02 грудня 2025 року м. Чернівці Справа №720/938/15-ц
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Лисака І.Н.,
суддів: Височанської Н.К., Перепелюк І.Б.,
секретар: Сарган Ю.В.,
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «АЙКВІТАС» - товариство з обмеженою відповідальністю «Кредіт Партнерс»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , приватна фабрика «Черемшина»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 ,
особа, яка подає апеляційну скаргу: ОСОБА_4 ,
при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 20 листопада 2023 року, ухваленого під головуванням судді Вівчара Г.А., дата виготовлення повного тексту рішення не зазначена,
У грудні 2014 року, а в подальшому уточнивши вимоги й зменшивши такі, позивач звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Приватної фабрики «Черемшина», третя особа на стороні відповідача - ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування вимог зазначав, що відповідно до укладеного факторингового договору від 12.11.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» №15 позивач отримав право вимоги по кредитному договору, укладеному 12 жовтня 2006 року між Банком та ОСОБА_1 №27/12Ф, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав 140 000 Євро.
Надалі, між Банком та ОСОБА_2 був укладений Договір поруки №27/12-Ф/П-1 від 20.10.2006 року в забезпечення зобов'язання ОСОБА_1 за кредитним договором.
Згідно з вказаним договором Поручитель зобов'язався солідарно відповідати перед Кредитором за виконання Боржником зобов'язань в повному обсязі за кредитним договором, який було укладено між Банком та ОСОБА_1 і додаткових угод до нього. Одночасно з укладенням Кредитного договору та Провадження №22-ц/822/889/25
Договору поруки (20.10.2006 pоку) в якості забезпечення виконання основного зобов'язання було укладено іпотечні договори, а саме: між Банком та ОСОБА_1 №27/12-Ф/1П-1, посвідчений приватним нотаріусом Новоселицького районного нотаріального округу Чернівецької області Чайкою О.М за реєстровим номером 3553, за яким ОСОБА_1 передав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно - житловий будинок загальною площею 332,0 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; та між Банком та Приватною фабрикою «Черемшина» № 27/12-Ф/1П-2, посвідчений приватним нотаріусом Новоселицького районного нотаріального округу Чернівецької області Чайкою О.М за реєстровим номером 2166, згідно з яким передано в іпотеку належне ОСОБА_1 та ПФ «Черемшина» на праві власності нерухоме майно - земельна ділянка загальною площею 1,0026 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Так, ОСОБА_1 всупереч умовам Кредитного договору (п.п.3.1., 3.4.) та вимогам чинного законодавства України, не виконав належним чином умови кредитного договору, у зв'язку з чим станом на 20.11.2014 року заборгованість становить 482 714,31 Євро, і складається із: заборгованість за кредитом - 253 286,00 Євро, що за офіційним курсом НБУ на 03.12.2014 року становить - 4 778 746,96 грн; заборгованість за процентами - 115 360,34 Євро, що за офіційним курсом НБУ на 03.12.2014 року становить - 2 176 503,53 грн; пеня - 114 067,97 ЄВРО, що за офіційним курсом НБУ на 03.12.2014 року становить - 2 152 120,39 грн та заборгованість за комісією - 1 716,80 грн.
На підставі наведеного ТОВ «АЙКВІТАС» просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 та з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 27/12-Ф від 12.10.2006 року в сумі 454 413,14 Євро та звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: на нежитлові будівлі загальною площею 4402,40 кв.м, за адресою АДРЕСА_2 , та на земельну ділянку, загальною площею 1,0026 га за адресою АДРЕСА_2 шляхом проведення електронного аукціону з визначенням ціни предмета іпотеки при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 27/12-Ф від 12.10.2006 року в сумі 454 413,14 Євро.
Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 20 листопада 2023 року позов задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «АЙКВІТАС» заборгованість за кредитним договором № 27/12-Ф від 12.10.2006 року в сумі 454 413,14 Євро.
Звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: на нежитлові будівлі загальною площею 4402,40 кв.м, за адресою АДРЕСА_2 , та на земельну ділянку, загальною площею 1,0026 га за адресою АДРЕСА_2 , шляхом проведення електронного аукціону з визначенням ціни предмета іпотеки при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №27/12-Ф від 12.10.2006 року в сумі 454 413,14 Євро.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «АЙКВІТАС» судові витрати в сумі 3 775 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_4 , вважаючи себе правонаступником померлого ОСОБА_2 , рішення щодо якого впливає на її права та обов'язки, подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить таке скасувати та у задоволенні вимоги ТОВ «АЙКВІТАС» про стягнення заборгованості за кредитним договором й звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.
Стверджує, що позов було пред'явлено до неналежного відповідача ОСОБА_2 , оскільки такий помер під час розгляду справи, а тому позов мав бути пред'явлений до неї, як правонаступника, що є підставою для скасування рішення суду і відмови в позові.
Також вважає, що суд при ухваленні рішення вийшов за межі позовних вимог, оскільки заявою про зміну предмета позову відбулось не зменшення розміру позовних вимог, а було змінено сам предмет позову.
ТОВ «Кредіт Партнерс» у відзиві на апеляційну скаргу просить таку залишити без задоволення, рішення суду без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які прийняли участь у розгляді справи, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла таких висновків.
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.367 ЦПК України).
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 порушив умови кредитного договору №27/12-Ф від 12.10.2006 року, а тому підлягає стягненню солідарно з ОСОБА_1 та з ОСОБА_2 на користь ТОВ «АЙКВІТАС» заборгованість за кредитним договором № 27/12-Ф від 12.10.2006 року в розмірі 454 413,14 Євро, а також слід звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок зазначеної заборгованості.
Про те, постановою Чернівецького апеляційного суду від 28 червня 2024 року за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 20 листопада 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «АЙКВІТАС» заборгованості за кредитним договором №27/12-Ф від 12.10.2006 року в сумі 454 413,14 Євро солідарно, скасовано. Провадження у справі в цій частині - закрито.
Отже, колегія суддів констатує, що законність оскаржуваного рішення вже була предметом оцінки судом апеляційної інстанції за апеляційною скаргою солідарного співвідповідача, обґрунтуваннями якого було порушення строків позовної давності для пред'явлення вимог позивача, порушення норм процесуального закону внаслідок ухвалення рішення щодо співвідповідача ОСОБА_2 , який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, та безпідставного прийняття зміни предмету позову, вплив оскаржуваного рішення на права третьої особи, яка не була залучена співвідповідачем до справи, порушення ч.4 ст.36 ЗУ «Про іпотеку» та застосування подвійного стягнення до кредитних правовідносин без врахування сум внаслідок досудового звернення на частину іпотечного майна (оспорення розміру заборгованості).
Отже, доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 охоплювалися доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 в повному обсязі. При цьому, такі зводяться до непогодження саме з рішенням суду першої інстанції, яке після перегляду апеляційною інстанцію залишилося чинним відносно відповідача ОСОБА_1 , а доводів щодо скасування постанови апеляційної інстанції за правилами ст.370 ЦПК України в частині закриття провадження відносно ОСОБА_2 в мотивах апеляційної скарги не зазначено.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно із пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов'язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.
Реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень процесуального закону.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків.
Про те, згідно ст.370 ЦПК України, якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави. У випадку відкриття апеляційного провадження за такою скаргою суд апеляційної інстанції може зупинити дію раніше прийнятого ним судового рішення та рішення суду першої інстанції, що оскаржується. За результатами розгляду апеляційної скарги суд приймає постанову відповідно до статті 382 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду апеляційної інстанції. Суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи. Суд відмовляє у відкритті провадження за апеляційною скаргою, поданою відповідно до частини першої цієї статті, якщо суд розглянув наведені у ній доводи під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.
Отже, визначальним у ситуації, що склалася у цій справі, порядок апеляційного розгляду незалежно від ототожнення апелянта з будь-яким учасником справи залежить від її статусу як особи, яка подала наступну апеляційну скаргу: чи особа, яка є правонаступником сторони (відповідача), чи такою, що рішення вплинуло на її права і обов'язки, про те не залучалася до участі у справі.
Про необхідність з'ясування наявності права на спадкування після смерті учасника справи апелянту ОСОБА_4 зазначалося як в ухвалі Чернівецького апеляційного суду від 16.09.2025 року про залишення апеляційної скарги без руху, так і в ухвалі про відкриття провадження у справі від 03.10.2025 року, коли зверталася увага останньої на необхідність з'ясування її статусу після відкриття апеляційного провадження та вказано, що провадження за її апеляційною скаргою відкрито як за зверненням особи, яка не приймала участь у справі, оскільки оскаржуване рішення впливає на її права та обов'язки.
Визначаючи статус ОСОБА_4 у цій справі, колегія суддів керувалася наступним.
Відповідно до частин першої та другої статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження.
У статті 46 ЦПК України визначено, що здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.
Згідно з частиною першою статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша стаття 48 ЦПК України).
Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (частина четверта статті 25 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.
В силу ч.2 ст.55 ЦПК України усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі №473/1433/18 викладено такі правові висновки: «Цивільне процесуальне законодавство України не містить норм, які б передбачали здійснення провадження у справах щодо осіб, які померли до відкриття провадження у справі».
Отже, ЦПК України визначає порядок процесуального правонаступництва лише у тих справах, де сторона учасник процесу, вибула з певних причин, у тому числі й у зв'язку зі смертю після відкриття провадження у справі. У позовному провадженні процесуальне правонаступництво відбувається в тих випадках, коли права або обов'язки одного із суб'єктів спірного матеріального правовідношення в силу тих або інших причин переходять до іншої особи, яка не брала участі у цьому процесі. Отже процесуальне правонаступництво тісно пов'язане з матеріальним, оскільки процесуальне правонаступництво передбачає перехід суб'єктивного права або обов'язку від однієї особи до іншої в матеріальному праві. При цьому не залежно від підстав матеріального правонаступництва, процесуальне правонаступництво допускається лише після того, як відбудеться заміна в матеріальному правовідношенні.
Таким чином, процесуальне правонаступництво у разі смерті фізичної особи в порядку статті 55 ЦПК України можливо лише шляхом залучення правонаступника померлої сторони за умови, що смерть фізичної особи настала після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі, адже залучення правонаступників особи, яка померла до відкриття провадження у справі, суперечить принципам цивільного судочинства.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі №473/1433/18, постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року, у справі №183/4229/14-ц, 07 березня 2018 року у справі №320/13096/13-ц, 14 лютого 2018 року у справі №310/10284/15 та 16 січня 2018 року у справі №654/3928/15, від 9 жовтня 2023 року у справі №688/181/23.
Позовна заява у цій справі подана суду 4 грудня 2014 року, а провадження відкрито 17 грудня 2014 року, при тому, що співвідповідач ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.4 а.с.70), про що стало відомо суду 30 травня 2024 року (т.4 а.с.67).
Вказані обставини спростовують доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 щодо пред'явлення позову до неналежної особи і не спростовують законність висновків постанови Чернівецького апеляційного суду від 28 червня 2024 року за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 20 листопада 2023 року, за яким в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «АЙКВІТАС» заборгованості за кредитним договором №27/12-Ф від 12.10.2006 року в сумі 454 413,14 Євро солідарно було скасовано, а провадження у справі в цій частині - закрито.
Як вбачається з мотивів зазначеної постанови, судом апеляційної інстанції на підставі відповідей Новоселицької державної нотаріальної контори від 06.06.2024 року №868/01-16 та Новоселицької міської ради й Динівського старостинського округу Новоселицького району №828 від 26.06.2024 року та №82 від 25.06.2024 року, наданих на ухвали апеляційного суду від 30 травня 2024 року та 19 травня 2024 року, було встановлено, що спадкова справа після його смерті ОСОБА_2 не відкривалася, та на момент його смерті з ним ніхто не був зареєстрований й не проживав, і, як наслідок, зроблено висновок про відсутність спадкоємців для залучення до участі у справі.
До початку розгляду справи колегія суддів звертала увагу апелянта, що для підтвердження переходу прав учасника процесу до правонаступника зазначення лише того, що ОСОБА_4 є донькою померлого ОСОБА_2 , є недостатнім без дослідження належних і допустимих доказів, оскільки право на спадкування в силу ст.1223 ЦК України набувається за законом або заповітом.
Крім цього, в силу ч.4 ст.370 ЦПК України апеляційний суд при надходження наступної апеляційної скарги розглядає скаргу в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи. Отже, у цій справі для перегляду рішення, яке вже було предметом оцінки, недостатньо лише доведення прав правонаступника, має ще бути така складова, як відмінність обґрунтувань незаконності рішення мотивам передуючої апеляційної скарги. Як зазначалося вище, нових доводів, які не були наведені в попередній апеляційній скарзі, наступна скарга не містить.
У постанові Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі №320/7396/16-ц зазначено, що тотожність висновків, викладених у первісній постанові суду апеляційної інстанції, тим мотивам, що їх викладено особою, яка подає апеляційну скаргу згідно зі статтею 370 ЦПК України, визначається шляхом логічного співставлення відповідних аргументів та їх змістовним співпадінням. При цьому, аналізуючи та співставляючи зміст відповідних аргументів, суду апеляційної інстанції слід виходити також зі змісту міжнародних зобов'язань України, зокрема, змісту статті 6 Конвенції, яка, серед іншого, передбачає повагу до судового рішення, що набрало законної сили, та не допускати задоволення апеляційної скарги, поданої згідно зі статтею 370 ЦПК України з підстав, які за своїм матеріально-правовим навантаженням не є суттєвими для вирішення конкретного спору.
Таким чином, якщо суд прийде до висновку, що ОСОБА_4 є правонаступником ОСОБА_2 , підлягають застосуванню правила ст.370 ЦПК України й лише за умови нових доводів, що не були предметом оцінки за попередньою апеляцією, якщо ні, то перевірці підлягає вплив оскаржуваного рішення на права та обов'язки апелянта як особи, яка не залучалася до участі у справі.
Як зазначалося вище, підстав для перегляду рішення в силу ч.4 ст.370 ЦПК України не має в цілому через відсутність нових обґрунтувань по суті вирішення спору за вимогами до ОСОБА_1 , отже і в частині переоцінки наявних на момент винесення постанови доказів відсутності спадкоємців.
ЄСПЛ зазначає, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом першим статтею 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права (рішення ЄСПЛ від 12 липня 2001 року у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини»).
Також ЄСПЛ вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти росії»).
Якщо право учасників справи на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції є беззаперечним, то особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок, і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Разом із тим, судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов'язки такої особи.
Таким чином очевидним є те, що особа, яка не брала участі у справі, але судове рішення стосується її прав, інтересів та (або) обов'язків звертаючись до суду апеляційної інстанції має не лише дотриматися вимог ст.356 ЦПК України щодо форми і змісту апеляційної скарги, а й належно обґрунтувати своє право на звернення із апеляційною скаргою.
Підсумовуючи, дотримуючись балансу права особи на звернення до суду та принципу правової визначеності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_4 слід розглядати за правилами подання її особою, яка не брала участі у справ.
На підставі статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 19 червня 2018 року у справі №910/18705/17, від 03 червня 2019 року у справі №910/6767/17, від 25 жовтня 2019 року у справі № 910/16430/14, від 05 травня 2020 року у справі № 910/9254/18 та постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі №668/17285/13-ц.
На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо з судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок, і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Отже, сама по собі наявність у особи вірогідності правового інтересу у справі не обов'язково свідчить, що суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та обов'язки. Це питання підлягає вирішенню, виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення.
До подібних висновків щодо права оскарження судових рішень особою, що не брала участі у справі, висловлені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07 квітня 2020 року у справі №504/2457/15.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків.
При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов'язок, і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Верховний Суд послідовно наголошує на тому, що судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги (постанова Верховного Суду від 21.05.2025 року у справі №507/449/24).
Тобто, особи, які не брали участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють їх права та/або обов'язки, або породжують для особи правові наслідки.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях вказував, що вирішення питання про те, чи стосується прав та інтересів особи, яка не була залучена до участі справі, рішення суду першої інстанції, є першочерговим завданням для апеляційного суду та виключно у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті рішення суду першої інстанції у апеляційному порядку. Натомість у разі, якщо апеляційний суд встановить, що рішення суду першої інстанції не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася із апеляційною скаргою, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.
За змістом зазначеної статті та правового висновку Верховного Суду України у постанові від 03 лютого 2016 року у справі №6-885цс15, право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках. Особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють, обмежують, або припиняють права або обов'язки цих осіб.
Як вже зазначалося вище, постановою Чернівецького апеляційного суду від 28 червня 2024 року рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 20 листопада 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «АЙКВІТАС» заборгованості за кредитним договором №27/12-Ф від 12.10.2006 року в сумі 454 413,14 Євро солідарно, скасовано, а провадження у справі в цій частині - закрито.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Таким чином, права ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_2 з урахуванням чинності постанови апеляційного суду від 28 червня 2024 року не вирішені Новоселицьким районним судом Чернівецької області від 20 листопада 2023 року у розумінні приписів статті 352 ЦПК України, оскільки обставини за відсутності участі у справі ОСОБА_4 , що можуть вплинути на її права та обов'язки, чинним оскаржуваним рішенням не встановлюються, ним не було вирішено питання про її права, інтереси та/або обов'язки і таке судове рішення першої інстанції в чинній частині не зачіпає безпосередньо права та обов'язки скаржника, а тому, за наведених обставин, колегія суддів вважає, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 підлягає закриттю.
Керуючись статтями 362, 370, 381 ЦПК України, апеляційний суд,
Закрити апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 20 листопада 2023 року.
Ухвала набирає законної сили з дня її постановлення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач І.Н. Лисак
Судді: Н.К. Височанська
І.Б. Перепелюк