03 грудня 2025 р. Справа № 520/3221/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Господарського суду Донецької області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2025, головуючий суддя І інстанції: Шевченко О.В., м. Харків, повний текст складено 12.08.25 у справі № 520/3221/25
за позовом ОСОБА_1
до Господарського суду Донецької області
третя особа: Державна судова адміністрація України
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Господарського суду Донецької області (далі за текстом також - відповідач), третя особа: Державна судова адміністрація України, в якому просила:
- визнати протиправними дії Господарського суду Донецької області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі меншому, ніж передбачено Законом України «Про судоустрій і статус суддів» із застосуванням обмежень, установлених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 553-ІХ від 13.04.2020;
- зобов'язати Господарський суд Донецької області нарахувати та сплатити за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 невиплачену суддівську винагороду ОСОБА_1 на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у розмірі 161563,29 грн (сто шістдесят одна тисяча п'ятсот шістдесят три гривні 29 копійок).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправними дії Господарського суду Донецької області щодо нарахування та виплати судді Господарського суду Донецької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застуванням щомісячного обмеження її нарахування, згідно частини третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України №553-ІХ від 13 квітня 2020 року.
Зобов'язано Господарський суд Донецької області нарахувати та сплатити невиплачену суддівську винагороду судді Господарського суду Донецької області ОСОБА_1 на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у розмірі 161563 (сто шістдесят одна тисяча п'ятсот шістдесят три) грн 29 коп.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що Господарський суд Донецької області, як розпорядник коштів нижчого рівня, не мав правових підстав для виплати у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ). Також відповідач зауважив, що він не є головним розпорядником бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності судів. Господарський суд Донецької області не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. У даному випадку, розрахунок та виплата суддівської винагороди відноситься до компетенції ДСА України.
За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Від позивачки надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з дослідженням усіх доказів та встановленням усіх обставин у справі. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Державна судова адміністрація України правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що відповідно до Указу Президента України «Про призначення суддів» № 570/2013 від 18.10.2013 ОСОБА_1 призначена суддею до штату Господарського суду Донецької області на 5 років.
Указом Президента України «Про призначення суддів» № 159/2019 від 22.04.2019 ОСОБА_1 призначена на посаду судді безстроково.
Згідно довідки № 151 від 10.09.2020, за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року позивачці була нарахована та виплачена суддівська винагорода із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
Відповідно до зазначеної довідки обмеження виплат заробітної плати за період з 18 квітня 2020 року до 27 серпня 2020 року становить 161563,29 грн, а саме: за квітень нараховано 18041,90 грн, за травень нараховано 47360,00 грн, за червень нараховано 47360,00 грн, за липень нараховано 6177,39 грн, за серпень нараховано 42624,00 грн.
Позивачка, не погоджуючись із розміром нарахованої суддівської винагороди, звернулася до суду з цим позовом.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем прав та інтересів позивача у публічно-правових відносинах.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, що повністю узгоджується з приписами ч. 2 ст. 130 Конституції України.
Зазначені конституційні запобіжники мають на меті унеможливлення свавільного встановлення або зміни законодавцем розміру винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.
Відповідно до частини 2 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Частиною 9 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Отже, з огляду на приписи ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" розмір суддівської винагороди, зокрема і граничний розмір останньої можуть визначатись виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
Натомість, 12 березня 2020 року набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29 такого змісту:
"Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині 1 цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)".
Згідно з положеннями частин 1-4 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Отже, адміністративний суд при вирішенні спору повинен застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, тобто в спірних правовідносинах приписи ч. 2 ст. 130 Конституції України.
Колегія суддів з цього приводу зазначає, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" не є Законом про судоустрій, виключно яким відповідно до ч. 2 ст. 130 Конституції України може встановлюватись розмір винагороди судді, а тому були відсутні правові підстави для застосування його положень при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди позивача, яка, як одна із складових гарантій незалежності суддів, не може бути змінена чи врегульована іншим законом, ніж змінами до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що набрання 18 квітня 2020 року чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29 зазначеного вище змісту, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у відповідача були відсутні законні підстави для обмеження розміру суддівської винагороди позивача.
Разом з цим, відповідач навіть після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX та доповненням Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" статтею 29 повинен був діяти виключно в межах приписів ч. 2 ст. 130 Конституції України, тобто застосовувати для обчислення розміру винагороди судді виключно положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Натомість, останній (Закон України "Про судоустрій і статус суддів") жодних норм стосовно можливості обмеження розміру винагороди судді не містить.
Окрім того, колегія суддів зазначає, що Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", як і будь-яким іншим діючим нормативно-правовими актами, не скасовані та не внесені зміни в чинні норми права, передбачені: ч. 2 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами); ст. 130 Конституції України (визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій).
Норми права, які містяться у наведених вище статтях, є зрозумілими та доступними для зацікавлених осіб, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні, а також є спеціальними та мають найвищу юридичну силу і тому мають виконуватися.
Таким чином, вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов'язком відповідача і повинно вирішуватись у встановленому Законом порядку, оскільки є невід'ємним елементом гарантій незалежності суддів, які встановлені Конституцією України.
Право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов'язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету.
Обмеження права на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі становить порушення вимог ст. ст. 19, 130 Конституції України, ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ст. 1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а державний орган, який не дотримується своїх власних процедур, не повинен мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Так, з матеріалів справи вбачається, що загальна сума невиплаченої суддівської винагороди позивача під час дії обмеження Закону України № 553-ІХ у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 склала 161 563,29 грн.
При цьому колегія суддів зауважує, що як вбачається з відзиву на позовну заяву, при формуванні кошторисів та паспортів бюджетним програм суми грошових коштів для виплати судді Господарського суду Донецької області Ніколаєвій Ларисі Вікторівні суддівської винагороди, яка є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань були включені до кошторису на 2020 рік (станом на 01.01.2020).
Колегія суддів звертає увагу, що в межах спірних правовідносин саме відповідач, з урахуванням приписів чинного законодавства, уповноважений здійснювати нарахування та виплату суддівської винагороди позивача, а тому, з огляду на те, що останній здійснював таке нарахування та виплату із застосуванням обмежень, визначених ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" у період з 18.04.2020 по 27.08.2020, всупереч приписів ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправними дій Господарського суду Донецької області щодо нарахування та виплати судді Господарського суду Донецької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застуванням щомісячного обмеження її нарахування, згідно частини третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України №553-ІХ від 13 квітня 2020 року.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Так, приписи ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" встановлювали обмеження, як на нарахування, так відповідно у зв'язку з цим виплату суддівської винагороди у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року (з 18.04.2020 по 27.08.2020).
Водночас відповідачем підтверджується факт нарахування та виплати суддівської винагороди позивача у спірний період із застосуванням обмеження нарахування у сумі 10 мінімальних заробітних плат та, відповідно, фактично заперечується факт її виплати у розмірі, що передбачений ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, за таких умов, колегія суддів уважає, що зобов'язання Господарський суд Донецької області нарахувати та сплатити невиплачену суддівську винагороду судді Господарського суду Донецької області ОСОБА_1 на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у розмірі 161563,29 грн, є належним способом відновлення порушеного права позивача, а тому погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.03.2021 у справі № 340/1916/20.
Доводи апеляційної скарги про те, що у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-IX), колегія суддів уважає необґрунтованими, оскільки набрання 18.04.2020 чинності Законом № 553-ІХ не змінило правового регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а розмір суддівської винагороди станом як на 18.04.2020, так і в подальшому у період існування спірних правовідносин повинен був визначатися виключно приписами ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Разом з цим при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", а застосування останнім положень ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (Закон доповнено статтею 29 згідно із Законом № 553-IX від 13.04.2020) прямо суперечить статті 130 Конституції України.
Так як кошти для виплати суддівської винагороди суддям Господарського суду Донецької області, у т.ч. позивачу, виділялися у повному обсязі, передбаченому кошторисом, без урахування обмежень, введених Законом України № 553-ІХ від 13.04.2020, колегія суддів уважає, що невиплата суддівської винагороди позивачці у повному обсязі є результатом дій саме відповідача - Господарського суду Донецької області, та не пов'язана із діяльністю ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду, стаття 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Доводи апеляційної скарги про те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції не враховано положення бюджетного законодавства, особливості нормативного регулювання порядку фінансового забезпечення судів, а тому судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, колегія суддів відхиляє, як такі, що суперечать наведеним вище висновкам суду апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, оскільки має місце неповне з'ясування судом усіх обставин, що мають значення для справи, як наслідок це рішення ухвалене з невірним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню, колегія суддів уважає необґрунтованими та такими, що носять характер припущень скаржника, які не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду даної справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
З урахуванням приписів статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Господарського суду Донецької області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2025 у справі № 520/3221/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова