1 грудня 2025 року місто Київ
справа № 761/33631/24
провадження № 22-ц/824/15083/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Акціонерне товариство «Укрпошта»
розглянувши в приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Догоновою Тетяною Вікторівною,
на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 травня 2025 року, ухвалене у складі судді Мальцева Д.О., -
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до АТ «Укрпошта» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просила суд: стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 8398,58 грн., моральну шкоду в розмірі 30000 грн. та судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 8 березня 2024 року Департаментом патрульної поліції рекомендованим листом № 060355525786023 на адресу позивача було направлено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі № 4АВ 04956761 від 23 лютого 2024 року про стягнення з позивача штрафу у розмірі 340 грн.. В подальшому, 4 червня 2024 року Державним виконавцем Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) позивачу була направлена постанова про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 29 травня 2024 року, листом з відділення АТ «Укрпошта», на адресу позивача: АДРЕСА_1, номер поштового відправлення: 0600925818132. Однак вказані повідмлення не було доставлено на адресу позивача, через неправомірні дії та бездіяльність окремих посадових і службових осіб AT «Укрпошта», у зв'язку з чим, позивачу заподіяно суттєвої шкоди, що стало підставою зверенення з цим позовом до суду.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 травня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Укрпошта» про стягнення матеріальної та моральної шкоди відмовлено у повному обсязі.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Догонова Т.В. подала апеляційну скаргу, в якій просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити та стягнути з відповідача сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги та 15000 грн. витрат на правничу допомогу.
В апеляційній скарзі зазначає, що при ухвалені оскаржуваного рішення суд першої інстанції взяв до уваги тільки пояснення відповідача, проігнорувавши пояснення та докази позивача. Суд не врахував, що згідно з трекінгом відправлень АТ «Укрпошта», поштове відправлення № 0603555257860 було прийняте відповідачем 11 березня 2024 року у відділенні за адресою: 05300, м. Київ, вул. Кірпи Георгія, 2А.
12 березня 2024 року дане поштове відправлення було відправлене з сортувального центру м. Київ до поштового відділення в м. Дніпро. Однак, вказане поштове відправлення з невідомих причин, не було доставлене позивачу на її поштову адресу: АДРЕСА_1 .
У звязку з цим, ОСОБА_1 була позбавлена можливості оскаржити постанову чи вчасно сплатити штраф, що призвело до подвоєння його розміру, відкриття виконавчого провадження та накладення арешту, на всі карткові рахунки позивача, без повідомлення з боку органів Державної виконавчої служби.
Також суд не взяв до уваги, що від державного виконавця позивач дізналася, що 4 червня 2024 року листом з відділення АТ «Укрпошта» на її адресу: АДРЕСА_1. була направлена постанова про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 29 травня 2024 року. Номер поштового відправлення: 0600925818132. Однак, вказане поштове відправлення № 0600925818132 також не було доставлено апелянту.
При розгляді справи судом також не враховано, що позивач намагалася врегулювати дане питання з відповідачем добровільно. 30 травня 2024 року ОСОБА_1 звернулась на гарячу лінію АТ «Укрпошта» з метою з?ясування деталей по листу № 0603555257860, залишила скаргу та сподівалась на позитивне вирішення даного питання. Однак, зворотнього зв?язку від АТ «Укрпошта» позивач так і не отримала, тому звернулася з письмовим листом до відповідача з проханням провести відповідне службове розслідування, що також не дало ніякого результату.
Жодного повідомлення чи телефонного дзвінка, чи записки, про необхідність отримати лист у відділенні Укрпошти позивач не отримувала, тому вважає, що накладення на неї штрафу у подвійному розмірі та стягнення витрат по виконавчому провадженні у сумі 1058 грн., замість 170 грн., сталося з вини відповідача, який відповідно до статей 3, 22, 23 Закону України «Про поштовий зв?язок» зобов?язаний був вчасно доставити їй поштове відправлення № 0603555257860.
Через бездіяльність відповідача, ОСОБА_1 довелося сплатити штраф у подвійному розмірі, понести додаткові витрати по виконавчому провадженню та витрати на правову допомогу. Це призвело до душевних страждань, погіршення її загального стану внаслідок невчасного отримання постанови про накладення адміністративного стягнення про аміністративне правопорушення, репутаційних втрат, порушенні способу життя та відповідно завданні моральної шкоди.
Також звертає увагу, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що пояснення листоноші різняться в причині неможливості доставки листа. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів виконання свого обовязку з доставки листа позивачу.
Вважає рішення суду першої інстанції незаконним, необгрунтованим та таким, що ухвалене при неповному та об'єктивному дослідженні доказів.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач проти такої заперечував, вважав рішення суду першої інстанції закониим та просив залишити його в силі, а також судові витрати понесені позивасем покласти на позивача.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 серпня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року в складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Справу розглянуто в порядку ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи.
Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом установлено, що 8 березня 2024 року Департаментом патрульної поліції рекомендованим листом № 060355525786023 на адресу ОСОБА_1 було направлено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі № 4АВ 04956761 від 23 лютого 2024 року про стягнення з позивача штрафу у розмірі 340 грн.
Для отримання знижки 50%, позивачу необхідно було погасити штраф у перші 10 днів з моменту отримання постанови, тоді б розмір штрафу складав 170 грн, що вважалося виконанням адміністративного стягнення у повному обсязі.
Відповідно до ст. 279-1 КУпАП вказану постанову було надіслано національним оператором поштового зв'язку - АТ «Укрпошта» рекомендованим листом з повідомленням про вручення позивачу, як відповідальній особі, за адресою її місця реєстрації, що зазначена в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, а саме: АДРЕСА_2 , що підтверджується листом Департаменту патрульної поліції від 12.07.2024 року № 581аз/41/47/02-2024.
При відстеженні поштового відправлення за допомогою сайту АТ «Укрпошта» «Трекінг відправлень» позивачем було встановлено, що поштове відправлення № 0603555257860 було прийняте відповідачем 11 березня 2024 року у відділенні за адресою: 05300, м. Київ, вул. Кірпи Георгія, 2А.
12 березня 2024 року дане поштове відправлення було відправлене з сортувального центру м. Київ до поштового відділення в м. Дніпро, що знаходиться за адресою: 49080, м. Дніпро, вул. Донецьке Шосе, 7.
13 березня 2024 року відправлення № 0603555257860 було повернуте Департаменту патрульної поліції з позначкою про невручення відправлення під час доставки.
Згідно з листом Департаменту патрульної поліції від 12 липня 2024 року № 581аз/41/47/02-2024 року відповідно до ст. 291 КУпАП та відомостей, які надійшли в автоматизованому порядку від АТ «Укрпошта» до системи фіксації адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху в автоматичному режимі, постанова серії 4АВ № 04956761 набрала законної сили 31 березня 2024 року як невручена та повернута до Департаменту патрульної поліції з огляду на закінчення строку зберігання.
У зв'язку з недоставленням відповідачем поштового відправлення № 0603555257860 ОСОБА_1 , в якому була постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення № 4АВ 04956761 від 23 лютого 2024 року, вказана постанова набрала законної сили та загальний строк для її виконання сплив відповідно до ст. 279-1 КУпАП.
Через невручення позивачу постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення № 4АВ 04956761 від 23 лютого 2024 року, дана постанова була направлена Національною поліцією для примусового виконання до Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
29 травня 2024 року Державним виконавцем Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 відносно позивача про стягнення з неї штрафу в подвійному розмірі 680 грн., стягнення мінімальних витрат у розмірі 310 грн. та виконавчого збору 68 грн. Загальна сума стягнення склала 1058 грн.
Також 29 травня 2024 року Державним виконавцем було накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках позивача, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті нею після винесення постанови про арешт коштів боржника від 29 травня 2024 року ВП № НОМЕР_1.
Як зазначає позивач, вона дізналась від банківської установи, відносно неї було відкрите виконавче провадження № НОМЕР_1 від 29.05.2024 року про стягнення з неї штрафу в розмірі 1058 грн. на користь Департаменту патрульної поліції Управління автоматичної фіксації порушень правил дорожнього руху Національної поліції України та про направлення їй поштового відправлення № 0603555257860, яке їй взагалі не доставлялось.
30 травня 2024 року позивач зателефонувала на гарячу лінію відповідача з метою з'ясування деталей по листу № 0603555257860, яке було доставлено на відділення Укрпошти в місті Дніпро за адресою: вул. Донецьке Шосе, 7. Вона висловила своє обурення, залишила скаргу та звернення щодо розслідування даної ситуації.
Таким чином, у зв'язку з непередачею позивачу, вчасно (лютий-березень 2024 року) рекомендованого листа від Національної поліції, неінформування її у вигляді записки чи повідомлення на телефон чи поштову скриньку, чи дверях квартири, ОСОБА_1 довелося безпідставно сплатити штраф у подвійному розмірі та витрати на виконавче провадження, в розмірі 888 грн.
4 червня 2024 року постанова Державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 29 травня 2024 року була направлена позивачу, листом з відділення АТ «Укрпошта», на її адресу: АДРЕСА_1. Номер поштового відправлення: 0600925818132.
Однак, вказане поштове відправлення № 0600925818132 також не було доставлено позивачу за адресою: АДРЕСА_1 .
31 травня 2024 року позивач сплатила заборгованість за виконавчим провадженням № НОМЕР_1 у розмірі 1058 грн, яка складається з 170 грн. штрафу та 510 грн. штрафу в подвійному розмірі; 310 грн. загальної суми мінімальних витрат, 68 грн. виконавчого збору та 10,58 грн. комісію банка. Також, 19 червня 2024 року позивач сплатила 7500 грн. витрати на правову допомогу, що підтверджується квитанціями.
10 липня 2024 року позивач звернулася до відповідача з претензією про відшкодування витрат, які їй довелося сплатити з вини відповідача (без урахування 170 грн. штрафу, який позивач одразу б оплатила, якби відповідач вчасно доставив би їй лист з постановою), а саме матеріальної та моральної шкоди у розмірі 18 398,58 грн., що складається з витрат на оплату штрафу в подвійному розмірі - 510 грн., комісії банку 10,58 грн., витрат на виконавче провадження - 378 грн. та витрат на правову допомогу 7500 грн., а також моральної шкоди, яку позивач оцінювала до подачі позовної заяви до суду у розмірі 10000 грн.
Однак відповідач 24 липня 2024 року надіслав відповідь на претензію позивача (вих. № 1.10.004.-19782-24 від 24 липня 2024 року), в якій зазначив, що надання послуг поштового зв'язку проводиться об'єктами поштового зв'язку Укрпошти згідно з вимогами Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 р. № 270 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2023 р. № 1071), далі по тексту - Правила, Закону України «Про поштовий зв'язок», Актів Всесвітнього поштового союзу та розпорядчих документів Укрпошти.
Крім того, за повідомленням відділення № 80 м. Дніпро, рекомендований лист № 0603555257860 від 11 березня 2024 року адресований ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ) надійшов до відділення № 80 м. Дніпро 13 березня 2024 року та був переданий листоноші для доставки за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно отриманих пояснень листоноші, за вказаною адресою знаходиться багатоповерховий житловий будинок, доступу у під'їзд в листоноші немає, оскільки ключів у листоноші немає - тому повідомлення про надходження поштового відправлення залишено у дверній щілині під'їзду. Оскільки за отриманням листа до відділення № 80 м. Дніпро ніхто не звернувся, за закінченням терміну зберігання лист був повернутий відправнику.
Рекомендований лист № 0600925818132 адресований ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ) вручений 17 червня 2024 року під підпис.
Відмовляючи у задоволенні позовни вимог, суд першої інстанції виходив з їх недовдеденості. Суд вважав, що позивачем не надано доказів порушення відповідачем її прав та обов'язків та завданні АТ «Укрпошта» матеріальної шкоди. Щодо відмови у задовленні вимоги про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції також вказав на відсутність доказів, які б свідчили про причинно - наслідковий зв'язок між діями співробітника АТ «Укрпошта» та душевними стражданнями ОСОБА_1 .
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені ст. 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Згідно із ч.ч.1, 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями ч. 3 ст. 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Апеляційна скарга аргументована зокрема тим, що через бездіяльність відповідача, ОСОБА_1 довелося сплатити штраф у подвійному розмірі, понести додаткові витрати по виконавчому провадженню та витрати на правову допомогу, що призвело до душевних страждань, погіршення її загального стану внаслідок невчасного отримання постанови про накладення адміністративного стягнення, репутаційних втрат, порушенні способу життя та відповідно завданні моральної шкоди.
Проте на підтвердження заявлених позовних вимог щодо завдання ОСОБА_1 відповідачем моральної шкоди в розмірі 30000 грн. позивач не надала суду жодного доказу (виписки з лікарні, висновок лікаря тощо).
Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. ст. 77, 81 ЦПК України).
Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності доказів того, що внаслідок дій відповідача, ОСОБА_1 було завдано моральної шкоди, не надано доказів на підтвердження розміру моральної шкоди, а також доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та моральними стражданнями позивача.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача матеріальної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.
Відповіднодо ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача матеріальну шкоду в розмірі 8398,58 грн.
В обгрунтування завданої їй матеріальної шкоди зазначала, що згідно з трекінгом відправлень АТ «Укрпошта», поштове відправлення № 0603555257860 (постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі № 4АВ 04956761 від 23 лютого 2024 року про стягнення з позивача штрафу у розмірі 340 грн) було прийняте відповідачем 11 березня 2021 року, однак, з невідомих причин не було доставлене позивачу на її поштову адресу: АДРЕСА_1 .
Як вбачається з матеріалів справи, а саме з роздруківки трекінгу відстеження поштового відправлення сайту «Укрпошти» № 0603555257860, що надано позивачем до позовної заяви, 13 березня 2024 року поштове відправлення не вручене під час доставки, 27 березня 2024 року повернуто за зворонтьою адресою за закінченням терміну зберігання (а.с. 12-13).
У зв'язку з неотриманням поштового відправлення, в якій містилась постанова про накладення адміністративного стягнення, ОСОБА_1 була позбавлена можливості оскаржити постанову чи вчасно сплатити штраф, що призвело до подвоєння його розміру та відкриття виконавчого провадження.
В апеляційній скарзі сторона позивача зазанчає, що 31 травня 2024 року ОСОБА_1 сплатила заборгованість за виконавчим провадженням № НОМЕР_1 у розмірі 1058 грн, яка складається з 170 грн. штрафу та 510 грн. штрафу в подвійному розмірі; 310 грн. загальної суми мінімальних витрат, 68 грн. виконавчого збору та 10,58 грн. комісію банку. 19 червня 2024 року також позивач сплатила 7500 грн. витрати на правову допомогу, що підтверджується квитанціями.
Встановлено, що поштове відправлення № 0603555257860, в якому містилась постанова про накладення адміністративного стягнення було направлено позивачу Департаментом патрульної поліції.
Адміністративне стягнення - це захід адміністративної відповідальності, що застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, у дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так й іншими особами.
Штраф - основне адміністративне стягнення, яке за своєю суттю є грошовим стягненням, що накладається на громадян, які вчинили адміністративне правопорушення.
З аналізу наведеного вбачається, що завдання матеріальної шкоди та накладення штрафу - це різні категорії відповідальності, що виражаються в грошовому еквіваленті.
Сплата штрафу за адміністративне правопорушення - є обовязком винної особи. В апеляційній скарзі позивач заперечує проти суми стягнення, що виникла зі збільшенням розміру штрафу та з утриманими витратами, пов'язаними з відкриттям виконавчого провадження, вважаючи що такі обставини є наслідком невиконання співробітником АТ «Укрпошти» своїх обов'язків.
Проте, як правильно встановив суд першої інстанції, доказів на підтвердження того, що листоношею не здійснювались дії направлені на повідомлення позивача про надходження на її ім'я рекомендованого листа - матеріали справи не містять. Тобто, посилання, як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі на ці факти - не підтверджені відповідними доказами, окрім єдиного твердження - повернення поштового відправлення з номером № 0603555257860 відправнику Департаменту патрульної поліції та оплати ОСОБА_1 штрафу та витрат пов'язаних з виконавчим провадженням.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 4 грудня 2019 року у справі №917/2101/17.
При цьому, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність матеріальної шкоди, протиправність поведінки заподіювача матеріальної шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною матеріальною шкодою.
Тобто, твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення матеріальної шкоди, протиправності поведінки відповідача та існування причинного зв'язку такої поведінки із заподіяною матеріальною шкодою, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягає доведенню саме позивачем.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Встановивши, що ні ОСОБА_1 , ні будь-хто з повнолітніх членів її сім'ї, незважаючи на залишені на поштовій скринці листношою 13 березня 2024 року та 16 березня 2024 року повідомлення про надходження рекомендованого листа, до ВПЗ не з'явилися, та врахувавши те, що власник будинку не забезпечив безперешкодний доступ працівника АТ «Укрпошта» до поштових шаф, у зв'язку з чим листоноша була позбавлена можливості залишити повідомлення безпосередньо в поштовій скринці позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність позивачем порушення саме відповідачем її прав.
Інші доводи апеляційної скарги не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, а зводяться до тлумачення норм права на розсуд апелянта.
Ухвалюючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Догоновою Тетяною Вікторівною, залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно з моменту її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д.Поливач
А.М.Стрижеус