З урахуванням указаного, на думку колегії суддів, слідчий суддя дійшов правильного висновку про необхідність продовження ОСОБА_7 виняткового запобіжного заходу, оскільки встановлені судом обставини свідчать про те, що на даний час продовжують існувати ризики, передбачені частиною першою статті 177 КПК України, які не зменшилися з часу застосування та продовження щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та жоден із більш м'яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, не зможе запобігти таким ризикам.
З наведеного вбачається, що слідчим суддею враховано обставини справи у сукупності з даними про особу підозрюваного, які вказують на можливість останнього вчиняти дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК України, у зв'язку з чим ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який, на думку колегії суддів, у сукупності з існуючими ризиками, особою підозрюваного, тяжкістю злочинів та їх наслідками, є обґрунтованим, та підстав для обрання ОСОБА_7 іншого запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі, колегія суддів не вбачає.
Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість повідомленої ОСОБА_7 підозри колегія суддів уважає безпідставними, оскільки наведені у клопотанні дані, виклад яких зроблено з посиланням на матеріали кримінального провадження, свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 111, частиною третьою статті 362 КК України.
Враховуючи те, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, то з огляду на вищенаведені дані, у колегії суддів наявні підстави для висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
Для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення винуватості чи її відсутності у особи за вчинення злочину, доведення чи не доведення винуватості особи, з метою досягнення таких висновків, які необхідні суду при постановленні вироку, а з тією метою, щоб визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
У розумінні положень, що наведені у численних рішеннях Європейського Суду з прав людини («Нечипорук, Йонкало проти України» №42310/04 від 21 квітня 2011 року, «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» №12244/86, №12245/86, №12383/86 від 30 серпня 1990 року, «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 28 жовтня 1994 року та ін.), термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити це правопорушення.
Більш того, у пункті 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» №35615/06 від 13 листопада 2007 року Європейський Суд з прав людини зазначив: «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності із статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
Крім того, колегія суддів враховує правову позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у рішенні за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
У відповідності до змісту статті 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності події та складу кримінального правопорушення в діянні, винуватості особи в його вчиненні, у тому числі наявності або відсутності умислу в діях особи, вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження.
Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій, доведеність його винуватості, у тому числі правильність кваліфікації його дій, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування, а дослідження та оцінка доказів, встановлення наявності або відсутності події та складу кримінального правопорушення, та достатності доказів для доведеності винуватості особи, відноситься до стадії судового розгляду по суті, та не вирішується на стадії досудового розслідування.
З урахуванням наведеного, посилання апелянта на те, що всупереч положенням КПК України та практиці ЄСПЛ, у клопотанні та доданих до нього матеріалах відсутні «об'єктивні відомості» та «достатні докази для підозри», слідчим не додано жодного документу, який би підтверджував обґрунтованість викладеної у клопотанні підозри; аналіз повідомлення про підозру вказує на те, що підозра необґрунтована, оскільки сторона обвинувачення для її обґрунтування посилається на докази, які отримані у межах інших кримінальних проваджень №22022000000000102, №22019000000000232, не стосуються безпосередньо фактичних обставин щодо дій, які орган досудового розслідування інкримінує ОСОБА_7 , були отримані у періоди значно відділені від моменту реєстрації кримінального провадження №22025000000000505, в якому ОСОБА_7 повідомлено про підозру, а також не містять інформації про безпосередні дії ОСОБА_7 на шкоду державній безпеці України; вказані матеріали не були належним чином приєднані до справи як докази, не отримані у порядку, передбаченому КПК України, а тому відповідно до частини першої статті 87 КПК України підлягають визнанню недопустимими; за весь час здійснення досудового розслідування стороною обвинувачення не здобуто нових доказів щодо причетності ОСОБА_7 до вчинення кримінальних правопорушень, підозра обґрунтовується лише тими доказами, які були здобуті на момент її пред'явлення, а саме 21 липня 2025 року; долучений до матеріалів клопотання висновок комплексної судової (семантико-текстуальної) експертизи та експертизи у галузі основ національної безпеки №СЕ25-478/1 від 26 вересня 2025 року є не лише недопустимим доказом, а й вводить в оману суд, що є кримінально караним діянням; органом досудового розслідування у повідомленні про підозру ОСОБА_7 не вказано в яких діях останнього проявляється мета та умисел завдати шкоди Україні; в діях ОСОБА_7 відсутній прямий умисел на сприяння іноземній державі в проведенні підривної діяльності проти України, а передача персональних даних окремих фізичних осіб не обов'язково означає підрив обороноздатності, суверенітету чи територіальної цілісності держави; у ОСОБА_7 відсутній прямий умисел на шкоду державній безпеці України, відсутні реальні негативні наслідки для держави, а також достовірні докази отримання винагороди; сторона обвинувачення безпідставно кваліфікує дії ОСОБА_7 за частиною першою статті 111 КК України, оскільки передана ним інформація не містила відомостей, що становлять державну таємницю; сама по собі передача відомостей, які не є державною таємницею, не може утворювати складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 111 КК України; за своїми фактичними ознаками дії, які інкримінуються ОСОБА_7 , підпадають під кваліфікацію статті 362 КК України (несанкціоновані дії з інформацією, яка міститься в автоматизованих системах, вчинені особою, яка має право доступу до них), колегія суддів уважає передчасними, оскільки дослідження та оцінка доказів відноситься до стадії судового розгляду по суті та не вирішується на стадії досудового розслідування.
На даному етапі провадження, слідчий суддя у відповідності до вимог процесуального закону обґрунтовано обмежився виключно питанням визначення причетності ОСОБА_7 до вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень та дійшов висновку про вірогідність та достатність доказів його причетності для застосування обмежувальних заходів.
Сукупність зібраних доказів та матеріалів судового провадження на даному етапі кримінального провадження до моменту з'ясування істини у справі є достатньою для продовження щодо підозрюваного запобіжного заходу.
Доводи захисника про те, що органом досудового розслідування не доведено наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, є безпідставними, оскільки слідчий суддя прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість обрання виключного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, при цьому врахував дані про особу підозрюваного, дослідив належним чином всі матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
При цьому, продовживши підозрюваному ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя обґрунтовано не визначив розмір застави, з огляду на положення частини четвертої статті 183 КПК України, згідно якої під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-1, 258-258-5, 260, 261, 437-442 КК України.
На підставі викладеного є безпідставними аргументи сторони захисту, що в поведінці ОСОБА_7 відсутня суспільна небезпечність, враховуючи, що події, які є підставою для підозри, є десятилітньої давнини, також останній не вчиняв жодних дій, які б свідчили про агресивність, схильність до насильства чи умисне перешкоджання слідству, його поведінка є спокійною, передбачуваною, конструктивною; всі можливі ризики, які могли б виправдовувати виключне тримання під вартою без застави, відсутні та спростовані матеріалами справи, а також що невизначення розміру застави фактично позбавляє підозрюваного права на альтернативу, що суперечить принципам пропорційності та індивідуалізації запобіжного заходу, закріпленим у статті 178 КПК України та статті 5 Конвенції.
Посилання апелянта на наявність у ОСОБА_7 міцних соціальних зав'язків, постійного місця проживання, родини та стабільного соціального статусу, що свідчить про його вкоріненість у суспільстві, не є достатньою підставою для обрання ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, зокрема у вигляді застави.
Сукупність зібраних доказів та матеріалів судового провадження на даному етапі кримінального провадження до моменту з'ясування істини у справі, є достатньою для продовження щодо підозрюваного запобіжного заходу.
Інші доводи апеляційної скарги висновків слідчого судді не спростовують.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити слідчому судді постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено.
За таких обставин у їх сукупності, ухвала слідчого судді суду першої інстанції відповідно до вимог статті 370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому колегія суддів не вбачає підстав для її скасування.
Керуючись статтями 176-178, 183, 199, 376, 407, 418, 422 КПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4