02 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 760/26997/25
провадження № 51-4546ск25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 05 листопада 2025 року про відмову у відкритті провадження за апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2025 року,
встановив:
Ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2025 року скасовано постанову старшого слідчого в особливо важливих справах 1 відділу слідчого управління Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області ОСОБА_4 , погоджену прокурором Київської міської прокуратури ОСОБА_5 , від 18 вересня 2025 року про зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42024100000000261 від 12 липня 2024 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 листопада 2025 року у відкритті провадження за апеляційною скаргою прокурора на указану вище ухвалу слідчого судді відмовлено.
Прокурор у касаційній скарзі порушує питання про перевірку ухвали Київського апеляційного суду від 05 листопада 2025 року в касаційному порядку, просить її скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
В обґрунтування вимог наводить мотиви щодо істотного порушення слідчим суддею норм кримінального процесуального закону, яке полягає в недотриманні положень ст. 135 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) при розгляді скарги адвоката ОСОБА_6 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 на постанову слідчого про зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо останнього, що, на переконання сторони обвинувачення, призвело до встановлення обмежень конституційних прав сторін кримінального провадження й перешкодило здійсненню ефективного досудового розслідування та кримінального провадження в цілому.
Зважаючи, що оскарження ухвали слідчого судді про скасування постанови про зупинення досудового розслідування не передбачено положеннями ст. 309 КПК, посилається на те, ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадженняна підставі ч. 4 ст. 399 КПК за скаргою на вищевказану ухвалу слідчого судді, в аспекті реалізації приписів ст. 309 цього Кодексу, суперечить загальним засадам кримінального провадження, закріпленим у статтях 7, 9, 24 КПК, порушує право на справедливий суд та доступ до правосуддя, зокрема щодо забезпечення права на оскарження ухвали слідчого судді, яка пов'язана з можливістю істотного обмеження прав, свобод та інтересів особи й не передбачена кримінальним процесуальним законом.
В підтвердження своїх доводів прокурор звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23 травня 2018 року (справа № 243/6674/17-к, провадження № 13-16сво18), Верховного Суду України у постанові від 12 жовтня 2017 року (справа № 5-142кс(15)17) та об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 31 травня 2021 року (справа № 646/3986/19, провадження № 51-3335кмо20).
Перевіривши доводи касаційної скарги та надані копії судових рішень, колегія суддів виходить з такого.
Суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, якщо з касаційної скарги та наданих до неї судових рішень, інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Реалізація конституційного права на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб забезпечується в порядку, визначеному процесуальним законом, про що йдеться в офіційному тлумаченні положень ч. 2 ст. 55 Конституції України, викладеному в рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що ст. 129 Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного судового рішення в межах кримінального провадження, у відповідності з чим Кримінальний процесуальний кодекс України визначає, в яких випадках і які рішення слідчих суддів, судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено право на справедливий суд, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до апеляційних або касаційних судів (п. 25 Рішення у справі «Делкур проти Бельгії» від 17 січня1970 року та п. 65 Рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року).
Водночас у рішенні Європейського суду з прав людини від 08 січня 2008 року щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі «Скорик проти України» зазначено, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак ці обмеження не повинні впливати на користування правом у такий спосіб і до такої міри, що саму його суть буде порушено. Вони повинні відповідати законній меті і тут має бути розумний ступінь пропорційності між засобами, що застосовуються, та метою, яку намагаються досягнути.
Такі обмеження права на апеляційне оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування встановлені нормами статей 307, 309, 392 КПК.
Відповідно до ч. 3 ст. 392 КПК в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом.
Перелік ухвал слідчих суддів, які під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, визначений частиною 3 ст. 307 та частинами 1, 2 ст. 309 КПК. З огляду на імперативний спосіб регулювання кримінальних процесуальних відносин перелік розширеному тлумаченню не підлягає.
Лише у випадках, якщо слідчий суддя постановив рішення, не передбачене кримінальним процесуальним законом, суд апеляційної інстанції не вправі відмовити у перевірці законності такої ухвали слідчого судді, оскільки право на апеляційне оскарження цього рішення підлягає забезпеченню на підставі п. 17 ч. 1 ст. 7, ч. 6 ст. 9, та ч. 1 ст. 24 КПК (висновки про застосування норм у постановах Великої Палати Верховного суду від 23 травня 2018 року (справа № 237/1459/17, провадження № 13-19кс18) та від 23 травня 2018 року (справа № 243/6674/17-к, провадження № 13-16cво18)).
Натомість, можливість оскарження постанови слідчого про зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні та постановлення слідчим суддею за результатами цього провадження ухвали про скасування такої постанови недвозначно врегульоване кримінальними процесуальними нормами, викладеними в ч. 4 ст. 280, ч. 2 ст. 282 та п. 2 ч. 1 ст. 303 у їх взаємозв'язку з тими, про які йдеться п. 1 ч. 2 ст. 307 КПК. Отже, слідчий суддя постановив рішення прямо передбачене законом і неможливість оскарження в апеляційному порядку такого рішення безпосередньо виходить із приписів ст. 309 вказаного Кодексу.
Таким чином, нерелевантним є посилання прокурора на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23 травня 2018 року (справа № 243/6674/17-к, провадження № 13-16сво18) та Верховного Суду України у постанові від 12 жовтня 2017 року (справа № 5-142кс(15)17).
Не можна сприймати як належне підґрунтя до скасування оскарженого судового рішення й посилання на висновок об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 31 травня 2021 року (справа № 646/3986/19, провадження № 51-3335кмо20), оскільки у тій справі слідчий суддя повернув заявнику клопотання про арешт майна як таке, що подане із порушенням правил територіальної підсудності, а апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження на таке рішення слідчого судді на підставі приписів ст. 309, ч. 4 ст. 399 КПК. Тобто предметом оцінки при перегляді в касаційному порядку була ухвала суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті провадження за апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді, постановлену із застосуванням положень ч. 6 ст. 9 КПК.
Натомість в цьому кримінальному провадженні слідчий суддя діяв за прямими приписами статей 303, 307 КПК, а не в межах механізму, передбаченого ч. 6 ст. 9 цього Кодексу, що свідчить про нерелевантність вищенаведених висновків об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду до обставин цього провадження.
Посилання прокурора на порушення слідчим суддею приписів ст. 135 КПК і як наслідок встановлення обмежень конституційних прав сторони кримінального провадження через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що перешкодило здійсненню ефективного досудового розслідування та кримінального провадження в цілому, не може бути легітимною підставою до перегляду рішення, постановленого в апеляційним судом, оскільки цей суд діяв відповідно до приписів закону.
Отже, суддя апеляційного суду, дотримуючись вимог ст. 309, ч. 4 ст. 399 КПК, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ухвала слідчого судді про скасування постанови слідчого про зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні не підлягає перегляду в апеляційному порядку, з огляду на що вмотивовано відмовив у відкритті апеляційного провадження.
Обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки матеріалами кримінального провадження. З касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для її задоволення немає, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.
Керуючись ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 05 листопада 2025 року про відмову у відкритті провадження за апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2025 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3