Справа №584/1408/24 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Токарєв С. М.
Номер провадження 33/816/885/25 Суддя-доповідач Рунов В. Ю.
Категорія 130 КУпАП
Іменем України
28 листопада 2025 року суддя Сумського апеляційного суду Рунов В. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми справу про адміністративне правопорушення № 584/1408/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Путивльського районного суду Сумської області від 04.06.2025, якою
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1
визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,
установив:
В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати постанову судді, а провадження у справі закрити, оскільки огляд в закладі охорони здоров'я був проведений приладом, який не пройшов своєчасне градуювання, а постанова судді не містить доказів керування ним т/з.
Постановою судді Путивльського районного суду Сумської області від 04.06.2025 ОСОБА_4 визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і на нього накладене стягнення у виді штрафу на користь держави в сумі 17000 грн з позбавленням права керування т/з строком 1 рік. Стягнуто на користь держави судовий збір в сумі 605,60 грн.
Згідно постанови судді, ОСОБА_4 18.10.2024 о 23 год. 15 хв. в м. Путивль по пр. Іоанна Путивльського поблизу буд. № 18 керував т/з GEELY GC6, н. з. НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан сп'яніння проводився у найближчому закладі охорони здоров'я. Стан алкогольного сп'яніння підтверджено висновком лікаря КНП «Путивльська міська лікарня» № 209 від 19.10.2024, чим порушив вимоги п. 2.9а ПДР.
Будучи своєчасно сповіщеними у встановленому законом порядку про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги, ОСОБА_4 та його захисник Нестеренко М. В. в судове засідання не з'явились, будь-яких клопотань від них, у тому числі і про відкладення розгляду справи, до суду апеляційної інстанції не надходило, тому апеляційний суд вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги у відсутність вказаних осіб, оскільки це не суперечить вимогам ст. 268, 271, 277-2 і 294 КУпАП і судовій практиці ЄСПЛ, згідно якої право на доступ до суду, закріплене у §1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 р (далі - Конвенція), «…не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання; Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції і повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець…» (рішення від 12.07.2001 у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс II проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany); «…заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання…» (рішення від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» (Uniуn Alimentaria Sanders S. A. v. Spain); «…обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається на відповідні державні судові органи; розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору; нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції…» (рішення від 08.11.2005 у справі «Смірнов проти України»); «…саме на національні суди покладено обов'язок створення умов для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним, суд має вирішувати, чи відкладати судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричиняє невиправдані затримки у провадженні…» (рішення від 06.09.2007 у справі «Цихановський проти України», від 18.10.2007 у справі «Коновалов проти України»).
Перевіривши матеріали даної справи і дослідивши доводи поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вказана вище апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Зокрема, розглянувши протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 153929 від 19.10.2024, суддя суду першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_4 керував т/з в стані алкогольного сп'яніння, що відповідає фактичним обставинам справи, належним чином умотивовано та об'єктивно підтверджується, крім протоколу, доказами у справі, зокрема:
- висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції КНП Путивльська міська лікарня, згідно якого ОСОБА_4 перебуває у стані алкогольного сп'яніння, який підписаний останнім;
- відеозаписами подій правопорушення з технічних засобів поліцейських, на яких зафіксовані фактичні обставини проходження ОСОБА_4 огляду на стан сп'яніння.
Оцінюючи кожен наведений вище доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність цих зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, апеляційний суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом і правосвідомістю (ч. 1 ст. 251, ст. 252 КУпАП), не убачає будь-яких підстав не довіряти цим доказам.
Диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових актів чи підзаконних нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов'язки учасників дорожнього руху, у тому числі осіб, які керують т/з, і встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, тому в протоколі поліцейського та у постанові судді присутнє посилання на порушення ОСОБА_4 вимог п. 2.9а ПДР, згідно яких водієві забороняється керувати т/з у стані алкогольного сп'яніння, а сама процедура огляду на стан сп'яніння закріплена у ст. 266 КУпАП, розділі Х «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», розділах І-ІІІ «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» і «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду».
Так, у разі наявності підстав вважати, що водій т/з перебуває у стані сп'яніння, згідно з ознаками, визначеними в розділу I «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», така особа підлягає огляду на відповідний стан сп'яніння.
Згідно визначеної процедури огляд водія, зокрема на стан сп'яніння, проводиться: 1) поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення; 2) у закладі охорони здоров'я (в тому числі у разі незгоди водія на проведення огляду на стан сп'яніння поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами), не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення в присутності поліцейського. Перелік закладів охорони здоров'я, яким надається право проведення огляду особи на стан сп'яніння затверджується управліннями охорони здоров'я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан сп'яніння в інших закладах забороняється.
Відеозапис події правопорушення є об'єктивним доказом у справі і не залежить від суб'єктивного сприйняття будь-якою особою певної події, а засвідчує, що у даній справі мала місце належна правова процедура та законний алгоритм дій поліцейських для забезпечення проходження ОСОБА_4 огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки т/з в установлений законом спосіб. Ці відеозаписи містять усі суттєві обставини, що підлягають з'ясуванню і встановленню під час розгляду справи в суді, зокрема: 1) підтвердження факту керування особою т/з; 2) вимога поліцейського пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння; 3) проходження особою огляду на стан сп'яніння.
Із самих відеозаписів є очевидним, що вони здійснювалися поліцейськими, які оформлювали матеріали справи про адміністративне правопорушення, а той факт, що зафіксовані на них події за участю водія ОСОБА_4 реально мали місце та стосуються саме цієї справи, ніким не оспорюється, тому свідоме порушення останнім вимог п. 2.9а ПДР цілком логічно завершилася складенням відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП. При цьому були дотримані в повному обсязі усі вимоги процесуальних норм, права та законні інтереси ОСОБА_4 як учасника дорожнього руху, а вказаний протокол містить всі обов'язкові елементи, які закон встановлює до змісту протоколу (ст. 256 КУпАП), зокрема суть правопорушення (об'єктивна сторона) - керування особою т/з у стані алкогольного сп'яніння, конкретний пункт ПДР - 2.9а і нормативно-правовий акт, який передбачає відповідальність за недотримання ПДР - ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Необхідно зауважити, що саме Правила дорожнього руху України відповідно ЗУ «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, а інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація т/з окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил; учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил (п. 1.1, 1.3).
На вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог ПДР, а також: а) пред'явити для перевірки документи, зазначені в п. 2.1; б) дати можливість перевірити номери агрегатів і комплектність т/з; в) дати можливість оглянути т/з відповідно до законодавства за наявності на те законних підстав, у тому числі провести з використанням спеціальних пристроїв (приладів) перевірку технічного стану т/з, які відповідно до законодавства підлягають обов'язковому технічному контролю (п. 2.4 ПДР), тому вимога поліцейських до ОСОБА_4 про зупинку т/з і проходження огляду на стан сп'яніння у передбачений законом спосіб відповідає легітимній меті та завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення, якими є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КУпАП), а застосування уповноваженими на те посадовими особами Національної поліції заходів адміністративного впливу провадилось в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом (ч. 3 ст. 7 КУпАП).
Що стосується доводів апеляційної скарги про недійсність медичного висновку, то апеляційний суд вважає їх безпідставними, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються наведеними вище доказами.
Так, згідно п. 11, 13 «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду» лікар, що проводить огляд, повинен ознайомитися з документами, які посвідчують особу водія (паспорт, посвідчення водія та інші документи), і провести огляд водія т/з і скласти за його результатами висновок за формою, яка затверджується МОЗ. За результатами огляду на стан сп'яніння та лабораторними дослідженнями встановлюється діагноз, який вноситься до акта медичного огляду. Висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції видається на підставі акта медичного огляду.
Апеляційний суд в межах даної справи позбавлений можливості надавати будь-яку оцінку кваліфікації, компетенції й фаховій відповідності працівникам закладу охорони здоров'я вимогам професійних стандартів, оскільки відповідність таким вимогам зас¬відчують певні документи (диплом державного зразка про медичну освіту; сертифікат лікаря-спеціаліста, виданий вищим медичним навчальним закладом, закладом післядип¬ломної освіти III-IV рівнів акредитації; посвідчення про присвоєння (підтверд¬ження) відповідної кваліфікаційної категорії за спеціальністю тощо), а рішення про надання права на професійну діяльність в Україні таким особам ухвалює МОЗ. При цьому право водія на оскарження висновку за результатами медичного огляду передбачене п. 14 вказаного Порядку, але ОСОБА_4 не скористалася цією нормою, висновок лікаря щодо результатів медичного огляду з підстав його неповноти або неправильності не оскаржив, як не оскаржив і самі дії працівників закладу охорони здоров'я.
Не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи і твердження апеляційної скарги про технічну несправність газоаналізатора в закладі охорони здоров'я.
Вищенаведене підтверджує не лише факт перебування водія ОСОБА_4 у стані алкогольного сп'яніння під час керування т/з, а й дотримання поліцейськими самої процедури огляду, що повністю відповідає вимогами законодавства України про адміністративні правопорушення, які водій т/з зобов'язаний виконувати (п. 2.9а ПДР), так як «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди; ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі» (рішення ЄСПЛ від 29.06.2007 у справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O'Halloran and Francis v. the United Kingdom), заяви № 15809/02 і № 25624/02), а кожний т/з, який знаходиться в русі, повинен мати водія, який повинен контролювати свій т/з таким чином, щоб бути завжди у змозі належним чином їм управляти, бути ознайомленим з правилами дорожнього руху, приписами в області безпеки дорожнього руху, а також з такими факторами, які можуть вплинути на його поведінку (п. 1, 5 і 6 ст. 8 Конвенції про дорожній рух (Відень, 08.11.1968) та положень Європейської угоди, яка доповнює цю Конвенцію (Женева, 01.05.1971).
Колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги про відсутність в матеріалах справи доказів керування ОСОБА_4 , оскільки вони не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду справи.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст. 245 КУпАП), тому послідовність викладення в диспозиціях наведених правових норм завдань дає підстави для висновку, що застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів адміністративного судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні, охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, сумлінного виконання своїх обов'язків.
Належна правова процедура - це форма здійснення правосуддя, яку утворюють сукупність гарантій прав людини процесуального характеру, спрямовані на досягнення процедурної справедливості правосуддя, а застосування належної процедури є одним із складових елементів принципу верховенства права та передбачає, у тому числі, щоб повноваження органів публічної влади були визначені приписами права, і вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії, і надалі діяли в межах наданих їм повноважень.
Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини, тобто імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини.
Відтак, у кожному з вищезазначених випадків простежується чіткий зв'язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України, тому вирішуючи питання про вплив будь-яких порушень порядку проведення огляду на стан сп'яніння на доказове значення отриманих у його результаті відомостей чи допущення недоліків при складанні протоколу про адміністративні правопорушення (інших процесуальних документів), суд повинен насамперед з'ясувати вплив цих порушень і недоліків на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні порушення/недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.
Здійснене апеляційним судом дослідження зазначених вище доказів дозволяє зробити однозначний та безсумнівний висновок, який виключає будь-яке інше розумне пояснення подій, які є предметом цієї справи, а за вказаних у протоколі про адміністративне правопорушення та в постанові судді обставин саме ОСОБА_4 керував т/з і мав ознаки алкогольного сп'яніння, так як будь-який наявний у справі обґрунтований сумнів був спростований фактами, встановленими в судовому засіданні на підставі належних, достовірних, допустимих і достатніх доказів.
Суддя суду першої інстанції не вийшов за межі зазначених у протоколі обставин, розглянувши справу на підставі наданих сторонами (у тому числі й уповноваженою особою національної поліції, яка склала протокол про адміністративне правопорушення ч. 2 ст. 251, ст. 255 КУпАП) та досліджених у судовому засіданні доказів, достатніх у своїй сукупності і взаємозв'язку для доведення вини ОСОБА_4 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. При розгляді справи в повному обсязі дотримані положення ст. 268, 279, 280 КУпАП, постанова судді є законною, обґрунтованою і належним чином умотивованою, тому вона підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись ст. 294 КУпАП,
постановив:
Постанову судді Путивльського районного суду Сумської області від 04.06.2025 відносно ОСОБА_5 залишити без змін, а його апеляційну скаргу на цю постанову - без задоволення.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя В. Ю. Рунов