02 грудня 2025 року м. Харків Справа № 922/2911/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Хачатрян В.С.
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику сторін у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство АРЄС» (вх.№2238) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 15.10.2025 у справі №922/2911/25
за позовом Заступника керівника Київської окружної прокуратури міста Харкова (вул. Сумська, 76, м. Харків, 61002) в інтересах держави в особі позивач Харківської міської ради (м-н. Конституції, буд. 7, м. Харків, 61003)
до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство АРЄС» (вул. Культури, буд. 20-В, м. Харків, 61058)
3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «КРУГ 2» (вул. Академіка Проскури, 5-Ж, м. Харків, 61085)
3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фізична особа - підприємець Ерліхман Євген Віталійович ( АДРЕСА_1 )
про витребування приміщень
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.10.2025 у справі №922/2911/25 відмовлено у клопотанні відповідача (вх. № 21750/25 від 22.09.2025 року) про продовження строків на подання відзиву; відзив (вх. № 21746/25 від 22.09.2025 року) повернуто без розгляду.
Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача та повернення відзиву без розгляду, виходячи з того, що відповідач порушив визначені законом строки подання відзиву і будь-якого клопотання про поновлення строку, передбаченого частиною першою статті 119 Господарського процесуального кодексу України, не заявляв, а навпаки - звернувся з клопотанням про його продовження.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство АРЄС» з ухвалою суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить її скасувати, прийняти нове рішення, яким продовжити відповідачу процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву до 19.10.2025.
В обґрунтуванні апеляційної скарги, скаржник зазначає, що:
- суд першої інстанції неправильно витлумачив зміст ч. 8 ст. 165 ГПК України, помилково вважаючи, що строк для подання відзиву встановлений законом, а не судом. На думку апелянта, зазначена норма передбачає лише мінімальний строк у п'ятнадцять днів, який не може бути зменшений, але суд має право встановити і більший строк залежно від обставин справи. Отже, цей строк не є граничним і може бути продовжений як за заявою сторони, так і з ініціативи суду, відповідно до ч. 2 ст. 119 ГПК України;
- відзив був поданий 09.09.2025, тобто в межах установленого строку, а ненадання доказів відправлення третій особі ФОП Ерліхману Є.В. - стало наслідком технічної помилки ЄСІТС, яка виникла через постійні повітряні тривоги, перебої зі світлом та обстріли Харкова. Відповідач, за його словами, діяв добросовісно та виконав вимоги ухвали суду від 25.08.2025 щодо строків і порядку подання відзиву, а після виявлення технічної помилки 19.09.2025 повторно направив відзив усім учасникам справи, у тому числі ФОП Ерліхману, надавши суду докази цього. Відтак, на переконання апелянта, суд мав право і повинен був, з огляду на принципи змагальності сторін, права на захист (ст. 55 Конституції України) та п. 1 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, продовжити строк на подання відзиву, навіть з власної ініціативи, зважаючи на обставини воєнного стану та об'єктивні перешкоди;
Апелянт посилається на висновки викладені у постанові Верховного Суду від 07.04.2025 у справі №910/7746/20, від 06.07.2023 у справі №913/110/21, від 28.10.2021 у справі №910/9851/20.
19.11.2025 від Київської окружної прокуратури міста Харкова надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Обґрунтовує відзив тим, що:
- відповідач самостійно та без жодних об'єктивних причин порушив процесуальний обов'язок щодо належного і своєчасного подання відзиву на позов та направлення його усім учасникам справи. Прокурор наголошує, що суд першої інстанції правильно встановив порушення статей 42, 165, 178 ГПК України, оскільки відповідач, подаючи відзив 09.09.2025, не забезпечив надсилання його копії третій особі - ФОП Ерліхману Є.В., а його твердження про нібито направлення документів усім учасникам є недостовірними. ЄСІТС не містить жодних даних про вручення чи відправку відзиву Ерліхману Є.В., а оскільки цей учасник не має електронного кабінету, відповідач мав надіслати копії у паперовій формі листом з описом, чого він не зробив. Отже, саме відповідач порушив свій обов'язок і не виконав вимоги закону та ухвали про відкриття провадження;
- стаття 119 ГПК України дозволяє продовження лише того строку, який встановлений судом і щодо якого учасник звернувся до спливу цього строку. Відповідач же подав клопотання про продовження строку 22.09.2025, тоді як строк подання відзиву завершився 15.09.2025, а тому на момент подачі клопотання вже не існувало строку, який можна було б продовжити. Прокурор наголошує, що положення статті 119 ГПК України прямо передбачають неможливість продовження строку після його закінчення, а отже суд першої інстанції правильно застосував норму закону та відмовив у клопотанні;
- Верховний Суд у додатковій постанові у справі №910/10421/21 зазначив, що продовженню підлягає лише строк, встановлений судом, але лише у випадку звернення в межах цього строку. Суд не зобов'язаний продовжувати строки автоматично - це його право, яке застосовується виключно за наявності підстав і за умови дотримання учасником належного процесуального порядку. Відповідач цих вимог не дотримався, і прокуратура наголошує, що він не навів жодної поважної причини, яка б виправдовувала порушення.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство АРЄС» на ухвалу Господарського суду Харківської області від 15.10.2025 у справі №922/2911/25; розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство АРЄС» на ухвалу Господарського суду Харківської області від 15.10.2025 у справі №922/2911/25 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без виклику учасників справи; учасникам справи встановлено строк - не пізніше 15 днів з моменту вручення даної ухвали, протягом якого вони мають право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам ч.2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України, а також докази надсилання (надання) копії відзиву та доданих до нього документів апелянтові. Витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/2911/25.
07.11.2025 на адресу Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/2911/25.
Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила такі обставини справи.
Заступник керівника Київської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі позивач Харківської міської ради звернувся до Господарського суду Харківської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство АРЄС» про витребування у відповідача на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради нежитлових приміщень 1-го поверху № 6, 7, 8, 9 загальною площею 21,8 кв.м. в літ. «А-1» у м. Харкові по вул. Академіка Проскури, 5-Ж (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1307887463101) та нежитлові приміщення 1-го поверху № 1, 2, 3, 4, 5 загальною площею 39,5 кв.м. в літ. «А-1» у м. Харкові по вул. Академіка Проскури, 5- Ж (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1308736163101), які зареєстровані на праві власності за відповідачем як нежитлова будівля літ. "А-1" загальною площею 61,3 кв.м. за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, 5-Ж (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1952450563101).
Також до стягнення заявлені судові витрати.
Крім того, разом із позовною заявою, прокурором надано до суду заяву про забезпечення позову у якій останній, просить суд: задовольнити заяву про забезпечення позову; вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту (із забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії) на об'єкт нерухомого майна, право власності на який на теперішній час зареєстроване за Товариством з обмеженою відповідальністю «Підприємство АРЄС», а саме: - нежитлову будівлю літ. "А-1" загальною площею 61,3 кв.м. за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, 5-Ж (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1952450563101); судові витрати покласти на відповідача та стягнути за такими реквізитами Харківської обласної прокуратури.
10.09.2025 від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву.
10.09.2025 від відповідача через канцелярію суду надійшло клопотання про залишення позову без руху на підставі частини 11 статті 176 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою суду від 15.10.2025 відзив на позовну заяву та додані до нього документи повернуто відповідачу без розгляду. Клопотання про залишення позову без руху на підставі ч. 11 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України та додані до нього документи повернуто відповідачу без розгляду. Також, судом роз'яснено відповідачу та представнику, що оскільки відзив на позовну заяву, клопотання про залишення позову без руху на підставі ч. 11 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України та додані до них документи були подані до Господарського суду Харківської області в електронному вигляді, суд не здійснює повернення роздрукованих документів у паперовому вигляді.
22.09.2025 від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву.
22.09.2025 від відповідача через канцелярію суду надійшло клопотання про продовження строків на подання відзиву на позовну заяву, у якому останній, просить суд, продовжити ТОВ «Підприємство АРЄС» процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву до 19.09.2025 включно та долучити відзив до матеріалів справи № 922/2911/25.
Суд першої інстанції відмовив у клопотанні відповідача про продовження строків на подання відзиву та повернув відзив без розгляду. Означене стало підставою для звернення відповідача до апеляційного суду зі своєю скаргою.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та викладеним доводам сторін, колегія суддів виходить з наступного.
Предметом розгляду в апеляційному провадженні є перевірка законності та обґрунтованості ухвали Господарського суду Харківської області від 15.10.2025, якою суд першої інстанції: відмовив ТОВ «Підприємство АРЄС» у клопотанні про продовження строку на подання відзиву на позовну заяву; повернув без розгляду відзив відповідача, поданий поза межами встановленого строку.
Апеляційний суд має з'ясувати, чи правильно місцевий суд застосував положення статей 119, 165, 178 ГПК України, оцінюючи дотримання відповідачем процесуального строку для подання відзиву, а також чи мав суд повноваження продовжити строк після його спливу або прийняти відзив, поданий із порушенням процесуальних вимог.
Згідно з ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з п. 6 ч. 2 ст.42 ГПК України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Відповідно до ч. 3 ст. 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Статтею 113 ГПК України встановлено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства (ч.1, 2 ст. 114 ГПК України).
При розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом (частина перша 161 ГПК України).
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (частина друга 161 ГПК України).
Відповідно до частин 1, 8 ст.165 ГПК у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
Як свідчать матеріали справи, ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Цією ж ухвалою суду встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов у п'ятнадцять днів з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження у справі та зобов'язано відповідачів надіслати (надати) відзив на позов та додані до нього документи позивачу одночасно з надісланням (наданням) такого відзиву до суду.
Ухвалу суду від 25.08.2025 отримано відповідачем 26.08.2025 про що свідчить довідка суду про доставку електронного листа, з якої вбачається, що "Документ в електронному вигляді "Ухвала про відкриття провадження у справі" від 25.08.2025 у справі № 922/2911/25 (суддя Ємельянова О.О.) було надіслано одержувачу Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство Арєс» в його Електронний кабінет. Документ доставлено до Електронного кабінету: 26.08.2025 о 12:52 год.".
З урахуванням вищевикладеного, відзив на позовну заяву відповідач мав подати не пізніше 15.09.2025 із урахуванням поштового перебігу.
10.09.2025 до суду першої інстанції надійшов відзив на позовну заяву. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.09.2025 відзив повернуто відповідачу у зв'язку з тим, що він не містить документів, що підтверджують надіслання (надання) їх та доданих до них доказів 3-й особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фізичні особі - підприємцю Ерліхману Євгену Віталійовичу.
Відповідач, після отримання ухвали суду, 19.09.2025 направив повторно на адресу суду відзив з доказами направлення його всім учасникам справи. Означений відзив зареєстровано судом 22.09.2025.
Будь-якого клопотання щодо поновлення пропущеного процесуального строку для подання відзиву на позову заяву, відповідачем заявлено не було.
Разом з тим, відповідач направив клопотання про продовження строків на подання відзиву на позовну заяву.
В обґрунтування наданого до суду клопотання, відповідач зокрема вказує, що 19.09.2025 він повторно направив відзив на позовну заяву усім учасникам справи, про що надав до даного клопотання докази відправки, та просить суд продовжити строк для подання відзиву на позовну заяву.
Колегія суддів зазначає, що за загальним правилом метою встановлення строків є надання визначеності у реалізації суб'єктами правовідносин своїх прав та обов'язків. З настанням або закінченням відповідного строку пов'язане виникнення, зміна чи припинення правовідносин.
При цьому, строк як відрізок часу обмежує дію суб'єктивних прав та обов'язків. Водночас процесуальний строк - це встановлений законом або визначений судом проміжок часу, протягом якого суд або учасники судового процесу мають право або зобов'язані вчинити певну процесуальну дію чи сукупність таких дій.
Процесуальні строки мають свою специфіку:
- вони завжди мають імперативний характер;
- процесуально-правові строки встановлюються для здійснення тих або інших процесуальних дій;
- вони мають забезпечувати оперативність та ефективність здійснення правосуддя і сприяти дисциплінуючому впливові на учасників процесу.
Отже, запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з заявами із процесуальних питань, надання відзиву, відповіді на відзив, заявою, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності та забезпечення здійснення судових процедур у межах розумних строків.
Питання щодо поновлення встановленого законом строку безпосередньо пов'язане з відповідним конкретним учасником справи, його процесуальним правом і обов'язком та спрямоване на реалізацією саме його суб'єктивних процесуальних прав (обов'язків).
Згідно з ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2, 3, 6 ст. 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.
Оскільки встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду (ч.2 ст.119 ГПК), право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку, а заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (частини 1 та 2 ст.118 ГПК), то право заявляти клопотання про продовження строку для надання відзиву втрачено у зв'язку із закінченням визначеного судом строку. Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 911/2875/21.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 05.06.2024 у справі №914/2848/22 виснувала, що процесуальні строки мають чітке нормативне розмежування залежно від того, чи вони встановлені законом, чи визначені судом, а відтак і різний правовий режим їх поновлення або продовження. Велика Палата підкреслила, що поновленню підлягає виключно пропущений процесуальний строк, встановлений законом, і лише за наявності сукупності умов: учасник має вчинити процесуальну дію, подати заяву про поновлення строку та обґрунтувати поважність причин його пропуску. Натомість продовженню підлягає лише строк, який був встановлений судом і який не сплив на момент звернення учасника з відповідною заявою; після його закінчення право учасника ініціювати продовження строку припиняється.
Велика Палата також наголосила, що суд не може продовжити строк понад межі, визначені ГПК України, а продовження строку після його спливу є неможливим як із заяви учасника, так і за ініціативою самого суду. Наведена правова позиція була застосована до обставин справи №914/2848/22, де строк для подання відзиву на касаційну скаргу був визначений ухвалою суду касаційної інстанції, а отже, не підлягав поновленню. Оскільки цей строк на момент звернення Східницької селищної ради вже сплив, підстав для його продовження не існувало.
У цьому ж рішенні Велика Палата звернула увагу на припис статті 118 ГПК України, згідно з яким із закінченням процесуального строку учасник справи втрачає право на вчинення процесуальної дії, а документи, подані після спливу строку, залишаються без розгляду. Саме тому поданий із пропуском строку відзив на касаційну скаргу був залишений без розгляду як такий, що поданий після втрати права на його подання.
Таким чином, Велика Палата сформувала чіткий висновок: поновлення можливе лише щодо строків, установлених законом; продовження можливе лише до спливу строків, установлених судом; після закінчення такого строку право на вчинення процесуальної дії припиняється остаточно, а подані документи залишаються без розгляду.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що господарський суд першої інстанції діяв у повній відповідності до вимог процесуального закону, правильно встановив правову природу строку для подання відзиву та обґрунтовано дійшов висновку про неможливість його продовження після спливу. Установлений ухвалою про відкриття провадження строк на подання відзиву є процесуальним строком, визначеним судом, а тому, відповідно до частини другої статті 119 ГПК України, може бути продовжений виключно у разі звернення учасника до закінчення такого строку. Момент його завершення є юридичною межею, після якої сторони втрачають право ініціювати питання продовження строку, а суд - повноваження реагувати на таке клопотання.
Оскільки відповідач звернувся з клопотанням про продовження строку лише 22.09.2025, тоді як строк сплинув 15.09.2025, він фактично просив суд продовжити те, що вже перестало існувати як процесуальний інструмент. За приписами статті 118 ГПК України із закінченням процесуального строку втрачається право на вчинення відповідної дії, а подані після цього заяви й документи підлягають залишенню без розгляду. Відповідач не подав і не обґрунтував заяви про поновлення строку, яка могла б бути застосована лише щодо строків, установлених законом, а відтак - не могла бути використана у цій ситуації. Суд першої інстанції правильно розмежував інститут поновлення від інституту продовження строків, не підмінив їх один одним та не вийшов за межі своєї компетенції.
Сформована Велика Палата Верховного Суду правова позиція, відповідно до якої поновлення можливе лише щодо строків, установлених законом, тоді як продовження допустиме виключно до моменту спливу строку, установленого судом, є обов'язковою для врахування судами всіх інстанцій. Саме ця позиція підтверджує, що після закінчення строку, визначеного судом, жодні процесуальні механізми не дозволяють «повернути» можливість його продовження чи легалізувати подання документа з пропуском строку. Відзив відповідача, зареєстрований 22.09.2025, був поданий із порушенням установленого строку, а відсутність заяви про поновлення виключає можливість його прийняття судом. З огляду на це суд першої інстанції правомірно повернув відзив без розгляду.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд повно і правильно застосував положення статей 118, 119, 161, 165 та 178 ГПК України, дав вірну оцінку процесуальним діям відповідача та ухвалив законне, обґрунтоване рішення.
Разом з тим скаржник зазначає, що суд першої інстанції неправильно витлумачив зміст ч. 8 ст. 165 ГПК України, помилково вважаючи, що строк для подання відзиву встановлений законом, а не судом. На думку апелянта, зазначена норма передбачає лише мінімальний строк у п'ятнадцять днів, який не може бути зменшений, але суд має право встановити і більший строк залежно від обставин справи. Отже, цей строк не є граничним і може бути продовжений як за заявою сторони, так і з ініціативи суду, відповідно до ч. 2 ст. 119 ГПК України.
Суд апеляційної інстанції не може погодитися з такими доводами скаржника з огляду на таке.
Частина восьма статті 165 ГПК України дійсно встановлює, що строк для подання відзиву не може бути меншим ніж п'ятнадцять днів. Однак ця норма визначає не характер строку, а нижню межу його тривалості, яку суд не вправі скорочувати. Водночас саме ця норма прямо вказує, що відзив подається у «строк, встановлений судом», що означає: строк набуває ознак процесуального строку, визначеного судом, незалежно від того, чи дорівнює він мінімальному порогу, чи перевищує його.
Отже, аргумент скаржника про те, що строк нібито «встановлений законом» лише тому, що закон встановлює його мінімальну тривалість, є юридично некоректним. Закон визначає лише мінімальний часовий поріг, але конкретний строк у кожній справі встановлює саме суд своєю ухвалою. І саме тому до такого строку застосовується правовий режим, встановлений для строків, визначених судом, тобто він може бути продовжений лише до закінчення цього строку, відповідно до частини другої статті 119 ГПК України.
Крім того, правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 05.06.2024 у справі №914/2848/22, підтверджує, що продовженню підлягають виключно строки, встановлені судом, і лише за умови звернення учасника до спливу такого строку; після його закінчення будь-яке продовження є процесуально неможливим. Вказана позиція є обов'язковою для судів та повністю спростовує аргумент апелянта.
Таким чином, строк на подання відзиву в цій справі, хоча й мінімальний за своєю тривалістю, був саме строком, визначеним судом, і його правовий режим регулюється статтями 118 та 119 ГПК України. Після його спливу право на подання відзиву було втрачено, а можливість продовження строку - виключена. Доводи скаржника не змінюють цієї правової реальності та суперечать як букві закону, так і усталеній практиці Верховного Суду.
Також апелянт зауважує, що відзив був поданий 09.09.2025, тобто в межах установленого строку, а ненадання доказів відправлення третій особі ФОП Ерліхману Є.В. - стало наслідком технічної помилки ЄСІТС, яка виникла через постійні повітряні тривоги, перебої зі світлом та обстріли Харкова. Відповідач, за його словами, діяв добросовісно та виконав вимоги ухвали суду від 25.08.2025 щодо строків і порядку подання відзиву, а після виявлення технічної помилки 19.09.2025 повторно направив відзив усім учасникам справи, у тому числі ФОП Ерліхману, надавши суду докази цього. Відтак, на переконання апелянта, суд мав право і повинен був продовжити строк на подання відзиву, навіть з власної ініціативи, зважаючи на обставини воєнного стану та об'єктивні перешкоди.
Оцінюючи доводи апелянта про те, що неподання доказів направлення відзиву третій особі 09.09.2025 стало наслідком нібито технічних збоїв ЄСІТС, апеляційний суд виходить із того, що такі твердження є декларативними, не підтверджені жодними належними та допустимими доказами і не звільняють учасника від виконання імперативних вимог процесуального закону. Сам по собі факт дії воєнного стану, наявність повітряних тривог чи перебоїв електропостачання не означає автоматичного визнання будь-якого процесуального порушення «поважним», а тим паче не створює обов'язку для суду продовжувати строки за власною ініціативою.
Процесуальні норми вимагають не лише своєчасного подання відзиву, а й одночасного направлення його усім учасникам справи (ч. 6 ст. 165 ГПК України). Саме ця умова забезпечує реалізацію принципу змагальності та рівності сторін. Недотримання цього обов'язку не є формальністю, а є суттєвим порушенням процесуального порядку, яке перешкоджає іншим учасникам належним чином підготуватися до підготовчого засідання. Тому відсутність доказів направлення 3-й особі - це не технічна вада документа, а невчинення відповідачем обов'язкової процесуальної дії.
Крім того, ЄСІТС не позбавляє учасника можливості паралельного направлення документів у паперовій формі, особливо коли відомо, що третя особа не має електронного кабінету. Відповідач не навів жодного об'єктивного підтвердження того, що з технічних причин він був позбавлений можливості виконати обов'язок у звичайний спосіб - через поштове відправлення з описом вкладення. Тому апеляційний суд констатує, що відповідач не довів існування непереборних перешкод, які об'єктивно унеможливлювали подання належним чином оформленого відзиву в межах строку.
Суд також зазначає, що добросовісність поведінки учасника не може встановлюватися абстрактно. Вона проявляється в конкретних діях: своєчасному зверненні з клопотанням про поновлення або продовження строку, належному документуванні перешкод та своєчасній комунікації із судом. У цьому випадку відповідач не лише не скористався процесуальним механізмом поновлення строку, передбаченим ч. 1 ст. 119 ГПК України, але й звернувся з клопотанням про продовження вже після спливу строку, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду унеможливлює його задоволення.
Посилання апелянта на ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції та принцип змагальності не можуть змінити імперативні приписи статей 118 і 119 ГПК України. Право на доступ до суду не є абсолютним і може врегульовуватися процесуальними строками, що прямо визнається ЄСПЛ. Дотримання цих строків є елементом правової визначеності, без якої справедливий судовий розгляд є неможливим.
Отже, навіть за умов воєнного стану застосування статей 118 і 119 ГПК України не змінюється, оскільки сам закон не містить жодних винятків чи послаблень щодо строків у зв'язку з воєнними діями. Відповідач мав реальну можливість подати відзив у встановлений строк і довести його належне направлення, але не зробив цього, а тому сам несе процесуальні наслідки такої поведінки.
Ураховуючи наведене, доводи апелянта щодо технічних перешкод, форс-мажорних обставин та добросовісності його дій не спростовують висновків суду першої інстанції і не можуть бути підставою для продовження процесуального строку після його спливу чи для прийняття поданого із порушенням відзиву.
Також апелянт посилається на низку постанов Верховного суду.
1.Постанова Верховного Суду від 07.04.2025 у справі №910/7746/20.
У справі №910/7746/20 Верховний Суд розглядав зовсім іншу процесуальну ситуацію, ніж у нашій справі про пропуск строку на подання відзиву. У справі №910/7746/20 йшлося про усунення недоліків апеляційної скарги, залишеної без руху, і про те, що скаржник подав заяву про поновлення строку, але апеляційний суд узагалі її не розглянув. Саме тому Верховний Суд скасував ухвалу - не через пропуск строку, а через те, що суд не виконав свого процесуального обов'язку розглянути подане клопотання. Таким чином, постанова Верховного Суду, на яку посилається скаржник, не є релевантною до нашої справи.
2.Постанова Верховного Суду від 06.07.2023 у справі №913/110/21.
У постанові у справі № 913/110/21 Верховний Суд розглядав питання про пропуск строку на подання відзиву на касаційну скаргу. Суд прямо наголосив: строк на подання відзиву у касації встановлюється не законом, а судом, і тому не може бути поновлений, але може бути продовжений за правилами ч. 2 ст. 119 ГПК України. Саме тому Верховний Суд, пересвідчившись у наявності об'єктивних перешкод, не поновив, а продовжив строк з власної ініціативи.
У цьому аспекті постанова підтверджує базовий принцип: поновленню підлягають лише ті строки, які встановлені законом; строки, встановлені судом, можуть бути виключно продовжені до їх спливу, або, у виняткових умовах, продовжені судом з його ініціативи, але не поновлені.
Наведена постанова Верховного Суду зовсім не підтверджує позицію скаржника, а навпаки - спростовує її.
Додатково колегія суддів підкреслює, що у справі №913/110/21 Верховний Суд застосував ч. 2 ст. 119 ГПК і продовжив строк з власної ініціативи, але за наявності виключних, надзвичайних, доведених обставин, таких як: активні бойові дії, окупація населеного пункту, відсутність поштового зв'язку, неможливість доступу до судової кореспонденції.
Натомість у нашій справі апелянт встиг подати відзив, але не надав доказів направлення третій особі; не ставиться питання про неможливість здійснити процесуальну дію взагалі, а лише про технічну помилку; відповідач не просив суд продовжити строк до спливу строку; строк сплив і тепер продовженню за ч. 2 ст. 119 ГПК він не підлягає; поновлення для строків, встановлених судом, - заборонене.
Отже, ситуація апелянта суттєво відрізняється від тієї, яка дозволила Верховному Суду продовжити строк у справі №913/110/21.
3.Постанова Верховного Суду від 28.10.2021 у справі №910/9851/20.
У зазначеній справі суд виходив із того, що хоча клопотання про продовження строку було подано вже після його спливу і не могло бути задоволене за заявою учасника, однак сам Верховний Суд встановив, що учасник фактично не отримував судову кореспонденцію, тобто був повністю позбавлений можливості дізнатися про встановлений строк. Ця обставина була доведена матеріалами справи: суд перевірив повернення листів, відмітки про невручення, неправильність адреси тощо. Лише з огляду на це суд застосував виключну можливість, передбачену частиною другою статті 119 ГПК України, і продовжив строк з власної ініціативи, щоб забезпечити право на участь у процесі та дотримання вимог статті 6 Конвенції.
Таким чином, у постанові справи №910/9851/20 ключовим елементом було доведене судом фактичне позбавлення учасника можливості реалізувати своє право через неповідомлення про строк, а не просто наявність технічних труднощів чи пропуск строку.
У нашій же справі ситуація принципово інша. Відповідач отримав ухвалу про відкриття провадження в електронному кабінеті 26.08.2025, що підтверджено довідкою ЄСІТС. Він був повідомлений належним чином, знав про строк, почав реалізовувати право на подання відзиву, фактично подав його до суду 10.09.2025, тобто не був позбавлений можливості діяти у встановлений строк. Проблема виникла не через відсутність повідомлення, а через ненадання доказів його направлення третій особі, що є процесуальним обов'язком відповідача, та повторну подачу після спливу строку без клопотання про поновлення. За таких обставин немає ані об'єктивної неможливості отримати кореспонденцію, ані обставин, які б унеможливили вчинення процесуальних дій у встановлений строк.
Отже, рішення у справі №910/9851/20 ґрунтується на зовсім інших фактичних підставах, ніж обставини нашої справи, і не може бути застосоване для обґрунтування можливості продовження строку після його спливу в ситуації, коли учасник був належно повідомлений і мав реальну можливість діяти.
Посилання скаржника на зазначені постанови Верховного Суду не може бути прийняте до уваги, оскільки жодна з наведених ним справ не стосується ситуації, аналогічної нашій. У всіх постановах, на які посилається апелянт, Верховний Суд розглядав зовсім інші процесуальні обставини: або питання поновлення строку, встановленого законом; або випадки, коли суд апеляційної інстанції взагалі не розглянув подану заяву про поновлення строку; або ситуації, в яких учасник був фактично позбавлений можливості отримати кореспонденцію та дізнатися про встановлений строк.
У нашій же справі відповідач був належним чином повідомлений про строк, отримав ухвалу в електронному кабінеті, подав відзив у межах строку, але не виконав процесуального обов'язку щодо надання доказів його направлення третій особі, а повторний відзив подав після спливу строку без заяви про поновлення. Тому наведена скаржником практика Верховного Суду не є релевантною та не може бути використана для обґрунтування можливості продовження процесуального строку після його спливу в цій справі.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правильно визначив правову природу строку на подання відзиву, розмежувавши його з поняттями строку, встановленого законом, та строку, визначеного судом. Ухвалою від 25.08.2025 саме суд визначив конкретний строк для подання відзиву, а тому цей строк підпадає під правовий режим частини другої статті 119 ГПК України, яка допускає його продовження виключно до спливу такого строку.
Суд першої інстанції також правильно повернув відзив відповідача без розгляду, оскільки він був поданий з очевидним порушенням вимог частини шостої статті 165 ГПК України - без доказів його направлення третій особі. Невиконання цього імперативного обов'язку не є формальністю, а становить суттєве порушення, що позбавляє інших учасників можливості реалізувати принцип змагальності. Крім того, повторно поданий відзив зареєстровано судом лише 22.09.2025, тобто поза межами встановленого строку, і за відсутності будь-якої заяви про поновлення строку він не міг бути прийнятий до розгляду.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство АРЄС» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржувана ухвала Господарського суду Харківської області від 15.10.2025 у справі №922/2911/25, має бути залишена без змін.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство АРЄС» залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Харківської області від 15.10.2025 у справі №922/2911/25 залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки касаційного оскарження передбачено ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 02.12.2025.
Головуючий суддя В.В. Россолов
Суддя Р.А. Гетьман
Суддя В.С. Хачатрян