1 грудня 2025 року місто Київ
справа № 761/39060/24
провадження № 22-ц/824/10480/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К.С.
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Поповою Іриною Сергіївною,
на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 26 березня 2025 року постановлену у складі судді Матвєєвої Ю.О.,-
Ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 26 березня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про вжиття заходів забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Не погоджуючись з такою ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Попова І.С. подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду про забезпечення позову скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що наявні обставини щодо укладення договору позики та тривалий час невиконання своїх зобов'язань відповідачем дають підстави для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки на переконання позивача не вжиття заходів забезпечення позову не лише утруднить виконання рішення суду в разі його ухвалення на користь позивача, а й зробить неможливим його виконання. Відповідачкою у період укладання договору позики грошових коштів від 8 вересня 2021 року та після його укладення вбачається придбання нерухомого майна.
Тому апелянт вважає співмірним та таким, що не порушує прав відповідача, обрати спосіб забезпечення позову у вигляді арешту коштів у розмірі позовних вимог позивача - 1 612 229, 13 грн.
Відповідач не скористався можливістю для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
В судове засіданні не з'явилися сторони, будучи повідомленими про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення судових повісток - повідомленя до електронного кабінету представника позивача, через підсистему "Електронний суд", що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду ( а.с.45).
До Київського апеляційного суду повернувся конверт, адресований відповідачу, з відміткою адресат відсутній за вказаною адресою, що відповідно до ч.8 ст.128 ЦПК України вважається врученим адресату.
Представником позивача до Київського апеляційного суду 14 жовтня 2025 року було подано заяву про розгляд справи без участі, в якій представник ОСОБА_1 - адвокат ПоповоаІ.С. вказує, що апелянт підтримує апеляційну скаргу та викладені в ній обґрунтування та вимоги.
За таких обставин колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутність учасників справи, які не з'явилися, відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України.
Оскільки рішення ухвалене за відсутності учасників справи, то датою рішення є дата складення повного судового рішення ( ч.5 ст.268 ЦПК України).
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., перевіривши законність і обґрунтованість постановленої у справі ухвали, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволені заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що представник заявника не довів наявність правових підстав для застосування в даній цивільній справі заходів забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Забезпечення позову - це заходи припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим, і повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову, які направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення суду.
Стаття 149 чинного ЦПК України передбачає, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Пункти 1, 2, 3 ч. 1 ст. 150 ЦПК України передбачають, що позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
При зверненні до суду із заявою про забезпечення позову позивач повинен, по-перше, аргументовано обґрунтувати причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов та необхідність у цьому, по-друге, довести, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. п. 1, 4 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого п.4 ст. 151 ЦПК, якщо невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Як вбачається з матеріалів справи заявник просить накласти арешт на грошові кошти, які знаходяться на рахунках в банківських установах України на ім'я ОСОБА_2 , але заявник жодних відомостей про наявність у відповідача рахунків в банківських установах та грошових коштів на цих рахунках суду не надає. Зокрема, не вказує найменування, місцезнаходження банківських та інших фінансових установ, номера рахунків, на яких зберігаються кошти відповідача, а накладення арешту може порушити інтереси інших осіб. Відсутність відомостей про рахунки та вклади відповідача не дає змоги визначити співмірність засобів забезпечення позову із заявленими вимогами.
Колегія суддів звертає увагу, що заявник не надав суду доказів, які б підтверджували наявність у відповідача грошових коштів на конкретних рахунках у банках України, не вказав найменування банківських установ, місцезнаходження рахунків чи їх номери.
Без таких даних суд позбавлений можливості перевірити наявність об'єкта арешту та визначити співмірність заходу забезпечення із сумою позовних вимог.
Саме посилання на те, що відповідач має майно чи може ухилятися від виконання рішення, не є достатньою підставою для накладення арешту.
Крім того, заявник не надав доказів того, що відповідач вчиняє дії, спрямовані на відчуження майна або виведення активів, що могло б свідчити про реальну загрозу невиконання рішення суду.
Натомість накладення арешту на всі кошти відповідача без конкретизації банківських рахунків чи обсягу може порушити права інших осіб, включно з можливістю користування заробітною платою, соціальними виплатами тощо.
Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими вимогами та не повинні створювати надмірних обмежень для сторін.
Арешт усіх коштів відповідача без визначення конкретного рахунку або ліміту арешту може призвести до надмірного втручання у право власності, гарантоване ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в умовах відсутності доказів щодо рахунків і наявності коштів накладення арешту не відповідає вимогам співмірності.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав уважати, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування чи зміни не вбачається, тому апеляційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувану ухвалу - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Поповою Іриною Сергіївною, залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м.Києва від 26 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлдягає.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус