Справа № 757/52913/25-к Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/8523/2025 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
25 листопада 2025 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , та апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні № 12025100060001277 - прокурора Печерської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2025 року про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця міста Старокостянтинів Хмельницької області, який зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
який підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 169, ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 149 КК України,
за участю:
прокурора ОСОБА_8 ,
підозрюваного ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_6 ,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2025 року залишено без задоволення клопотання слідчого у кримінальному провадженні - слідчого слідчого відділу Печерського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_9 , погодженого з прокурором у кримінальному провадженні - заступником керівника Печерської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_10 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12025100060001277 від 03.07.2025 року стосовно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 169, ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 149 КК України.
Застосовано у кримінальному провадженні № 12025100060001277 від 03.07.2025 року відносно підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, що полягає в забороні підозрюваному залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 , за виключенням необхідності отримання медичної допомоги та/або необхідності забезпечення особистої безпеки у період дії воєнного стану, шляхом перебування у захисних спорудах (бомбосховищах) на випадок оголошення повітряної тривоги, в межах строку досудового розслідування, тобто до 20 грудня 2025 року.
Відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України, покладено на підозрюваного такі обов'язки:
- прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду;
- повідомляти слідчого, прокурора, суд про зміну свого місця проживання;
- утриматися від спілкування зі свідками, іншими підозрюваними у даному кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
- носити електронний засіб контролю.
Роз'яснено підозрюваному, що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України працівники Національної поліції з метою контролю за його поведінкою, мають право з'являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю.
Контроль за виконанням ухвали покладенона слідчого, прокурора у кримінальному провадженні.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, прокурор у кримінальному провадженні № 12025100060001277 - прокурор Печерської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 24.10.2025 року про відмову у застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із одночасним обранням запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту у кримінальному провадженні за № 12025100060001277 - скасувати та постановити нову ухвалу, якою клопотання слідчого, погодженого з прокурором, задовольнити та застосувати до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів (у межах строку досудового розслідування).
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, прокурор зазначає, що ухвала слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 від 24.10.2025 року про відмову у обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з одночасним обранням запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту відносно ОСОБА_7 є незаконною та необгрунтованою, та такою, що підлягає скасуванню.
Прокурор зазначає, що висновок слідчого судді про відсутність підстав для задоволення вищевказаного клопотання слідчого, погодженого з прокурором, не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження.
Вказує на те, що під час досудового розслідування встановлена наявність ризиків, передбачених п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України.
При обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слід врахувати те, що за вчинення найтяжчого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 149 КК України, передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої, та ОСОБА_7 , усвідомлюючи, що йому загрожує реальне позбавлення волі у разі визнання судом його винним, буде переховуватися від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення цього покарання, а також вагомість наявних доказів про вчинення ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, про що свідчать спосіб та суспільна небезпека вчинених ним кримінальних правопорушень та загроза отримання реального покарання. Також злочин вчинено групою осіб, а торгівля людьми часто має транснаціональний вимір, що свідчить про наявність у підозрюваного та співучасників налагоджених схем та зв'язків для незаконного перетину державного кордону або прихованого переміщення з метою уникнення правосуддя.
Таким чином, знаючи про суворість покарання, що йому загрожує у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, з метою уникнення відповідальності за вчинені ним злочини, підозрюваний може переховуватися від органу досудового розслідування та, в подальшому, від суду.
Разом з тим, підозрюваний ОСОБА_7 неодноразово перетинав державний кордон України, та може виїхати за межі України.
Вказане свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Також скаржник зазначає про наявність ризику незаконно впливати на свідків, інших підозрюваних у цьому ж кримінальному провадженні з метою схиляння до зміни показань безпосередньо в суді, оскільки ОСОБА_7 володіє їх анкетними даними і такий вплив не виключається, оскільки згідно ст. 23 КПК України суд сприймає показання безпосередньо, усно. А ризик незаконного впливу на свідків зберігається аж до стадії проведення їх судового допиту. Окрім цього кримінальне правопорушення вчинено за попередньою змовою групою осіб, що свідчить про наявність сталих кримінальних зв'язків.
Так, ОСОБА_7 є бенефіціарним власником ТОВ «Репродуктивна клініка «ЛІТА» та ТОВ «Агентство репродуктивної допоміжної медицини «МІЛІТТА», а основними свідками вчинення ОСОБА_7 кримінальних правопорушень є співробітники та наймані особі ТОВ «Репродуктивна клініка «ЛІТА» та ТОВ «Агентство репродуктивної допоміжної медицини «МІЛІТТА».
Також, очевидний ризик такого впливу, у разі його настання, зокрема надання такими свідками показань під впливом ОСОБА_7 та вигідних для нього у контексті виправдання його дій, призведе до спотворення обставин вчинення кримінальних правопорушень, неправдивої інформації та значно ускладнить установлення істини у справі.
З огляду на викладене, ураховуючи зв'язки ОСОБА_7 серед осіб у кримінальному провадженні, існує ризик його активної протидії кримінальному провадженню шляхом впливу на свідків з метою надання ними неповних або недостовірних показань.
Крім того прокурор у скарзі зазначає, що ураховуючи характер злочину (незаконна посередницька діяльність та участь у замаху на торгівлю малолітньою дитиною), критично важливими доказами є документація: внутрішні накази, журнали обліку, договори, адміністративні накази та фінансові документи закладів, які приховують від органу досудового розслідування, пов'язані з перебуванням дитини, які можуть підтверджувати факт незаконної передачі дитини та отримання за це грошової винагороди, та мають реальну можливість знищити, підробити чи приховати ці документи, що є прямим перешкоджанням встановленню істини у провадженні.
Оскільки жертвою злочину є малолітня дитина, це свідчить про винятковий цинізм, стійку антисоціальну спрямованість та ігнорування конституційних прав громадян, що дає підстави вважати, що підозрюваний не зупиниться перед вчиненням нових злочинів, пов'язаних із його діяльністю або з метою приховання вже вчинених.
Природа злочину схеми торгівлі людьми (особливо малолітніми) та незаконного посередництва при удочерінні є високоорганізованими і завжди залишають «документальні сліди». Саме ці документи, що створюють видимість законності або легалізують незаконні дії, є ключовими доказами.
Також апелянт зазначає, що злочин вчинено за попередньою змовою групою осіб.
Це означає, що підозрюваний може використовувати своїх співучасників для того, щоб фізично вилучити, змінити або приховати згадані вище службові документи.
На думку прокурора, підозрюваний може продовжити вчиняти зазначені кримінальні правопорушення, оскільки за сприяння підозрюваних від імені ОСОБА_11 подано позов до Деснянського районного суду м. Києва про визнання батьківства за новонародженою дитиною жіночої статі.
Також апелянт зауважує, що злочини були вчинені з корисливих мотивів (незаконна вигода від посередництва).
Якщо підозрюваний ще не досяг бажаної мети або не отримав усієї обіцяної винагороди, він може прагнути завершити свій первісний злочинний план.
Наявність такого високого рівня суспільної небезпеки та збереження корисливої
мотивації дає підстави вважати, що підозрюваний не зупиниться перед вчиненням
нових аналогічних правопорушень. Оскільки злочини вчинені за попередньою змовою групою осіб, перебування підозрюваного на свободі створює ризик не лише
продовження первісної схеми, але й вчинення нових суміжних злочинів.
Прокурор вважає, що з урахуванням сукупності викладених обставин, даних про особу підозрюваного, в силу характеру інкримінованих ОСОБА_7 діянь та одночасної потреби у проведенні слідчих (розшукових) дій, спрямованих на встановлення всіх обставин кримінального правопорушення, для забезпечення належного виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, єдиним запобіжним заходом, який надасть можливість запобігти усім вищевказаним ризикам, є запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Отже, на думку процесуального керівника, застосування більш м'якого запобіжного заходу унеможливить запобіганню ризикам, зазначеним у клопотанні.
Так, запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту не зможе унеможливити ухиленню підозрюваного від органів досудового слідства, незаконного впливу на свідків, інших підозрюваних.
Запобіжні заходи у вигляді особистої поруки, особистого зобов'язання та застави не зможуть унеможливити настанню таких ризиків, як перешкоджання провадженню іншим чином, продовження вчинення кримінальних правопорушень, у яких підозрюється.
Звернувшись з апеляційною скаргою, захисник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 24.10.2025 року та застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту з покладенням на нього обов'язку перебувати в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , в період часу з 23 год. 00 хв. до 06 год. 00 хв.
У апеляційні скарзі адвокат зазначає, що запобіжний захід застосовано з порушенням КПК України.
Зокрема, суд не прийняв до уваги зауваження сторони захисту, що сторона обвинувачення під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу не довела обґрунтованість підозри у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 169, ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 149 КК України.
Крім цього сторона захисту зауважувала на тому, що повідомлення про підозру, клопотання про застосування запобіжного заходу, ухвала слідчого судді не містять вказівки на мету інкримінованих підозрюваним злочинних дій, яка є обов'язковим елементом складу злочину, передбаченого ст. 149 КК України.
Відсутність у діях підозрюваного мети, визначеної ст. 149 КК України, виключає наявність в його діях складу злочину.
На думку скаржника, повідомлення про підозру, клопотання про застосування запобіжного заходу та ухвала слідчого судді не містять описання жодного доказу (відповідні докази не долучені до клопотання про застосування запобіжного заходу), яким доводиться наявність у діях підозрюваних мети, визначеної ст. 149 КК України.
Повідомлення про підозру, клопотання про застосування запобіжного заходу, ухвала слідчого судді не містять описання жодної дії, яка вчинена підозрюваним з метою торгівлі людьми (окрім повідомлення ОСОБА_7 відомої йому інформації про відсутність генетичної спорідненості між Клієнтами клініки та народженою дитиною Клієнтам клініки), а лише описання дій, які повинна вчинити будь-яка людина, яка дізналася що в результаті застосування штучного запліднення народилася дитина, яка не має генетичної спорідненості з Клієнтами клініки.
Повідомлення про підозру, клопотання про застосування запобіжного заходу, ухвала слідчого судді не містять описання жодного доказу (відповідні докази не долучені до клопотання про застосування запобіжного заходу) вчинення підозрюваним будь-яких дій з метою торгівлі людьми (окрім доказів щодо повідомлення ОСОБА_7 відомої йому інформації про відсутність генетичної спорідненості між Клієнтами клініки та народженою дитиною Клієнтам клініки).
Захисник також зазначає, що повідомлення про підозру, клопотання про застосування запобіжного заходу та ухвала слідчого судді не містять описання жодного доказу (відповідні докази не долучені до клопотання про застосування запобіжного заходу), що інкриміновані підозрюваним дії вчинені: з прямим умислом, який спрямований на торгівлю людьми, одержання за свої дії будь-якої неправомірної вигоди, наміру Клієнтів клініки вчиняти дії з експлуатації дітей (сина, якого вони забрали з собою, та дівчинки, яку вони мали намір вдочерити), наміру використати уразливий стан дитини, наміру приховати від органів державної влади факту відсутності генетичної спорідненості між Клієнтами клініки та народженою дівчинкою, наміру приховати від органів державної влади адреси знаходження новонародженої дівчинки, вчинення незаконних дій з метою удочеріння дівчинки Клієнтами клініки, обізнаності підозрюваних про дії та наміри один одного, тобто про те, що вони діяли з єдиним спільним умислом - вчинити злочин, передбачений ст. 149 КК України, вчинення підозрюваним будь-яких дій з метою торгівлі людьми (окрім доказів щодо повідомлення ОСОБА_7 відомої йому інформації про відсутність генетичної спорідненості між клієнтами клініки та народженою дитиною Клієнтам клініки).
Адвокат посилається на те, що повідомлення про підозру, клопотання про застосування запобіжного заходу таухвала слідчого судді не містять обґрунтування наявності у підозрюваних обов'язку повідомити уповноважені державні органи про народження дитини, яка не має генетичної спорідненості з Клієнтами клініки, передачі її під опіку Держави.
Зазначений обов'язок може існувати лише у керівництва Клініки та Товариства, яке забезпечувало процес народження дитини.
Підозрювані не могли знати про те, що відповідальні особи не виконали вимог законодавства щодо передачі дитини під опіку Держави та не повинні нести жодної відповідальності за дії інших осіб.
Захисник вважає, що надані до суду докази доводять лише факт неналежного виконання службовими особами відповідних підприємств, а не їх засновниками, або звичайними працівниками, своїх службових обов'язків по повідомленню уповноважених державних органів про факт народження дитини, яка не має генетичної спорідненості з Клієнтами клініки, а також не вжиття ними дій з метою негайної передачі дитини уповноваженим органам державної влади, що не спричинило жодних негативних наслідків, окрім порушення на певний строк визначеного законодавством України строку передачі дитини під опіку Держави, оскільки за дитиною здійснювався належний догляд (зокрема приходили лікарі з державних лікарень).
Склади злочинів,визначені ст. 149 КК України та ст. 169 КК України, в даній справі є взаємовиключними, дії підозрюваних не можуть одночасно кваліфікуватися за двома статтями, оскільки це матиме наслідком притягнення людини двічі за кримінальну відповідальність за одні й ті ж дії.
Повідомлення про підозру, клопотання про застосування запобіжного заходу, ухвала слідчого судді не містять описання жодної незаконної дії, вчиненої підозрюваними з метою удочеріння дівчинки.
Суду не надано жодного докази вчинення підозрюваним незаконних дій з метою удочеріння дівчинки.
При цьому, пропозиція адвокатів звернутися до суду з позовом, подання адвокатами позову до Суду з метою удочеріння дівчинки не є незаконною дією, оскільки фактично є проханням від клієнтів клініки до суду оцінити наявність підстав для удочеріння.
Також, суд не надав оцінки доказам, долученим до клопотання про застосування запобіжного заходу, які свідчать про те, що: підозрювані вжили належних заходів (в межах наявних у них юридичних знань та життєвого досвіду) з метою повідомлення державних органів влади про факт народження дитини, яка не має генетичної спорідненості з клієнтами клініки, а також місця знаходження дитини (не приховували даного факту).
Клієнтами клініки було обрано законний спосіб удочеріння дівчинки.
Адвокат ОСОБА_6 зауважує і на тому, що у справі беззаперечно доведено, що клієнти клініки не вчинили жодного злочину, не мали намір на експлуатацію дітей, що підтверджується відсутністю будь-яких розслідувань щодо них, підозр, а також дій правоохоронних органів, спрямованих на перевірку долі другої дитини (хлопчика), який був визнаний їх сином та вивезений з України в Китай.
Клієнти клініки не повинні були сплачувати жодних грошових коштів за сприяння їм в удочерінні дівчинки, їм були повернуті кошти за медичні послуги через допущену Клінікою помилку, що спростовує факт торгівлі, корисливого мотиву, наміру продавати дитину як у підозрюваних так і будь-яких інших осіб.
Підозрюваними та іншими особами (нянями, менеджерами) не було вчинено жодної дії з метою підроблення результатів генетичних тестів; надання на дослідження матеріалу, який не належав Клієнтам клініки або дівчинці; приховання від органів державної влади результатів генетичного тесту; переховування від органів державної влади дитини.
Крім того сторона обвинувачення не довела наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, підстав для застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту та неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу у вигляді нічного домашнього арешту з покладенням обов'язку носити електронний засіб контролю, або особистого зобов'язання.
Апелянт зазначає, що ОСОБА_7 під час розгляду судом клопотання повідомив, що він проживає за адресою: АДРЕСА_2 , яка на праві власності належить його дружині, а в квартирі АДРЕСА_3 , проживають його батьки (зокрема мама ОСОБА_12 , яка відповідно до процесуальних документів є співучасником вчинення злочину, а відповідно ОСОБА_7 заборонено спілкування з нею).
На даний час ОСОБА_12 та її чоловік перебувають за кордоном, ОСОБА_7 не має жодного доступу до кв. АДРЕСА_3 , не має права на проживання в ній, а тому не може виконати ухвалу суду про застосування запобіжного заходу в частині місця знаходження (проживання).
Окремо адвокат зазначає про те, що ОСОБА_13 з метою належного виконання ухвали слідчого судді, в межах наявних у нього можливостей, розпочав виконувати рішення суду щодо цілодобового домашнього адресу за адресою: АДРЕСА_2 , та постійно перебуває у вказаній квартирі, не залишаючи її межі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора ОСОБА_8 , яка підтримала подану апеляційну скаргу і просила її задовольнити з наведених у ній підстав, та просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, яка подана захисником ОСОБА_6 , пояснення підозрюваного ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_6 , які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора та просили задовольнити подану захисником апеляційну скаргу, вивчивши матеріали провадження і перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а апеляційна скарга, яка подана адвокатом ОСОБА_6 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, відділом Печерського управління поліції здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025100060001277 від 03.07.2025.
Досудовим розслідуванням установлено, що 23.01.2020 року між громадянами Китайської Народної Республіки, подружжям ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ТОВ «Агентство репродуктивної допоміжної медицини «МІЛІТТА» (код ЄДРПОУ 41552190) укладено договір про надання послуг, предметом якого є надання за плату послуг з організації участі подружжя у програмі лікування безпліддя із застосуванням допоміжних репродуктивних технологій на території України. Умови вказаного договору включають юридичну підтримку (п. 1.6.4.), зокрема допомогу в отриманні всіх необхідних документів після народження дитини, забезпечення отримання свідоцтва про народження із зазначенням ОСОБА_14 та ОСОБА_15 як батьків дитини. Водночас подружжям ОСОБА_14 та ОСОБА_15 укладено договір про надання медичних послуг із застосуванням допоміжних репродуктивних технологій (далі - ДРТ) з ТОВ «Репродуктивна клініка «ЛІТА» (код ЄДРПОУ 43024370), тобто з клінікою, якою будуть виконуватись безпосередні процедури з запліднення.
Відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров'я України № 787 від 09.09.2013 «Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні» необхідними умовами для проведення сурогатного (замінного) материнства є: наявність медичних показань до сурогатного материнства; документи, необхідні для проведення сурогатного материнства; подружжя (або один з майбутніх батьків), в інтересах якого здійснюється сурогатне материнство, повинно (повинен) мати генетичний зв'язок з дитиною.
На виконання домовленостей працівниками ТОВ «Репродуктивна клініка «ЛІТА» 03.06.2022 з біологічного матеріалу ОСОБА_14 створено 14 ембріонів та 08.06.2022-09.06.2022 здійснено їх кріоконсервування.
Після того, 03.09.2024 ТОВ «Репродуктивна клініка «ЛІТА» здійснено перенесення двох ембріонів ОСОБА_14 сурогатній матері ОСОБА_16 , без присутності подружжя на території України та 17.09.2024 встановлено факт вагітності.
У відповідності до вимог наказу Міністерства охорони здоров'я України № 787 від 09.09.2013 «Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні», в Медичному центрі «Мати та дитина» проведено незалежне ДНК дослідження для підтвердження батьківства ОСОБА_14 .
У подальшому, ІНФОРМАЦІЯ_5 в КНП «Перинатальний центр м. Києва» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відбулося народження двох дітей: дівчинки та хлопчика, про що складено медичні висновки.
Надалі, виконуючи договірні зобов'язання з громадянами Китайської Народної республіки ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є бенефіціарним власником ТОВ «Агентство репродуктивної допоміжної медицини «МІЛІТТА» (код ЄДРПОУ 41552190) та ТОВ «Репродуктивна клініка «ЛІТА», залучив свою матір ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до підбору няні для вказаних новонароджених дітей. У свою чергу, ОСОБА_12 одразу ж знайшла громадянку України ОСОБА_17 для здійснення нею догляду за новонародженими дітьми на підставі усної домовленості.
Після народження дітей, 11.05.2025 працівник ТОВ «Агентство репродуктивної допоміжної медицини «МІЛІТТА» ОСОБА_18 разом із ОСОБА_17 забрали новонароджених дітей з КНП «Перинатальний центр м. Києва» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та перевезли до орендованого будинку за адресою: АДРЕСА_4 .
Також 12.05.2025 генетичну спорідненість батька - ОСОБА_14 із плодами документально засвідчено медичним директором ТОВ «Репродуктивна клініка «ЛІТА» - лікарем ОСОБА_19 , а також наявність медичних показань до сурогатного материнства та підтверджено факт участі подружжя у лікувальній програмі ДРТ.
У подальшому, 14.05.2025 ОСОБА_18 в супроводі сурогатної матері ОСОБА_16 прибула до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_20 , де ОСОБА_16 підписала заяву про згоду на підтвердження батьківства дівчинки та хлопчика подружжям з Китайської Народної Республіки ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , після чого отримала останню частину обумовленої грошової винагороди.
На виконання умов договору 06.06.2025 до України прибуло подружжя ОСОБА_14 та ОСОБА_15 з метою отримання та реєстрації новонароджених дітей, після чого останні разом з нянею ОСОБА_17 та двома новонародженими дітьми, проживали в орендованому житлі за адресою АДРЕСА_5 до 30.06.2025.
Крім того, 11.06.2025 за результатами дослідження ДНК на встановлення біологічного батьківства ОСОБА_11 відносно дитини жіночої статі, народженої ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_16 , виключено. Результати аналізів ОСОБА_18 отримано в цей же день.
Про встановлений факт ОСОБА_18 невідкладно повідомила ОСОБА_7 , який засобами відеозв'язку передав вказану інформацію подружжю.
У цей час у ОСОБА_7 виник злочинний умисел, спрямований на торгівлю малолітньою дитиною.
Реалізуючи свій протиправний задум, діючи умисно та усвідомлюючи незаконність своїх дій, зважаючи на бажання громадян ОСОБА_15 та ОСОБА_14 залишити собі обох новонароджених дітей, ОСОБА_7 домовився з ОСОБА_15 та ОСОБА_14 про подальше визнання батьківства за ними малолітньої дитини жіночої статі, щодо якої батьківство ОСОБА_14 виключено за результатами дослідження ДНК на встановлення біологічного батьківства.
Також слідством установлено, що у розпорядженні ТОВ «Агентство репродуктивної допоміжної медицини «МІЛІТТА» знаходилися результати дослідження ДНК від 13.06.2025 на встановлення біологічного батьківства дитини жіночої статі, виконані медичним центром «Мати і дитина», відповідно до яких передбачуваним біологічним батьком є громадянин ОСОБА_21 , тобто ОСОБА_7 , ОСОБА_18 та ОСОБА_12 були офіційно обізнаними про відсутність спорідненості новонародженої дитини із ОСОБА_14 .
Продовжуючи реалізацію злочинного умислу, спрямованого на торгівлю людиною, з корисливих мотивів, у не встановлений під час досудового розслідування час, однак не пізніше 17.06.2025, ОСОБА_7 , маючи значний досвід у сфері сурогатного материнства, розуміючи, що в Україні діє воєнний стан та, згідно з пунктом 135 постанови Кабінету Міністрів України № 576 від 01.06.2023, під час воєнного стану та протягом трьох місяців після його припинення або скасування, діяльність з усиновлення дітей іноземцями не здійснюється, а також маючи певний життєвий досвід, організаторські здібності, вступив у попередню змову з ОСОБА_12 та ОСОБА_18 , з якими домовився про спільне вчинення кримінального правопорушення для досягнення спільної злочинної мети - продажу, тобто незаконної безповоротної передачі малолітньої дитини жіночої статі для подальшого її усиновлення та одержання на території України подружжям Китайської Народної республіки ОСОБА_14 та ОСОБА_15 за грошову винагороду.
Крім того, згідно з положеннями пункту 6.9 наказу Міністерства охорони здоров'я України № 787 від 09.09.2013 «Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні» у разі народження дитини жінкою, якій в організм було перенесено ембріон людини, зачатий подружжям у результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, державна реєстрація народження дитини проводиться за заявою подружжя, яке дало згоду на таке перенесення. При цьому, одночасно з документом, що підтверджує факт народження дитини цією жінкою, подається довідка про генетичну спорідненість батьків (матері чи батька) з плодом.
На виконання спільного злочинного плану, з корисливих мотивів, ОСОБА_18 , будучи обізнаною з вищевказаними вимогами наказу Міністерства охорони здоров'я України № 787 від 09.09.2013 «Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні», діючи умисно, повністю усвідомлюючи, що ОСОБА_14 не є біологічним батьком дівчинки з новонародженої двійні, за попередньою змовою з ОСОБА_7 та ОСОБА_12 , 17.06.2025 звернулась до Печерського відділу ДРАЦС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління МЮУ (м. Київ) для державної реєстрації народження хлопчика та дівчинки, народжених в результаті сурогатного материнства для громадян Китайської Народної республіки ОСОБА_14 та ОСОБА_15 .
Під час опрацювання документів співробітниками Печерського відділу ДРАЦС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління МЮУ (м. Київ) установлено, що біологічне батьківство передбачуваного батька ОСОБА_14 відносно дитини жіночої статі виключено, у зв'язку із чим зареєстровано батьківство виключно за хлопчиком, а також роз'яснено вимоги пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 866 від 24.09.2008 про те, що особи, яким стало відомо про факт залишення дитини без батьківського піклування, зобов'язані негайно повідомити про це службу у справах дітей за місцем виявлення дитини»; пункту 5, що у разі надходження інформації про дитину, яка залишилася без батьківського піклування, така інформація невідкладно передається до служби у справах дітей; пункту 6, що усі повідомлення про дітей, залишених без батьківського піклування, служба у справах дітей реєструє в журналі обліку повідомлень про дітей, які залишились без батьківського піклування. Служба у справах дітей разом з працівниками уповноваженого підрозділу органу Національної поліції та охорони здоров'я протягом доби після надходження повідомлення про дитину, яка залишилась без батьківського піклування, проводять обстеження умов її перебування, стану здоров'я та з'ясовують обставини, за яких дитина залишилась без батьківського піклування.
Проте, після отримання результатів дослідження ДНК на встановлення біологічного батьківства ОСОБА_11 від 11.06.2025, якими виключено спорідненість, жодних повідомлень, про залишення дитини без батьківського піклування до уповноважених органів ОСОБА_7 та ОСОБА_18 умисно не подано.
Надалі, після виїзду подружжя ОСОБА_14 та ОСОБА_15 з дитиною чоловічої статі до Китайської Народної республіки, новонароджена дитина жіночої статі, за попередньою домовленістю ОСОБА_7 , ОСОБА_12 та ОСОБА_18 з орендованого житла, за адресою: АДРЕСА_5 , у якій вона раніше проживала з подружжям з Китайської Народної республіки і нянею ОСОБА_17 , була незаконно переміщена ОСОБА_12 в квартиру, за адресою: АДРЕСА_6 , де незаконно переховувалася у період з 30.06.2025 по 23.07.2025, під доглядом завчасно найнятої ОСОБА_12 няні ОСОБА_22 з метою подальшої передачі ОСОБА_14 та ОСОБА_15 за грошову винагороду відповідно до укладених домовленостей.
Разом з тим, слідством установлено, що договори про надання послуг щодо догляду за новонародженою дитиною, укладені між ОСОБА_14 та ОСОБА_15 із ОСОБА_23 та власноруч нібито останніми підписані 30.06.2025 та 23.07.2025 в місті Києві, однак у цей час громадяни КНР не перебували на території України.
У подальшому, всупереч положень ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», яка регламентує обов'язки батьків з питань виховання, що спрямовані на розвиток особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, порушуючи вказані принципи та недотримуючись положень ч. 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, усвідомлюючи та бажаючи настання негативних наслідків для малолітньої дитини, пов'язаних із неконтрольованим перебуванням у розпорядженні невідомих осіб, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, 23.07.2025 ОСОБА_12 особисто здійснено незаконне переміщення малолітньої дитини жіночої статі з орендованої квартири за адресою: АДРЕСА_6 на орендовану квартиру за адресою: АДРЕСА_7 .
В результаті свої спільних узгоджених дій, ОСОБА_7 за попередньою змовою з ОСОБА_12 та ОСОБА_18 , з 11.06.2025 по 21.08.2025 незаконно утримували малолітню дитину жіночої статі задля продажу, але свій злочинний умисел не довели до кінця з причин, що не залежали від їх волі, а саме не вчинили усіх дій, які вважали необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, оскільки під час проведення обшуку 21.08.2025 за адресою: АДРЕСА_7 , уповноваженими особами знайдено зазначену дитину та поміщено до лікувального закладу.
Таким чином, своїми умисними діями, ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється в незакінченому замаху на торгівлю людиною, за попередньою змовою групою осіб, вчиненому щодо малолітнього, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 149 КК України.
Також відповідно до Конвенції про права дитини, яка ратифікована Верховною Радою України 27.02.1991, а саме положень ст.ст. 3, 7-9, 11 в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім'я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування. Держави-учасниці зобов'язуються поважати право дитини на збереження індивідуальності, включаючи громадянство, ім'я та сімейні зв'язки, як передбачається законом, не допускаючи протизаконного втручання; забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини; а також вживають заходів для боротьби з незаконним переміщенням і неповерненням дітей із-за кордону.
При цьому ОСОБА_7 за попередньою змовою з ОСОБА_12 та ОСОБА_18 , маючи умисел на вчинення незаконних дій з метою подальшої передачі дитини та її удочеріння, після отримання 11.06.2025 дослідження ДНК, яким встановлено факт відсутності спорідненості між новонародженою дитиною жіночої статі та ОСОБА_24 , а також дослідження ДНК, яким встановлено факт ймовірного батьківства над новонародженою дитиною жіночої статі іншою особою, діючи умисно, з корисливих мотивів, достовірно знаючи, що в Україні діє воєнний стан, усвідомлюючи положення п. 135 Постанови Кабінету Міністрів України № 576 від 01.06.2023, що під час воєнного стану та протягом трьох місяців після його припинення або скасування діяльність з усиновлення дітей громадянами України, які тимчасово або постійно проживають (перебувають) за межами України, та іноземцями, у тому числі взяття таких осіб на облік кандидатів в усиновлювачі, видача їм направлення для знайомства та встановлення контакту з дитиною не здійснюються, всупереч положень Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991, спільно сприяли майбутній передачі дитини іноземцям та займались організацією процесу підготовки необхідних для удочеріння документів в інтересах сімейної пари громадян Китайської Народної республіки ОСОБА_24 та ОСОБА_15 , а саме здійснюючи посередницьку діяльність, достовірно знаючи про відмову у державній реєстрації дитини Печерським відділом ДРАЦС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління МЮУ (м. Київ), вчинили дії, спрямовані на сприяння удочеріння сімейною парою Китайської Народної республіки ОСОБА_14 та ОСОБА_15 новонародженої дитини жіночої статі, зокрема шляхом організації підготовки та подачі 18.08.2025 позовної заяви про визнання батьківства на новонароджену дитину жіночої статі за ОСОБА_24 до Деснянського районного суду міста Києва.
Отже ОСОБА_7 , ОСОБА_12 та ОСОБА_18 за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів здійснювали незаконну посередницьку діяльність щодо удочеріння новонародженої ІНФОРМАЦІЯ_5 дитини жіночої статі громадянами Китайської Народної республіки ОСОБА_14 та ОСОБА_15 .
Таким чином, своїми умисними діями, ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється в незаконній посередницькій діяльності щодо удочеріння дитини, за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 169 КК України.
22.10.2025 року слідчим слідчого відділу Печерського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_9 складено письмове повідомлення про підозру ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 169, ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 149 КК України, яке того ж дня погоджено прокурором у кримінальному провадженні - заступником керівника Печерської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_10 .
Примірник письмового повідомлення про підозру ОСОБА_7 вручено у спосіб, передбачений КПК України, для вручення повідомлень, а саме власноруч.
24.10.2025 року (клопотання датоване 22.10.2025 року) слідчий у кримінальному провадженні - слідчий слідчого відділу Печерського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_9 , за погодженням з прокурором у кримінальному провадженні - заступником керівника Печерської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_10 , звернувся до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12025100060001277 від 03.07.2025 року стосовно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 169, ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 149 КК України.
В обґрунтування клопотання слідчий посилався на те, що обґрунтованість підозри ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, підтверджується належними та допустимими доказами, зібраними під час досудового розслідування зазначеного кримінального провадження, а саме: протоколами допиту свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_25 , ОСОБА_19 від 29.08.2025 року, якими підтверджуються факт процедури сурогатного материнства з моменту підбору сурогатної матері до моменту її нотаріальної відмови від народжених дітей, факт залучення ОСОБА_12 до адміністративних процесів в ТОВ «Агентство репродуктивної допоміжної медицини «МІЛІТТА»; протоколами допиту свідків ОСОБА_26 , ОСОБА_27 від 03.09.2025 року, якими підтверджено факт запліднення сурогатної матері; протоколами допиту свідків ОСОБА_28 , ОСОБА_22 від 04.09.2025 року, якими підтверджується факт залучення ОСОБА_12 до підбору нянь в ТОВ «Агентство репродуктивної допоміжної медицини «МІЛІТТА»; протоколом допиту свідка ОСОБА_20 від 05.09.2025 року, яким підтверджується факт нотаріальної відмови сурогатної матері від народжених дітей; протоколом допиту свідка ОСОБА_29 від 08.09.2025 року, яким підтверджується факт виявлення та вилучення малолітньої дитини жіночої статі; протоколом допиту свідка ОСОБА_17 від 17.09.2025 року, яким підтверджується факт незаконних переміщень та переховувань малолітньої дитини жіночої статі, за участі ОСОБА_12 та ОСОБА_18 ; протоколом допиту свідка ОСОБА_30 від 18.09.2025 року, яким підтверджується факт спроби реєстрації дитини жіночої статі, батьківство щодо якої виключено та в подальшому бажання усиновити вказану дитину; протоколом допиту свідків ОСОБА_31 та ОСОБА_15 від 19.09.2025 року, яким підтверджується факт їх участі в програмі сурогатного материнства; протоколами проведення обшуків від 21.08.2025 року, під час яких вилучено медична документація, яка підтверджує виявлені факти замаху на торгівлю малолітньою дитиною; протоколами огляду речей та документів вилученої медичної документації, договорів; матеріалами оперативних підрозділів та іншими матеріалами досудового розслідування.
З огляду на зазначене слідчий у клопотанні посилався на те, щоє достатні підстави вважати, що підозрюваний ОСОБА_7 вчинив кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 169, ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 149 КК України, за скоєння найтяжчого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої, та, які, відповідно до ст. 12 КК України, відносяться до категорії нетяжких та особливо тяжких злочинів.
Також у клопотанні зазначено про те, що відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст.184 КПК України під час досудового слідства встановлено наявність низки стійких ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховування від органів досудового розслідування; незаконно впливати на свідків, інших підозрюваних; перешкоджання провадженню іншим чином; продовжити вчиняти кримінальні правопорушення, у якому підозрюється.
Вказані ризики є реальними, стійкими, триваючими та виправдовують саме такий рівень суворості запобіжного заходу. Розглядаючи можливість альтернативних запобіжних заходів, слідчий у клопотанні зазначив, що вони не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного, тобто застосування більш м'яких запобіжних заходів до підозрюваного на даний час неможливе, суспільна небезпечність підозрюваного є занадто високою. Обставини соціальної адаптації у суспільстві свідчать про наявність певних ознак нестабільного характеру поведінки підозрюваного у звичайному житті (враховуючи обґрунтовану підозру у вчиненні кримінального правопорушення, поєднаного з насильством) дають підстави стверджувати, що інший запобіжний захід, окрім тримання під вартою, не забезпечить належних гарантій здатності підозрюваного самостійно дотримуватись належної процесуальної поведінки без додаткових стимулюючих факторів.
Оцінюючи всі встановлені обставини, враховуючи рівень суспільної небезпеки та існуючі ризики, орган досудового розслідування прийшов до висновку, що на даний час більш м'які запобіжні заходи не будуть достатніми та не забезпечать належної процесуальної поведінки підозрюваного. Характер та фактичні обставини інкримінованих ОСОБА_7 злочинів свідчать про підвищену суспільну небезпеку.
Стороною обвинувачення дотримано вимогу розумної підозри, оскільки наявні на даний час докази у кримінальному провадженні свідчать про об'єктивний зв'язок підозрюваного ОСОБА_7 із вчиненням кримінального правопорушення, тобто виправдовують необхідність подальшого розслідування у цьому провадженні з метою дотримання імперативних завдань кримінального провадження, визначених статтею 2 КПК України.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Все вищевикладене в сукупності свідчить, що обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в ДУ «Київський слідчий ізолятор» підозрюваного та обмеження його конституційних прав, є виправданим з точки зору відповідного суспільного інтересу, що значно переважає інтереси однієї людини, і таким, що відповідає практиці ЄСПЛ.
На підставі викладеного, з метою забезпечення виконання ОСОБА_7 покладених на нього процесуальних обов'язків, слідчий за погодженням з прокурором у клопотанні просив застосувати до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів (в межах строку досудового розслідування), із можливістю внесення застави у розмірі трьохсот розмірів 300 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У разі внесення застави просив покласти на підозрюваного такі обов'язки: прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, а в разі неможливості з'явитися через поважні причини - завчасно повідомляти про це; не відлучатися за межі міста Києва без дозволу слідчого, прокурора, слідчого судді, суду; повідомляти слідчого, прокурора, слідчого суддю, суд про зміну свого місця проживання; утриматися від спілкування зі свідками, іншими підозрюваними у даному кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2025 року залишено без задоволення клопотання слідчого у кримінальному провадженні - слідчого слідчого відділу Печерського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_9 , погодженого з прокурором у кримінальному провадженні - заступником керівника Печерської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_10 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12025100060001277 від 03.07.2025 року стосовно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 169, ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 149 КК України.
Застосовано у кримінальному провадженні № 12025100060001277 від 03.07.2025 року відносно підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, що полягає в забороні підозрюваному залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 , за виключенням необхідності отримання медичної допомоги та/або необхідності забезпечення особистої безпеки у період дії воєнного стану, шляхом перебування у захисних спорудах (бомбосховищах) на випадок оголошення повітряної тривоги, в межах строку досудового розслідування, тобто до 20 грудня 2025 року.
Відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України, покладено на підозрюваного такі обов'язки:
- прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду;
- повідомляти слідчого, прокурора, суд про зміну свого місця проживання;
- утриматися від спілкування зі свідками, іншими підозрюваними у даному кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
- носити електронний засіб контролю.
Роз'яснено підозрюваному, що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України працівники Національної поліції з метою контролю за його поведінкою, мають право з'являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю.
Контроль за виконанням ухвали покладенона слідчого, прокурора у кримінальному провадженні.
Приймаючи таке рішення, слідчий суддя виходив з того, що прокурором не доведено, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти доведеним під час розгляду ризикам.
Також, оцінивши наведені обставини у сукупності, слідчий суддя дійшов висновку, що запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту є пропорційним для запобігання ризикам, наведеним у клопотанні слідчого.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком слідчого судді з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Положеннями ч. 2 ст. 177 КПК України передбачено, що підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
При вирішенні клопотання про застосування запобіжного заходу для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя, суд згідно змісту вимог ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Положеннями ч. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97 ВР (далі - Конвенція) визначено, що нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статтею Конвенції випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Відповідно до п. «с» ч.1 ст. 5 Конвенції, законними є арешт або затримання особи, здійснені з метою допровадження особи до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно пунктів 57-59 рішення Європейського суду з прав людини «Корнійчук проти України» від 30.01.2018, суд нагадує, що обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки воно коротке, має бути переконливо продемонстроване органами влади. Обов'язок посадової особи, яка відправляє правосуддя, надавати відповідні та достатні підстави затримання - на додаток до наявності обґрунтованої підозри - покладається на неї з моменту ухвалення першого рішення про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, тобто «негайно» після затримання (див. рішення у справі «Бузаджі проти Республіки Молдова» [ВП] (Buzadji v. the Republic of Moldova [GC]), заява № 23755/07, пункти 87 та 102, ЄСПЛ 2016 (витяги)). Більше того, вирішуючи питання про звільнення або подальше тримання особи під вартою, органи влади зобов'язані розглянути альтернативні заходи забезпечення її явки до суду (див. рішення у справі «Ідалов проти Росії» [ВП] (Idalov v. Russia [GC]), заява № 5826/03, пункт 140, від 22 травня 2012 року).
До обґрунтувань, які відповідно до практики Суду вважаються «відповідними» та «достатніми» доводами, входять такі підстави, як небезпека переховування від слідства, ризик чинення тиску на свідків або фальсифікації доказів, ризик змови, ризик повторного вчинення злочину, ризик спричинення порушення громадського порядку, а також необхідність захисту затриманого (див. рішення у справі «Ара Арутюнян проти Вірменії» (Ara Harutyunyan v. Armenia), заява № 629/11, пункт 50, від 20 жовтня 2016 року, з подальшими посиланнями).
Презумпція завжди діє на користь звільнення. Національні органи судової влади повинні, з дотриманням принципу презумпції невинуватості, дослідити всі факти, що свідчать на користь чи проти існування згаданої вимоги про громадський порядок або виправдовують відступ від норми статті 5, та мають навести їх у своїх рішеннях щодо клопотань про звільнення. По суті, саме на підставі причин, наведених у цих рішеннях, та встановлених фактів, зазначених заявником у своїх скаргах, суд має дійти висновку про наявність або відсутність порушення пункту 3 статті 5 (див., серед інших джерел, згадане рішення у справі «Бузаджі проти Республіки Молдова» [ВП] (Buzadji v. the Republic of Moldova [GC]), пункти 89 та 91). Аргументи на користь чи проти звільнення не повинні бути «загальними та абстрактними» (див. рішення у справі «Смірнова проти Росії» (Smirnova v. Russia), заяви №№ 46133/99 та 48183/99, пункт 63, ЄСПЛ 2003-IX (витяги)). Якщо законодавство передбачає презумпцію щодо факторів, які стосуються підстав продовження тримання під вартою, то існування конкретних фактів, що переважають принцип поваги до особистої свободи, має бути переконливо продемонстровано (див. рішення у справі «Ілійков проти Болгарії» (Ilijkov v. Bulgaria), заява № 33977/96, пункт 84 in fine, від 26 липня 2001 року).
Перевіряючи доводи та обставини, на які посилався слідчий у клопотанні, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про те, що наведені у клопотанні дані та долучені до клопотання докази переконливо свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 169, ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 149 КК України.
На основі наданих органом досудового розслідування матеріалів, які обґрунтовують клопотання, колегія суддів встановила, що зазначені у клопотанні обставини підозри підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю даних.
Зокрема, підозра у вчиненні ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 169, ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 149 КК України., обґрунтовується зібраними у кримінальному провадженні доказами у їх сукупності, а саме: протоколами допиту свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_25 , ОСОБА_19 від 29.08.2025, якими підтверджуються факт процедури сурогатного материнства з моменту підбору сурогатної матері до моменту її нотаріальної відмови від народжених дітей, факт залучення ОСОБА_12 до адміністративних процесів в ТОВ «Агентство репродуктивної допоміжної медицини «МІЛІТТА»; протоколами допиту свідків ОСОБА_26 , ОСОБА_27 від 03.09.2025, якими підтверджено факт запліднення сурогатної матері; протоколами допиту свідків ОСОБА_28 , ОСОБА_22 від 04.09.2025, якими підтверджується факт залучення ОСОБА_12 до підбору нянь в ТОВ «Агентство репродуктивної допоміжної медицини «МІЛІТТА»; протоколом допиту свідка ОСОБА_20 від 05.09.2025, яким підтверджується факт нотаріальної відмови сурогатної матері від народжених дітей; протоколом допиту свідка ОСОБА_29 від 08.09.2025, яким підтверджується факт виявлення та вилучення малолітньої дитини жіночої статі; протоколом допиту свідка ОСОБА_17 від 17.09.2025, яким підтверджується факт незаконних переміщень та переховувань малолітньої дитини жіночої статі, за участі ОСОБА_12 та ОСОБА_18 ; протоколом допиту свідка ОСОБА_30 від 18.09.2025, яким підтверджується факт спроби реєстрації дитини жіночої статі, батьківство щодо якої виключено та в подальшому бажання усиновити вказану дитину; протоколом допиту свідків ОСОБА_31 та ОСОБА_15 від 19.09.2025, яким підтверджується факт їх участі в програмі сурогатного материнства; протоколами проведення обшуків від 21.08.2025, під час яких вилучено медична документація, яка підтверджує виявлені факти замаху на торгівлю малолітньою дитиною; протоколами огляду речей та документів вилученої медичної документації, договорів; матеріалами оперативних підрозділів та іншими матеріалами досудового розслідування.
Крім того, слідчим суддею вірно встановлено, що слідчим у клопотанні та прокурором в судовому засіданні доведено наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Зокрема слідчий суддя слідчий суддя враховуючи тяжкість покарання, особу підозрюваного, його вік, сімейний та майновий стан, дійшов до висновку, що докази та обставини, на які посилається слідчий у клопотанні, дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний, перебуваючи на волі, усвідомлюючи тяжкість вчиненого злочину та реальність покарання, може переховуватися від органів досудового розслідування або суду та незаконно впливати на свідків, експертів, спеціалістів у кримінальному провадженні.
Слідчим суддею зазначено про те, що наявність ризику переховуватись від органів досудового розслідування та/або судуобґрунтовано тим, що зважаючи на виняткову тяжкість кримінального правопорушення за особливо тяжкий злочин (ч. 3 ст. 149 КК України) - до 15 років позбавлення волі, існує реальна загроза того, що ОСОБА_7 може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, про що свідчать спосіб та суспільна небезпека вчиненого кримінального правопорушення та загроза отримання реального покарання. Також злочин вчинено групою осіб, а торгівля людьми часто має транснаціональний вимір, що може свідчити про наявність у підозрюваного та співучасників налагоджених схем та зв'язків для незаконного перетину державного кордону або прихованого переміщення з метою уникнення правосуддя.
Таким чином, знаючи про суворість покарання, що йому загрожує у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, з метою уникнення відповідальності за вчинений ним злочин підозрюваний може переховуватись від органу досудового розслідування та, в подальшому, від суду.
Крім цього слідчий суддя вважав доведеним існування ризику незаконно впливати на свідків, інших підозрюваних у цьому кримінальному провадженні, з огляду на те, що ОСОБА_7 володіє їх анкетними даними і такий вплив не виключається, оскільки згідно ст. 23 КПК України суд сприймає показання безпосередньо, усно. А ризик незаконного впливу на свідків зберігається аж до стадії проведення їх судового допиту. Окрім цього кримінальне правопорушення вчинено за попередньою змовою групою осіб, що свідчить про наявність сталих кримінальних зв'язків. Так, основними свідками вчинення кримінальних правопорушень є співробітники та наймані особі ТОВ «Репродуктивна клініка «ЛІТА» та ТОВ «Агентство репродуктивної допоміжної медицини «МІЛІТТА». Також, очевидний ризик такого впливу, у разі його настання, зокрема надання такими свідками показань під впливом ОСОБА_7 та вигідних для нього у контексті виправдання його дій, призведе до спотворення обставин вчинення кримінальних правопорушень, неправдивої інформації та значно ускладнить установлення істини у справі. З огляду на викладене, ураховуючи зв'язки ОСОБА_7 серед осіб у кримінальному провадженні, існує ризик його активної протидії кримінальному провадженню шляхом впливу на свідків з метою надання ними неповних або недостовірних показань.
При цьому, відповідно до положень кримінального процесуального законодавства суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК України).
За таких обставин ризик впливу на свідків, підозрюваних існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від них та дослідження їх судом, а зважаючи на те, що ряд свідків та підозрюваних, дали викривальні показання, щодо причетності ОСОБА_7 до інкримінованих йому кримінальних правопорушень, не виключено, що підозрюваним будуть вчинитися дії щодо уникнення кримінальної відповідальності шляхом вмовлянь, підкупу чи залякування спонукати свідків, інших підозрюваних у цьому провадженні відмовитися від раніше наданих показань чи уникати явки до суду з метою проведення їх допиту безпосередньо під час досудового розслідування або судового розгляду.
Також слідчим суддею встановлено наявність у даному кримінальному провадженні ризику того, що підозрюваний може знищити, сховати або спотворити документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, оскільки враховуючи характер злочину (незаконна посередницька діяльність та участь у замаху на торгівлю малолітньою дитиною), критично важливими доказами є документація: внутрішні накази, журнали обліку, договори, адміністративні накази та фінансові документи закладів, які приховують від органу досудового розслідування, пов'язані з перебуванням дитини, які можуть підтверджувати факт незаконної передачі дитини та отримання за це грошової винагороди, та мають реальну можливість знищити, підробити чи приховати ці документи, що є прямим перешкоджанням встановленню істини у провадженні.
Разом із тим, надаючи оцінку наявним зазначеним у клопотанні слідчого ризикам у даному кримінальному провадженні слідчим суддею помилково зазначено про недоведеність органом досудового розлідування наявності ризику перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
На переконання колегії суддів існування зазначеного ризику є доведеним, враховуючи характер злочину (незаконна посередницька діяльність та участь у замаху на торгівлю малолітньою дитиною), критично важливими доказами є документація: внутрішні накази, журнали обліку, договори, адміністративні накази та фінансові документи закладів, які приховують від органу досудового розслідування, пов'язані з перебуванням дитини, які можуть підтверджувати факт незаконної передачі дитини та отримання за це грошової винагороди, та мають реальну можливість знищити, підробити чи приховати ці документи, що є прямим перешкоджанням встановленню істини у провадженні.
Слід зауважити про високу цинічність інкримінованих злочинів: жертвою злочину є малолітня дитина. Це свідчить про винятковий цинізм, стійку антисоціальну спрямованість та ігнорування конституційних прав громадян, що дає підстави вважати, що підозрюваний не зупиниться перед вчиненням нових злочинів, пов'язаних із його діяльністю або з метою приховання вже вчинених.
Природа злочину схеми торгівлі людьми (особливо малолітніми) та незаконного посередництва при удочерінні є високоорганізованими і завжди залишають «документальні сліди». Саме ці документи, що створюють видимість законності або легалізують незаконні дії, є ключовими доказами.
Також, злочин вчинено за попередньою змовою групою осіб. Це означає, що підозрюваний може використовувати своїх співучасників для того, щоб фізично вилучити, змінити або приховати згадані вище службові документи.
Як встановлено колегією суддів під час апеляційного розгляду справи, слідчим у клопотанні та прокурором в судовому засіданні доведено наявність ризиків, передбачених 1 ст. 177 КПК України, зокрема, можливість підозрюваного ОСОБА_7 переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Однак, застосовуючи щодо підозрюваного запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, слідчий суддя не в повній мірі дотримався вимог кримінального процесуального законодавства України, не співставив існуючі у справі ризики, характер кримінального правопорушення та його наслідки, з реальною можливістю забезпечити цим запобіжним заходом впевненість у тому, що ОСОБА_7 не буде порушувати покладені на нього процесуальні обов'язки, унаслідок чого дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для застосування щодо підозрюваного виняткового запобіжного заходу, не обґрунтувавши належним чином такий висновок.
Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
У рішенні «Летельє проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що національні судові органи повинні брати до уваги усі обставини справи, та зважати на наявність суспільного інтересу, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
На переконання колегії суддів, наведені слідчим у клопотанні ризики є обґрунтованими та такими, що виправдовують утримання ОСОБА_7 під вартою.
При цьому, встановлені під час апеляційного розгляду обставини є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, не зможе запобігти ризикам, які колегія суддів вважає доведеними, та не забезпечить виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків.
Тобто, висновок слідчого судді про те, що слідчим та прокурором не доведено недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів, для запобігання ризикам, є передчасним.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги прокурора є обґрунтованими та заслуговують на увагу.
Доводи апеляційної скарги захисника про необґрунтованість повідомленої ОСОБА_7 підозри колегія суддів вважає безпідставними, оскільки наведені у клопотанні дані, виклад яких зроблено з посиланням на матеріали кримінального провадження, на даному етапі досудового розслідування свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбаченихч.2 ст. 169, ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 149 КК України.
Враховуючи, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, то з огляду на вищенаведені дані, у колегії суддів наявні підстави для висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
Для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення винуватості чи її відсутності у особи за вчинення злочину, доведення чи не доведення винуватості особи, з метою досягнення таких висновків, які необхідні суду при постановленні вироку, а з тією метою, щоб визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
У розумінні положень, що наведені у численних рішеннях Європейського Суду з прав людини («Нечипорук, Ионкало проти України» №42310/04 від 21.04.2011, «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» №№ 12244/86,12245/86, 12383/86 від 30.08.1990, «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 28.10.1994 та ін.), термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити це правопорушення.
Більш того, у п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07- Європейський Суд з прав людини зазначив «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
Крім того, колегія суддів враховує правову позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у рішенні за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності події та складу кримінального правопорушення в діянні, винуватості особи в його вчиненні, належності та допустимості зібраних у справі доказів, вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження.
Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій, доведеність його винуватості, у тому числі правильність кваліфікації його дій, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування, а дослідження та оцінка доказів, встановлення наявності або відсутності події та складу кримінального правопорушення, та достатності доказів для доведеності винуватості особи, відноситься до стадії судового розгляду по суті, та не вирішується на стадії досудового розслідування.
З наведених підстав, доводи захисника в апеляційній скарзі про необгрунтованість підозри ОСОБА_7 , а також посилання на неналежність та недопустимість зібраних у справі доказів, є передчасними та такими, що підлягають вирішенню під час розгляду кримінального провадження по суті.
Сукупність матеріалів судового провадження, на даному етапі кримінального провадження до моменту з'ясування істини у справі, є достатньою для застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу, оскільки обґрунтованість підозри - це не акт притягнення особи до відповідальності, а сукупність даних, які переконують об'єктивного спостерігача, що особа могла бути причетною до вчинення конкретного злочину.
Всі інші обставини, на які посилалась сторона захисту під час апеляційного розгляду, не є безумовними підставами для застосування до підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу, відповідно до вимог апеляційної скарги.
При цьому, під час апеляційного розгляду провадження встановлено, що обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованих йому злочинів підтверджується вагомими наявними доказами, які додані до клопотання органу досудового розслідування.
Суворість покарання є достатньо вагомою причиною, що може спонукати підозрюваного вживати будь-яких заходів для переховування від органів слідства, суду, незаконно вплинути на об'єктивність розслідування кримінального провадження або іншим чином перешкодити кримінальному провадженню щодо нього.
Наведені ризики, на переконання колегії суддів, є необхідними елементами, що визначають потребу в обмеженні права на особисту свободу підозрюваного ОСОБА_7 , шляхом застосування до нього найсуворішого виду запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки лише такий вид запобіжного заходу, в повній мірі, забезпечить виконання підозрюваним процесуальних обов'язків та зможе запобігти спробам будь-яким чином перешкоджати кримінальному провадженню.
За таких обставин, виходячи з положень п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала слідчого судді підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали.
Постановляючи нову ухвалу, колегія суддів, з урахуванням обґрунтованості підозри ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 169, ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 149 КК України, тяжкості та конкретних обставин кримінальних правопорушень, у вчиненні яких він підозрюється, даних про особу ОСОБА_7 , який раніше не судимий, має постійне місце проживання, враховуючи його вік, стан здоров'я та майновий стан, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також оцінюючи ступінь порушення загальносуспільних прав та інтересів, приходить до висновку про необхідність застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Даних, які б унеможливлювали утримання ОСОБА_7 під вартою, матеріали судового провадження не містять та колегією суддів не встановлено.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним процесуальних обов'язків.
Згідно ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається у таких межах:
1) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні нетяжкого злочину, - від одного до двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
За таких обставин, виходячи з положень п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга сторони захисту задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, ухвала слідчого судді - скасуванню з постановленням нової ухвали про задоволення клопотання слідчого та застосування щодо підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, з одночасним визначенням застави у виді 300 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 908 400 гривень, і покладенням на нього обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, у разі внесення застави, оскільки вважає, що саме такий розмір застави буде достатнім стримуючим засобом, який здатен забезпечити гарантії належної процесуальної поведінки підозрюваного.
Підстав вважати його завідомо непомірним для підозрюваного колегія суддів не вбачає.
З урахуванням вимог ч. 4 ст. 196, ч. 1 ст. 197 КПК України, колегія суддів, дійшовши висновку про необхідність скасування ухвали слідчого судді та застосування щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою із визначенням застави, вважає за необхідне визначити дату закінчення дії ухвали про застосування щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою у межах строку досудового розслідування, тобто до 19.12.2025 року включно.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 181, 183, 194, 196, 197, 199, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні № 12025100060001277 - прокурора Печерської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_8 - задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2025 року - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання слідчого у кримінальному провадженні - слідчого слідчого відділу Печерського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_9 , погодженого з прокурором у кримінальному провадженні - заступником керівника Печерської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_10 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12025100060001277 від 03.07.2025 року стосовно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 169, ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 149 КК України, - задовольнити.
Застосувати щодо підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,запобіжний захід у виді тримання під вартою у межах строку досудового розслідування, до 19 грудня 2025 року включно.
Взяти підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,під варту в залі суду негайно.
Одночасно визначити підозрюваному ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,альтернативний запобіжний захід у виді застави в розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 908 400 (дев?ятсот вісім тисяч чотириста) гривень у національній грошовій одиниці.
Застава може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на розрахунковий рахунок Київського апеляційного суду (м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, код ЄДРПОУ суду 42258617, банк ГУ ДКС України в місті Києві, код банку - 820172, номер рахунку за стандартом IBAN: UA068201720355289002001082186).
У разі внесення застави у визначеному судом розмірі, вважати, що до підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , застосовано запобіжний захід у виді застави.
На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України, у разі внесення застави, покласти на підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступні обов'язки:
- прибувати за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора, слідчого суддю чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- утримуватись від спілкування зі свідками та іншими підозрюваними у даному кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
- носити електронний засіб контролю.
Термін дії обов'язків, покладених судом, у разі внесення застави, обчислювати з дня внесення застави до 19 грудня 2025 року.
Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора у кримінальному провадженні.
Роз'яснити підозрюваному, що у разі внесення застави у визначеному в даній ухвалі розмірі оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення застави на розрахунковий рахунок Київського апеляційного суду, має бути наданий уповноваженій особі ДУ «Київський слідчий ізолятор» чи іншої установи де підозрюваний перебуває під вартою.
Після отримання та перевірки протягом одного дня документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена особа ДУ «Київський слідчий ізолятор» чи іншої установи, де підозрюваний перебуває під вартою, негайно має здійснити розпорядження про звільнення ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,з-під варти та повідомити усно і письмово слідчого, прокурора та слідчого суддю.
У разі внесення застави та з моменту звільнення підозрюваного з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної в даній ухвалі, підозрюваний зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
З моменту звільнення з-під варти, у зв'язку з внесенням застави, підозрюваний ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Роз'яснити підозрюваному ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що у разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також якщо підозрюваний, будучи належним чином повідомленим, не з'явиться за викликом слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні застави обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
_______________ ________________ ________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4