Справа № 757/48072/25-к Слідчий суддя ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/8423/2025 Доповідач в суді ІІ інстанції ОСОБА_2
25 листопада 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
та секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2025 року про арешт майна у кримінальному провадженні №62025000000000786 від 30.07.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 426-1 КК України,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2025 року задоволено клопотання заступника начальника першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтриманням публічного обвинувачення першого управління Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про арешт майна.
Накладено арешт на майно, вилучене в ході обшуку 24.09.2025 за адресою АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_7 , а саме ноутбук DELL інвентарний номер 111630175, 1.4/2, Express Service Code: 8080307967 та мобільний телефон Samsung S23FE, що належать ОСОБА_7 .
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про арешт майна.
Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що стороною обвинувачення не доведено існування ризиків, визначених ст.170 КПК України або достатність підстав вважати, що такі ризики можуть мати місце, як і не обґрунтовано належним чином мету застосування такого заходу забезпечення у даному кримінальному провадженні.
Крім того, апелянт зазначає, що в матеріалах клопотання не міститься ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва, якою надано дозвіл на проведення обшуку за казаною адресою без вилучення переліченого майна.
Апелянт наголошує на тому, що прокурором не обґрунтовано та не зазначено у клопотанні поважні причини на поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу, думку прокурора ОСОБА_9 , яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Як вбачається із матеріалів судового провадження, Слідчими Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань під процесуальним керівництвом прокурорів Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62025000000000786 від 30.07.2025 за ч.4 ст. 426-1 КК України.
Під час здійснення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні встановлено, що Рахунковою палатою в Службі зовнішньої розвідки України (далі - СЗРУ) в першій половині 2025 року проводився аудит за результатами якого ухвалено відповідний Звіт аудиту, згідно якого, під час аудиту виявлені недоліки та невідповідності у процесах укладання та супроводження виконання державних контрактів у вказаній службі, в тому числі щодо державного контракту від 03.12.2020 № 870/20 з поставки (закупівлі) Спеціального апаратно-програмного комплексу для виявлення та прогнозування загроз в інформаційній сфері (далі - САПК).
Окрім цього, СЗРУ за результатами проведення Рахунковою палатою аудиту, на підставі наказу Голови СЗРУ від 02.06.2025 № 230/ДСК проведено службове розслідування з метою з'ясування причин та обставин можливого невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцями СЗРУ вимог чинного законодавства України, наказів (розпоряджень) начальників (керівників), що негативно вплинуло на стан виконання покладених на СЗРУ завдань та могло привести до завдання шкоди СЗРУ.
Під час службового розслідування комісією здійснено комплекс заходів, спрямованих на встановлення обставин, пов'язаних з організацією та здійсненням процедури поставки (закупівлі) САПК за державним оборонним замовленням на підставі державного контракту від 03.12.2020 № 870\20, укладанням та супроводженням виконання зазначеного контракту на виконання держаного оборонного замовлення, а також встановлення причин та обставин, які могли привести до завдання шкоди СЗРУ.
Так, з матеріалів аудиту Рахункової палати, матеріалів службового розслідування СЗРУ, а також під час проведення слідчих (розшукових) та процесуальних дій встановлено, що на виконання завдань, визначених Стратегією національної безпеки України, затвердженої Указом Президента України від 26 травня 2015 року № 287/2015, затверджені Національна розвідувальна програма на 2016-2020 роки (затверджена Указом Президента України від 24 березня 2016 року № 110-5цт) та Державна цільова програма розвитку розвідувальних засобів Служби зовнішньої розвідки України на період до 2020 року (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 2016 року № 236-4).
Зазначеними стратегічними документами визначені основні цілі й завдання (заходи) для СЗРУ, спрямовані на розв'язання наявних проблем у діяльності розвідувального співтовариства України та підвищення його ефективності, а також основні напрями реформування і розвитку розвідувальних органів, проведення їх діяльності у відповідність із сучасними вимогами.
Згідно із законами України «Про державне оборонне замовлення» від 03 березня 1999 року № 464-ХІУ та «Про Державний бюджет на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ Кабінет Міністрів України затвердив Основні показники державного оборонного замовлення для потреб Служби зовнішньої розвідки України на 2020-2022 роки (додаток 13) (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2020 року № 154-1цт зі змінами).
Постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2020 року № 1081-20 «Про внесення змін у додатки 13 і 15 до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2020 року № 154-1» внесені зміни у додаток 13 до Основних показників державного оборонного замовлення на 2020-2022 роки, а саме: розділ 2.2 «Засоби технічного озброєння» (спеціальна техніка для забезпечення розвідувальної діяльності підрозділів технічної розвідки) доповнено позицією «2.2.16. Спеціальний апаратно-програмний комплекс для виявлення та прогнозування загроз в інформаційній сфері», рік поставки - 2020 рік, кількість - 1 комплект.
При цьому, корегування Основних показників державного оборонного замовлення на 2020 рік було можливим за умови формування в СЗРУ потреби у доцільності закупівлі САПК.
Встановлено, що підставою для організації здійснення закупівлі САПК слугувала доповідна записка 55 Центру СЗРУ на ім'я Голови СЗРУ № 8/2/2241дск від 25.08.2020, в якій зазначалось про необхідність підготовки технічних вимог до програмно-апаратних комплексів і систем аналізу, з урахуванням запитів зацікавлених підрозділів СЗРУ, а також проведення маркетингового дослідження ринку пропозицій та підготовки переліку компаній, що задовольняють вимогам.
Окрім цього на виконання рішення Голови СЗРУ до доповідної записки № 8/2/2241дск від 25.08.2020 55 Центром СЗРУ було підготовлено іншу доповідну записку № 8/2341дск від 09.09.2020 «Щодо автоматизації роботи з відкритими джерелами», вихідні вимоги до апаратно-програмного комплексу, порівняльну таблицю програмних засобів автоматизації роботи з відкритими джерелами та запропоновано здійснити відповідні закупівлі у вітчизняного виробника за закритою процедурою, зокрема в рамках державного оборонного замовлення.
Окрім цього, встановлено, що після внесення змін до Основних показників державного оборонного замовлення на 2020-2022 роки, щодо поставки (закупівлі) САПК за державним оборонним замовленням на підставі державного контракту від 03.12.2020 № 870\20, розпорядженням Голови СЗРУ від 16.11.2020 № 583/ДСК була утворена тимчасова робоча група з реалізації закупівлі САПК, яку згідно даного розпорядження було зобов'язано: сформувати технічні вимоги на закупівлю, кваліфікаційні вимоги до виконавців державного контракту (договору) на поставку (закупівлю) САПК та критерії оцінки наданих пропозицій; з'ясувати у потенційних виконавців наявність спеціального дозволу на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, та здійснити їх перевірки щодо контррозвідувального заходу; направити запити до потенційних виконавців державного контракту (договору); здійснити оцінку пропозицій потенційних виконавців, у тому числі відповідності потенційних виконавців встановленим кваліфікаційним вимогам; провести переговори з потенційними виконавцями щодо визначення остаточної ціни на предмет закупівлі; здійснити вибір виконавця.
При цьому організаційне та документальне супроводження діяльності даної тимчасової робочої групи було покладено на Управління інформаційних технологій СЗРУ, яким на виконання зобов'язань, зазначених у розпорядженні Голови СЗРУ від 16.11.2020 № 583/ДСК була проведена відповідна процедура з поставки (закупівлі) САПК про що між СЗРУ та ТОВ «С-Монітор» був укладений державний контракт від 03.12.2020 № 870/20 на поставку (закупівлю) продукції за державним оборонним замовленням - САПК.
Надалі СЗРУ на виконання умов даного державного контракту, згідно платіжного доручення від 04.12.2020 № 946 та рахунку на оплату від 03.12.2020 № 33, 07.12.2020 здійснила перерахування грошових коштів зі свого казначейського рахунку НОМЕР_1 , відкритого в Державній казначейській службі України в сумі 111 997 068,05 грн. на казначейський рахунок ТОВ «С-Монітор» (код 35317123) НОМЕР_2 відкритого 26.11.2020 в Державній казначейській службі України.
Під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, а також з матеріалів Рахункової палати та матеріалів службового розслідування, проведеного Службою зовнішньої розвідки України встановлено, що укладення державного контракту не передбачало у предметі контракту державного оборонного замовлення років поставки САПК; строки поставки САПК не відповідали строкам, визначеними Основними показниками державного оборонного замовлення на відповідні роки; експлуатація САПК за призначенням співпрацівниками СЗРУ, як визначено у Технічних вимогах не здійснюється, САПК вже тривалий час повноцінно не функціонує, забезпечити його належну роботу із залученням розробника ТОВ «С-Монітор» або самостійно СЗРУ без додаткового бюджетного фінансування неможливо, функціональні структурні підрозділи СЗРУ у використанні САПК не зацікавлені, потреба в даному програмному комплексі відсутня, насамперед у зв'язку із наявністю інших ефективно використовуваних програмно-технічних комплексів в СЗРУ, в тому числі програмно-технічного комплексу «InfoStream». Окрім цього, САПК не задовольняє в повній мірі потреби служби та не здатний в повній мірі виконувати поставлені задання, що вказує на можливі фінансові втрати державних коштів.
Крім того, на даний час встановлено, що ТОВ «С-Монітор» значну частину грошових коштів, отриманих від СЗРУ, зі свого казначейського рахунку перерахувала в якості передоплати на рахунки сумнівних суб'єктів господарювання, а саме фізичних-осіб підприємців (далі - ФОП) та товариств з обмеженою відповідальність (далі - ТОВ), у тому числі за начебто поставлені програмні модулі згідно укладених договорів.
На даний час у органу досудового розслідування існують підстави вважати, що таким чином військові службові особи СЗРУ, посадові особи ТОВ «С-Монітор», а також ФОП та посадові особи ТОВ, на розрахунків рахунки яких ТОВ «С-Монітор» перерахувало грошові кошти, діючи за попередньою змовою, групою осіб, здійснили заволодіння бюджетними коштами СЗРУ, які в подальшому з порушенням вимог податкового законодавства через низку суб'єктів господарювання з ознаками «фіктивності», бухгалтерських та банківських операцій були легалізовані, шляхом проведення фінансових операцій із ними, конвертовані в готівкові кошти та розподілені між учасниками злочинної схеми.
На даний час встановлено, що до протиправних дій у вказаному кримінальному провадженні має відношення, серед інших, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (на момент вчинення злочину перебувала у розпорядженні директора 3 департаменту), яка приймала участь в роботі комісії із закупівлі САПК та в комісії з прийняття САПК.
24.09.2025 слідчим Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_10 проведено невідкладний обшук квартири за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , яка згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належить на праві власності у розмірі 1/3 частки її чоловіку ОСОБА_11 .
В ході проведеного обшуку виявлено та вилучено: ноутбук DELL інвентарний номер 111630175, 1.4/2, Express ServiceCode: 8080307967; мобільний телефон Samsung S23FE, які належать ОСОБА_7 .
Постановою слідчого від 24.09.2025 вилучені речі визнані речовими доказами та долучені до матеріалів кримінального провадження в якості речових доказів.
В подальшому, у відповідності до вимог ст.ст. 233, 234, 236 КПК України, слідчий Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_10 , за погодженням з заступником начальника першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення першого управління Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 , після проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , невідкладно в порядку ч.3 ст. 233 КПК України звернувся до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва з клопотанням про дозвіл на його проведення.
25.09.2025 ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва надано дозвіл на проведення обшуку за вказаною вище адресою без вилучення переліченого майна.
26.09.2025 заступник начальника першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтриманням публічного обвинувачення першого управління Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 засобами поштового зв'язку подав до суду клопотання про арешт майна.
16.10.2025 ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва накладено арешт на майно, вилучене в ході обшуку 24.09.2025 за адресою АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_7 , а саме ноутбук DELL інвентарний номер 111630175, 1.4/2, Express Service Code: 8080307967 та мобільний телефон Samsung S23FE, що належать ОСОБА_7 .
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на вищевказане майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовим доказом у межах кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання та накладення арешту на майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту даного майна може призвести до його приховування, пошкодження, знищення чи відчуження.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано наклав арешт на майно, вилучене в ході обшуку 24.09.2025 за адресою АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_7 , а саме ноутбук DELL інвентарний номер 111630175, 1.4/2, Express Service Code: 8080307967 та мобільний телефон Samsung S23FE, що належать ОСОБА_7 , врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна.
Посилання представника власника майна на невідповідність арештованого майна критеріям речових доказів є безпідставними, оскільки встановлені слідчим суддею фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що тимчасово вилучене майно може містити відомості, які можуть бути використані як докази факту та обставин вчинення кримінального правопорушення, а отже відповідає ознакам речових доказів, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 173 КПК України дає підстави для його арешту як речових доказів з метою збереження.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах власника майна чи інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.
Доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах клопотання не міститься ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва, якою надано дозвіл на проведення обшуку, відхиляються колегією суддів як такі, що суперечать матеріалам справи (а.с.139).
Згідно з ч. 1 ст. 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей, документів та комп'ютерних даних.
Приписами ч. 5 ст. 237 КПК України визначено, що при проведенні огляду дозволяється вилучення лише речей і документів, які мають значення для кримінального провадження та речей, вилучених з обігу.
Положення ч. 7 ст. 237 КПК України при проведенні огляду уповноважують слідчого, прокурора оглядати і вилучати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження. При цьому, такі речі та документи, що не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Разом з тим, ч. 2 ст. 168 КПК України передбачає, що тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.
У свою чергу, в силу приписів ч. 2 ст. 168 КПК України тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду.
Забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об'єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту.
Так, з матеріалів провадження вбачається, що 10.09.2025 постановою слідчого призначено комп'ютерно-технічну експертизу у кримінальному провадженні (а.с.41-42).
Таким чином, твердження представника власника майна про безпідставність арешту мобільного телефону та ноутбуку відхиляються колегією суддів, з огляду на те, що зазначені пристрої тимчасово вилучено, у зв'язку із необхідністю їх надання разом з інформацією, що на них міститься, для проведення експертного дослідження у кримінальному провадженні.
Посилання представника апелянта на відсутність підстав для поновлення строку звернення із клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна не знайшли свого підтвердження в матеріалах провадження.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень ст.ст. 170, 172-173 КПК України, які б слугували підставою для її скасування. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
постановила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2025 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ________________ ОСОБА_12
Судді:
ОСОБА_13 ____________