Справа № 756/13773/25 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/7167/2025 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
25 листопада 2025 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 04 вересня 2025 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Києва, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого,
який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України,
за участю:
прокурора ОСОБА_8 ,
підозрюваного ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_6 ,
Ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 04 вересня 2025 року частково задоволено клопотання слідчого слідчого відділу Оболонського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві ОСОБА_9 , погоджене з прокурором у кримінальному провадженні - прокурором Оболонської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_8 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосовано щодо підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком до 31.10.2025 року включно.
Одночасно визначено ОСОБА_7 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 242 240 гривень, із зобов'язанням ОСОБА_7 прибувати за кожною вимогою до слідчих СВ Оболонського УП ГУНП у м. Києві, у провадженні яких перебуває дане кримінальне провадження, до процесуальних керівників, які здійснюють процесуальне керівництво, а також до слідчого судді, суду та виконувати процесуальні обов'язки, визначені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме:
1) не відлучатися за межі м. Києва без дозволу слідчого, прокурора або суду;
2) повідомляти службову особу або орган, у провадженні якого знаходиться кримінальне провадження, про зміну свого місця проживання та роботи;
3) утримуватись від спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні, а саме: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , з приводу обставин кримінального провадження в усіх випадках, крім спільної участі у слідчих та процесуальних діях;
4) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Сума застави у національній грошовій одиниці може бути внесена як самим підозрюваним так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок ТУ ДСАУ в м. Києві.
Роз'яснено підозрюваному, що у разі внесення застави у розмірі, визначеному даною ухвалою, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок ТУ ДСАУ в м. Києві коштів, має бути наданий уповноваженій службовій особі установи, де особа утримується.
Після отримання та перевірки протягом одного дня документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа установи, де особа утримується, має негайно здійснити розпорядження про звільнення з-під варти ОСОБА_7 та повідомити усно і письмово Оболонський районний суд міста Києва та прокурора.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави підозрюваний ОСОБА_7 вважається таким, щодо якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
У разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, будучи належним чином повідомленим, не з'явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.
Не погоджуючись з вказаним рішенням слідчого судді, захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 04 вересня 2025 року скасувати та постановити нову ухвалу про застосування відносно ОСОБА_7 іншого, більш м'якого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_3 або зменшити розмір визначеної застави до 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги, захисник посилається на те, що слідчий суддя дійшов до безпідставного висновку про необхідність застосування виняткового запобіжного заходу, у зв'язку з чим оскаржувана ухвала підлягає скасуванню в частині його застосування, з постановленням нової ухвали.
Захисник зазначає, що при застосуванні відносно підозрюваного запобіжного заходу слідчим суддею не враховано, що пред'явлена підозра за ч. 2 ст. 307 КК України є безпідставною, необґрунтованою та такою що не підтверджується доданими до клопотання доказами. Мета збуту наркотичних речовин є недоведеною та не підтвердженою.
Апелянт вважає, що запобіжний захід у виді тримання під вартою є занадто суворим.
Наголошує, що сама по собі тяжкість покарання у виді позбавлення волі не є автоматичною підставою для застосування виняткового запобіжного заходу. При цьому, жодних інших підстав вважати, що підозрюваний буде переховуватись від слідства не зазначено та не підтверджено.
Також захисник звертає увагу на те, що підозрюваний не вчиняв спроб втечі, не переховувався від слідства та суду, не вчиняв спроб незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні, тому зазначені ризики є недоведеними стороною обвинувачення.
На переконання захисника, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного слідчим суддею застосовано за недоведеності слідчим та прокурором неможливості застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи підозрюваного ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 , які підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити, пояснення прокурора ОСОБА_8 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою щодо особи міститься і в положеннях ст. ст. 177, 178, 183, 199 КПК України.
Як вбачається з наданих апеляційному суду матеріалів, Оболонським УП ГУНП у м. Києві здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №12025100050002187 від 02.09.2025 за підозрою ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
Згідно даних клопотання, в ході проведення досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_7 у невстановлений досудовим розслідуванням час та день, але не пізніше ніж 02.09.2025, знаходився за невстановленою адресою, де у нього виник злочинний умисел, спрямований на незаконне придбання та зберігання особливо небезпечної психотропної речовини, обіг якої заборонено - 4-ММС (4-метилметкатинон) та психотропної речовини, обіг якої обмежено - амфетамін, вчинене повторно з метою збуту.
Реалізуючи свій вищевказаний злочинний умисел, ОСОБА_7 у невстановлений досудовим розслідуванням день, час та місці але не пізніше 02.09.2025, діючи умисно з корисливих мотивів з метою власного збагачення незаконно придбав та почав зберігати особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - 4-ММС (4-метилметкатинон) та психотропної речовини, обіг якої обмежено - амфетамін, з метою збуту.
У подальшому, 02.09.2025 приблизно о 18:53 ОСОБА_7 , перебуваючи на відкритій ділянці місцевості неподалік будинку №10 по вулиці Полярній у місті Києві, був зупинений працівниками поліції та на запитання щодо наявності речей, обіг яких обмежений або заборонений, останній повідомив, що має.
Після цього ОСОБА_7 було затримано в порядку ст. 208 КПК України, та під час особистого обшуку у присутності понятих у останнього було виявлено та в подальшому вилучено прозорий пакет з полімерного матеріалу з пазовою застібкою із вмістом кристалоподібної речовини білого кольору, що у своєму складі містить особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - 4-ММС (4-метилметкатинон) та прозорий пакет з полімерного матеріалу з пазовою застібкою із вмістом кристалоподібної речовини білого кольору, що у своєму складі містить психотропної речовини, обіг якої обмежено - амфетамін, які ОСОБА_7 незаконно придбав та зберігав з метою збуту.
Досудовим розслідуванням встановлено, що надана на дослідження кристалоподібна речовина білого кольору містить у своєму складі особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - 4-ММС (4-метилметкатинон), загальною масою 0,928 г; надана на дослідження кристалоподібна речовина білого кольору містить у своєму складі психотропну речовину, обіг якої обмежено - амфетамін, загальною масою 0,635 г.
Таким чином, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , своїми умисними діями, які виразились у незаконному придбанні та зберіганні особливо небезпечної психотропної речовини, обіг якої заборонено, та психотропної речовини, обіг якої обмежено, вчиненого повторно з метою збуту, підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
03.09.2025 року ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
04.09.2025 року слідчий слідчого відділу Оболонського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві ОСОБА_9 , за погодження з прокурором у кримінальному провадженні - прокурором Оболонської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_8 , звернулась до слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо до підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 60 днів із визначенням розміру застави.
В клопотанні слідчий посилався на те, що обґрунтованість підозри ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення підтверджується зібраними в ході досудового розслідування доказами.
Також зазначив, що підставою застосування щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ним тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від шести до десяти років з конфіскацією майна, а також наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, передбачених КПК України, а також запобігання спробам переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Вищевикладене свідчить про неможливість запобігання наявним ризикам, які передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст.177 КПК України, забезпечення належного виконання підозрюваним процесуальних обов'язків та його належну поведінку, шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Враховуючи ступінь тяжкості кримінального правопорушення, вчиненого ОСОБА_7 , а також його майновий, сімейний стан, соціальні зв'язки, сторона обвинувачення вважає, що відносно підозрюваного ОСОБА_7 необхідно застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м'якого запобіжного заходу не забезпечить виконання покладених на підозрюваного обов'язків.
Також, у разі задоволення клопотання про застосування до підозрюваного ОСОБА_7 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий просив визначити розмір застави в сумі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, оскільки така сума застави зможе забезпечити виконання підозрюваним процесуальних обов'язків.
Ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 04 вересня 2025 року частково задоволено клопотання слідчого слідчого відділу Оболонського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві ОСОБА_9 , погоджене з прокурором у кримінальному провадженні - прокурором Оболонської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_8 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосовано щодо до підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком до 31.10.2025 року включно.
Одночасно визначено ОСОБА_7 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 242 240 гривень, із зобов'язанням ОСОБА_7 прибувати за кожною вимогою до слідчих СВ Оболонського УП ГУНП у м. Києві, у провадженні яких перебуває дане кримінальне провадження, до процесуальних керівників, які здійснюють процесуальне керівництво, а також до слідчого судді, суду та виконувати процесуальні обов'язки, визначені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме:
1) не відлучатися за межі м. Києва без дозволу слідчого, прокурора або суду;
2) повідомляти службову особу або орган, у провадженні якого знаходиться кримінальне провадження, про зміну свого місця проживання та роботи;
3) утримуватись від спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні, а саме: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , з приводу обставин кримінального провадження в усіх випадках, крім спільної участі у слідчих та процесуальних діях;
4) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Сума застави у національній грошовій одиниці може бути внесена як самим підозрюваним так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок ТУ ДСАУ в м. Києві.
Роз'яснено підозрюваному, що у разі внесення застави у розмірі, визначеному даною ухвалою, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок ТУ ДСАУ в м. Києві коштів, має бути наданий уповноваженій службовій особі установи, де особа утримується.
Після отримання та перевірки протягом одного дня документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа установи, де особа утримується, має негайно здійснити розпорядження про звільнення з-під варти ОСОБА_7 та повідомити усно і письмово Оболонський районний суд міста Києва та прокурора.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави підозрюваний ОСОБА_7 вважається таким, щодо якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
У разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також якщо підозрюваний, будучи належним чином повідомленим, не з'явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.
Колегія суддів погоджується з вищенаведеними висновками слідчого судді, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
При вирішенні клопотання про застосування запобіжного заходу для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя, суд згідно змісту вимог ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_7 , як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, слідчий суддя з'ясував, що наведені у ньому дані свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
Зокрема, обґрунтованість повідомленої ОСОБА_7 підозри у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме:
- рапортом про виявлення кримінального правопорушення від 02.09.2025 року;
- протоколом затримання особи, підозрюваної у вчинені кримінального правопорушення від 02.09.2025 року;
- протоколами допиту свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 від 03.09.2025 року;
- протоколом огляду документа від 03.09.2025 року;
- висновок експерта № СЕ-19/111 -25/54319-НЗПРАП від 03.09.2025 року;
- висновок експерта № СЕ-19/111-25/54316-НЗПРАП від 03.09.2025 року;
- іншими матеріалами провадження у їх сукупності.
Вагомість наявних доказів вчинення підозрюваним кримінального правопорушення доведена у клопотанні та сумнівів не викликає.
При цьому, слід зазначити, що для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення винуватості чи її відсутності у особи за вчинення злочину, доведення чи не доведення винуватості особи, з метою досягнення таких висновків, які необхідні суду при постановленні вироку, а з тією метою, щоб визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Враховуючи, що слідчий суддя на цьому етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, встановлювати конкретну кваліфікацію діяння, за яке особа має нести кримінальну відповідальність, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, то з огляду на долучені до клопотання слідчого докази, у слідчого судді були всі підстави для висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
Також, як того вимагає закон, слідчий суддя встановив наявність достатніх підстав вважати, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, на які посилається слідчий у клопотанні, доведені, з огляду на додані до клопотання докази.
На переконання колегії суддів, з урахуванням наявних у справі матеріалів, вищевказані висновки слідчого судді є правильними.
Зокрема, оцінюючи доведеність наявності ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України (переховування від органів досудового розслідування та/або суду), колегія суддів виходить із того, що підозрюваний, будучи раніше судимим вироком Оболонського районного суду міста Києва від 25.04.2025 за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців зі звільненням від його відбування з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік на підставі ст. 75 КК України, та таким, стосовно якого 29.08.2025 скеровано до Оболонського районного суду міста Києва обвинувальний акт за ч. 2 ст. 309 КК України, усвідомлюючи міру покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення, може навмисно переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення відповідальності.
Ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, (незаконний вплив на свідка та інших учасників кримінального провадження) обґрунтовується тим, що підозрюваному відомо місце проживання свідків та він шляхом погрози, підкупу може схиляти свідків до дачі неправдивих показань, відмови від участі у кримінальному провадженні свідків, що негативно вплине на хід досудового розслідування.
Крім цього, при встановленні наявності ризику впливу на свідків, потерпілого, експертів, інших підозрюваних слід враховувати встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, потерпілими, експертами у кримінальному провадженні, а саме: спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно, шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України).
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК України).
Тобто, ризик впливу на свідків, існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що стороною обвинувачення доведено наявність існування даного ризику.
Наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України (вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому підозрюється), обґрунтовується тим, що підозрюваний не зайнятий суспільно-корисною працею, не має постійних джерел доходу, а натомість вирішив збагачуватися, заробляти собі на життя за рахунок збуту особливо небезпечної психотропної речовини, обіг якої заборонено - 4-ММС (4-метилметкатинон) та психотропної речовини обіг якої обмежено - амфетамін, що є протизаконним та аморальним по відношенню до суспільства у цілому.
Ґрунтуючись на зазначеному, слідчий суддя дійшов правильного висновку, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, не зможе запобігти ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, наявність яких встановлена в ході розгляду клопотання органу досудового розслідування, та забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків.
Отже, під час розгляду клопотання органу досудового розслідування, як того вимагає закон, слідчий суддя встановив наявність достатніх підстав вважати, що обставини, визначені п.п. 1-3 ч. 1 ст. 194 КПК України, які свідчать про наявність встановлених стороною обвинувачення ризиків у даному кримінальному провадженні, обґрунтованість підозри, недостатність застосування менш суворого запобіжного заходу для запобігання наявним ризикам, є обґрунтованими, оскільки вони належним чином вмотивовані та доведені прокурором, при цьому підтверджуються матеріалами справи.
З урахуванням наведеного, на переконання колегії суддів, слідчий суддя дійшов правильного висновку про необхідність застосування виняткового запобіжного заходу щодо підозрюваного ОСОБА_7 , оскільки встановлені судом обставини достатньо переконливо підтверджують, що менш суворі запобіжні заходи не можуть забезпечити виконання підозрюваним процесуальних обов'язків в даному кримінальному провадженні.
Слідчим суддею враховано обставини справи в сукупності з даними про особу підозрюваного, які вказують на можливість останнього вчиняти дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, в зв'язку з чим відносно ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який, на думку колегії суддів, в сукупності з існуючими ризиками, особою підозрюваного, тяжкістю інкримінованого йому кримінального правопорушення та його наслідками, є обґрунтованим, а тому підстав для відмови у задоволенні клопотання слідчого чи застосування щодо підозрюваного ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, зокрема домашнього арешту, про що просить захисник в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
Наявність обставин, які б давали підстави вважати про достатність застосування більш м'якого запобіжного заходу щодо ОСОБА_7 , ніж тримання під вартою, колегією суддів під час перегляду оскаржуваної ухвали не встановлено.
На переконання колегії суддів, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є пропорційним тим завданням, які має досягти орган досудового розслідування, співрозмірним із тяжкістю інкримінованого підозрюваному кримінального правопорушення, у повній мірі зможе забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_7 та запобігти встановленим в ході апеляційного розгляду ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.
Оцінюючи можливість застосування іншого, більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд апеляційної інстанції насамперед використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи ніж тримання під вартою не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний при застосуванні до нього більш м'якого запобіжного заходу обов'язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов'язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена ч. 1 ст. 177 КПК, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Колегія суддів зазначає, що ймовірно вчинене ОСОБА_7 кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 307 КК України, у якому він підозрюється, має високий ступінь суспільної небезпеки, за обставинами провадження встановлено наявність передбачених ч. 1 ст. 177 КПК ризиків, при цьому рішення суду за результатами розгляду питання щодо можливості застосування запобіжного заходу повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
Як вбачається із матеріалів провадження, слідчий суддя, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, врахував конкретні обставини кримінального провадження та дані про особу ОСОБА_7 , який раніше судимий, підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, офіційно не працевлаштований.
Отже, сукупність зібраних доказів та матеріалів судового провадження, на даному етапі кримінального провадження до моменту з'ясування істини у справі, є достатньою для застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу.
А тому, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про існування підстав для застосування щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою, який є винятковим запобіжним заходом.
Крім того, на переконання колегії суддів, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до ч. 3 ст. 183, ч. 5 ст. 182 КПК України, взявши до уваги дані, які характеризують особу підозрюваного, його майновий та сімейний стан, конкретні обставини кримінального правопорушення, дійшов висновку про визначення підозрюваному застави у розмірі, значно меншому ніж розмір застави, який просив визначити слідчий у клопотанні, визначивши заставу у виді 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242 240 грн. 00 коп. Підстав вважати такий розмір застави завідомо непомірним для підозрюваного колегія суддів не вбачає.
Викладені в апеляційній скарзі захисника доводи про необґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованого йому кримінального правопорушення є безпідставними, оскільки слідчий суддя правильно встановив, що наведені у клопотанні дані та долучені до нього матеріали свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні останнім зазначеного кримінального правопорушення.
Такий висновок слідчого судді ґрунтується на доданих слідчим до клопотання матеріалах. Останні містять дані, які вказують на причетність підозрюваного до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення.
При цьому, слід зазначити, що для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення винуватості чи її відсутності у особи за вчинення злочину, доведення чи не доведення винуватості особи, з метою досягнення таких висновків, які необхідні суду при постановленні вироку, а з тією метою, щоб визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
Апеляційний суд враховує правову позицію ЄСПЛ, викладену у рішенні за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої, затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій, доведеність його винуватості, правильність кваліфікації дій підозрюваного, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, винуватості особи в його вчиненні, оцінки належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження.
Сукупність зібраних доказів та матеріалів судового провадження, на даному етапі кримінального провадження до моменту з'ясування істини у справі, є достатньою для застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу.
Викладені в апеляційній скарзі захисника доводи про недоведеність наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а також про те, що слідчий суддя не звернув уваги на те, що сама лише тяжкість інкримінованого злочину не може бути підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегією суддів не приймаються до уваги та не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
При визначенні ризиків закон не вимагає неспростовних доказів того, що підозрюваний однозначно, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає обґрунтування, що він має реальну можливість їх здійснити під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу або в майбутньому.
Отже ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формі або формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення вірогідності їх здійснення.
Як обов'язковий критерій застосування запобіжного заходу, ризик у кримінальному провадженні має прогностичний характер, його визначення у конкретний проміжок часу спрямоване на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому. Безумовно, наявність заявлених ризиків має обґрунтовуватися. Однак, в переважній більшості випадків, враховуючи їх вірогідний характер, класичні категорії доказування, притаманні судовому процесу, при їх обґрунтуванні не застосовуються. При встановленні ризиків кримінального провадження суд застосовує стандарт достатності підстав вважати, що підозрюваний може вдатися до дій на шкоду кримінальному провадженню.
Оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, суд має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності вчинення ним дій, передбачених у ч. 1 ст. 177 КПК.
У контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Так, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_7 , характер та обставини інкримінованих йому дій, дані про особу підозрюваного у сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що слідчим у клопотанні доведено існування у кримінальному провадженні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, можливості підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та суду; незаконно впливати на свідків та інших учасників кримінального провадження; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Посилання апелянта на те, що підозрюваний не вчиняв спроб втечі, не переховувався від слідства та суду, не вчиняв спроб незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні, не спростовують висновки суду про те, що ОСОБА_7 може вчинити дії, передбачені ст. 177 КПК України, та не являються достатньою підставою для відмови у задоволенні клопотання слідчого та застосування щодо нього більш м'якого запобіжного заходу.
Всі інші обставини, на які посилалась сторона захисту під час апеляційного розгляду, не є безумовними підставами для скасування оскаржуваного рішення та висновків слідчого судді не спростовують.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити слідчому судді постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що згідно з вимогами ст. 203 КПК України, ухвала про застосування запобіжного заходу припиняє свою дію після закінчення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу, ухвалення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження в порядку, передбаченому цим Кодексом. Тобто, законодавцем встановлено певний процесуальний запобіжник, що унеможливлює обмеження прав особи поза межами кримінального провадження.
Станом на час розгляду апеляційної скарги захисника оскаржувана ухвала слідчого судді вичерпала свою дію 31.10.2025 року.
Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 20.05.2019 року у справі № 532/308/15-к (провадження № 13-23зво19), скасування такої ухвали про обрання запобіжного заходу, яка вже виконана, в жодному разі не може призвести до відновлення прав особи.
За таких обставин, ухвала слідчого судді суду першої інстанції відповідно до вимог статті 370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому колегія суддів не вбачає підстав для її скасування та задоволення апеляційної скарги захисника.
Керуючись ст.ст.177, 178, 182, 183, 194, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 04 вересня 2025 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4