03 грудня 2025 р. Справа № 520/18462/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: П'янової Я.В. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.09.2025, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 12.09.25 по справі № 520/18462/25
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2025 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу 20.03.2025;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2025 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу 20.03.2025, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що Військовою частиною НОМЕР_1 , в якій позивач проходила військову службу до 20.03.2025, допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати їй грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2025 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу 20.03.2025. Позивач вважає, що має право на нарахування та виплату їй грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2025 роки. Зазначене стало підставою для звернення позивачу до суду з даним позовом.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.09.2025 залишено без задоволення позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.09.2025 по справі №520/18462/25 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вважає помилковими висновки суду першої інстанції. Вказує, що за приписами ч. 4 ст. 245 КАС України слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнано судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Зазначає, що держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує, що оскільки позивач є особою, яка продовжує проходити військову службу, а грошова компенсація за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки (як учаснику бойових дій) передбачена лише у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби, заявлені позивачем вимоги є безпідставними, а тому просить суд апеляційної інстанції залишити без задоволення апеляційну скаргу позивача.
Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.3 ч. 1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи ( в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у них доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін ( у порядку письмового провадження).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що позивач проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та з 20.03.2025 виключена зі списків особового складу частини та знята з усіх видів забезпечення, що вбачається з витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій службі) від 20.03.2025 № 83. Згідно зазначеного витягу вбачається, що позивач вибула до нового місця служби ( АДРЕСА_1 ). (а.с. 19)
Згідно наявної в матеріалах справи копії посвідчення учасника бойових дій вбачається, що позивач набула статусу учасника бойових дій 03.07.2017. (а.с. 14)
У позовній заяві позивач вказує, що оскільки вона є учасником бойових дій, то має право на додаткову відпустку та відповідну компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
З витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій службі) від 20.03.2025 № 83 вбачається, що додаткова відпустка як учаснику бойових дій позивачу не надавалась. (а.с. 19)
Представник позивача звертався до відповідача з адвокатським запитом щодо виплати позивачу компенсації невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Листом від 02.07.2025 № 26/1/4324 Військова частина НОМЕР_1 повідомила, що компенсація за невикористану основну щорічну відпустку та компенсація за невикористану відпустку як учаснику бойових дій нараховується та виплачується тільки при звільненні військовослужбовця, а позивач була переведена до іншої військової частини. (а.с. 24-27)
Позивач вважає протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати їй грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2025 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу 20.03.2025, тому звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Приймаючи рішення про залишення без задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є особою, яка проходить військову службу, а грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки передбачена у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби, оскільки позивач переведена з Військової частини НОМЕР_1 до Військової частини НОМЕР_2 , а не звільнена зі служби, таким чином Військовою частиною НОМЕР_1 не допущено протиправних дій чи бездіяльності щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017-2025 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу частини 20.03.2025, в зв'язку із чим позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.
Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначенні Законом України «Про соціальний і протиправний захист військовослужбовців та членів їх сімей» (Далі Закон №2001-ХІІ)
Відповідно до статті першої Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації
Частиною першою та другою статті 9 Закону №2011-ХІІ встановлено , що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби. Стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
За змістом ст. 4 Закону України «Про відпустки» установлюються такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно з пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про відпустки" передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки», учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18 від 16.05.2019, залишеному в силі постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Так, відповідно до частини 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
Також, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Судовим розглядом встановлено, що додаткова відпустка як учаснику бойових дій під час служби у Військовій частині НОМЕР_1 позивачу не надавалась, а отже позивач має право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку у разі звільнення зі служби.
При цьому, судом встановлено, що відповідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій службі) № 83 від 20.03.2025 молодшого сержанта ОСОБА_1 (позивача) вважати такою, що справи та посаду здала і вибула до нового місця служби: АДРЕСА_1 . З 20.03.2025 позивач виключена зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Окрім того, з записів військового квитка позивача серії НОМЕР_3 від 02.03.2010 вбачається, що позивач 20.03.2025 виключена зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та 21.03.2025 зарахована до особового складу Військової частини НОМЕР_2 . (а.с. 15-18)
Також, із наявного в матеріалах справи листа від 02.07.2025 № 26/1/4324 Військової частини НОМЕР_1 вбачається, що позивача переведено на службу до іншої військової частини.
Таким чином, позивач вважається такою, що з 20.03.2025 посаду у Військовій частині НОМЕР_1 здала і вибула до нового місця служби - Військової частини НОМЕР_2 , а не звільнена з військової служби.
У свою чергу, право на отримання компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій виникає виключно у випадку звільнення з військової служби, що встановлено абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пунктом 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам.
Оскільки позивач є особою, яка проходить військову службу, а грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки передбачена у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби, заявлені позивачем позовні вимоги є передчасними.
Крім того, на даний час не можливо констатувати, що у разі звільнення позивача з військової служби грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки не буде їй виплачена в добровільному порядку тією військовою частиною, в якій вона проходить військову службу.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанціії, що Військовою частиною НОМЕР_1 не допущено протиправних дій чи бездіяльності щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017-2025 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу частини 20.03.2025, в зв'язку із чим позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.
Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.09.2025 по справі № 520/18462/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя А.О. Бегунц
Судді Я.В. П'янова В.Б. Русанова