справа № 367/9713/21
провадження № 22-ц/824/12899/2025
головуючий у суді І інстанції Каліушко Ф.А.
21 жовтня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Івкової Д.Л.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Українського інституту експертизи сортів рослин на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 січня 2025 року у справі за позовом Українського інституту експертизи сортів рослин до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Гостомельська селищна рада Бучанського району Київської області про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення та витребування майна з чужого незаконного володіння,
У грудні 2021 року позивач Український інститут експертизи сортів рослин звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Гостомельська селищна рада Бучанського району Київської області про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Обґрунтовуючи позов, позивач зазначав про те, що згідно із договором купівлі-продажу №2863 від 30 листопада 2002 року Києво-Святошинська державна сортовипробувальна станція придбала квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до п.4 наказу Держсортслужби від 25 грудня 2002 року №64 -ОД «Про утворення обласних державних центрів експертизи сортів рослин» утворено у складі Українського інституту експертизи сортів рослин Київський філіал на базі Бородянської державної сортодослідної станції, до складу якого включили Києво - Святошинську сортодослідну станцію, як опорний пункт.
Наказом Державної служби з охорони прав на сорти рослин від 5 червня 2007 року №196 «Про вдосконалення організаційної структури» та змінами до нього наказом від 26 листопада 2007 року № 457 «Про внесення змін до наказу» був закритий відокремлений підрозділ Державної інспекції з охорони прав на сорти рослин - Державну інспекцію з охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київській області та 3 грудня 2007 року був перейменований Київський обласний державний центр експертизи сортів рослин в Київський обласний державний центр експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київській області.
20 серпня 2012 року наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 19 квітня 2012 року № 210 «Про реорганізацію державних центрів експертизи сортів рослин з державними інспекціями з охорони прав на сорти рослин» та наказом Українського інституту експертизи сортів рослин від 11 липня 2012 року №600-ОД «Про створення відокремлених підрозділів та затвердження положень філії УІЕСР» було створено Філію УІЕСР Київський обласний державний центр експертизи сортів рослин (далі - Київський ОДЦЕСР), правонаступником майнових прав та обов'язків якої було визначено Український інститут експертизи сортів рослин. За актом прийняття - передачі основних засобів квартира АДРЕСА_1 , передана на баланс позивачу.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності №123893401 від 15 травня 2018 року, позивач зареєстрував своє право власності на квартиру АДРЕСА_1 , вказана квартира не є службовим житлом, не визнана гуртожитком.
У квартирі зареєстровані ОСОБА_4 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Також, у вказаній квартирі зареєстрований ОСОБА_3 .
Позивач зазначав, що у 2019 році йому, як власнику даного житлового приміщення стало відомо, що в належній позивачу квартирі мешкають сторонні особи, ордер на поселення в дану квартиру ніколи не видавався, договір найму з відповідачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладений ніколи не був, ордери на поселення таких осіб, які видані виконкомом відповідно до діючого законодавства, відсутні.
На переконання позивача, вселення відповідачів відбулось незаконно, на підставі неналежних документів та з порушенням порядку надання житла. Зокрема, відповідно до протоколу від 13 вересня 2021 року засідання комісії з реорганізації Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин з державною інспекцією охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київській області, ордер №1 від 10 вересня 2010 року та ордер №3 від березня 2009 року, видані ОСОБА_4 для поселення в квартиру АДРЕСА_1 , визнані недійсними та такими, що ніколи не видавались Київським обласним державним центром експертизи сортів рослин з державною інспекцією охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київській області. Тобто, законних підстав, на переконання позивача, для вселення у відповідачів не виникло.
Також, позивач зазначав про те, що вказана квартира відноситься до відомчого житлового фонду, який має цільове призначення - забезпечити житлом, як правило, осіб, які перебувають у трудових відносинах з певним підприємством, установою чи організацією.
Однак, на час подання позову, ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в трудових відносинах з позивачем чи його відокремленими підрозділами не перебувають.
Також, позивач зазначав, що рішенням апеляційного суду Київської області від 2 березня 2017 у справі №367/7937/15-ц встановлено відсутність у ОСОБА_4 та членів його сім'ї права на проживання та користування квартирою АДРЕСА_1 .
Таким чином, як стверджував позивач, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 незаконно та самоправно користуються спірною квартирою.
Окрім того, позивач вказував, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перешкоджають представникам інституту, який є власником квартири, потрапити в житлове приміщення, відмовляються пред'явити документи про законність користування таким майном, не дають змінити замки, встановити сигналізацію, відмовляються укласти договір оренди даного приміщення, що підтверджується актом депутата від 21 вересня 2020 року №2109.
Також, позивач зазначав, що особи, які протиправно вселились в квартиру АДРЕСА_1 , також встановили паркан за даною адресою земельної ділянки, у зв'язку з чим неможливо потрапити як власнику, так і для обстеження ділянки з метою встановлення осіб, які вчинили самозахоплення ділянки, що підтверджується відповіддю Гостомельської селищної ради від 31 жовтня 2019 року.
Позивач вказував, що відповідач ОСОБА_1 є власником приватного будинку в АДРЕСА_2 , тобто квартира АДРЕСА_1 , не є єдиним житлом відповідачки ОСОБА_1 .
Крім того, позивач зазначав, що ОСОБА_3 не проживає у квартирі АДРЕСА_1 , більше 19 років (з 2002 року), договір оренди не укладав, його особистих речей у квартирі немає, факт реєстрації ОСОБА_3 порушує право позивача на вільне розпорядження і користування майном. Враховуючи, що відповідач ОСОБА_3 не є членом сім'ї позивача, а також не відноситься до кола осіб, які постійно проживають з ним, тому його право на користування чужою квартирою порушує права позивача щодо володіння, користування та розпорядження, і тому підлягає припиненню на вимогу власника квартири.
Враховуючи викладене, позивач просив:
-усунути перешкоди у користуванні майном позивачу, як власнику шляхом виселення відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 ;
-усунути перешкоди у користуванні майном позивачу, як власнику шляхом демонтажу паркану, встановленому за адресою: АДРЕСА_3 ;
-витребувати майно квартиру АДРЕСА_1 , від чужого незаконного володіння відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
-визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 29 січня 2025 року відмовлено у задоволенні позову Українського інституту експертизи сортів рослин до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Гостомельська селищна рада Бучанського району Київської області про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Не погоджуючись із рішенням суду представник Українського інституту експертизи сортів рослин - Мельник С.І. звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а саме:
усунути перешкоди в користуванні майном позивачу як власнику шляхом виселення відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_4 ;
усунути перешкоди у користуванні майном позивачу як власнику шляхом демонтажу паркану, встановленого за адресою АДРЕСА_3 та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам позивача, що ордер на поселення в дану квартиру ніколи не видавався. Договір найму з відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений ніколи не був, ордери на поселення таких осіб, видані виконкомом відповідно до діючого законодавства, відсутні. Надані відповідачами копії ордерів № 1 та № 2 від 2009 та 2010 року, які нібито видані Київським обласним державним центром експертизи сортів рослин з державною інспекцією охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київської області не видавались, що вбачається із протоколу від 13 вересня 2021 року.
Вважає, що суд першої інстанції не звернув уваги на відсутність в матеріалах справи рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового Фонду виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів чи/або рішення про надання службового жилого приміщення виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, як і ордерів на поселення у квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 47,1 кв. м, житловою площею 33,1 кв. м виданих виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів.
Наголошує, що ордер № 1 на поселення в гуртожиток, виданий Київським обласним державним центром експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київської області виданий 10 вересня 2010 року за № 86 та Ордер № 2 на поселення до квартири, виданий Київським обласним державним центром експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київської області виданий від березня 2009 року за № 97 є нікчемними, а тому визнавати їх недійсними необхідності немає.
Вказує, що суд першої інстанції не з'ясував, чи видача 10 вересня 2010 року ордеру №1 відмінила ордер № 2 від березня 2009 року.
Звертає увагу, що суд першої інстанції не дав оцінки листу голови комісії з реорганізації Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти Київської області адресованого директору Українського інституту експертизи сортів рослин № 1 від 12 лютого 2021 року, як і не навів мотивів його відхилення, із змісту якого вбачається, що комісією з реорганізації було досліджено оригінали документів, а саме книги реєстрації вихідної кореспонденції та журнали реєстрації наказів за 2009 та 2010 роки, в яких при огляді встановлено, що дані про видачу ордерів № 2 від березня 2009 року та № 1 від 10 вересня 2010 року відсутні, а також відсутня інформація про видачу та реєстрацію наказів від 18 березня 2009 року № 33 «Про надання квартири для проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ».
Вважає, що відсутність трудових відносин у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з Українським інститутом експертизи сортів рослин та їх виселення із вищезазначеної квартири без надання іншого житлового приміщення, необхідність забезпечення позивачем інших своїх співробітників житлом, які були перевідні на роботу в Київську область з Донецької області в Український інститут експертизи сортів рослин, в особі відокремленого підрозділу Київської філії Українського інституту експертизи сортів рослин, зокрема працівниці Українського інституту експертизи сортів рослин ОСОБА_5 та її родини переслідує легітимну мету - захист інтересів економічного добробуту країни та прав інших осіб, а саме працівників Українського інституту експертизи сортів рослин, які потребують житла у зв'язку з роботою у майбутньому.
9 вересня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 , в якому вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вказує, що суд першої інстанції надав належну оцінку доводам позивача та вірно визначив, що Ордер № 2 від 19 березня 2009 року та ордер №1 від 10 вересня 2010 року мають визнаватися недійсними лише в судовому порядку, а тому протокол комісії від 13 вересня 2021 року є недостатнім доказом для підтвердження недійсності ордерів.
Звертає увагу, що доводи позивача як у суді першої інстанції, так і в апеляційній скарзі є взаємовиключними: з одного боку він стверджує, що ордери ніколи не видавалися, а з іншого - фактично визнає їх існування, аналізує зміст та одночасно кваліфікує як нікчемні, вважаючи, що їх визнання недійсними у судовому порядку не є необхідним. Водночас предметом даного спору є не встановлення дійсності чи недійсності ордерів, а питання усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, у зв'язку з чим відповідачка-2 вважає наведені аргументи позивача є безпідставними та необґрунтованими.
Вказує, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що відповідачка - 1 та відповідачка - 2 тривалий час проживають у спірному житлі на законних підставах, незалежно від його правового режиму, при цьому відповідачка - 2 не має іншого житла, а відповідачка - 1 є особою похилого віку, а тому відсутні підстави для їх виселення зі спірного житла без надання іншого жилого приміщення.
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Косюк В.О. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представник Українського інституту експертизи сортів рослин - адвокат Стрикаль О.В. просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог: Усунути перешкоди в користуванні майном позивачу як власнику шляхом виселення відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_4 ; Усунути перешкоди у користуванні майном позивачу, як власнику шляхом демонтажу паркану, встановленого за адресою АДРЕСА_3 та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, були належним чином повідомлені про розгляд справи шляхом направлення судової повістки на поштову адресу, що підтверджується рекомендованим повідомленням.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, що не з'явились.
У частинах першій-третій статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Як вбачається із апеляційної скарги рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 січня 2025 року оскаржується лише в частині вимог позову усунути перешкоди в користуванні майном позивачу як власнику шляхом виселення відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_4 та усунути перешкоди у користуванні майном позивачу як власнику шляхом демонтажу паркану, встановленого за адресою АДРЕСА_3 , а тому рішення в частині решти позовних вимог, які судом першої інстанції були залишені без задоволення, а саме витребування майна квартири АДРЕСА_1 , від чужого незаконного володіння відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 , апеляційним судом не переглядається.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Вирішуючи даний спір та задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вселилися до спірної квартири на законних підставах, як члени сім'ї працівника, якому було надано жиле приміщення в якості службового, ордери на їх вселення не визнані недійсними у судовому порядку, відповідачі проживають тривалий час у спірному житлі на законних підставах, незалежно від його правового режиму, при цьому, ОСОБА_2 не має іншого житла, а ОСОБА_1 є особою похилого віку, а тому відсутні підстави для їх виселення зі спірного житла без надання іншого жилого приміщення.
В частині вимог про усунення перешкод у користуванні майном позивачу як власнику шляхом демонтажу паркану, встановленого за адресою: АДРЕСА_3 , суд зазначив, що позивач не надав належних та допустимих доказів в обґрунтування позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні майном шляхом демонтажу паркану, хоча саме на нього покладено обов'язок доведення факту дійсного порушення його права, тому суд відмовив у задоволенні позову в цій частині.
Колегія суддів вважає такі висновки суду в цілому відповідають обставинам справи та вимогам закону, проте вважає за необхідне частково змінити мотиви.
З матеріалів справи вбачається, що згідно із договором купівлі-продажу квартири від 30 листопада 2002 року, ОСОБА_3 , ОСОБА_6 продали, а Києво-Святошинська державна сортовипробувальна станція купила квартиру АДРЕСА_5 , загальною площею 47,1 кв.м, житлова площа 33,1 кв.м. Договір посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Запісочним О.В. 30 листопада 2002 року та зареєстрований в реєстрі за №2863.
Згідно із копією наказу начальника Державної інспекції з охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київській області від 18 березня 2009 року №33, на виконання наказу Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин «Про надання гуртожитку квартирного типу для проживання» від 13 лютого 2006 року №3-ОД, на підставі заяви ОСОБА_4 та заяви-клопотання членів його сім'ї, відповідно до п.п.9,14 Постанови Ради Міністрів УРСР №37 від 4 лютого 1988 року, дозволено проживати членам сім'ї ОСОБА_4 , а саме - дружині ОСОБА_1 та дочці ОСОБА_2 у двох кімнатах гуртожитку квартирного типу загальною площею 47, 1 кв.м за адресою: АДРЕСА_3 , що надані ОСОБА_4 для проживання на підставі наказу Київського Держекспертцентру «Про надання гуртожитку квартирного типу для проживання» від 13.02.2006 №3-ОД; зобов'язати провідного фахівця юрисконсульта підготувати ордери на поселення в гуртожиток ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , дозволити членам сім'ї ОСОБА_4 - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєструвати своє місце проживання в даному гуртожитку; в семиденний строк з дня реєстрації місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укласти додаток до договору найму житлового приміщення №8 від 13 лютого 2006 року, передбачивши в ньому розподіл витрат на експлуатацію житлової площі та плату за гуртожиток.
Згідно із копією наказу начальника Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київській області від 18 березня 2009 року №47, за рішенням профспілкового комітету, виділено ОСОБА_1 разом з дитиною ОСОБА_2 житло у будинку АДРЕСА_3 , для проживання з подальшою реєстрацією.
Відповідно до копії ордеру №2 на поселення до квартири, виданого Київським обласним державним центром експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київській області №97 від березня 2009 року, ордер виданий ОСОБА_4 , який працює в Київському державному центрі експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київській області, на право зайняття з сім'єю з 3 чоловік, жилої площі в будинку по АДРЕСА_3 , склад сім'ї: ОСОБА_1 , 1963 р.н. - дружина, ОСОБА_2 , 1996 р.н. - донька.
Відповідно до копії ордеру №1 на поселення в гуртожиток, виданого Київським обласним державним центром експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київській області №86 від 10 вересня 2010 року, ордер виданий ОСОБА_4 , який працює в Київському експертцентрі, на право зайняття з сім'єю з 3 чоловік, жилої площі в будинку по АДРЕСА_6 розміром 30 кв.м, склад сім'ї: ОСОБА_1 , 1963 р.н. - дружина, ОСОБА_2 , 1996 р.н. - донька.
Згідно копії долученої позивачем будинкової книги в квартирі АДРЕСА_1 , зареєстрованими значаться: ОСОБА_3 , 1968 р.н. - з 26.06.1996, ОСОБА_4 , 1960 р.н. - з 16.03.2006, ОСОБА_1 , 1963 р.н. - з 24.03.2009, ОСОБА_2 , 1996 р.н. - з 24.03.2009.
Відповідно до Довідки про реєстрацію місця проживання особи від 04.06.2021 №1830, місце проживання ОСОБА_2 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 , з 24.03.2009.
Згідно відповіді на запит суду Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, станом на 11.01.2022 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_7 - з 21 квітня 2017 року, здійснив перереєстрацію в 2017 році з АДРЕСА_3 .
Згідно відповіді на запит суду Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, станом на 11.01.2022 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , - з 24 березня 2009 року.
Згідно відповіді на запит суду Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, станом на 11.01.2022 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , - з 24 березня 2009 року.
Згідно акта депутата Гостомельської селищної ради від 24.06.2015, громадяни ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , ОСОБА_8 не проживали і не проживають з моменту вселення ОСОБА_4 , а саме з 16.03.2006 по даний час.
Згідно акта депутата Гостомельської селищної ради від 30.11.2015, громадянин ОСОБА_3 , прописаний з червня 1996 року за адресою: АДРЕСА_3 , з листопада 2002 року за вказаною адресою не проживає.
Згідно акта депутата Гостомельської селищної ради від 21.07.2015, громадянин ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_3 , з 2006 року за вказаною адресою не проживає.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 16 серпня 2016 року у справі №367/7937/15-ц позов Українського інституту експертизи сортів рослин, філії УІЕСР Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин - задоволено частково, визнано ОСОБА_3 , ОСОБА_7 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_5 та знято їх з реєстрації за вказаною адресою, в іншій частині позовних вимог відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 - задоволено, визнано за ОСОБА_4 право на проживання та користування квартирою АДРЕСА_5 .
Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області від 02 березня 2017 року у справі №367/7937/15-ц апеляційну скаргу Українського інституту експертизи сортів рослин, Філії Українського інституту експертиз сортів рослин Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин задоволено частково, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 серпня 2016 року в частині часткового задоволення позовних вимог Українського інституту експертиз сортів рослин, Філії Українського інституту експертиз сортів рослин Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин та задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 скасовано. Ухвалено в цій частині позовних вимог нове рішення про відмову Українському інституту експертиз сортів росли, Філії Українського інституту експертиз сортів рослин Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин ОСОБА_4 в їх задоволенні. В решті, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 серпня 2016 року залишено без змін.
Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №123893401 від 15.05.2018, власником квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 47,1 кв.м., житловою площею 33,1 кв.м., є Український інститут експертизи сортів рослин на підставі договору купівлі-продажу від 30.11.2002 №2863, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Запісочним О.В., форма власності державна, дата та час державної реєстрації - 26.04.2018.
Згідно із відповіддю Гостомельської селищної ради від 15.02.2019 №0302/408, будинок за адресою: АДРЕСА_8 , не належить до комунальної власності. Гостомельська селищна рада не зверталася до Ірпінської міської ради з питанням про включення кв. АДРЕСА_1 до гуртожитків квартирного типу.
Згідно із відповіддю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 директору Українського інституту експертизи сортів рослин від 30.05.2019, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відхилили пропозицію про укладення договору оренди житла.
Згідно відповіді Гостомельської селищної ради Київської області від 31.10.2019 №0302/2990, земельна ділянка під житловим будинком по АДРЕСА_8 , належить до земель комунальної власності територіальної громади, рішень щодо передачі земельної ділянки в приватну власність для обслуговування квартири за вищевказаною адресою гр. ОСОБА_1 чи гр. ОСОБА_2 селищною радою не приймалось. Державний акт про право приватної власності на земельну ділянку не видавався. У зв'язку з відсутністю можливості потрапити на земельну ділянку через встановлений паркан, комісією з самоврядного контролю за використанням та охороною земель територіальної громади селища Гостомель встановити площу самовільного заняття земельної ділянки не має можливості.
Згідно акта обстеження стану та дотримання умов використання земельної ділянки від 24.10.2019, складеного комісією з самоврядного контролю за використанням та охороною земель територіальної громади селища Гостомель, земельна ділянка навколо будинку АДРЕСА_8 , огороджена парканом. На момент обстеження земельної ділянки нікого з власників квартир вдома не було, тому встановити, яка саме площа земельної ділянки під квартирою АДРЕСА_9 не було можливості.
Відповідно до акта, складеного депутатом Гостомельської селищної ради Скуратівською Н.Ю. від 21.09.2020 №2109, на момент огляду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знаходяться в кв. АДРЕСА_1 та перешкоджають представникам Українського інституту експертизи сортів рослин знаходитися в житловому приміщенні, виштовхували їх, не дають замінити замки та встановити сигналізацію.
Згідно із протоколом засідання комісії з реорганізації Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти Київської області від 13 вересня 2021 року, проведено розгляд питання визнання ордерів №2 від березня 2009 року та №1 від 10 вересня 2010 року недійсними. Зокрема, заслухано заступника голови комісії ОСОБА_9 , який запропонував, враховуючи відсутність інформації щодо наявності видачі ордерів №2 від березня 2009 року та №1 від 10.09.2010 року, а також відсутність інформації про видачу та реєстрацію наказів від 18.03.2009 №№33, 47 «Про надання квартири для проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 », як встановлено згідно протоколу засідання комісії з реорганізації Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти Київської області від 12.02.2021 вважати їх такими що не видавались, а отже недійсними. Комісія вирішила: визнати такими що не видавалися та недійсними ордери №2 від березня 2009 року та №1 від 10.09.2010 року.
Відповідно до листа голови комісії з реорганізації Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти Київської області адресованого директору Українського інституту експертизи сортів рослин №1 від 12.02.2021, комісією з реорганізації було досліджено оригінали документів, а саме книги реєстрації вихідної кореспонденції та журнали реєстрації наказів за 2009 та 2010 роки, в яких при огляді встановлено, що дані про видачу ордерів №2 від березня 2009 року та №1 від 10.09.2010 відсутні, а також відсутня інформація про видачу та реєстрацію наказів від 18.03.2009 №№ 33, 47 «Про надання квартири для проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ».
Згідно листа Гостомельської селищної ради від 15.02.2019 №03-02/409, 04 серпня 2018 року була зареєстрована смерть ОСОБА_4 , 1960 р.н., номер актового запису 108 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Крім того, встановлено, що 22.06.2015 ОСОБА_4 звертався до директора Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин із заявою про надання дозволу на приватизацію спірної квартири.
Також, ОСОБА_1 05.08.2021 зверталася до Гостомельської селищної ради із заявою щодо надання дозволу на приватизацію спірної квартири, у листі від 27.08.2021 №03-02/3716, Гостомельська селищна рада зазначила про відсутність підстав для розгляду заяви щодо приватизації квартири, оскільки рішенням Апеляційного суду Київської області від 02.03.2017 не встановлено статус спірної квартири та чи є дане приміщення гуртожитком, однак встановлено, що форма власності квартири є загальнодержавною та є власністю Києво-Святошинської державної сортовипробувальної станції.
Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №279504643 від 13.10.2021, у власності ОСОБА_1 перебуває житловий будинок АДРЕСА_2 .
Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо вирішення судом першої інстанції позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні майном позивачу як власнику шляхом виселення відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 апеляційний суд ураховує наступне.
Судом першої інстанції правильно враховано норми процесуального права з приводу того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (4 ЦПК України).
Також суд першої інстанції урахував положення ст. 47 Конституції України та норми матеріального права, згідно із якими кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
У цій справі, що є предметом апеляційного перегляду, позивач стверджує, що захищає своє право власності на майно, а відповідачі стверджують, що захищають своє право на житло.
При вирішенні справ суди відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ повинні застосовувати Конвенцію та практику цього Суду як джерело права.
Зокрема, судом першої інстанції ураховано практику ЄСПЛ, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
Також, судом першої інстанції правильно зазначено, що підлягають урахуванню під час розгляду цієї справи три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Як слідує із підстав заявленого позову, позивач посилався безпосередньо на підставу для задоволення позову про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення відповідачів із спірної квартири, яка полягає у тому, що відповідачі вселилися в квартиру самовправно, а відтак не мають жодних законних прав на користування власністю позивача.
Так, відповідно до наявного у матеріалах справи договору купівлі-продажу квартири від 30.11.2002 року Києво-світошинська державна сортовипробувальна станція виступила покупцем квартири АДРЕСА_1 , яка була набута в державну власність. Договір посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Запісочним О.В. 30 листопада 2002 року та зареєстрований в реєстрі за №2863.
Відповідно до п.4 наказу Держсортслужби від 25 грудня 2002 року №64 -ОД «Про утворення обласних державних центрів експертизи сортів рослин» у складі Українського інституту експертизи сортів рослин було утворено Київський філіал на базі Бородянської державної сортодослідної станції, до складу якого включили Києво - Святошинську сортодослідну станцію, як опорний пункт.
Наказом Державної служби з охорони прав на сорти рослин від 5 червня 2007 року №196 «Про вдосконалення організаційної структури» та змінами до нього наказом від 26 листопада 2007 року № 457 «Про внесення змін до наказу» був закритий відокремлений підрозділ Державної інспекції з охорони прав на сорти рослин - Державну інспекцію з охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київській області та 3 грудня 2007 року був перейменований Київський обласний державний центр експертизи сортів рослин в Київський обласний державний центр експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київській області.
20 серпня 2012 року наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 19 квітня 2012 року № 210 «Про реорганізацію державних центрів експертизи сортів рослин з державними інспекціями з охорони прав на сорти рослин» та наказом Українського інституту експертизи сортів рослин від 11 липня 2012 року №600-ОД «Про створення відокремлених підрозділів та затвердження положень філії УІЕСР» було створено Філію УІЕСР Київський обласний державний центр експертизи сортів рослин (далі - Київський ОДЦЕСР), правонаступником майнових прав та обов'язків якої було визначено Український інститут експертизи сортів рослин. За актом прийняття - передачі основних засобів квартира АДРЕСА_1 , передана на баланс позивачу.
При цьому, позивач вважає себе новим власником майна, відмінним від Києво - Святошинської сортодослідної станції з тих підстав, що за позивачем право власності на квартиру було зареєстровано на підставі рішення про державну реєстрацію прав №40897964 від 02.05.2018 року.
Однак, жодних доказів, що позивач набув спірне майно як новий власник від попереднього Києво - Святошинської сортодослідної станції, матеріали справи не містять.
У рішенні про державну реєстрацію прав №40897964 від 02.05.2018 року, на яке посилається позивач, указано, що право власності позивача набуто на підставі договору купівлі-продажу квартири від 30.11.2002 року, тобто, саме того договору, на підставі якого Києво - Святошинська сортодослідна станція набула таке право.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні посилався на ряд норм Житлового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), які визначають підстави для заселення та виселення, зокрема, для службового житла, для гуртожитку, при цьому суд першої інстанції визнав статус спірного приміщення як службове.
Сам позивач вважає спірне майно відомчим житлом, та указує що для заселення у спірне майно необхідно було дотриматись правил отримання ордеру на заселення в порядку, передбаченому ст. 58 ЖК.
Відповідно до наявної у матеріалах справи відповіді Гостомельської селищної ради Київської області від 15.02.2019 №0302/408, будинок за адресою: АДРЕСА_8 , не належить до комунальної власності.
Гостомельська селищна рада не зверталася до Ірпінської міської ради з питанням про включення кв. АДРЕСА_1 до гуртожитків квартирного типу.
Квартира АДРЕСА_1 не відноситься до гуртожитків квартирного типу, також, у справі відсутні докази про те, що спірна квартира має статус службового житла.
На переконання колегії суддів, встановлення статусу приміщення має суттєва значення для правильного визначення правовідносин, які виникли між позивачем і відповідачками, а відтак і порядок їх врегулювання.
Відповідно до наявної у матеріалах справи інформації та інформації із відкритих загальнодоступних джерел Український інститут експертизи сортів рослин (УІЕСР) є юридичною особою. Це державна бюджетна неприбуткова науково-дослідна установа, яка набуває прав та обов'язків юридичної особи з дня своєї державної реєстрації.
Відповідно до загальних положень про право власності, яке врегульовано у Главі 23 Розділу І Книги третьої ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч.1 ст. 316 ЦК).
Суб'єктами права власності згідно із ст. 317 ЦК є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу, а саме: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до ст. 325 ЦК України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими. Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи.
У даному випадку, позивач, як юридична особа набув право власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу як суб'єкт приватного права.
Цивільним кодексом в Главі 28 також врегульовано право власності на житло.
Відповідно до ст. 379 ЦК житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них. Квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання (ч. 1 ст. 382 ЦК).
Власник житлового будинку, квартири згідно із ч. 1 ст. 383 ЦК має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Відповідно, право власності юридичної особи на житло полягає у використанні цього житла особами, яким житло юридичною особою передано в користування саме для проживання, тобто для використання за цільовим призначенням.
Згідно із ст. 4 ЖК жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території України, утворюють житловий фонд.
Житловий фонд включає:
жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд);
жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об'єднанням, профспілковим та іншим громадським об'єднанням (громадський житловий фонд);
жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів);
жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд);
квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).
До житлового фонду включаються також жилі будинки, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об'єднанням, підприємствам і організаціям. Відповідно до законодавства України до цих будинків застосовуються правила, встановлені для громадського житлового фонду.
До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.
Зокрема, у ст. 5 ЖК передбачено, що Державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих рад (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).
Відповідно до законодавства України будинки відомчого житлового фонду в містах і селищах міського типу підлягають поступовій передачі до відання місцевих рад у порядку і в строки, що визначаються Кабінетом Міністрів України.
Жилі будинки, споруджені з залученням у порядку пайової участі коштів державних підприємств, установ, організацій, зараховуються (якщо інше не встановлено законодавством) до житлового фонду місцевих рад, коли функції єдиного замовника по спорудженню цих будинків виконував виконавчий комітет ради.
Відповідно до законодавства України державний облік житлового фонду здійснюється за єдиною для України системою в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ст. 28ЖК).
Управління житловим фондом відповідно до ст. 18 ЖК здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником.
Як слідує із матеріалів справи, спірна квартира спочатку перебувала у приватному житловому фонді як така, що перебувала у власності фізичних осіб.
Після придбання у власність спірної квартири новий власник жодних дій щодо переведення спірної квартири до державного житлового фонду чи до комунального житлового фонду як відомчого чи службового не вчинив. При цьому управління житловим фондом відповідно до ст. 18 ЖК здійснюється саме власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником.
Відтак, доводи позову, що саме на відповідачах лежить обов'язок довести законність вселення у спірну квартиру шляхом отримання ордеру на поселення таких осіб, які видані виконкомом відповідно до діючого законодавства, є безпідставні, оскільки виконком може розпорядитись правом на видачу ордеру, або затвердження відповідного рішення власника житла лише стосовно тих об'єктів, які увійшли до житлового фонду, щодо яких у виконкому наявна відповідна компетенція.
Відповідно до Положення про порядок надання службових жилих приміщень
і користування ними в Українській РСР, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР №37 від 4 лютого 1988, жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації. В тих випадках, коли підприємство, установа, організація розташована на території одного населеного пункту (району в місті), а жиле приміщення на території іншого, рішення про його включення до числа службових приймається виконавчим комітетом Ради народних депутатів за місцем знаходження приміщення. До числа службових може бути включено тільки вільне жиле приміщення. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири, розташовані, переважно, на першому поверсі. Облік службових жилих приміщень у всіх будинках, незалежно від їх належності, здійснюється у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, яка прийняла рішення про включення жилого приміщення до числа службових. Службові жилі приміщення обліковуються в журналі обліку службових жилих приміщень.
Оперативний облік належних їм службових жилих приміщень провадять також відповідні підприємства, установи, організації.
Матеріали справи не містять доказів, що спірне приміщення було включене до числа службових рішенням виконкомом, як і не містить доказів, що у відповідному виконкомі спірне приміщення перебуває на обліку службових приміщень.
Матеріали справи також не містять доказів, що спірне приміщення перебуває на оперативному обліку службових жилих приміщень у позивача.
Саме лише посилання у наказі начальника Державної інспекції з охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київській області від 18 березня 2009 року №33 про надання дозволу на проживання членам сім'ї ОСОБА_4 , на виконання наказу Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин «Про надання гуртожитку квартирного типу для проживання» від 13 лютого 2006 року №3-ОД, на підставі заяви ОСОБА_4 та заяви-клопотання членів його сім'ї, відповідно до п.п.9,14 Постанови Ради Міністрів УРСР №37 від 4 лютого 1988 року, не може бути визнано колегією апеляційного суду належним та достатнім доказом віднесення спірного житла до службових.
Як убачається із змісту позовних вимог позивач указує, що спірна квартира відноситься до відомчого житлового фонду, який має цільове призначення - забезпечити житлом, як правило, осіб, які перебувають у трудових відносинах з певним підприємством, установою чи організацією. В той же час так само у апеляційній скарзі стверджує, що спірна квартира не відноситься до держжитлофонду, оскільки власником є державна установа.
Такі доводи позивача є суперечливими, оскільки відомчий житловий фонд - це житлові будинки, які перебувають у віданні міністерств, державних комітетів та інших відомств. Він призначений для забезпечення житлом працівників цих підприємств, а також пенсіонерів та членів сімей померлих співробітників. Це складова частина державного житлового фонду, яка підлягає передачі до комунальної власності.
Сам позивач у позові указав, що 20 серпня 2012 року наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 19 квітня 2012 року № 210 «Про реорганізацію державних центрів експертизи сортів рослин з державними інспекціями з охорони прав на сорти рослин» та наказом Українського інституту експертизи сортів рослин від 11 липня 2012 року №600-ОД «Про створення відокремлених підрозділів та затвердження положень філії УІЕСР» було створено Філію УІЕСР Київський обласний державний центр експертизи сортів рослин (далі - Київський ОДЦЕСР), правонаступником майнових прав та обов'язків якої було визначено Український інститут експертизи сортів рослин. За актом прийняття - передачі основних засобів квартира АДРЕСА_1 , передана на баланс позивачу.
Відповідно до наказу Міністерства фінансів України N 92 від 27.04.2000 "Про затвердження Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби" терміни, що наведені в Національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, мають таке значення:
Основні засоби - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, виконання робіт і надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).
Отже, позивач обліковує спірне житлове приміщення саме як об'єкт основних засобів, та не надає доказів обліковування спірного житла як службового, відомчого, громадського.
У доводах апеляційної скарги позивач посилається на недотримання Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР №470 від 11.12.1984, а саме в частині відсутності рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчого комітету районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів, на підставі якого видається громадянинові ордер (додаток N 7), який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
Також позивач звертає увагу на установленй наведеними Правилами порядок надання житлових приміщень в залежності від того, до якого житлового фонду відноситься житло. Так, відповідно до п. 57 Правил жилі приміщення в будинках житлового фонду місцевих Рад народних депутатів надаються громадянам виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів за участю громадської комісії з житлових питань. Жилі приміщення в будинках відомчого житлового фонду надаються громадянам за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи, організації, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів (п. 58 Правил). Якщо жила площа збудована підприємствами, об'єднаннями і організаціями, на які поширюються положення Закону СРСР "Про державне підприємство (об'єднання)", за рахунок коштів, які згідно з законодавством можуть спрямовуватися на цілі житлового будівництва, а також у випадках, передбачених Радою Міністрів СРСР, жилі приміщення надаються за спільним рішенням адміністрації та профспілкового комітету з наступним повідомленням виконавчому комітетові відповідної Ради народних депутатів про надання жилих приміщень для заселення. Жилі приміщення в будинках громадського житлового фонду надаються громадянам за спільним рішенням органу відповідної організації та її профспілкового комітету з наступним повідомленням виконавчому комітетові відповідно районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів про надання жилих приміщень для заселення (п. 59 Правил).
Тобто, позивач у доводах апеляційної скарги посилається на необхідність дотримання указаних Правил, при цьому не надаючи доказів, що доводять віднесення спірного житла до відомчого, громадського чи житлового фонду місцевих Рад народних депутатів.
Ураховуючи наведене, доводи апеляційної скарги про те, що судом не надано правильної оцінки обставинам справи про те, що відповідачі були самовправно вселені до спірного приміщення, а саме за відсутності ордерів, які б були видані виконкомом відповідно до діючого законодавства, є необґрунтованими.
Сам позивач у позові указує, що спірна квартира не є житлом державного фонду, а є власністю державної установи, тому вважав, що спірні правовідносини підлягають врегулюванню на підставі норм Цивільного Кодексу, а не Житлового.
Оскільки матеріали справи не містять доказів щодо віднесення спірного житлового приміщення до певного житлового фонду, суд перевіряє наявність порушення права позивача щодо володіння спірним приміщенням, як об'єктом права власності, зі сторони відповідачів.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Як слідує із матеріалів справи, власник спірної квартири, яка не обліковується у державному житловому фонді, на власний розсуд розпорядився спірною квартирою, передавши її у користування відповідачам.
Як видно із змісту судових рішень суду першої та апеляційної інстанції у справі №367/7937/15-ц, ОСОБА_4 з 12.02.2006 року по 19.03.2012 року працював на посаді агронома Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин. Тобто, перебував у трудових відносинах із власником житла.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 наказом Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин №3-ОД від 13.02.2006 як працівнику вказаної установи, у зв'язку з переведенням на роботу з Кіровоградської області було надано гуртожиток квартирного типу для проживання за адресою: АДРЕСА_3 , та з 16 березня 2006 року ОСОБА_4 був зареєстрований за вказаною адресою.
ОСОБА_1 , 1963 р.н. - дружина ОСОБА_4 , та ОСОБА_2 , 1996 р.н. - його донька, вселилися у квартиру АДРЕСА_1 у березні 2009 року на підставі наказу начальника Державної інспекції з охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київській області від 18 березня 2009 року №33 про дозвіл на проживання у двох кімнатах гуртожитку квартирного типу загальною площею 47,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , а також на підставі ордеру №2, виданого в березні 2009 року, відповідно до п.п.9,14 Постанови Ради Міністрів УРСР №37 від 04.02.1988.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.
Також, відповідно до копії ордеру №2 на поселення до квартири, виданого Київським обласним державним центром експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київській області №97 від березня 2009 року, ордер виданий ОСОБА_4 , який працює в Київському державному центрі експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київській області, на право зайняття з сім'єю з 3 чоловік, жилої площі в будинку по АДРЕСА_3 , склад сім'ї: ОСОБА_1 , 1963 р.н. - дружина, ОСОБА_2 , 1996 р.н. - донька.
Відповідно до копії ордеру №1 на поселення в гуртожиток, виданого Київським обласним державним центром експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київській області №86 від 10 вересня 2010 року, ордер виданий ОСОБА_4 , який працює в Київському експертцентрі, на право зайняття з сім'єю з 3 чоловік, жилої площі в будинку по АДРЕСА_6 розміром 30 кв.м, склад сім'ї: ОСОБА_1 , 1963 р.н. - дружина, ОСОБА_2 , 1996 р.н. - донька.
Колегія апеляційного суду не може погодитись із доводами апеляційної скарги, що законність права відповідачів на вселення у спірне приміщення слід перевіряти з огляду на наявність чи відсутність у них ордеру, виданого виконкомом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів, оскільки матеріалами справи не встановлено та позивачем не доведено наявність компетенції такого органу щодо розпорядження спірним житлом.
Суд першої інстанції надаючи оцінку ордеру, на підставі якого відповідачі були поселені у спірну квартиру виходив лише з тих обставин, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вселилися до спірної квартири на законних підставах як члени сім'ї працівника, якому було надано жиле приміщення в якості службового, та що сторона позивача не ініціювала вимог стосовно визнання такого ордеру недійсним.
Суд апеляційної інстанції надаючи оцінку ордеру, на підставі якого відповідачі були поселені у спірну квартиру, оцінює його не як ордер, підстави і порядок для видачі якого виконкомом передбачені відповідно до Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській PCP, а як документ, який був виданий власником майна у підтвердження його волевиявлення (власника) на заселення відповідачів до спірного приміщення.
У підтвердження наявності волевиявлення (дозволу) власника на заселення відповідачів до спірного приміщення також свідчить: наказ начальника Державної інспекції з охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київській області від 18 березня 2009 року №33, наказ начальника Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київській області від 18 березня 2009 року №47 та докази реєстрації відповідачів за вказаною адресою.
При цьому, апеляційний суд ураховує зміст ордеру №1 від 10 вересня 2010 року, який виданий пізніше ніж ордер №2 від березня 2009 року, про те, що ордер видається Київським обласним державним центром експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київській області не на постійне проживання, а на час дії договору, або до його розірвання.
Відповідні докази логічні і послідовні у своїй сукупності, спростовують підстави позову та доводи апеляційної скарги з приводу незаконності зайняття відповідачами спірного приміщення.
Колегія апеляційного суду не погоджується із доводами позивача, що він, як новий власник не знав про проживання відповідачів у спірній квартирі, а відтак не міг раніше заперечувати проти законності їх вселення. Такі доводи є нічим не обґрунтовані та не доведені, оскільки, як встановлено у цій справі, позивач набув права власності на спірне майно саме з часу укладення договору купівлі-продажу цього майна, про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності №123893401 від 15 травня 2018 року.
Спірне майно має цільове призначення як житло. Позивач з урахуванням положень ст. 322 ЦК України зобов'язаний був утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Жодних обставин, що позивач не знав, що відповідачі вселилися в спірне житло, та самостійно утримував відповідне житло, матеріали справи не містять. Як і не містять доказів, що спірне житло використовувалось іншими наймачами, і інші наймачі сплачували комунальні послуги за використання спірного житла.
Таким чином, є неспростовані доводи відповідачів, що вони з 2006 року вселилися в спірне житло не самовправно, а саме з волі власника спірного житла та проживають там близько двадцяти років. У доводах позову позивач посилався на відмову відповідачів від укладення договору оренди спірного житла із позивачем, зокрема у 2019 році, однак жодних доводів, підтверджених доказами про те, що такий договір не укладався у 2009 році, зокрема із ОСОБА_4 , взагалі не заявляв.
Клопотання про витребування від відповідачів договору оренди позивач також не заявляв.
При цьому, колегія апеляційного суду не може погодитись із висновком суду першої інстанції про те, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вселилися до спірної квартири на законних підставах як члени сім'ї працівника, якому було надано жиле приміщення в якості службового, оскільки матеріали справи не містять доказів, що спірне житло набуло статус службового, та було надано відповідачам у порядку надання службового приміщення.
Також, колегія апеляційного суду відхиляє доводи апеляційної скарги з приводу того, що ордер на поселення в дану квартиру ніколи не видавався лише з тих підстав, що засіданням комісії з реорганізації Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти Київської області не знайдено відповідну інформацію щодо наявності та видачі ордерів, що підтверджено протоколом засідання від 19.09.2021 року.
Відповідне питання про визнання ордерів недійсними розглядалось без участі відповідачів. Розгляд відповідного клопотання про відсутність інформації про видачу ордерів ґрунтується виключно на внутрішній документації позивача. Відповідачі не є тими суб'єктами, які видавали спірні документи, і тому не повинні нести негативні наслідки за належне чи неналежне ведення документації працівниками, уповноваженими діяти в інтересах власника спірного приміщення. Жодних доказів, що спірні документи на вселення відповідачів у спірне житло були підробленими, матеріали справи не містять. Тому відповідні доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на об'єктивних неспростовних обставинах.
Не доведено позивачем також підстав для визнання спірних ордерів нікчемними.
Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Постанова КЦС ВС від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16-ц (провадження № 61-5800зпв18).
Сторона позивача не указує норму Закону, за яким оспорюваний ордер є нікчемним в силу Закону.
Безпідставними відтак є доводи апеляційної скарги, що спірні ордери є нікчемними, оскільки вони не видані у порядку надання жилих приміщень, оскільки, як уже було описано в тексті цієї постанови, сам позивач заперечує факт віднесення спірного житлового приміщення до державного житлового фонду.
Колегія апеляційного суду також відхиляє доводи апеляційної скарги про недійсність ордерів з тих підстав, що у них міститься посилання на поселення в гуртожиток, оскільки доказів, що спірне житло, є гуртожитком матеріали справи також не містять. Не може бути підставою для задоволення вимог позову також та обставина, що в справі наявні два ордери. Як описано в тексті цієї постанови, судом надається оцінка ордеру, який був виданий пізніше.
Ураховуючи наведене колегія апеляційного суду погоджується у цілому з висновком суду першої інстанції про те, що стороною позивача не доведено підстав для виселення із спірного житла відповідно до правил ст. 391 ЦК України, а саме тих підстав, що відповідачі вселилися в спірне приміщення безпідставно, самовправно, без волі власника житла.
Положеннями статті 391 ЦК Українипередбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Дійсна сутність позовних вимог про виселення з квартири має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.
У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18).
Жодних доводів щодо припинення права користування спірною квартирою позивач не заявляв. Усі заявлені позивачем підстави позову зводяться до незаконного заселення відповідачів у спірну квартиру, а не втрату (припинення) права користування житлом.
У доводах апеляційної скарги сторона позивача посилається також на практику ЄСПЛ та Верховного Суду, щодо застосування способу захисту власника майна у порядку ст. 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Позовна заява обов'язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
У цивільному процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia». Активна роль суду проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі й застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Принцип «jura novit curia» застосовується у випадку, коли позивач обґрунтовує свій позов саме такими обставинами, проте помилково посилається на певні норми права. Але застосування судом цього принципу не є безмежним.
Обставини, на які послався позивач у цій справі для задоволення позову в частині усунення перешкод в користуванні належним йому майном, полягали у самовправному, незаконному вселенню відповідачів до спірного житлового приміщення.
У процесі розгляду справи позивач позовні вимоги в частині фактичних обставин (підстав позову) не змінював. Зокрема, позивач не наводив підстав для виселення відповідачів унаслідок припинення обставин, за яких відповідачі вселилися до спірного приміщення. Колегія апеляційного суду також звертає увагу, що обставини щодо незаконного вселення відповідачів та обставини щодо припинення права проживання, є взаємовиключними. Відтак, суд наділений саме правом правильної кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі й застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, а не самостійному виборі і встановлені фактичних обставин, за яких позовні вимоги підлягають задоволенню.
Отже, принцип «jura novit curia», з одного боку, підлягає безумовному застосуванню: суд зобов'язаний застосувати правильні норми права, перекваліфікувавши позов, незалежно від посилань позивача. З другого боку, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Сторін не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції й надання доказів в умовах нової кваліфікації судом правовідносин (рішення Європейського суду з прав людини від 14 січня 2021 року у справі «Гусєв проти України» (скарга № 25531/12)).
Відповідно до ч. 6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Так, в суді першої інстанції не заявлялись підстави для виселення внаслідок припинення трудових відносин, припинення договірних (орендних) зобов'язань, тощо, відтак, суд апеляційної інстанції надає оцінку лише тим доводам, які виходять до предмету доказування з наведених в суді першої інстанції підстав.
При цьому, сторона позивача не позбавлена права звернутись з самостійним позовом з приводу доведення підстав для припинення відповідачами права користування спірним житловим приміщенням.
Підставами цього позову, як вже було зазначено, було виключно незаконність (самовправність) вселення відповідачів до спірного житла.
Безпідставними також є доводи апеляційної скарги щодо неправильного підходу стосовно оцінки пропорційності виселення відповідачів зі спірного житла у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції, оскільки підставою для виселення було вказано самовправне та незаконне заселення до житла, і судом було встановлено в оскаржуваному рішенні, що незаконність вселення відповідачів не доведена, що є самостійною підставою для відмови у позові.
З аналогічних підстав колегія апеляційного суду не погоджується із мотивами суду першої інстанції щодо оцінки пропорційності втручання у право відповідачів на житло.
Так, втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
Лише за встановлення обставин, що втручання у право особи на повагу до його житла є законним, виходячи із принципу верховенства права, суди повинні провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.
Безпосередньо у цій справі судом встановлено, що відповідачі вселились у спірне житло відповідно до виданих власником житла документів та з його волі, які стороною позивача не спростовані, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Відтак, висновки суду з приводу необхідності захисту права відповідачів на повагу на житло шляхом недопущення непропорційного втручання у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції є передчасними (зайвими) у цій справі.
Ураховуючи наведене, колегія апеляційного суду погоджуючись із висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення вимог позову в частині вимоги про усунення перешкод у користуванні майном позивачу як власнику шляхом виселення відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , проте вважає за необхідне змінити мотивувальну частину, виключивши з неї оцінку щодо пропорційності втручання держави в право особи на мирне володіння, оскільки за наслідком розгляду справи підстави для такого втручання відсутні.
Крім того, суд апеляційної інстанції змінює мотивувальну частину рішення у відповідній частині вимог шляхом виключення помилкових висновків щодо визначення статусу спірного житла як службового, оскільки відсутні докази щодо включення спірного приміщення до числа службових у встановленому порядку.
Разом з тим, відсутні підстави для скасування рішення у відповідній частині, оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність підстав для виселення відповідачів із спірного приміщення.
Перевіряючи правильність рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про відмову у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні майном позивачу як власнику шляхом демонтажу паркану, встановленого за адресою: АДРЕСА_3 , колегія апеляційного суду повністю погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення таких вимог.
Згідно наданого позивачем до матеріалів справи акта обстеження стану та дотримання умов використання земельної ділянки від 24.10.2019 встановлено, що земельна ділянка навколо будинку АДРЕСА_8 , огороджена парканом.
Однак, як правильно вказав суд першої інстанції, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт встановлення паркану саме відповідачами, а також докази того, що вказана огорожа перешкоджає позивачу користуватися належним йому майном.
Апеляційна скарга не містить доводів, які спростовують такі висновки суду в оскаржуваному рішенні.
Враховуючи наведене, підстав для скасування чи зміни судового рішення у цій частині не встановлено, тому рішення в цій частині підлягає залишенню без змін.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Українського інституту експертизи сортів рослин задовольнити частково.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 січня 2025 року в частині вимог позову про усунення перешкод у користуванні майном позивачу, як власнику шляхом виселення відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 змінити в частині мотивів для відмови у позові.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 січня 2025 року в частині вимог позову про усунення перешкод у користуванні майном Українському інституту експертизи сортів рослин, як власнику шляхом демонтажу паркану, встановленому за адресою: АДРЕСА_3 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба