ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"26" листопада 2025 р. Справа № 918/585/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Василишин А.Р.
судді Маціщук А.В.
судді Філіпова Т.Л.
секретар судового засідання Черначук А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги особи, яка не брала участь у справі, Приватного акціонерного товариства "Дубенський завод гумово-технічних виробів", на рішення Господарського суду Рівненської області від 4 серпня 2025 року по справі №918/585/25, повний текст рішення складено 5 серпня 2025 року (суддя О.Андрійчук)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Галант ЛТД"
до Відповідача 1 Дубенської міської ради Рівненської області
до Відповідача 2 Управління економіки і власності Дубенської міської ради Рівненської області
про визнання договору купівлі - продажу укладеним
за участю представників сторін:
від Скаржника - Мазур О.Г.;
від Позивача - Ошурко Й.М.;
від Відповідача 1, Відповідача 2 - не з'вилися.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Галант ЛТД" (надалі - Позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Дубенської міської ради Рівненської області (надалі - Відповідач 1) та Управління економіки і власності Дубенської міської ради Рівненської області (надалі - Відповідач 2) про визнання договору купівлі - продажу укладеним.
Позовна заява обґрунтована тим, що 18 травня 2023 року Позивач на електронному аукціоні придбав об'єкт малої приватизації - приміщення їдальні загальною площею 735,8 кв.м, що знаходиться за адресою: 35600, Рівненська область, м. Дубно, вул. Млинівська, 69, підписав протокол про результати електронного аукціону, а 30 травня 2023 року здійснив повний розрахунок за об'єкт приватизації шляхом перерахування грошових коштів в сумі 476 147 грн 42 коп. на користь Відповідача 2. Вказує, що договір купівлі-продажу у строк, визначений законодавством, укладений не був, спочатку через наявність арештів на предметі продажу, а потім через відмову органу приватизації від його укладення. Ураховуючи наведене, Позивач звернувся до суду з позовом про визнання укладений договору купівлі-продажу об'єкту малої приватизації.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 4 серпня 2025 року позов задоволено. Визнано укладеним договір в редакції поданій Позивачем до позовної заяви.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Приватне акціонерне товариство "Дубенський завод гумово-технічних виробів" (надалі - Скаржник) як особа, що не брала участі в справі, звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, з підстав, висвітлених в ній, просив поновити пропущенний строк, скасувати рішення і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову (том 1, а.с. 147-150).
В обґрунтування наявності права на апеляційне оскарження Скаржник зазначає, що відповідно до рішення Відповідача 1 від 29 грудня 1997 року № 329 земельна ділянка площею 12,15 Га була передана в постійне користування Скаржника. Рішенням Відповдача 1 від 12 червня 2001 року № 792 припинено право користування Скаржника земельною ділянкою площею 4,30 Га на вул. Млинівській, 59, згідно з пунктом 1 статті 27 ЗК України та передано ділянку до земель запасу міста.
Рішенням Відповідача 1 від 29 листопада 2005 року № 1475 припинено право користування Скаржника земельною ділянкою площею 0,0876 Га на вул. Млинівськиій, 59 згідно з пунктом "а" статті 141 ЗК України (добровільна відмова) і передано ділянку до земель запасу житлової та громадської забудови міста.
На даний час, як вказує Скаржник, у нього перебуває в постійному користуванні земельна ділянка площею 7,6824 Га (кадастровий номер 5610300000:01:001:0720) на вул. Млинівській, 69 у м. Дубні. Власником зазначеної землі є територіальна громада м. Дубна.
Скаржник зауважує, що суд першої інстанції, визнавши договір укладеним, фактично вийшов за межі позовних вимог і визначив правову долю не лише будівлі, а й земельної ділянки, правовий статус якої належним чином не врегульовано.
Як вказує апелянт, земельній ділянці не присвоєно кадастрового номера в установленому порядку, її поділ чи формування не здійснено, а право постійного користування Скаржника не припинено й не обмежено згідно з вимогами законодавства.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 29 вересня 2025 року поновлено особі, яка не брала участь у справі процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Рівненської області від 4 серпня 2025 року по справі №918/585/25. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участь у справі на рішення місцевого господарського суду від 4 серпня 2025 року по справі №918/585/25, а також зупинено дію рішення суду першої інстанції від 4 серпня 2025 року по даній справі. Запропоновано сторонам по справі №918/585/25 в строк протягом 7 днів з дня вручення даної ухвали надати до канцелярії суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його (доданих до нього документів) надсилання в порядку частини 2 статті 263 ГПК України.
6 жовтня 2025 року на адресу апеляційного господарського суду від Позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу Скаржника в якому Позивач просив залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому, Позивач вказав, що на виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 31 березня 2025 року, залишеного без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17 червня 2025 року в справі №918/209/24 за позовом Відповідача 1 до Скаржника про зобов'язання вчинити певні дії, Скаржником було надано письмову згоду на поділ земельної ділянки, площею 7,6824 Га, з кадастровим номером 5610300000:01:001:0720, засвідчену 20 червня 2025 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Сохацькою О.В..
Позивач зазначає, що на відміну від частини 1 статті 377 Цивільного кодексу України, яка відображає загальний принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, положення частини 1 статті 120 Земельного кодексу України та абзацу 4 частини б статті 26 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" містять спеціальні норми права.
Позивач при цьому констатував, що згідно з частини 5 статі 116 Земельного кодексу України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Так, відповідно до пункту "е" частини першої статті 141 ЗК України, підставою припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 9 жовтня 2025 року проведення підготовчих дій закінчено. Розгляд апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду призначено на 26 листопада 2025 року об 14:00 год.
17 листопада 2025 року через підсистему "Електронний суд" від Позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи наступні докази: копію договору від 13 листопада 2025 року, копію акту приймання-передачі до вказаного договору.
24 листопада 2025 року через підсистему "Електроний суд" надійшло клоптання Скаржника про запереченя на клопотання Позивача про долучення доказів. Апелянт зауважує, що подані Позивачем документи - договір і акт приймання-передачі від 13 листопада 2025 року - не підтверджують жодної юридично значимої обставини, що існувала до ухвалення рішення, не стосуються ні правомірності процедури приватизації, ні правового режиму земельної ділянки, ні підстав для визнання договору укладеним. На переконання скаржника їх зміст відображає нові факти, що виникли після завершення розгляду справи, а тому такі документи не відповідають критеріям належності, допустимості та доказової сили у розумінні процесуального закону.
Скаржник наголошує, що надання Позивачем договору, укладеного вже після того, як спір перейшов до суду апеляційної інстанції є спробою ретроспективно створити нові факти, замінити фактичні обставини, що існували під час виникнення спору і під час розгляду справи, та створити видимість правомірного використання спірного майна.
В судове засідання від 26 листопада 2025 року представники Відповідача 1 та Відповідача 2 не з'явилися.
Згідно частин 1-4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою; суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою; виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень; ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи.
Зі змісту ухвали від 9 жовтня 2025 року вбачається, що суд в пункті 3 повідомив сторін про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Окрім того, колегія суду констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, що по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.
З огляду на що, колегія апеляційного господарського суду вбачає за можливим розглядати дану апеляційну скаргу без участі представників Відповідача 1 та Відповідача 2 за наявними в матеріалах справи доказами.
В судовому засіданні від 26 листопада 2025 року, представник Скаржника просив скасувати рішення і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Представник Скаржника зазначає, що відповідно до рішення Відповідача 1 від 29 грудня 1997 року № 329 земельна ділянка площею 12,15 Га була передана в постійне користування Скаржника. Рішенням Відповдача 1 від 12 червня 2001 року № 792 припинено право користування Скаржника земельною ділянкою площею 4,30 Га на вул. Млинівській, 59, згідно з пунктом 1 статті 27 ЗК України та передано ділянку до земель запасу міста. Рішенням Відповідача 1 від 29 листопада 2005 року № 1475 припинено право користування Скаржника земельною ділянкою площею 0,0876 Га на вул. Млинівськиій, 59 згідно з пунктом "а" статті 141 ЗК України (добровільна відмова) і передано ділянку до земель запасу житлової та громадської забудови міста. Представник Скаржника зазначає, що у нього перебуває в постійному користуванні земельна ділянка площею 7,6824 Га кадастровий номер 5610300000:01:001:0720 на вул. Млинівській, 69 у м. Дубні. Власником зазначеної землі є територіальна громада м. Дубна. Скаржник зауважує, що суд першої інстанції, визнавши договір укладеним, фактично вийшов за межі позовних вимог і визначив правову долю не лише будівлі, а й земельної ділянки, правовий статус якої належним чином не врегульовано.
В судовому засіданні від 26 листопада 2025 року, представник Позивача просив залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Представник Позивача вказав, що на виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 31 березня 2025 року, залишеного без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17 червня 2025 року в справі №918/209/24 за позовом Відповідача 1 до Скаржника про зобов'язання вчинити певні дії, Скаржником було надано письмову згоду на поділ земельної ділянки, площею 7,6824 Га, з кадастровим номером 5610300000:01:001:0720, засвідчену 20 червня 2025 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Сохацькою О.В.. Позивач зазначає, що на відміну від частини 1 статті 377 Цивільного кодексу України, яка відображає загальний принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, положення частини 1 статті 120 Земельного кодексу України та абзацу 4 частини б статті 26 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" містять спеціальні норми права. Представник Позивача констатував, що згідно з частини 5 статі 116 Земельного кодексу України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Так, відповідно до пункту "е" частини першої статті 141 ЗК України, підставою припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.
Заслухавши пояснення представників Скаржника, Позивача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги та пояснень стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, Північно - західного апеляційний господарський суд доходить висновку про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою скаржника.
При цьому, апеляційний господарський суд виходив з наступного.
Зі змісту позовної заяви та доказів долучених в підтвердження позовних вимог вбачається, що спір по справі виник з огляду на те, що 17 травня 2023 року, за замовленням Управління економіки і власності Дубенської міської ради (орган приватизації територіальної громади), відбувся електронний аукціон №8РЕ001-ІІА-20230509-68919 з продажу об'єкта малої приватизації: приміщення їдальні.
Вказане вище нерухоме майно належало територіальній громаді міста Дубно Рівненської області, в особі Відповідача 1, на підставі Свідоцтва про право власності 369583 від 21 травня 2007 року, виданого виконавчим комітетом Дубенської міської ради.
Земельна ділянка, площею 7,6824га (кадастровий номер: 5610300000:01:001:0720), на якій знаходить об'єкт малої приватизації, та власником якої є територіальна громада м.Дубна, перебуває в постійному користуванні Скаржника.
Необхідно звернути увагу на те, що Скаржник не оспорював ані рішення Відповідача 1 від 21 січня 2022 року №1956, яким було доповнено Перелік об'єктів нерухомого майна територіальної громади м.Дубно, що підлягають приватизації шляхом продажу через електронний аукціон, новим об'єктом - приміщенням їдальні, загальною площею 735,8 м2, за адресою: Рівненська область, м.Дубно, вул.Млинівська, 69, а ні рішення Відповідача 1 від 12 квітня 2023 року №2799, яким було вирішено здійснити приватизацію об'єкта комунальної власності - приміщення їдальні, загальною площею 735,8 м2, за адресою: Рівненська область, м.Дубно, вул.Млинівська, 69, шляхом продажу через електронний аукціон.
Натомість, Скаржник брав участь у електронному аукціоні №SPE001-UA-20230509-68919, незважаючи на те, що існував очевидний ризик не стати його переможцем.
За результатами третього (заключного) раунду зазначеного електронного аукціону ставка Позивача виявилась найвищою, у зв'язку з чим Позивача визначено переможцем аукціону.
18 травня 2023 року переможцем аукціону (Позивачем) підписано протокол про результати електронного аукціону №SPE001-UA-2023 0509-68919, а 22 травня 2023 року цей протокол підписано оператором, через електронний майданчик якого надано найвищу цінову пропозицію.
30 травня 2023 року Позивачем здійснено повний розрахунок за вказаний об'єкт приватизації шляхом перерахування грошових коштів у сумі 476147 грн 42 коп. (з ПДВ) на користь Відповідача 2 (платіжна інструкція № 67 від 30 травня 2023 року).
Однак, ухвалою Господарського суду Рівненської області від 1 червня 2023 року, залишеною без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28 червня 2023 року у справі №918/531/23 за позовом Скаржника до Позивача та Відповідача 2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ТОВ "Буковинська універсальна біржа" та ТОВ "ЗАКУПКИ.ПРОМ.УА", про визнання недійсними результатів приватизації об'єкта малої приватизації - результатів проведення електронного аукціону SPE001-UA-20230509-68919, було задоволено заяву Скаржника про забезпечення позову - вжито заходи забезпечення позову. Постановою Верховного Суду від 14 вересня 2023 року в справі №918/531/23 ухвалу місцевого господарського суду від 1 червня 2023 року та постанову апеляційного господарського суду від 28 червня 2023 року скасовано, у задоволенні заяви Скаржника про вжиття заходів забезпечення позову - відмовлено.
При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив із того, що за час судового розгляду справи №918/531/23 (про забезпечення позову) минув передбачений частиною 1 статтею 26 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" та пункту 64 Порядку строк, протягом якого переможець електронного аукціону може укласти договір купівлі-продажу об'єкта малої приватизації з органом приватизації (25 робочих днів з дня, наступного за днем формування протоколу про результати електронного аукціону).
За результатом розгляду вказаної вище заяви Позивача про нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу, приватним нотаріусом Дубенського районного нотаріального округу Рівненської області винесено постанову від 20 жовтня 2023 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії, у зв'язку з пропуском встановленого законом строку для укладення договору купівлі-продажу між органом приватизації та переможцем електронного аукціону.
Внаслідок того, що ані Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна", ані Порядком не врегульовано питання зупинення та/або переривання строків, визначених цими нормативно-правовими документами, так само як і можливість поновлення пропущених строків, укласти договір купівлі-продажу об'єкта малої приватизації з порушенням строку, встановленого для його укладення, виявилось об'єктивно неможливим.
Окрім того, Позивач звернувся до Відповідача 1 та Відповідача 2 із запитом від 19 червня 2025 року за вих.№36 про можливість укладення договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації за результатами електронного аукціону №SPE001-UA-20230509-68919, де у відповідь на зазначений запит, Відповідач 1 повідомив про неможливість укладення договору купівлі-продажу до поділу в натурі земельної ділянки з кадастровим номером: 5610300000:01:001:0720, на якій розміщено об'єкт малої приватизації (приміщення їдальні) та землекористувачем якої на праві постійного користування є Скаржник.
Суд першої інстанції виснував, що у правовідносинах з продажу об'єкту нерухомого майна та торгах (аукціоні) протокол торгів, підписання якого має місце за результатами їх проведення, є за своєю правовою природою попереднім договором, за яким у сторін виникає обов'язок укласти відповідний договір купівлі-продажу у встановлений Законом строк і невиконання якого має наслідки для кожної зі сторін. Для переможця торгів сплата вартості лота у встановлений строк є тією умовою, яка має бути виконана до підписання договору купівлі-продажу, оскільки її невиконання має наслідком втрату ним гарантійного внеску.
За наслідком вищеописаного місцевий господарський суд прийшов до висновку, що ураховуючи повну оплату вартості об'єкта приватизації, звернення позивача до органу приватизації з пропозицією про укладення договору, те, що сторонами не заперечується відповідність цього договору вимогам законодавства, то неукладення договору купівлі-продажу об'єкта приватизації порушує права та інтереси позивача, як переможця аукціону, а тому суд вважав, що права Позивача підлягають захисту шляхом укладення договору купівлі-продажу спірного майна за результатами електронного аукціону в судовому порядку, обов'язковість укладення якого встановлена статтею 26 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна".
Під час розгляду даної спави в суді першої інстанції про укладення договору купівлі-продажу майна Скаржник не подавав будь-якого клопотання про залучення його у справі в якості третьої особи.
Крім цього, зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції у оспорюваному судовому рішенні у справі №918/585/25 не робив саме висновків про права, інтереси або обов'язки Скаржника (лише описуючи обставини щодо самої земельної ділянки та наявності на ній користувача - Скаржника).
При цьому, колегія суду вважає, що доводи Скаржника щодо зазначення по тексту рішення в описовій його частині про знаходження спірного майна на земельній ділянці, що перебуває на праві постійного користування у Скаржника є безпідставними, адже такі згадки не є правовими висновками чи встановленими обставинами, а є просто описом місця розташування майна на земельній ділянці.
Окрім того, колегією суду враховується, що на виконання рішення місцевого господарського суду від 31 березня 2025 року, залишеного без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17 червня 2025 року (головуючи суддя Мельник О.В. суддя Гудак А.В., суддя Олексюк Г.Є.) в справі №918/209/24 за позовом Відповідача 1 до Скаржника про зобов'язання вчинити певні дії, Скаржником було надано письмову згоду на поділ земельної ділянки, площею 7,6824 Га, з кадастровим номером 5610300000:01:001:0720, засвідчену 20 червня 2025 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Сохацькою О.В., зареєстровану в реєстрі за №1361.
В той же час, колегією суду враховується, що у спірних правовідносинах положення частини 5 статті 116 та статті 120 Земельного кодексу України, статті 337 Цивільного кодексу України (щодо переходу права на земельну ділянку, яка перебувала на праві постійного користування, у зв'язку з набуттям іншою особою права власності на нерухоме майно, розташоване на частині цієї земельної ділянки) необхідно застосовувати таким чином, що у разі набуття права власності на нерухомість, яка розташована на частині земельної ділянки, наданій іншій особі на праві постійного користування, право на оформлення землекористування для обслуговування такої нерухомості виникає автоматично в силу принципу єдності долі нерухомості і земельної ділянки та не вимагає отримання згоди постійного землекористувача.
Отже, придбавши на електронному аукціоні нерухоме майно (приміщення їдальні), Позивач автоматично набув право на оформлення землекористування для обслуговування такої нерухомості. При цьому, Скаржник надав нотаріально засвідчену згоду на поділ земельної ділянки, яка знаходиться у його постійному користуванні, та на якій розміщено придбану Позивачем будівлю, що дозволяє розробити (виготовити) технічну документацію із землеустрою щодо поділу такої земельної ділянки. Разом з тим, роблячи відповідні висновки суд апеляційної інстанції враховує факт того, що Скаржник не є власником відповідних земельних ділянок, а є лише їх користувачем.
В той же час, усі вищеопсиані дії Скаржника, щодо окарження проведеного акуціону, подання заяв про забезпечення позову (шляхом заборони на розпорядження придбаним Позивачем майном та укладення відповідного договору), подання скарг в розрізі заяви Скаржника про надання згоди на поділ спірної ділянки опосередковано вказують на наявність у таких діях Скаржника ознак перешкодженя виконаня рішення суду, котре набрало законної сили по даній справі до його оскарження Скаржником (як особою, що не брала участь в даній справі) в апеляційному порядку.
В той же час, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (рішення у справі «Брумареску проти Румунії»). Юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішень. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного розгляду справи та її нового вирішення.
Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.
За правилами статті 17 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 254 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Тобто, частиною 1 статті 254 Господарського процесуального кодексу України визначено право особи подати апеляційну скаргу на рішення, яким розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є заявник скарги, або містяться судження про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи у відповідних правовідносинах, виходячи з предмету та підстав позову. Якщо заявник скарги зазначає лише про те, що рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов'язки, або зазначає (констатує) лише, що рішенням вирішено про його права та/або обов'язки чи інтереси, то такі посилання, не можуть бути достатньою та належною підставою для відкриття апеляційного провадження.
Особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статті 254 Господарського процесуального кодексу України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов'язки і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що заявник скарги в апеляційній скарзі має чітко зазначити в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов'язки, та про які саме.
Слід враховувати, що рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи.
Будь-який інший правовий зв'язок між заявником скарги і сторонами спору не може братися до уваги.
Дослідивши оспорюване рішення суд апеляційної інстанції встановив, що даним судовим рішенням не порушено права та інтереси (Скаржника), в його мотивувальній частині не міститься висновків про права та інтереси Скаржника, а у його резолютивній частині суд першої інстанції не вказував про права, інтереси або обов'язки Скаржника.
Таким чином, судове рішення, оскаржене не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є заявник скарги, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах, чого судом апеляційної інстанції не встановлено.
Водночас, колегія суду констатує, що якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав, вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між заявником скарги і сторонами у справі, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.
Колегія суддів враховує правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду у справах №5023/4734/12 від 11 липня 2018 року, №910/5459/15-г від 18 вересня 2018 року, №911/2635/17 від 11 липня 2018 року.
Судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з'ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов'язків Скаржника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про його права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.
Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 62/112 та від 16 січня 2020 року у справі № 925/1600/16, а також у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13.
При цьому колегія суду наголошує, що судове рішення у приватноправовому спорі діє inter partes (тобто з правовим ефектом тільки для сторін у справі). Судове рішення, ухвалене у справі, за жодних обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі в цій справі. Зокрема, судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає прав чи обов'язків інших осіб.
Аналогічна правова позиція наведена також і в Ухвалі Верховного Суду від 30 липня 2025 року в справі № 910/5079/23.
Отже, підсумовуючти описане вище, колегія суддів зазначає, що вказана норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків.
Що ж до залучення Скаржника як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача до вирішення питання чи порушує спірне рішення його права, то колегія суду зауважує, що після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з'ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов'язки скаржника і які конкретно. Встановивши такі обставини, лише після цього, суд має право вирішити питання про залучення скаржника до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. В той же час як вже вказано вище у цій постанові, таких обставин апеляційним господарським судом у даній справі стосовно Скаржника не встановлено.
Одночасно стаття 281 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає порядок ухвалення судових рішень судом апеляційної інстанції, чітко розмежовує, що за наслідками розгляду апеляційної скарги суд ухвалює постанову (частина 1), натомість процедурні питання (до яких належить і питання залучення учасників справи) вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.
Безумовним наслідком залучення судом апеляційної інстанції до участі у справі особи, про права, обов'язки та (або) інтереси якої прийнято рішення у справі, є скасування оскаржуваного судового рішення на підставі пункту 4 частини 3 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду з ухваленням судом апеляційної інстанції нового судового рішення.
Відтак, перше ніж залучити Скаржника як третю особу, суд апеляційної інстанції насамперед має з'ясувати та встановити, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, обов'язки, інтереси саме Скаржника, і лише після встановлення таких обставин вирішити питання про залучення зазначеної особи як третьої особи шляхом винесення відповідної ухвали, а от питання про скасування судового рішення згідно з правилами статті 281 Господарського процесуального рішення України вирішується шляхом ухвалення окремого судового рішення у формі постанови в даному ж випадку колегією суду встановлено, що оспорюване судове рішення не приймалося, жодних рішень щодо прав та обов'язків Скаржника.
В силу дії частин 1, 2 статті 269, частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, метою апеляційного перегляду справи є перевірка апеляційним судом правильності й законності рішення суду першої інстанції, а спосіб досягнення цієї мети - розгляд справи по суті повторно. При цьому в разі допущення процесуальних порушень, перелічених у частині 3 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, рішення суду першої інстанції підлягає обов'язковому скасуванню, тому у цьому випадку суд апеляційної інстанції після скасування такого рішення зобов'язаний здійснити повторний розгляд заявлених позовних вимог по суті в повному обсязі незалежно від доводів апеляційної скарги, що прямо випливає зі змісту зазначеної процесуальної норми та положень частини 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України.
Схожа правова позиція наведена в Постанові КГС ВС від 3 квітня 2019 року в справі № 909/68/18.
Підсумовуючи усе вищевказане апеляційний господарський суд робить висновок, що Скаржник не є учасником господарських правовідносин, які виникли між Позивачем та Відповідачами з приводу зобов'язання укладення догоовру купівлі-продажу спірного майна, рішення не стосується його прав і обов'язків, не містить рішення щодо спірної земельної ділянки.
Відтак, судова колегія враховує, що на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок, причому такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Разом з тим, колегія суду вкотре наголошує, що судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або якщо суд вирішив питання про обов'язки цієї особи чи про її інтереси у відповідних правовідносинах.
Отже, перш ніж переглядати справу в апеляційному порядку, апеляційний господарський суд повинен встановити, чи вирішено місцевим господарським судом в оскаржуваному судовому рішенні питання про права, інтереси та (або) обов'язки відповідної особи, яка подала апеляційну скаргу.
Апеляційний господарський суд, прийнявши апеляційну скаргу до провадження (якщо вона не підлягала поверненню з передбачених ГПК України підстав), повинен з'ясувати наявність правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі.
Якщо при цьому буде встановлено, що права такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися (що зокрема вбачається і стосовно Скаржника в даній справі), то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, тож відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.
При цьому, як вже вказувалося вище, встановлення обставин щодо ухвалення судом рішення про права, інтереси та (або) обов'язки особи, яку не було залучено до участі у справі, можливе лише після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою такої особи.
Колегія суддів при цьому враховує правову позицію, викладену Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду Верховного Суду в постанові від 14 серпня 2019 року в справі №62/112 та у постанові від 13 вересня 2019 року в справі №916/914/19.
Виходячи з наявних матеріалів справи, врахувавши доводи сторін, суд апеляційної інстанції наголошує, що оскаржуваним судовим рішенням у справі вирішувався спір в межах правовідносин, які виникли саме між Позивачем та Відповідачем 1 і Відповідачем 2 та лише щодо правомірності укладення договору купівлі-продажу, натомість питання про права, інтереси та (або) обов'язки Скаржника не вирішувалося а ні в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, а ні в резолютивній частині.
Зокрема (крім вищевстановленого) колегією суддів встановлено, що в мотивувальній частині оскаржуваного рішення відсутні висновки суду про права, інтереси та (або) обов'язки Скаржника.
З огляду на усе встановлене в даній ухвалі, а також враховуючи, що будь-який інший правовий зв'язок між Скаржником і сторонами спору не може братися до уваги, рішення Господарського суду Рівненської області у справі не є таким судовим рішенням, що прийняте про права, інтереси та (або) обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі - Скаржника.
Скаржником в апеляційній скарзі зворотнього суду апеляційної інстанції не доведено. Інші ж доводи апелянта спростовані вище у даній ухвалі.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку.
Враховуючи усе вищевстановлене, колегія суддів дійшла висновку про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участь у справі, Скаржника на рішення Господарського суду Рівненської області у справі №918/585/25 на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України.
Що ж до клопотання Позивача про долучення договору від 13 листопада 2025 року, за яким Позивач передав для ВЧА3186 нерухомого майна в безкоштовне коритсування та заперчення Скаржника з приводу долучення таких доказів, то колегія суду зауважує, що дані докази не впливають на результати вирішення скарги Скаржника, оскільки першочергово суд апеляційної інстанції досліджує питання порушення спірним судовим рішенням, прав, інтересів Скаржника і лише після встановлення зазначених обставин досліджує доводи Скаржника, що будуються на заперченнях встановлених судом першої інстанції обставин справи (тобто, при винесенні даної ухвали Північно-західний апеляційний господарський суд не досліджував дані докази та не брав їх до уваги).
Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд скарги покладаються на Скаржника, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 234, 264 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участь у справі, Приватного акціонерного товариства "Дубенський завод гумово-технічних виробів", на рішення Господарського суду Рівненської області від 4 серпня 2025 року по справі №918/585/25 - закрити.
2. Матеріали справи №918/585/25 повернути до Господарського суду Рівненської області.
3. Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в силу пункту 3 частини 1 статті 287 Господарського процесуального кодексу України протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст ухвали виготовлено 3 грудня 2025 року.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Маціщук А.В.
Суддя Філіпова Т.Л.